Громадські об'єднання у здійсненні більшовицьких культурних перетворень в Україні в 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст.

В статті на основі маловідомих архівних джерел, статистичних видань та матеріалів періодичної преси висвітлюються особливості реалізації більшовицьких культурних перетворень в Українські СРР у 20-ті - початку 30-х років ХХ століття та участь у їх здійсненні громадських об'єднань....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2006
1. Verfasser:	Свистович, С.М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Кримський науковий центр НАН України і МОН України 2006
Schriftenreihe:	Культура народов Причерноморья
Schlagworte:	Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/36807
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Громадські об'єднання у здійсненні більшовицьких культурних перетворень в Україні в 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст. / С.М. Свистович // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 95. — С. 32-35. — Бібліогр.: 29 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-36807
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-368072012-08-03T12:09:40Z Громадські об'єднання у здійсненні більшовицьких культурних перетворень в Україні в 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст. Свистович, С.М. Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ В статті на основі маловідомих архівних джерел, статистичних видань та матеріалів періодичної преси висвітлюються особливості реалізації більшовицьких культурних перетворень в Українські СРР у 20-ті - початку 30-х років ХХ століття та участь у їх здійсненні громадських об'єднань. В статье на базе малоизвестных архивных источников, статистических изданий и материалов периодической печати рассматриваются особенности реализации большевицких культурных преобразований в Украинской ССР в 20-е - в начале 30-х годов ХХ века и участиев их в осуществлении общественных организаций. In article presented public associations in the realization of Bolshevistic cultural reforms in the Ukraine in 1920-1930 years. 2006 Article Громадські об'єднання у здійсненні більшовицьких культурних перетворень в Україні в 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст. / С.М. Свистович // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 95. — С. 32-35. — Бібліогр.: 29 назв. — укp. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/36807 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
spellingShingle	Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Свистович, С.М. Громадські об'єднання у здійсненні більшовицьких культурних перетворень в Україні в 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст. Культура народов Причерноморья
description	В статті на основі маловідомих архівних джерел, статистичних видань та матеріалів періодичної преси висвітлюються особливості реалізації більшовицьких культурних перетворень в Українські СРР у 20-ті - початку 30-х років ХХ століття та участь у їх здійсненні громадських об'єднань.
format	Article
author	Свистович, С.М.
author_facet	Свистович, С.М.
author_sort	Свистович, С.М.
title	Громадські об'єднання у здійсненні більшовицьких культурних перетворень в Україні в 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст.
title_short	Громадські об'єднання у здійсненні більшовицьких культурних перетворень в Україні в 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст.
title_full	Громадські об'єднання у здійсненні більшовицьких культурних перетворень в Україні в 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст.
title_fullStr	Громадські об'єднання у здійсненні більшовицьких культурних перетворень в Україні в 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст.
title_full_unstemmed	Громадські об'єднання у здійсненні більшовицьких культурних перетворень в Україні в 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст.
title_sort	громадські об'єднання у здійсненні більшовицьких культурних перетворень в україні в 20-х - початку 30-х рр. хх ст.
publisher	Кримський науковий центр НАН України і МОН України
publishDate	2006
topic_facet	Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/36807
citation_txt	Громадські об'єднання у здійсненні більшовицьких культурних перетворень в Україні в 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст. / С.М. Свистович // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 95. — С. 32-35. — Бібліогр.: 29 назв. — укp.
