Законодавство Державної Ради Російської імперії у період між революцією 1905 – 1907 рр. та війною 1914 – 1917 рр.
Досліджуються особливості та основні тенденції законодавчої діяльності Державної ради Російської імперії у період після закінчення першої російської революції 1905 - 1907 рр. та до початку першої світової війни 1914 - 1917 рр....
Збережено в:
| Дата: | 2005 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2005
|
| Назва видання: | Культура народов Причерноморья |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/36510 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Законодавство Державної Ради Російської імперії у період між революцією 1905 – 1907 рр. та війною 1914 – 1917 рр. / О.В. Зінченко // Культура народов Причерноморья. — 2005. — № 74, Т. 1. — С. 160-163. — Бібліогр.: 15 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-36510 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-365102012-07-26T12:06:00Z Законодавство Державної Ради Російської імперії у період між революцією 1905 – 1907 рр. та війною 1914 – 1917 рр. Зінченко, О.В. Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Досліджуються особливості та основні тенденції законодавчої діяльності Державної ради Російської імперії у період після закінчення першої російської революції 1905 - 1907 рр. та до початку першої світової війни 1914 - 1917 рр. Исследуются особенности и основные тенденции законодательной деятельности Государственного совета Российской империи в период после окончания первой российской революции и до начала первой мировой войны 1914 - 1917 гг. The features and basic tendencies of statutiry activity of State council of the Russian empire in a period after a termination of the maiden Russian revolution and prior to the beginning the maiden world war 1914 - 1917 are investigated. 2005 Article Законодавство Державної Ради Російської імперії у період між революцією 1905 – 1907 рр. та війною 1914 – 1917 рр. / О.В. Зінченко // Культура народов Причерноморья. — 2005. — № 74, Т. 1. — С. 160-163. — Бібліогр.: 15 назв. — укp. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/36510 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| spellingShingle |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Зінченко, О.В. Законодавство Державної Ради Російської імперії у період між революцією 1905 – 1907 рр. та війною 1914 – 1917 рр. Культура народов Причерноморья |
| description |
Досліджуються особливості та основні тенденції законодавчої діяльності Державної ради Російської імперії у період після закінчення першої російської революції 1905 - 1907 рр. та до початку першої світової війни 1914 - 1917 рр. |
| format |
Article |
| author |
Зінченко, О.В. |
| author_facet |
Зінченко, О.В. |
| author_sort |
Зінченко, О.В. |
| title |
Законодавство Державної Ради Російської імперії у період між революцією 1905 – 1907 рр. та війною 1914 – 1917 рр. |
| title_short |
Законодавство Державної Ради Російської імперії у період між революцією 1905 – 1907 рр. та війною 1914 – 1917 рр. |
| title_full |
Законодавство Державної Ради Російської імперії у період між революцією 1905 – 1907 рр. та війною 1914 – 1917 рр. |
| title_fullStr |
Законодавство Державної Ради Російської імперії у період між революцією 1905 – 1907 рр. та війною 1914 – 1917 рр. |
| title_full_unstemmed |
Законодавство Державної Ради Російської імперії у період між революцією 1905 – 1907 рр. та війною 1914 – 1917 рр. |
| title_sort |
законодавство державної ради російської імперії у період між революцією 1905 – 1907 рр. та війною 1914 – 1917 рр. |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2005 |
| topic_facet |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/36510 |
| citation_txt |
Законодавство Державної Ради Російської імперії у період між революцією 1905 – 1907 рр. та війною 1914 – 1917 рр. / О.В. Зінченко // Культура народов Причерноморья. — 2005. — № 74, Т. 1. — С. 160-163. — Бібліогр.: 15 назв. — укp. |
| series |
Культура народов Причерноморья |
| work_keys_str_mv |
AT zínčenkoov zakonodavstvoderžavnoíradirosíjsʹkoíímperííuperíodmížrevolûcíêû19051907rrtavíjnoû19141917rr |
| first_indexed |
2025-07-03T18:07:18Z |
| last_indexed |
2025-07-03T18:07:18Z |
| _version_ |
1836650111012175872 |
| fulltext |
Гогунская Т.А.
