Деякі проблеми реформування інституційних основ системи політичних відносин та влади в державах транзитного характеру (на прикладі України)
Здійснено аналіз проблем реформування інституційної системи політичних відносин та влади в Україні з позицій сучасного досвіду держав, що досягли цікавих результатів в умовах близьких Україні. Досліджуються деякі особливості сучасних реформаційних процесів політичних відносин в Україні, резервів їх...
Gespeichert in:
| Datum: | 2006 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2006
|
| Schriftenreihe: | Культура народов Причерноморья |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/36805 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Деякі проблеми реформування інституційних основ системи політичних відносин та влади в державах транзитного характеру (на прикладі України) / Л.Л. Бунецький // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 95. — С. 172-176. — Бібліогр.: 5 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-36805 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-368052012-08-03T12:09:57Z Деякі проблеми реформування інституційних основ системи політичних відносин та влади в державах транзитного характеру (на прикладі України) Бунецький, Л.Л. Точка зрения Здійснено аналіз проблем реформування інституційної системи політичних відносин та влади в Україні з позицій сучасного досвіду держав, що досягли цікавих результатів в умовах близьких Україні. Досліджуються деякі особливості сучасних реформаційних процесів політичних відносин в Україні, резервів їх подальшого розвитку. Запропоновані прикладні аспекти реформування інституційних основ системи державної влади та політичних відносин сучасного українського суспільства. Осуществлен анализ проблем реформирования институционной системы политических отношений и власти в Украине из позиций современного опыта государств, которые достигли интересных результатов в условиях близких Украине. Исследуются некоторые особенности современных реформаційних процессов политических отношений в Украине, резервов их последующего развития. Предложены прикладные аспекты реформирования институционных основ системы государственной власти и политических отношений современного украинского общества. This article analyses some problems of the reformation of the institutes of state authorities in Ukraine from the position of the up-to-date experience of the countries which had obtained interesting results in conditions close to those of Ukraine. This article reveals some particularities of the reformation processes of the institutional structure of authorities and of political relations in Ukraine and the perspectives of their following development. The article also proposes some applied aspects of reformation of the institutional basis of political relations and authorities of the contemporary Ukrainian society. 2006 Article Деякі проблеми реформування інституційних основ системи політичних відносин та влади в державах транзитного характеру (на прикладі України) / Л.Л. Бунецький // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 95. — С. 172-176. — Бібліогр.: 5 назв. — укp. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/36805 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Точка зрения Точка зрения |
| spellingShingle |
Точка зрения Точка зрения Бунецький, Л.Л. Деякі проблеми реформування інституційних основ системи політичних відносин та влади в державах транзитного характеру (на прикладі України) Культура народов Причерноморья |
| description |
Здійснено аналіз проблем реформування інституційної системи політичних відносин та влади в Україні з позицій сучасного досвіду держав, що досягли цікавих результатів в умовах близьких Україні. Досліджуються деякі особливості сучасних реформаційних процесів політичних відносин в Україні, резервів їх подальшого розвитку. Запропоновані прикладні аспекти реформування інституційних основ системи державної влади та політичних відносин сучасного українського суспільства. |
| format |
Article |
| author |
Бунецький, Л.Л. |
| author_facet |
Бунецький, Л.Л. |
| author_sort |
Бунецький, Л.Л. |
| title |
Деякі проблеми реформування інституційних основ системи політичних відносин та влади в державах транзитного характеру (на прикладі України) |
| title_short |
Деякі проблеми реформування інституційних основ системи політичних відносин та влади в державах транзитного характеру (на прикладі України) |
| title_full |
Деякі проблеми реформування інституційних основ системи політичних відносин та влади в державах транзитного характеру (на прикладі України) |
| title_fullStr |
Деякі проблеми реформування інституційних основ системи політичних відносин та влади в державах транзитного характеру (на прикладі України) |
| title_full_unstemmed |
Деякі проблеми реформування інституційних основ системи політичних відносин та влади в державах транзитного характеру (на прикладі України) |
| title_sort |
деякі проблеми реформування інституційних основ системи політичних відносин та влади в державах транзитного характеру (на прикладі україни) |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2006 |
| topic_facet |
Точка зрения |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/36805 |
| citation_txt |
Деякі проблеми реформування інституційних основ системи політичних відносин та влади в державах транзитного характеру (на прикладі України) / Л.Л. Бунецький // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 95. — С. 172-176. — Бібліогр.: 5 назв. — укp. |
| series |
Культура народов Причерноморья |
| work_keys_str_mv |
AT bunecʹkijll deâkíproblemireformuvannâínstitucíjnihosnovsistemipolítičnihvídnosintavladivderžavahtranzitnogoharakterunaprikladíukraíni |
| first_indexed |
2025-07-03T18:27:36Z |
| last_indexed |
2025-07-03T18:27:36Z |
| _version_ |
1836651387770896384 |
| fulltext |
Бекирова Л.Э.
ФОРМУВАННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ МОТИВАЦІЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
В ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНІЙ ПАРАДИГМІ НАВЧАННЯ
172
способів рішення, подобається складати вирази до задачі. Люблю вирішувати рівняння»; «Я хочу стати
грамотним, вивчаю правила, правда диктанти не завжди пишу добре. Удома мене лають, якщо одержую по-
гані оцінки»; «Я завжди виконую домашні завдання, мені подобається вивчати вірші. Соромно, якщо тебе
викличуть до дошки, а ти нічого не знаєш» і т.п.
Ми бачимо, що мотиви у молодших школярів з часом помінялися. Чим старше стає дитина в початковій
школі, тим виразніше виявляються пізнавальні інтереси до конкретних навчальних предметів. Провідним
мотивом з часом стає прагнення зайняти гідне місце в класі, бути поважаним серед однокласників. Але най-
головнішим внутрішнім мотивом, формованим вчителями початкових класів, а надалі і іншими викладача-
ми школи, повинен стати мотив до постійного прагнення дитини до самовдосконалення, до самоосвіти,
прагнення його до розвитку, оскільки навчання не закінчується в стінах школи, а тільки починається, і про-
довжуватиметься впродовж всього життя людини.
Джерела та література
1. Амонашвили Ш.А. Размышления о гуманной педагогике. – М.: Издательский Дом Шалвы Амонашви-
ли, 1995. – 496с.
2. Выготский Л.С. Педагогическая психология. – М., 1996.
3. Коджаспирова Г.М., Коджаспиров А.Ю. Педагогический словарь. – М.: Изд. центр « Академия », 2001.
– 176с.
4. Педагогический энциклопедический словарь / Гл. ред. Б.М. Бим- і Бад. – М.: Большая Российская эн-
циклопедия, 2003. – 528с.
5. Пєхота О.М., Старева А.М. Особистісно орієнтоване навчання: підготовка вчителя: Монографія. – Ми-
колаїв: Вид-во « Илион», 2005. – 272с.
6. Пєхота О.М., Кіктенко А.З., Любарська О.М. та ін.; За ред. О.М. Пєхоти. – Освітні технології : Навч.-
метод. Посіб. – К.: А.С.К., 2004. – 256с.
7. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студ. пед. вузов: Кн.1: – М.: Гуманит. изд. центр
ВЛАДОС, 1999 – 576с.
8. Подмазин С.И. Личностно-ориентированное образование: Социально-философское исследование. – За-
порожье: Просвіта, 2000. – 250с.
9. Семиченко В.А. Проблемы мотивации поведения и деятельности человека. Модульный курс психоло-
гии. Модуль «Направленность». – К.: Миллениум, 2004. – 521с.
10. Хуторской А.В. Методика личностно-ориентированного обученя. Как обучать всех по-разному?: посо-
бие для учителя. – М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2005. – 383с.
Бунецький Л.Л.
ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ РЕФОРМУВАННЯ ІНСТИТУЦІЙНИХ ОСНОВ СИСТЕМИ
ПОЛІТИЧНИХ ВІДНОСИН ТА ВЛАДИ В ДЕРЖАВАХ ТРАНЗИТНОГО
ХАРАКТЕРУ (на прикладі України)
Україна перебуває сьогодні в стадії транзитного переходу від посттоталітарного стану до політичного
плюралізму й демократії та від державно-командної до приватновласницької ринкової економіки. Відповід-
но, теперішній - транзитний /перехідний/ характер вносить істотні корективи в інституційні процеси утво-
рення системи політичних відносин і влади. На перший погляд, створюється враження, що ситуація в ціло-
му змінюється на краще. Але в дійсності вона практично залишається колишньою. Перед Україною як пе-
ред державою з відносно низьким рівнем інституційного устрою та політичною системою, стоять практич-
но ті ж проблеми, що й перед багатьма пострадянськими державами. Особливо складним завданням для
України в цьому процесі сьогодні є трансформування інституційних основ структури державної влади та
політичних відносин. Тут потрібні серйозні радикальні якісні перетворення.