series	Культура народов Причерноморья
work_keys_str_mv	AT svistovičsm gromadsʹkíobêdnannâuzdíjsnenníbílʹšovicʹkihkulʹturnihperetvorenʹvukraínív20hpočatku30hrrhhst
first_indexed	2025-07-03T18:27:43Z
last_indexed	2025-07-03T18:27:43Z
_version_	1836651395256680448
fulltext	Свистович С.М. ГРОМАДСЬКІ ОБ’ЄДНАННЯ У ЗДІЙСНЕННІ БУЛЬШОВИЦЬКИХ КУЛЬТУРНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ В УКРАЇНІ В 20–Х – ПОЧАТКУ 30–х рр ХХ ст. 32 Свистович С.М. ГРОМАДСЬКІ ОБ’ЄДНАННЯ У ЗДІЙСНЕННІ БУЛЬШОВИЦЬКИХ КУЛЬТУРНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ В УКРАЇНІ В 20-Х – ПОЧАТКУ 30-х рр ХХ ст. Становлення незалежної України викликало піднесення інтересу до її історичної минувшини, у тому числі недавньої. Особливий інтерес викликають переломні моменти історії або малодосліджувані пробле- ми. Центральне місце серед них займає питання: як, яким чином і чому зміг утвердитися в Радянському Союзі і в радянській Україні один з найжорстокіших режимів в історії світової цивілізації, яку роль в цьому відігравали громадські організації, соціальні верстви та політичні сили. Це питання є актуальним й сього- дні, оскільки можливість реставрації старих порядків не повністю знята з порядку денного. Велику роль у здійсненні більшовицьких перетворень відігравали кооперативні об’єднання, громадські організації, профспілки та різного роду класові спілки. Їх залучали до реалізації проголошеного правлячою партією курсу на побудову нового радянського суспільства. Дослідження діяльності громадських об’єднань щодо створення нової комуністичної культури, незважаючи на досить широку джерельну базу, до цього ча- су залишається малодослідженим. Багато істориків як вітчизняних, так і закордонних у своїх працях звер- талися до історії здійснення більшовицьких культурних перетворень в Україні, однак предметом узагаль- нюючих досліджень вкрай рідко була участь у даних перетвореннях громадських організацій. Тому голо- вним завданням статті є дослідження участі громадських організацій Української СРР у реалізації програми побудови нового радянського суспільства, здійсненні культурних перетворень у 20–ті – початку 30–х років ХХ століття. Захопивши владу в свої руки, більшовики оголосили про початок побудови нового суспільства, прин- ципово відмінного від попередніх. Важливою складовою частиною, яка акумулювала в собі усе духовне життя соціалістичного суспільства, мала стати нова культура. Принципова відмінність нової комуністичної культури від інших полягала у тому, що вона базувалася на матеріалістичній марксистській філософії і рі- шуче відкидала право будь-яких релігій впливати на культурний розвиток народу. Більш того, вони оголо- шувалися „мотлохом історії”. Войовнича атеїстичність була провідною рисою комуністичної культури, пе- ршим головним її завданням стало формування серед широких народних мас матеріалістичного світоба- чення, що сприяло „комуністичному переродженню суспільства”. З іншого боку пролетарська культура по- кликана була виконувати велике і відповідальне завдання із залучення широких народних мас до соціаліс- тичного будівництва. Таким чином, вся галузь культури перетворювалась в арену загостреного політичного двобою і не останню роль тут відігравали громадські організації. Влада, розгорнувши роботу з ліквідації неписемності і малописемності, поклала початок „вихованню мас”, подоланню „старих звичок”, всього, що залишилось у спадщину від поваленого ладу [2, с.83]. Отже, найпершим завданням культурних перетворень було формування у суспільній свідомості певних стереоти- пів, які робили б поведінку населення прогнозованою. При цьому культивувався утилітарний підхід до культурних надбань. Інтерес до них нової радянської номенклатури виявлявся як до засобу зміцнення ра- дянського ладу, а громадські організації і культосвітні установи були покликані об’єднати усі наявні куль- турні сили. Потрібно було виробити нові форми, прийоми і методи агітації та пропаганди. Більшовики вва- жали, що українська культура є дрібнобуржуазною, тому потребувала ідеологічного перековування [14, с.131]. Четверта конференція КП(б)У, що проходила в грудні 