Погляди Олекси Синявського на шляхи формування літературних стандартів
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2010
|
| Назва видання: | Культура слова |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37117 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Погляди Олекси Синявського на шляхи формування літературних стандартів / Т. Мельник // Культура слова. — 2010. — Вип. 73. — С. 115-121. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-37117 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-371172012-09-06T12:09:08Z Погляди Олекси Синявського на шляхи формування літературних стандартів Мельник, Т. З історії культури і писемності 2010 Article Погляди Олекси Синявського на шляхи формування літературних стандартів / Т. Мельник // Культура слова. — 2010. — Вип. 73. — С. 115-121. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37117 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
З історії культури і писемності З історії культури і писемності |
| spellingShingle |
З історії культури і писемності З історії культури і писемності Мельник, Т. Погляди Олекси Синявського на шляхи формування літературних стандартів Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Мельник, Т. |
| author_facet |
Мельник, Т. |
| author_sort |
Мельник, Т. |
| title |
Погляди Олекси Синявського на шляхи формування літературних стандартів |
| title_short |
Погляди Олекси Синявського на шляхи формування літературних стандартів |
| title_full |
Погляди Олекси Синявського на шляхи формування літературних стандартів |
| title_fullStr |
Погляди Олекси Синявського на шляхи формування літературних стандартів |
| title_full_unstemmed |
Погляди Олекси Синявського на шляхи формування літературних стандартів |
| title_sort |
погляди олекси синявського на шляхи формування літературних стандартів |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
З історії культури і писемності |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37117 |
| citation_txt |
Погляди Олекси Синявського на шляхи формування літературних стандартів / Т. Мельник // Культура слова. — 2010. — Вип. 73. — С. 115-121. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT melʹnikt poglâdioleksisinâvsʹkogonašlâhiformuvannâlíteraturnihstandartív |
| first_indexed |
2025-07-03T18:50:21Z |
| last_indexed |
2025-07-03T18:50:21Z |
| _version_ |
1836652818928238592 |
| fulltext |
Слово в художньому творі 115
Тетяна Мельник
ПОГЛЯДИ ОЛЕКСИ СИНЯВСЬКОГО
НА ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ
ЛІТЕРАТУРНИХ СТАНДАРТІВ
На динаміці лексико-семантичної системи найбільше позна-
чаються всі зрушення в соціумі. У зв’язку із цим постійно існує
проблема унормування словникового складу літературної мови,
що, зокрема, була актуальна в першій третині ХХ століття, коли
відбувався процес с т а б і л і з а ц і ї м о в н и х н о р м.
Одним із тих, хто найактивніше взявся досліджувати питан-
ня літературної норми в українській мові, став Олекса Синявсь-
кий, редактор остаточного варіанта «Українського правопису»,
ухваленого на Правописній конференції у Харкові 1927 р.;
автор праць з історії української літературної мови, cучасної
та історичної фонетики й граматики мови, діалектології, а та-
кож навчальних посібників з української мови та ін. В. Ча-
пленко назвав його «одним із найдіяльніших дослідників та
нормалізаторів української літературної мови 20-их років» (Чап-
ленко В. Історія нової української літературної мови. — Нью-
Йорк, 1970).
До питання визначення шляхів розвитку української мо-
ви О. Синявський звертався у працях «Короткий нарис укра-
їнської мови» (1918), «Порадник з української мови» (1922),
«Українська мова» (1923) та ін. Основна з них — «Норми
української літературної мови» (1931), в основу якої покладено
український правопис 1928 року.
З іСторіЇ КуЛЬтури
і ПиСЕмноСті
Культура слова №73’ 2010116
У праці автор виклав погляди на вироблення єдиного стан-
дарту. У питанні відбору мовних норм він відкидав надмірну
етнографізацію літературної мови, обстоюючи увагу до укра-
їнської народної мова як основи літературної, яка має бути кри-
тично перевірена за ознакою «всеукраїнської» вартості різних
говіркових елементів. Серед критеріїв нормативності О. Си-
нявський називав: 1) поширення лінгвістичного явища в мові
письменників; 2) закріплення в словниках та граматиках укра-
їнської мови; 3) поширення в народній мові. Пор. його думку:
«Визначається хибність словосполучень тим, що їх уника-
ють найкращі письменники, їх немає по гарних словниках
української мови, нарешті їх не рекомендують у граматиках.