"Досягненнями" розвитку політичних відносин та влади в Україні, їх інституційності є й досі залиша-
ються: концентрація, однаманітність, центризм, некомпетентність, уніфікованість, безвідповідальність особ-
ливо «перших лідерів», які не дають підстав їй ні для стійкості, ні для функціональності, ні для продуктивно-
сті. Ці обставини виводять сучасний Український соціум із «ладу», інакше кажучи, вводять його в стан де-
стабілізації та конфронтації, державної влади зокрема. Саме з цієї причини існуюча в Україні система ін-
ституційного устрою й відносин у сфері політики і влади перебуває в стані внутрішнього спазму, напруже-
ності, і як наслідок, - конфронтації. У таких випадках, як правило, Україну як соціум неминуче очікують
деформації, революції, а саму владу - радикальні політичні перетворення.
Функціональність інститутів політичних відносин і влади втрачається з тієї причини, що учасниками
процесів у них є не стільки самі громадяни як суб'єкти політики, скільки окремі їх «гідні» лідери, що саме й
веде до формалізації й омертвлінню самоуправлінського буття суспільства. У таких умовах, як правило, не
спрацьовують реформаційні процеси радикальної властивості, через те що, вони охоплюють лише окремі, а
то й зовнішні аспекти процеси функціонування соціуму, залишаючи суттєве поза змінами, тим самим не
спонукають до розвитку, а лише компенсують його відсутність і до того ж спричиняють істотні й безпово-
ротні витрати. Результативність таких реформаційних процесів пов’ язана: по-перше, із змінами у психоло-
Точка зрения
173
гії людей, «інституціональної»довіри владним структурам; по-друге, об’єктивному інформуванню щодо
проведення реформ у суспільстві, їх цілях, змісту. Як показують результати дослідження, проведеного се-
ред населення м. Севастополя – лише приблизно третя частина (27%) респондентів дещо знають про рефо-
рми у суспільстві, можуть назвати лише назву реформи (чули в новинах, тощо), але про мету й зміст ре-
форм уявляють край недостатньо. Більш всього про реформи, як виявилось, повідомлено старше покоління
населення (42%), але переважно вони знають саме про пенсійну реформу; менш всього про реформи повід-
омлена молодь (17%). Більша частина населення не вірить в ефективність запроваджених реформ, вважаю-
чи що все це обман й реальних засобів ніхто не здійснює (ніхто із опитаних не відповів, що у реформах, які
впроваджуються є великі шанси на успіх). Найбільш оптимістично настроєна молодь (89%) вважають, що у
реформ є середні шанси на успіх), хоча більша їх частина не уявляють зміст цих реформ. Люди середнього
та похилого віку (64% й 43% відповідно) вважають, що у реформ немає жодних шансів й не бажають їх під-
тримувати. Підтримувати реформи у тому вигляді, в якому вони пропонуються, готові тільки 1% опитаних.
Більша частина опитуваних, зокрема – молодь (67%), середнє покоління людей (71%), люди похилого віку
(58%) не вірять, що проводжуючі реформи змінять життя більшої частини людей на краще. Також молодь
та середнє покоління людей помічають й те, що у запроваджуваних сьогодні реформах нема єдиної, чіткої
мети і вони суперечать одна одній (33% та 36% відповідно), а людям похилого віку більш притаманні дум-
ки, що головна причина у неузгодженій діяльності саме інститутів державної влади (78%) [1].
Вихід із цієї ситуації існує, він знайдений досвідом багатьох розвинутих держав, застосування якого в
Україні відповідно вимагає творчого індитифікованого мислення, фактичної зміни практикуючих традиційних
підходів. Мова іде не стільки про децентралізацію й деконцентрацію державної влади та політичних відно-
син, скільки у визначенні та визнанні потреби їх нового інституційного устрою в якості відправної точки,
складової частини політичної реформи.
Перша проблема, яку слід вирішити, полягає в з'ясуванні того, як і яким чином інститути державної
влади та політичних відносин можуть адекватно реагувати, тобто відображати, охоплювати та відтворювати
систему різноманітних інтересів суб'єктів політики, забезпечувати здатність їх до самоорганізації та само-
врядування. Головним тут для влади, її окремих інститутів управління є – знайти та реалізувати в управлін-
ських об'єктах функціональні параметри, а також важливі ресурси інтересів, впливаючи на які можна зберігати
або перетворювати їхній стан. Вирішення такої проблеми вимагає, насамперед, ефективного розподілу ці-
лей та функцій державної влади по ієрархічній піраміді її інститутів та органів. Тут необхідна концепція
скоординованого механізму розвитку самостійності й відповідальності інститутів влади, управління та міс-
цевого самоврядування.
