Світло духовності й доброти. Нестримний плин творчості в часі. У безмежному просторі Гоголя

Нема, очевидно, такого киянина, який хоч би раз не був у Театрі на Липках — театрі юного глядача. Багато підлітків з інших міст і сіл України переживали тут свої перші театральні враження. Театр — це завжди свято. А тут ще й свято самого театру. Ювілей. Розповідає про театр Людмила Жиліна, незмінний...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Жиліна, Л.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України 2009
Назва видання:	Україна. Наука і культура
Теми:	Пам'ять. Мистецтво. Час
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37094
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Світло духовності й доброти. Нестримний плин творчості в часі. У безмежному просторі Гоголя / Л. Жиліна // Україна. Наука і культура. — 2009. — Вип 35. — С. 390-415. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-37094
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-370942013-01-27T23:42:40Z Світло духовності й доброти. Нестримний плин творчості в часі. У безмежному просторі Гоголя Жиліна, Л. Пам'ять. Мистецтво. Час Нема, очевидно, такого киянина, який хоч би раз не був у Театрі на Липках — театрі юного глядача. Багато підлітків з інших міст і сіл України переживали тут свої перші театральні враження. Театр — це завжди свято. А тут ще й свято самого театру. Ювілей. Розповідає про театр Людмила Жиліна, незмінний головний редактор журналу «Театрально-концертний Київ» 1973–2009 років. 2009 Article Світло духовності й доброти. Нестримний плин творчості в часі. У безмежному просторі Гоголя / Л. Жиліна // Україна. Наука і культура. — 2009. — Вип 35. — С. 390-415. — укp. 0206-8001 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37094 uk Україна. Наука і культура Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Пам'ять. Мистецтво. Час Пам'ять. Мистецтво. Час
spellingShingle	Пам'ять. Мистецтво. Час Пам'ять. Мистецтво. Час Жиліна, Л. Світло духовності й доброти. Нестримний плин творчості в часі. У безмежному просторі Гоголя Україна. Наука і культура
description	Нема, очевидно, такого киянина, який хоч би раз не був у Театрі на Липках — театрі юного глядача. Багато підлітків з інших міст і сіл України переживали тут свої перші театральні враження. Театр — це завжди свято. А тут ще й свято самого театру. Ювілей. Розповідає про театр Людмила Жиліна, незмінний головний редактор журналу «Театрально-концертний Київ» 1973–2009 років.
format	Article
author	Жиліна, Л.
author_facet	Жиліна, Л.
author_sort	Жиліна, Л.
title	Світло духовності й доброти. Нестримний плин творчості в часі. У безмежному просторі Гоголя
title_short	Світло духовності й доброти. Нестримний плин творчості в часі. У безмежному просторі Гоголя
title_full	Світло духовності й доброти. Нестримний плин творчості в часі. У безмежному просторі Гоголя
title_fullStr	Світло духовності й доброти. Нестримний плин творчості в часі. У безмежному просторі Гоголя
title_full_unstemmed	Світло духовності й доброти. Нестримний плин творчості в часі. У безмежному просторі Гоголя
title_sort	світло духовності й доброти. нестримний плин творчості в часі. у безмежному просторі гоголя
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Пам'ять. Мистецтво. Час
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37094
citation_txt	Світло духовності й доброти. Нестримний плин творчості в часі. У безмежному просторі Гоголя / Л. Жиліна // Україна. Наука і культура. — 2009. — Вип 35. — С. 390-415. — укp.
series	Україна. Наука і культура
work_keys_str_mv	AT žilínal svítloduhovnostíjdobrotinestrimnijplintvorčostívčasíubezmežnomuprostorígogolâ
first_indexed	2025-07-03T18:48:50Z
last_indexed	2025-07-03T18:48:50Z
_version_	1836652724014284800
fulltext	СВІТЛО ДУХОВНОСТІ Й ДОБРОТИ Íåìà, î÷åâèäíî, òàêîãî êèÿíèíà, ÿêèé õî÷ áè ðàç íå áóâ ó Òåàòð³ íà Ëèïêàõ — òåàòð³ þíîãî ãëÿäà÷à. Áàãàòî ï³äë³òê³â ç ³íøèõ ì³ñò ³ ñ³ë Óêðà¿íè ïåðåæèâàëè òóò ñâî¿ ïåðø³ òåàòðàëüí³ âðàæåííÿ. Òåàòð — öå çàâæäè ñâÿòî. À òóò ùå é ñâÿòî ñàìîãî òåàòðó. Þâ³ëåé. Ðîçïîâ³äàº ïðî òåàòð Ëþäìèëà ÆÈË²ÍÀ, íåçì³ííèé ãîëîâíèé ðåäàêòîð æóðíàëó «Òåàòðàëüíî-êîíöåðòíèé Êè¿â» 1973–2009 ðîê³â. У репертуарі Київського ака� демічного театру юного глядача на Липках є вистава для до� шкільнят, що має назву «Ти — особ� ливий». І саме так (та ще з підсиленим відтінком захоплення й шанобливого подивування) можна було б сказати про сам цей талановитий творчий ко� лектив, який уже вісімдесят п’ять років займається почесною справою естетичного й морального виховання молодого покоління. Здається, ті енергія, ентузіазм і любов, з якими в далекому 1924�му взялися за справу створення в Києві театру для дітей талановиті митці Ірина Дєєва й Олек� сандр Соломарський, транслюються із минулого в сьогодення, втілюючись у сценічних роботах їхніх послідов� ників і однодумців. Першу виставу — «Мауглі» за Р. Кіплінгом було показа� но в знайомому нині всім столичному Будинку вчителя, що на вулиці Воло� димирській. І в цьому спостерігається певний зв’язок, а, може, навіть зна� мення згори. Недарма один із зачина� телів тюгівського руху Олексій Брян� цев свого часу відзначав: «Театр для дітей — це театр особливого призна� чення. Це театр, де зібралися творчі люди — художники, здатні мислити як педагоги, і навколо них згуртува� лися педагоги, здатні відчувати як ху� дожники». Біля колиски Київського ТЮГу стояли видатні митці, серед яких були Б.Вершилов, В.Вільнер, А.Бучма, В.Неллі, В. Татлін, В. Меллер, І.Вілен� ський та багато інших. У різні роки в театрі працювали режисери, ху� дожники, актори, які зуміли вписати яскраві сторінки в українське сце� нічне мистецтво. Творчість кожного з них варта окремої статті. Та нинішня розповідь — про сьогодення Театру юного глядача на Липках. 390 У 1991 році столичний ТЮГ очо� лив Віктор Гирич. І саме з ним колек� тив вистояв у дуже складний період, коли доводилося докладати величез� них зусиль, щоб просто вижити, не втратити вже набутого. Здавалося б, треба було робити так, як чимало ко� лег з інших театрів, — заманювати публіку легкими комедіями, тішити її, розважати дешевими ефектами, а ча� сом навіть просто епатувати. Та для Віктора Гирича цей шлях був не� прийнятний. Він одразу вирішив для себе, що за будь�яких умов Театр на Липках обиратиме для постановки кращі літературні твори й зберігати� ме належний естетичний рівень. І саме на цій ідейно�творчій позиції він лишається й сьогодні. Однією з перших вистав худож� нього керівника театру стала «Лісова пісня» Лесі Українки. В тій своїй першій інтерпретації цього класично� го твору на тюгівській сцені Віктор Гирич значною мірою використову� вав риси творчої індивідуальності Ольги Писар — актриси інтелекту� альної, емоційно глибокої. В ролі Мавки вона, здавалося, набувала ду� ховної сили провидиці Кассандри, яка знає те, що для надто тверезого людського розуму лишається закри� тим. У наступні роки творчий доро� бок режисера поповнюють вистави «Різдвяна ніч» за М.Гоголем, «Фігаро» П.Бомарше, «Чарівна Пеппі» В.Гири� ча, О.Вратарьова (за повістю А.Лінд� грен), «Чайка» А.Чехова та інші. Вже восьмий рік лишається в репертуарі й користується великою попу� лярністю в молоді й підлітків мюзикл композитора В. Назарова «Ромео і Джульєтта». А нова, зовсім відмінна від першої, постановка «Лісової пісні» засвідчила, що режисер не тільки наголошує на необхідності вслухати� ся в ритми часу, а й сам володіє цим дуже важливим умінням. В останні роки вистави, здійснені народним артистом України Віктором Гиричем, здобули кілька на� город: на Шостому московському те� левізійно�театральному фестивалі «Ожившая сказка» кращим у но� мінації «За високу сценічну культуру» було названо спектакль «Серце П’єро» за п’єсою С.Лелюх, Премії Кабінету міністрів України удостоєно «Лісову пісню», а премію «Київська пектораль» одержала — як краща вистава для дітей — тюгівська 391 Äèðåêòîð-õóäîæí³é êåð³âíèê Êè¿âñüêîãî àêàäåì³÷íîãî òåàòðó þíîãî ãëÿäà÷à íà Ëèïêàõ íàðîäíèé àðòèñò Óêðà¿íè Â³êòîð Ãèðè÷ «Поліанна» за повістю Елеонор Пор� тер. Про цей сценічний твір треба сказати окремо. Його героїня — дівчинка�сирота, котру взяла до себе на виховання її тітка, несе в своєму серці такий неймовірний заряд доб� роти і так щедро ділиться ним із усіма знайомими та незнайомими, що нещасний випадок, який трапився з нею, змушує в залі плакати і дітей, і дорослих. Цікаво, що театр з однако� вим успіхом показує її як удень, так і ввечері — тобто для різних категорій глядачів. А педагоги зі шкіл і ліцеїв час� то телефонують адміністраторам, щоб довідатись, коли їхні учні зможуть подивитися «Поліанну». Їх можна зро� зуміти: адже вистава не тільки зво� рушлива, а й повчальна в найкращо� му розумінні цього слова. Та керуючи театром, Віктор Ги� рич ніколи не думав про власне са� моствердження. Тому запрошував у свій колектив для постановок талано� витих молодих режисерів — А.Кри� тенка, Ю.Одинокого, О.Балабана, С.Мойсеєва, В.