Висока естетика поетичного слова Ліни Костенко
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2010
|
| Schriftenreihe: | Культура слова |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37098 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Висока естетика поетичного слова Ліни Костенко / С. Єрмоленко // Культура слова. — 2010. — Вип. 73. — С. 6-16. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-37098 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-370982012-09-06T12:08:30Z Висока естетика поетичного слова Ліни Костенко Єрмоленко, С. Мовосвіт Ліни Костенко 2010 Article Висока естетика поетичного слова Ліни Костенко / С. Єрмоленко // Культура слова. — 2010. — Вип. 73. — С. 6-16. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37098 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Мовосвіт Ліни Костенко Мовосвіт Ліни Костенко |
| spellingShingle |
Мовосвіт Ліни Костенко Мовосвіт Ліни Костенко Єрмоленко, С. Висока естетика поетичного слова Ліни Костенко Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Єрмоленко, С. |
| author_facet |
Єрмоленко, С. |
| author_sort |
Єрмоленко, С. |
| title |
Висока естетика поетичного слова Ліни Костенко |
| title_short |
Висока естетика поетичного слова Ліни Костенко |
| title_full |
Висока естетика поетичного слова Ліни Костенко |
| title_fullStr |
Висока естетика поетичного слова Ліни Костенко |
| title_full_unstemmed |
Висока естетика поетичного слова Ліни Костенко |
| title_sort |
висока естетика поетичного слова ліни костенко |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Мовосвіт Ліни Костенко |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37098 |
| citation_txt |
Висока естетика поетичного слова Ліни Костенко / С. Єрмоленко // Культура слова. — 2010. — Вип. 73. — С. 6-16. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT êrmolenkos visokaestetikapoetičnogoslovalínikostenko |
| first_indexed |
2025-07-03T18:49:01Z |
| last_indexed |
2025-07-03T18:49:01Z |
| _version_ |
1836652735900942336 |
| fulltext |
моВоСВіт
Ліни КоСтЕнКо
Світлана Єрмоленко
ВИСОКА ЕСТЕТИКА
ПОЕТИЧНОГО СЛОВА ЛІНИ КОСТЕНКО
Уже понад півстоліття живемо в силовому полі естетики
поетичного слова Ліни Костенко. Це слово сприймають читачі,
хочуть ним думати, надають йому символічного значення, що
й забезпечує самостійне життя авторського тексту, який пере-
ходить в інший часовий і просторовий вимір.
Слово, — писав О. О. Потебня, — лише тому є органом дум-
ки та неодмінною умовою всього наступного розуміння світу
й себе, що спочатку є символом, ідеалом і має всі властивості
художнього твору.
Зміст одного із символів українського слова конденсований
у вислові Ліни Костенко — мого народу гілочка тернова, а та-
кож у поезії «Біль єдиної зброї» — з епіграфом Лесі Українки
й пристрасним монологом про долю української мови — мови
трагічної і водночас безсмертної. Це висока громадянсь-
ка поезія, актуальна й для нашого сьогодення, коли постійно
розігрується мовна карта поділу України, коли ставиться під
загрозу статус державності української мови, коли, за слова-
ми поетеси, труну мові «не тільки вороги, а й діти власні те-
шуть». Чуємо закиди про те, що української літературної мови
немає, що не вироблена ще українська термінологія, бракує лі-
тературних стандартів. Читаємо неоковирні заробітчанські пе-
реклади, художні твори, насичені жаргонізмами, вульгаризма-
Мовосвіт Ліни Костенко 7
ми, лайкою, і мимоволі згадуються рядки вірша Ліни Костен-
ко. Вони були викликані конкретною суспільно-політичною
ситуацією, а тепер можемо проводити аналогії не лише із су-
спільно-політичною, а й із культуромовною ситуацією. У наш
час надто актуальний біль поетеси за ту українську мову, що
колоситься на рідному полі, що є добірним зерном і несе висо-
кий інтелектуальний, естетичний зміст.
