Мовно-естетичні знаки душа–печаль–слово у поетичному світі Ліни Костенко
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2010
|
| Назва видання: | Культура слова |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37099 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Мовно-естетичні знаки душа–печаль–слово у поетичному світі Ліни Костенко / В. Калашник, Л. Савченко // Культура слова. — 2010. — Вип. 73. — С. 16-22. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-37099 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-370992012-09-06T12:08:32Z Мовно-естетичні знаки душа–печаль–слово у поетичному світі Ліни Костенко Калашник, В. Савченко, Л. Мовосвіт Ліни Костенко 2010 Article Мовно-естетичні знаки душа–печаль–слово у поетичному світі Ліни Костенко / В. Калашник, Л. Савченко // Культура слова. — 2010. — Вип. 73. — С. 16-22. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37099 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Мовосвіт Ліни Костенко Мовосвіт Ліни Костенко |
| spellingShingle |
Мовосвіт Ліни Костенко Мовосвіт Ліни Костенко Калашник, В. Савченко, Л. Мовно-естетичні знаки душа–печаль–слово у поетичному світі Ліни Костенко Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Калашник, В. Савченко, Л. |
| author_facet |
Калашник, В. Савченко, Л. |
| author_sort |
Калашник, В. |
| title |
Мовно-естетичні знаки душа–печаль–слово у поетичному світі Ліни Костенко |
| title_short |
Мовно-естетичні знаки душа–печаль–слово у поетичному світі Ліни Костенко |
| title_full |
Мовно-естетичні знаки душа–печаль–слово у поетичному світі Ліни Костенко |
| title_fullStr |
Мовно-естетичні знаки душа–печаль–слово у поетичному світі Ліни Костенко |
| title_full_unstemmed |
Мовно-естетичні знаки душа–печаль–слово у поетичному світі Ліни Костенко |
| title_sort |
мовно-естетичні знаки душа–печаль–слово у поетичному світі ліни костенко |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Мовосвіт Ліни Костенко |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37099 |
| citation_txt |
Мовно-естетичні знаки душа–печаль–слово у поетичному світі Ліни Костенко / В. Калашник, Л. Савченко // Культура слова. — 2010. — Вип. 73. — С. 16-22. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT kalašnikv movnoestetičníznakidušapečalʹslovoupoetičnomusvítílínikostenko AT savčenkol movnoestetičníznakidušapečalʹslovoupoetičnomusvítílínikostenko |
| first_indexed |
2025-07-03T18:49:05Z |
| last_indexed |
2025-07-03T18:49:05Z |
| _version_ |
1836652740362633216 |
| fulltext |
Культура слова №73’ 201016
олом, або запозичене безпосередньо із розмовно-просторічної
практики, а де сконструйоване автором за моделлю історично-
мовною, фольклорною.
Пошуки найвдалішого образного слова подібні до вживан-
ня точного терміна в науковому тексті. Ця точність знайденого
порівняння справді вражає, як наукове відкриття. Приклади та-
ких відкриттів і в порівняннях, і в поетичних фразеологізмах,
народжених змістом та формою авторського висловлення.
Амплітуда часового сприймання й художньої трансформації
українського слова в поезії Ліни Костенко надзвичайно широка,
тому кожний лінгвостилістичний зріз, зокрема спроектований
на високу естетику поетичного слова, неодмінно виявлятиме
нові семантичні обертони, конотації авторського слововживан-
ня, що збагачує словник національної мови.
Володимир Калашник
Любов Савченко
МОВНО-ЕСТЕТИЧНІ ЗНАКИ
ДУША — ПЕЧАЛЬ — СЛОВО У ПОЕТИЧНОМУ
СВІТІ ЛІНИ КОСТЕНКО
Кожний поет являє своїм сучасникам і прийдешньому осо-
бливий світ роздумів, почуттів, оцінок, матеріалізований у мо-
ві. Поезія виражає творчу індивідуальність у її внутрішніх
перетвореннях, духовних пошуках. Неповторний світ лірики
Ліни Костенко видається індивідуально-глобальним усесвітом,
що органічно поєднує найінтимнішу таїну земного буття з прос-
торово-часовими вимірами космічного.
За О. Потебнею, «світ мистецтва складається з [...] малих
і простих знаків великого світу» (Потебня О. О. Естетика і по-
етика слова. — К., 1985. — С. 125). Правомірність цієї думки
якнайкраще засвідчує поезія Ліни Костенко. Мовотворчість
поетеси — неоціненне надбання естетично вартісних смислів
і цінностей.
