Л. М. Толстой і родина Вернадських

Зі щоденника В. І. Вернадського, архівних та мемуарних матеріалів відновлюються особисті контакти сім'ї вченого з Л. М. Толстим у кінці ХІХ - початку ХХ ст.. У статті висвітлюється провідна роль Л. М . Толстого в духовному піднесенні російської інтелігенції 1880-х років, а також дається характе...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2005
Main Author:	Лавров, В.В.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Кримський науковий центр НАН України і МОН України 2005
Series:	Культура народов Причерноморья
Subjects:	Точка зрения
Online Access:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35873
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Л. М. Толстой і родина Вернадських / В.В. Лавров / Культура народов Причерноморья. — 2005. — № 63. — С. 144-153. — Бібліогр.: 29 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-35873
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-358732012-07-06T12:07:09Z Л. М. Толстой і родина Вернадських Лавров, В.В. Точка зрения Зі щоденника В. І. Вернадського, архівних та мемуарних матеріалів відновлюються особисті контакти сім'ї вченого з Л. М. Толстим у кінці ХІХ - початку ХХ ст.. У статті висвітлюється провідна роль Л. М . Толстого в духовному піднесенні російської інтелігенції 1880-х років, а також дається характеристика В. І. Вернадського як уважного читача творів Л. М. Толстого. На основе дневниковых записей В. И. Вернадского, архивных и мемуарных материалов восстанавливаются личные контакты семьи В. И. Вернадского с русским писателем Л. Н. Толстым в к. ХІХ - начале ХХ вв. В статье показана решающая роль Л. Н. Толстого в духовном становлении русской интеллигенции 1980-х годов, а также дается характеристика В. И. Вернадского как внимательного и глубокого читателя произведений Л. Н. Толстого. Вводятся новые источники и архивные материалы. On the basis of diary notes of V.I. Vernadsky, archival materials and memoirs materials personal contacts of V.I. Vernadsky family with Russian writer L.N. Tolstoy at the end of XIX century - beginning of XX century are being restored. The article represents key role of L.N. Tolstoy in the spiritual formation of Russian intelligentsia of 1880-ies and it is also represents description of V.I. Vernadsky as a careful and thorough reader of L.N. Tolstoy works. New literature, which was earlier unknown, about contacts of V.I. Vernadsky family with famous writers is introduced. For the first time we start using new archival materials. 2005 Article Л. М. Толстой і родина Вернадських / В.В. Лавров / Культура народов Причерноморья. — 2005. — № 63. — С. 144-153. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35873 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Точка зрения Точка зрения
spellingShingle	Точка зрения Точка зрения Лавров, В.В. Л. М. Толстой і родина Вернадських Культура народов Причерноморья
description	Зі щоденника В. І. Вернадського, архівних та мемуарних матеріалів відновлюються особисті контакти сім'ї вченого з Л. М. Толстим у кінці ХІХ - початку ХХ ст.. У статті висвітлюється провідна роль Л. М . Толстого в духовному піднесенні російської інтелігенції 1880-х років, а також дається характеристика В. І. Вернадського як уважного читача творів Л. М. Толстого.
format	Article
author	Лавров, В.В.
author_facet	Лавров, В.В.
author_sort	Лавров, В.В.
title	Л. М. Толстой і родина Вернадських
title_short	Л. М. Толстой і родина Вернадських
title_full	Л. М. Толстой і родина Вернадських
title_fullStr	Л. М. Толстой і родина Вернадських
title_full_unstemmed	Л. М. Толстой і родина Вернадських
title_sort	л. м. толстой і родина вернадських
publisher	Кримський науковий центр НАН України і МОН України
publishDate	2005
topic_facet	Точка зрения
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35873
citation_txt	Л. М. Толстой і родина Вернадських / В.В. Лавров / Культура народов Причерноморья. — 2005. — № 63. — С. 144-153. — Бібліогр.: 29 назв. — укр.
series	Культура народов Причерноморья
work_keys_str_mv	AT lavrovvv lmtolstojírodinavernadsʹkih
first_indexed	2025-07-03T17:20:34Z
last_indexed	2025-07-03T17:20:34Z
_version_	1836647170655125504
fulltext	Гришанков В.Г. О КРИТЕРИЯХ ВЫБОРА В УСЛОВИЯХ НЕОПРЕДЕЛЕННОСТИ 144 При рассмотрении ценовой стратегии фирмы следует исходить из предпосылки, что в границах неоп- ределенности спроса возникает и неопределенность предложения, что делает возможным существование нескольких цен на один и тот же товар в одно и то же время и практически в одном и том же месте. Выводы. Таким образом, для повышения эффективности выбора в условиях неопределенности ис- пользовать существующие критерии выбора совместно. Критерий максимина позволяет ранжировать стратегии по степени риска, критерий недостаточного основания позволяет оценить уровень компенсации риска от неопределенности. Критерий минимакса позволяет оценить уровень отношения средней маржи- нальной прибыли к средним маржинальным затратам от нереализации. Наконец, модифицированный кри- терий Гурвица (по объективному соотношению разниц минимальных и максимальных значений выбран- ных стратегий) позволяет формировать смешанную стратегию. А использование коэффициента ценности затрат к ценности ожидаемого прироста прибыли позволит более эффективно оценивать стратегии с раз- ными уровнями неопределенности. Источники и литература 1. Bonini C., Hausman W., Bierman H. Quantitative Analysis for Management. – N.Y., 2002. 2. Thaler R/ Mental Accounting and Consumer choice. – In: Marketing Science. – 1985. – №4. Лавров В. В. Л.М. ТОЛСТОЙ І РОДИНА ВЕРНАДСЬКИХ На сьогодні існує лише одна публікація з даної теми "Л. М. Толстой і В. І. Вернадський" (Російська література, 1979, № 3). Її автор - І. І. Мочалов, один із перших значних дослідників творчої спадщини ака- деміка В. І. Вернадського. Та поступово з'являються і інші роботи, що дозволяють істотно розширити і по- новому інтерпретувати заявлену нами тему. У 1941–1943 роках академік В. І. Вернадський разом з великою групою вчених знаходився в евакуації у курортному містечку Борове, що в Казахстані. У Боровому він продовжує працювати над "книгою жит- тя" (як він її сам називав) "Хімічна будівля біосфери Землі та її оточення". Там же він обробляє матеріали до автобіографічної книги "Пережите і передумане". У роботі над останньою книгою йому допомагають дружина Наталя Єгорівна, а також дочка недавно репресованого друга Д. І. Шаховського – Ганна Дмитрі- вна, що жила останнім часом у родині Вернадських, стала потім особистим секретарем ученого, а після його смерті (1945) – першим хранителем кабінету-музею В. І. Вернадського у Москві. У вільний від робо- ти час В. І. Вернадский перечитує "Анну Кареніну", "Смерть Івана Ілліча", листування Л. М. Толстого. 10 березня 1942 року В. І. Вернадський запише у щоденнику: "Л. М. Толстой. Повне зібрання творів. Ювілейне вид<ання>. 1938 р. Том 83. Лист № 296, стор. 475. 1 лют<ого> 1885 р. Я<сна> П<оляна>: "...Як жахливо важко жити без любові, і ще тяжче вмирати. Я, коли один, завжди ясніше, живіше уяв- ляю собі смерть, про яку думаю завжди, і коли я уявив собі, що вмру не в любові, то стало страшно. А в любові тільки можна жити щасливо і не бачити, як помреш...". Переглядав зараз ювілейне видання <повного зібрання творів Л. М. Толстого>, що є в тутешній біб- ліотеці, – почасти як старшого сучасника, з колом людей якого доводилося стикатися і на вплив якого треба було зважати. Для мене Толстой "близький" – завдяки тому, що Д. І. <Шаховськой> був до нього близький, що до нього були близькі Чертков, Бірюков, Калмикова – наш гурток 1880-х років. <Були бли- зькі> Петрункевичі і особливо Соф<ія> Валод<имирівна> Паніна. Я саме якось не думаю про смерть, хоча мені зараз 79 років. І немає в мене страху смерті. Зі збережених нотатків про мої зустрічі з Толстим (Наташа записала). Виявилося, що я раз був у Толс- того в Москві і з ним вів дискусію про безсмертя душі, яке я тоді захищав – а Т<олстой> заперечував. Я пам'ятаю, коли – у цей же час – Т<олстой> зайшов до нас, під час голоду, здається, у 1891 <р.