Через слово Ліни Костенко намагаємось зрозуміти не ли-
ше наш час і себе в ньому, а й усвідомити рівень розвитку
української літературної мови, яка становить вищу культиво-
вану форму національної мови і національної культури. Хоч
у сучасній інтерпретаційній стилістиці (герменевтиці) дослід-
ники намагаються відійти від формули «відбиття, відображення
світу в мові письменника», проте символічна природа мови,
слова детермінує постійний зв’язок національна мова — мова
письменника. Чи не тому в сучасних лінгвостилістичних до-
слідженнях найчастіше співвідносними виступають поняття
національна мовна картина світу та індивідуальна мовна кар-
тина світу. Обидва ці поняття пов’язані з категорією часу.
Творче (креативне) поетичне слово — це символ певного часу.
Саме мовотворчість Ліни Костенко становить мірило розвит-
ку української літературної мови другої половини ХХ ст. в її
поетичному жанровому різновиді: ця мова виявилася своєю
для читачів різних вікових та соціальних груп і уособлює
своєрідний символ, естетичний ідеал літературної мови як
стрижневого компонента національної культури.
Кожна епоха має свій ідеал, зокрема й мовний, писемно-
літературний ідеал. Саме так прочитуємо авторський висновок
про неоднозначну взаємозалежність часу і поетичного таланту:
Ще не було епохи для поетів,
Але були поети для епох.
Висока естетика мови — це ословлення автором високих тем
не так у розумінні суспільно значущих тем (за цим критерієм
теж визначається місце митця в історії літературної мови),
як вияв ставлення людини-творця до таких тем, а тим самим
утвердження високого в людині. І тоді будь-яка тема набуває
суспільної вагомості, а найінтимніший вірш прочитується як
Культура слова №73’ 20108
вічний і високий людський ідеал. Можна досліджувати антро-
поморфізм, антропоцентризм сучасної поетичної метафори,
розкривати її когнітивну природу, механізм творення, але че-
рез такий аналіз годі пізнати антропоцентризм природний,
сутнісний, коли весь огром людських думок, переживань укон-
кретнюється в одній особистості, коли й історія подається
через душу однієї конкретної людини, тому й олюднюється,
інтимізується. Тобто висока естетика слова — це найбільший
ступінь привласнення слова, таке послугування загальновжи-
ваною мовою, яке читач прикладає до себе, чує в собі авторські
інтонації і завдяки актуалізованій семантиці слова сприймає
його зміст як власне відкриття мовних таємниць.
Висока естетика поетичного слова Ліни Костенко детермінує
крилатість думки й афористичність висловів, що стали зна-
ковими для багатьох життєвих ситуацій наших сучасників,
увійшли в культурний дискурс на рівні інтимного сприйнят-
тя. Мовотворчість нашої сучасниці вивчають дисертанти, роз-
кладаючи по поличках слова-терміни, слова-новотвори, моде-
люючи лексико-семантичні й асоціативні поля час, душа, сло-
во, розглядаючи, як вербалізується концептосфера «природа»
в індивідуальному поетичному мовомисленні тощо.
Поетичне слово Ліни Костенко аналізують історики українсь-
кої літературної мови, бо ж і справді, уявити літературну мову
другої половини ХХ ст. без мовотворчості письменниці не
можна. Так, академік В. М. Русанівський пише, що це «поете-
са зі своїм філософським баченням сучасного їй світу у його
зв’язках з минулим», що вона використовує народнорозмовне,
фольклорне джерело, церковнослов’янізми, мистецьку лекси-
ку, історизми, її поезія вирізняється антропоморфічною приро-
дою метафори, оригінальними епітетами» (Русанівський В. М.
Історія української літературної мови. — К., 2001. — С. 354).