Коли до всього цього ще можна додати, що їх нема й у народній
мові, то це буде зовсім достатня підстава вважати такі сло-
восполучення хибними» (Синявський О. Норми української
літературної мови. — Львів, 1941). Як бачимо, народну мову
вчений ставив на останнє місце, оскільки твердив, що саме
у ній існує велика кількість архаїзмів. Олекса Синявський
вважав, що принцип народності не повинен домінувати при
унормуванні мовних явищ, пояснюючи свою думку тим, що
жодна мова не може розвиватися ізольовано. У виробленні
літературних норм важливим є врахування двох тенденцій.
Перша полягає в розвитку індивідуальних властивостей мови,
а друга — в поширенні інтернаціональних елементів.
Особливу увагу О. Синявський звертав на граматичну
норму. Так, досліджуючи граматичні ознаки іменників, мово-
знавець пропонував паралельне вживання у двох родах —
чоловічому і жіночому, наприклад: гущ — гуща, замін — замі-
на, докір — докора, капелюх — капелюха, лах — лаха, мотузок —
мотузка, одяг — одяга, підрешіток — підрешітка, птах —
птаха, пташок — пташка, роздум — роздума, скрут —
скрута, стоніг — стонога, тям — тяма, нестям — нестя-
ма, хащ — хаща тощо. У сучасній літературній мові у двох
формах функціонують тільки лексеми мотузок — мотузка
та підрешіток — підрешітка. Інші пари хоч і зафіксовано
у словниках, проте більшість слів вживано тільки в одному
роді, другі ж — із певною стилістичною позначкою.
З історіі культури і писемності 117
Особливу увагу лінгвіст зосередив на вживанні давального
відмінка однини з іменниками чоловічого роду. Обов’язковою
відмінковою формою для таких іменників є, на думку ав-
тора, закінчення -ові, -еві (-єві) (братові, вовкові, слухачеві,
товаришеві, Корнієві, солов’єві та ін.), флексії ж -у (-ю) можливі
лише в іменниках, які закінчуються на -ів, -їв, -ов (Львів —
Львову, Київ — Києву, Воробйов — Воробйову тощо). Нині ці
відмінкові форми рівноправно функціонують в літературній
мові як засоби уникнення одноманітності.
Розглядаючи прикметникові граматичні парадигми, Олек-
са Синявський акцентував увагу на вживанні коротких форм
прикметників, наприклад: варт, винен, годен, ладен, готов,
повен, повинен, певен, рад та ін. Дослідник рекомендував ви-
користовувати такі лексеми не лише в художній літературі чи
періодичних виданнях, а й у діловій мові поряд із простими
прикметниками.
Нестягнені прикметники білая, широкая, високая О. Си-
нявський розглядав як невластиві літературній мові, вважаючи,
що ці форми гарні й доречні будуть тільки, наприклад, у віршах
елегійного змісту, у поезіях з урочистим піднесенням тощо.
Окремої уваги заслуговують думки мовознавця з питань сло-
вотвору. У розширенні словникового складу літературної мови,
збільшенні кількості слів для називання нових явищ, предметів,
процесів особлива роль належить суфіксам («наросткам») та
префіксам («приросткам»). У ряду найпродуктивніших іменни-
кових суфіксів О. Синявський називав:
-ак- (-як-)• , що: 1) вживаються на позначення носія певної
дії чи ознаки (співак, ходак, дивак, силак, мудрак), при-
ладів та інструментів (стояк, різак, держак, личак, ко-
ряк, літак), людини за її місцем перебування, народністю
(поляк, прусак, подоляк, волиняк); 2) виражають значення
згрубілості чи зневаги (рубака, писака, вояка, вужака, бре-
хуняка, дебеляка);
-ан- (-ян-)• , що використовуються для номінації носія озна-
ки, наслідків дії (мовчан, буян, грубіян, прочухан, бра-
тан, дідуган);
-ар- (-яр-)• як елементи назв осіб певної професії (байкар,
бляхар, вівчар, дзвонар, тесляр, вапняр, газетяр);
Культура слова №73’ 2010118
-ач-• , що застосовується на позначення: 1) особи — носія
дії при дієслів них коренях (ткач, глядач, слухач); 2) зна-
ряддя дії (сікач, рогач, вимикач);
-ин-• , що виражає значення одиничності (зернина, цибули-
на), використовується для утворення назв часових, про-
сторових явищ (давнина, старовина); країн, історичних
епох (Туреччина, Німеччина, козаччина, гайдамаччина);
-ість, -ощі• , що використовуються для називання абст-
рактних понять (радість, старість, злість, мужність;
радощі, любощі, хитрощі);
-ство, -цтво, -зтво• як компоненти номінування збірних
понять (жіноцтво, дівоцтво, парубоцтво), дій, професій
(виробництво, вбивство, шевство).