Артименьєва та інших. На сцені театру оживали тво� ри В.Шекспіра, Е.�М.Ремарка, М.Лермонтова, О. Олеся, В. Набоко� ва… А досвідчений режисер�педагог К.Дубинін здійснював не тільки спек� таклі для дітей, а й сценічні прочитан� ня класичних творів Г.Ібсена, О.Пушкіна, Мольєра, Г.Запольської. Проходячи творче випробування в дитячих казках, сучасних виставах режисерів�експериментаторів і за� глиблених у психологію героїв кла� сичних драмах, професійно зростали актори трупи, стаючи випробуваним резервом поповнення для столичних 392 ËÞÄÌÈËÀ ÆÈË²ÍÀ Çàñëóæåíà àðòèñòêà Óêðà¿íè Àíæåë³êà Ãèðè÷ — Ìåññàë³íà Âàëåð³ÿ, Âàëåíòèí Òîìóñÿê — Ãàé Ñ³ë³é ó âèñòàâ³ «Õèìåðà» Ñöåíà ç âèñòàâè «×àéêà» національних і академічних театрів. Згадаємо хоча б Олександра Гетма� нського, Сергія Озіряного, Юлію Ци� вату, Віталія Лінецького, Олександра Безсмертного, Михайла Кукуюка... Тим, хто має «тюгівську школу», про� понують сьогодні й різні ролі в теле� серіалах. Виростив колектив на Липках і своїх режисерів: одержавши від� повідну освіту, нині здійснюють ви� стави актори Максим Михайличенко та Ірина Стежка. До речі, вже перша постановка Максима — «Вовки та…» за О. Островським — була визнана фахівцями настільки вдалою, що здо� була премію «Київська пектораль» за кращий дебют 2002 року. ÑÂ²ÒËÎ ÄÓÕÎÂÍÎÑÒ² É ÄÎÁÐÎÒÈ 393 Ñöåíà ç âèñòàâè «Ïîë³àííà» Ñöåíà ç âèñòàâè «Ë³ñîâà ï³ñíÿ» 394 ËÞÄÌÈËÀ ÆÈË²ÍÀ Àô³ø³ âèñòàâ Êè¿âñüêîãî ÒÞÃó Дбає художній керівник столич� ного ТЮГу й про те, щоб приходили в трупу найбільш здібні випускники Київського Національного універси� тету театру, кіно і телебачення ім.І.Карпенка�Карого. Запрошує їх ще студентами на окремі ролі у вис� тавах, оцінює можливості й здатність працювати саме в колективі такого ху� дожнього спрямування. Не раз йшли на сцені театру й кращі дипломні сценічні роботи випускників. Віктор Гирич вважає, що мисте� цтво в будь�які часи має бути спря� моване на поглиблення духовного світу людини, розвиток особистості. Про мету очолюваного ним театру він якось сказав: «…Ми прагнемо вихо� вати в дітях інтелігентність, уміння розуміти і відчувати справжню куль� туру. Але головне — це навчити ди� тину співпереживати. Театр мусить бути одним із тих чинників, завдяки яким виховується культурний ге� нотип нації». Київський ТЮГ на Лип� ках здійснює це своє високе призна� чення. І недарма дослідник історії та творчого шляху театру Володимир Корнійчук назвав його «театром з ау� рою сонця». ÑÂ²ÒËÎ ÄÓÕÎÂÍÎÑÒ² É ÄÎÁÐÎÒÈ 395 Þí³ ãëÿäà÷³ îõî÷å âèðóøàþòü ó êàçêîâ³ ïðèãîäè ðàçîì ³ç ãåðîÿìè âèñòàâè «×àð³âíèê ç Êðà¿íè OZ» Âàëåíòèí Òîìóñÿê òà ²ííà Áºë³êîâà ãðàþòü Ëþñ³íäî é Ôåí³ñó â êîìåä³¿ «Çàêîõàíà âèò³âíèöÿ» ÍÅÑÒÐÈÌÍÈÉ ÏËÈÍ ÒÂÎÐ×ÎÑÒ² Â ×ÀÑ² Як відомо, справжній талант ніколи не належав одному на� родові. Взаємообмін і взаємов� плив різних культур тривав завжди і не припинявся ніколи. Цьому сприя� ло й прагнення письменників, компо� зиторів, художників пізнавати світ якомога повніше, у всій його багатог� ранності. А що вже говорити про митців театру, які постійно їздили в різні, часом дуже неблизькі країни на гастролі, показували там свої вис� тави й не відмовлялися від запропо� нованого їм співробітництва. Особ� ливо великі можливості для такого творчого взаємообміну існували в ко� лишньому Союзі. Скажімо, плідно по� працювали свого часу в Росії знані київські режисери Володимир Оглоблін, Едуард Митницький, Ми� хайло Рєзнікович. Та й сьогодні успішно складається в Москві кар’єра українських митців різних поколінь — Романа Віктюка, Володи� мира Петрова, Олександра Анурова. Працюють там також і наші драма� 396 Ðåæèñåð Êîñòÿíòèí Äóáèí³í ïðèéìàº â³òàííÿ ï³ñëÿ ïðåì’ºðè турги, актори, музиканти й вокалісти. Всіх не перелічити. А в заслуженого діяча мистецтв Росії Костянтина Ду� биніна доля склалася так, що життєві дороги, навпаки, привели його з бе� регів Волги на береги Дніпра, і ось уже два десятиліття він здійснює ви� стави в Україні та є вдумливим і чутли� вим вихователем нових режисерських й акторських талантів. Костянтин Ми� хайлович був одним із ініціаторів ство� рення Майстерні театрального мисте� цтва «Сузір’я» і Камерного театру на Єреванській, він є доцентом кафедри режисури драми та акторської май� стерності Київського Національного університету театру, кіно і телебачен� ня імені І. Карпенка�Карого, режи� сером Театру юного глядача на Лип� ках. І наступного року саме в Києві він відзначатиме свій ювілей. — Костянтине Михайловичу, які картини зринають у пам’яті при згадці про вашу «маленьку батьків� щину» — замріяне озеро, мальовни� ча річка дитинства, лісова околиця з берізками? Чи, навпаки, типово ін� дустріальний пейзаж? — У мене було особливе дити� нство — мандрівне, кочове, май� же циганське. Адже я ріс у родині кадрового військового, що постійно переїжджала з місця на місце, коли батько одержував нове призначення. Народившись у місті Баку, в Азер� байджані, не можу сказати, що зга� дую його як свою батьківщину, оскільки ми прожили там зовсім не� довго. Ми ще раз повернулися туди, коли почалася війна й гітлерівці роз� горнули наступ на Північний Кавказ, де ми тоді перебували. Мама зі мною, п’ятирічним, і тримаючи на руках мого молодшого брата, ще немовля, пройшла мало не весь Кавказ, сподіваючись, як багато біженців, у разі небезпеки евакуюватися через Каспій у Середню Азію. Та наступ фашистів захлинувся. І в міру звільнення Кавказу мама з нами зно� ву повторила пройдений шлях — тільки цього разу з півдня на північ. — А які обставини дитин� ства вплинули на вибір професії? — Ми осіли в Ростові�на�Дону. Там у мої шкільні роки я почав відвідувати в Будинку вчителя драма� тичний гурток, заняття в якому вів ко� лишній артист МХАТу Кольцов. Він повернувся зі сталінських таборів і працював у нашому місті, поки не пе� реїхав у Москву. Він був людиною дуже високого інтелектуального й культурного рівня. Враження, що ли� шилися від спілкування з ним, потім стали «камертоном» в моєму ро� зумінні й театру, й мистецтва взагалі. Треба сказати, що Ростов жив тоді дуже яскравим і насиченим мистець� ким життям. Щовечора заповнювали� ся всі театри — драматичний, який мав сильну акторську трупу, ТЮГ, оперета. Всім хотілося свята. Люди прагнули позитивних вражень, яких так не вистачало їм у трагічні воєнні роки. Крім вистав, відбувалися бали, танцювальні вечори. Так відроджува� лась естетична сторона буття. — Тих, хто прагнув одержати хорошу професійну мистецьку ос� віту, завжди приваблювала Москва. Який навчальний заклад ви обрали після школи? — До Москви ще був Саратов, де мені довелося закінчувати школу після нашого чергового переїзду. Мав уже 397 настільки сформований інтерес до те� атру, що відразу пішов шукати Палац піонерів, де був драматичний гурток. До речі, його відвідував і Олег Таба� ков, з яким ми навчалися в десятому класі і з яким по закінченні школи по� їхали до столиці шукати долі. Оскільки тоді дозволяли вступати до вищого на� вчального закладу з копією атестату, ми подали документи і в Школу�студію МХАТу імені Немировича�Данченка, і в ДІТМ, і в Щукінське училище при Театрі імені Вахтангова, і в училище імені Щепкіна при Малому театрі. Всі вони давали вищу мистецьку освіту, незалежно від історичної назви, яку зберігали. Але для таких занадто настійливих абітурієнтів, як ми, вони влаштували своєрідну «пастку» — за� гальноосвітній екзамен призначили на один день. Тож треба було зроби� ти вибір. І довідавшись, що відома ак� триса Віра Пашенная зацікавилася мною після творчого конкурсу, я об� рав Малий театр. Віра Миколаївна походила із відомої акторської родини Рощиних�Інсарових, навчала� ся у видатного педагога Олександра Ленського, та й сама мала дуже бага� тий досвід виконання провідних ролей у різних виставах. Атмосфера у нас на курсі була просто чудова. Досить згадати, що поруч зі мною навчалися Юрій Соломін, Олексій Ейбоженко, Віктор Борцов, які згодом стали відо� мими акторами театру й кіно. — Це вже була постсталінська епоха? — Так. Як відомо, тоді вся влада в країні належала Генеральному сек� ретареві ЦК Компартії СРСР. І ось в ці роки новий керівник держави Ми� кита Хрущов відкрив Кремль для вільного відвідання громадянами. Він вирішив влаштувати таку собі «всена� родну» зустріч Нового року. Брали в ній участь і ми, студенти, з цієї на� годи нам навіть видали боярські кос� тюми. Але вранці, коли ми розходи� лися з цих розкішних палат, нас про� сто вразила побачена картина: все було засмічено, забруднено тими, хто перепив, шовк на стінах порізано. Відчувши свободу, дехто набивав цитрусовими зі столів портфелі так, що не міг їх застібнути. Той «урок де� мократизму» запам’ятався мені назав� 398 ËÞÄÌÈËÀ ÆÈË²ÍÀ Àêòîð Êîñòÿíòèí Äóáèí³í — ×àöüêèé ó âèñòàâ³ «Ëèõî ç ðîçóìó» çà Ãðèáî- ºäîâèì Âîðîíåçüêîãî àêàäåì³÷íîãî òåàòðó äðàìè ³ì. Î.