Висока естетика слова поетеси зумовила входження його
в сучасний навчально-дидактичний дискурс. Чіткість думки,
щирість висловлених почуттів, які кожний читач мимоволі
сприймає як свої, допомагає глибше зрозуміти особливості ук-
раїнської мови, такої природної, глибинної, звичної і водночас
незвичайної, оригінальної через особливості авторського сло-
Мовосвіт Ліни Костенко 9
вовживання, гру звуковою і семантичною структурою слова,
природне вживання фразеологізмів, які часто стають основою
формування характерної образної деталі, що безпосередньо
відтінює змінюваність настрою людини.
Про феномен позачасовості, точніше надчасовості, слóва пое-
теси варто замислитися і філологам, і психологам, і філософам.
Ми ж маємо для спостереження тільки авторський текст. У ньому
органічно поєднуються й такі звичні в побутовому спілкуванні
висловлювання-нарікання — Здається, часу і не гаю, а не всти-
гаю, не встигаю, і філософський, глибинний погляд на життєву
ситуацію, відтворену в автентичних репліках діалогу, які пере-
носять читача в іншу тональність спілкування:
То сядь спочинь.
— А ніколи мені.
— От і мені все ніколи та й ніколи.
Хоч як біжи, а все у довжину.
Наздоганяючи час, відчуваючи його стрімкий плин у змін-
ності, змінюваності нашої мови, сучасні письменники наввипе-
редки пропонують свої мовні експерименти — модерні, пост-
модерні, часто епатажні новації. Мета цих новотворів — само-
реалізуючись у слові, ствердити себе, свою інакшість, непов-
торність, закарбувати свій голос у конкретній добі.
Ліна Костенко вибирає свою мовну формулу часу, стверджу-
ючи: «Не час минає, а минаєм ми». Суб’єктивне, особистісне
переживання часу по-різному вербалізується в поетичній мові.
Поезія — ніби чутлива мембрана, та сфера, яка тільки їй вла-
стивими засобами має здатність затримати час. Поет має свої
дефініції часу. Зміст філософської категорії передають інди-
відуально-авторські словесні образи на зразок Час не наша
власність; І час біжить, як цифри на табло; Немає моря глиб-
шого, ніж Час; А час — він мудрий, фікції скасує; Час, вели-
кий диригент,/ Перегортає ноти на пюпітрі. Інші образи ча-
су, з якими безпосередньо пов’язане конкретне життя люди-
ни, вимірюється хвилинами, годинами, роками. Тому й про-
тиставлені в одному контексті два прагматичні змісти часу:
Єдиний, хто не втомлюється, — час.
А ми живі, нам треба поспішати..
Культура слова №73’ 201010
В українській лексиці й фразеології відбито особливе став-
лення людини до часу як із погляду дієвості, активності людини
в житті (поспішати, встигати, квапитись, наздоганяти час),
так і з погляду, так би мовити, вічності, тобто того часу, від яко-
го людина не залежить, у якому настає хвилина втоми від життя
і з’являються інші роздуми про час, зокрема вислови із вираз-
ним іронічним компонентом, як в усталеній народнорозмовній
фразі: Не буде коли й умерти. Саме структурно-семантичний
зв’язок із цим висловом виявляємо в тексті твору «Маруся Чу-
рай»:
То я й не кваплюсь.
Вмерти завжди встигну.
А часу все одно не дожену.
Розгалужене в поетичних текстах Ліни Костенко лексико-
семантичне поле «час» об’єднує насамперед повнозначні сло-
ва безсмертя, віки (вік), вічність, вчора, завтра, дні (день),
ніч, епоха, ера, літа, роки (рік), століття, хвилина. мить,
майбутнє, минуле, пора, темп, сучасність, споріднені з на-
званими субстантивами лексеми на зразок вічний, одвічний,
вовіки, сучасний, тисячолітній, прислівникові слова вже, ще,
тепер, колись давно та ін., а також певні афікси із часовою се-
мантикою, як, скажімо, префікс пра-. Актуалізацію семи ‘час’
засвідчують утворені за моделлю іменників прадід, прабаба
слова пракорова, прапівень, прамісто, прапам’ять, праворо-
та, прапес:
Що тут було за праворітьми світу?
Чом не створили скіфи алфавіту?
