"Міста-сади": перспективи та реальність (будівництво та реконструкція промислових міст України в 1920 – 1930-і роки)

Метою наукової розвідки є аналіз передумов, основних напрямків та особливостей реконструкції та будівництва промислових міст України в зазначені роки.

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2006
1. Verfasser:	Ткаченко, В.Г.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Кримський науковий центр НАН України і МОН України 2006
Schriftenreihe:	Культура народов Причерноморья
Schlagworte:	Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/36812
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	"Міста-сади": перспективи та реальність (будівництво та реконструкція промислових міст України в 1920 – 1930-і роки) / В.Г. Ткаченко // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 95. — С. 36-40. — Бібліогр.: 30 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-36812
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-368122012-08-03T12:09:22Z "Міста-сади": перспективи та реальність (будівництво та реконструкція промислових міст України в 1920 – 1930-і роки) Ткаченко, В.Г. Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Метою наукової розвідки є аналіз передумов, основних напрямків та особливостей реконструкції та будівництва промислових міст України в зазначені роки. Целью научной разведки является анализ предпосылок, основных направлений и особенностей реконструкции и строительства промышленных городов Украины в указанные годы. 2006 Article "Міста-сади": перспективи та реальність (будівництво та реконструкція промислових міст України в 1920 – 1930-і роки) / В.Г. Ткаченко // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 95. — С. 36-40. — Бібліогр.: 30 назв. — укp. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/36812 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
spellingShingle	Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Ткаченко, В.Г. "Міста-сади": перспективи та реальність (будівництво та реконструкція промислових міст України в 1920 – 1930-і роки) Культура народов Причерноморья
description	Метою наукової розвідки є аналіз передумов, основних напрямків та особливостей реконструкції та будівництва промислових міст України в зазначені роки.
format	Article
author	Ткаченко, В.Г.
author_facet	Ткаченко, В.Г.
author_sort	Ткаченко, В.Г.
title	"Міста-сади": перспективи та реальність (будівництво та реконструкція промислових міст України в 1920 – 1930-і роки)
title_short	"Міста-сади": перспективи та реальність (будівництво та реконструкція промислових міст України в 1920 – 1930-і роки)
title_full	"Міста-сади": перспективи та реальність (будівництво та реконструкція промислових міст України в 1920 – 1930-і роки)
title_fullStr	"Міста-сади": перспективи та реальність (будівництво та реконструкція промислових міст України в 1920 – 1930-і роки)
title_full_unstemmed	"Міста-сади": перспективи та реальність (будівництво та реконструкція промислових міст України в 1920 – 1930-і роки)
title_sort	"міста-сади": перспективи та реальність (будівництво та реконструкція промислових міст україни в 1920 – 1930-і роки)
publisher	Кримський науковий центр НАН України і МОН України
publishDate	2006
topic_facet	Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/36812
citation_txt	"Міста-сади": перспективи та реальність (будівництво та реконструкція промислових міст України в 1920 – 1930-і роки) / В.Г. Ткаченко // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 95. — С. 36-40. — Бібліогр.: 30 назв. — укp.
