Філософська парадигма екологічної освіти

В статті розглядається актуальна проблема філософських підвалин сучасного педагогічного процесу, що включає в себе навчання та виховання. Визначаються філософські підвалини та виділяються ключові напрямки формування парадигми екологічної освіти, такі як валеологічний напрям, еколого-освітній напрям,...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2004
1. Verfasser:	Горбань, О.В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Кримський науковий центр НАН України і МОН України 2004
Schriftenreihe:	Культура народов Причерноморья
Schlagworte:	Точка зрения
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/36315
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Філософська парадигма екологічної освіти / О.В. Горбань // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 55, Т. 3. — С. 152-155. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-36315
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-363152012-07-18T12:10:42Z Філософська парадигма екологічної освіти Горбань, О.В. Точка зрения В статті розглядається актуальна проблема філософських підвалин сучасного педагогічного процесу, що включає в себе навчання та виховання. Визначаються філософські підвалини та виділяються ключові напрямки формування парадигми екологічної освіти, такі як валеологічний напрям, еколого-освітній напрям, напрям парадигми неруйнівної поведінки та напрямок, заснований на принципах випереджаючої освіти. В статье рассматривается актуальнейшая проблема философских оснований современного педагогического процесса, включающем в себя образования и воспитание. Определяются философские основания и выделяются ключевые направления формирования парадигмы экологического образования, такие как валеологическое направление, эколого-образовательное направление, направление парадигмы неразрушающего поведения и направление, основанное на принципах опережающего образования. In the article most important problem of the philosophic grounds of the modern pedagogical process including education is stated. The philosophical grounds are determined and the key directions of ecological education paradigm forming are emphasized. Among them valeology direction, ecology educational direction, direction of paradigm of non-destroying behavior and direction based on principles of passing ahead education. 2004 Article Філософська парадигма екологічної освіти / О.В. Горбань // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 55, Т. 3. — С. 152-155. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/36315 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Точка зрения Точка зрения
spellingShingle	Точка зрения Точка зрения Горбань, О.В. Філософська парадигма екологічної освіти Культура народов Причерноморья
description	В статті розглядається актуальна проблема філософських підвалин сучасного педагогічного процесу, що включає в себе навчання та виховання. Визначаються філософські підвалини та виділяються ключові напрямки формування парадигми екологічної освіти, такі як валеологічний напрям, еколого-освітній напрям, напрям парадигми неруйнівної поведінки та напрямок, заснований на принципах випереджаючої освіти.
format	Article
author	Горбань, О.В.
author_facet	Горбань, О.В.
author_sort	Горбань, О.В.
title	Філософська парадигма екологічної освіти
title_short	Філософська парадигма екологічної освіти
title_full	Філософська парадигма екологічної освіти
title_fullStr	Філософська парадигма екологічної освіти
title_full_unstemmed	Філософська парадигма екологічної освіти
title_sort	філософська парадигма екологічної освіти
publisher	Кримський науковий центр НАН України і МОН України
publishDate	2004
topic_facet	Точка зрения
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/36315
citation_txt	Філософська парадигма екологічної освіти / О.В. Горбань // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 55, Т. 3. — С. 152-155. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.