До найпоширеніших прикметникових «наростків» дослід-
ник зараховує: -альний (-яльний) (ідеальний, реальний); -ар-
ний (-ярний) (елементарний, гуманітарний); -атий (борода-
тий, рогатий); -ивий, -ливий (задумливий, правдивий); -ин,
-їн (тітчин, нянин); -иний, -їний, -ячий, -ичий (горобиний,
солов’їний, курячий, індичий); -кий (солодкий, швидкий); -ний,
-ній (молочний, житній); -чий (-ечий, -очий, -ничий) (виборчий,
молодечий, дівочий, будівничий) та ін.
Серед частотних префіксів О. Синявський називав: без-,
безо- (безладдя, безодня, безліч); в-, у- (внесок, вмити, уна-
очнити, узагальнити); до- (добуток, догана); су-, зу- (сусід,
суцільний, зустріти, зупинка); за- (заклик, запит); на-, над-
(нахил, нажива, надземний, надприродний); пів- — переважно
для іменників (піваркуш, півкуля) та ін.
На думку О. Синявського, вагомим для розвитку літературної
мови є творення нових лексем за допомогою складання різних
частин чи цілих слів. Це, за словами дослідника, допоможе в на-
зиванні нових явищ, предметів та уточненні значення уже
існуючих лексичних одиниць. Серед поширених іменникових
словотвірних конструкцій автор пропонував розрізняти такі
поєднання:
1) іменник + дієслівний корінь (хлібороб, віршомаз);
2) прикметник (прислівник) + дієслівний корінь (пішохід,
рівновага);
3) наказове дієслово 2-ї особи однини + іменник (паливода,
дурисвіт);
З історіі культури і писемності 119
4) прикметник + іменник (кривоніс, косогір);
5) іменник + іменник (верболіз, лихоліття);
6) цілі словосполучення (добривечір, нісенітниця) та ін.
Прикметникові складні слова, як підкреслював О. Синявсь-
кий, творяться за зразками:
1) прикметник + іменник (багатолистий, білозубий, повно-
видий, синьоокий);
2) іменник + дієслівний корінь + суфікс -н- (кровожерний,
муроломний, огнепаль ний, словолюбний);
3) іменник + іменник або іменник + прикметник (людослав-
ний, кругосвітній, праце здатний, клишоногий, життєздат-
ний);
4) прикметник + прикметник (жовтогарячий, славнозвісний,
соціяльно-економіч ний, хитромудрий) та ін.
Усі представлені в праці «Норми української літературної
мови» словотвірні засоби продуктивні та використовуються
в сучасній українській мові.
Не менш важливим у «Нормах...» є питання про місце запо-
зичень в українській мові. Олекса Синявський вважав, що слов-
никовий склад кожної мови збагачується не лише за допомогою
власних мовних ресурсів, а й за рахунок лексичних елементів
мов сусідніх народів або тих, які контактують з українським.
Переймаючи від іншої культури звичаї, традиції, український
народ повинен приймати до свого словника їх найменування.
Учений зазначав, що ці процеси відбувалися ще на ранніх ета-
пах становлення української мови, а в наш час їх уже не розгля-
дають як чужі. Дослідник вказував на те, що багато слів увійшли
до української мови з європейських країн. Це передусім лексеми
на позначення різних наукових і технічних предметів та явищ,
що засвоєні через літературно-мовну практику школи, держав-
ного апарату, преси. Запозичені слова О. Синявський називав
інтернаціональними, тобто такими, що в багатьох культурних
народів походять переважно із старих, тепер уже мертвих мов —
латинської та старогрецької, а на певних етапах суспільного
розвитку пристосовуються спеціалістами до нових винаходів
та наукових явищ (напр.: нація, атом, конгрес, автомобіль,
медицина, юриспруденція, філантропія та ін.). Звичайно, деякі
європейські народи замінюють ці лексеми своїми новотвора-
ми, не змінюючи їх значення. Наприклад, О. Синявський про-
Культура слова №73’ 2010120
понував замінити лексему конгрес українським відповідником
з’їзд.