Лише прапам’ять долітає звідти,
перемиває золотий пісок.
Багато міг би розказати вітер,
але у вітру голос пересох...
Глибинний семантичний зв’язок словесного образу часу,
пам’яті, надто історичної, із вітром належить до знакових в ук-
раїнській поезії. Його можна простежити, зокрема, на Шевчен-
кових контекстах, а втім, ремінісценції, алюзії, чи, за сучасною
термінологією, інтертекстуальні зв’язки поезії Ліни Костенко
із текстами Тараса Шевченка виявляємо в численних творах.
Мовосвіт Ліни Костенко 11
Чи не найпоказовіший із таких зв’язків — перегук Шевченко-
вого Все йде, все минає — і краю немає (Поема «Гайдамаки» ) і
Усе іде, але не все минає Над берегами вічної ріки (Вірш Л. Ко-
стенко «Сосновий ліс перебирає струни»).
Лексико-асоціативне поле часу, вербалізоване й актуалізо-
ване в мовомисленні поетеси, безпосередньо пов’язане з функ-
ціонуванням дієслів іти, минати. Час як високе поняття, непід-
владне людині, поєднується в поетичній мові з типовими укра-
їнськими реаліями, формуючи виразний індивідуальний образ:
І засміялась провесінь: — Пора! —
За Чорним Шляхом, за Великим Лугом —
Дивлюсь: мій прадід, і пра-пра, пра-пра —
Усі ідуть за часом, як за плугом..
Улюблена словотвірна форма поетеси веде нас у різні іс-
торичні часи, як, скажімо, у поезії «Пращур»:
Коли ридали сосни янтарем
і динозаври ніжились в щириці,
коли ще жив у пралісі пралев,
коли у небі глибали праптиці,
коли льоди зсувалися із гір
і ще була не ящірка, а ящір, —
який він був, мій особистий пращур,
неандерталець, вертикальний звір?
Звертаємо увагу не лише на показову стилістичну функцію
слів із часовим компонентом пра-, а й на дієслово глибати
(‘важко махати крилами, повільно летіти’), зафіксоване в Слов-
нику за редакцією Б. Грінченка і в Етимологічному словни-
ку української мови, де є вказівка на його походження з бой-
ківського говору. Стилістична гармонія дієслова та іменникової
номінації праісторичних птиць праптиці — характерна де-
таль тонкого авторського відчуття семантичних глибин і форм
українського слова.
Сема ‘час’ наявна й у двох співвідносних прислівникових
формах ще та уже:
по той бік річки все було ще первісне,
по цей бік річки все уже прогрес
Культура слова №73’ 201012
Епітети й метафори теж перебувають в асоціативно-
семантичному полі «час»: спогад предивний; сон, що лиш торк-
нувся пам’яті вустами.
Читач поезій Ліни Костенко відкриває для себе необмежені
можливості мови щодо народження поетичних образів із поєд-
нання звичних загальновживаних слів. Абстрактні, книжні но-
мінації «одомашнюються» в несподіваній сполучуваності, пое-
тичні метафори високого звучання об’єднуються із сусідніми
розмовно-побутовими висловами, пор.: На пораду зійшлися
два віки; Пливуть віки, а він пливе й собі; Історія стоїть біля
дороги та й дивиться, хто їде по соші.
Час захоплює в орбіту своєї дії не лише історію (що більш
наочно й змістово вмотивовано), а й лексеми пам’ять, спо-
гад, спомин, згадка, семантична структура яких імпліцитно
містить компонент ‘час’. Відчуття стилістичної ваги кожного із
синонімічних слів спонукає до глибшого пізнання й відкриття
читачеві змісту слова, як у випадку зіставлення висловів на
згадку і на спомин у поезії «Фото у далекий вирій»:
Та все писав «На спомин». Не «На згадку».
Бо згадка що? Зітхнеш — і одлетить.
А спомин — це таке щось неповторне,
таке щось невимовне і сумне,
що коли він крилом своїм огорне,
то це уже ніколи не мине.