series	Культура народов Причерноморья
work_keys_str_mv	AT gorbanʹov fílosofsʹkaparadigmaekologíčnoíosvíti
first_indexed	2025-07-03T17:45:11Z
last_indexed	2025-07-03T17:45:11Z
_version_	1836648719535046656
fulltext	Васильева О.А. ОСОБЕННОСТИ РАННЕГО ПСИХОЛОГИЗМА А.ГРИНА 152 ческой нормой, сколько с отступлениями от нее. Это позволяет увидеть в молодом авторе смелого анали- тика, художника, активно стремящегося к познанию «тонкого льда» живой человеческой души, т.е. во всех ее сложностях, тайнах и загадках. Вместе с тем он не впадает в мистику. Феномены психики, по Гри- ну, вполне объяснимы и не имеют ничего общего с иррациональным. Основным приемом, которым поль- зовался в военных новеллах Грин, был прием психологического повествования от третьего лица. В других новеллах романтического плана писатель уже тогда применял три формы психологического анализа: пря- мую, косвенную и вербальную. Каждая из них впоследствии станет у Грина отточенной до совершенства. Источники и литература 1. Войтоловский Л. Н. Литературные силуэты: А. С. Грин // Киевская мысль. – 1910. – № 172. – 24 июня. 2. Вольпе Ц. Об авантюрно-психологических новеллах А. Грина // А. Грин. Рассказы. – Л., 1935. – С. 5– 22. 3. Грин А. С. Собр. соч. В 6 т. – М.: Правда, 1965. – Т. 1–6. 4. Грин А. С. Джесси и Моргиана: Повесть, новеллы, роман. – Л.: Лениздат, 1966. – 507 с. 5. Ковский В. Е. Романтический мир Александра Грина. – М.: Наука, 1969. – 296 с. 6. Михайлова Л. Александр Грин: Жизнь, личность, творчество. – М.: Худож. лит., 1972. – 192 с. 7. Самойлова В. Д. Некоторые особенности творчества А. С. Грина // Учен. зап. Моск. обл. пед. ин-т. – 1963. – т. 116. – Литература. – Вып. 4. – С. 103–114. 8. Фрид Я. В. Грин А. Гладиаторы. – М., 1925 // Новый мир. – 1926. – № 1 – С. 187–188. Горбань О.В. ФІЛОСОФСЬКА ПАРАДИГМА ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ В філософії поняття “освіта” використовується в значенні загального духовного процесу формування людини та результату цього процесу - духовного образу людини. Екологічна освіта, будучи частиною та водночас стержнем сучасної освіти, представляє собою певний напрямок педагогічного процесу, спрямо- ваний на формування світоглядної парадигми людини щодо необхідності досягнення суспільством стадії коеволюції з біосферою. На сьогодні можна стверджувати, що в основі екологічної освіти лежить філо- софська парадигма, а саме певні базові світоглядні філософські поняття та принципи, спираючись на які відбувається еколого-освітній процес. Аналізуючи сучасну філософську та педагогічну літературу можна стверджувати, що, маючи в основі філософську парадигму, екологічна освіта ґрунтується на певному сценарії її здійснення. Він представляє собою комплексність заходів, спрямованих на реалізацію стратегії подальшого розвитку суспільства на принципах сталості. Філософія цього принципу в тому, що, не відкидаючи розвитку в цілому, пропонуєть- ся його стабілізація за рахунок порівняно м'яких механізмів, збереження біорізноманіття, перехід біосфери в квазісталий стан, де людина знаходить свою нішу і відбувається її коадаптація з біосферою. Тобто мова йде про новий виток антропогенезу, що якісно відрізняється від попередньої історії людства. Цей шлях зажадає нових знань, вироблення з їх допомогою нових парадигм існування і колективної волі для їхньої реалізації. Тому, значна роль у цьому сценарії, на думку академіка Моїсеєва М.М., приділяється так званій “Системі Вчитель”. На думку автора, ця “Система” являє собою механізм передачі знань від покоління до покоління, що формує світоглядні основи суспільства і створює передумови для його діяльності [1]. Цей об'єктивний процес здійснюється стихійно, а завдання полягає в тім, щоб його об'єктивну міць хоча б час- тково використовувати для руху суспільства в потрібному напрямку. В умовах кризи необхідна гранична напруга творчого генія людства. Тому необхідно максимально розкріпачити особистість, створити можли- вості для розкриття творчого потенціалу кожної людини. Таким чином, уся система освіти в цілому є най- важливішою частиною надії людства на виживання. Ідея М.М. Моїсеєва про удосконалення “Системи Вчитель” є основною при розгляді окремих частин аналізованого сценарію сталого розвитку. Вони носять характер складових елементів філософсько- гуманістичного сценарію становлення екологічної освіти. Відштовхуючись від ідеї М.М. Моїсеєва про “Систему Вчитель”, цей сценарій представлений закінченою системою поглядів на пріоритети, мету, ме- тоди і форми досягнення сталості суспільства. Ці погляди представлені ідеями вітчизняних вчених Е.В. Гірусова [2], В.І. Данилова-Данильяна, М.І. Дробнохода [3], М.М. Кисельова [4], В.О. Коптюга, В.С. Кри- саченка [5], А.Д. Урсула [6], Г.А. Ягодіна [7]. Загальновизнаним для всіх названих дослідників постулатом виступає необхідність вироблення комплексної стратегії виживання людства. Стратегія повинна стосува- тися всіх сфер життя людей. У її рамках доведеться змінити всю систему суспільних і міждержавних від- носин, шкалу цінностей. Реалізацією цієї стратегії покликаний стати сталий розвиток. У своїй масі ці частини носять різнобічну спрямованість, у ході якої виділяються різні аспекти освіт- ньої, еколого-педагогічної діяльності. У рамках аналізованого сценарію виділяються валеологічний про- ект, еколого-освітній проект, проект випереджуючої освіти і проект виховання в людині парадигми не- руйнівної поведінки. Валеологічна частина представлена новим науковим філософсько-педагогічним напрямком – валеоло- гією (наукою про здоров'я), основи якої розроблені в працях відомих вітчизняних філософів, психологів і педагогів М.М. Амосова, І.І. Брехмана, М.О. Бердяєва, Л.С. Виготського, П.Я. Гальперіна, І.С. Кона, Є.М. Кудрявцева, Д.Ж. Марковича, П.Д. Тищенко, О.О. Ухтомського. Завдання проекту: шляхом синтезу даних на стику педагогіки і медицини, філософії і психології, етики й естетики, науки і мистецтва виключити ТОЧКА ЗРЕНИЯ 153 протиріччя, зв'язане з наявністю невирішених екзистенціальних проблем людини в ході вирішення завдань гуманізації процесу освіти. Стрижнева основа валеологічного принципу навчання складається в підході до навчання як процесу управління. При цьому змінюється установка освітньої системи: відмова від домінанти знань і умінь, пе- рехід до навчання методології творчого пошуку. Валеологічний навчальний процес – це система взаємодії вчителя й учня, у якій кожна зі сторін є індивідуальністю, що представляє собою єдність організму і пси- хіки. Такий підхід дозволяє попередити дезадаптацію особистості за рахунок врахування індивідуальних схильностей, можливостей, психологічних особливостей і створює рівні соціальні і педагогічні умови освітнього процесу. Головним інтегральним показником педагогічної валеології є якість освіти. Це поняття являє собою синтез психофізичних, інтелектуальних, творчих сторін життя. Якість освіти – це і система духовних, со- ціокультурних і матеріальних компонентів життя, що впливають на потребно-мотиваційну сферу особис- тості й відображаючих потенціал людини до гармонізації, креативності. Креативність тут розглядається як можливість вибору напрямку творчості, внутрішня воля учня і вчителя, різноманіття діяльності. Таким чином, педагогічна валеологія висуває ідею зміни педагогічної парадигми, яка полягає в тім, що виникла потреба в зміні антропологічних основ педагогіки. Освічена людина – це не стільки людина знаюча, скільки підготовлена до життя, здатна осмислити своє місце і роль у сучасному світі. Керуючись ідеями “нового гуманізму” А. Печчеї, валеологічний підхід, націлений на формування здатності мислити категоріями цілісних систем і передбачати наслідки від зміни будь-якої її частини. Це може бути досягну- то в тому випадку, якщо в ролі системотворчого фактора з'являється людина у взаємозв'язку з природою, суспільством, іншими людьми. При цьому людина повинна бути “згармонізована” сама з собою, тобто во- лодіти валеологічною ментальністю і способом життя на основі валеологічної домінанти, що, на думку прихильників проекту, є основою сталості навколишнього світу. Еколого-освітня частина заснована на ряді методологічних принципів висунутих вітчизняними вче- ними С.