series	Культура народов Причерноморья
work_keys_str_mv	AT tkačenkovg místasadiperspektivitarealʹnístʹbudívnictvotarekonstrukcíâpromislovihmístukraíniv19201930íroki
first_indexed	2025-07-03T18:27:58Z
last_indexed	2025-07-03T18:27:58Z
_version_	1836651411324010496
fulltext	Ткаченко В.Г. “МІСТА–САДИ”: ПЕРСПЕКТИВИ ТА РЕАЛЬНІСТЬ 36 Ткаченко В.Г. “МІСТА-САДИ”: ПЕРСПЕКТИВИ ТА РЕАЛЬНІСТЬ (будівництво та реконструкція промислових міст України в 1920 – 1930-і роки) Батьківщиною міст-садів вважається Англія. Уже в першій половині ХІХ століття стан англійських міст, і в особливості житлове положення робітників, було вкрай складним, що вимагало від державних та суспільних організацій вести пошуки шляхів оздоровлення великих промислових міст. Перші заходи пе- редбачали структурні зміни в планування міст та низку удосконалень санітарного характеру. Але головна ідея полягала в будівництві робітничих селищ, які повинні були складатися із невеликих окремих будиноч- ків з широкими вулицями, оточеними городами, садами та парками загального користування. Оптимальним вважалося місто з кількістю населення 20 тис. жителів Проблема будівництва міст-садів в Радянському союзі уперше була обговорена на першому Всесоюз- ному з’їзді житлової кооперації, який відбувся у Москві наприкінці 1923 року. У рішенні визначалися голо- вні принципи майбутнього містобудування – максимальне усуспільнення побуту, ізольована квартира по- винна бути лише місцем сну та тих видів роботи, які потребують усамітнення, суспільні заклади міста–саду повинні дати можливість робітникам використовувати своє дозвілля раціонально, цікаво та поза межами приватної квартири. Аналізуючи стан вивчення проблеми, слід зазначити, що автори досліджень, які стосувалися розвитку українських міст в 1920 – 1930-і роки, головну увагу звертали на окремі питання соціального розвитку міст, розглядали особливості міграційних процесів, характеризували культурні процеси в середовищі міського населення тощо. Метою наукової розвідки є аналіз передумов, основних напрямків та особливостей реконструкції та бу- дівництва промислових міст України в зазначені роки. Виникнення і розвиток нових міст і робітничих селищ у 1920 – 1930-і роки тісно пов’язане з розвитком промисловості республіки. Житлове будівництво поступалося інтенсивній урбанізації суспільства. З 1926 по 1937 роки міське населення промислових центрів України різко зросло – в Дніпропетровську майже в 2 рази, в Запоріжжі і Дніпродзержинську – в 4,5, в Кривому Розі, Маріуполі та Костянтинівці – більш ніж у 3 рази [1, с.29]. Тим більше, що на ХVI з’їзді ВКП(б) керівництвом партії житлова проблема була оцінена як “другорядна” [2, с. 517]. Після завершення активних бойових дій у промислових центрах Донбасу, Придніпров’я, Харкова та інших реґіонів починається відбудова підприємств і житлового фонду. Центральними та республіканськими державними і партійними органами протягом досліджуваного періоду було прийнято низку постанов, рі- шень, нормативних і інструктивних матеріалів, які стосувалися будівництва міст і селищ – Тимчасові буді- вельні правила для України (Рада в справах комунального господарства НКВС УСРР, 1924 р.), Будівельні правила (Інспекція в справах комунального господарства, 1925 р.), постанови РНК УСРР “Про строки скла- дання і затвердження планів наявного розташування і проектів планування міст і селищ міського типу” (1928 р.) та “Про комісію будівництва нових міст у Донецькому басейні” (1929 р.), постанова ЦВК і РНК СРСР “Про складання та затвердження проектів планування та соціалістичної реконструкції міст і інших населених місць Союзу РСР” (1933 р.) та інші. На початку 20-х років відбудовчими роботами та новим будівництвом житла займалися трести “Півде- нсталь”, “Донвугілля”, “Хімвугілля” та інші. В кінці листопада 1922 року на нараді представників держав- них будівельних контор було створено Бюро об’єднаних державних будівельних контор України, діяльність якого було зосереджено на цивільному будівництві. Майже через рік Бюро було реорганізовано у Всеукра- їнську державну будівельну контору Укрдержбуд, яка мала дев’ять відділень у промислових реґіонах рес- публіки. В