Українська інтелігенція як феномен вітчизняної історії: погляд сучасника
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Russian |
| Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2008
|
| Назва видання: | Культура народов Причерноморья |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35649 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Українська інтелігенція як феномен вітчизняної історії: погляд сучасника / О.В. Бондаренко // Культура народов Причерноморья. — 2008. — № 134. — С. 67-68. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-35649 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-356492012-07-02T12:36:22Z Українська інтелігенція як феномен вітчизняної історії: погляд сучасника Бондаренко, О.В. Тезисы докладов 2008 Article Українська інтелігенція як феномен вітчизняної історії: погляд сучасника / О.В. Бондаренко // Культура народов Причерноморья. — 2008. — № 134. — С. 67-68. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35649 ru Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Russian |
| topic |
Тезисы докладов Тезисы докладов |
| spellingShingle |
Тезисы докладов Тезисы докладов Бондаренко, О.В. Українська інтелігенція як феномен вітчизняної історії: погляд сучасника Культура народов Причерноморья |
| format |
Article |
| author |
Бондаренко, О.В. |
| author_facet |
Бондаренко, О.В. |
| author_sort |
Бондаренко, О.В. |
| title |
Українська інтелігенція як феномен вітчизняної історії: погляд сучасника |
| title_short |
Українська інтелігенція як феномен вітчизняної історії: погляд сучасника |
| title_full |
Українська інтелігенція як феномен вітчизняної історії: погляд сучасника |
| title_fullStr |
Українська інтелігенція як феномен вітчизняної історії: погляд сучасника |
| title_full_unstemmed |
Українська інтелігенція як феномен вітчизняної історії: погляд сучасника |
| title_sort |
українська інтелігенція як феномен вітчизняної історії: погляд сучасника |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Тезисы докладов |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35649 |
| citation_txt |
Українська інтелігенція як феномен вітчизняної історії: погляд сучасника / О.В. Бондаренко // Культура народов Причерноморья. — 2008. — № 134. — С. 67-68. — укр. |
| series |
Культура народов Причерноморья |
| work_keys_str_mv |
AT bondarenkoov ukraínsʹkaíntelígencíââkfenomenvítčiznânoíístoríípoglâdsučasnika |
| first_indexed |
2025-07-03T16:59:26Z |
| last_indexed |
2025-07-03T16:59:26Z |
| _version_ |
1836645840673832960 |
| fulltext |
90-летию Таврического национального университета им. В.И. Вернадского посвящается
67
УКРАЇНСЬКА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ ЯК ФЕНОМЕН ВІТЧИЗНЯНОЇ ІСТОРІЇ:
ПОГЛЯД СУЧАСНИКА
Бондаренко О.В.
г. Запорожье. Украина
Нації потребують розвитку не тільки соціальних "показників" господарства, політичних структур і т.
ін., але й притаманних їм національно-культурних особливостей, які пов’язані зі спільністю матеріальної та
духовної діяльності даного народу, що історично склалася, з національною мовою, територією, самосвідо-
містю і культурою, які не можуть не відтворюватись. З такими аспектами існування націй пов’язаний фе-
номен національної інтелігенції.
Сам термін "інтелігенція" (від лат. розумний, розуміючий, знаючий, мислячий) виникає у 60-ті рр. XIX
ст. в Росії. Його запропонував російський письменник П.Боборикін для назви особливої соціальної групи
суспільства. З тих часів феномен російської інтелігенції як складової російської культури й духовності на-
буває широкого обговорення та дослідження в філософських, літературних, публіцистичних творах видат-
них мислителів Росії. Наприклад, за М.Бердяєвим, до російської інтелігенції "могли належати люди, які і не
займалися інтелектуальною працею... інтелігенція є ідеологічним, а не професійним чи економічним угру-
пуванням".
За українським автором В.Липинським, під інтелігенцією слід розуміти творців інтелектуальних, духо-
вних цінностей певного народу. Інтелігентами "не називаю всякого, хто скінчив вищу чи середню школу",
інтелігентами "є люди, не зайняті матеріально-продуктивною працею, а хто здобуває собі прожиток взамін
за працю свого розуму і духу". Таке тлумачення української інтелігенції наближає її зміст до загальноприй-
нятого значення групи людей розумової праці, на відміну від, наприклад, радянсько-марксистського класо-
вого визначення, яке пов'язувало виникнення інтелігенції з появою буржуазного суспільства, а саму її тлу-
мачило як "прошарок" між буржуазією і пролетаріатом, через що вона буває або "буржуазною" або "проле-
тарською". Покликання інтелігенції – особливими інтелектуально-духовними засобами стимулювати, про-
грамувати, контролювати та відтворювати національну духовність й свідомість, що притаманні специфічній
формі соціалізації, політизації тощо даної етнокультурної спільноти.