Одним із наявних прикладів вирішення таких завдань, що стоять перед реформуванням інституційних
основ політичних відносин і влади в умовах близьких Україні, є досвід деяких розвинутих держав, який
свідчить, що їх трансформація іноді приводять до появи інноваційних структур, що спонукають та контро-
люють проведення таких реформ. Так, зокрема, доречним є досвід: Канади, де були створені, спеціальні
оперативні виконавчі органи реформування; Нідерландів - сформовані автономні управлінські організації;
Австралії - спеціальні виконавчі агентства тощо. З огляду на даний досвід Україні на цей час, більш доціль-
но в реформуванні системи політичних відносин опиратися на вже існуючі потужні державні інститути
влади, відомства, систему контролю тощо, включаючи громадські організації, механізми звітності, контро-
лю з боку громадськості. Прикладом цього може бути Німеччина, де серед важливих способів трансформа-
ції інституційної системи «худої» держави був зроблений акцент на скорочення та раціоналізацію саме ін-
ститутів виконавчої влади федерального рівня, створення гнучкого бюджетного законодавства, скорочення
чисельності службовців. У Німеччині, також на основі концепції «Нова управлінська модель» наголос був
зроблений саме на залучення в інститути влади фахівців зі сторони, введення контрактної системи та при-
ватизації на базі результатів більш гнучкого розподілу ресурсів. Варто відмітити, що інститути влади істот-
но просунулися шляхом здійснення таких реформ. У Фінляндії вдалося скоротити на 43 % число службов-
ців бюджетної сфери влади й зробити суттєві зміни в її інституційному устрою на макро - та мікрорівнях.
Ця тенденція супроводжувалася делегуванням повноважень по прийняттю управлінських рішень від галу-
зевих міністерств і відомств до інститутів місцевого самоврядування, що й привело до очікуваного скоро-
чення числа службовців на рівні галузевих міністерств [2]. Тут думається, що одним із головних завдань
для України є, насамперед, своєчасне виявлення та використання вже наявних досягнень загальнонаціона-
льного характеру відносно цілей і завдань реформування інтитуційних основ влади, готовність до налаго-
дження ефективних відносин з іститутами регіональних адміністрацій, депутатським корпусом, а також до
створення, особливо в центрі ефективних коаліцій, ділових взаємодій з недержавними організаціями.
Сьогодні в Україні, в умовах кризи влади необхідно розробити в сфері її інституційного устрою ряд
ефективних дійових заходів, які можуть представлені в «Концепції реформування інституційного устрою
державної влади і управління», спрямованої на вирішення проблем, що виникли сьогодні у цій сфері від-
носин. Характер таких тактичних заходів, повинен продемонструвати цілеспрямованість, результативність
інститутів влади саме в плані проведенні стратегії такої реформи. Прикладом щодо цього є досвід Півден-
ної Кореї, де у відповідь на економічну кризу був сформований Комітет з реформи державної влади, до
складу якого ввійшли 22 фахівці. Після публічного слухання і консультацій із представниками кожної галу-
зі державної влади Комітет представив остаточний варіант реструктуризації інституційної системи держав-
ної влади. Національні збори прийняли Закон «Про організаційну структуру державної влади», задля якого
було створено ефективну структуру інститутів влади з централізованими владними повноваженнями з од-
ного боку, з іншого боку – орієнтацією на потреби та інтереси громадян, здатну оперативно реагувати на
зміни у суспільстві [3]. Для України це може означати - необхідність вироблення серед інститутів центра-
Бунецький Л.Л.
ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ РЕФОРМУВАННЯ ІНСТИТУЦІЙНИХ ОСНОВ СИСТЕМИ ПОЛІТИЧНИХ ВІДНОСИН
ТА ВЛАДИ В ДЕРЖАВАХ ТРАНЗИТНОГО ХАРАКТЕРУ (на прикладі України)
174
льної ланки влади, її лідерів, політичного плюралізму й толерантності щодо регіональних та місцевих ін-
ститутів влади, які можуть мати самостійне бачення реформування політичних відносин та влади у своєму
регіоні. В цьому зв'язку цікавим для України є досвід модернізації інституційної системи влади і управління
Великобританії, яка у цьому процесі досягла значних результатів. Однією із ключових ідей державної про-
грами «Нове державне управління» є установка, що чим більш автономніші інститути політики від зовніш-
ніх обмежень (мається на увазі центральних), тим більш реальніше і ефективніше досягати результатів і
краще можуть бути використані наявні ресурси в рамках проведення реформ. Базові питання, що прагнули
вирішити реформатори у сфері державної влади, пов’язані по-перше, з прийняттям персоналу на роботу,
оплатою їх праці, по-друге, з атестацією та підготовкою виконання управлінських рішень, їх фінансовим
забезпеченням. Тут, на практиці керівники будь-якого рівня влади обов'язково звітують перед вищестоя-
щими, з подальшим проведенням парламентського чи громадського контролю. Здійснюється також страте-
гія інформаційного забезпечення модернизаційних процесів інституалізації системи влади, оцінки її діяль-
ності та ефективності щодо поставлених раніше завдань [4]. Однак, це ще не слід розглядати саме як децен-
тралізацію чи деконцентрацію владних відносин, оскільки державні службовці, як і раніше, входять до
складу інститутів влади та звітують за результатами своєї діяльності в напряму перед вищестоящим керів-
ництвом. Однак, слід зазначити, що ряду держав (Бразилія, Фінляндія, Нідерланди тощо) все-таки вдалося
забезпечити певний перерозподіл відповідальності між різними рівнями та гілками влади, їх інститутами й
позбутися ряду обов'язків із надання управлінських послуг.
Друга проблема полягає в наданні інституційній системі політичних відносин та влади, такого якісного
стану й таких рис, які б, по-перше, дозволили б весь їх потужній сукупний потенціал використати найбільш
раціонально й продуктивно, а по-друге, спонукали б творчому, конкурентному прояву самоуправлінських
функцій громадян як суб'єктів політики. У цій частині цікавий для України той досвід Британії, коли інсти-
туційні структури влади, особливо місцевого рівня самостійно розглядають питання про доцільність тієї
або іншої конкретної владно-управлінської функції, аналізують цілі та завдання, яких вони досягли, сприя-
ють ефективності й конкурентоспроможності системи управління, обмінюються досвідом. З 2000 року осо-
бливо акцентується увага саме на підвищення ефективності діяльності всієї інституційної системи влади та
відносин. У процесі їх модернізації за останні 6 років активно впроваджується принцип «нетерплячого від-
ношення до посередності», що припускає суворий контроль за результатами діяльності чиновників, моніто-
рингу послуг усіх інститутів та рівнів влади (центральних, регіональних, місцевих) для виявлення найбільш
ефективного способу підвищення якості та ефективності політичних рішень [5]. Здається, такий принцип
міг би стати ключовим і в реформуванні інституційного устрою влади й політичних відносин в Україні. Але
практика свідчить зовсім про інше. Результати проведеного дослідження свідчать, що більшість молоді та
людей середнього віку – (83% й 57% відповідно) вважають, що сьогодні посилюється свавілля чиновників
державної влади; люди похилого віку вважають, що у сучасному українському суспільстві царить повна
анархія – (58%), що державні службовці захищають саме власні інтереси та інтереси комерційних структур.
У цьому найбільше впевнена молодь та люди похилого віку – (61% й 78% відповідно). Слід відмітити, що із
всіх опитаних ніхто не вказав, що сьогодні державні службовці захищають інтереси громадян та держави,
на що саме й повинна бути направлена їх діяльність. Головною причиною, що гальмує розвиток України,
населення вважає корупцію серед чиновників уряду (78% усіх опитаних) [1].