1921р., визнавала агітаційно-пропагандистську роботу на найближчий час „ударною” [8, с.538]. У постанові, схваленій Х з’їздом РКП(б), „Про головполіт- просвіту й агітаційно-пропагандистські завдання партії” визначала її як надзвичайний пропагандистський та ідеологічний орган. [7, с.358]. Усі громадські організації і установи України, що хоча б частково викону- вали завдання політичної освіти, повинні були погоджувати свої плани із нею і діяти за її активного спри- яння. В Україні передовими загонами влади у царині культури виступали сільбуди. Управління сільбудів бу- ло утворене відповідно до постанови колегії Народного комісаріату земельних справ від 1 листопада 1920, якою визначалась такої її мета: об’єднати незаможне селянство і сільський пролетаріат із пролетаріатом мі- ста, популяризувати колективні форми господарювання і на основі соціалістичної культури та економічної зацікавленості незаможного селянства задовольнити культурні потреби села. [21, Арк.81] У 1930 році Го- ловполітосвіта розукрупнюється на низку окремих самостійних відділів у системі Наркомосу: клубний, біб- ліотечний, освіти дорослих, тобто відбулося розширення адміністративного апарату управління культурою, його бюрократизація. Вся культурно–масова робота підпорядковувалася відділу агітації та пропаганди ЦК ВКП(б). Загальний напрям культмасової роботи на цей період визначали постанови листопадового (1929р.) пленуму ЦК ВКП(б) „Про сільське господарство України і про роботу на селі”, також постановою „Про те- мпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву” від 5 січня 1930 року. Керував роботою відділ політосвітроботи НКО УСРР через своїх інспекторів. У кінці 1930 р. в Україні було 41 округів із культосвітніми установами. Вони діяли за принципом: один інспектор здійснює керівництво 200– 250 закладами. До того ж вони були малоосвіченими з низькою фаховою кваліфікацією. Вищу освіту серед мали лише 8%, середню – 16%. [29, арк.86] В січні 1930р. на з’їзді політпросвіт працівників УСРР конста- тувалося, що Народний комісаріат освіти майже не займається культосвітньою роботою на селі. У результа- ті чого вона була запущена. [17, арк.147] У травні 1923р. постановою РНК УСРР вся мережа сільбудів республіки, що перебувала у відомстві Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ 33 Наркомзему передається НКО. [9, с.228] Майже одночасно Всеукраїнський ЦВК прийняв аналогічне рі- шення „Політична освіта і виховання дорослих”, яким визначалася структура усієї мережі установ політос- віти. У свою чергу народні будинки і просвіти перетворювалися в клуби і сільбуди. При окружних і район- них сільбудах створювались бібліотеки, багатьом з них підпорядковувались прокатні і зерноочисні пункти, майстерні, курси. Окружні і районні сільбуди стали організаційними і методичними центрами політосвіт- ньої роботи на селі. [25, арк.118] Отже, основною формою такої організації у містах стали клуби, а у селах величезний тягар ліг на плечі селянських будинків, як нових радянських центрів культури, яких ніде крім України не було. Слід сказати і про ту обставину, що значному піднесенню культурницької роботи громад- ських об’єднань сприяла і українізація, яка в свою чергу відкрила шлюзи для політичної роботи не комуні- стичним національним силам. Національно-свідома інтелігенція отримала шанс для боротьби за вплив на суспільство, що сприяло розвитку мережі культурно-освітніх установ. Якщо в травні 1923 року робітниць- ких клубів в Україні було 896, у серпні – 972, то на середину 1924 і 1925 відповідно – 1073 і 1384. [19, арк.80] За змістом роботи клуби поділялись на чотири категорії: клуби-осередки при невеликих виробничих підприємствах, військових частинах, відомчих радянських установах; хати-читальні у селах; місцеві клуби при великих підприємствах і військових частинах; районні клуби – у промислових центрах; загальні для всіх клуби–осередки і місцеві клуби даного району; у селах функціонували волосні будинки, а в повітових чи губернських містах й округах існували центральні клуби. [27, – арк.59] Ними керували завідуючі, які призначалися губернськими та повітовими