М. Глазачевим, О.М. Захлібним, І.Д. Звєрєвим, Є.С. Сластьоніною, І.Т. Суравегіною з метою по- будови системи екологічної освіти. Основу екологічної освіти склали принцип єдності пізнання – пережи- вання – дії; принцип безперервності; принцип взаємозв'язку глобального, національного і локального під- ходу до аналізу екологічних проблем і шляхів їхнього рішення; принцип міждисциплінарності. Ці прин- ципи орієнтують освітній процес на сполучення раціонального пізнання природи і місця в ній людини з чуттєво-емоційним впливом як через безпосереднє спілкування з навколишньою природним середовищем, так і за допомогою художніх образів мистецтва. Недооцінка цього може привести або до чистого інтелек- туалізму, або до вузького практицизму. Важливим напрямком розробки цієї частини є з'ясування змісту екологічної освіти, як системи знань і ціннісних орієнтацій. Як ядро системи екологічної освіти О.М. Захлібним виділені чотири взаємозалежних компоненти: пізнавальний, представлений у виді основних ідей про взаємодію природи і суспільства, гло- бальних проблемах і шляхах їхнього вирішення; ціннісний – формуючий ціннісні орієнтації про значи- мість навколишнього природного середовища; нормативний – закріплюючий основи моральних і право- вих норм природокористування; діяльнісний – спрямований на формування пізнавальних і практичних умінь екологічного характеру. Реалізацією даної частини є створення системи безперервної екологічної освіти. Цей процес, вимагає нової парадигми: екологічна освіти – це не частина формальної освіти, а її новий зміст і мета. Переорієн- тація моделі екологічної освіти в навчальному процесі повинна йти від спроб включення екологічної ін- формації в традиційні предмети і вивчення питань охорони навколишнього середовища в спеціально виді- леному предметі до формування екологічних знань у різних навчальних предметах, а потім їхнє інтегру- вання в рамках єдиного дисциплінарного напрямку. Кінцева мета екологічного освіти – формування осо- бистості вільної і відповідальної за своє існування. Ці два регулятиви повинні стати основою еколого- освітньої педагогічної системи, здатної допомогти в становленні особистості, готової втілювати в життя ідеї сталого розвитку. Проект “випереджаюча освіта” базується на футурологічному підході, який виражений думкою Е. То- ффлера про те, що “логічно розроблена картина майбутнього допоможе проникнути в таємниці сьогоден- ня” [8, с. 13]. Стосовно до освіти це означає, що повинна бути створена модель освітньої системи, що змо- гла б знайти вихід із кризового стану, адаптувавши освіту до нової моделі цивілізаційного розвитку. Ця думка закріплена в основному документі Конференції зі сталого розвитку “Ріо-92” – “Порядку денному на XXI століття”. У ній відзначено, що освіта повинна являти собою керовану випереджуючу систему, що передбачала б і задовольняла потреби не минулого, а формованого суспільства, хоча і з урахуванням ми- нулого і сьогодення для збереження всезагальності і безупинного характеру освітнього процесу. На жаль, у педагогічній науці практично не вживається термін “випереджаюча освіта”. І справа тут не стільки в порівняльній молодості поняття, що голосно заявило про себе в ході підготовки документів Конференції “Ріо-92”, скільки у використанні елементів випередження у вже розроблених теоріях навчан- ня. До таких теорій відносяться теорія розвиваючого навчання В.В. Давидова, теорія проблемного навчан- ня І.Я. Лернера, теорія оптимізації навчання Ю.