>, і пам'ятаю розмову з ним. Він говорив І. І. Петрункевичу, що я симпатичний – тоді я складав звіт про допомогу голо- дуючим. Страшні страждання – страшне таке вмирання, як <у> мого батька. Але не смерть сама по собі. Я думаю, можливо, не все зникає – <не зникають> окремі ізотопи, що матеріально вирізняють матері- альну субстанцію живого від відсталої матерії - але отут особистість ні при чому" [1]. Отже, підводячи підсумки свого життя, В. І. Вернадський раптом зненацька повертається до Л. М. То- лстого: переглядає записи, пов'язані з письменником, відновлює в пам'яті обставини своїх зустрічей з ним у 1890-і роки, перечитує твори і його листування. Чи випадково? Що поєднувало цих двох видатних лю- дей? Відповідь на останнє питання і складає основну мету даної статті, а саме: на підставі щоденникових нотаток В. І. Вернадского, спогадів його друзів (Д. І. Шаховського, І. М. Гревса, О. О. Корнілова), сина Георгія відновити особисті контакти вченого і письменника наприкінці XІХ – початку XX ст.; показати вирішальну роль Л.М.Толстого в духовному становленні російської інтелігенції 1880-х років; охарактери- зувати В. І. Вернадського як уважного і глибокого читача творів Л.М.Толстого. Л. Н. Толстой і російська інтелігенція наприкінці XІХ століття Наступив 1885 рік – останній студентський рік молодого Вернадського. Попереду великий життєвий шлях. Яким він буде? Це питання хвилювало не лише Володимира Вернадського, але і його близьких дру- зів, з якими він зійшовся в Санкт-Петербурзькому університеті: братів Ольденбург, Д. Шаховського, В. Обольянинова, І. Гревса, О. Корнілова та ін. Молоді люди не збиралися жити однією наукою і шукали се- бе, насамперед, у царині громадського служіння. Це була одна з яскравих прикмет думаючої молоді 80-х Точка зрения 145 років XІХ століття. Вони виросли після великих реформ 1861 року, і кожен хотів зробити свій внесок у справу подальшого реформування суспільства. Ще раніше вони об'єдналися в межах науково- літературного товариства при Санкт-Петербурзькому університеті. Сам В.І.Вернадський пізніше згадував: "<В університеті> центром було студентське науково-літературне товариство, створене у 1882 році завдя- ки енергії і моральній підтримці професора історії російської словесності О. Ф. Міллера, шляхетного чис- того серця ідеаліста-слов'янофіла. У цьому товаристві після зібрання 1882 року, що викликало зближення студентів різних курсів та факультетів, об'єдналися на ґрунті наукових, філософських та літературних ін- тересів усі живі сили студентства того часу. Якщо ми переглянемо зараз (1916 рік. - В. Л.) перелук імен діячів цього товариства, особливо його наукового відділу, що керував життям товариства, то побачимо в ньому безліч усім відомих імен учених, істориків, натуралістів, юристів, медиків, письменників, суспіль- них діячів" [23]. Георгій Вернадський, характеризуючи студентське товариство, де активним членом був його батько, відзначав: "На зборах товариства читалися й жваво обговорювалися великі реферати на істо- ричні, літературні, філософські і природничонаукові теми, а також короткі повідомлення про нові книги. При товаристві створена була велика бібліотека, головним чином з ініціативи та праць Сергія Ольденбур- га. Доходи товариства складалися з членських внесків і пожертвувань" [13]. Після закінчення університету брати Ольденбурги, Д. І. Шаховськой, В.І.Вернадський, чоловіки Грев- си, Н. Є. Старицька (згодом дружина В.І.Вернадського) вирішили покласти початок більш тісному об'єд- нанню, назвавши його "братством". Основна мета братства вбачалася в тому, щоб "шляхом особистого самовдосконалення" служити своєму народу у сфері, яке кожен з них обере. У братство, крім зазначених осіб, увійшли О. Н. Краснов, О. О. Корнілов, Л. А. Обольянінов, Н. Г. Ушинський та деякі інші. "Ми висо- ко ставили культуру й особистість, - писав трохи пізніше один із засновників братства Іван Гревс, – ви- знаючи провідними шляхами їхнього розвитку науку й освіту. Ми любили народ і готувалися йому слу- жити своїми ідеалами і знаннями, не відокремлюючи себе від нього, бажаючи не тільки його учити, але й у нього вчитися, віруючи в нього, були переконані, що він має потребу в тому ж, у чому і ми, найголовні- ше – у волі і культурі" [15]. Біля витоків утворення братства незримо стояла фігура Л. М. Толстого. От як про це згадував В. І. Ве- рнадський: "1883 рік у мене пройшов дуже інтенсивно: по-перше, це початок формування "братства" і, по- друге, <початок> моєї роботи в студентському науково-літературному товаристві, куди я був обраний до керівної наукової ради <...>. Саме тоді ми познайомилися зі "Сповіддю" Толстого, що справила на нас глибоке враження <...>. Федір Федорович <Ольденбург> разом з іншими студентами-видавцями студент- ських лекцій гектографували "Сповідь" Толстого та інші його твори. Толстой змусив мене дуже багато думати..." [23, с. 35]. Серед членів братства одним із перших познайомився з Л. М. Толстим Дмитро Іванович Шаховськой (ще у 1880 році через свого гімназичного вчителя Громека М. С., особистого друга письменника, згодом автора книги "Останні твори графа Л. М. Толстого" (Спб., 1884)). У листі до своєї майбутньої дружини А. Н. Сиротіної (24 травня 1885 р.) Д. І. Шаховськой писав: "Мені здається, що тепер усе залежить від мого ставлення до Толстого – і низки суміжних з ним думок - про смиренність, покірність, єднання зі світом, працю, простоту життя. А в чому я впевнений: що б з нами не трапилось – усе буде добре, – тільки завдя- ки Толстому. І він так високо піднімається в моїх очах, що мені стає легко і я вірю в Росію, і в її велике призначення. І ще дуже важливо, що ми все-таки, люблячи Толстого і вірячи в нього, зовсім не відмовля- ємося від власного судження і так сильно його критикуємо. Нічого нового не сказав Толстой. Я все це да- вним-давно знаю. Але в тому то і є його жахлива велич. Усе-таки, поки я в нього цього не почув, я був не той, що тепер, і я відчуваю жахливу вдячність йому. Я вже давно зауважую, що Толстой нас зближає жах- ливо. І на нього я більше всього покладаю надію" [16]. Що поєднувало російського письменника і молоде покоління країни? Як і Толстой, якому в 1885 році виповнилося 57 років, так і "приютинці" (так згодом стали називатися члени братства), що були вдвічі молодшими за свого духовного вождя, переживають у цей період критичні моменти свого духовного роз- витку, але моменти, що істотно відрізняються один від одного за своїм змістом і витоками. Якщо Толстой продовжує докорінно переосмислювати підстави свого світогляду, водночас добудовуючи його, то Вер- надський зі своїми однодумцями, переборюючи внутрішні протиріччя і сумніви, поки що закладає фунда- мент свого світогляду. У той же час для Толстого акцент його шукань виразно був зміщений убік соціа- льно-філософських і релігійних проблем, а “приютинці» зосереджувалися на науково-філософському боці справи. Але важливо інше. Як і Толстой, молоді люди знаходилися в процесі духовного пошуку, мораль- ного становлення. Їм також були близькі і зрозумілі страждання і нестатки народу, про що давно вже "кричав" і Лев Толстой. Молодь (як і Толстой) не приймала ніяких форм насильства і гноблення. І як на- слідок, близько сприймала морально-філософські міркування Толстого, чиї духовні шукання на той час викликали широкий суспільний резонанс. Як і все прогресивне російське суспільство, молодь 80-х років не могла пройти повз пекучі питання, поставлені перед усією країною письменником. Можна було чи по- годжуватися, чи не погоджуватися з Толстим. Але не можна було не зважати на нього. За що, власне, молодь 80-х років любила Толстого? На це питання спробував відповісти один із при- хильників письменника, у майбутньому відомий російський релігійний філософ, друг В. І. Вернадського С. Л. Франк. "Ми любили його, - писав С. Л. Франк, - не за його художній геній і не за його абстрактне вчен- ня; те й інше сяє для нас лише відбитим світлом - світлом його душі. А те, чим сліпуче сяє для нас його душа, є насамперед дві основні її властивості: безмежне правдолюбство і гострота моральної совісті. Тол- стой-пророк, що не знає інших мірил, інших точок зору й оцінок, крім правди і праведності. Ми можемо бачити правду не там, де бачив її він, і ми можемо бути переконані в споконвічній силі зла, якої він не до- пускав. Але сама правда і совість діють неухильно, залучають і скоряють мимо волі. І якщо Толстой вміє майже гіпнотично діяти на нас, якщо душа наша майже нестримно рветься назустріч йому, як би ми не ставилися до нього свідомо, то це є дією на нас усепідкорюючих сил правди і совісті. Безстрашність про- рока, що спокійно і без коливань ішов в ім'я правди проти усього світу і всіх земних сил, - звичайно, цей Лавров В. В. Л.