політосвітами. Право заснування, як і керівництва їх діяльністю, належало виключно Головполітосвіт та її місцевим органам. Вони ж затверджували положення, на основі яких організовували свою роботу клуби [9, с.173]. Клубна робота охоплювала все ширшу масу робітників, особливо молоді, а самі заклади перетворюва- лись у справжні центри масової пропаганди і „розвитку творчих здібностей робітничого класу”, при цьому вони також використовувались як місця відпочинку та розумових розваг. Водночас темпи цієї роботи зале- жали від вирішення матеріально-фінансових проблем. Не вистачало приміщень. Часто під клуби відводи- лись приміщення – колишні помешкання заможних, пізніше „розкуркулених” громадян, перебудовані на швидкоруч церкви. Клуби виробили власний стиль роботи, однією з форм якої виступали гуртки як добро- вільні об’єднання членів загальною чисельністю 10–30 осіб. Основними ознаками клубного гуртка вважа- лися: факультативність (добровільність), обмеження терміну існування, самодіяльність і колективний стиль. Серед них виділялися окремі групи: домашнього читання літератури на соціальні теми, самоекскур- сантів, тимчасові або так звані „летючі” та довготривалі гуртки самоосвіти [15, с.131]. Отже, гуртки вважалися виробничими осередками, що створюють цінності для масової роботи. Завдан- ням останньої було не тільки довести їх до свідомості членів клубу, а й на їхньому прикладі виховувати ма- си в комуністичному дусі. Гуртки самоосвіти ставили перед собою наступні завдання: прищепити і закріпи- ти результати масової роботи, привчити громадян працювати в колективі. За змістом роботи вони поділя- лись на типи: суспільнополітичні, природничо-наукові, наукових видань, сільськогосподарські, художні, музичні тощо. Інформаційний стіл клубу створювався з метою підбору достатнього матеріалу для видачі довідок та роз’яснень громадянам, що передбачав популяризацію дій центральної і місцевої влади, всіляке залучення маси до класово–громадянської позиції. [15, с.136]. Слід підкреслити громадський шарм клубної роботи, який полягав у тому, що закладався у саму органі- заційну його побудову, а також в характері проведення діяльності, зокрема в популяризації ідей добровіль- них товариств. При клубах діяли осередки самостійних громадських формувань. Так, допомогу дітям робі- тників підприємств, що об’єднувались при них, зазвичай надавали осередки громадської організації „Друзі дітей”. Її члени обстежували будинки комуни, двори, приватні квартири, де діти зазвичай проводили своє дозвілля. Обстежувачі звертали першочергову увагу на безпритульних. Слід відзначити, що досить часто план роботи клубного осередку „Друзів дітей” обмежувався такими акціями як: відшуковування коштів для організації дитячого майданчику, роботи серед неохоплених ним, призначенням дітей до школи, працевла- штування підлітків на підприємства. [15, с.158]. Широкого розвитку в робітничому середовищі набула організація „Друзів радіо”. Радіоаматорських рух набував великого суспільного значення. Упорядкувавши масову роботу в клубі, осередок товариства зазви- чай займався установкою радіоприймачів у його членів, обліком підприємств, гуртожитків, які радіофікува- лись зусиллями і засобами осередку [5, с.162]. Перед клубним осередком товариства „Друзів радянської кінематографії” ставились переважно завдан- ня пильнувати, аби кіно „замість служби нашим інтересам не перетворилось у зброю нам ворожу, розбе- щення свідомості мас” [5, с.163]. У такий спосіб осередок товариства використовувався режимом як засіб систематичної пропаганди. Аналогічна ситуація складалася і в більшості інтернаціональних клубів, які створювались і діяли в контексті обіжника ЦК КП(б)У від 6 липня 1921р. „Про клуби національних меншо- стей і інтернаціональні клуби”, в яких проводилися вечори, присвячені історії революційного руху, вивча- лися біографії видатних революціонерів, читались лекції на теми виховальних змагань в капіталістичних країнах. В окремих місцевостях клуби були єдиними центрами культосвітньої роботи серед робітників різ- них національностей [28, арк.69]. Всеукраїнське управління сільбудами поділялося на три відділи: загально-адміністративний, господар- чий, політосвітній. Відповідно губернські і повітові поділялись на: загально-адміністративний відділ з бух- галтерією, інформаційним бюро й інструктором; господарчий відділ з комендатурою та їдальнею; політос- вітній відділ з музеєм, бібліотекою і читальнею, театром і кінематографом. А селянський будинок у свою чергу розбивався на секції: економічну, адміністративно-господарчу, політико-просвітню. Повітові сіль бу- Свистович С.