ЕВРОПЕЙСКАЯ ПОЛИТИКА ВЕЛИКОБРИТАНИИ В 1980-е ГОДЫ
160
кабинета в отношении европейской интеграции обусловили сохранение за Британией статуса проблемного
члена ЕЭС, стремящегося затормозить углубление сотрудничества партнеров по многим направлениям. Отказ
М.Тэтчер принимать активное участие в формировании общей политики Сообщества в политической,
социальной и валютной сферах лежит в основе современных проблем Великобритании в Евросоюзе.
В-третьих, Великобритания по-прежнему оставалась за пределами франко-западногерманской оси. Мар-
гарет Тэтчер не удалось создать триумвират Лондон - Париж - Бонн, который бы занимал лидирующие пози-
ции в Сообществе. Англо-французские и англо-германские отношения и в 1980-е годы были сложными и
противоречивыми. Периоды сближения были кратковременными и не достигали уровня франко-
западногерманского взаимопонимания. Одной из причин этого были серьезные различия в видении будущего
ЕС лидерами трех стран (Великобритании, Франции и ФРГ).
Таким образом, европейская политика британских консерваторов оставила негативный след как для са-
мой Великобритании, так и для интеграции в целом. Правительство М.Тэтчер не посчитало нужным сместить
внешнеполитические акценты в сторону Западной Европы с целью создания благоприятных условий для
реализации английских интересов. В 1980-е годы евроскептицизм стал преобладающим фактором в политике
Лондона в Сообществе и не утратил своего значения до настоящего времени, что не позволяет Великобрита-
нии и сегодня плодотворно участвовать в интеграционных процессах на европейском континенте. Поэтому
оптимизм в развитии англо-украинских отношениях должен сочетаться с прагматичной оценкой возможно-
стей Великобритании в ЕС и прогнозированием ее дальнейших шагов на основании предшествующего опыта
англо-европейского взаимодействия.
Источники и литература
1. Гетьманчук А., Кравченко В., Лазарева А., Сагайдачный И., Силина Т., Сушко А. Скажи мне, кто твой
друг…// Зеркало недели, 30 декабря 2005.
2. Franklin M., Wilke M. Britain's Future in Europe. – London: RIIA, 1990. – 215 р.
3. The Economist, 30 June 1984.
4. George S. An Awkward Partner: Britain in the European Community. – Oxford: Oxford University Press, 1998.
– 298 р.
5. Thatcher M. The Downing Street Years. – New York: Harper-Collins, 1993. – 914 р.
6. The Sunday Times, 21 September 1980.
7. The Times, 24 October 1984.
8. Thatcher M. The Revival of Britain: Speeches on Home and European affairs, 1975-1988 /Comp. by A.B.Cooke.
– London: Aurum Press, 1989. – 280 p.
Зінченко О.В.
ЗАКОНОДАВСТВО ДЕРЖАВНОЇ РАДИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ У ПЕРІОД МІЖ
РЕВОЛЮЦІЄЮ 1905 – 1907 рр. та війною 1914 – 1917 рр.
