Аспекти фінансування інноваційних проектів в Україні

Основною ціллю статті є аналіз існуючих джерел фінансування інноваційних проектів в Україні, виявлення позитивних сторін та недоліків при тому чи іншому методу фінансування. Крім того, ціллю статті є виявлення та постановка проблем, що пов’язані з фінансування інноваційної діяльності в Україні та по...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2008
1. Verfasser:	Григор'єва, О.Є.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Кримський науковий центр НАН України і МОН України 2008
Schriftenreihe:	Культура народов Причерноморья
Schlagworte:	Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35550
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Аспекти фінансування інноваційних проектів в Україні / О.Є. Григор'єва // Культура народов Причерноморья. — 2008. — № 126. — С. 22-25. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-35550
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-355502012-06-30T12:35:49Z Аспекти фінансування інноваційних проектів в Україні Григор'єва, О.Є. Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Основною ціллю статті є аналіз існуючих джерел фінансування інноваційних проектів в Україні, виявлення позитивних сторін та недоліків при тому чи іншому методу фінансування. Крім того, ціллю статті є виявлення та постановка проблем, що пов’язані з фінансування інноваційної діяльності в Україні та пошук можливих рекомендацій щодо покращення стану. 2008 Article Аспекти фінансування інноваційних проектів в Україні / О.Є. Григор'єва // Культура народов Причерноморья. — 2008. — № 126. — С. 22-25. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35550 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
spellingShingle	Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Григор'єва, О.Є. Аспекти фінансування інноваційних проектів в Україні Культура народов Причерноморья
description	Основною ціллю статті є аналіз існуючих джерел фінансування інноваційних проектів в Україні, виявлення позитивних сторін та недоліків при тому чи іншому методу фінансування. Крім того, ціллю статті є виявлення та постановка проблем, що пов’язані з фінансування інноваційної діяльності в Україні та пошук можливих рекомендацій щодо покращення стану.
format	Article
author	Григор'єва, О.Є.
author_facet	Григор'єва, О.Є.
author_sort	Григор'єва, О.Є.
title	Аспекти фінансування інноваційних проектів в Україні
title_short	Аспекти фінансування інноваційних проектів в Україні
title_full	Аспекти фінансування інноваційних проектів в Україні
title_fullStr	Аспекти фінансування інноваційних проектів в Україні
title_full_unstemmed	Аспекти фінансування інноваційних проектів в Україні
title_sort	аспекти фінансування інноваційних проектів в україні
publisher	Кримський науковий центр НАН України і МОН України
publishDate	2008
topic_facet	Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35550
citation_txt	Аспекти фінансування інноваційних проектів в Україні / О.Є. Григор'єва // Культура народов Причерноморья. — 2008. — № 126. — С. 22-25. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.
series	Культура народов Причерноморья
work_keys_str_mv	AT grigorêvaoê aspektifínansuvannâínnovacíjnihproektívvukraíní
first_indexed	2025-07-03T16:53:44Z
last_indexed	2025-07-03T16:53:44Z
_version_	1836645482930110464
fulltext	Григор’єва О.Є. АСПЕКТИ ФІНАНСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ В УКРАЇНІ 22 Григор’єва О.Є. АСПЕКТИ ФІНАНСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ В УКРАЇНІ Постановка проблеми. Україна, яка входила до "тридцятки" країн світової інтелектуальної еліти, ус- падкувала від СРСР значний науково–технічний потенціал. За даними досліджень, проведених ООН на по- чатку XXI століття, Україна посідала одне з перших місць у світі за кількістю наукових співробітників. Рі- вень освіченості українців перевищував середній індекс країн Східної Європи і СНД. На сьогодні Україна залишається серед світових лідерів за такими напрямами фундаментальної науки, як фізика, математика, інформатика, хімія, фізіологія, медицина; має