Про художньо-словесне мистецтво та його форманти як
своєрідні складники культури народу в її тяглості вагомо го-
Мовосвіт Ліни Костенко 17
ворить Світлана Єрмоленко: «Непересічні мовні особистості
володіють талантом інтуїтивно відчувати колективний досвід
у сприйманні естетичної природи слова й трансформувати йо-
го в такі мовні форми, які і за природою творення, і за харак-
тером сприймання (саме в єдності цих двох процесів!) поста-
ють як мовно-естетичні знаки національної культури» (Єрмо-
ленко С. Я. Нариси з української словесності: (стилістика та
культура мови). — К., 1999. — С. 358-359). Такими мовно-есте-
тичними знаками в український культурі є стрижневі образи-
символи мовотворчості Ліни Костенко.
З-поміж авторських знакових образів привертають увагу
такі, як душа, печаль, слово, що мають не лише самостійну
поетичну семантику, але й набувають додаткових естетичних
смислів шляхом перетинання та взаємодії.
Розгляд названих образів-символів доцільно розпочати з но-
мінування сутності людини — душа. Естетичне наповнення
цього образу здійснюється передусім за рахунок художніх озна-
чень. «Словник епітетів української мови» (Словник епітетів
української мови / С. П. Бибик, С. Я. Єрмоленко, Л. О. Пустовіт. —
К., 1998) фіксує чимало епітетних сполук із цим словом, у тому
числі наводить низку ілюстрацій із поезії Ліни Костенко. Це, зо-
крема, означення характеру людини: Їй сняться хмари і липневі
грози,/ Чиясь душа, прозора при свічі (Тут і далі цитуємо за
виданням: Костенко Ліна. Вибране. — К., 1989. — С. 41) та
оригінальні епітети: Душа, зруйнована, як Троя,/ Свoїх убивць
переживе (С. 542); Уже всі звикли: геніїв немає./ Поснулим ду-
шам велено хропти (С. 207).
Епітетна характеристика внутрішнього світу ліричної герої-
ні, експлікованого в образі душа, багата й різноманітна. З від-
повідних означальних сполук постає її нелегка, часом трагічна
доля: розгублена душа (С. 273), понівечена душа (С. 300), душа
моя, одиначка (С. 218), душа моя, знайдибіда (С. 194), душа,
забинтована білим сміхом (С. 193).
Поодинокі фрагменти поезії містять підкреслено позитивні
означення душі: відкрита моя душа (С. 155), непродана душа
(С. 376), жагуча душа (С. 403).
Авторське означення душі у сполуці душа поза межею
витривалості (С. 226) відтворює найвищу напругу, в якій
Культура слова №73’ 201018
постійно перебуває лірична героїня. Близькими до названого
є образи в генітивних бінарних сполуках біцепси душі (С. 150),
січкарня душ (С. 167), мігрень душі (С. 234) — із соціальною ха-
рактеристикою епохи, в якій живе поетеса. В інших генітивних
метафорах зі словом душа відбито просторово-часовий ви-
мір історії: душа полів (С. 339), кордон душі (С. 261), душа
тисячоліть (С. 347).
Душа як вираження сутності та безсмертя людини у пое-
тичному світі Ліни Костенко оживає, олюднюється, перебуває
у безперервному русі й дії. Показовими з цього погляду є такі
контексти: душа складала свій тяжкий екзамен (С. 14),
зігрілася душа, розмерзлась, ожила (С. 407), душа посварила-
ся з Богом (С. 237), гине моя душа, задивлена в чужу (С. 287),
душею стерп (С. 380), болить душа словами (С. 380), душа до
краю добрела (С. 283), душа пройшла всі стадії печалі (С. 266).
Тобто семантична багатоплановість образу душа забезпечує
йому роль стрижневого компонента авторських афористичних
висловів.
Не втрачаючи своїх внутрішніх і функціональних зв’язків
у межах образної системи ідіостилю, авторські афоризми тя-
жіють до автономного вживання. Це стає можливим завдяки їх
наповненості соціально важливим змістом, морально-етичній
спрямованості, довершеності й естетичності форми. З-поміж
висловів із компонентом душа вирізняємо ті, що розкривають
тему безсмертя народу та його духовних витоків: Цінує ро-
зум вигуки прогресу,/ Душа скарби прадавні стереже (С. 21);
Душа належить людству і епохам (С. 27); Душа шукає слів,
як молитов (С. 254); Душа — єдина на землі держава,/ де
є свобода чиста, як озон (С. 261).
В афористиці Ліни Костенко простежуємо й наскрізну тему
супротиву життєвим випробуванням: Життя — це оббиран-
ня реп’яхів,/ що пазурами уп’ялися в душу (С. 178); Як неви-
мовне віршами не скажеш,/ чи не німою зробиться душа?!
(С. 31). Лірична героїня за будь-яких умов не втрачає віри в
можливість душевної рівноваги: У закутку душі хай буде
трохи сад (С. 68); Сахається розгублена душа,/ почувши рап-
том тихі кроки щастя (С. 273). Однак поетова душа не може
існувати без тривог, оскільки блаженний сон душі мистецтву
не сприяє (С. 88).