Особливу увагу він приділяв запозиченням з російської мо-
ви, розглядаючи цю проблему з двох боків. Відзначаючи не-
потрібність, шкідливість деяких мовних запозичень, з одного
боку, вчений звертав увагу й на іншу проблему — надмірну
«українізацію» мови. Великого значення в унормуванні мови
О. Синявський надавав лексикографічним виданням, нази-
ваючи їх «конструктивним чинниками» в розвитку українсь-
кої літературної мови. Від упорядників російсько-українського
академічного словника 1924-1933 рр., як основної кодифікацій-
ної праці того часу, він вимагав подавати добрий переклад слів
і словосполучень, щоб не дезорганізувати мову. Наприклад,
у «Нормах...» було запропоновано переглянути українські
відповідники до російського слова общежитие. У словнику ця
лексема має кілька варіантів перекладу: гуртожит, житлогур-
ток, житлогурт, хоч у народній мові функціонує слово гурто-
житок, яке, за словами О. Синявського, найбільше претендує,
щоб стати нормою.
Рецензуючи зазначений словник, дослідник підкреслив,
що представники нової інтелігенції «стали засмічувати мову
своїми українізаційними вигадками», унаслідок чого в українсь-
кій мові з’явилася велика кількість «літературних жарґонізмів»,
вигадки, яка «до того ще й не пасує до парадигм української
мови, отже, ніби руйнує собою мовну систему». Серед таких
«українізованих» конструкцій О. Синявський називав ряд
словосполучень і подавав правильні, на його думку, форми:
комісія, щоб упорядкувати український правопис (правиль-
но — комісія для упорядкування українського правопису),
перш за все (насамперед, передусім), ждати на кого (жда-
ти кого), проситься не палити (просять не палити, про-
симо не палити), у цім відношенні (щодо цього, з цього
погляду) тощо. Учений уважав, що ці сполуки суперечать
українській мові, вносячи непритаманні їй ознаки. Серед хиб-
них конструкцій наведено й такі, які без потреби занесено
з російської мови, наприклад: дякувати кого замість дякувати
кому; глузувати над ким на місці глузувати з кого; учитель по
арифметиці замість учитель арифметики та ін.
З історіі культури і писемності 121
Розглядаючи мовні конструкції різного типу, автор дохо-
дить думки, що так само, як окремі слова, словосполучення
теж можуть архаїзуватися. Хоч інколи застарілі словоформи
ще довгий час фіксують письменники у своїх творах, проте
їх не варто зараховувати до норм літературної мови. Недореч-
ними у літературній мові, як вважав лінгвіст, є вирази будемо
ходили (замість будемо ходити, ходитимемо), хату будується
(замість хата будується), радитися кого (замість радитися
з ким) тощо.
Отже, концептуальні ідеї О. Синявського не втратили своєї
актуальності в наш час. У формуванні літературних стандартів
української літературної мови дослідник враховує дві тенден-
ції — використання виражальних засобів власної мови та
іншомовної лексики. Система викладених у його роботах норм
найбільше відповідає сучасним літературним стандартам і є під-
ґрунтям для вивчення процесу нормування мови.
Василь Яцій
З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКИХ АНТРОПОНІМІВ
(на матеріалі «Реєстру Війська
Запорозького 1649 року»)
«Реєстр Війська Запорозького 1649 р.» — важливе й цінне
писемне джерело історії української мови, яке містить унікальне
багатство східнослов’янської антропонімії середини XVII сто-
ліття. Лінгвістичні дослідження пропріального матеріалу цієї
пам’ятки українського козацтва й, зрештою, історії України
в цілому надзвичайно збагачують такі мовознавчі галузі, як
ономастика, етимологія, історія мови, фонетика, діалектологія
тощо. Поіменні списки 40 тисяч козаків відображають фонетич-
ну, лексичну й граматичну картину писемності XVII століття,
що робить такі розвідки особливо актуальними і важливими
й у наш час.
Козацькі антропоніми, зокрема Иванъ Навалныи, Герасим
Прима, Романъ Урдεнъко, Михайло Шалεнъко, Лεвъко Шкра-
|