піонерні напрацювання та прикладні розробки у сфері лазерної, кріогенної, аерокосмічної техніки, засобів зв’язку та телекомунікацій, програм- них продуктів; входить у "вісімку" держав, які мають необхідний науково-технічний потенціал для ство- рення авіакосмічної техніки, та у "десятку" найбільших суднобудівних країн світу. Проте, на відміну від розвинутих країн, у яких 85–90% приросту валового внутрішнього продукту (далі – ВВП) забезпечуються за рахунок виробництва та експорту наукоємної продукції, частка України на ринку високотехнологічної продукції, який оцінюється у 2,5–3 трлн доларів США, становить приблизно 0,05– 0,1% [1]. Радикальна перебудова української економіки є сьогодні одним з найважливіших напрямків програми реформ в наукових організаціях та на інноваційних підприємствах України. До недоліків екстенсивного розвитку України слід віднести переважання на підприємствах в багатьох галузях промисловості морально застарілих основних фондів з великим ступенем зносу та високим рівнем ресурсномісткої продукції, що ви- пускається, недостатню загрузку частини виробничих потужностей, гальмування розвитку української еко- номіки старими технологіями виробництва. За оцінкою Світового економічного форуму, Україна посідає 77 місце за індексом конкурентоспромож- ного зростання або перспективної конкурентоспроможності серед 80 країн, щодо яких проводилися відпо- відні розрахунки. Разом з тим інтегральний індекс інноваційності економіки, який визначений за десятиба- льною системою і розраховується на підставі оцінки чотирьох складових (освіти, інновацій, інформаційної інфраструктури та інституційної основи), становить в Україні 5,7. Інноваційні процеси в Україні не набули достатніх масштабів і не стали суттєвим фактором зростання ВВП. Науково–технічний потенціал України практично виключений з економічного процесу держави. Нау- коємність промислового виробництва України не перевищує 0,3%, що на порядок менше світового рівня, знижується частка високотехнологічної продукції у структурі ВВП [1]. Знижується інноваційна активність підприємств промисловості. Кількість підприємств, що впроваджу- вали інновації, за підсумками 2006 року становить 1118 (11,2% загальної кількості), у 2004 році – 958 (10 %), у 2003 році – 1120 (11,5%). Досить неоднорідною є інноваційна активність регіонів: частка промислових підприємств, що займали- ся інноваційною діяльністю, становила від 32,6 до 3,1%, при цьому більша за середню – у м. Києві, Харків- ській, Одеській, Чернівецькій, Івано–Франківській та Вінницькій областях, значно менша – у Рівненській, Сумській і Хмельницькій областях [1]. Проте розвиток інноваційної діяльності та впровадження інноваційних проектів неможливі без залу- чення коштів у сферу розвитку техніки та технологій. Створена з активною державною підтримкою інноваційна інфраструктура – інноваційно–технологічні центри, технопарки, бізнес–інкубатори, інформаційні системи, фонди підтримки інновацій, зокрема венчу- рні фонди, розвинена система підготовки і підвищення кваліфікації фахівців в області менеджменту – до- зволяє розширити масштаби інноваційних процесів, залучаючи до них все нових і нових учасників. Світова практика має багатий досвід активізації інноваційних процесів стосовно різним економічним і політичним умовам, скориставшись яким ми можемо значно скоротити час виходу економіки нашої країни на іннова- ційний режим розвитку. Інноваційний шлях розвитку країни – на сьогодні це єдиний спосіб для України в досить короткий час зробити економічний ривок та стати в один ряд з економічно розвинутими країнами. Оскільки широкомас- штабний розвиток інноваційних процесів неможливий без залучення позабюджетних фінансових засобів в інноваційні проекти, проблеми фінансування інноваційних проектів відіграють дуже важливу роль в спри- янні розвитку цих процесів. Цілі та завдання статті. Основною ціллю статті є аналіз існуючих джерел фінансування інноваційних проектів в Україні, виявлення позитивних сторін та недоліків при тому чи іншому методу фінансування. Крім того, ціллю