архітектурному відношенні робітничі селища будувалися за садибним принципом. Нові селища пла- нувалися поблизу від промислових підприємств, поділялися на окремі райони та квартали. За доцільне вва- жалося будівництво одноповерхових будинків, які мали спільні двори з суміжними садибами. Селище по- винне було мати відповідні санітарно-гігієнічні умови життя, громадсько–побутові та культурно–освітні споруди. Будівельні правила вимагали при проектуванні враховувати перспективу зростання селищ на май- бутні тридцять років. За таким принципом були побудовані селища поблизу Юзівки, Макіївки, Харкова, Дніпропетровська та інших промислових реґіонів України. У другій половині 1920-х років серед економістів, архітекторів, партійних та державних діячів точилася дискусія з питань “соціалістичного розселення” [3]. Представники одного напрямку відстоювали концепцію “промислового міста”, а їх супротивники обстоювали будівництво “міст-садів”. Обговорюючи майбутні за- сади “соціалістичного міста” учасники дискусії не дійшли згоди щодо єдиних підходів до нього, хоча були одностайними у запереченні міст старого, капіталістичного типу. Учасники дискусій поділилися на дві про- тилежні течії – урбанізм і дезурбанізм. Прибічники першого напрямку відстоювали ідею необмеженого зростання великих міст як основний шлях розселення трудящих. Вони пропонували забудовувати міста будинками-комунами з повним усуспі- льненням побуту мешканців [4]. Дезурбаністи захищали теорію поступового знищення міста як форми роз- селення, пропонували малоповерхове житлове будівництво, що повинно зосередитися вздовж магістраль- них шляхів. Керівництво країни не залишило поза увагою дискусію. У постанові ЦК ВКП(б) “Про роботу по пере- будові побуту” (травень 1930 р.) та у резолюції пленуму ЦК партії більшовиків (червень 1931 р.) були засу- Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ 37 джені прихильники цих теорій і запропоновані заходи щодо поліпшення соціально-побутового будівництва. Початок систематичної та поглибленої роботи з питань містобудування в Україні відноситься до 1929 року. Майже одночасно було створено дві спеціальні проектні організації: Комісія в справах будівництва нових міст у Донецькому басейні при РНК УСРР, Бюро для проектування м. Велике Запоріжжя при НКВС УСРР, а трохи пізніше – Бюро по проектуванню “Нового Харкова” при НКВС УСРР – міста при Харківсь- кому тракторному заводі. На середину 1930 року виявилося, що окреме існування трьох проектних органі- зацій веде до дублювання в роботі та розпорошенню тих небагатьох кваліфікованих сил, які були підготов- лені до цієї роботи. Постановою РНК УСРР вище названі організації було об’єднано в Держаний інститут по проектуванню міст України – “Діпроміст” з філіалами в Києві, Дніпропетровську і Одесі, між якими ро- боти розподілялися за принципом територіального тяжіння [5, с.17]. Через три роки у зв’язку з великим обсягом робіт з проектування типових жилих будинків, клубів, сіль- ських кінотеатрів, медичних закладів тощо створюється проектна організація “Цивільпроект”. Робота Діпроміста велась у двох основних напрямках – створення нових соціалістичних міст і селищ та реконструкція старих промислових центрів. Проектування мало декілька стадій. На першій стадії особлива увага зверталася на техніко–економічне вивчення, вибір місця і формування попередньої схеми планування. В цій роботі брали участь спеціалісти різних фахів – інженери–економісти, архітектори-планувальники, ін- женери–транспортники і шляховики, інженери з санітарної техніки і енергетики та інші. Другий етап пе- редбачав складання ескізного проекту планування – створювалася карта майбутньої забудови, типові прое- кти та архітектурне оформлення будинків, генеральні схеми водопостачання, каналізації, теплофікації, га- зифікації і електрифікації, визначалася черговість забудови. На третій та четвертій фазах відбувалося до- опрацювання остаточного проекту планування і деталізація проекту першої черги будівництва міста або се- лища. Протягом чотирьох років Діпроміст розробив проекти 27 міст і великих селищ, зокрема Великого Запо- ріжжя, Сталіно, Краматорська, Кривого Рога, Одеси, Херсона