Так склалося, що законодавча діяльність Державної ради Російської імперії початку ХХ ст. зовсім не
приваблювала дослідників своєї доби. Вочевидь, проурядово налаштовані дослідники не були у цьому заціка-
влені, представники ліберального табору, зокрема, П.М.Мілюков, вбачали у ній «пробку» і «кладовище» дум-
ського законодавства» (13, с.10, 260), а більшовики, вустами свого теоретика В.І.Леніна, зрівнювали її з дія-
льністю «воєнно-польових судів» та чорносотенного «Союзу російського народу» (11;12). Радянський дослі-
дник М.П.Єрошкін вбачав у законодавчій діяльності Державної ради «гальмо» діяльності не менше реакцій-
ної Державної думи (10, с.277). Його колега А.Я.Аврех, досліджуючи стосунки П.А.Столипіна з третьою
Державною думою та сутність третьочервневої системи, побіжно згадував окремі деталі законодавчої діяль-
ності Державної ради (1, с. 104 – 107, 320 – 328; 2, с. 88, 100, 101, 147, 149). Актуальність дослідження охоп-
лює кілька аспектів: 1) наближення 100-літнього ювілею запровадження в Російській імперії народного пред-
ставництва у вигляді Державної думи та Державної ради (20 лютого – 23 квітня 1906 р.); 2) відсутність ком-
плексного дослідження порушеної проблеми; 3) необхідність перегляду загальних оцінок представницьких
установ Росії 1906 – 1917 рр., які давались більшовицькою публіцистикою до 1917 р. та радянськими істори-
ками, звільнення їх від пов’язаних з теорією класової боротьби традиційних штампів і трафаретів; 4) неупере-
джене вивчення діяльності представницької системи Російської імперії початку ХХ ст. додає шансів більш
об’єктивно осягнути глибинні причини краху російської державності 1917 р. Мета статті – виявити умови,
особливості і основні результати законодавчої діяльності Державної ради Російської імперії протягом третьої
– дев’ятої сесій: з 1 листопада 1907 до 30 червня 1914 рр. Головне завдання дослідження пов’язане з деталь-
ним аналізом законопроектів, стенографічних звітів Державної ради та архівних матеріалів.
Протягом семи сесій у період між першою російською революцією та початком першої світової війни
Державна рада виявила лише п’ять спроб укладання нових законів: одну у третій сесії (4, засід. 26, ст. 1006;
додат., с. 185), три – у четвертій (5, засід. 23, ст. 1075 – 1076; 5, засід. 15, ст. 647 - 674) та одну – у дев’ятій (9,
ст.2423 - 2424). Чотири ж сесії з семи: п’ята, шоста, сьома та восьма залишились без жодної законодавчої іні-
ціативи верхньої палати. Поряд з цим вирішувались справи, що перейшли у спадок Державній раді від пер-
шого етапу її діяльності, зокрема, законопроект про скасування попечительств народної тверезості (3, засід.
13, ст. 375; додат., с. 184 - 185). Він залишився нерозглянутим через розпуск палат народного представництва.
Законопроект зачіпав болючу проблему російського буття. Спеціальна комісія встановила, що в імперії про-
тягом одного року на одну людину припадало майже дві цеберки горілки. До того ж спостерігалась тенденція
зростання пияцтва: у 1905 р. – на 4 %, у 1906 – на 13 % в цілому по країні і на 20 % у Західному Сибіру. У
1907 р. цей темп зберігався (4, засід. 7, ст. 118 - 182). Виходячи з цього, укладений комісією законопроект
пропонував скасування неефективних попечительств і передачу їхніх фінансових коштів та нерухомого майна
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
161
земським установам (4, додат., с. 184 - 185). Однак законопроект не знайшов ухвалення. З третьої сесії він пе-
рейшов до четвертої, потім до п’ятої і тільки дев’ята сесія ухвалила гібрид статуту попечительств народної
тверезості 1894 р. та укладеного ще другою сесією законопроекту.
Упродовж третьої сесії Державної ради остання уклала законопроект про покращання економічного
становища донських козаків, який передбачав відрахування на їхню долю певної частини державних доходів
від торгівлі горілкою у межах Дону, від оренди Задонських степів приватними власниками конярства,
звільнення від окремих податків (4, додат., с. 185). Законопроект перейшов до четвертої сесії, де, у зв’язку з
перебранням урядом на себе ініціативи подальшого вирішення справи, було ухвалено припинити її розгляд
Державною радою (5, , засід. 5, ст. 91). Дві з трьох законодавчих ініціатив, які було виявлено Державною
радою протягом четвертої сесії, стосувались її безпосередньо. Вони спрямовувались на зміну порядку
заміщення у складі Державної ради її обираних членів та виборів до верхньої палати від дев’яти західних
губерній імперії, в яких не було земських установ (5, засід. 15, ст. 647 – 674; 5, засід. 34, ст. 1933 - 1950).