статті є виявлення та постановка проблем, що пов’язані з фінансування інноваційної дія- льності в Україні та пошук можливих рекомендацій щодо покращення стану. Аналіз основних досліджень та публікацій. Питання щодо фінансування досліджень та розробок є од- ним з найважливіших, що постають перед керівництвом фірми. Виокремлюють три групи внутрішніх поточних витрат на інноваційні проекти:  фундаментальні дослідження;  прикладні дослідження;  розробки. В цілому загальна сума фінансування інноваційного проекту фірми може складатися з коштів, що на- правляються: Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ 23  на фінансування витрат по технічному переозброєнню, модернізацію та збільшення виробничих поту- жностей;  фінансування витрат з підготовки та освоєнню нової та модернізованої продукції, виготовленню опит- них зразків, розробці прогресивних технологічних процесів;  проведення НІОКР, фінансування витрат на придбання обладнання, пристроїв та інших товарно– матеріальних цінностей, необхідних для цих робіт;  компенсацію збільшення витрат на виробництво нової продукції в період її освоєння;  фінансування проросту власних оборотних коштів, а також на відшкодування їх нестачі;  погашення довгострокових кредитів банків, та на сплату відсотків по них. Відповідно цієї бази визначається потреба у капіталі, що прив’язується до графіка реалізації інновацій- ного проекту та здійснюється пошук оптимального інструментарію фінансування. Можливість фінансування для підприємства є критичною складовою процесу комерціалізації результа- тів досліджень та дослідно–конструкторської діяльності. Фінансування може забезпечуватися за рахунок державної підтримки, або комерційними методами фінансування, та на прямі і непрямі. Комерційні методи фінансування можна наочно представити на рис. 1. Рис 1. Комерційні джерела фінансування інноваційних проектів Одним з найсуттєвіших недоліків фінансування інноваційних проектів через комерційні кредити є те, що, нажаль на сьогоднішній день банківські кредити самі собою не можуть бути джерелом фінансування інноваційних проектів. З одного боку це пов’язано з дорожнечею банківських ресурсів, з іншого – з ризико- ваністю за своєю природою інноваційних проектів, що не мотивує підприємців входити у запозичення. Таким чином, важно відзначити, що в першу чергу змін потребує саме законодавча база України в сфе- рі інновацій. Зокрема змін потребує Закон України «Про інноваційну діяльність», де має бути відрегульова- ний механізм державних гарантій банківських кредитів та страхування ризиків, що виникають під час інно- ваційного фінансування. Всі джерела фінансування можна розподілити на власні засоби, позикові та залучені. Зупинимось дета- льніше на позитивних та негативних сторонах того чи іншого способу фінансування (Табл. 1). З іншого боку, державне фінансування також поділяється на пряме та непряме. Держава виступає в ролі своєрідного господарюючого суб’єкта (інвестора) при реалізації пріоритетних інноваційних проектів. Держава стимулює інноваційну діяльність, надаючи державні замовлення на проведення НІОКР, виді- ляючи кошти на розвиток та модернізацію дослідно-експериментальної бази та формуючи сприятливі еко- номічні умови для інноваційної діяльності. Пряме фінансування Непряме фінансування Банківський кредит Засоби від емісії цінних паперів Сторонні інвестиції Засоби від продажу або здачі в оренду вільних активів Інноваційний кредит Доходи від короткострокових проек- тів для фінансування довгострокових Власні засоби фірми Покупка в розстрочку або отримання в лізинг необхідного для виконання проекту обладнання Придбання (на використовуємо в проекті технологію) ліцензії із сплатою останньої ц формі роялті Розміщення цінних паперів із сплатою в формі поставок чи отримання в лізинг не- обхідних ресурсів Залучення необхідних трудових ре- сурсів та вкладів «під проект» у ви- гляді знань, навиків та ноу-хау. Засоби, отримані від заклад майна Інноваційний проект Григор’єва О.