З цього приводу варто враховувати й той факт, що всі форми оплати праці в системі державної влади (із
досвіду провідних країн, Великобританії включно) суворо повинні бути пов'язані з кінцевими результатами
діяльності її інститутів, діяльністю їх службовців. У рамках програми «Модернізація державного управлін-
ня» також розпочата спроба закріпити парадигму договірних відносин з акцентом саме на співробітництво
й партнерство в Британській системі державної влади й управління. Варто врахувати й досвід інших пере-
дових держав, які підвищили також гнучкість діяльності державних інститутів влади при одночасному зо-
середженні уваги на здійсненні контролю саме за результатами їх діяльності. Таким прикладом є нова
управлінська модель Німеччини (здійснена наростаючим підсумком знизу вверх, де регіональні, місцеві ін-
ститути влади отримали найбільших результатів у цьому напрямку), яка включає в систему оцінки інститу-
тів влади саме результати та підсумки їх діяльності та контрактну систему відносин, пролонгація такої
практики базується саме за цим принципом. Нідерланди також зробили крок у напрямку договірної, конт-
рактної системи практики, бюджетування служб, інституційних структур влади й управління саме на основі
результатів їх діяльності. Слід також відмітити, що деякі держави, наприклад: Польща, Угорщина, Бразилія
та інші з невисоким рівнем інституційності в процесі політичної трансформації вже частково вирішили такі
функціональні завдання (які сьогодні є проблемними й для України): зміцнення й дотримання якісних
управлінських вимог, тобто щоб вибір персоналу в інститути державної влади, просування по службі, сти-
мулювання та визначення винагород спиралися на чіткі правила та правові норми, де значення особистих
чи родинних зв'язків скорочувалось, а довіра до нормативних процесів та відносин удосконалювалась. При-
чому у таких державах влада намагалася уникати голосних, вербальних заяв щодо певних досягнень у про-
веденні радикальних змін у сфері влади та управління. Практика показує, такі держави просувалися вперед
поступово, опираючись на досягнуті поетапні результати і, як правило, найчастіше нерівномірно. Слід за-
значити, загальною тенденцією для транзитних держав (за умовами близьких Україні) з відносно низьким
рівнем політичної інституційності, що здійснюють реформи в сфері влади й політичних відносин є - забез-
печення поступового розвитку за рахунок змін, насамперед, у законодавчій системі саме з метою легітим-
ного закріплення й забезпечення на практиці статусу їх інституційних структур на макро - і мікрорівнях, їх-
Точка зрения
175
ній субординації та підзвітності, стимулювання та розвитку ініціатив у сфері прийняття рішень. Нідерлан-
ди, як держава з відносно високим рівнем інституалізації у цьому напрямку, демонструє ряд ринкових рис,
коли, наприклад, підвищення винагород й просування у державній службі в усе більшій мірі залежить саме
від конкретних результатів роботи службовців. Відображенням такого процесу стало прийняття Закону
«Про загальне державне управління» відповідно до якого будь-які рішення інститутів влади можуть бути
оскаржені у незалежному суді, а не за допомогою окремих процедур оскарження офіційних рішень у спеці-
альних судах. Цей Закон дав громадянам на практиці боротися судовим чином проти будь-яких незаконних
рішень влади. У цих цілях в Нідерландах навіть був створений такий інститут як «попередні апеляційні ко-
мітети» для розгляду скарг громадян у різних сферах діяльності інститутів влади (реорганізація, перехід на
іншу роботу, звільнення тощо) [3]. Це різко відрізняється від сформованої ситуації в інших країнах (серед
яких варто особливо виділити Канаду), де декілька інститутів влади брали активну участь у процесі рефор-
мування сфери владних відносин, нарощування її місцевого потенціалу, підготовці персоналу, проведення
консультацій тощо, і ці принципи мали значення на всіх етапах проведення реформ. Інакше кажучи, ця про-
блема обумовлює актуальність реалізації потенціалу різного рівня інституційних структур влади й відносин. Тут
дійсно потрібний системний підхід.
Третя проблема є більш проблемою технологічного характеру, що складається з певних процедур, ме-
тодик, засобів тощо розроблених з урахуванням сучасного досвіду, які ефективно використовуються для
забезпечення різноманіття й цілісності інституційного устрою системи політичних відносин й влади. З
огляду на цю обставину, виникає цілком закономірне питання: «Чому ж уряд багатьох держав, зіштовхую-
чись із аналогічними для України проблемами, як правило, знаходять різні технології реформування інсти-
туційного устрою системи політичних відносин, влади й управління?». Здається, ці розходження можна по-
яснити такими головними причинами:
- По-перше, розходження між різними стратегіями реформування, обумовленими національними особ-
ливостями, що використовують держави.
- По-друге, зосередження акценту більшою мірою на проведенні ключових, базових завдань й цілей ре-
формування, у той час як деякі (уряди держав), опираючись на міцний фундамент вже наявних й апро-
бованих досягнень, зосереджують увагу на вирішенні конкретних проблем.
- По-третє, обмежувальним фактором, зокрема в Україні, виступає централізована інституційна структу-
ра державної влади та управління, яка не в змозі продуктивно втягнути в процеси реформ суспільні си-
ли, опозиційні інститути тощо, що значною мірою, вдалося зробити деяким закордонним державам.
- По-четверте, інститути політики, їх лідери, що беруть участь у проведенні реформування політичної
системи, її інституційної сприйнятливості, здатності до ефективного впровадження інновацій, діють
непрагматично, без серйозного науково-дослідницького репрезентативного аналізу, моніторингу, сис-
темного обліку та аналізу умов.
