З історії українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року»)
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2010
|
| Назва видання: | Культура слова |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37118 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | З історії українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року») / В. Яцій // Культура слова. — 2010. — Вип. 73. — С. 121-126. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-37118 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-371182012-09-06T12:09:10Z З історії українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року») Яцій, В. З історії культури і писемності 2010 Article З історії українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року») / В. Яцій // Культура слова. — 2010. — Вип. 73. — С. 121-126. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37118 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
З історії культури і писемності З історії культури і писемності |
| spellingShingle |
З історії культури і писемності З історії культури і писемності Яцій, В. З історії українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року») Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Яцій, В. |
| author_facet |
Яцій, В. |
| author_sort |
Яцій, В. |
| title |
З історії українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року») |
| title_short |
З історії українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року») |
| title_full |
З історії українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року») |
| title_fullStr |
З історії українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року») |
| title_full_unstemmed |
З історії українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року») |
| title_sort |
з історії українських антропонімів (на матеріалі «реєстру війська запорозького 1649 року») |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
З історії культури і писемності |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37118 |
| citation_txt |
З історії українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року») / В. Яцій // Культура слова. — 2010. — Вип. 73. — С. 121-126. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT âcíjv zístorííukraínsʹkihantroponímívnamateríalíreêstruvíjsʹkazaporozʹkogo1649roku |
| first_indexed |
2025-07-03T18:50:25Z |
| last_indexed |
2025-07-03T18:50:25Z |
| _version_ |
1836652823237885952 |
| fulltext |
З історіі культури і писемності 121
Розглядаючи мовні конструкції різного типу, автор дохо-
дить думки, що так само, як окремі слова, словосполучення
теж можуть архаїзуватися. Хоч інколи застарілі словоформи
ще довгий час фіксують письменники у своїх творах, проте
їх не варто зараховувати до норм літературної мови. Недореч-
ними у літературній мові, як вважав лінгвіст, є вирази будемо
ходили (замість будемо ходити, ходитимемо), хату будується
(замість хата будується), радитися кого (замість радитися
з ким) тощо.
Отже, концептуальні ідеї О. Синявського не втратили своєї
актуальності в наш час. У формуванні літературних стандартів
української літературної мови дослідник враховує дві тенден-
ції — використання виражальних засобів власної мови та
іншомовної лексики. Система викладених у його роботах норм
найбільше відповідає сучасним літературним стандартам і є під-
ґрунтям для вивчення процесу нормування мови.
Василь Яцій
З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКИХ АНТРОПОНІМІВ
(на матеріалі «Реєстру Війська
Запорозького 1649 року»)
«Реєстр Війська Запорозького 1649 р.» — важливе й цінне
писемне джерело історії української мови, яке містить унікальне
багатство східнослов’янської антропонімії середини XVII сто-
ліття. Лінгвістичні дослідження пропріального матеріалу цієї
пам’ятки українського козацтва й, зрештою, історії України
в цілому надзвичайно збагачують такі мовознавчі галузі, як
ономастика, етимологія, історія мови, фонетика, діалектологія
тощо. Поіменні списки 40 тисяч козаків відображають фонетич-
ну, лексичну й граматичну картину писемності XVII століття,
що робить такі розвідки особливо актуальними і важливими
й у наш час.
Козацькі антропоніми, зокрема Иванъ Навалныи, Герасим
Прима, Романъ Урдεнъко, Михайло Шалεнъко, Лεвъко Шкра-
Культура слова №73’ 2010122
ба та Пεдор Щаснєнко, можуть бути об’єктом етимологічного
аналізу.
Так, назву запорозького козака Иванъ Навалныи занесено
в «Реєстрі …» до складу Миргородського полку (Реєстр Війська
Запорозького 1649 року: Транслітерація тексту / Підгот. до
друку: О. В. Тодійчук (гол. упор.), В. В. Страшко, Р. І. Осташ,
Р. В. Майборода. — К., 1995. — С. 381; далі — Реєстр). Один
із компонентів антропонімоформули Навалныи розглядаємо
як онімізацію прикм. навальний. У сучасній українській мові
навальний ‘який відбувається дуже швидко й напружено; на-
стирливий і сильний; невідкладний, терміновий і у великій
кількості’ (СУМ, V, 24) розвинулося із псл. *navalьnъ (jь) (Эти-
мологический словарь славянских языков: Праславянский
лексический фонд / Под ред. О. Н. Трубачева. — М., 1996. —
Вып. 23. — С. 211; далі — ЭССЯ).