М. ТОЛСТОЙ І РОДИНА ВЕРНАДСЬКИХ 146 образ скорив увесь світ" [26]. І ще: "Винятково етичний напрямок, потяг розглядати і вирішувати всі пи- тання під кутом зору "практичного розуму", усе різноманіття життєвих явищ і інтересів підводити під ка- тегорії добра і зла і не визнавати, навіть не розуміти інших, об'єктивних критеріїв, наприклад, теоретичних чи естетичних – є типова властивість навряд чи не усього російського національного духу й у всякому разі розумового стану російської інтелігенції за останні піввіку. Але ніхто, мабуть, не виразив ці риси раніш, ніж лев Толстой. "Толстовство" є як би квінтесенція чистого моралізму, моральна принциповість, зведена в абсолют і виступаюча зі сміливістю й однобічністю доступної тільки фанатизму геніальної натури, про- ти усього в житті, що з нею не мириться. Безсумнівно, що саме цей бік світогляду Толстого знайшов най- більший відгук у російської інтелігенції й обумовив вплив проповіді Толстого у 80-90-і роки XІХ століт- тя" [27]. Підкреслимо ще раз, що в самому факті створення братства без усяких сумнівів позначився ідейний вплив Л. М. Толстого. Георгій Вернадський у своїх спогадах справедливо зауважував: "Багато хто з <чле- нів братства були перейняті народницькими настроями і знаходилися під впливом Толстого" [13, с. 147]. Це твердження Г. Вернадського підтверджує й один із теоретиків братства Д.І.Шаховський: "Толстой за- хоплював нас своїм радикалізмом і всенародністю, демократизмом, осмисленням опрощенства, підведен- ням морального підґрунтя під вимоги політичного і соціального відновлення" [2]. Під впливом Л. М. Толстого члени братства робили в ці роки і свої перші кроки на поприщі громадсь- кого служіння. Просвітницька діяльність Одним із провідних напрямків у діяльності братства було поширення народної освіти і, у першу чергу, поширення народної літератури. Істотну роль при цьому зіграла ініціатива Л. М. Толстого, що приступив у цей час до видання популярних книжок для народу. Просвітницька діяльність письменника знаходила широкий суспільний резонанс, у тому числі й серед університетської молоді. У травні 1884 р. В. І. Вернадський разом із братами Ольденбургами, Д.Шаховським, М. Ушинським, О. Красновим та ін. організують гурток з метою вивчення попиту на літературу. З цього приводу В. І. Ве- рнадський запише в щоденнику: "Необхідність народної літератури почувається усіма нами. Тільки тоді, коли те, що добуто працею деяких стане здобутком усіх, тільки тоді можливий найкращий розвиток мас <...>. Я думаю, що наш гурток повинен: 1. Ознайомитися і стежити загалом за тим, що зроблено і робиться для народної освіти у нас на Ру- сі. 2. Ознайомитися з народною літературою. 3. Ознайомитися з головними рисами народної освіти в Західній Європі, які є масові школи у Фран- ції, читальні в Галичині тощо. 4. Бути обізнаними у справах урядових заходів щодо школи. 5. Ознайомитися з тим, що більше всего подобається народу, та організацією продажу і народних бі- бліотек (здається, є в царському польському). Але крім цього треба спробувати створитити бібліотеку книг з даного предмету, а також рано чи піз- но приступити як до написання, так і поповнення бібліотек <...>" [23, с. 38–39]. Пітерська квартира Вернадських тоді перетворилася у своєрідний штаб з організації і налагодження просвітницької діяльності серед народу. Із щоденникових нотатків тих років бачимо, як В. І. Вернадський із усією серйозністю і відповідальністю готувався до нового для нього і його однодумців громадського доручення. "Завтра в мене зберуться для обговорення народних бібліотек, - запише В. І. Вернадський у щоденнику від 21 травня 1884 р. - Необхідно подумати й обговорити, які книги повинні пропонуватися народу. Можна тепер <дати> лише абстрактні уявлення (моя думка): 1. Необхідно, щоб були книги з усіх питань, що хвилюють народ: книги про землезнавство, опис місць і шляхів у Росії (для переселення), пояснення народних прав, виклад різних віровчень, народної школи. 2. Книги про природу - у популярному народному вигляді повинні бути викладені всі можливі нау- кові дані: про небо, землю, зірки, сонце, погоду, ґрунти, рослин, тварин, людейх. Народна медицина і гігі- єна. 3. Розповіді з історії країни. <...> Загальною ідеєю нашою повинно бути те, що народ повинен розуміти свої сили і права, повинено бути те, що приводе народ до свідомості, що треба йому самому керувати собою. Намагатися дати народу низку практично необхідних і важливих даних, намагатися скерувати його думки і переконати його в його силах: а) держава й уряд існують для народу, а не народ для держави й уряду; б) тільки тоді, коли більшість мас зрозуміє і своє становище, і свої сили, тільки тоді можливе більш розумне повалення нинішнього паразитного уряду. Для цього необхідно поширення знань, а для цього - народна література. Що ж нам поширювати для народу? І чи будемо ми всі однакової думки в цих питаннях? Наприклад, Толстой? <...>. Дотепер народ не переймається науковими знаннями, старі ідеї і старий світогляд, багато століть то- му назад відкинутий наукою, володіє им... Що ж повинно стати нашою ідеєю, нас усіх пов’язуючою? На- магатися поширити серед народу науковий світогляд; дати йому вірне уявлення про те, у якому становищі він знаходиться в державі і чим він повинний бути; дати йому знання, необхідні як у повсякденних спра- вах, так і в житті" [23, с. 43 – 44]. Ці записи В. І. Вернадського свідчать про те, що перед нами починаючий публічний політик, щоправ- да, він поки що оформляє свої суспільно-політичні думки у щоденникових записах. Але вже в них відчу- ваються ті далекі обрії, ті величезні масштаби його майбутнього, котрі поширяться на сфери (нехай поки й у стиснутій формі) політичну, економічну, державного і культурного будівництва. 22 травня 1884 р. В. І. Точка зрения 147 Вернадський виступає перед товаришами з коротким викладом своєї програми з якісного поліпшення (в економічній і гуманітарній сферах) народного життя. В архіві вченого зберігся стислий конспект його ви- ступу. "Є два корінних питання народного життя. Ми можемо їх визначити: економічний і духовний розви- ток народу. Фактичне ознайомлення з духовним чи інтелектуальним розвитком народу можливо проводити двома шляхами: вивченням книжкової літератури і опитуванням осіб із народу чи близьких до нього. Які його (відірвана частина сторінки. - В. Л.) побажання в його становищі? До питання про спосіб поширення серед народу грамотності належать: школа і її становище в народі, державі, інтелігенції; тяжкий стан школи (в економічних відносинах), народна література і способи її до- сягнення народу; бібліотеки; читання. Школа (тут і далі підкреслено автором. – В. Л.). 1. Ставлення до школи селян, духівництва, поміщиків, земства, адміністрації... 2. Матеріальне забезпечення школи і як позначається воно на селянській кишені. 3. Вплив школи на селян, якщо можливо це з'ясувати, - вагаюсь. 4. Вчитель і ставлення до селян etc. 5. Чи існують, крім офіційних шкіл, школи штатні, хто і як учить у них, скільки це коштує? 6. Чому учать у школах і що вважають маси корисним? 7. Ставлення її і думки про ремісничі і церковні школи. 8. Чи довго зберігається зв'язок учнів (відірвана частина сторінки. - В. Л.) зі школою і вчителем? 9. Чи має вона хоч іноді <цей зв'язок> вплив etc? Книга 1. Як дістає народ книги? 2. Які йому найбільше подобаються (які хто має)? 3. Які виражаються бажання про книги? 