Êîëüöîâà жди. Його більше не повторювали. Я ж зрозумів: демократія без культу� ри — це справжній хаос і жах. — Висновок цілком актуальний і в наші дні. Та повернімося до ва� ших студентських років. Як і все хо� роше, вони мали невдовзі закінчи� тися. У якому ж театрі розпочинав� ся ваш акторський шлях? — Олег Єфремов саме створював театр «Современник», і Олег Табаков одразу знайшов себе в цьому колек� тиві. Крім акторських, він виявив ще й надзвичайні організаторські здібності. А мене запрошував до себе Юрій Завадський, який саме готував прем’єру вистави «Віндзорські витівниці», прагнув надати цій комедії карнавального характеру і потребу� вав молодих акторів. Але після сер� йозних, хай і навчальних, робіт про� позиція зіграти маленьку роль Блазня видалась мені образливою. На сцені ж Малого театру саме виступав Во� ронезький драматичний театр, який привіз хороший гастрольний репер� туар, де знайшлося, зокрема, місце п’єсам Генріка Ібсена та інших кла� сиків. І мені пощастило, що в той час на разову постановку було запроше� но відомого режисера Олексія Льво� вича Грипича — учня Мейєрхольда, який, щоб не повторити трагічної долі вчителя, поїхав працювати подалі від Москви, аж на Кавказ. Коли він одер� жував запрошення на постановки, скрізь здійснював свою улюблену виставу «Лихо з розуму» Олександра Грибоєдова. І саме він запропонував мені роль Чацького. Це було надзви� чайно заманливо. Та коли я з Воро� нежа приїхав у Москву зніматися з військового обліку, мені у військко� маті сказали: «Завтра приходьте з ре� чами — вас призвано». Трохи згодом Воронезький обком партії поклопо� тався, щоб мене перевели служити в це місто. Вдалося також домовити� ся, що мене відпускатимуть на репе� тиції. Зранку я їхав у театр, а після репетиції ніс подвійний тягар вій� ськової служби. Хто, як не солдат з вищою освітою та ще й артист, має найчастіше мити вбиральню? А наступного ранку я чув іронічне: «Чацький, на вихід!». На пам’ять про цей період залишився дружній шарж, зроблений одним з акторів театру. ÍÅÑÒÐÈÌÍÈÉ ÏËÈÍ ÒÂÎÐ×ÎÑÒ² Â ×ÀÑ² 399 Äðóæí³é øàðæ íà Êîñòÿíòèíà Äóáèí³íà â ðîë³ ×àöüêîãî — На прем’єру, гадаю, теж відпустили? — За це треба дякувати все тому ж Хрущову: він провів велике скорочення армії, мене звільнили в запас. У 1958 році театр випустив прем’єру і показав її в Москві. Спектакль мав дуже вели� кий резонанс. Про нього багато писа� ли, мої портрети були в різних журна� лах. Мене навіть нагородили Грамотою Президії Верховної Ради СРСР. До того ж, я виявився наймолодшим виконав� цем ролі Чацького за всі роки сценічно� го життя комедії Грибоєдова. Через роки Грипич сказав мені при зустрічі: «А ти знаєш, кого ти грав? Я ж закоду� вав долю Пушкіна в Чацькому». Ця роз� мова відкрила мені багато з того, що я спершу в своєму молодому віці не усвідомлював. — Певно, Віра Пашенная була задоволена таким успіхом учня? — Ще під час навчання її став� лення до студентів було прикладом того, як людина великого таланту може підтримувати юних колег. Вона запрошувала нас до себе додому, ми були допущені в її творчу майстерню. А привітати мене вона прийшла з та� ким неймовірно великим букетом по� льових квітів, що їй допомогли принести його в театр. — Яким був надалі ваш актор� ський репертуар? — Досить змістовним. Цікаво, що в дипломному спектаклі в училищі я грав Тригоріна в «Чайці», а у Воро� нежі мені вже запропонували Треплєва. Звичайно, були й прохідні ролі. Як, наприклад, у посередній су� часній п’єсі «Заводські хлоп’ята». В ній я створював образ егоїста, який, на відміну від усіх інших, не по� годився дати свою шкіру для пере� садки одному з товаришів, який дістав опіки на виробництві. Мій пер� сонаж був стилягою, поводився роз� в’язно, грав на роялі й співав дуже популярні тоді пісні Іва Монтана. І що дивувало — хоча подібних представ� ників молоді на офіційному рівні за� суджували, після цієї вистави глядачі в захваті буквально несли мене на руках. Після Чацького такого не було ніколи. Я зрозумів: різниця в рівнях культури сценічного героя та глядачів негативно позначається на сприй� нятті ними образу — якщо вона дуже велика, то сценічний герой не сприй� мається, як того заслуговує. Недарма Чехов одного разу порадив дра� 400 ËÞÄÌÈËÀ ÆÈË²ÍÀ Íàðîäíà àðòèñòêà ÑÐÑÐ Àíòîí³íà Ñàìàð³íà — Õëüîñòîâà ó âèñòàâ³ «Ëèõî ç ðîçóìó» Ãîðüê³âñüêîãî àêàäåì³÷íîãî äðàìàòè÷íîãî òåàòðó ³ì. Ì. Ãîðüêîãî матургу�початківцеві заради успіху п’єси додати трохи вульгарності. Вод� ночас я розумів — і так нас навчали пе� дагоги в училищі, — що не можна йти на повідку в публіки, навпаки, треба піднімати її до вищого рівня. На жаль, про це забуває чимало сучасних поста� новників. Я ж і сьогодні нерідко всту� паю в своєрідний конфлікт із глядача� ми, бо не збираюсь їм потурати, відмов� ляючись від власних моральних чи естетичних принципів. Розважаючи та захоплюючи, театр усе�таки має нена� в’язливо навчати — людських чеснот, правильного розуміння справжніх цін� ностей життя. — Ви були успішним актором. Що ж тоді спричинило перехід до режисури? — Я й справді на той час був се� ред артистів зіркою, як сказали б сьогодні. А шлях мій у режисуру проліг через педагогіку. У Воронезь� кому педагогічному інституті я почав викладати факультатив, який давав право випускникам керувати шкіль� ною самодіяльністю. Ми навіть готу� вали свої вистави. І режисери, поди� вившись їх, почали запрошувати мене в свої постановки асистентом. Тоді очолював Воронезький драма� тичний театр народний артист СРСР Фірс Юхимович Шишигін. Це був са� мородок надзвичайного таланту: не маючи ніякої школи, він здійснював чудові постановки, не знаючи нот, міг сісти за фортепіано і зіграти будь�яку мелодію. Коли він працював над че� ховською «Чайкою», спершу вирішив суворо дотримуватися рекомендацій Костянтина Станіславського. Та не� вдовзі, відкинувши «партитуру» кла� сика, почав творити виставу так, як підказувала йому власна неймовірна творча інтуїція. Проте він дбав, щоб актори одержували професійне ви� ховання, якого йому самому не вис� тачало, й постійно запрошував у те� атр найвідоміших режисерів, а мене пропонував їм у асистенти, ро� зуміючи, що після від’їзду постанов� ника я потім стежитиму за художнім рівнем вистави. Власне, так і було. Коли у Воронежі відкрили філіал Ленінградського державного інсти� туту театру, кіно і музики, я спершу викладав у ньому сценічну мову, зго� дом — майстерність актора. Мені за� пропонували вступати до аспіранту� ри. І сталося так, що ця пропозиція підштовхнула мене зробити інший вибір. Оскільки на той час я вже мав самостійні вистави, вирішив здобува� ти режисерську освіту. Потім я зро� зумів, що це було не випадково. Ще в училищі, коли захворів педагог, який мав з нами підготувати сцену Кочкарьова, Подкольосіна та Агафії з «Одруження» Гоголя, ми вирішили репетирувати її самостійно. І якось мимоволі вийшло, що з трьох сту� дентів саме я почав вести репе� тиційний процес. Тоді ще визнали вдалим моє використання в зіграній нами сцені образу Русі�тройки, що працював на асоціативному рівні. Певно, вже в той час я, не усвідомлю� ючи цього, звертав свій погляд у напрямі режисури. — Ви вступали на курс якогось конкретного режисера? — Так, хотів потрапити до Андрія Олександровича Гончарова. На співбесіді відомий педагог Марія Йо� сипівна Кнебель поцікавилася, чому я — вже відомий актор та ще й з ÍÅÑÒÐÈÌÍÈÉ ÏËÈÍ ÒÂÎÐ×ÎÑÒ² Â ×ÀÑ² 401 кількома власними постановками — вирішив знову вчитися. Я розповів, що на рівні задуму проблем не маю, а складнощі починаються тоді, коли цей задум треба втілити через ак� торів. Вона пояснила, що режисер зможе донести свою ідею до ар� тистів, якщо дасть їм правильний на� прямок — це буде не тільки допомо� гою для них, а й виражальним засо� бом того, чого постановник в даний момент прагне. Тільки тоді артисти починають не лише розуміти ідеї ре� жисера, а й ніби «привласнюють» їх. Після нашої розмови Кнебель схва� лила мій намір продовжити освіту. Навчання з Гончаровим було дуже насиченим. Та й пізніше, вже маючи різні посади в театрі, я намагався що� разу приїжджати на творчі лабора� торії, які він проводив. Цікаво, що Андрій Олександрович, хоч і працював у провідних московських театрах і здійснював вистави на різних сценах, ніколи не забирав своєї трудової книжки з інституту театрального мис� тецтва, вважаючи його основним місцем своєї роботи. Подібна ситуація повторилася і в моїй біографії, відколи я працюю в Україні. Й мушу визнати, що саме такий стан справ мене влаш� товує найбільше. — Ставши дипломованим режи� сером, ви повернулися у Вороніж? — Ні. Я поїхав у Горьківський драматичний театр, де став черговим режисером. Треба сказати, що мене вмовляли не кидати успішної актор� ської кар’єри. Та я зрозумів, що не зможу поєднувати ці дві діаметраль� но протилежні мистецькі спеціаль� ності. Я не мав, на відміну від Олега 402 ËÞÄÌÈËÀ ÆÈË²ÍÀ Ñöåíà ç âèñòàâè «Áî¿ ì³ñöåâîãî çíà÷åííÿ» Âîëãîãðàäñüêîãî äðàìàòè÷íîãî òåàòðó ³ì. Ì.