Як результат – в розрізі розвитку вітчизняної історії – українська інтелігенція не одного разу показува-
ла себе як із позитивного, так і з негативного боку.
До позитивів, безперечно, слід віднести багатий історико-філософський здобуток вітчизняних інтелек-
туалів – від києво-руських "любомудрів" до сучасних авторів – в екзистенціально-гуманістичній тематиці
осмислення місця і ролі окремої людини у світі ("агіографічна" література з її виразно індивідуалізованими
постатями святих, "ареопагітична" література з її підкреслено особистісним, "апофатичним", способом бо-
гопізнання, класична українська світоглядно-філософська література XVIII-XIX ст. від Г.Сковороди до
Т.Шевченка і П.Юркевича, полемічна література з яскраво індивідуальною авторською позицією інтелекту-
алів новітньої України). Така специфічність української інтелігенції обумовлена, перш за все, рисами украї-
нського менталітету, походить з національних ментальних джерел. Позитив – це і служіння української ін-
телігенції вищим ідеалам незалежності й свободи батьківщини, ідеалам збереження вольностей окремої
людини. З часів після Кревської унії (1385 р.) українська інтелігенція прибирає на себе функції духовно-
культурного лідера народу. З приводу ролі й призначення української інтелігенції М.Шлемкевич у своїй
книзі "Загублена українська людина" наполягає на завданні інтелігенції безпосередньо втручатися в суспі-
льно-громадські та державотворчі прагнення українського народу. Саме українська інтелігенція організує
захист культурних і релігійних цінностей українського народу (полемісти, викладачі братських шкіл, манд-
рівні дяки й ін. ); чинить вагомий вплив на формування української літературної мови, орфографії, грама-
тичної термінології, друкованої літератури; підтримує високий освітній рівень українського народу; при
цьому толерантність, неелітарний характер, не прив'язаність української інтелігенції до владної еліти, а
прив’язаність до національних звичаїв і народної культури (наприклад, постать й феномен Г.Сковороди).
Посеред негативних проявів слід назвати такі: вітчизняна інтелігенція "не цінувала свободи самостій-
ності, була податлива інтересам того, на кого орієнтується" (С.Шелухін); "стихійний романтизм національ-
ного самовизначення", "нездатність до сердечної і чистої критики" (О.Бочковський); "не вміння подати се-
лянам висвітлення й переконливі аргументи проти московських баламутів за українську ідею /1917-1920
рр./" (С.Шелухін); "політична гіпертрофія", "хворобливе політиканство" (С.Томашівський) – тобто надмір-
на політизація, коли представники інтелігенції з різних причин починають активно займатися політикою,
вважати себе фахівцями з політичної теорії та практики (за С.Томашівським, таке "хворобливе політиканст-
во" притаманне в однаковій мірі і українцям і росіянам); небажання або невміння займатися справжньою
науково-дослідницькою чи мистецько-творчою працею, знаходити релігійне заспокоєння, навпаки, за від-
сутності цього, погоня за владою та авторитетом, правом керувати собі подібним, отже, фразерство, повер-
ховість, небажання досліджувати емпіричний матеріал і робити з нього широкі висновки, і, навіть, політич-
на і особиста продажність, а то й злодійкуватість (В.Кучабський).
Як все це співзвучно нинішнім часам, коли, скажімо, до складу політичних діячів Верховної Ради пов-
ною мірою можна застосувати оцінки французького історика Ле Бона – вузькість поглядів, інерція мислен-
ня, некритичність, зарозумілість, нетерпимість до чужої думки, невміння передбачити і робити висновки з
свого власного поступування, крутійство і брак справжньої відповідальності за доручену справу.
Проте, слід взяти до уваги й таке. З серпня 1991 р., з набуттям Україною державного суверенітету, від-
бувається сталий процес формування в країні власного макросоціуму на національному ґрунті – українсь-
ТЕЗИСЫ ДОКЛАДОВ
68
кого суспільства з його специфічною соціальною структурою й соціальними інституціями, економіко-
господарською системою, духовністю, культурою. Феномен української інтелігенції набуває нових якостей
та рис. І найпершим історичним завданням сучасної української інтелігенції в змаганні за культурне само-
визначення та політичну незалежність України – письменників, вчених, духівництва – має стати відро-
дження економічної сфери суспільства. Національне самовизначення й духовне самоствердження народу
буде ілюзорним, доки він не матиме певної та непохитної господарської бази. Саме нею має завершитися
процес суспільного перетворення України у модерну націю.