4. Які судження і відгуки є про книги" [23, с. 44 – 45] Студентський гурток цілком увійшов до складу Санкт-Петербурзького комітету грамотності (1861– 1895), що репрезентував громадську просвітницьку установу при Вільному економічному товаристві. До складу комітету входили письменники Л. М. Толстой та І. С. Тургенєв. З ініціативи Л. М. Толстого видав- ництвом "Посередник" за доступною ціною було видано 449 000 екземплярів книг. Видавництво випуска- ло дешеві брошури, у тому числі серійні видання з питань економіки, художні твори (Пушкін, Короленко, Лєсков та ін.), релігійно-моральні твори Толстого, деякі з який були написані ним саме для "Посередника" ("Двої старх", "Свічка", " Чи багато людині землі потрібно?" тощо). Гурток збирався раз на тиждень, най- частіше у В. І. Вернадського. Члени групи займалися вивченням літератури для народу, складали для ньо- го каталог науково-популярних книг, підбирали бібліотеки, висилали книги в провінцію, сприяли відкрит- тю першої безкоштовної читальні в столиці. Л. М. Толстой був досить обізнаним щодо характеру діяльності молодіжного гуртка і всіляко його підтримував. Він, зокрема, сприяв у 1885 р. їхньому зближенню з видатною діячкою в області народної освіти А. М. Калмиковою. І. М. Гревс запише: "Вона стала зовсім близькою людиною для Ольденбургів та Вернадських... Вона зробилася бажаним членом народного гуртка" [15, с. 155]. Наприкінці життя В. І. Вернадський так оцінить тодішнє своє нове знайомство: "З А. М. Калмиковою <через Толстого> ми усі - особливо Федір (Ф. Ф. Ольденбург. - В. Л.), Дмитро (Д. І. Шаховськой. - В. Л.) і я - дуже зійшлися. Ми були навіть на "ти" <...>. А. М. Калмикова - розумна жінка, дуже гарна людина, любила себе оточувати молоддю <...>. Вона залишилася людиною з вільною думкою - шестидесятницею - до кінця життя" [3]. Допомога голодуючим селянам Початок останнього десятиліття XІХ століття в історії Росії ознаменувався страшним нещастям - не- врожаєм і голодом 1891 – 1892 рр. Уряд асигнував деякі засоби на боротьбу з голодом. Червоний Хрест терміново оголосив збори поже- ртвувань на допомогу голодуючим, але оскільки суспільною довірою, на жаль, не користувався (його чи- новники збагачувалися за рахунок сум, зібраних на благодійні цілі), то допомога жертвам посухи реально надавали представники самих різних прошарків і кіл російського суспільства. У цьому всенародному русі взяли участь письменники Л. М. Толстой, Н. С. Лєсков, А. П. Чехов. Л. М. Толстой надрукував у "Російсь- ких відомостях" кілька злободенних статей ("Про голод", "Страшне питання", " Голод чи не голод" тощо). Його дружина Софія Андріївна повідомила у тій же газеті, що Лев Миколайович уже почав діяльність з устрою безкоштовних їдалень для голодуючих селян і призвала громадськість до активної допомоги у цій справі. Пожертвування стали приходити з різних куточків країни. 200 карбованців надіслав Толстим на- віть о. Іоанн Кронштадський, один з головних опонентів письменника у той час. “Приютинці» не могли залишатися осторонь від усенародного горя і приймали активну участь у спра- ві допомоги голодуючим селянам. Родина Вернадських до цього моменту жила в Москві. Із членів братст- ва в столиці також знаходилися А. Корнілов та Д. Шаховськой. Улітку 1891 року В. І. Вернадський під впливом Л. М. Толстого пише статті про необхідність термінової організації боротьби проти голоду. У щоденнику від 24 липня він зробить наступний запис: "18 липня я <...> відніс до редакції "Російських відомостей" статті про необхідність організації боротьби проти голоду - очевидно, не прийняли <...> У масі селянській відчувається якась покірна відчайдушність. Я якось всією істотою усвідомив, що мені дорогий цей народ, що я нерозривна частина його, і в той же час я нічим не можу допомогти йому і роблю все за тією ж течією, що якимось залізними непорушними законами охоп- лює все тепер"[12]. Восени 1891р., коли з'ясувалися істинні масштаби неврожаю, що осягнув країну, В.І.Вернадський, Д.І.Шаховськой, О.О.Корнілов провели збори з метою організації роботи на допомогу голодуючим на міс- Лавров В. В. Л.М. ТОЛСТОЙ І РОДИНА ВЕРНАДСЬКИХ 148 цях. Збори відбулися в січні 1892 р. На квартирі І.І.Петрункевича, відомого на той час земського діяча. На зборах були присутні Л.М.Толстой, В.С.Соловйов, М.Я.Герценштейн, Н.А.Каблуков, В.А.Гольцев, П.Н.Мілюков та інші відомі громадянські діячі (усього близько 60 чоловік). Про ці збори залишили свої спогади О.О.Корні лов та Д.І.Шаховськой. "Це було в січні 1892 року, - згадував О.О.Корнілов. –Я жив тод і у Вернадських на розі Великого Левшинського провулку і Смоленського бульвару; на іншій стороні бульвару був великий особняк, що займали Петрункевичі, що тоді зимували теж у Москві. Їхня квартира часто і багатьма відвідувалася, у тому числі і В.І.Вернадським, який з ними товаришував. У цьому будин- ку і відбулося моє перше знайомство з Л.М.Толстим. Відбулося воно на зборах різних громадських діячів, що зібралися у великій кількості (чоловік 40-60)<...>. Лев Миколайович прибув на ці збори досить пізно, коли майже усі вже були в зборі. Ми його чекали. Я добре пам'ятаю, як він увійшов з морозу, у кожушку, бадьорою і прискореною ходою, швидко знявши із себе кожушок і залишившись у звичайній своїй блузці, він швидкими кроками увійшов до зали, привітно привітавшись із усіма праворуч і ліворуч" [17]. "Його (Л.М.Толстого.-В.Л.) присутність, - згадував інший учасник зустрічі Д.І.Шаховськой, – і діяльна участь в обговоренні питань вносили якийсь особливо серйо- зний і строгий характер у бесіду <...>. Організувати будь-що-будь суспільні сили! От та вимога, з якою усі вийшли з бесіди" [29]. Відзначимо, що героєм цих зборів став Д.І.Шаховськой, що яскравою промовою звернув на себе увагу багатьох учасників зборів, а також Л.М.Толстого. От що пише О.О.Корнілов: "Мені ясно запам'ятався не- великий епізод різкого спалаху Дмитра Івановича, який трапився після досить млявої промови Гольцеві (у той час головний редактор журналу "Російська думка". - В.Л.). В.А.Гольцев говорив тоді про втому, що переживає публіка через занадто посилений збір пожертвувань, і про охолодження її до справи продово- льчої допомоги, унаслідок чого він думав, що і справа, що замислювалася нами тоді, виявиться невдалою. Дмитро Іванович, що сильно хвилювався під час промови Гольцева, голосно крикнув на весь зал: "Ганьба це буде, ганьба для нас усіх, якщо ми не зуміємо цього влаштувати! Ми не повинні допускати думки, що можна відмовитися від такої справи, як допомога голодуючим, хто чим може: збором пожертвувань; чи особистою працею; відмова від такої справи була би ганьбою для російського суспільства!". Ці слова дуже вплинули на дружину Дмитра Івановича (Ганну Миколаївну Шаховську.-В.Л.), у багатьох викликали гар- не враження, і я як зараз пам'ятаю ласкавий вираз очей Толстого, спрямованих у ту хвилину на Шаховсь- кого <...> Він (Толстой.-В.Л.) підійшов до дружини Дмитра Івановича і, очевидно, бажаючи підкреслити свою особливу симпатію до її чоловіка, зупинився біля неї" [17, с.160]. “Приютинці” на заклик Л.М.Толстого вирішили не входити ні в які комітети, а утворити свою власну групу і на пожертвування організувати допомогу голодуючим селянам в одному невеликому районі. Це була б та конкретна "мала справа", до якої постійно закликав Л.М.Толстой. Вирішено було обрати Моршанський повіт Тамбовської губернії, де у В.І.Вернадського був невеликий маєток. Сам В.І.Вернадський виїхати на місце не міг у зв'язку з читанням лекцій у Московському універ- ситеті. До Вернадівки поїхали його друзі на чолі з О.О.Корніловим. Вони на протязі семи місяців працю- вали з ранку до пізнього вечора, здійснюючи збір грошових пожертвувань, відкриття їдалень, прокорм се- лянських коней і роздачу коней безкінним селянам, подаючи індивідуальну допомогу особливо потребу- ючим селянським родинам тощо). Роботи проходили в тісному контакті з В.І.Вернадським і Л.М.Толстим. “Приютинці” змогли зібрати за час роботи на Тамбовщині 46 тис. карбованців, відкрили 113 їдалень (включаючи шкільні), де могли харчуватися 7,5 тисяч чоловік. Для селян було придбано понад 2тис. ко- ней. О.О.Корні лов у своєму звіті писав: "Усі ми почували, що між нами і населенням, якому ми допома- гали, у душі в кожного з нас утворився деякий духовний зв'язок... За ці місяці, проведені в безпосередній близькості до народу, у самім його середовищі для багатьох з нас, міських жителів, весь побут його став незмірно зрозумілішим і яснішим, ніж міг би бути при кабінетному вивченні його за книгами <...>" [18]. Про проведену роботу В.І.Вернадський трохи пізніше відгукнеться так: "Невелика і досконала прива- тна справа несподівано для нас самих перетворилася завдяки кількості отриманих нами засобів у велику справу, що має безсумнівно суспільне значення й у той же час цілком зберігає приватний, далекий від вся- кої офіційності характер" [23, с.127]. Продовження діалогу в кінці XІХ – на початку XX ст. Д.