Мовосвіт Ліни Костенко 19
Звертаємо увагу й на авторські лексичні новотвори. Се-
ред них особливою експресією вирізняється оказіональний
прислівник щодуші, ужитий в одному синонімічному ряду з ча-
совими позначеннями: І так щодня, щовечора, щоранку,/ так
щодуші! — Мигтить у всі кінці (С. 115).
Важливий атрибут душевного стану поетеси — печаль як
всеохопне відчуття небайдужості, тривоги. Через градацію ви-
міру цього відчуття Ліна Костенко передає його крайню ме-
жу, що стає підставою для переходу в іншу якість — розпач
змінюється надією: Душа пройшла всі стадії печалі/ Тепер
уже сміятися пора (С. 266).
«Словник епітетів української мови» подає два приклади
художніх означень з аналізованим словом. Це чиста печаль
(С. 283) в оточенні поетичних образів (дивна отрута, спраг-
ла жага), що означують силу кохання. Крім того, вказано
на оригінальний епітет прискіпливий у такому контексті: за-
лишилась по мені/ лиш тінь від мене на стіні. / І ця печаль,
прискіплива, як слідчий (С. 212). Серед помічених оригіналь-
них означень назвемо й такі: пронизлива печаль (С. 406), со-
нячна печаль (С. 410), гірка печаль світань (С. 293). Вони
характерні для поетики Ліни Костенко, оскільки відтворюють
складну гаму почуттів авторки та ліричної героїні.
Сема ‘печаль’ наявна і в активно вживаному синонімі ту-
га з посиленою конотацією означуваного. Семантику та екс-
пресивність стрижневої номінації в такому разі визначає кон-
текст, наприклад: у тузі вічної розлуки (С. 99), смертельна туга
плакала органно (С. 225), душі людської туго і тайго (С. 82),
зжилася з тугою чаїною (С. 162). Семантичне поле печаль
таким чином розширюється, перетинаючись із мікрополями
туга, журба, сум, які, у свою чергу, утворюють об’єднане мак-
рополе.
Як і в образі душа, семантичне перетворення поетичного
знака печаль засвідчують оригінальні генітивні сполуки: дотик
печалі (С. 235), гілочка печалі (С. 244), пожежі печалі (С. 314),
печаль годин (С. 255), барельєфи печалі (С. 107), дитя печалі
(С. 370). Матеріалізація абстрактного образу за допомогою
конкретного складника уможливлює слухове, зорове та доти-
кове «вимірювання» печалі, робить відповідне відчуття всео-
сяжно сприйманим.
Культура слова №73’ 201020
Глибокий смисл та емоційність мають афоризми з компо-
нентом печаль: Печаль моя — ріка без переправи,/ На тому
боці спогади живуть (С. 412); Різьбить печаль свої дерево-
рити (С. 344); Так думки печаль прополоскала,/ що, як сад,
під зливою живу (С. 329); Тихо строчать дощі… І навіщо
мені ця печаль?/ Що я хочу спитать у цієї сумної кравчині?
(С. 320). Матеріалізація цього образу в названих сполуках
конкретизує абстрактне поняття як тактильно відчутне. Це від-
чуття підтримують дієслівні форми різьбити та прополоскати.
Останній контекст контамінує значення ‘дощ’, ‘осінь’, ‘печаль’,
а дієслівна форма строчити та назва істоти кравчиня об’єднує
їх, асоціативно утворюючи елегійний, спокійний образ осені.
Сема ‘печаль’ в авторських контекстах перемежовується із
семами ‘слово’ і ‘душа’, формуючи складний триєдиний образ:
І слів нема І туга через край (С. 286); А прийде ніч — болить
душа словами (С. 380); Не говори печальними очима/ те, що
бояться вимовить слова (С. 276). Отже, образи душа й пе-
чаль актуалізуються в слові як семантичному центрі ідіостилю
поетеси.
«Словник епітетів» подає цілу низку поетичних означень до
образу слово, узятих із мови творів Ліни Костенко: страшне
слово (С. 138); шалене слово (С. 187); слова легкі й порожні
(С. 277); зацьковані слова (С. 172); забрехуще слово (С. 163).
Як оригінальні наведено епітети у сполуці густі смарагдові
слова (С. 161), хоча, як видається, своєрідними є й означення
зацькований, забрехущий.
Авторські поетичні означення у контекстах із правдою
розлучені слова (С. 173); мої слова, у чоботи не взуті (С. 187);
серцем вистраждане слово (С. 155); мої слова од болю недоріки
(С. 298) створюють незвичайні художні образи, де епітет пе-
ребирає на себе основне значення, надаючи аналізованому сло-
ву додаткового забарвлення.