Є. АСПЕКТИ ФІНАНСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ В УКРАЇНІ 24 Таблиця 1. Позитивні та негативні характеристики джерел фінансування інноваційного проекту Джерела фінансування Позитивні сторони Негативні сторони Самофінансування (власні засоби підприємства) – не треба залучати довгострокові інвес- тиції, звертатися до різноманітних фі- нансово – кредитних установ; – забезпечується фінансова стійкість розвитку підприємства, його платоспро- можність в довгостроковому періоді, зниження ризику банкрутства; – більш висока здатність генерації при- бутку. – криза затримки платежів обмежує можли- вість фінансування інновацій за рахунок прибутку; – нестача власних коштів зумовлює низьку інноваційну активність; – обмеження темпів розвитку Позикові засоби – можливість розвитку виробництва, збі- льшення прибутковості власного капіта- лу; – здатність швидко обновляти основні виробничі фонди без значних одноразо- вих грошових витрат; – гнучкий графік виплат відповідно до виробничих циклів і потоків готівки. – погіршення фінансових результатів реалі- зації проектів; – довгострокові інноваційні проекти харак- теризуються високим ступенем ризику; – проблеми кредитних гарантій або застави, що виникає при кредиті. Залучені засоби – акумулювання крупних фінансових ре- сурсів шляхом розміщення акцій; – залучення фінансових ресурсів дає змогу підприємству відносно вільно ма- неврувати структурою цих ресурсів; – за допомогою емісії цінних паперів проводиться заміна інвестиційного кре- диту ринковими борговими зобов'язан- нями. – ЗАТ не можуть залучати значні обсяги ін- вестиційних ресурсів; – розміщення цінних паперів – складний і дорогий процес Бюджетному фінансуванню властиві наступні принципи: 1) отримання максимального соціального ефекту при мінімумі витрат; 2) цільовий характер використання бюджетних ресурсів; 3) надання бюджетних коштів фірмам, підприємствам та організаціям за ступенем виконання плану з урахуванням використання раніше наданих ресурсів. Принципово новим в практиці останніх років є вибіркове часткове фінансування конкретних проектів по принципу конкурсності та зворотності. Прямі та непрямі методи державного фінансування інноваційної діяльності можна зобразити на рис.2. Рис. 2. Методи державного фінансування інноваційної діяльності Нажаль за даними Державного комітету статистики України, у 2006 році питома вага видатків на науку у ВВП становила 0,96%, у тому числі коштів державного бюджету – 0,38% ВВП. У загальному розподілі асигнувань на науку з усіх джерел на кошти державного бюджету припадало 39,7%, не набагато меншу частку становлять кошти вітчизняних замовників (30,3%), п’яту частину – кошти іноземних замовників (19,4 %). Низькими залишаються обсяги державного замовлення на новітні технології, які щорічно становлять близько 1 відсотка бюджетного фінансування наукової сфери [1]. Наявні пропорції у структурі фінансових ресурсів вітчизняної науково-технічної сфери підсилюють не- Інноваційна діяльність Пряме фінансування Непряме фінансування Створення сприятливих умов для виконання НІОКР Пряме бюджетування фундамен- тальних досліджень та приклад- них розробок, що направлені на екологічні, соціальні та оборонні цілі Податкові пільги Прискорена амортизація Пільгове кредитування Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ 25 сприятливий вплив організаційно–економічної відокремленості наукової діяльності від виробничого секто- ру, зумовлюють низький "коефіцієнт корисної дії" наукової сфери, що має мультиплікативні наслідки для народного господарства у вигляді низького технологічного рівня. Оскільки саме інноваційний розвиток є саме тією ланкою, що може дозволити Україні зробити стрибок у економічному розвитку і стати в один ряд в розвинутими країнами світу, то надання податкових та інших пільг державою є одним з найважливіших способів стимулювання інноваційного розвитку, якому слід при- ділити особливу увагу. Так, відповідно ст.17 Закону України «Про інноваційну діяльність» передбачається лише п’ять видів фінансової підтримки інноваційних проектів за рахунок державного бюджету:  повне безвідсоткове кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних прое- ктів за рахунок бюджетних коштів;  повна чи часткова компенсація (за рахунок бюджетних коштів) відсотків, що сплачуються суб’єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитуван- ня інноваційних проектів;  часткове (до 50%) безвідсоткове кредитування (на умовах інфляційної індексації) інноваційних проек- тів за рахунок бюджетних коштів за умови залучення до фінансування проекту і (або) інших суб’єктів інноваційної діяльності;  надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних іннова- ційних проектів;  майнове страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків відповідно до Закону України «Про страхування». Враховуючи ризикований характер інноваційної діяльності, збиткованість відповідних процесів не по- винна залишатися без уваги держави та має супроводжуватись відновленням майнового стану підприємств, що впроваджують пріоритетні інноваційні проекти, зокрема, за допомогою дотацій. Ще однією проблемою є стан венчурне фінансування в Україні, яке є надзвичайно важливим джерелом фінансування. Нажаль, в Україні венчурні фонди для підтримки інноваційних проектів не отримала в Укра- їні належного розвитку. За практичної відсутності венчурного капіталу вітчизняного походження венчурні фонди переважно зарубіжного капіталу не заінтересовані у розвитку конкурентоспроможних технологій і свої інвестиції спрямовують на акції великих підприємств енергетичної, машинобудівної, будівельної та переробної промисловості, а не у сферу високих технологій. Венчурне підприємництво в Україні проходить початкову фазу свого розвитку. Переважна більшість проектів є по західним міркам вкрай невеликими. В той же час витрати на експер- тизу проектів можна умовно вважати постійними і приблизно порівнянними для проектів різної величини. В силу цього багато проектів не розглядаються через можливі високі питомі витрати. Більшість вітчизняних проектів досить пророблені з технічної сторони. Однак, при цьому загальними недоліками є:  відсутність чіткого позиціонування продукції і торгівельної марки компанії на ринку, відсутність якіс- ного порівняльного аналізу з конкурентами;  в багатьох випадках неврегульованість питань власності і патентної захищеності розробок. Поряд із цим, одним із самих істотних факторів, що стримують розвиток венчурного підприємництва, слід вважати нерозвиненість інформаційної інфраструктури, націленої на обслуговування інтересів як інве- сторів, так і венчурних підприємців. Для останніх мало б велике значення одержання даних про наявність і спеціалізації різних фінансових інститутів, які могли б розглядати проекти з даного регіону або галузі, вимогах, які пред'являються до про- ектів. Особливо слід звернути увагу на нестачу відомостей про історію діяльності інвестиційних інститутів. Відсутність такої інформації змушує авторів проектів витрачати занадто багато часу на численні звернення до організації, що працюють із проектами іншого профілю. Таким чином, говорячи про перспективи венчурного підприємництва в Україні, слід зазначити істотні темпи проведених ринкових перетворень. Даний факт дозволяє зробити припущення, що відсутність необ- хідної інфраструктури є тимчасовою проблемою й з урахуванням зростаючого попиту на послуги "інфра- структурного плану", її побудова може зайняти не більш 5–7 років. Подібний період приблизно відповідає строку функціонування середньостатистичного венчурного фонду на Заході. Джерела та література 1. www.patent.km.ua/ukr/articles/i1120 «Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалізації» від 14.07.2007 р. 2. Рлдцерковний О. «Правові аспекти фінансування інноваційних проектів»// Господарське право. – №4. – 2006 . 3. Управление инновационными проектами. – М, 2007. 4. Кузнєцова А.Я., Возняк Г.В. Деякі аспекти фінансування інвестиційно-інноваційних проектів за раху- нок власних коштів підприємств// Фінанси та кредит. – 2004. 5. Шемякова Т.Ю., Петров К.В. Многофакторная оценка рисков инновационного проекта // Управление риском. – №1. – 2006.

Аспекти фінансування інноваційних проектів в Україні

Institution

Ähnliche Einträge