І.Шаховськой у своїх спогадах про Л.М.Толстого помітив: "Він жив одним із нами життям і не міг не відгукнутися так чи інакше на всяку радість і на всяке горе російського суспільства" [29, с.314]. П.Б.Струве, який зблизився з “приютинцями” в 1890-х роках писав про них: "Це коло людей відрізнялося особливим відзнаками своїх моральних шукань. Лев Толстой мав великий вплив на весь духовний склад цих людей. Вони не були "толстовцями", але без Толстого я не мислю собі “приютинців” як особливу гру- пу, як особливий духовний тип" [24]. Особисті стосунки, що здружили „приютинців” з Л.М.Толстим, у 1880-і роки отримали своє подальше продовження. От що повідомляв О.Корнілов: "Я довідався, що Толстой усюди шукає, але не може знайти ні в кого зі знайомих у Москві "Минуле і думи" Герцена (які ще тоді були під забороною). Йому хотілося тоді прочитати їх у голос своїм дітям. У мене був у цей момент власний екземпляр твору, який я йому від- ніс наступного дня <...> Завдяки моєму Герценові я одержав тоді і відповідний візит Толстого, який, про- читавши мою книгу, сам відніс її на квартиру Вернадських. На превеликий жаль, він мене не застав там" [16, с.161]. Відзначимо, що Л.М.Толстой був знайомий з родиною Вернадських ще з пітерських часів. Він добре знав батька В.І.Вернадського Івана Васильовича, професора політекономії, видатного громадського діяча, широко популярного в ліберальних колах російського суспільства. У щоденнику Л.М.Толстого від 15 лис- топада 1856 року є запис, який повідомляє, що він у Петербурзі був на квартирі економіста В.П.Безобразова, і там обговорювалося питання про видання політико-економічного журналу за редакцією І.В.Вернадського [21]. До того ж у родині Вернадських вважали, що в Л.М.Толстого в епопеї "Війна і мир" Точка зрения 149 прототипом "лікаря дружини" була бабуся В.І.Вернадського по лінії батька, сестра діда В.Г.Короленка Па- наса Яковича. Про це маленькому Володимирові часто розповідав батько, що не раз зустрічався з пись- менником. Л.М.Толстой, за розповідями Вернадського-старшого, багато розпитував про деталі участі його батьків у Вітчизняній війні 1812 року. Нагадаємо, що дід Володимира Івановича – Василь Іванович Вер- надський був лікарем, брав участь у війні з Наполеоном. Л.М.Толстой побував на квартирі В.И.Вернадського 29 квітня 1893 року. В.І.Вернадський записує в щоденнику: "Був у нас Л.М.Толстой – з ним тривала розмова про ідеї, науку etc. Він говорив, що його вва- жають містиком, але скоріше я містик. І я ним бути був би радий, мені заважає скептицизм. Я думаю, вчення Т<олстого> набагато глибше, ніж мені на початку здавалося. І ця глибина полягає: 1) основою життя <повинне бути> шукання істини і 2) дійсне завдання полягає у висловленні цієї істини без усяких поступок. Я думаю, що останнє найважливіше, і заперечення всякого лицемірства і фарисейства і складає основну силу вчення, т<ак> тоді найбільше сильно виявляється особистість і особистість одержує суспільну силу. Т<олстой> анархіст. Науку – шукання істини - цінує, але не універс<итети> etc. Толстой гов<орив> про Герцена, як<ого> брав у нас - <і> кя<ий> склав на нього сильнее враження ("це третина всієї російської літер<атури>", за його словами" [4]. Бесіди про Толстого і Герцена Були в цей час у родині Вернадського постійними: про це свідчать що- денникові записи 1 травня того ж року. Вернадський запише: "З Наташею (дружина Вернадського. - В.Л.) - <розмова про> Герцена. "З того берега" etc... <Увечері <був> Петро <ункевич> - розмова про Герцена, Толстого" [5]. Постійні розмови в родині Вернадських про Толстого у зв'язку з Герценим не були випадковими. І.І.Петрункевич, що брав участь у бесіді, згадував: "Ще будучи в Київському кадетському корпусі, я зна- ходився під впливом Герцена. <...> Статті Герцена падали на досить підготовлений ґрунт і його ідеї зали- шилися для мене дорогими на все життя. <...> Вони визначили мій напрямок у питаннях політичних і со- ціальних. З того часу пройшло <...> 60 років, але і до тепер вважаю Герцена моїм керівником, що навчив мене не тільки наслідувати його, але і розрізняти в нього те, що складає непорушну основу людського життя, від того, що має характер гіпотетичний і залежить від часу, місця й обставин" [20]. Про історію знайомства з твором Герцена залишив спогади і В.І.Вернадський: "З дитинства я пам'ятаю і "Полярну зір- ку" і "Дзвін" <...>. Ще в Харківський мій гімназичний період (1872-1876) життя я читав розрізнені номери видань Герцена, що вдома попадали в бібліотеку батька. <...>. Поступово герценівські видання зникали. Я не пам'ятаю розповідей про Г<ерцена> батька. Я привіз з моєї першої закордонної поїздки в 1883-1889 по- вний екземпляр творів Герцена, добутий мною через Вирубова (Григорій Миколайович - філософ, вико- нувач духівниці О.І.Герцена, видавець його першого зібрання творів. - В.Л.). <...> Я перевіз це переплете- не видання <...> Таким чином створено мій ідеал Герцена – з "Минулого і дум"" [6]. Про Герцена і взагалі про "героїчних людей сорокових років" (П.Н.Мілюков) В.І.Вернадський зали- шив цікаві зауваження, де порівнював їхню боротьбу за волю з власною діяльністю. "Прочитав книгу "Ан- ненков і його друзі" (П.Н.Анненков і його друзі. Літературні спогади і листування 1835-1885 років. СПБ, 1892. - В.Л.) – писав В.І.Вернадський дружині Наталі Єгорівні 30 серпня 1892 р. Яка маса роїться думок, скільки цікавого в листуванні і нарисах про Герцена (Там же, с.1-111; 625-632. – В.Л.). Найцікавіші листи В.Боткіна, дарма їх не прочитала (Там же, с.516 –581. – В.Л.). У мене багато аналогій із гуртками нашого часу, але є істотна і сумна для нас відмінність, і от вона. Ми люди більш форми, ніж вони, тому що для нас у листуванні все краще не тому, щоб ми не могли пропагувати привселюдно наші думки, а тому що не хотіли (тобто "незважувалися" – яке ганебне і мерзенне слово: для мене воно отруює спогади про все наше минуле), листування ж людей сорокових років глибоко цікаве лише тому, що цензурні умови того часу ці- лком заважали іншому просуванню думки. І м<ожливо> багато в чому нам буде соромно, що наша краща думка пройшла лише в листуванні. а не в розмовах із друзями. Порівняй у сороковників: яка в них усюди пристрасть до літератури, яка ясна свідомість її необхідності, єдиного засобу впливати на суспільну думку. Ми перед ними формалісти. Ми "чистіші" за них у житті – ми багато говорили про малі витрати, не пили шампанського, коли могли, не їли розкішних вечерь. Вони все це робили, але вони багато, багато вищі за нас, тому що ми у вузькому світогляді своєму витратили занадто багато часу розмови про такі речі, що не дозволили нам зайнятися іншим (забули про гігієну думки). Ще різкіше б'є третя різниця між нашою і їхньою думкою. Ми все обговорювали зі своєї, вузькоегоїс- тичної точки зору: що нам робити, що ми хочемо etc. – вони обговорювали все із широкої точки зору: що людям треба робити, що потрібно для ідеї, в ім'я людства тощо. А тим часом я думаю, що серед нас є люди, з яких могли б вийти незвичайні сили. Занадто багато в нас і в нашому гуртку прагнення до маленької практичної справи, занадто мало розуміння простої ідеї, за- надто мало віри і, боже, як це паскудно і як це важко усвідомлювати <. . . >" [22]. XX століття, яке наступило, принесло Л. М. Толстому важкі переживання. На початку 1901 року він небезпечно занедужав. Хвороба збіглася з різкою критикою, що пішла слідом за відлученням його напри- кінці лютого від церкви. До того ж політична ситуація в столиці була напруженою. Д. І. Шаховський запропонував своїм друзям В. І. Вернадському і О.О.Корнілову (що приїхав у Моск- ву на короткий час) відвідати хворого письменника й обговорити з ним насущні проблеми. От як описує візит до Толстого О.О.Корнілов: "Пішли ми втрьох: Шаховськой, Вернадський і я. Толстой був хворим і не приймав, але нас, заради Шаховського і Вернадського, Лев Миколайович вирішив пустити на чверть години. Нас запросили до кімнати, у якій Толстой лежав, оточений домашніми, на кушетці, у в’язаній со- рочці. Дмитро Іванович проінформував письменника про останні новини". [17, с. 161]. Надамо слово Д. І. Шаховському. "Росію облетіла звістка, - писав Дмитро Іванович, - про побиття на Казанській площі 4 бе- резня 1901 року і про перший відкритий протест, яким ця подія супроводжувалася з боку петербурзьких письменників <...