Ãîðüêîãî Єфремова, такої гідної подиву влас� тивості природно «перетікати» з однієї іпостасі в іншу й зробив свій вибір на користь режисури, бо існу� вати в ній мені стало значно цікавіше, ніж просто грати. Коли приїхав у Горький, одержав пропозицію здійснити постановку популярної п’єси Михайла Шатрова «Більшови� ки». Оскільки тоді ідеологія була по� над усе, її успішне сценічне втілення могло принести мені так зване суспільне визнання. Та перед цим я бачив у Москві виставу Єфремова за цією п’єсою й вважав, що точніше, краще втілити цю драму на сцені не� можливо. Три дні я думав над нею, намагаючись переосмислити цей твір, знайти свій власний підхід до нього. Оскільки це не вдалося, відмо� вився від постановки. А через кілька років усе�таки повернувся до п’єси й зумів сказати зі сцени те, чого не знайшли в ній мої попередники. Для провідної актриси театру Антоніни Миколаївни Самаріної, яка відзначала свій ювілей, здійснив виставу «Дивна місіс Севідж» Джона Патріка, що пізніше впродовж багатьох років йшла на цій сцені з великим успіхом у глядачів. У Горькому моя доля теж складалася вдало. На третій рік я став головним режисером театру — одним із наймолодших в Союзі. Репертуар поповнила комедія «Лихо з розуму» в моїй постановці. І так збіглося, що саме в цей період визнанням високо� го художнього рівня театру стало надання йому звання академічного. — У режисурі вам допомагало те, що раніше ви грали на сцені? — Безсумнівно. Як і те, що й під час навчання в училищі при Малому театрі теж пізнавав ази акторської професії. Недарма і викладав май� стерність актора. Навіть при геніаль� ному режисерові, який у сучасному театрі став головною фігурою, й з новітніми технічними засобами спек� такль не матиме успіху без таланови� тих артистів. Я завжди вважав, що навчати акторів треба на кращих зразках драматургії. А своєрідним творчим талісманом був для мене твір Грибоєдова «Лихо з розуму», поста� новки якого здійснював не раз. І за� вжди переконувався: це така змістов� на, насичена література, що в будь� який час вона відкривається не� сподіваною, співзвучною саме цій епосі стороною. Комедія Грибоєдова ÍÅÑÒÐÈÌÍÈÉ ÏËÈÍ ÒÂÎÐ×ÎÑÒ² Â ×ÀÑ² 403 Çàñëóæåíà àðòèñòêà Óêðà¿íè Îëüãà Ïèñàð — Ãåääà, íàðîäíèé àðòèñò Óêðà¿íè Îëåêñàíäð Áåçñìåðòíèé — àñåñîð Áðàê ó âèñòàâ³ Êè¿âñüêîãî ÒÞÃó «Ãåääà Ãàáëåð» була й у репертуарі Горьківського театру, показаному в Москві. Диви� тися наших акторів приходили артис� ти Малого театру, на сцені якого ми грали. Це не могло не радувати. Ще серед пам’ятних мені вистав зга� дується «На всякого мудреця доволі простоти», добре прийнята на фести� валі в Костромі, присвяченому ювілею Олександра Островського, а також «Пасажирка» за п’єсою Зоф’ї Посмиш, сцени з якої навіть потрапи� ли у популярний в Союзі театральний календар. Не раз мої вистави були відзначені нагородами на фестива� лях, хоч у радянський час вони проходили і не так часто. — Цікаво, а в інші театри вас за� прошували? — Так. Після Горького я очолив Саратовський драматичний театр. Саме там було здійснено «Тихий Дон» за Михайлом Шолоховим — мас� штабну виставу, за яку нас навіть преміювало Міністерство культури СРСР. Оформити його я пропонував відомому київському художнику Да� нилу Лідеру, з яким познайомився ще під час гастролей Горьківського теат� ру в столиці України. Він був тоді дуже зайнятий, а тому порадив за� просити свого молодого колегу Ми� хайла Френкеля. І саме з цієї сце� нічної роботи почалося наше плідне співробітництво з талановитим ху� дожником, яке триває впродовж ба� гатьох десятиліть. Він зробив тоді справді унікальне яскраве оформ� лення, яке чудово передало саму суть вистави. До речі, макет його потім з успіхом демонструвався на різних художніх виставках, зокрема й міжнародних. — Які ще з вистав саратовсько� го періоду потішили ваше режисер� ське самолюбство? — Насамперед вистава «Три сестри». Для мене тоді було важливо, щоб глядачі відчули, як минає час, а з ним — і саме життя, як людина співвідноситься з часом, як може ке� рувати ним. Недарма у Чехова є сце� на, де розбивається настінний годин� ник. Полк залишив місто, хазяйкою в домі стала прагматична та владна Наталя — час відійшов, а з ним най� важливіша частина життя трьох се� стер. І недарма у фіналі п’єси слова «Треба жити. Треба!» означають, по суті, що сценічним героїням лишило� ся одне — просто доживати. Сто� личні театрознавці звернули тоді ува� гу на музичне оформлення вистави. Я відібрав для нього класичні твори, які відтворювали різні пори року. Саме це й давало відчуття нестримно� го плину часу. В Саратові я здійснив ще й доволі відому в колишньому Союзі виставу «Енергійні люди». Кри� тики відзначали, що стилістику Васи� ля Шукшина мені вдалося осягнути навіть краще за Георгія Товстоного� ва, хоча в його виставі блискуче грав Євгеній Лебєдєв, який буквально за� ворожував глядачів своїми сценічни� ми трюками. У мене ж комедія була вирішена в стилі російського лубка, а дія розгорталася під живу музику єврейського оркестру. Треба сказа� ти, що в цій виставі так звана проста радянська людина поставала не дуже привабливою. І коли ми вирішили по� казати спектакль на гастролях у Ки� єві, дозвіл довелося одержувати аж у Москві. Бо, як виявилося, Шукшин в Україні був забороненим автором. 404 ËÞÄÌÈËÀ ÆÈË²ÍÀ — Завдяки гастролям очолюва� них вами театрів вас уже знали в Києві. Саме тому ви й вирішили переїхати в Україну? — Ні. Я був одним із кандидатів на посаду головного режисера Київського академічного театру російської драми імені Лесі Українки. Мене попросили затриматися в Ки� єві, поки переглядатимуть вистави претендентів і вирішуватимуть питан� ня про це призначення. Проте харківський режисер Володимир Не� нашев, який мріяв перебратися до столиці, звернувся по допомогу до свого друга — письменника Анатолія Софронова, котрий у радянські часи мав дуже велику вагу в керівних партійних органах, і його клопотання перед Першим секретарем ЦК Ком� партії України Володимиром Щер� бицьким вирішило все. Дійшло до того, що навіть звільнили з роботи працівників Міністерства культури, які підтримували мою кандидатуру. Після всіх цих прикрощів я повернув� ся в Росію, де почав працювати у Волгоградському драматичному театрі головним режисером. До речі, саме там одержав звання «Заслуже� ний діяч мистецтв Росії». — Отже, новий колектив і — но� вий період у творчості?.. — По суті, саме так і було. На той час я вже сформувався як режисер і навіть вимогливі критики відзначали, ÍÅÑÒÐÈÌÍÈÉ ÏËÈÍ ÒÂÎÐ×ÎÑÒ² Â ×ÀÑ² 405 Ñâÿòà íå â³äáóëîñÿ... Ñöåíà ç âèñòàâè «Ëÿëüêîâèé ä³ì» що вистави мої зроблені добротно. У Волгограді я, зокрема, поставив дуже мало знану в нас трагедію Шекспіра «Цимбелін», виставу «Зико� ви» Горького, що здобула першу премію на одному з фестивалів, та «Бої місцевого значення» Кон� дратьєва — обидві вистави в сценог� рафічному оформленні Михайла Френкеля. Особливо вражав візуаль� ний образ останньої. Київський ху� дожник використав прямокутники з металевих сіток, які то піднімалися, то опускалися, створюючи відчуття гострої небезпеки, близьких вибухів. Оце все холодне, жорстке, дзвінке залізо, що деформувалося на очах глядачів, іноді здавалося вирвами від бомб і неймовірно образно передава� ло жахливу людиновбивчу атмосфе� ру війни. Ми багато експериментува� ли, використовували не тільки різні матеріали, різні фактури, але й різні стилі. Й прикладом уміння виходити за межі власної режисерської стилістики був для мене Анатолій Ефрос. Адже, прийшовши в Театр на Таганці, він «На дні» Горького й «Мізантропа» Мольєра поставив у творчій манері засновника цього колективу Юрія Любимова. Вважаю це ознакою справді високої майстерності. — Відчувається, що волгоград� ський період для вас теж був справді вдалим. А хто цього разу за� просив вас до Києва? — Після ситуації з Театром ро� сійської драми я вирішив, що шлях в Україну для мене закрито назавжди. І коли двадцять років тому змушений був залишити все і приїхати в Київ, де батьки, які вже жили в цьому місті, потребували моєї турботи, вважав, що вже не працюватиму в театрі. — Та, на щастя, знайшлися люди, які не погодились на таку втрату для українського сценічного мистецтва… — Мені було б дуже складно адаптуватися, якби не моя дружба з багатьма видатними київськими мит� цями, які підтримали мене тоді. До речі, саме Михайло Френкель, який був на той час головним художником Театру імені Лесі Українки, запропо� нував керівництву запросити мене для постановок. На сцені театру я здійснив три спектаклі: «Ціну» Артура Міллера, «Подію» Володимира Набо� кова, «Сміх лангусти» Джона Маррел� ла. Запрошував мене для постановок і Едуард Маркович Митницький — в Театр драми і комедії на Лівому бе� резі Дніпра. Можливо, я був би чер� говим режисером у Російській драмі, якби головним не прийшов у театр талановитий і амбітний Володимир Петров. Він чесно мені сказав: «Два таких режисери — не на користь театрові. Ви — майстер. Для чого нам влаштовувати змагання між собою?». — Невже він боявся порівнянь? Адже в нього теж були неординарні й визнані критиками вистави. — Я його не засуджую, бо знав тоді тільки один приклад успішного співіснування двох