Перший з них обумовлювався наближенням ротаційного переобрання у квітні 1909 р. однієї третини складу
обираних радників. Другий законопроект виявився органічним наслідком здійсненого, відповідно до
ухваленого першого проекту, переобрання державних радників. Останнє обернулось тим, що від дев’яти
західних губерній, як і від Царства Польського, було обрано “виключно представників польського
землеволодіння”, хоча, за висловом державного радника Д.І. Піхно, “цей край, без сумніву, - російський, у
ньому мешкає від 70 % до 86 % російського населення” (українців та білорусів – О.З.) (5, засід. 34, ст. 1935).
Такі результати виборів до верхньої палати дуже стурбували уряд, націоналістів і праві сили імперії, які
вважали, що і в західних губерніях, як у центрі країни, має панувати російська шляхта. “Такий результат
виборів, - констатував Д.І. Піхно, - не задовольняє ні місцеві інтереси російського населення (дворянства –
О.З.), ні інтереси держави” (5, засід. 34, ст. 1935). Законопроект грунтувався на “проведенні національного
принципу, на розподілі виборців та обираних за національностями” (5, засід. 34, ст. 1940). Він передбачав
обрання шести державних радників від об’єднання різних народів, у тому числі і євреїв, та трьох від
польського населення (5, засід. 34, ст. 1948). Така сутність законопроекту викликала гостру боротьбу.
Голосуванням законопроект повернули у комісію законодавчих пропозицій. Потім він перейшов у п’яту
сесію, після чого уряд перебрав на себе ініціативу внести його до Державної думи (6, засід 5, ст. 157).
Третім ініціативним актом упродовж четвертої сесії Державної ради виявився законопроект, який
передбачав скорочення кількості святкових днів у імперії (5, засід. 21, ст. 1075 - 1076). Він виник у квітні
1909 р. і з четвертої сесії кочував аж до сьомої. Росія у цьому плані значно відрізнялась від західноєвро-
пейських країн. Так, коли на Заході протягом одного року налічувалось 60 святкових днів, а в учбових за-
кладах – 255 учбових днів, то в Росії – 150 святкових і лише 160 учбових днів (6, засід. 22, ст. 1023; 5, засід.
31, ст. 1772 – 1773; засід. 33, ст. 1847). Відрізнявся від європейського і зміст святкування, після якого кілька
днів втрачалися у робочому процесі. Укладений особливою комісією законопроект передбачав скорочення
кількості святкових днів з метою піднесення продуктивності народної праці. Але до тексту законопроекту
додавалася особлива думка трьох членів комісії, що складали її меншість: архиєпископа Арсенія, єпископа
Никона і обер-прокурора Синоду В.К. Саблєра. В ній, зокрема, зазначалося, що “питання про визнання
певних днів святковими і вихідними має вирішуватися відповідно до вказівок Священного Синоду” (6, засід.
22, ст. 1030). Усі три автори особливої думки засуджували законопроект, вбачаючи у ньому атеїстичні
посягання на християнську віру. До них приєдналися і протоієрей Т.І. Буткевич та державний радник А.Я.
Ушаков (6, засід. 22, ст. 1042). Боротьба закінчилася обранням нової особливої комісії у складі 15 осіб для
подальшого опрацювання законопроекту (6, засід. 24, ст. 1187). Він перейшов до сьомої сесії, де після
короткого розгляду знову повернувся до особливої комісії, після чого вже не згадувався у стенографічних
звітах Державної ради (7, ст. 710 - 714).
Нарешті, останньою ініціативою Державної ради упродовж другого етапу її законодавчої діяльності
виявився запропонований дев’ятій сесії законопроект про продовження на новий термін дії положення про
оренду Донським приватним конярством Задонського степу (9, ст. 2423 - 2424). У зв’язку з закінченням
терміну дії затверджених 28 вересня 1900 р. імператором Правил про приватне конярство у військовому
Задонському степу Державна рада, яка укладала означені правила ще перебуваючи законодорадчою
установою, виступила з ініціативою про поновлення їх дії. Однак законопроект не знайшов ухвали (9, ст.