> Він (Толстой. - В.Л.) не зважився відразу повірити неймовірній звістці... Але я можу засвід- чити, як очевидець, що і цей момент громадського порушення був пережитий Толстим разом з російським Лавров В. В. Л.М. ТОЛСТОЙ І РОДИНА ВЕРНАДСЬКИХ 150 суспільством і зустрів у його душі той же відгук, що так сильно вплинув тоді на всю психологію російсь- кої людини першого року XX століття" [29, с. 318–319]. У присутності В. І. Вернадського, О. О. Корнілова, Д. І. Шаховського Л.М.Толстой поставив першим підпис під вітанням Спілки письменників Росії у зв'язку з подіями, що відбулися в Санкт-Петербурзі [19]. Про подальший хід розмови з письменником О.О.Корнілов пише: "Після цього Дмитро Іванович сказав: "А от Олександр Олександрович може повідомити щось для вас "небезінтересне". Толстой відразу зверну- вся до мене і, довідавшись, що справа торкається його відлучення, навіть підвівся на дивані, так його це зацікавило. Але я поспішив сказати, що Дмитро Іванович перебільшує і що я лише бачив у Петербурзі лист, що надійшов від якоїсь дами і її близьких, в якому було викладено прохання до Синоду про відлу- чення їх від церкви, тому що вони так само мало належать до неї, як і Лев Толстой. "А скільки чоловік підписало цю заяву?" – жваво довідався Толстой. Я сказав, що небагато, чоловік 5- 7. "Ну, а ви підпишите? – запитав він мене. Я відповів, що не підпишу. І пояснив, що це може мені пе- решкодити в моїй громадській діяльності". "Ну, от, от, усі ви ліберали, так. Звичайно, це дуже добре, що ви так прямо і говорите, що не підпиши- те, але все-таки уся ваша діяльність не коштує цього підпису". Суперечка про це прийняла загальний характер. Засперечалися всі присутні Толстого, але ми, почу- ваючи, що схвилювали його, стали прощатися. На прощання він міцно пожав мені руку, посміхнувся В. І. Вернадському і Д. І. Шаховському, а мені сказав: "Добре, що ви прямо так і сказали" [17, с. 161-162]. Хвороба Толстого прогресувала, що викликало серйозне занепокоєння усіх, хто його знав і любив. Від своїх друзів він одержує багато листів зі словами підбадьорення і співчуття. З таким листом звернувся до Толстого влітку 1901 року В. І. Вернадський, що знаходився з родиною на відпочинку в Полтаві: "Високошановний Лев Миколайович, дозвольте від моєї дружини і мене особисто виразити Вам по- чуття нашого глибокого хвилювання після отримання звістки про Вашу хворобу і почуття сердечної, щи- рої радості нашої, коли ми довідалися про її благополучний перебіг. Нам рідко доводиться бачити Вас, але ми зберігаємо найсильніше і найдорожчі враження від усякого побачення з Вами і з глибоким, щирим співчуттям завжди стежимо і погоджуємося з кожною думкою Вашою і Вашою діяльністю. Хоча ми багато в чому дотримуємося інших поглядів і думок, але не безвісти пройшли і проходять у нашому духовному житті Ваші прагнення висловити правду, як Ви її розумієте. З почуттям гарячої любові і щирої, найвищої поваги звикли ми здавна ставитися до Вас, і тому я зважуюся послати Вам ці кілька ря- дків, що виражають наші почуття. Ми віримо і сподіваємося, що ще довго дано Вам буде жити серед нас – Ваша думка і Ваше життя так потрібні всім, бажаючим щиро зрозуміти істину, що Вам так дорога. Ваш В. Вернадський" [28]. У вересні 1893 року громадськість країни широко відзначила 75-літній ювілей письменника. В. І. Вер- надський зміг особисто поздоровити ювіляра в грудні 1893 року. Разом з Д. І. Шаховським він відвідав Л. М. Толстого на його московській квартирі в Хамовниках 19 грудня, у день Св. Миколи. Зміст бесіди, що відбулася, записала Наталя Єгорівна Вернадська зі слів чоловіка буквально наступного дня. "Волод<имир> і Дм<итро> Верб<анович> Були вчора у Л. М. Толстого. Розмова зайшла про релігію і про віру Вол<одимира> в особисте безсмертя. Л<ев> М<иколайович> сказав, що зовсім не почуває потреби в цій вірі. Він розділяє розвиток людей на три стадії: у першій центром є власна особистість людини, у другій цим центром є родина, суспільство, навіть людство, у третій – вічність і свідомість свого зв'язку з нею. На думку Л<ьва> М<иколайовича>, люди, що висувають особистість як центр життя і вважають себе, приналежними до третьої стадії розвит- ку, помиляються, тому що вони в дійсності ще продовжують знаходитися на першій. Вони, можливо, ро- зумом і осягають нескінченність світу чи його першопричину і зв'язок з ним, але в них це ще не стало по- чуттям життя, тому неможливо передати це почуття чи свідомість тим, у кого цього почуття немає, - ро- зумом, теоретично його не зрозумієш і не поясниш. Потрібно реально почувати свій зв'язок з нескінчен- ним світом і любити його. Так Л<ев> М<иколайович> розуміє релігійне почуття. Думка про смерть яскраво висуває перед людиною те, що для неї є цінним. Якщо вона любить тільки себе і знає, що їй недовго залишилося жити – вона буде намагатися насолоджуватися життям; якщо вона любить більше свою родину, суспільство, людство – вона покладе душу за них; якщо ж вона любить не- скінченний світ – то присвятить себе шуканню істини і прагненню пізнати її, прагненню пізнати волю Творця і виконати її. Він часто повторював, що базується на реальному ґрунті, на чинниках, на дійсності, не йде у метафізику, яку вважає шкідливою. Коли Волод<имир> йому сказав, що він, власне, не може спростувати безсмер<тя> душі, <то> він від- повів, що зовсім про це і не замислюється, що йому цього і не потрібно, що він точно так же спробує спростовувати це, якщо б йому сказали, що в його садку гуляє 17 слонів, що це зовсім не важливо для сен- су життя. Якщо любиш нескінченний світ, то смерть окремої людини не є чимось важливим, то<му> що те, що любиш, продовжує існувати і після твоєї смерті безкінченно. Тільки сама людина перестає усвідом- лювати це. Звичайно, якщо немає реальної любові і почуття нескінченності, то смерть важка. Якщо ж ця жива свідомість і широке почуття нескінченності живі в душі, то сенс життя не втрачається, незважаючи на існування смерті і на відсутність особистого бога. Якщо ж немає цього почуття нескінченності, то мо- жуть бути тільки два інших виходи: віра в особистого бога чи песимізм, розпач, свідомість безглуздості усього – раз існує смерть. Дм<итро> Верб<анович> із цим цілком погодився. На його думку, у кожній людині є нескінченне, то<му> що вона не створилася раптово, а існувала вічно, але її свідомість кінечна, то<му> що вона має початок і має скінчитися, але в її думках є елементи нескінченного, м<ожлива> любов до нескінченного і свідомість свого зв'язку з ним. Во<лодимир> же вважав погляд Л<ьва> М<иколайовича> вузьким. На його Точка зрения 151 думку, нескінченність можна розуміти по-різному. Це, по-перше, простір, Всесвіт, по-друге, світ свідомо- сті, і з цього погляду особистість нескінченна і безсмертна, то<му> що увесь світ – плід її свідомості і тво- рчості. Тільки в особистості виявляється свідомість" [7]. Через 38 років В. І. Вернадський знову повернеться до цієї бесіди. 5 жовтня 1941 року він запише: "Я зовсім забув про цю розмову з Толстим і що я в нього був, і вчора це випадково розкрилося <...