М. ГРОМАДСЬКІ ОБ’ЄДНАННЯ У ЗДІЙСНЕННІ БУЛЬШОВИЦЬКИХ КУЛЬТУРНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ В УКРАЇНІ В 20–Х – ПОЧАТКУ 30–х рр ХХ ст. 34 ди очолювали представники організацій, котрі зосереджували політичну й економічну диктатуру в повіті, а саме: районний партійний організатор; представник повітового комнезаму; представник профспілки. [25, арк.119, 124] Відповідно до умов НЕПу в липні 1921р. вони переводились на самозабезпечення; тобто оде- ржували право брати плату за використання приміщень (утримувати чайні, їдальні тощо); використовувати приписані до них радгоспні майстерні, різного роду сільськогосподарські пункти; використовувати політп- росвітні заклади для самозабезпечення, беручи плату за вистави, концерти. Окрім того, для них виділялись земельні ділянки для ведення господарства (вирощування польових, городніх культур). Отже, практично надавалось право комерційної діяльності. Щоправда організаційно-інструктурський апарат управління за- лишався на утриманні держави. Різноманітність типів політустанов села (хати читальні, народні будинки, просвіти, лікнепи тощо), що спостерігалися в перші роки НЕПу, у 1925–1926 роках зникло, і політосвітні установи перейшли на одно типову структурну сітку сільбудів, яка почала займати певне місце у цілій системі органів радянської влади. Отримавши статус добровільних громадських організацій, вони стали провідниками класової політики бі- льшовицької еліти. [14, с.59; 4, с.195] Стан політико-освітніх установ залежав від їх матеріального забезпе- чення. У звіті про перебіг культурно-просвітницької роботи за 1923 рік відзначалося, що за наявності мате- ріальної бази вона „проводиться розлого” [22, срк.35–36] Як приклад, наводилась діяльність сільбуду в селі Юзлум Мелітопольської округи, що нараховував 200 членів та мав власну бібліотеку із фондом у 400 книг, щотижня влаштовував голосні читання. При сільбуді діяли такі гуртки: лікнепу, політграмоти та два зага- льноосвітні. Читалися лекції із сангігієни, історії медичного руху. Матеріальне забезпечення здійснювалося за рахунок обробітку 50 десятин землі та оренди парового млина, що дозволяло йому здійснювати шефство над дитячим будинком, виділяючи щоденно 70 фунтів хліба на утримання його вихованців. [22, арк.35–36] Проте матеріальне забезпечення культурно-освітніх установ залишалось слабким. Упродовж 1928 року 60% сільбудів знаходились поза місцевим бюджетом [4, с.197] Спочатку селянські будинки відкривалися в столиці та інших містах України, щоб стати притулками для приїжджаючих у своїх справах селян. Згодом було вирішено створити при них довідкові бюро, а також надавати селянами юридичну допомогу. Результати діяльності селянських будинків показали, що їх зна- чення далеко більше, ніж готелів і довідкових бюро. Функції сільбудів розширюються, а до їх штату залу- чаються агрономи, інструктори, а потім і інші спеціалісти, які стали опорою політичною та агрономічної пропаганди. Перші два роки пішли на пошук правильної організаційної форми селянських будинків, що розглядалися владою як противага „просвітам”, котрі ніяк не бажали ставати червоними. Кількість їх стрім- ко зростала. Якщо в червні 1921 року їх існувало лише 42, то в жовтні 1924 вже 2454. [6, с.12] Завдяки державній підтримці сільбуди закріпилися на селі і сконцентрували довкола себе усю культур- но–освітню діяльність. Вони не лише зосереджували біля себе читальні, бібліотеки, музеї, хори, дитячі сад- ки, але й ставали єдиним центром культурно–масової роботи. Губернські і окружні сільбуди являли собою великі господарські підприємства, що займали чималу площу з будівлями, реманентом, кіньми, працівни- ками. Однією