2424). Після цього Державна дума запропонувала свій законопроект, який Рада також не ухвалила. Лише
після доопрацювання узгоджувальною комісією законопроект було ухвалено і верхньою палатою (9, ст. 2446
– 24 – 84; 2487 – 2522, 2536 – 2538, 2590, 2591).
Звертаючись до надходжень до Державної ради з Державної думи, необхідно, на нашу думку, перш за
все з’ясувати долю законопроекту про зміну порядку обрання державних радників від дев’яти західних губе-
рній (5, засід. 34, ст. 1935). Слід зазначити, що Державна дума суттєво доповнила зміст законопроекту і ско-
ротила кількість губерній, на які розповсюджувалась його дія. Вона випустила Віленську, Ковенську і Грод-
ненську губернії і залишила Вітебську, Мінську, Могилевську, Волинську, Київську та Подольську губернії.
По-друге, законопроект передбачав запровадження земських установ в означених шести губерніях, до того ж
на особливих умовах, що відрізнялись від земств центральних губерній Російської імперії (6, засід. 5, ст. 154 -
158). Запровадження земства в цих губерніях мало створити умови для усунення монополії польського пред-
ставництва в Державній раді. В них крупне землеволодіння було переважно польським, а селянська маса бі-
льшістю складалася з українців та білорусів, яких уряд принципово називав “росіянами”, оскільки для нього
слова “українець” і “білорус” стояли поза законом. Через відсутність тут земства вибори до верхньої палати
здійснювались дворянськими зборами, у яких панували поляки. Українсько-білоруське селянство ненавиділо
польську шляхту через багатовічну нещадну експлуатацію, чим прагнула скористатися влада. Окрім завою-
вання мандатів державних радників уряд прагнув зміцнити у цих губерніях і позиції російського дворянства
та підсилити вплив православного духовенства (6, засід. 18, ст. 752 – 753, 5, ст. 1934 - 1937). Досягнення такої
мети запровадженням в означених губерніях земського Положення 12 червня 1890 р., яке грунтувалося на
Зінченко О.В.
ЗАКОНОДАВСТВО ДЕРЖАВНОЇ РАДИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ У ПЕРІОД МІЖ РЕВОЛЮЦІЄЮ
1905 – 1907 рр. та війною 1914 – 1917 рр.
162
становості та обсягах землеволодіння, було неможливим. За цих умов польська шляхта знову отримала б пе-
ревагу. А тому законопроект вносив зміни до Положення 12 червня 1890 р. У ньому конкретизувався запро-
понований законопроектом Державної ради національний принцип обрання депутатів. Представництво від
національності залежало не від обсягу землеволодіння, а фіксувалося у певних обсягах. Наприклад, польське
населення певної губернії складало 2 %, а вартість польського нерухомого майна якогось повіту тієї ж губер-
нії дорівнювала 38 %. Після додавання (2 + 38) та ділення (40: 2) виходила цифра 20, що складала число оби-
раних курією гласних. (6, засід. 18, ст. 770 - 772). Обмежувалися і права селянства: воно могло посилати до
повітових управ не більше однієї третини її складу, а до губернського земства не посилало жодного представ-
ника. Замість того зростало представництво православного духовенства від одного до трьох у повітовому і до
чотирьох у губернському земстві. При цьому голови управ, не менше половини їх найманих службовців (лі-
карі, вчителі, агрономи тощо) мали бути росіянами, а євреї взагалі до земства не допускалися (6, засід. 18, ст.
781 - 784). Однак навіть такі запровадження не могли забезпечити російській шляхті більшості у трьох з
дев’яти передбачених ще законопроектом верхньої палати північно - західних губерніях: Віленській, Ковен-
ській та Гродненській. Тому думські укладачі законопроекту були змушені від них відмовитися, обмежив-
шись останніми шістьма: Вітебською, Волинською, Київською, Мінською, Могилевською та Подольською.