Це цілий світ, якийсь інакший вимір,
який ніколи нас не полиша.
А може, спомин — це далекий вирій,
де вже посмертно гріється душа?..
Рефлексія над семантикою конкретного слова, відчуття йо-
го внутрішньої форми, а також звукових перегуків слів (яви-
ще паронімічної атракції) розширює асоціативний словник
української мови, пор.:
Тебе немає. Але є мій спомин.
Я не згадаю, ні, я спом’яну.
І спом’яну, і пом’яну.
І ще раз війни прокляну.
Мовосвіт Ліни Костенко 13
За первинним змістом ословлених пейзажних і конкретно-
побутових картин постає глибинна оцінка національної історії,
національного характеру, і тоді ці вислови поповнюють скарби
поетичної фразеології української мови:
Шматок землі,
ти звешся Україною,
Ти був до нас. Ти будеш після нас.
—————————
Співає кожен, хто якої може.
І так співає, як йому дано.
—————————
Йде череда, туман взяла на роги.
—————————
Нерівня душ — це гірше, ніж майна.
—————————
Чужа душа — то, кажуть, темний ліс,
А я кажу : Не кожна, ой не кожна!
Чужа душа — то тихе море сліз
Плювати в неї — гріх тяжкий, не можна.
Здушили сльози — не виходь на люди.
Болить душа — не виявляй на вид.
Душа летить в дитинство, як у вирій,
бо їй на світі тепло тільки там.
У мене, пане, слово не куповане,
і я його не продаю!
Речення-сентенції — характерна ознака мовомислення Ліни
Костенко. Показово, що для багатьох понять філософського
змісту поетеса має афористичні народнорозмовні або поетичні
відповідники. Наприклад, у сучасній науковій і публіцистичній
мові спостерігаємо актуалізацію термінологічних слів-понять
національна (етнічна) ідентичність, самоідентифікація. Пое-
тичний афоризм лаконічно передає той самий зміст, виявляючи
невичерпні можливості народної мудрості, закладеної у спо-
конвічно живому розмовному слові:
Культура слова №73’ 201014
Але було це твердження наївне,
бо всяк народ на ділі доведе —
хоч там нема того, що є деінде,
зате є те, чого нема ніде.
Говорячи про високу естетику слова поетеси, маємо на увазі
той рівень української літературної мови, в якому органічно
поєдналися інтелектуалізм і глибоко національна чуттєвість,
емоційність вислову. Вони у всьому:
— в коротких репліках-реакціях на висловлену думку:
А правда, пане, слово більмувате./ Воно не бачить, хто його
сказав («Маруся Чурай»). (Як тут не згадати казку про правду,
яка не може озватися, бо вона вже пообідала!);
— в кинутій ніби ненароком оцінній фразі: Пушкар сказав,
що злочин — непрощенний./ Карати треба, що там гово-
рить;
— у грі звуковою формою слова (Горбань охляв од чуба до
халяв; де ще городам городище сниться);
— у навмисному зіставленні лексем, у яких багатозначність
виконує стилістичну функцію несподіваного поєднання (Бід-
несенький мій ліс, він зовсім задубів!; І стежка, по якій вже
тільки сніг іде...);
— у нестримному потоці народнорозмовної фразеології,
яка найвиразніше передає характер національного мислення
і важко надається до перекладу іншими мовами (Грицько ж, він
міряв не тією міркою; Буває всяко, доля — не черінь). Мож-
на перекласти слова як назви реалій (хоч труднощі виникати-
муть, скажімо, зі словом черінь), можна знайти й еквівалентні
сталі звороти, але як відтворити легкість розмовного слова, ті
м’які переходові інтонації, синтагми—оцінки, в яких позачасо-
ва мудрість народного слова, філософський зміст поєдналися
з інтимністю, щирістю розмови?
Звертаємо увагу на розмовні інтонації, на синтаксичні струк-
тури, що не вкладаються у формальні синтаксичні схеми,
а передають особливості природних діалогів, органічного спіл-
кування. Чи можна назвати це копіюванням реальних діалогів?