режисерів в одно� му театрові: головний режисер Теат� ру на Малій Бронній Олександр Дунаєв усіляко сприяв творчості Анатолія Ефроса. Коли ж потім Ефрос запросив на Таганку Анатолія Васильєва, два майстри не змогли разом працювати. Власне, ніякого «творчого сусідства» не терпів і Ге� оргій Товстоногов. Своїх навіть най� 406 ËÞÄÌÈËÀ ÆÈË²ÍÀ талановитіших учнів він ніколи не лишав в своєму театрі. — Здається, сьогодні ви можете навести ще один приклад плідного творчого існування двох режисерів в одному колективі : адже тривалий час здійснюєте свої постановки в Київ� ському академічному театрі юного гля� дача на Липках поруч з його художнім керівником Віктором Гиричем. — Про нього я можу сказати тільки добрі слова. Віктор Сергійович запросив мене в театр, маючи на меті використати мої здібності як педагога. Звісно, перші роки були періодом, як то кажуть, «притирання». Але ху� дожній керівник зрозумів, що я не прагну будь�що ствердити себе в очо� люваному ним колективі й не претен� дую на роль лідера. У нас встановили� ся хороші, довірливі взаємини, я його не підводжу. І це сприяє нашій успішній роботі в театрі. — А коли вас запросили викла� дачем в Інститут театрального мис� тецтва — нині Національний універ� ситет театру, кіно і телебачення імені Карпенка�Карого? — Цим я завдячую насамперед Миколі Миколайовичу Рушковсько� му, який невдовзі після мого приїзду до Києва запропонував мені вести разом з ним його акторський курс, і тодішньому завідувачу кафедри ре� жисури драми та акторської май� стерності Володимиру Миколайовичу Судьїну, з яким ми спільно пройшли згодом великий творчий і педа� гогічний шлях. Дружбою з ним я над� звичайно дорожу. Сьогодні наші ко� лишні студенти працюють у багатьох театрах України, чимало з них мають почесні звання, відзначені різними нагородами. Я ж тепер займаюсь вихованням не тільки майбутніх акторів, а й режисерів. — Але й для акторів ТЮГу ви всі ці роки теж лишаєтесь вдумливим і вмілим педагогом. Про це говорять всі артисти, які з вами працювали. — Дуже добре, що вони це ро� зуміють. Адже мені не раз доводило� ся брати для постановки п’єси, які за� здалегідь вважалися «не касовими», проте могли багато дати для творчого зростання молодих акторів. У зв’язку з цим згадаю хоча б «Мораль пані Дульської». Мені говорили: «Як у Ки� єві можна ставити п’єсу Запольської після чудової, справді хрестоматійної вистави Леоніда Варпаховського?». Та для мене не йшлося про якесь «пе� ретягування канату». Це був уже інший час, інше сприйняття класич� ного твору, інший жанр — я ставив не комедію, а серйозну життєву дра� му, переживаючи яку люди мало не опинялися на межі божевілля. На одній з вистав побувала група з Польщі. А для поляків твір їхнього знаменитого драматурга — все одно що для українців «Украдене щастя» Івана Франка. Наші гості знали чимало різних сценічних версій твору Габрієлі Запольської, та з подивом відзначили, що саме в Києві вперше побачили постановку, відмінну від усіх попередніх режисерських трактувань. — Ви не побоялися в театрі, роз� рахованому на молодь та юнацтво, ставити ще й такого складного для втілення автора як Генрік Ібсен? — Це й справді непростий для розуміння і не шлягерний автор. Недарма Бернард Шоу серед ÍÅÑÒÐÈÌÍÈÉ ÏËÈÍ ÒÂÎÐ×ÎÑÒ² Â ×ÀÑ² 407 драматургів ставив його на друге місце після Шекспіра — за психологічною та побутовою до� стовірністю, символікою, інтелек� туальністю. Моєю першою виставою в Театрі на Липках була саме «Гедда Габлер» великого норвезького драматурга. Багатьом запам’яталася в образі героїні талановита актриса Ольга Писар. Коли її життя трагічно обірвалося, єдиною виконавицею заголовної ролі лишилася Анжеліка Гирич (тоді вона ще носила прізвище Горб). Я був її педагогом в інституті й розумів, що через відсутність належного життєвого й сценічного досвіду вона внутрішньо ще не готова до цієї ролі. Проте вона її зіграла. І без подолання цього рубежу потім би не було «Лялькового дому» Генріка Ібсена, де актриса переконливо перевтілюється в Нору. — На цій виставі я зауважила, що молоді глядачі (а часто це під� літки) уважно вслухаються в текст, прагнучи його осмислити. — Це для мене дуже важливо. Одного разу я спостерігав, як після вистави кілька учнів з групи, що при� йшла в театр для ознайомлення з п’єсою рекомендованого шкільною програмою автора, запитували у вчи� тельки: «Так чого Нора залишила свій дім?». Вони не розуміли цього з точки зору сучасного побутового прагма� тизму. Здавалося б, вона мала все і могла продовжувати таке життя. Але я впевнений — якщо учні почали шукати відповідь на поставлене ними запитання, вони рано чи пізно її знай� дуть. До речі, я свідомо вирішував цю виставу без надмірної театральності, швидше в традиційному візуальному плані. Віктора Гирича навіть здивува� ло, що не були обіграні замовлені те� атром дорогі красиві костюми. Влас� не, йде підготовка до Різдва, можна було б поставити ефектний номер. Та мені треба було зосередити увагу глядачів саме на слові, розумінні того, чому в цьому домі не відбулося свята, яке проходить десь там за стіною. І хоча спершу учні, можливо, трохи й нудьгують, бо їм не вистачає актив� ної дії, та поступово втягуються в сприйняття цієї драматургії, що ви� магає справжньої роботи душі. — Не можна обійти увагою вашо� го «Міщанина�щляхтича» Мольєра, який викликав у критиків чимало суперечок. — Моїм задумом було повернути на сцену справжню Мольєрівську виставу, в кінці якої мав бути бал. Тим більше, що справді вдалу музику написав композитор Сергій Бедусен� ко. Треба віддати йому належне — він уміє чути побажання конкретного режисера щодо здійснюваної ним вистави. Зокрема, в першій дії я праг� нув повернути на сцену так звану ха� рактерність. Свого часу, коли я здо� бував освіту, з нею вели шалену бо� ротьбу, вважаючи її ознакою поганого смаку, і настільки очистили театр від неї, що домінувати стала справжня без�характерність. Ролі вчителів Журдена (його грав Валерій Войтенко) я доручив акторам стар� шого віку, сподіваючись, що вони ще зберегли здатність до органічного ха� рактерного існування на сцені. Та, на жаль, виявилося, що я помилився. Тому вистава не вийшла такою, якою вона мені бачилась. Проте глядачі дуже добре сприймали думку про те, що не можна відмовлятися від своєї національності, від свого середови� ща, яку точно доносила чудова ак� триса Валерія Чайковська. Та й ар� тисти в цій виставі були вдягнені в костюми з українськими національ� ними мотивами. — А як особисто у вас відбував� ся перехід з одного національного середовища в інше? 408 ËÞÄÌÈËÀ ÆÈË²ÍÀ — Ніякого внутрішнього протис� тояння в мене не було. І по батьковій, і по материнській лінії маю україн� ське коріння. Походжу з козацького роду, представники якого, певно, бу� ли міцними людьми, бо мали прізвище чи прізвисько «Дубина». Просто на якомусь етапі його записали по�іншо� му, додавши суфікс. Але, звичайно, я усвідомлював себе не українцем, а росіянином, бо виріс й сформував� ся у відповідному середовищі та ро� сійській культурі. Та це не було го� ловним. Я помітив, що Київ не любить людей «зі сторони». Моє входження в його мистецьке середовище відбу� валося складно й повільно. Здається, «своїм» я відчув себе тоді, коли в 1999 році одержав першу премію «Київська пектораль» за виставу «Пригоди Тома Сойєра». Вона була визнана кращою виставою для дітей і досі лишається в репертуарі Театру юного глядача на Липках. Пізніше номінувався на цю премію також мю� зикл «Кицькин дім» Сергія Бедусенка в моїй постановці, та не став перемож� цем, оскільки нині більше цінуються живий звук, голос, оркестр, шуми, ми ж змушені були зробити запис. Це по� в’язано зі специфікою дитячого театру, де часто за день доводиться показува� ти дві�три вистави. У трупі не знай� деться стільки акторів, які могли б вживу в них співати. Ще одну «Київську пектораль», уже в 2001 році, одержала вистава «Лис Микита» за Іва� ном Франком. — Ті, хто її дивився, згадують, скільки сатиричних асоціацій із сьо� годенням вона викликала. Дехто навіть пропонував свого часу влаш� тувати спеціальний перегляд для наших депутатів. Здається, то було ÍÅÑÒÐÈÌÍÈÉ ÏËÈÍ ÒÂÎÐ×ÎÑÒ² Â ×ÀÑ² 409 Ñöåíà ç âèñòàâè «Áåçòàëàííà (Áåçòàëàííÿ) » Êè¿âñüêîãî àêàäåì³÷íîãî òåàòðó þíîãî ãëÿäà÷à íà Ëèïêàõ не перше ваше звернення до укра� їнської класики? — Ні, раніше в Камерному театрі на Єреванській я поставив «Місячну пісню» за драматичними етюдами Олександра Олеся. Взагалі, в кожного режисера — свій рахунок до власних сценічних робіт. І якщо я не був задо� волений першими своїми постановка� ми на київській сцені, то сьогодні можу сказати, що дві нові мої вистави, після яких я пред’являв собі значно менше претензій, ніж до інших, здійснені саме за творами українських авторів. Йдеться про «Химеру» Недди Нежданої (спектакль одержав спеціальний приз журі на Дев’ятому міжнародному фес� тивалі античного мистецтва «Бос� порські агони») та «Безталання» Івана Карпенка�Карого. — Навіть цей вибір свідчить