Варто, на нашу думку, відзначити поширеність досліджува-
ної лексеми навальний у слов’янських мовах, що підтверджує її
давню історію. На користь наведеного свідчать, зокрема, д.-рус.
навальный прикм. ‘який здійснено миттєво’ (ЭССЯ, 23, 211),
рос. діал. навальный у певних словосполученнях також має
конкретну семантику: навальная невеста ‘про дівчину, жінку,
яка напросилася на заміжжя, змусила взяти себе заміж’, наваль-
ное бревно ‘тонка колода, якою закріплюються колоди на стрісі
хати’, навальное дело ‘підневільна справа’ (Словарь русских
народных говоров / Под ред. Ф. П. Филина и Ф. П. Сороколето-
ва. — Ленинград, 1983. — Вып. 19. — С. 148), блр. діал. на-
вальны прикм. ‘могутній, сильний, великий’, ‘обліжний’
(ЭССЯ, 23, 211), а також ст.-пол. nawałny або nawalny ‘негай-
ний, наглий, бурхливий, стрімкий’ (Słownik staropolski / Red.
nacz. S. Urbańczyk. — Wrocław etc., 1965. — Т. V. — Zesz. 2. —
S. 123), пол. nawalny ‘який знаходиться у великій купі; загаль-
ний, гуртовий; бурхливий’, ‘сильний, напористий’ (із позначкою
застаріле), срб. navalen ‘який буває в натовпі, в тисняві; насту-
пальний’, чеськ. nаvalny ‘сильний’ (ЭССЯ, 23, 211) тощо.
Отже, антропонім Навалныи (< прикм. навальний), най-
імовірніше, закріпився за особою, яка вирізнялася з-поміж
інших насамперед своїми фізичними якостями: була витрива-
лою, а також сильною та дужою.
З історіі культури і писемності 123
У рядах Канівського полку (сотня Кулагіна) (Реєстр, 106) слу-
жив козак Герасим Прима. Прізвищевий складник антропоніма
Прима первісно, на нашу думку, міг мати форму Прийма (пор.
сучасні особові онімні пари, як укр. Прима (на Кіровоградщині)
та Прийма, а також вторинні, тобто похідні від них: Примак разом
із його аналогом — блр. Прымак та Приймак, Приймич та ін.).
Констатуємо втрату початкового м’якого [j] перед іншим при-
голосним [м] (для компонента йма(ти)). Щодо походженн-
ня самого оніма Прийма, то, найімовірніше, він утворений
лексико-семантичним способом від відповідного апелятива —
укр. діал. прийма ‘приймак’, ‘ворожбит’ (Редько Ю. Словник
сучасних українських прізвищ. — Л., 2007. — Т. 2. — С. 858;
далі — Редько).
Отже, власну особову назву Прима (< Прийма < апелятив
прийма) розглядаємо в семантичному зв’язку з українським
дієсловом приймати ‘брати до рук, на плечі й т. ін. від когось
або звідкись кого-, що-небудь; погоджуватися взяти собі що-
небудь запропоноване; погоджуватися з чим-небудь та ін.’
(СУМ, VII, 623-629). Водночас із структурного погляду аналі-
зовану особову назву розкладаємо на такі морфемні компо-
ненти: префіксальний при- та твірний -ма- (< -йма- < дієсл.
(й)мати, яке сягає пер вісної форми псл. *jьmati (sę) буквально
*‘брати; мати’; докладніше див.: ЕСУМ, ІІІ, 414).
З огляду на те, що сучасний український ономастикон
містить чимало онімів, у яких засвідчено наявність/відсутність
початкового [j], вважаємо за доцільне навести деякі номе-
ни, наприклад: Незамай та *Незаймай (Редько, 734), При-
маков (Історія міст і сіл Української РСР: Львівська область
/ Ред. колегія: В. Ю. Маланчук (гол. редкол.), М. Я. Гнидюк,
Б. К. Дудикевич та ін. — К., 1968. — С. 369) і Приймаков, При-
маченко та Приймаченко (Редько, 858), Применко (Київський
національний університет імені Тараса Шевченка. Незабутні
постаті / Автори-упор.: О. Матвійчук, Н. Струк. — К., 2005. —
С. 309) і Прийменко (Редько, 858) та ін.