К. Бабанського. Випереджаюча освіта, на наш погляд, виглядає як певний ідеал, до якого може прагнути освітній про- цес, зміщуючи свої акценти саморозвитку від минулого до сьогодення убік майбутнього. Ступінь “пізнан- ня майбутнього” у загальному освітньому процесі може служити критерієм реалізації інтегративної моделі випереджаючої освіти, як нового механізму сталості цивілізації. Відповіддю на виклик сьогоднішнього дня, вважають Singh P.K. і Singh A.P. може служити “новий вид освіти, пристосованої до XXI століття. У процесі освіти ми вчилися в минулого, намагаючись відтворити його; прийшов час вчитися в майбутнього, Горбань О.В. ФІЛОСОФСЬКА ПАРАДИГМА ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ 154 випереджаючи його. Спадщина минулого не відкидається, а лише переоцінюється, майбутнє має бути ще побудоване, оскільки ми стоїмо на його порозі. Маючи як ресурс людський потенціал, освіта повинна зна- ходитися на передньому плані прогресу. Якщо досить довго і глибоко вдивлятися в майбутнє, воно вам відповість тим же” [9, р. 13]. Неруйнівна поведінка є одним з базових принципів філософсько-релігійних систем В.С. Соловйова, М.Ф. Федорова, Й. Тейяра де Шардена, А. Швейцера. У контексті аналізованого проекту, пропонується сформулювати мінімальний виховний принцип для системи освіти у вигляді вироблення цільової мотива- ції такої поведінки, що дозволяє зберегти сталість суспільного розвитку при максимальному розкритті властивостей особистості. Цю думку своєрідно представив німецький філософ Ганс Йонас: “Поступай так, щоб наслідки твоєї діяльності узгоджувалися з безперервністю людського життя на Землі” [10, с. 105]. Власне, “неруйнівна поведінка” - це один з підходів до того, щоб створити сталість внутрішнього сві- ту людини, сформувати його екологічну культуру. Звідси виникає нове завдання освіти – розглядати лю- дину у всіх її проявах: як біологічну (фізичну, екологічну), суспільну (соціально-економічну) і культурну (духовну) істоту, а також формувати гармонійну особистість, що з'єднує в собі сталий розвиток фізичного (фізіологічного), психічного (емоційного, почуттєвого) і духовного (творчого) начал. Таким чином, в аналізованій частині мова йде про мету освіти. Хоча самі по собі знання не створюють мотивацію поведінки. Вона мотивується конкретними життєвими обставинами, включеністю особистості у визначені діяльнісні процеси. Однак отримані знання можуть допомогти людині зайняти своє місце в природі, суспільстві, виключити різні прояви екстремізму. Задачею освіти, у рамках “неруйнівної поведін- ки” повинен стати новий напрямок його розвитку, що переслідує своєю метою створення парадигми включення людини в навколишній світ як біологічного, соціального і духовного індивіда. Найважливішим початковим кроком сценарію є розробка чіткої теоретичної концепції. У концепції сталого розвитку повинні сполучатися знання з усіх основних галузей науки, де найбільш істотна роль відводиться філософсько-світоглядним поглядам. Особливу роль покликані зіграти ті наукові напрямки, які повинні сформувати комплексні критерії (індикатори) сталого розвитку, що характеризуються єдністю трьох параметрів: економічної ефективності, соціальної справедливості й екологічної безпеки. Ці параме- три виступають стержнем даного сценарію. Філософсько-методологічний і світоглядний базис концепції дозволяє здійснити подальший поступа- льний рух по реалізації стратегії сталого розвитку. Тому наступним етапом є практична реалізація ідеї. На цьому етапі ідеї сталості повинні проникнути в сферу наукового пошуку академічних структур і відбитися в прийнятті ряду концептуальних документів державного значення. Науковий пошук і державна воля повинні будуть підвести до рішення проблем сталості в основних сферах, де здійснюється життєдіяльність людини: економічній, соціальній і екологічний. Це один з найва- жливіших етапів реалізації сценарію, оскільки саме зробивши сталою систему господарювання, максима- льно наблизивши її до технологій по відтворенню природних ресурсів, а, також, мінімізувавши соціальні протиріччя в суспільстві, за допомогою побудови громадянського суспільства, правової