про широку амплітуду ваших твор� чих інтересів. Цікаво, що вас привабило в творі неординарної сучасної авторки? — Коли Недда подивилась мою виставу, вона була здивована тим, які плани відкрилися в її творі. Але я не намагався привнести щось своє. Як правило, звертаюсь тільки до того, що сам автор, навіть цього не усвідомлюючи, заклав у своєму творі, й намагаюсь «витягти», «дістати» цей глибинний зміст. Для мене найваж� ливішою в драмі була тема кохання. Його зникнення призводить до того, що людина повертається до тварин� них інстинктів. Здається, чи не пер� шим звернули на це увагу засновни� ки театру абсурду Ежен Йонеско та Семюел Беккет. П’єса «Носороги» як� раз і спрямована проти подібного озвіріння людини. У «Химері» Мес� саліна, відома як найрозпусніша жінка своєї доби, виявляється здат� ною на піднесене почуття кохання, через що для неї стають неможливи� ми її колишні захоплення. Щоб підси� лити цей її внутрішній конфлікт, я ввів у виставу Вовчицю. Це і образ жінки (згадаймо, що саме вона виго� дувала Ромула і Рема — засновників Рима), і уособлення повії. І ось таку Вовчицю, себе колишню, прагне вби� ти в собі Мессаліна. Заради свого ко� хання вона готова й прийняти смерть. Взагалі, талант любові — великий дар, даний далеко не кожному. — По суті, оцю тему любові ви продовжуєте і в своїй найновішій прем’єрі. — Справді так. Тільки цього разу це кохання на рівні Ромео і Джуль� єтти приходить до двох молодих лю� дей з бідного українського села. Про вбогий побут, низький культурний рівень життя цих героїв свідчить сама лексика, яку обрав автор. І раптом — пристрасті на рівні Шекспіра. Гнат загинув, бо хотів здолати своє кохан� ня, та не зміг. — Ви наполягли на тому, щоб було збережено ту назву вистави, яку спочатку дав сам драматург — «Безта� лання». Чому це для вас так важливо? — Бо йшлося в творі не про якийсь окремий випадок гіркої долі двох, трьох або чотирьох людей, а про невміння українців поєднати палку вдачу з розважливим міркуванням, че� рез що їм не вдається зробити своє життя гармонійним і краще організова� ним. Відчувалося, що драматург серй� озно замислювався над цими особли� востями національного характеру. Мені здається, що вони проявляються доволі часто й сьогодні. — Цю ж виставу на вашому ре� жисерському курсі здійснили Ваші студенти. Чим подібні й чим відрізня� ються рішення педагога і учнів? — Студенти самі поставили свій навчальний спектакль, але, так би мовити, під моїм творчим наглядом. Звичайно, ми детально розібрали сю� жет, особливості характерів персо� 410 ËÞÄÌÈËÀ ÆÈË²ÍÀ нажів. Решта належала їм — а це й обрання жанру вистави, її стилістики, образного вирішення. Навчальну вис� таву було зіграно як мелодраму й адре� совано насамперед до почуттів гля� дачів. І вона справді вийшла дуже емоційною. Я спершу вагався, чи звер� татися мені теж до цієї п’єси, й почав роботу над нею тільки тоді, коли знай� шов власний варіант прочитання кла� сичного твору Карпенка�Карого. Мені більше хотілося розкрити його тра� гедійну сутність. Тому масштаб при� страстей, які розігруються на тлі сільського побуту, підкреслювала по� тужна музика Євгена Станковича. Підсилювала динамічну напругу твору й сценографія молодого художника Федора Александровича, де викорис� тано образ борони з вістрями. — Віддавши стільки років режи� сурі, що нині можете сказати про те, в чому найбільша складність і най� більша привабливість цього фаху. — Професію режисера вважаю однією з найскладніших у світі. Адже режисерові доводиться працювати з людьми, які є неповторними творчи� ми особистостями, тому вони завжди «тягнуть ковдру на себе», тобто навсібіч. Щоб поєднати ці — такі різні — прагнення, амбіції, розуміння, фантазії, зусилля й спрямувати їх на досягнення спільного художнього результату, треба докласти дуже ба� гато зусиль. Я вже не згадую про не� обхідність знайти особливий підхід до кожного з артистів. А приваб� ливість якраз у тому, що в результаті цієї непростої (і складної щоразу по�новому!) роботи можеш досягти успішного результату і сказати зі сцени словами драматурга й вустами артистів, які стали твоїми однодумцями, те, що тебе хвилює, тривожить, від чого ти б хотів застерегти. Привабливість режи� сури і в тому, що вона дає можливість пізнавати людину і навколишній світ не через логічні поняття й наукові визна� чення, а використовуючи метафори, об� рази, асоціації. По суті, ти твориш свою особливу художню реальність, якої раніше не існувало. Цей процес ней� мовірно збуджує, захоплює і, попри розчарування, дарує справжню радість від твоїх власних якихось відкриттів і творчих осяянь. — Режисери�педагоги завжди говорять, що вони не тільки вчать, а й самі навчаються під час спілку� вання зі своїми учнями. — Цей процес необхідний. Мені завжди цікаво, як сприймають мої вистави студенти. Якось мені довело� ся почути таку оцінку, що, знаходячи сучасний, навіть новаторський спо� сіб існування вистави, я ніби за крок до цього зупиняюсь і повертаюсь до традиції. Гадаю, це дуже точне виз� начення. Я справді вважаю, що театр не може існувати без опертя на тра� дицію, на школу. Я вперше відчув це ще під час навчання в Москві й потім усвідомив уже в зрілому віці: розквіт культури не може початися з нуля. Рухатися вперед можна тільки на базі минулого. На мою думку, акторській школі належить бути консерватив� ною. Як майбутні художники мають пройти шлях освоєння рисунка, ком� позиції, правил поєднання кольорів, так і актору необхідно засвоїти пев� ний обов’язковий набір знань, що до� поможе йому існувати в будь�якому драматургічному матеріалі й неорди� нарній за формою сучасній виставі. А ще я вчуся у нашої — такої безпо� середньої — дитячої публіки. ÍÅÑÒÐÈÌÍÈÉ ÏËÈÍ ÒÂÎÐ×ÎÑÒ² Â ×ÀÑ² 411 � Ó áåçìåæíîìó ïðîñòîði Ãîãîëÿ 412 Êàðòèíà Ãàëèíè ÑÅÂÐÓÊ Ó рік 200�ліття від дня народження Миколи Гоголя — письменника, що здобув справді світове виз� нання, практично не було в Україні мистецького колективу, який би не підготував вистави чи спеціальної програми, приуроченої до ювілею на� шого знаменитого земляка. От і в ре� пертуарі київського ТЮГу на Липках з’явилася нова вистава «Шинель», створена за однойменною повістю класика літератури молодим режисе� ром Олегом Мельничуком. Олег — випускник Київського Національного університету театру, кіно і телеба� чення імені І.Карпенка�Карого, де спершу здобув акторську освіту в знаного педагога Леоніда Арте� мовича Олійника, а згодом режисер� ську — в Костянтина Михайловича Дубиніна, нині ж працює в Закарпа� тському обласному угорському дра� матичному театрі, в Береговому. Якщо не згадувати його «Приборкан� ня непокірної» В.Шекспіра, поставле� ного на одному з випускних курсів університету, режисерський доро� бок Олега поки що доволі скромний: це «Осіння нудьга» за М. Некрасовим і «Одруження» М.Гоголя на бере� говській сцені та «Колотнеча в Кйоджі» К.Гольдоні, здійснена в Чернівецькому музично�драматично� му театрі імені Ольги Кобилянської. Проте прем’єрний спектакль в сто� личному театрі юного глядача виявив нові риси художнього мислення по� становника. Олег Мельничук, тонко відчувши, які можливості відкриває перед режисером фантасмагоричний світ Гоголя, вперше звертається до стилю яскравого за образністю, ме� тафоричного театру. Сам він подбав і про музичне й художнє оформлення вистави. Митець спершу здійснив її на малій сцені, а пізніше успішно присто� совував і до великої — зокрема, на Другому відкритому фестивалі театрів для дітей та юнацтва «ТЮГ�2009» в місті Макіївці, де «Шинель» здобула нагороди за найкращу режисуру та найкраще виконання чоловічої ролі актором Русланом Гофуровим, а та� кож на гастролях у Львові, де схваль� но відгукнувся про роботу колег зна� менитий Роман Віктюк. Обраний стиль просто зобов’язу� вав Олега Мельничука зробити свої� ми однодумцями акторів, які грають у нього, інакше його спіткала б не� вдача. І режисерові вдалося практич� но з усіма, хто працював над виста� вою, досягти взаєморозуміння. Звісно, воно з’явилося не відразу. Спільне осмислення матеріалу йшло через звернення як до літературного твору, так і до його трактувань різни� ми митцями. Зокрема, переглянули фільм «Шинель», де роль Акакія Акакійовича Башмачкіна грав Ролан Биков, відеозапис вистави театру «Современник» з Мариною Нейоло� вою в головній ролі. Віднайшли навіть італійський фільм, який сюжет Гоголя переносив у Італію 30�х років мину� лого століття. Все це стимулювало колективний творчий пошук, у який були втягнуті навіть технічні пра� цівники, котрі забезпечували світло� ве й звукове оформлення вистави. Тож режисерові лишалося вирішува� ти, які із запропонованих ідей не роз� ходяться з його власною концепцією майбутньої вистави й органічно впи� шуться в її структуру. А приклад вільного творчого мислення запропо� 413 нував він сам, образно трансформу� ючи звичайні побутові речі, скажімо, картонні коробки, паперові стрічки, та використовуючи кінопроекції, які з’яв� ляються не тільки на екрані, а й