Державна рада піддала думський законопроект гострій критиці. Особливу критику викликало питання про
національні курії. Головне звинувачення полягало у тому, що такі курії є принципово несумісні з основними
державними законами, оскільки вони грунтувалися на загрозливій для Російської імперії ідеї: неросійські на-
ціональності можуть мати свої особливі виборні представництва, які виражають власні, відмінні від інтересів
“російської державності” інтереси (6, засід. 19, ст. 927). Отже, критики законопроекту вбачали у національних
куріях спрямовану проти єдності імперії ідею. Державна рада внесла і ухвалила поправку, що відкидала наці-
ональні курії (6, засід. 25, ст. 1256). У відповідь на це голова Ради міністрів П.А.Столипін добився згоди Ми-
коли ІІ розпустити на три дні – 12 – 14 березня 1911 р. обидві палати народного представництва для прове-
дення законопроекту відповідно до статті 87 Основних державних законів про надзвичайний стан. Довідав-
шись про це, Державна рада 11 березня 1911 р. відхилила законопроект цілковито (6, засід. 27, ст.
1361).Однак П.А.Столипін розпустив палати і провів законопроект у надзвичайному порядку, до того ж не в
урядовій, а в думській редакції, щоб зіштовхнути законодавчі установи (15, ф. 1276, оп. 5, д. 73, л. 236).
У грудні 1911 р. з Державної думи до Державної ради надійшов законопроект про запровадження у Цар-
стві Польському Міського положення 1892 р. Серцевину цього законопроекту, як раніш і про запровадження
земства в шести західних губерніях, складали статті про національні курії та фіксування пропорції гласних.
Різниця полягала лише у тому, що замість попередніх двох курій передбачалися три: польська, єврейська і ро-
сійська, до того ж найважливіша роль цього разу припадала польській курії. Російська курія запроваджува-
лась лише для того, щоб забезпечити представництво російських урядовців. Полякам же в жертву приносили-
ся права євреїв. Так, у містах, де мешкало більше 50 % євреїв, їм дозволялось обирати не більше 20 % глас-
них, де менше половини – 10 % і т.п. У певних межах дозволялося користування польською мовою: вести
дискусію, друкувати об´яви та повідомлення (8, ст. 1375, 1549). Лише у квітні 1913 р. Державна рада ухвали-
ла законопроект про запровадження Міського положення 1892 р. у Царстві Польському з такими змінами, що
дорівнювало його повному відхиленню. Польська мова у ньому навіть не згадувалась, а із заголовку зникли
слова “Царство Польське”. Негативне значення таких змін виходило за межі імперії. Саме тому варшавський
генерал-губернатор Г.О.Скалон звернувся з цього приводу до Миколи ІІ з запискою від 30 травня 1913 р., у
якій наполягав на ухваленні відхиленого Державною радою законопроекту у думському варіанті (15, ф. 1276,
оп. 5, д. 44, л. 341, 342 - 343). Надзвичайна актуальність питання змусила і міністра закордонних справ, дер-
жавного радника С.Д.Сазонова також звернутися до Миколи ІІ із спеціальною запискою (15, ф. 1276, оп. 5, д.
44, л. 478 - 480). Міністр доводив, що голосування Державної ради може згубно відбитися на зовнішньополі-
тичній орієнтації поляків, змусивши їх відвернути свій взір від Росії у бік Австро-Угорщини (15, ф. 1276, оп.
5, д. 44, л. 480). Записки Г.О.Скалона та С.Д.Сазонова схилили Миколу ІІ змусити палати народного предста-
вництва переглянути питання, але Державна рада не відмовилась від своєї позиції (8, ст. 1549). Оскільки ім-
ператор був прихильником такої ж позиції, він не наполягав на продовженні справи. 12 травня 1914 р. держа-
вний секретар С.Е.Крижановський надіслав листа голові Ради міністрів І.Л.Горемикіну, що “внаслідок недо-
сягнення угоди між Державною Радою і Державною Думою” законопроект про реформування міського
управління у польських губерніях “має вважатися відхиленим” (15, ф. 1276, оп. 5, д.44, л. 494).