Миколаєва, Дніпропетровська, Харкова та ін. [6, с. 29]. Працюючи над проектами міст–садів, архітектори перш за все звертали увагу на зелену зону. Будучи невід’ємною структурою планування міста, зелені насадження повинні були забезпечувати утворення єди- ного комплексу художнього оформлення будівельних, зелених і водних масивів міст та вносити багатий де- коративний і кольоровий елемент у будівництві населених пунктів. Майже кожне велике чи мале місто України мало парки культури та відпочинку. Яким він повинен бу- ти вирішувалося надзвичайно просто. Заінтересоване місто надсилало до Москви свого представника, який знімав копію з існуючих там секторів центрального парку культури і відпочинку, їх розташування, атракці- они тощо – і проект був готовий. Тому можна було спостерігати майже однакові парки в Свердловську і в Горлівці, на півдні і на півночі країни. Практично не враховувалися природні особливості території, її рель- єф, водні і лісові ресурси. Відійти від загальнопризнаної практики було вирішено при створені паркової зони на схилах правого берега Дніпра у Києві. Архітектори запропонували комплексне рішення всіх архітектурно–художніх і тех- нічних проблем. Щоб використати краєвидні пейзажі району, проектована автомагістраль давала можли- вість відпочиваючим любуватися мальовничими схилами парку культури, водними просторами Дніпра, та Лівобережжям. Пішохідні стежки, низка сходів та фунікулер забезпечували зв’язок нагорної частини міста з набережною [7, с. 4 – 7]. Поглиблений аналіз стану зелених насаджень Києва дозволив зробити висновок, що при відносно висо- кому, порівняно з іншими містами республіки, рівні, вони не задовольняли встановленим вимогам. З більше ніж 44 тис. га загальноміської землі на приміські ліси припадало 17 тис. га. На зелену зону у межах забудо- ваної частини міста припадало 1775 га, з яких 1250 га були розташовані в середині кварталів. Таким чином, більше 70 процентів міської зелені знаходилося у цілком розпорошеному стані і без належного догляду [8, 41]. Опрацьовуючи схему озеленення Києва архітектори максимально використовували природні особливо- сті регіону. Ззовні місто було оточене великим широким кільцем лісових масивів: Пущя-Водиця, Святоши- но, Голосіїво, Дарниця, Лівобережжя. Зовнішнє лісове кільце з’єднувалося з центральними частинами міста за допомогою бульварів. В окремих районах міста створювалася мережа парків [9, с. 9]. Після завершення реконструкції Києва передбачалося доведення площі зелених насаджень громадського користування до 20 кв. метрів на душу населення [10, с. 18]. Проект реконструкції Харкова передбачав чітке зонування промислових і сельбищних районів, заходи по благоустрою і озелененню міської території, покриття магістральних вулиць асфальтом тощо. У зв’язку з будівництвом тракторного заводу проектним бюро НКВС УСРР був розроблений проект селища ХТЗ, який передбачав декілька житлових кварталів, що відокремлювалися від заводу захисною зоною зелених наса- джень. Таке розташування житла мало за мету розселити трудящих так, щоб їх основна маса жила поблизу від місця роботи і кожен робітник та службовець витрачав на дорогу від дому до роботи не більше 30 хви- лин. Крім того, створювалися свого роду “міста – супутники” – Нова Баварія, Холодна та Лиса гора, Нагір- ний, Салтівський та Червонозаводський райони. Населення кожного з них складало від 100 до 500 тис. жи- телів [11]. Окремо розглядалося питання озеленення міста. Передбачалося два типи насаджень: зелена зона на ву- лицях і на подвір’ях та міські сквери, великі паркові, лісопаркові та лісні масиви. Озеленення вулиць та дворів повинне було прикрасити місто, створити необхідний затишок і тінь у спекотні літні дні, а приміські зелені масиви виконували функції озонаторів та заміських зон відпочинку і прогулянок [12, с. 34]. Якщо до Ткаченко В.Г. “МІСТА–САДИ”: ПЕРСПЕКТИВИ ТА РЕАЛЬНІСТЬ 38 реконструкції міста на одного мешканця Харкова припадало 5 кв. м. зелених насаджень, то після її завер- шення планом передбачалося збільшення кількості насаджень до 25 кв. метрів [13, с. 15]. Не менш складною проблемою залишалося забезпечення міського населення житлом. Напередодні пер- шої п’ятирічки середня норма житлової площі на душу населення у великих містах України становила в Одесі – 9,2 кв.