>. Я знав, що деякий час я вірив в особисте безсмертя і що в моїх листах є на це вказівки. Але вже давно – особливо після мого охоплення життя як планетного, космічного явища і створення поняття живої речовини, тобто після 1916 року, для мене питання про особисте безсмертя <постає> як питання наукового досвіду. Для мене з'ясувалося: 1) що людина – особистість – теж планетне явище (ноосфера), 2) що у світі, ко- смосі, в основі – вічність у часі й у просторі часу, 3) що <існує> тільки один шлях пізнання істини: колек- тивного, поколіннями побудованого наукового – не виключаючи філософського і релігійного – її пошуку. Поодинокі пошуки істини безнадійні" [8]. Таким чином, ноосфера за В. І. Вернадським, - є речовина, перепрацьована духом у процесі колектив- ної творчо-наукової діяльності людства [11]. Останній раз В. І. Вернадський бачився з Л. М. Толстим у жовтні 1903 року. Він відвідав письменника разом з Д. І. Шаховським у Ясній Поляні. От як про цю зустріч згадував Д. І. Шаховськой: "За удаваного всеперемагаючого панування режиму Плеве (В'ячеслав Костянтинович – міністр внутрішніх справ з 1902 р. - В. Л.) у найширших колах суспільства назрівали сили, що не могли миритися зі становище, яке скла- лося, і почувалася вже неминучість тих зовнішніх і внутрішніх потрясінь, до яких ведуть країну її керів- ники. Організація цих елементів протесту висіла в повітрі. І нам здавалося важливим особисто перекона- тися, чи досягає до свідомості яснополянського пустельника биття суспільного пульсу, і як він на нього відгукується? Без особливої надії на можливість використовувати і його сили в майбутній справі, хотілося побачити, чи не можна знайти в ньому і реальну підтримку? Ми застали Толстого ще повним думок від щойно завершеної величезної роботи з критики Шекспіра, славу якого він вважав незаслуженою, і зайня- того спеціальними роботами з моральних питаннь. Нелегко було викликати його на бесіду з політики. Він наполягав на нездійсненності насильницького державного перевороту шляхом народного повстання за те- перішніх умов державної і військової техніки і поспішав використати з найбільшою, на його думку, кори- стю ті деякі ще дні життя, що йому призначено попрацювати на землі. Це не завадило йому зробити три- валу прогулянку верхи, незважаючи на раптово випавший уночі глибокий сніг. Увечері ми, однак, розго- ворилися і на нашу тему. Ми вислухали блискучу характеристику перших і останніх днів царювання Ми- коли І, у зіставленні своєму, що давало видовище найбільшої трагедії людського життя... І підводячи під- сумки в цій нашій бесіді, він сказав: "Так. Що говорити, звичайно, настає для кожної держави такий час, коли їй самодержавство так само малепристале, як дорослій дівиці коротке платтячко по коліна, дуже до- речне на маленькій дівчинці. . . Тільки не в цьому головне завдання життя". І ми поїхали, цього разу зі сві- домістю, що працювати разом нам не доведеться, але думки наші звернені в одну сторону. Строгою кри- тикою зустрінута буде кожна наша окрема дія. Але гарячий відгук знайде в серці цієї людини кожен крок, що дійсно наближає нас до звільнення людини, всяка ознака перемоги над злом, яке стоїть на шляху до цього звільнення" [29, 319-320]. З Вернадських останнім бачився з Толстим син Володимира Івановича -Георгій. Йому пощастило зу- стрітися з Л. М. Толстим ще шестирічним. Трапилося це в Москві, у 1893 році, коли Л. М. Толстой захо- див до Вернадських на їхню московську квартиру. "Толстой увійшов до будинку, роздягнувшись, погово- рив з Н.Є.Вернадською (дружиною В. І. Вернадського. – В. Л. ), що встигла показати його своєму малень- кому сину Георгію, сказавши йому, щоб він запам'ятав, що це Лев Миколайович Толстой" [17, 161]. Про обставини зустрічі молодшого Вернадського з письменником у 1903 році залишив спогади сам Георгій. "Пізнім літом, – згадував Г. В. Вернадський, – між 6-м і 7-м класом ми компанією вирішили вирушити на паломництво до Л. М. Толстого. Одяглися відповідно: сорочки-косоворотки, високі чоботи. Прийшли в Ясну Поляну, здається, годині о четвертій дня. Підійшли до будинку, бачимо - на балконі Софія Андріїв- на з декількома гостями, п'ють чай. Ми полізли прямо було на балкон. Софія Андріївна послала до нас на- зустріч якусь молоду людину. - "Хто ви такі? Що вам потрібно?" – "Гімназисти з Москви. Нам необхідно поговорити зі Львом Миколайовичем". - "Він хворий, неможна його бачити". – "Будь ласка, запитайте в нього. Ми ненадовго, не стомимо. Нам дуже потрібно!" Толстой велів вспустити до нього. Коли ми ввійшли до його кімнати, він лежав у ліжку під простира- длом, без ковдри. Мабуть, у нього був жар. Я був вражений його маленьким ростом. Як багато хто, що не бачили його раніш, я уявляв його собі ледве не велетнем. Другим моїм враження було – це його тверді, пронизливі, майже – можна сказати – злі очі. "Навіщо прийшли?" – сказав він сердитим голосом. Вася Сахновський (однокласник Георгія Вернад- ського. – В. Л.) почав пояснювати, трохи хвилюючись і тому намагаючись говорити голосно і майже роз- в'язно. Після декількох відповідей Толстого на Васині слова, почали задавати питання чи вставляти заува- ження і ми. Скільки пам'ятаю, Толстой у стислій і короткій формі виражав нам свої основні думки, з яки- ми ми були знайомі за його творами, але які в живій його мові справляли більш сильне враження. Приїхавши додому, я відразу, по своїй пам'яті, записав усе сказане Львом Миколайовичем. Цей запис, на жаль, загубився в моїх паперах. Ми поверталися в Москву в піднятому і схвильованому настрої. Але толстовцями ми не зробилися" [14]. Міркування над художніми творами Л. М. Толстого У щоденнику 1932 року В. І. Вернадський запише: "Велич творця Толстого полягає в тім, що всякий раз, стикаючись з його творами, ти торкаєшся до чогось недостатньо усвідомленого" [9]. Це писав учений, якому в день зробленого запису (12березня) виповнилося 69 років. Толстой дійсно хвилював Вернадсько- го усе життя. Твори Толстого, спогади про нього, листи класика постійно знаходилися на робочому столі вченого. І це цілком зрозуміло. На те були особливі причини. По-перше, Толстой був його сучасником ("старший сучасник", за Вернадським); по-друге, він органічно увійшов до духовного світу вченого; по- Лавров В. В. Л.М. ТОЛСТОЙ І РОДИНА ВЕРНАДСЬКИХ 152 третє, Вернадського, як і Толстого, завжди хвилювали вічні питання. Свої перші судження про художню творчість письменника В. І. Вернадський висловив у листах до дружини, датованих першою половиною 1892 року. До цього він читав (у тому числі і заборонене цензу- рою) все, що виходило з-під пера письменника. Саме в цей час В. І. Вернадський активно міркує над де- якими філософськими і соціально-етичними проблемами. Йому виповнилося 29 років, і хотілося будь-що- будь вибудувати свою філософію життя. Твори Толстого цьому сприяли. Вони служили своєрідним ком- пасом в океані людського співжиття. Через Толстого, завдяки Толстому, Вернадський визначав і для себе інші масштаби й обрії своїх діянь. І, насамперед, у моральній сфері. "Яка важлива річ – гігієна думки, пи- ше в одному з листів до дружини В. І. Вернадський. – Мені здається, це важливіше всього в житті, тому що цим досягається прагнення до гармонії і почуття гармонії твориться людиною цим шляхом. Треба не дозволяти собі думати про все дурне, що довелося зробити, не можна думку відволікати винятково у бік особистих, дрібних справ, коли навкруги вирують густою стіною великі ідеали, коли навкруги стільки по- ля для думки серед гармонічного, широкого, красивого – коли навкруги йде загибель, йде боротьба за те, що свідомо вважала своїм і дорогим наша особистість. Я навіть став накидати "Нарис про гігієну думки" – якщо щось вийде, надішлю тобі. Я читаю Толстого – прочитав його Севастопольські оповідання, військові нариси і тепер читаю "Крей- церову сонату". Для мене постає вся його особистість, по-моєму, дивна у своїй незмінності – і в думках про Севастополь і Кавказ, і в "Війні і мирі", і в нових творах – це все та ж людина, чуйна, сильна. Основна риса – біль внаслідок сутності глибокої віри і цілісності життя, вдумливість тощо. "Крейц<ерова> сон<ата>, думаю (не скінчив ще) сильний, чудовий твір" [10]. Інший лист В. І. Вернадського більш тісно пов’язаний із самим змістом "Крейцерової сонати", основ- ною темою якої, як її визначав сам Л. М. Толстой, була "тема статевого кохання". Цієї теми торкається і В. І. Вернадський, переходячи потім до стислого викладу загального враження, що склалося в нього після прочитання "Крейцеровой сонати". Зокрема, він пише: "Я взагалі не розумію розподіли любові на якусь "почуттєву" – тваринну, і на якусь піднесену – ідеа- льну. Мені здається, взагалі уявлення про почуттєве, тваринне в нас є чимось, дійсно, комічним. Безсумні- вно, бувають іноді хворобливі прояви чисто почуттєвої пристрасті, такий напрямок навіть виховується нашим звичайним життям, – як, наприклад, тією же проституцією, тим же світським "баришницьким" життям тощо, але в істоті виявляється в житті зовсім інше, і коли ми говоримо про любов, то ми бачимо прояв іншого. Невже це тільки прояв суто "тваринного" елемента – усі витвори поезії, скульптури, живо- пису, музики, викликані "почуттєвою" любов'ю? Нарешті, усе життя молодих осіб, що вперше зустріча- ються разом і переживають в усьому нове, несподіване? Уся справа лише в тому, наскільки взагалі висока особистість кожного з люблячих і наскільки вони рівні між собою. Але те ж саме ми бачимо в загальному використанні часу тощо. Усюди