держави, впрова- дження нової системи загальнолюдських цінностей і при збереженні фізичної і біологічної сталості біо- сфери, людство зможе відповісти на сучасний екологічний виклик. Незважаючи на визначальне значення осьових елементів у реалізації сценарію, варто відмітити, що досягти відповідного їхнього стану не уявляється можливим без таких сторін сучасного процесу розвитку як наука й освіта. Наука є на сьогодні головною рушійною силою, здатною реалізувати ідеї сталості. При цьому необхідна принципово нова орієнтація науки, здатної не тільки дати практичний ефект, але і сприя- ти екологізації свідомості людини і становленню сталого суспільства. Наукові знання не набудуть ефективної дії, якщо вони не будуть транслюватися у свідомість людини за допомогою відповідної освітньої діяльності. Тому освіта стає пріоритетом сталого розвитку. “У перехі- дний період до сталого розвитку, – пише М.І. Дробноход, – освіта розглядається як провідна галузь фор- мування інтелектуального потенціалу держави, нових світоглядних цінностей, без чого, навіть за умови впровадження найефективніших ресурсо- і енергозберігаючих технологій, перехід до сталого розвитку неможливий” [11, с. 15]. Мова йде про створення філософської парадигми освіти в системі формування нового типу особистості, здатної здійснювати дії по реалізації стратегії сталого розвитку. Гаслом сього- днішнього дня, за Г.А. Ягодіним, може стати теза: “Якщо людина хоче вижити вона повинна бути освіче- на” [7, с. 195]. Таким чином, головна мета формування філософської парадигми екологічної освіти полягає в необ- хідності переосмислення та трансформації механізму соціалізації людини, частиною якого є освітній про- цес. Світоглядна філософсько-екологічна переорієнтація освіти є базовим явищем для формування суспі- льства сталого розвитку, яке є не стільки суспільством технічної досконалості, скільки суспільством висо- кої культури й освіченості, з особливою шкалою цінностей, пріоритетами, своєрідним способом життя. Джерела та література 1. Моисеев Н.Н. Человек и ноосфера. – М.: Молодая гвардия, 1990. – 260 с. 2. Гирусов Э.В. Экологическое сознание как условие оптимизации взаимодействия общества и природы // Философские проблемы глобальной экологии. – М.: Наука, 1983. – С. 105–120. 3. Дробноход М.І. Філософія екологічної освіти // Освіта. – 1996. – 29 травня. 4. Кисельов М.М. Гуманістичний зміст сучасної екологічної освіти // Філософська та соціологічна дум- ка. – 1996. – № 1–2. – С. 30–48. ТОЧКА ЗРЕНИЯ 155 5. Крисаченко В.С. Людина і біосфера: основи екологічної антропології. – К.: Заповіт, 1998. – 688 с. 6. Урсул А.Д. Устойчивое развитие цивилизации и образование в XXI веке // Зеленый крест. – 1995. – № 4. 7. Ягодин Г.А. Образование для устойчивого развития // Научное наследие В.И. Вернадского в контексте глобальных проблем цивилизации. – М.: Изд. дом «Ноосфера», 2001. – С. 195. 8. Тоффлер Э. Футурошок. – С-Пб: «Лань», 1997. 9. Singh P.K., Singh A.P. Treads in informatic related service industries in selected developed and developing countries. – Vienna, 1992. 10. Ермоленко А.Н. Этика ответственности и социальное бытие человека (современная немецкая практи- ческая философия). – К.: Наукова думка, 1994. 11. Дробноход Н.И. Устойчивое экологически безопасное развитие: украинский контекст // Зеркало неде- ли. – 2001. – № 21. Гринь А.Н. СУВЕРЕНИТЕТ ЛИЧНОСТИ: ПОЛИТИЧЕСКИЙ И ФИЛОСОФСКИЙ АСПЕКТЫ По меткому замечанию Гегеля, философия исследует то, что обычно считается известным. Пожалуй, нельзя назвать ни одного исследователя социально-политических и философских явлений, который не коснулся бы понятий: «свобода», «права человека», вопросов взаимоотношений личности и властных структур. Начало нового тысячелетия показало, что мир, к сожалению, не стал гуманнее и безопаснее. Как и ранее массовые нарушения прав и свобод человека во всех уголках Земли принимают всё более жесто- кие формы. Все больше совершается резонансных