Особова двокомпонентна назва Романъ Урдεнъко засвідчена
в «Реєстрі…» серед антропонімів Брацлавського полку (Ре-
єстр, 257). У доступних нам лексикографічних джерелах за-
фіксовано сучасний відповідник антропоніма Урдεнъко, пор.
Культура слова №73’ 2010124
Урденко — українське прізвище в США (Holutiak-Hallick
Stephen P. Jr. Dictionary of Ukrainian Surnames in the United
States. — Georgia, 1994. — S. 409; далі — Holutiak). До-
сліджувану назву кваліфікуємо як онімний дериват, в основі
якого — антропонім Урд(-а), оформлений суфіксом -енк-о.
Це підтверджує український пропріальний матеріал: Урда
та ряд спільнокореневих — Урдик, Урденюк, Урденчук, Ур-
дяник (Holutiak, 409), із йотацією — Юрда, Юрдиґа (Редько,
1238). Цей список можуть продовжити й деякі співвідносні
слов’янські оніми, наприклад, сучасні прізвища укр. Вур-
да (Чучка П. Прізвища закарпатських українців: Історико-
етимологічний словник. — Л., 2005. — С. 128), рос. Вурденко
(Вурденко Владимир Ильич. ОАО «Новороссийский комбинат
хлебопродуктов». — www.shoowbiz.ru), Гурденко (Новости-
2009. — www.shoowbiz.ru) тощо.
Перед тим як встановити етимологію вихідного номена
Урд(-а), скористаємося апелятивним матеріалом із відповідних
словників української мови, в яких укладачі репрезентують
багатий споріднений лексикон на прикладі загальних назв
слов’янських мов узагалі й деяких говірок української мови
зокрема. Пор. укр. вурда ‘варений невитриманий сир’ (СУМ,
І, 787), гурда ‘відварені вершки з овечого чи козячого молока’,
‘молочний соус (чи пюре) з-під вичавленого маку або конопель’
(Желехівський Є., Недільський С. Малорусько-німецький сло-
вар. — Л., 1886. — Т. 1. — С. 164), вурда ‘вичавки з насіння
конопель чи зерен маку, призначені для начинки вареників та
пирогів’, ‘сир, варений із сироватки’, юрда ‘пироги, вареники
з юрдою’ (Сл. Гр., І, 259; ІV, 532), юрда ‘вичавки з конопля-
ного насіння’ (Пискунов Ф. Словарь живого народного, пись-
менного и актового языка русских южан Российской и Австро-
Венгерской империи. — Изд. 2-е, испр. и пополн. — Киев,
1882. — С. 301), діал. (нижньопо дністровськ.) урда, вурда ‘сир
з маслянки, взагалі гірший сорт сиру’ (Дзендзелівський Й. О.
Словник специфічної лексики говірок нижнього Подністров’я
// Лексикографічний бюлетень / Гол. ред. В. С. Ільїн. — К.,
1958. — Вип. VI. — С. 52), вурда ‘вичавки з насіння конопель
або зернин маку як начинка для пирогів і вареників’ (ЕСУМ, І,
440), а також західно- й південнослов’янські аналоги з тим са-
З історіі культури і писемності 125
мим лексичним значенням: пол. hurda, horda, urda, чеськ., слвц.
urda, болг. урда, хурда, які автори ЕСУМ вважають запозичен-
нями із східнороманських мов, пор. рум. urda ‘солодкий овечий
сир’, молд. урдэ ‘т. с.’, що «поки не мають загальноприйнятої
етимології» (ЕСУМ, І, 440).
Щодо мотивації оніма Урд(-а) апелятивом урда (разом із фо-
нетичними регіоналізмами — вурда, гурда тощо), то, на нашу
думку, в цьому випадку виражена метафорична ознака.