на стінах залу. Особливо вражають зоб� раження, що створюють відчуття пов� ної беззахисності немовляти, котре приходить у цей великий і дуже загроз� ливий для нього світ. І це враження в гля� дачів тільки наростає, бо перед ними минає, епізод за епізодом, життя вже до� рослої, але все одно маленької (в «чаплінському» розумінні цього слова) людини. Вона, зі своїм вразливим внутрішнім світом, теж беззахисна — перед бідністю, наступом мегаполісу, який безжально перемелює кожну індивідуальність, перед зверхністю столоначальника, жорстокими глузу� ваннями колег�чиновників і зневагою тих, з ким доводиться спілкуватися поза стінами департаменту. На сцені не просто відтворено долю героя, а й філософськи осмис� лено (звісно, разом із Гоголем) саму суть життя. І не випадково вистава починається, так би мовити, з кінця — з уявного похорону Башмачкіна, нікому не потрібної істоти, після якої замість придатних речей залишилося хіба що кілька аркушів паперу з не� зрозумілими словами: «Дивно влаш� тований світ наш». Певно, сумніви не дають спочити Акакію Акакійовичу й на тому світі, бо він з’являється на сцені, щоб розвинути свою думку далі: «Дивно влаштований світ наш. Чи отримуємо ми те, чого бажаємо, чи досягаємо ми того, до чого, здається, навмисне приготовані наші сили? Все відбувається навпаки. Як химерно, як незбагненно грається нами доля наша…» А гра долі почи� нається вже тоді, коли вибирається ім’я новонародженому немовляті, 414 ËÞÄÌÈËÀ ÆÈË²ÍÀ Ðåæèñåð Îëåã Ìåëüíè÷óê якому, здається, не щастить уже з тих перших його днів. Тому такого значення набуває в спектаклі епізод вибору імені дитини, де помічник ре� жисера Лідія Хуторян майстерно, ніби оповідаючи билину, читає ав� торський текст. Башмачкіна грає, крім Руслана Гофурова, також Олександр Ярема. І він не менше колеги вартий нагоро� ди за цю роль. Проте виконують її ак� тори дещо по�різному. Якщо в Гофу� рова сценічний герой більше заглиб� лений у себе, в свої рефлексії, то Ярема знаходить для Акакія Ака� кійовича яскравіші характерні деталі. До речі, саме він запропонував вико� ристати своєрідний монітор, де Баш� мачкін міг би захоплено виписувати на піску улюблені ним літери. В цьому своєму виокремленому світі герой по� чувається художником і майстром, а тому й «служить з любов’ю», чим дуже дивує інших дрібних чиновників. Всі, хто з’являється на сцені по� руч із Башмачкіним, названі режисе� ром «фантомами». Певно, тому що вони здатні існувати в різних часових вимірах — у минулому й сьогоденні, перевтілюватися в чиновників з де� партаменту, пасажирів метро, пере� хожих на вулиці, кравців, судових ви� конавців. Їх образи в двох актор� ських складах створюють Віктор Степаненко, В’ячеслав Василюк, Олександр Зорін, Ярослав Герус, Во� лодимир Плахов, В’ячеслав Кошелєв і Олександр Чмихалов. Фантомом� спогадом постає також Мати Баш� мачкіна, яку грають Ірина Лановенко та Іоланта Пилипенко. Вибудовуючи асоціативно�об� разний ряд своєї вистави, режисер використав не тільки повість «Ши� нель», а й «Записки божевільного» та деякі інші твори Гоголя, що дало йому можливість, розсунувши рамки одно� го сюжету, вийти в безмежний про� стір філософського й творчого мис� лення нашого безсмертного класика. І, в цьому, безсумнівно, одна із скла� дових успіху нової постановки Олега Мельничука. Ó ÁÅÇÌÅÆÍÎÌÓ ÏÐÎÑÒÎÐI ÃÎÃÎËß 415 Ðîëü Àêàê³ÿ Àêàê³éîâè÷à Áàøìà÷ê³íà ãðàþòü äâà àêòîðè — Îëåêñàíäð ßðåìà ³ Ðóñëàí Ãîôóðîâ << /ASCII85EncodePages false /AllowTransparency false /AutoPositionEPSFiles true /AutoRotatePages /None /Binding /Left /CalGrayProfile (Dot Gain 20%) /CalRGBProfile (sRGB IEC61966-2.1) /CalCMYKProfile (U.S. Web Coated \050SWOP\051 v2) /sRGBProfile (sRGB IEC61966-2.1) /CannotEmbedFontPolicy /Error /CompatibilityLevel 1.4 /CompressObjects /Tags /CompressPages true /ConvertImagesToIndexed true /PassThroughJPEGImages true /CreateJDFFile false /CreateJobTicket false /DefaultRenderingIntent /Default /DetectBlends true /DetectCurves 0.0000 /ColorConversionStrategy /CMYK /DoThumbnails false /EmbedAllFonts false /EmbedOpenType false /ParseICCProfilesInComments true /EmbedJobOptions true /DSCReportingLevel 0 /EmitDSCWarnings false /EndPage -1 /ImageMemory 1048576 /LockDistillerParams false /MaxSubsetPct 100 /Optimize true /OPM 1 /ParseDSCComments true /ParseDSCCommentsForDocInfo true /PreserveCopyPage true /PreserveDICMYKValues true /PreserveEPSInfo true /PreserveFlatness true /PreserveHalftoneInfo false /PreserveOPIComments true /PreserveOverprintSettings true /StartPage 1 /SubsetFonts true /TransferFunctionInfo /Apply /UCRandBGInfo /Preserve /UsePrologue false /ColorSettingsFile () /AlwaysEmbed [ true ] /NeverEmbed [ true ] /AntiAliasColorImages false /CropColorImages true /ColorImageMinResolution 300 /ColorImageMinResolutionPolicy /OK /DownsampleColorImages true /ColorImageDownsampleType /Bicubic /ColorImageResolution 300 /ColorImageDepth -1 /ColorImageMinDownsampleDepth 1 /ColorImageDownsampleThreshold 1.50000 /EncodeColorImages true /ColorImageFilter /DCTEncode /AutoFilterColorImages true /ColorImageAutoFilterStrategy /JPEG /ColorACSImageDict << /QFactor 0.15 /HSamples [1 1 1 1] /VSamples [1 1 1 1] >> /ColorImageDict << /QFactor 0.15 /HSamples [1 1 1 1] /VSamples [1 1 1 1] >> /JPEG2000ColorACSImageDict << /TileWidth 256 /TileHeight 256 /Quality 30 >> /JPEG2000ColorImageDict << /TileWidth 256 /TileHeight 256 /Quality 30 >> /AntiAliasGrayImages false /CropGrayImages true /GrayImageMinResolution 300 /GrayImageMinResolutionPolicy /OK /DownsampleGrayImages true /GrayImageDownsampleType /Bicubic /GrayImageResolution 300 /GrayImageDepth -1 /GrayImageMinDownsampleDepth 2 /GrayImageDownsampleThreshold 1.50000 /EncodeGrayImages true /GrayImageFilter /DCTEncode /AutoFilterGrayImages true /GrayImageAutoFilterStrategy /JPEG /GrayACSImageDict << /QFactor 0.15 /HSamples [1 1 1 1] /VSamples [1 1 1 1] >> /GrayImageDict << /QFactor 0.15 /HSamples [1 1 1 1] /VSamples [1 1 1 1] >> /JPEG2000GrayACSImageDict << /TileWidth 256 /TileHeight 256 /Quality 30 >> /JPEG2000GrayImageDict << /TileWidth 256 /TileHeight 256 /Quality 30 >> /AntiAliasMonoImages false /CropMonoImages true /MonoImageMinResolution 1200 /MonoImageMinResolutionPolicy /OK /DownsampleMonoImages true /MonoImageDownsampleType /Bicubic /MonoImageResolution 1200 /MonoImageDepth -1 /MonoImageDownsampleThreshold 1.50000 /EncodeMonoImages true /MonoImageFilter /CCITTFaxEncode /MonoImageDict << /K -1 >> /AllowPSXObjects false /CheckCompliance [ /None ] /PDFX1aCheck false /PDFX3Check false /PDFXCompliantPDFOnly false /PDFXNoTrimBoxError true /PDFXTrimBoxToMediaBoxOffset [ 0.00000 0.00000 0.00000 0.00000 ] /PDFXSetBleedBoxToMediaBox true /PDFXBleedBoxToTrimBoxOffset [ 0.00000 0.00000 0.00000 0.00000 ] /PDFXOutputIntentProfile () /PDFXOutputConditionIdentifier () /PDFXOutputCondition () /PDFXRegistryName () /PDFXTrapped /False /Description << /CHS <FEFF4f7f75288fd94e9b8bbe5b9a521b5efa7684002000410064006f006200650020005000440046002065876863900275284e8e9ad88d2891cf76845370524d53705237300260a853ef4ee54f7f75280020004100630072006f0062006100740020548c002000410064006f00620065002000520065006100640065007200200035002e003000204ee553ca66f49ad87248672c676562535f00521b5efa768400200050004400460020658768633002> /CHT <FEFF4f7f752890194e9b8a2d7f6e5efa7acb7684002000410064006f006200650020005000440046002065874ef69069752865bc9ad854c18cea76845370524d5370523786557406300260a853ef4ee54f7f75280020004100630072006f0062006100740020548c002000410064006f00620065002000520065006100640065007200200035002e003000204ee553ca66f49ad87248672c4f86958b555f5df25efa7acb76840020005000440046002065874ef63002> /DAN <FEFF004200720075006700200069006e0064007300740069006c006c0069006e006700650072006e0065002000740069006c0020006100740020006f007000720065007400740065002000410064006f006200650020005000440046002d0064006f006b0075006d0065006e007400650072002c0020006400650072002000620065006400730074002000650067006e006500720020007300690067002000740069006c002000700072006500700072006500730073002d007500640073006b007200690076006e0069006e00670020006100660020006800f8006a0020006b00760061006c0069007400650074002e0020004400650020006f007000720065007400740065006400650020005000440046002d0064006f006b0075006d0065006e0074006500720020006b0061006e002000e50062006e00650073002000690020004100630072006f00620061007400200065006c006c006500720020004100630072006f006200610074002000520065006100640065007200200035002e00300020006f00670020006e0079006500720065002e> /DEU <FEFF00560065007200770065006e00640065006e0020005300690065002000640069006500730065002000450069006e007300740065006c006c0075006e00670065006e0020007a0075006d002000450072007300740065006c006c0065006e00200076006f006e002000410064006f006200650020005000440046002d0044006f006b0075006d0065006e00740065006e002c00200076006f006e002000640065006e0065006e002000530069006500200068006f006300680077006500720074006900670065002000500072006500700072006500730073002d0044007200750063006b0065002000650072007a0065007500670065006e0020006d00f60063006800740065006e002e002000450072007300740065006c006c007400650020005000440046002d0044006f006b0075006d0065006e007400650020006b00f6006e006e0065006e0020006d006900740020004100630072006f00620061007400200075006e0064002000410064006f00620065002000520065006100640065007200200035002e00300020006f0064006500720020006800f600680065007200200067006500f600660066006e00650074002000770065007200640065006e002e> /ESP <FEFF005500740069006c0069006300650020006500730074006100200063006f006e0066006900670075007200610063006900f3006e0020007000610072006100200063007200650061007200200064006f00630075006d0065006e0074006f00730020005000440046002000640065002000410064006f0062006500200061006400650063007500610064006f00730020007000610072006100200069006d0070007200650073006900f3006e0020007000720065002d0065006400690074006f007200690061006c00200064006500200061006c00740061002000630061006c0069006400610064002e002000530065002000700075006500640065006e00200061006200720069007200200064006f00630075006d0065006e0074006f00730020005000440046002000630072006500610064006f007300200063006f006e0020004100630072006f006200610074002c002000410064006f00620065002000520065006100640065007200200035002e003000200079002000760065007200730069006f006e0065007300200070006f00730074006500720069006f007200650073002e> /FRA <FEFF005500740069006c006900730065007a00200063006500730020006f007000740069006f006e00730020006100660069006e00200064006500200063007200e900650072002000640065007300200064006f00630075006d0065006e00740073002000410064006f00620065002000500044004600200070006f0075007200200075006e00650020007100750061006c0069007400e90020006400270069006d007000720065007300730069006f006e00200070007200e9007000720065007300730065002e0020004c0065007300200064006f00630075006d0065006e00740073002000500044004600200063007200e900e90073002000700065007500760065006e0074002000ea0074007200650020006f007500760065007200740073002000640061006e00730020004100630072006f006200610074002c002000610069006e00730069002000710075002700410064006f00620065002000520065006100640065007200200035002e0030002000650074002000760065007200730069006f006e007300200075006c007400e90072006900650075007200650073002e> /ITA <FEFF005500740069006c0069007a007a006100720065002000710075006500730074006500200069006d0070006f007300740061007a0069006f006e00690020007000650072002000630072006500610072006500200064006f00630075006d0065006e00740069002000410064006f00620065002000500044004600200070006900f900200061006400610074007400690020006100200075006e00610020007000720065007300740061006d0070006100200064006900200061006c007400610020007100750061006c0069007400e0002e0020004900200064006f00630075006d0065006e007400690020005000440046002000630072006500610074006900200070006f00730073006f006e006f0020006500730073006500720065002000610070006500720074006900200063006f006e0020004100630072006f00620061007400200065002000410064006f00620065002000520065006100640065007200200035002e003000200065002000760065007200730069006f006e006900200073007500630063006500730073006900760065002e> /JPN <FEFF9ad854c18cea306a30d730ea30d730ec30b951fa529b7528002000410064006f0062006500200050004400460020658766f8306e4f5c6210306b4f7f75283057307e305930023053306e8a2d5b9a30674f5c62103055308c305f0020005000440046002030d530a130a430eb306f3001004100630072006f0062006100740020304a30883073002000410064006f00620065002000520065006100640065007200200035002e003000204ee5964d3067958b304f30533068304c3067304d307e305930023053306e8a2d5b9a306b306f30d530a930f330c8306e57cb30818fbc307f304c5fc59808306730593002> /KOR <FEFFc7740020c124c815c7440020c0acc6a9d558c5ec0020ace0d488c9c80020c2dcd5d80020c778c1c4c5d00020ac00c7a50020c801d569d55c002000410064006f0062006500200050004400460020bb38c11cb97c0020c791c131d569b2c8b2e4002e0020c774b807ac8c0020c791c131b41c00200050004400460020bb38c11cb2940020004100630072006f0062006100740020bc0f002000410064006f00620065002000520065006100640065007200200035002e00300020c774c0c1c5d0c11c0020c5f40020c2180020c788c2b5b2c8b2e4002e> /NLD (Gebruik deze instellingen om Adobe PDF-documenten te maken die zijn geoptimaliseerd voor prepress-afdrukken van hoge kwaliteit. De gemaakte PDF-documenten kunnen worden geopend met Acrobat en Adobe Reader 5.0 en hoger.) /NOR <FEFF004200720075006b00200064006900730073006500200069006e006e007300740069006c006c0069006e00670065006e0065002000740069006c002000e50020006f0070007000720065007400740065002000410064006f006200650020005000440046002d0064006f006b0075006d0065006e00740065007200200073006f006d00200065007200200062006500730074002000650067006e0065007400200066006f00720020006600f80072007400720079006b006b0073007500740073006b00720069006600740020006100760020006800f800790020006b00760061006c0069007400650074002e0020005000440046002d0064006f006b0075006d0065006e00740065006e00650020006b0061006e002000e50070006e00650073002000690020004100630072006f00620061007400200065006c006c00650072002000410064006f00620065002000520065006100640065007200200035002e003000200065006c006c00650072002000730065006e006500720065002e> /PTB <FEFF005500740069006c0069007a006500200065007300730061007300200063006f006e00660069006700750072006100e700f50065007300200064006500200066006f0072006d00610020006100200063007200690061007200200064006f00630075006d0065006e0074006f0073002000410064006f0062006500200050004400460020006d00610069007300200061006400650071007500610064006f00730020007000610072006100200070007200e9002d0069006d0070007200650073007300f50065007300200064006500200061006c007400610020007100750061006c00690064006100640065002e0020004f007300200064006f00630075006d0065006e0074006f00730020005000440046002000630072006900610064006f007300200070006f00640065006d0020007300650072002000610062006500720074006f007300200063006f006d0020006f0020004100630072006f006200610074002000650020006f002000410064006f00620065002000520065006100640065007200200035002e0030002000650020007600650072007300f50065007300200070006f00730074006500720069006f007200650073002e> /SUO <FEFF004b00e40079007400e40020006e00e40069007400e4002000610073006500740075006b007300690061002c0020006b0075006e0020006c0075006f00740020006c00e400680069006e006e00e4002000760061006100740069007600610061006e0020007000610069006e006100740075006b00730065006e002000760061006c006d0069007300740065006c00750074007900f6006800f6006e00200073006f00700069007600690061002000410064006f0062006500200050004400460020002d0064006f006b0075006d0065006e007400740065006a0061002e0020004c0075006f0064007500740020005000440046002d0064006f006b0075006d0065006e00740069007400200076006f0069006400610061006e0020006100760061007400610020004100630072006f0062006100740069006c006c00610020006a0061002000410064006f00620065002000520065006100640065007200200035002e0030003a006c006c00610020006a006100200075007500640065006d006d0069006c006c0061002e> /SVE <FEFF0041006e007600e4006e00640020006400650020006800e4007200200069006e0073007400e4006c006c006e0069006e006700610072006e00610020006f006d002000640075002000760069006c006c00200073006b006100700061002000410064006f006200650020005000440046002d0064006f006b0075006d0065006e007400200073006f006d002000e400720020006c00e4006d0070006c0069006700610020006600f60072002000700072006500700072006500730073002d007500740073006b00720069006600740020006d006500640020006800f600670020006b00760061006c0069007400650074002e002000200053006b006100700061006400650020005000440046002d0064006f006b0075006d0065006e00740020006b0061006e002000f600700070006e00610073002000690020004100630072006f0062006100740020006f00630068002000410064006f00620065002000520065006100640065007200200035002e00300020006f00630068002000730065006e006100720065002e> /ENU (Use these settings to create Adobe PDF documents best suited for high-quality prepress printing. Created PDF documents can be opened with Acrobat and Adobe Reader 5.0 and later.) >> /Namespace [ (Adobe) (Common) (1.0) ] /OtherNamespaces [ << /AsReaderSpreads false /CropImagesToFrames true /ErrorControl /WarnAndContinue /FlattenerIgnoreSpreadOverrides false /IncludeGuidesGrids false /IncludeNonPrinting false /IncludeSlug false /Namespace [ (Adobe) (InDesign) (4.0) ] /OmitPlacedBitmaps false /OmitPlacedEPS false /OmitPlacedPDF false /SimulateOverprint /Legacy >> << /AddBleedMarks false /AddColorBars false /AddCropMarks false /AddPageInfo false /AddRegMarks false /ConvertColors /ConvertToCMYK /DestinationProfileName () /DestinationProfileSelector /DocumentCMYK /Downsample16BitImages true /FlattenerPreset << /PresetSelector /MediumResolution >> /FormElements false /GenerateStructure false /IncludeBookmarks false /IncludeHyperlinks false /IncludeInteractive false /IncludeLayers false /IncludeProfiles false /MultimediaHandling /UseObjectSettings /Namespace [ (Adobe) (CreativeSuite) (2.0) ] /PDFXOutputIntentProfileSelector /DocumentCMYK /PreserveEditing true /UntaggedCMYKHandling /LeaveUntagged /UntaggedRGBHandling /UseDocumentProfile /UseDocumentBleed false >> ] >> setdistillerparams << /HWResolution [2400 2400] /PageSize [612.000 792.000] >> setpagedevice

Світло духовності й доброти. Нестримний плин творчості в часі. У безмежному просторі Гоголя

Репозитарії

Схожі ресурси