РУССКОЕ ПРАВОСЛАВИЕ В КОНТЕКСТЕ ГЛОБАЛИЗАЦИИ
Быстрова С.
г. Москва. Россия
Во всем мире к глобализации существует весьма неоднозначное отношение. Называют как положи-
тельные, так и отрицательные её аспекты. Русская Православная церковь выработала собственную по-
зицию относительно сущности глобализационного процесса, как негативных его сторон, так и его ценно-
сти и позитивности.
В качестве одного из отрицательных последствий глобализации представители православной конфес-
сии называют кризис религии, происходящий на фоне расцвета «спонтанной» религиозности, что проявля-
ется в эпидемии сект, астрологии, магии и колдовства, а также в распространении среди людей некоей
«своей веры», избегающей общинности, обрядовости и догматичности. Именно «кризис духовности» более
всего волнует представителей православной церкви.
Нравственной основой современного глобализированного мира являются такие понятия, как толерант-
ность, плюрализм и гуманизм. Обратившись к этимологии и смысловому наполнению этих слов, можно об-
наружить, что, с точки зрения православного христианина, они не просто являются неудачной заменой та-
ких понятий, как свобода, терпимость и любовь, но и связаны с отрицанием божественного начала в мире и
в человеке. Отмечается, что «ценности современного мира» («толерантность», «плюрализм», «гуманизм»,
«права человека» в качестве идеологии) незаметно превратились в идолов, требующих человеческих жертв.
Сегодня немногие способны осознать, что человек, целиком отпущенный на свободу, неизбежно порабоща-
ет себя через идеологии, которые он создает. В эпоху стремительно растущего знания, когда человек все
более овладевает тайнами природы, истории, собственной души, эта власть осуществляется незаметно и с
полного его согласия. В этом, в частности, и заключается один из негативных аспектов глобализации, кото-
рая привела к кризису человека, оказавшегося жертвой своей свободы и той власти над миром, которую он
приобрел. Глобализация – это, помимо всего прочего, создание человеком своей собственной среды обита-
ния, расширение ее до видимых границ горизонта, «очеловечивание» мира и, одновременно, отрицание бо-
жественного начала.
Даже на уровне слов, предлагающихся в качестве нравственных основ современного мирового порядка,
православный человек усматривает угрозу духовной экспансии, настойчивое стремление к отрицанию Бога,
сведению человека до уровня биологической особи или социальной единицы. Попытка устроения мира на
этих принципах вступает в открытый конфликт с христианскими и национальными традициями.
В качестве альтернативы унификации мира русской православной интеллигенцией предлагаются фор-
мы консервативного способа мышления и поведения, консервативной политики. Путь возможного будуще-
го развития мира может лежать и через возрождение традиционных ценностей, традиционных религий.
Свое методологическое обоснование этот путь находит в философских учениях, объединенных под назва-
нием «философия консерватизма», которая имеет очень давнюю традицию в России, и многие русские ре-
лигиозные мыслители предложили в свое время оригинальные ответы на стоящие ныне перед человечест-
вом вопросы.
РПЦ также сегодня пытается выработать определенную стратегию реагирования на процессы глобали-
зации. В частности, в 2000 г. были сформулированы «Основы социальной концепции». В данном документе
представлена четкая позиция РПЦ, согласно которой глобализация рассматривается не только как угроза,
но и как вызов современной церкви со стороны мира. Этот вызов заключается в том, что церковь призвана
не к тому, чтобы бороться с глобализацией, а к поиску новых моделей служения миру.
Идея глобальности внедрена в саму концепцию христианства как религии, нацеленной на обращение к
Богу всех народов. Поэтому каждой христианской конфессии нужно не ограждаться от глобальных тенден-
ций, но творить новую глобальную альтернативу тем неприглядным и непростым явлениям, которые несет
с собой глобализация.
Оружие глобализации – информация. Исторически и догматически так сложилось, что сила подлинного
христианства также проявляла себя не через идеологию или политику, не в рамках границ или территорий,
а через информацию, которую христианство несло миру, сотворив новое общество. Именно Слово (Логос)
создавало новые смыслы и значения действительности.
Глобализация предоставляет уникальные возможности для трансляции ценностей обновления и разви-
тия, укорененных в новозаветном, первоапостольском христианстве. Глобализация – это возможность от-
крытого общения с другими людьми, и для Православия сегодня очень важно найти силы и возможности,
чтобы дойти с православным пониманием Евангелия как до других народов, так и до своего собственного.
Если глобализация угрожает Церкви, то совершенно естественно, что Церковь должна против этого протес-
товать. Однако очень важно правильно подбирать аргументы, тщательно взвешивая все «за» и «против».
|