з важливих форм господарювання на селі були заїзні двори. Селянські будинки існували з прибутків підприємств, що працювали при них: готелів, різноманітних майстерень, млинів, їдалень, прока- тних станцій, торгових підприємств. Щоб вижити у скрутні часи, вони охоче відволікались в сторону різно- го роду підсобних господарських промислів, а іноді і взагалі комерція ставала самоціллю. Поряд з успіхами в роботі торгівельно–промислових підприємств були певні недоліки і навіть зловживання. До 1926 року бі- льшість їх ще існували на основі „самообкладання”, проте надалі згідно постанови оргбюро ЦК КП(б)У „Про роботи сільбудів та хат–читалень” вони переводились на утримання місцевих бюджетів. [2, с.98] Протягом 1929–1937 років асигнування із держбюджету на культосвітню роботу в республіці зросли з 7,2 до 31,5 млн. крб. Це були незначні суми в порівнянні з тими, які сплачувалися населенням. На початку першої п’ятирічки із місцевого бюджету утримувалося лише 1781 сільбуд або 41%. [23, арк.45] В подальші роки картина суттєво не змінювалась. Є всі підстави стверджувати, що основний тягар фінансування несли на собі сільські жителі. 21 вересня 1930 ВУЦВК і РНК УСРР своєю постановою зобов’язував колгоспи ви- діляти частину своїх прибутків на потреби закладів культури. Одначе бідні господарства не могли суттєво допомагати їм. [12, с.139] Всупереч цим заходам вони перебували в дуже складному фінансовому стані. Ча- сто фінансового забезпечення взагалі не було. В результаті зимою не можна було купити дров, організувати освітлення. З цієї причини сільські клуби і хати–читальні були переважно зачинені. До цього додавалися значні зловживання з боку адміністрації: розкрадання інвентаря, музичних інструментів тощо. [24, арк.12] Найбільш вузьким місцем діяльності сільбудів був дефіцит кадрів. У 1929 році в сільських культуста- новах працювало 6925 чол. Через низьку оплату праці вони були сумісниками, а відтак їх авторитет серед населення був невисокий. Аналогічна ситуація складалася і зі штатними працівниками. У Маріупольській окрузі 100 із 161 культпрацівників взагалі працювали безкоштовно. Навіть завідуючий сільбудом отриму- вав 30–45 крб., завідуючий хатою-чительнею – 8–50 крб., бібліотекар – 25–45 крб., тобто в середньому – 30 крб. [16, арк.8] В 1930 році було зроблено спробу виправити становище. ЦК ВКП(б) постановою „Про ха- ти-читальні” зобов’язав розгорнути роботу по направленню не менш як 10 тис. комуністів і комсомольців із середовища випускників партшкіл, педтехнікумів та робітфаків. Це рішення продублювала і ЦК КП(б)У. У республіці планувалося направити 2500 такого роду працівників. [10, с.429] Навчальні заклади також не могли дати необхідної кількості спеціалістів: в 1929 році перший випуск Харківського інституту народної освіти дав всього 80 спеціалістів. Наступного року їх набір збільшився до 300, а в 1932–1933 тут навчалося 1387 осіб. [20, арк.14] Крім того, Наркомос у 1930 році відкрив ще 13 технікумів комуністичної освіти і по- Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ 35 літосвіти при 6 педтехнікумах. [11, с.24] Проте ці заходи не забезпечили суттєвого перелому у підготовці спеціалістів, у сільбудах посади продовжували займати особи без спецпідготовки. Основною формою робо- ти сільбудів стала масова діяльність, що розподілялась за напрямками: агіткампанія, революційні свята, ле- кції, доповіді, бесіди, читання в голос, вечори запитань та відповідей, самодіяльності, масові вечірки, „жи- ві” та „світлові” газети та ін. [3, с.4] Важливе місце в роботі сільбудів займало популяризація і впровадження у життя селян нового побуту, зокрема нових революційних, виробничих і побутових свят. Відзначення „по-новому” таких подій як: наро- дження дітей, одруження („червоні весілля”), організація громадських поховань. Вже в 1927 році при сіль- будах і хатах–читальнях працювало 4500 сільгоспгуртків, які охоплювали близько 100 тис. селян, 30 тис. слухачів, 2,4 тис. природничо–наукових, 5 тис. кооперативних гуртків. [1, с.22] Якщо сільськогосподарські та художні гуртки розгортали свою діяльність „у міру потреби”, то