Можна із впевненістю припустити, що сьогодні Україна повинна зосередити увагу на реалізації саме
базових завдань реформ, які забезпечують досягнення мети та дотримання її завдань, насамперед, у секторі
державної влади та управління. Цікавий у цій частині досвід Канади, де між міністрами, заступниками та
секретарем Таємної ради заключають контракти про досягнення конкретних результатів процесу реформ.
Міністерство фінансів, діяльність якого спрямована на дотримання бюджету витрат видає директиви з пи-
тань кадрового управління для всіх внутрішньодержавних установ, відомств і, що важливо, звітує перед
громадськістю. Створена комісія зі справ державної служби відповідає, насамперед, за дотримання принци-
пу здібностей і заслуг її працівників. Центр підготовки управлінських кадрів (ЦПУК), повністю відповіда-
льний за підбор і підготовку службовців державного сектору. Слід зазначити, заздалегідь поставлені канад-
ським урядом цілі або ж вирішення проблем, пов'язаних з реформами у секторі влади знаходять свою реалі-
зацію. У 2000 році Канадський уряд поставив завдання скоротити бюджетний дефіцит до 24,3 млрд. дол.,
або на 3% ВВП. Завдяки цьому вперше за останні роки намітилися тенденції до послідовного зниження бю-
джетного дефіциту. Для цього на 3 роки планувалося скоротити витрати на 29 млрд. дол. Вжиті заходи міс-
тили в собі скорочення 45 тис. державних службовців, зменшення обсягу державних службовців комерціа-
лізації, реструктуризацію 47 інших державних організацій [5]. Цей процес набув як адміністративного, так і
політичного характеру, ціль якого полягала в тім, щоб визначити основні функції та обов'язки федерального
уряду і розподілити ресурси між пріоритетними областями для забезпечення високої ефективності й еконо-
мічності інститутів влади.
ВИСНОВКИ. Реформатори у запровадженні реформ інституційної системи влади і політичних відно-
син в транзитних державах, Україні зокрема, сьогодні стикаються із серйозними проблемами. Практика по-
казує, що доводиться більшою мірою діяти винятково за обставинами та користуватися наявними ресурса-
ми й можливостями. Саме така позиція і визначає сьогодні стратегію уряду України у впровадженні ре-
форм. Такий висновок передбачає ряд прикладних, негайних кроків, що базуються саме на науковому ви-
вченні та творчому застосуванні сучасного апробованого передового досвіду реформування системи інсти-
туційного устрою влади й політичних відносин в Україні:
1. Реалізувати децентралізацію і деконцентрацію системи інституційного устрою влади та управління
на макро- та мікрорівнях. Це має супроводжуватися, насамперед, делегуванням повноважень від централь-
них інститутів та відомств влади до інститутів регіонального та місцевого самоврядування, із залученням
саме професіоналів, наданні їм свободи для інноваційності і маневрування, створення якісно-необхідних
послуг у цій сфері діяльності. Досвід закордонних країн (Великобританія, Канада, Фінляндія, Нідерланди,
Ісландія, Польща тощо), свідчить, що це приведе до поступового, поетапного скорочення численності слу-
жбовців, готовності до налагодження ефективних партнерських зв'язків з неурядовими організаціями, ство-
Бунецький Л.Л.
ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ РЕФОРМУВАННЯ ІНСТИТУЦІЙНИХ ОСНОВ СИСТЕМИ ПОЛІТИЧНИХ ВІДНОСИН
ТА ВЛАДИ В ДЕРЖАВАХ ТРАНЗИТНОГО ХАРАКТЕРУ (на прикладі України)
176
ренню ефективних коаліцій.
2. Реалізувати перегляд інституційної системи державної влади, тобто, саме пріоритету ролі міністерств
та центральних відомств влади у тому, що стосується практики силового тиску в прийнятті й реалізації рі-
шень, застосування санкцій з їх боку, підвищення й установлення вимог до якості управлінських послуг. У
цьому зв'язку, важливо забезпечити можливість ефективного вивчення та використання міжнародного пе-
редового досвіду, отриманого в ході реформ.
3. Впроваджувати у владний інституційний процес принципу професійних якостей діяльності службов-
ців, тобто, щоб прийняття на роботу в інститути державної влади, просування по службі, зміцнення відпо-
відальності і дисципліни тошо, опиралися на чіткі лігитимні норми й принципи та міжнародні стандарти, їх
лігитимного закріплення в діяльності влади на всіх рівнях, а не визначались фактором лише особистих зв'я-
зків, кумівництва тощо, завдяки цьому довіра до сучасної влади в Україні поступово буде збільшуватись.