Загальна результативність сукупної законодавчої діяльності палат народного представництва у період
між першою революцією та світовою війною докорінно відрізнялася від діяльності протягом перших двох се-
сій. Так, коли протягом останніх законодавчі ініціативи та постанови Державної ради та Думи обчислювались
одиницями, то наприкінці другого етапу -–кількома тисячами. Протягом сесій другого етапу палати народно-
го представництва розглянули 3 515 законопроектів, ухвалили 3 153 і відхилили 362 законопроекти (14). Осо-
бливо продуктивною виявилась законотворча діяльність палат періоду третьої Державної думи – 1907 – 1912
рр. За цей час уряд вніс на розгляд законодавчих установ понад 2 500 окремих законопроектів, з яких 2 200
отримали силу законів (8, засід. 6, ст. 162 - 183). “У їх числі, - зазначав міністр фінансів В.М.Коковцов 17
грудня 1912 р. з трибуни верхньої палати, - поряд з багаточисельними законоположеннями з поточних справ,
вочевидь, неминучими в житті будь-якого державного організму, не можна не помітити майже в усіх сферах
законодавства актів найважливішого значення, які було покладено за минуле п´ятиріччя в підвалини нашого
державного будівництва” (8, засід. 6, ст. 163). В той же час необхідно зазначити, що в діяльності палат народ-
ного представництва дуже багато часу забирали зовсім дрібні проекти, часто у кілька рядків тексту, які доре-
чно отримали глузливу назву “вермішелі”.
Викладений матеріал дозволяє дійти наступних висновків. По-перше, Державна рада майже не користу-
валася наданим їй основоположними законами правом законодавчої ініціативи: протягом семи сесій своєї за-
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
163
конодавчої діяльності вона виявила лише п´ять спроб укладання нових законів, тобто менше однієї спроби на
сесію, що складало приблизно 0, 12 % від кількості сукупно ухвалених з Думою постанов. По-друге, ці над-
звичайно рідкі виявлення власної законодавчої ініціативи стосувалися переважно її устрою чи функціонуван-
ня. По-третє, особливістю законодавчої діяльності верхньої палати було і те, що навіть виявлені нею законо-
давчі ініціативи зазнавали зволікань, тяганини і не завжди досягали мети, тобто перетворення на закон. На-
решті, четвертою помітною особливістю законодавчої діяльності Державної ради виявилось те, що вона вно-
сила антидемократичні зміни до законопроектів, які надходили до неї з нижньої палати. До того ж ці зміни
також диктувались корпоративними інтересами, зокрема, потребою формування обираної частини особового
складу Державної ради.
Слід зауважити, що у статті виявляються лише основні тенденції законодавчої діяльності Державної ра-
ди в означений період. Будучи обмеженими рамками статті, ми розглядали у першу чергу виявлені Держав-
ною радою законодавчі ініціативи, їх особливості та наслідки реалізації, а також тих законодавчих ініціатив
Державної думи, що були нею виявлені та ухвалені внаслідок законодавчої ініціативи верхньої палати народ-
ного представництва. Зрозуміло, що нерозглянутими залишаються згадані тисячі сукупно ухвалених палата-
ми законопроектів. Немає сумніву, що для їх вивчення знадобилося б досить велике самостійне дослідження.
Те ж можна сказати і стосовно кількох сотень відхилених палатами законопроектів. Ці проблеми чекають на
своїх дослідників.
Джерела та література
1. Аврех А.Я. Столыпин и третья Дума. – М.: Наука, 1968. – 520 с.
2. Аврех А.Я. Царизм и третьеиюньская система. М.: Наука, 1966 г. – 181 с.
3. Государственный Совет. Стенографические отчеты. 1907 г. Сессия вторая. Заседания 1 – 16 (20 февраля –
5 июня ). – Спб.: Гос. тип., 1907.