м., Києві – 8,1 кв.м., Харкові – 5,6 кв.м., що було значно нижче, ніж в інших містах країни [4, 23]. Житлове та міське господарство Одеси значно відставало від індустріально-портового розвитку міста. В основних фабрично–заводських районах середня норма на одного мешканця (включаючи і пристосовані до житла колишні торгівельні приміщення) становила на Пересипі – 4,7 кв.м., на Слободці – 4,9, на Бугаївці – 5,0. Для забезпечення населення майбутнього міста відповідною до норм житлоплощею необхідно було збудувати більше 10 млн. кв. метрів житла, або три Одеси початку 1930-х років [14, с. 53]. Розробляючи проект реконструкції Дніпропетровська, архітектори перш за все враховували гідрогеоло- гічні умови міста. Дніпропетровськ розташований на узбережних терасах і поступово піднімається по схи- лам корінного берега Дніпра. Перша тераса розташована безпосередньо на березі річки, яка постійно затоп- лялася під час весняної повені. По місту в цілому залягання підземних вод коливалося від 40 см до 9 метрів. У зв’язку з будівництвом Дніпрогесу та підняттям рівня Дніпра стан ґрунтових вод для прибережних райо- нів ще погіршиться. Тому проектом планування було передбачено перш за все низку гідротехнічних спо- руд, які повинні були захистити місто під час повені. Житлові квартали у міру реконструкції міста віддаля- ються від промислових підприємств із збереженням між житловими масивами і промисловою зоною доста- тнього транспортного зв’язку. На правому березі Дніпра було запроектовано чотири основних житлових райони: центральний, район Чечелівка – Фрунзе, робітничі вулиці і нові плани. Кожний з цих районів охоп- лював приблизно 100 тис. чоловік. Після завершення реконструкції міста встановлювалася житлова норма 9 кв.м. на одного мешканця [15, с. 21]. Найбільш складна житлова ситуація склалася в Донецькому регіоні. На початок відбудовчого періоду на одного шахтаря в середньому припадало 4,5 кв.м житла, а на одного металіста до 2,4 кв.м. [16, с. 19]. Цей регіон був найбільш урбанізованим. На середину 20–х років Донбас налічував 8 міст, 10 селищ міського ти- пу і 147 селищ, які прирівнювалися до міських. Наприкінці 1920-х років при Раді народних комісарів УСРР була створена Урядова комісія по плану- ванню соціалістичних міст Донбасу. Вона повинна була вирішити головні завдання містобудування регіо- ну: визначити окремі промислові районі, у яких у першу чергу треба було збільшити житлові масиви; ухва- лити приблизний кошторис майбутнього будівництва., створити ескізні проекти архітектурного оформлен- ня майбутніх міст тощо [17, с. 51]. У 1929 році урядова комісія розпочала районне планування, яке складалося з двох етапів. На першому етапі була створена загальна схема Донбасу з визначенням перспектив розвитку промислових підприємств, розселення робітників, розвитку транспорту тощо. Другий етап охоплював більш детальне планування 13 промислових районів, на які поділялась територія Донбасу. Комісія запропонувала вирішити житловому проблему шляхом будівництва протягом семи років 13 міст, які мали відповідний житловий фонд і зв’язок з промисловими підприємствами. В кінці 20-х – на початку 30-х років зростають державні асигнування на житлове будівництво Донбасу. Якщо в 1929 році на спорудження житла було витрачено 27,3 млн. крб., то в 1931 році ця сума становила 150 млн. крб., що становило більше половини асигнувань на ці цілі в республі- ці [18, с. 145]. Але незважаючи на це, плани спорудження житла систематично не виконувалися. На початок 1932 року Українська спілка житлової кооперації, маючи достатню кількість стандартних деталей для буді- вництва дерев’яних будинків в Донбасі, виконала завдання лише на 26 відсотків [19, 1932. – Отдел первый. – № 5.