ница природа чи низька культура накладуть все той же відбиток вульгарності. Мені здається, пора не дивитися на "тіло", як на щось знехтуване, і настав час позбутися вузько християнського (чи чернечого) розподілу на дух і тіло. Справжнє душевне життя, справжня ідейна сторона життя складаються саме використанням кращих сто- рін тіла і духу. Скінчив я "Крейцерову сонату". Думаю, що багато таких прикладів у житті. Ну от що мені здалося і що яскраво відображено у всьому творі: 1. Писав старий, що забув чи втратив те почуття поезії любові, що б<ільшою> м<ірою> є в людині, і побачив і згадав одну формальну сторону. Усі мотиви вчинків вигадані postfactumі, і, що складає всю силу твору, безсумнівно повинні були бути вигадані Позднишевим – мало- освіченим (але багатоначитаним). Розумієш, що могло дати зміст факту для такої людини" [10]. Відзначи- мо, що і сам Л. М. Толстой, сумніваючись у життєвості запропонованої концепції, намагався підійти до її оцінки з аналогічних, власне кажучи, позицій. У листі до Д. А. Хилкова від 6 квітня 1890 року з приводу "Крейцерової сонати" Л. М. Толстой писав: "Думки, виражені там, для мене самого були дуже дивні і не- сподівані, коли вони ясно прийшли до мене. І іноді я думав, чи не тому я так бачу, що я старий" [25]. Висновки Як бачимо, відразу три покоління Вернадських були особисто знайомі з видатним російським пись- менником і оригінальним мислителем Львом Миколайовичем Толстим. Спочатку Іван Васильович Вер- надський, що був старшим за письменника на 7 років, обговорював з Л. М. Толстим різні проекти гармо- нійного розвитку суспільства, потім Володимир Іванович формується як особистість під безпосереднім впливом письменника-гуманіста, і, нарешті, Георгій Володимирович, якому волею долі довелося вже на чужині відстоювати і захищати ті моральні ідеали братерства і праведності, мрії про які склали сутність самого життя Толстого. Без усяких сумнівів можна стверджувати, що Л. М. Толстой залишався одним з улюблених письменників родини Вернадських. За визнанням В. І. Вернадського твори Толстого завжди "змушували його багато думати". А думати було над чим. Головний урок, що міцно засвоїв В. І. Вернад- ський, спілкуючись з Л. М. Толстим, – це пошук істини. "Справжнє завдання полягає у висловленні цієї істини без усяких поступок, – писав Вернадський. – Я думаю, що останнє найважливіше, і заперечення всякого лицемірства і фарисейства складає основну силу вчення, тому що тоді найбільш сильно виявля- ється особистість, і особистість одержує громадську силу". Нагадаємо, що цей запис було зроблено вче- ним у 1893 році відразу ж після зустрічі з письменником. Діяльність Толстого являла яскравий приклад творчо-перетворюючої ролі свідомого начала в людській цивілізації, тобто виявилася втіленням того, що для Вернадського суб'єктивно було найтаємнішим і найдорожчим, що складало основу його світогляду, а в останні роки життя втілилося у створеному ним вченні про ноосферу. І ще. Пройшовши різними дорогами служіння своїй справі – один літературі, інший науці, – вони схожі в одному – у високій моральній вимогливості до себе, людей і суспільства. І недарма Л. М. Толстого називають сумлінням XІХ століття, а В.И.Вернадського століття ХХ. Дійсно, вони і є ті духовні вогнища, навколо яких буде збиратися не одне покоління людей, утверджуючи в них і через них – свою єдність і Точка зрения 153 спорідненість. Джерела та література 1. АРАН, ф. 518, оп. 2, спр. 21, арк. 67, 68 пр. 2. Там само, ф. 208, оп. 5, спр. 18, арк. 38. 3. Там само, ф. 518, оп. 2, спр. 31, арк. 51–52. 4. Там само, спр. 5, арк. 50 5. Там само, арк. 50 пр. 6. Там само, спр. 47, арк. 72. 7. Там само, спр. 32, арк. 77–79. 8. Там само, арк. 79. 9. Там само, спр. 17, арк. 30–30 пр. 10. Там само, оп. 7, спр. 39, арк. 72–73. 11. Більш докладно див.: Лаврів В. В. Духовні пошуки вчених (історіографічна концепція терміна "ноо- сфера": В. І. Вернадський, І. М. Гревс, П. А. Флоренський) // Учені записки ТНУ. – 2004.– Т . 17(56).– №1. – С. 177–182. 12. Вернадський В.І. Основа життя – шукання істини // Новий світ. – 1988. –№ 3. – С. 215. 13. Вернадський Г. В. Братство "Приютіно" // Новий журнал. – Нью-Йорк. –1968. – № 93. – С. 150. 14. Вернадський Г. В. Зі спогадів // Новий журнал. – 1970. – № 100. – С. 197. 15. Гревс І. М. Уроки юності // Минуле. – 1921. – № 16. – С. 138. 16. ІРЛІ, ф. 334, спр. 688–689, арк. 43 пр. 17. Корнілов О. О. Про знайомство з Л. Н. Толстим // Російська література. – 1960.– № 4.– С. 160. 18. Корнілов О. О. (Разом з В. В. Келлером). Сім місяців серед голодуючих селян.– М., 1893.– С. 14. 19. Про це див.: Богучарський В. Я. Союз російських письменників і Л. М. Толстой // Минулі роки. – СПб. – 1908. – № 9. – С. 1–2. 20. Петрункевич І.ІИ. Із записок суспільного діяча.– Прага, 1934.– С. 15. 21. Див.: Пирумова Н. М. Толстой і родина Бакуніних // Л. М. Толстой і російська літературно-суспільна думка.– Л.: Наука, 1979.– С. 183. 22. Листа В. І. Вернадського до Н. Є. Вернадської (1889-1892) / Зібр. Н. В. Філіппова.– М.: Наука, 1991.– С. 172. 23. Сторінки автобіографії В. І. Вернадського.– М.: Наука, 1998.– С. 32. 24. Струве П. Б. Пам'яті Ф. Ф. Ольденбурга // Російська думка.– 1914.– № 10.– С. 204. 25. Толстой Л.Н. Повн. зібр. тв. Ювілейне видання.– Т. 65.– С. 64. 26. Франк С. Л. Пам'яті Льва Толстого // Російська думка.– СПб.– 1910.– № 12.– С. 142. 27. Франк С. Л. Лев Толстої і російська інтелігенція // Критичний огляд.– СПб.– № 6 (11).– С. 77-78. 28. Цит. по: Політико С. Д. Про Толстого. З невиданого // Природа.– 1978.– № 9.– С. 10. 29. Шаховськой Д. І. Толстой і російський визвольний рух // Минулі роки.–1908.– № 9.– С. 315. Масаев М. В. ОБРАЗ ПРАВОСЛАВНОЙ ЦЕРКВИ КАК АПОКАЛИПТИЧЕСКОЙ ЖЕНЫ (В СВЕТЕ КОНЦЕПЦИИ ПАРАДИГМАЛЬНЫХ ОБРАЗОВ И СИМВОЛОВ ЭПОХ И ЦИВИЛИЗАЦИЙ) «И явилось на небе великое знамение: жена облеченная в солнце, под ногами ее луна, и на голове ее венец из двенадцати звезд. Она имела во чреве, и кричала от болей и мук рождения. И другое знамение явилось на небе: вот, большой красный дракон с семью головами и десятью рогами, и на головах его семь диадем. Хвост его увлек с неба третью часть звезд и поверг их на землю. Дракон сей стал перед женою, которой надлежало родить, дабы, когда она родит, пожрать ее младенца. И родила она младенца мужеско- го пола, которому надлежит пасти все народы жезлом железным, и восхищено было дитя ее к Богу и престолу Его. А жена убежала в пустыню, где приготовлено было для нее место от Бога, чтобы питали ее там тысячу двести шестьдесят дней. И произошла на небе война: Михаил и Ангелы его воевали против дракона, и дракон и ангелы его воевали против них, но не устояли, и не нашлось уже для них места на небе. И низвержен был великий дракон, древний змий, называемый Диаволом и сатаною, обольщающий всю вселенную, низвержен на землю, и ангелы его низвержены с ним. И услышался громкий голос, говорящий на небе: ныне настало спасение и сила и царство Бога нашего и власть Христа его, потому что низвержен клеветник братий на- ших, клеветавший на них пред Богом нашим день и ночь. Они победили его кровию Агнца и словом сви- детельства своего, и не возлюбили души своей даже до смерти. Итак веселитесь, небеса и обитающие на них! Потому что к вам сошел Диавол в сильной ярости, зная, что немного ему остается времени. Когда же дракон увидел, что низвержен на землю, начал преследовать жену, которая родила младенца мужского пола. И даны были жене два крыла большого орла, чтобы она летела в пустыню в свое место от лица змия и там питалась в продолжении времени, времен и полвремени. И пустил змий из пасти своей вслед жены воду как реку, дабы увлечь ее рекою. Но земля помогла жене, и разверзла земля уста свои, и поглотила реку, которую пустил дракон из пасти своей. И рассвирепел дракон на жену, и пошел, чтобы вступить в брань с прочими от семени ее, сохраняющими заповеди Божии и имеющими свидетельство Иисуса Христа»[1, с.1335-1336]. Для чего мы привели библейский текст об апокалиптической жене полностью? Для того, чтобы у чи- тателя не возникло каких-либо подозрений на тот счет, что что-то притянуто за уши. Интересно, что об апокалиптической жене как об образе православной церкви в новейшей литературе заявил никто иной, как

Л. М. Толстой і родина Вернадських

Institution

Similar Items