преступлений, обесценивается сама человеческая жизнь. В статье предпринята попытка анализа политических и философских аспектов понятий, связанных с определением ряда категорий современной политической и философской науки, учитывая реалии сего- дняшнего дня. Целью нашей работы является попытка исследования термина «суверенитет личности». Центральной проблемой исследования науки на пороге XXI века является изучение феномена «сво- бодной личности» - понятие, которое разными авторами понимается неоднозначно. В работах современ- ных философов, социологов и психологов всё чаще встречается термин «суверенитет личности». Неодно- значность понимания этого термина и его содержания можно проиллюстрировать высказыванием В. Ядо- ва: «Личность – это целостность социальных свойств человека, продукт общественного развития и вклю- чения индивида в систему социальных отношений посредством активной деятельности и общения» [10, т.2, с.71]. Как видно из этого определения, ряд исследователей не обращают внимания на тот факт, что че- ловек имеет свои собственные, только ему присущие от рождения качества, в том числе и обусловленные генетически. «Суверенитет личности» – качество, присущее каждому индивиду и одна из определяющих характеристик индивидуальности. Прежде чем приступить к исследованию понятия «суверенитет личности», необходимо дать опреде- ление ключевых понятий, используемых в статье. Права человека – система принципов и норм, регули- рующих взаимоотношения между человеком (социальной общностью) и государством, обеспечивающих получение им определенных социальных благ или привилегий. Право – система общеобязательных соци- альных норм, охраняемых силой государственного принуждения, обеспечивающих юридическую регла- ментацию общественных отношений в масштабе всего общества. Томас Гоббс предложил различать такие понятия, как jus и lex – право и закон, ибо право состоит в свободе личности поступать так или иначе, делать или не делать, между тем как закон обязывает личность поступать именно так, а не иначе, следовательно, закон и право различаются между собой, так же как обя- зательство и свобода, которые несовместимы в отношении к одному и тому же явлению [5]. «Естественное право (right of nature) или называемое обычно писателями jus naturale, есть свобода всякого человека использовать собственные силы по своему усмотрению для сохранения своей собствен- ной природы, т.е. собственной жизни, и, следовательно, свобода делать все то, что, по его суждению, яв- ляется наиболее подходящим для этого» [5]. «Естественный закон.(law of nature), иначе говоря, lex naturalis, есть предписание, или найденное ра- зумом (reason) общее правило, согласно которому человеку запрещается делать то, что пагубно для его жизни или что лишает его средств к ее сохранению, и пренебрегать тем, что он считает наилучшим сред- ством для сохранения жизни» [5]. «В естественном состоянии каждый человек имеет право на всё», - утверждал Т.Гоббс [5, т.2 с. 98]. Привилегия – данное высшей государственной властью разрешение на получение каких-либо благ или на выполнение определенных действий. Общественный договор – идея и социально-политическая доктрина, отражающая процесс перехода человеческого сообщества от естественного состояния к социально-государственному. Власть – один из важнейших видов социального взаимодействия, специфические волевые отношения между субъектами, при этом властвующий субъект реализует свою волю и интересы. Человек, по отноше- нию к себе самому также может реализовывать свою волю и интересы, то есть является дуалистическим субъекто-объектом, имеющим внутреннюю систему саморегулирования и самоконтроля (внутренний ас- пект свободы). Воля – явление психики, сознания, выступающее как активное, действенное, субъективное условие для осуществления той или иной цели, для преодоления внешних и внутренних препятствий (боязни, ма-

Філософська парадигма екологічної освіти

Institution

Ähnliche Einträge