4. Государственный Совет. Стенографические отчеты. 1907 – 1908 гг. Сессия третья. Заседания 1 – 44
(1ноября 1907 – 5 июля 1908 г.). – Спб.: Гос. тип., 1908.
5. Государственный Совет. Стенографические отчеты. 1908 – 1909 гг. Сессия четвертая. Заседания 1 – 44 (
15 октября 1908 - 12 июня 1909 гг.). – Спб.: Гос.тип., 1909.
6. Государственный Совет. Стенографические отчеты. 1910 – 1911 гг. Сессия шестая. Заседания 1 – 49 (15
октября 1910 – 28 мая 1911 гг.). – Спб.: Гос. тип., 1911.
7. Государственный Совет. Стенографические отчеты. 1911 – 1912 гг. Сессия седьмая. Заседания 1 – 81 (15
октября 1911 – 25 мая 1912 гг.). – Спб.: Гос. тип., 1912.
8. Государственный Совет. Стенографические отчеты. 1912 – 1913 гг. Сессия восьмая. Заседания 1 – 51 ( 1
ноября 1912 – 4 июня 1913 гг. ). – Спб.: Гос. тип., 1913.
9. Государственный Совет. Стенографические отчеты. 1913 – 1914 гг. Сессия девятая. Заседания 1 – 59 ( 1
ноября 1913 – 30 июня 1914 гг.). – Пгр.: Гос. тип., 1914.
10. Ерошкин Н.П. История государственных учреждений дореволюционной России. – М.: Высшая школа,
1968. – 368 с.
11. Ленин В.И. Политические партии в России // Ленин В.И. Полн. собр. соч. – Т. 21. – С. 275 – 287.
12. Ленин В.И. Проект речи по аграрному вопросу во второй Государственной думе // Ленин В.И. Полн.
собр. соч. –Т. 15. – С. 127 – 160.
13. Милюков П.Н. Воспоминания. – Т. 2. – М.:Современник, 1990. – 446 с.
14. Підраховано авторкою відповідно до роздрібних даних стенографічних звітів Державної ради.
15. ЦГИА РФ
Змерзлый Б.В.
ОБУЧЕНИЕ КРЫМСКИХ ТАТАР НА КУРСАХ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ПОДГОТОВКИ
В КРЫМСКОЙ АССР (1921-1941)
Создание широкой школьной сети народного образования крымских татар в 1920-1930-х гг. в совокупно-
сти с развернувшимся в этот период государственным и хозяйственным строительством, индустриализацией
страны, создало необходимые предпосылки для активного вовлечения представителей этого этноса в систему
профессионального образования. Процесс становления и развития её в регионе, как и во всей стране в целом,
происходил в очень сложных условиях, иногда методом проб и ошибок, с многочисленными реформами и
изменениями. В результате огромной работы государства по развитию сети профессионального образования,
только к началу 1930-х гг. она приобрела более или менее законченную структуру.
Низшей ступенью профессионального образования в Крымской АССР были различные курсы. Таким
образом задачей настоящего исследования является рассмотрение их деятельности по обучению и подготовке
крымских татар в различных областях народного хозяйства и государственного строительства. Цель работы –
дать оценку деятельности профессиональных курсов в Крымской АССР.
Огромную роль в деле привлечения крымских татар во все области народного хозяйства Крымской АССР
в 1920-1930-х годах сыграли разнообразные подготовительные курсы. Именно курсы самых разнообразных
направлений долгое время были кузницей кадров для различных областей народного хозяйства, государст-
венных и партийных организаций. Среди них, в первую очередь, нужно назвать курсы по подготовке учите-
лей, работников для Народного Комиссариата Юстиции Крымской АССР (далее – НКЮ), железнодорожни-
ков и прочие. Именно они сыграли наибольшую роль в деле трудоустройства крымских татар и повышению
их роли в экономической, политической и культурной жизни Крыма.
Наиболее важную роль разнообразные курсы по подготовке и переподготовке сыграли в этот период в
области народного образования. Как сегодня общеизвестно, светская система образования крымских татар в
|