полі- тичні були обов’язковими. Вони організовувалися за згодою осередку КП(б)У і працювали під його безпо- середнім керівництвом. Активно працювали різноманітні довідкові столи з різних питань сільськогосподар- ського виробництва. Лише за три місяця 1929 року в Артемівській окрузі ними було надано близько 2 тис. довідок і консультацій з проблем сільськогосподарського виробництва. [18, арк.34] Стіл інформації давав відповіді на питання, що хвилювали селян, допомагав оформити заяви до судових та державних установ, роз’яснював зміст законів тощо. Цією роботою керувала окрема посадова особа. [3, с.11] Найбільш поширеною формою агропропаганди були гуртки і курси при сільбудах і хатах–читальнях, якими керували агрономи або досвідчені селяни. На початку 1931 року в селах працювало їх 4,4 тис. Вони охоплювали понад 100 тис. селян. [13, с.262] Такого роду заклади проводили агрономічні походи, метою яких було покласти початок систематичному вивченню в колгоспах агрознань. Отже, громадські організації робили все для агітації та пропаганди існуючого ладу, прагнули охопити своїми заходами якомога більше селян. Одержані результати можуть бути використані для подальших нау- кових пошуків при вивченні історії громадських об’єднань України, написанні монографій з історії діяль- ності громадської ініціативи формування тоталітарного режиму в УСРР. Матеріал допоможе у формуванні загальних засад політики урядових структур щодо громадських об’єднань на сучасному етапі. Джерела та література 1. Агрогуртки //Вісті ЦК КП(б)У. – 1929. – № 6–7. – С.22. 2. Афанасьєв В.В. Історія культосвітньої роботи на Україні (1917–1941). – Х., 1968. 3. Висновки щодо політико–освітньої роботи на селі з матеріалів кущових семінарів Харківської округи. 1925–1926. – Х., 1927. – С.4. 4. Журба М.А. Етнонаціональні та міжнародні аспекти діяльності громадських об’єднань українського се- ла (20–30 рр. ХХ ст.): Монографія. – К., 2002. 5. Зельманов М. Клуб и ячейки советской общественности // Коммунистическое просвещение. – 1925. – № 1. 6. Кокошко Ф.І. Діяльність культурно–освітніх організацій півдня України в період культурного підне- сення (1917–кінець 1920): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – Донецьк, 1999. 7. КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. – Ч.1. – М., 1954. 8. КПСС в резолюціях: Сборник документов в 15 т. – М., 1983. – Т.2. 9. Культурне будівництво на Україні. Збірник документів в 2 т. – К., 1959. – Т.2. 10. Культурное строительство в СРСР. – С.429. 11. Малахов Г. Готуємо кадри // Селянський будинок. – 1930. – № 13–14. – С.24. 12. Мандрик Я. Культура українського села в період сталінізму 1920–1938 рр. – Івано–Франківськ, 1998. 13. Массовое просвещение в СССР. К итогам первой пятилетки. – М., 1933. 14. Молоткіна В.К. Культурно–освітня діяльність громадських організацій України в умовах НЕПу (1921– 1929рр.): Дис. ... канд. істор. наук. – Переяслав–Хмельницький, 2005. 15. Политпросвет работа в городе. Состоит из вновь проредактированных статей и журналов «Коммуни- стическое просвещение», «Клуб», «Красный библиотекарь» с приложениями и дополнительными мате- риалами. – Москва–Ленинград, 1927. 16. ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр.423. 17. ЦДАГО України.– Ф.27. – Оп.9. – Спр.122. 18. ЦДАВО України. – Ф.1. – Оп.9. – Спр.1080. 19. ЦДАВО України. – Ф.166. – Оп.1. – Спр.478. 20. ЦДАВО України. – Ф.166. – Оп.9. – Спр.73. 21. ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.2. – Спр.844. 22. ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр.1779. 23. ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр.2574. 24. ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр.3081. 25. ЦДАГО України. – ф.1. – Оп.20. – Спр.631. 26. ЦДАГО України. – ф.1. – Оп.20. – Спр.631. 27. ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр.747. 28. ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр.748. 29. ЦДАГО України. – Ф.166. – Оп.16. – Спр.184.

Громадські об'єднання у здійсненні більшовицьких культурних перетворень в Україні в 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст.

Institution

Ähnliche Einträge