Адже саме їм притаманні повтори, словесні підхоплення, чер-
гування питань і відповідей, об’єднаних спільними компонен-
тами, напр.:
Мовосвіт Ліни Костенко 15
Було, питаю:
— Ну чого ви, мамо?
Усе журилась, не була б то мати:
— Мені чого, мені щоб добре вам.
Висока естетика слова Ліни Костенко полягає в органічному
поєднанні книжних лексичних засобів і народнорозмовних або
традиційних фольклорних, пор.:
оскільки людство допливло наввимашки
до значно вищих форм свого буття.
що ніби скіфи — вихідці із Персії,
тут корінний лиш коник-стрибунець
До народнорозмовних належать і оказіоналізми на зразок
зогріток (від зогрітися/зігрітися), пташно (бо там у небі зо-
ряно і пташно), новинкар (що буде й там розказувать нови-
ни) і розмовне слово придибунки, а також фрази з культурно-
історичними фрагментами знання:
У цих краях торгуючи давно,
грек прорубав у Скіфію вікно
«Я їду, отже, я існую»,
так пояснив їй, що життя — це рух.
Як засіб стилізації мови виступають слова возросший.
возсіяв, внімаю, но, осінити, множество, преуспів, подвигну,
діло жизні (це слова мови мандрівного дяка з поеми «Маруся
Чурай»), вмонтовані в афоризми. Таке слововживання дово-
дить, що художня мова здатна оживити, стилістично піднести
лексику різних часових і стильових різновидів:
Мені не треба слави ані грошей,
ані щоб сильний світу похвалив, —
аби хто-небудь, мислію возросший,
до мене часом слух свій прихилив.
Але я прочитателів не маю.
Сам пишу, і сам собі внімаю.
Часом важко визначити (розмежувати), де слово взяте живцем
з історії, слово зі старослов’янським, чи староукраїнським оре-
Культура слова №73’ 201016
олом, або запозичене безпосередньо із розмовно-просторічної
практики, а де сконструйоване автором за моделлю історично-
мовною, фольклорною.
Пошуки найвдалішого образного слова подібні до вживан-
ня точного терміна в науковому тексті. Ця точність знайденого
порівняння справді вражає, як наукове відкриття. Приклади та-
ких відкриттів і в порівняннях, і в поетичних фразеологізмах,
народжених змістом та формою авторського висловлення.
Амплітуда часового сприймання й художньої трансформації
українського слова в поезії Ліни Костенко надзвичайно широка,
тому кожний лінгвостилістичний зріз, зокрема спроектований
на високу естетику поетичного слова, неодмінно виявлятиме
нові семантичні обертони, конотації авторського слововживан-
ня, що збагачує словник національної мови.
Володимир Калашник
Любов Савченко
МОВНО-ЕСТЕТИЧНІ ЗНАКИ
ДУША — ПЕЧАЛЬ — СЛОВО У ПОЕТИЧНОМУ
СВІТІ ЛІНИ КОСТЕНКО
Кожний поет являє своїм сучасникам і прийдешньому осо-
бливий світ роздумів, почуттів, оцінок, матеріалізований у мо-
ві. Поезія виражає творчу індивідуальність у її внутрішніх
перетвореннях, духовних пошуках. Неповторний світ лірики
Ліни Костенко видається індивідуально-глобальним усесвітом,
що органічно поєднує найінтимнішу таїну земного буття з прос-
торово-часовими вимірами космічного.
За О. Потебнею, «світ мистецтва складається з [...] малих
і простих знаків великого світу» (Потебня О. О. Естетика і по-
етика слова. — К., 1985. — С. 125). Правомірність цієї думки
якнайкраще засвідчує поезія Ліни Костенко. Мовотворчість
поетеси — неоціненне надбання естетично вартісних смислів
і цінностей.
Про художньо-словесне мистецтво та його форманти як
своєрідні складники культури народу в її тяглості вагомо го-
|