4. Необхідно швидкими темпами просуватися в плані впровадження контрактної системи, використан-
ня тестування службовців у сфері діяльності інститутів державної влади й управління. Мають бути створені
й розширені можливості наймання держслужбовців саме на умовах контрактів з фіксованим строком пере-
бування на посаді, діяльність яких повинна періодично піддаватися аналізу і ревізії для визначення ефекти-
вної інституційної структури й кращих механізмів їх функціонування.
5. У сфері державної влади й управління необхідно практикувати принцип оплати саме за результатами
діяльності, де весь персонал повинен найматися, просуватися службовими сходами і базуватися саме на
принципах: «оплати за результатом діяльності», «нетерпячого відношення до посередності» тощо.
6. З метою зміцнення орієнтації на результативність і відповідальність у сфері влади як на рівні центра-
льного держапарату, так і в окремих місцевих державних органах варто негайно впроваджувати практику
подання щорічних публічних звітів про результати їх діяльності, забезпечення більш високої прозорості.
Тут рівень прозорості в цілому повинен зростати завдяки більш широкому доступу громадськості до даних
про результати діяльності інститутів влади.
7. Ще одним важливим кроком у проведенні реформ основ інституційного устрою влади й політичних
відносин є зміцнення системи стримань і противаг. Сюди варто включити розширення повноважень зовні-
шніх незалежних аудиторських відомств, що здійснюють контроль діяльності органів влади. Прикладом,
може служити досвід підвищення ролі фінансового управління, що інспектує діяльність уряду Великобри-
танії, його місцевих органів влади, що вивчається незалежним аудитором, підлягає його інспектуванню.
У цілому, аналіз реформування інституційного устрою державної влади й політичних відносин в Укра-
їні дозволяє стверджувати, що цей процес не належить до розряду винятково особливих явищ. Наявність
проблем, що стоять сьогодні перед реформаторами України, актуалізує необхідність вивчення й творчого
застосування сучасного передового досвіду, особливо тих країн, які стикались чи стикаються з подібними
проблемами. Вивчення такого досвіду свідчить, що проведення реформ у інституційній сфері політичних
відносин і влади держав транзитного характеру, України зокрема, необхідна своєрідна міжнародна “конвер-
генція”, системний аналіз та реалізація емпірично накопиченого передового сучасного міжнародного досві-
ду з урахуванням використання специфічних національних реалій, що відповідно вимагає зовсім нового інди-
тифікованого бачення, фактичної зміни практикуючих підходів.
Джерела та література
1. Соціологічне дослідження було проведено під керівництвом науково-дослідницького Центру соціологі-
чних досліджень м. Севастополя студентами факультета «економіки і управління» ЧФ МДУ ім.
М.В.Ломоносова. Науковий керівник - к. політич. наук, доцент Бунецький Л.Л. Час проведення - 01.03-
25.04.2006р. Мета дослідження – визначення відношення населення м. Севастополя до реформ, що
впроваджуються в Україні. Вибіркова сукупність респондентів – 250 чол., із яких: молодь – 34% (віком
від 17 до 29 р.), люди середнього віку – 33% (від 35 до 55 р.), люди похилого віку (пенсіонери) - 33% (
від 60 до 87р.).
2. Petrie, murray and Devid Webber. 2001.”Review of Evidence on Broad Outcome of Public Sector Manage-
ment Regime” (http: //www.treasury.govt.nz/workinpapers/ 2001/01- 6.asp). The Treasury/ Wellington.
3. Scott, Graham. 2001. Management in New Zealand: Lessons and Challenges
(http://www.nzbr.org.nz/dokuments/publications-2001/pudlic management.pdf). Wellington: New Zealand
Business Roundtable.
4. Secretariat, Treasury Board. 2001.”Treasury Board Secretariat Organization”. http://www.tbs-
sct.gc.ca/wwa/strucdes e.html. Access Date: July 21, 2001.Last Update: March 8, 2001.
5. Dean, Alan. 2001. The Organization end Management of Executive . Departments. Washington, DC: National
academy of Public Administration. dos Santos, Luiz Albtrto. Reforma Administrativa No Contexto Da De-
mocracia. Brasilia: DIAP and Arko Advice Editorial
http://www.treasury.govt.nz/workinpapers/
http://www.nzbr.org.nz/dokuments/publications-2001/pudlic
http://www.tbs-
|