Контекст Душа моя обпалена/ і як ти ще жива?/ Шукаєш,
мов копалини, — / слова, слова, слова! (С. 194) не просто
поєднує виділені образи, а зближує їх семантично, підкреслює
їх невіддільність.
Ліна Костенко відмежовує легкодухі, нещирі слова від
справжніх, наповнених думкою й почуттям, тих, із яких постає
Мовосвіт Ліни Костенко 21
поезія. Вони становлять семантично протилежні поля —
з опозицією означень слова. З одного боку — байдужі слова
(С. 99), гучні слова (С. 69), із правдою розлучені слова (С. 173),
каламутне слово (С. 534), кулеметна черга слів (С. 129);
з другого — необхідні слова (С. 59), потрібне слово (С. 243),
посіяне слово (С. 59), єдине слово, що має безсмертний сенс
(С. 261), безсмертні слова (С. 165), невимовні слова (С. 390).
Опозиція позитивної оцінки наявна в означеннях поетового
слова: ти знаєш слово-брилу/ і слово-філігрань (С. 194), де
перший епітет відбиває вагомість (пор: слово непосильне для
пера. — С. 266), а другий — витонченість твору митця.
До семантичного поля «слово» належать і синонімічні
складники — лексеми вірш, мова, поезія. Вони активно живуть
у поетичній мові Ліни Костенко: Адресовані людям вірші —
найщиріший у світі лист (С. 135); і безтурботна молодь без
акценту/ вже розмовляє мовою заброд (С. 368); Поезія згу-
била камертон./ Перецвілась, бузкова і казкова./ І дивиться,
як скручений пітон,/ скрипковий ключ в лякливі очі слова
(С. 173).
Життя слова асоціюється з існуванням усього живого. Цим
зумовлені поетичні метафори, що передають різні життєві ета-
пи — від народження до загибелі чи безсмертя: Слова росли
із ґрунту, мов жита (С. 161); Слова як сонце сходили в мені
(С. 14); Слово ж без коріння, покотиться, втече (С. 23);
Посіяне слово не сходить в полях (С. 59); Це лиш слова. Зате
вони безсмертні./ Вгамуйте лють. Їх куля не бере (С. 165).
Такі мікрообрази органічно вплітаються в канву авторського
світосприйнят тя, продукуючи численні афоризми про слово
й поезію.
Поетична творчість для Ліни Костенко — це самозреченість,
саможертовність, праця на межі душевної напруги. Це відбито
в таких поетичних узагальнених образах: Поети — це біографи
народу,/ а в нього біографія тяжка (С. 268); Ще слів нема.
Поезія вже є (С. 28); Ви поезія, вірші?/ Чи тільки слова?/
У майбутнього слух абсолютний (С. 8); Поет природний, як
природа/ Од фальші в нього слово заболить (С. 69); А вірші
ридають… Отак і життя промине (С. 238). Афористичні
вислови про слово як атрибут поезії посилюють сприйняття
Культура слова №73’ 201022
мікрообразів, символів, уводячи читача в неповторний світ
високої авторської естетики вислову.
Аналізовані образи-символи постають із лірики Ліни Кос-
тенко естетично вартісними виразниками авторського світо-
відчуття і світосприй мання. Душа з абстрактного позначення
внутрішнього світу, почуттєвої сфери людини творчою уявою
поетеси трансформована в істоту, якій притаманні всі земні
радощі й печалі. Постійна її супутниця в авторській мові — пе-
чаль, так само олюднена, здатна сама пробуджувати в читачеві
співпереживання. Саму себе й усі свої тривоги та сподівання
поетеса передає в слові. Явлену душею, здатною до найтон-
ших виявів чуття, воно зворушує кожного, хто входить у його
художній простір. Мовотворчість поета-лірика відкриває но-
вий образний світ, зітканий з естетично значущих смислів
(див.: Калашник В. Мовна особистість митця в індивідуально-
авторській поетичній картині світу (спостереження над лірикою
А. Мойсієнка) // Світ мови: поетика текстових структур: Наук.
збірн. на пошану професора Анатолія Мойсієнка. — Київ-
Дрогобич, 2009. — С. 65-69). У цьому світі однаково важливими
є і мікро-, і макрообрази як різної складності мовно-естетичні
знаки культури.
Особливе місце в художній мові Ліни Костенко посідають за-
соби міфології та фольклору. Народнопоетичні та міфологічні
елементи, трансформуючись, сприймаються як канонічні есте-
тичні знаки і водночас як авторські. Ці знаки входять у пласт
використаних поетесою образів світової культури. Сплав на-
ціонального і традиційного, звичного і неповторного, особис-
тісного і загальнолюдського вибудовує дивовижний мовосвіт,
ім’я якому — Ліна Костенко.
|