За відомостями «Реєстру…» ім|я запорозького козака Ми-
хайло Шалεнъко засвідчене у складі Корсунського полку
(Реєстр, 142). У структурі особового найменування компонент
Шалεнъко варто розглядати як суфіксальний дериват із поши-
реним українським формантом -енк-о. Твірне ж Шал- (пор., на-
приклад, особове найменування ст.-рос. Богдашка Шал вят-
чанин, 1683 р. (Словарь пермских памятников XVI — начала
XVIII века / Сост. Е. Н. Полякова. — Пермь, 2001. — Вып. 6. —
С. 189) та апелятив рос. діал. шаль ‘дурість, примха, шаленство’,
‘людина, яка дуріє, пустує; гольтіпака, шалапут’ (Словарь об-
ластного вологодского наречия: По рукописи П. А. Дилактор-
ского 1902 г. / Изд. подгот.: А. Н. Левичкин, С. А. Мызников. —
СПб., 2006. — С. 564), очевидно, дієслівного походження. Пор.,
зокрема, сучасне укр. шаліти ‘ставати надмірно збудженим
від якогось сильного почуття’, ‘виявлятися з надзвичайною
силою, бурхливо, бути дуже сильним’, ‘діяти нерозумно, не-
розсудливо’ (СУМ, ХІ, 400), діал. (бойк.) шалітися ‘казитися’,
рос. діал. шалеть ‘ставати скаженим’, ‘божеволіти’, ‘виходи-
ти з себе, шаліти’, блр. шалець ‘захворіти на скаженість’,
‘дуріти, сваволити’ (Тураўскі слоўнік / Склад.: А. А. Крывіцкі
(рэд.), Г. А. Цыхун, І. Я. Яшкін, П. А. Міхайлаў, Т. М. Трухан. —
Мінск, 1987. — Т. 5. — С. 318-319) тощо.
Лεвъко Шкраба — староукраїнський антропонім, записа-
ний у «Реєстрі…» у складі Черкаського козацького полку (Мо-
шенська сотня) (Реєстр, 87). Очевидно, що це відмінкова форма
на -а, від первісного Шкраб. Для підтвердження цих пояснень
наведено також: Нерод / Нерода, Пік / Піка, Скоморок / Скомо-
рока та ін. — українські прізвища (Редько, 736, 826, 969).
Вихідне слов’янське особове найменування Шкраб послу-
гувало для утворення чималої кількості антропонімів, пор.
Культура слова №73’ 2010126
суфіксально ускладнені сучасні українські оніми: Шкрабак,
Шкраб’юк (Редько, 1209), Шкрабко — прізвище в США (Holu-
tiak, 448) і фонетичні варіанти Скрабка (Книга пам’яті України:
Львівська область: У 4-х томах / Ред. колегія: М. В. Косів,
Ю. В. Зима, Я. С. Лялька, В. М. Савчак (гол. ред.) та ін. — Л.,
1995. — Т. 2. — С. 452), Скрабала (Holutiak, 372) тощо.
Оскільки аналізоване слово має прозоре віддієслівне похо-
дження, то доцільно співвіднести його з дієсловом укр. шкря́бати
‘видавати різкі звуки, скребучи чимось по чому-небудь’, ‘роби-
ти подряпини, чіпляючи чим-небудь гострим, жорстким; дря-
пати’, ‘недбало, абияк писати’, ‘мілко, абияк орати’, ‘турбу-
вати, непокоїти, дратувати кого-небудь’ (СУМ, ХІ, 483), яке
в українських діалектах має фонетично модифікований ана-
лог — бук. шкрабати ‘скребти, обдирати’.
Найімовірніше, прізвиськом Шкраба обізвали свого часу
*‘людину, яка що-небудь шкрабала / шкрябала (= шкребла)’.
Запорозький козак Пεдор Щаснєнко зареєстрований у «Ре-
єстрі…» у списках Уманського полку (Реєстр, 219). Антропонім
утворено від іншої особової назви — Щасний (імовірно,
відпрізвиськового походження), оформленої суфіксом -енк-о.
Це припущення підтверджується наявністю укр. Щасний —
сучасне прізвище в Харківській обл. (Книга бойової слави
Кролевеччини / Укл. Ф. С. Яковенко. — 3-є вид., випр. і доп. —
Харків, 2004. — С. 571). Щодо апелятива щасний, то він із
позначкою «розмовне» засвідчений у «Словнику української
мови», пор. щáсний ‘який має щастя, який зазнає щастя, ра-
дості’, ‘успішний, благополучний’ (СУМ, ХІ, 572-573).
Аналіз українських козацьких найменувань Иванъ Навал-
ныи, Герасим Прима, Романъ Урдεнъко, Михайло Шалεнъко,
Лεвъко Шкраба та Пεдор Щаснєнко свідчить про те, що окремі
з них досить давнього походження, на що вказують відповідники
в інших слов’янських мовах.
|