– Ст.35]. Третя сесія ВУЦВК прийняла рішення про початок будівництва та реконструкції в 1932 році міст Дон- басу – Сталіно [20], Краматорська [21], Кадіївки [22], Слов’янська [23] та інших населених пунктів регіону. Першим пропонувалося побудувати соцмісто Нова Горлівка з двома основними типами жител – житло пе- рехідного типу з кухнею–їдальнею і житло, яке повністю виключало індивідуальне домашнє господарство. На початку другої п’ятирічки на карті Донбасу з’явилися нові міста Велике Рикове, Велика Кадіївка, Нове Єнакієве та інші. Але слід зазначити, що нові будинки у новобудовах розташовувалися далеко за ме- жами міста у степових районах. Чотири п’ятидесяти квартирні будинки Нового Єнакієвого знаходилися за три кілометри від міської межі і сім’ї спеціалістів і робітників відмовлялися поселятися у упорядковані по- мешкання тому, що у непогоду до них було неможливо підійти [24, с.54]. У населених пунктах, де зводилися новобудови (“Запоріжсталь”, “Криворіжсталь”), у архітекторів була можливість здійснювати проектування з самого початку з урахуванням певного досвіду. Але непродумане розташування промислового будівництва в Маріуполі, Кривому Розі, Запоріжжі, Горлівці та в інших містах республіки призвело до того, що під загрозою задимлення або у безпосередній близькості до промислової зони знаходилося житло. Класичним прикладом будівництва нового соціалістичного міста було Велике Запоріжжя [25]. Незважаючи на інтенсивні темпи житлового будівництва поставленої мети досягнути не вдалося. За ро- ки першої п’ятирічки на Україні планувалося побудувати 12,3 млн. кв. метрів житла, всього на запланова- ний строк було введено 6,6 млн. кв. м., тобто близько половини від запланованого [26, с. 291 – 292]. Однією із головних причин невиконання плану житлового будівництва було те, що на будівництво житла виділяли- ся недостатні кошти, більша частина будівельників та необхідних матеріалів були задіяні на промислових майданчиках. Крім того, необхідно відзначити значне подорожчання житлового будівництва. Тільки у 1932 Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ 39 році перевищення планових цін у середньому по Україні складало 45 відсотків. По великих містах (Київ, Харків) воно становило 150 – 200 відсотків, по Донбасу – на 50 – 70% [27, с. 62]. Поряд з держаним будівництвом міст розгорталося і робітниче житлове будівництво за рахунок влас- них коштів. З 1922 року створюються житлобудівні кооперативи при Вукоопспілці. В середині 1930 року в Дніпропетровську силами кооперативу робітників–металургів було побудовано 459 і розпочато будівницт- во 365 квартир [28, с. 54]. Найбільш інтенсивно будівництво кооперативного житла відбувалося в Донбасі. Питома вага робітників у складі житлово-будівельних кооперативів на кінець першої п’ятирічки становив більше 75 відсотків [18, с.149]. На початку другої п’ятирічки були переглянуті і перероблені проекти багатьох міст, які створювалися у попередній період. Набутий у роки перших п’ятирічок досвід містобудування відіграв позитивну роль у бу- дівництві і реконструкції міст України. 27 липня 1933 року Центральний виконавчий комітет та Рада на- родних комісарів СРСР прийняли постанову, яка мала за мету упорядкувати та покращати підготовку і за- твердження проектів реконструкції міст та інших населених пунктів країни. Проекти реконструкції старих міст і будівництва нових повинні були забезпечити найбільш сприятливі умови праці та життя населення, будівництво відповідних закладів соціально-культурного та побутового обслуговування, створити систему зелених насаджень і захисних зон тощо[19, 1933. – Отдел первый. – № 41.– Ст.243]. Державні, партійні та господарські органи України розробили детальну програму житлово–комунального будівництва республіки на другу п’ятирічку. Вона передбачала покращання якості житла і всієї організації житлово–побутового об- слуговування, забезпечення населення питною водою із розрахунку добової норми до 200 літрів на одного мешканця, доведення норми зелених насаджень у містах промислового значення до 30 кв. метрів на жителя, низку заходів спрямованих на розвиток міського транспорту тощо[29, с. 45]. У другій половині 1930-х років було закінчено розробку генеральних планів будівництва та реконстру- кції Києва, та Харкова, фахівці “Діпроміста” виконали проект районного розпланування Донбасу та Криво- ріжжя. Продовжувалися будівельні роботи у Запоріжжі, Кривому Розі, Краматорську та інших містах Укра- їни. Протягом 1937 року відбулися друга Всесоюзна конференція по плануванню міст та Перший Всеукра- їнський і перший Всесоюзний з’їзди радянських архітекторів. На представницьких форумах підводилися підсумки планування та реконструкції міст, розглядалися питання житлового та масового будівництва то- що. Делегати з’їздів у своїх виступах піддали критиці фасадництво, гігантоманію, ігнорування раціонально- го підходу до проектуван–ня будинків, недооцінку створення вигод в квартирах. Але незважаючи на зазна- чені недоліки набутий досвід відігравав значну роль у подальшій забудові міст республіки. Джерела та література 1. Всесоюзная перепись населения 1937 г. Краткие итоги. – М., 1991. 2. ХVI съезд Всесоюзной коммунистической партии (б) 26 июня – 13 июля. 3. 1930 г. Стен. отчет. – [M.], 1935. – T. 1. 4. Так було, так не буде! Так не було, так буде // Ударник. – 1930. – № 5. – С. 14 – 15; Зеленко А. Кто и как предлагает строить новые города // Культура и быт. – 1930. – № 1.– С. 6 – 8; Социалистический план или городская чересполосица // Там само; та ін. 5. Местецкий Я.И. Еще о “городе-саде” // Жилищная кооперация Украины. – 1928. – № 6. 6. Эйнгорн. Практика планировки городов в УССР // За социалистическую реконструкцию городов. – 1933. – № 3. 7. Новиков В.И. Опыт работы Гипрограда УССР // За социалистическую реконструкцию городов. – 1934. – № 6. 8. Безпалий В. Де і як будувати центральний парк культури і відпочинку// Соціалістичний Київ. – 1935. – № 7 – 8. 9. Рочняк І. Місто–сад. Генеральний план озеленення столиці// Соціалістичний Київ. – 1936. – № 1. 10. Горомосов М.С. Зелені насадження реконструйованої столиці УСРР// Профілактична медицина. – 1936. – № 3. 11. Копаниця М. Місто–сад. Пролетарському Києву – нові масиви зелених насаджень// Соціалістичний Ки- їв. – 1933. – № 5 – 6. 12. Кузнецов А.М. Будущий “большой” Харьков и обслуживающие его предприятия // Хозяйство Украины. – 1928. – № 3. – С. 136 – 160; Будуємо соціалістичний Харків. – Х., 1932. – С. 44 – 49. 13. Савченко Я.М. Как озеленять Харьков// Планировка и строительство городов. – 1935. – № 2. 14. Эйнгорн А.Л. Социалистическая реконструкция Харькова// Социалистичес–кий город. – 1935. – № 10 – 11. 15. Ситко Г. До справи реконструкції Одеси// Будівництво соціалістичних міст. – 1933. – № 1 – 2. 16. Попов Ф.В. Планировка г. Днепропетровска // За социалистическую реконструкцию городов. – 1934. – № 3. 17. Лифшиц Я.И. Быт и культура в новом городе. – Х., 1931. 18. Викторов Б. Социалистические города Донбасса// Соціалістична індустрія. – 1930. – № 1 – 2. 19. Гонтарь А.В. Городские Советы Украины: история становления и развития (20 – 30–е годы). – К., 1990. 20. Собрание законов и распоряжений рабоче–крестьянского правительства Союза Советских Социалисти- ческих Республик. 21. Імені Сталіна місто// Вісті. – 1934. – 10 листопада. 22. Кирилин Т.К. Сегодня и завтра города Краматорска// Социалистический город. – 1935. – № 4. Ткаченко В.Г. “МІСТА–САДИ”: ПЕРСПЕКТИВИ ТА РЕАЛЬНІСТЬ 40 23. Гульєв Є. Перетворима Кадіївку на квітуче місто// Вісті. – 1934. – 20 вересня. 24. Цинкаленко М.Г. Реконструкція Слов’янська// Радянська Україна. – 1939. – № 3. – С.45 – 46. 25. Ростовский Н. Проектирование и планирование социалистических городов// Советское строительство. – 1934. – № 6. 26. Див. детальніше – Ткаченко В.Г. Будівництво “Великого Запоріжжя” в 20 – 30-і роки ХХ століття// Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. Випуск ХVI. – Запо- ріжжя, 2003. – С.221 – 225. 27. История Украинской ССР. – К., 1984. – Т.7. 28. Гершуни М. Итоги 1932 г. и ход подготовки к строительству 1933 г. на Украине и в Белоруссии // За со- циалистическую реконструкцию городов. – 1933. – № 2. 29. Чумаченко В.П. Общественно–политическая деятельность рабочего класса Украины в период строительст- ва социализма в СССР (1926 – 1937 гг.). Пособие по спецкурсу. – Днепропетровск, 1973. – Ч.1. 30. Костров Д.И. Основные задачи жилищно-коммунального строительства Украины в плане 2-й пятилет- ки// Будівництво соціалістичних міст. – 1933. – № 1 – 2.

"Міста-сади": перспективи та реальність (будівництво та реконструкція промислових міст України в 1920 – 1930-і роки)

Institution

Ähnliche Einträge