Експресивність у мові преси початку ХХ ст.
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2010
|
| Назва видання: | Культура слова |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37119 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Експресивність у мові преси початку ХХ ст. / Т. Коць // Культура слова. — 2010. — Вип. 73. — С. 127-133. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-37119 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-371192012-09-06T12:09:03Z Експресивність у мові преси початку ХХ ст. Коць, Т. Граматична стилістика 2010 Article Експресивність у мові преси початку ХХ ст. / Т. Коць // Культура слова. — 2010. — Вип. 73. — С. 127-133. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37119 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Граматична стилістика Граматична стилістика |
| spellingShingle |
Граматична стилістика Граматична стилістика Коць, Т. Експресивність у мові преси початку ХХ ст. Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Коць, Т. |
| author_facet |
Коць, Т. |
| author_sort |
Коць, Т. |
| title |
Експресивність у мові преси початку ХХ ст. |
| title_short |
Експресивність у мові преси початку ХХ ст. |
| title_full |
Експресивність у мові преси початку ХХ ст. |
| title_fullStr |
Експресивність у мові преси початку ХХ ст. |
| title_full_unstemmed |
Експресивність у мові преси початку ХХ ст. |
| title_sort |
експресивність у мові преси початку хх ст. |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Граматична стилістика |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37119 |
| citation_txt |
Експресивність у мові преси початку ХХ ст. / Т. Коць // Культура слова. — 2010. — Вип. 73. — С. 127-133. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT kocʹt ekspresivnístʹumovípresipočatkuhhst |
| first_indexed |
2025-07-03T18:50:28Z |
| last_indexed |
2025-07-03T18:50:28Z |
| _version_ |
1836652827187871744 |
| fulltext |
З історіі культури і писемності 127
Тетяна Коць
ЕКСПРЕСИВНІСТЬ
У МОВІ ПРЕСИ ПОЧАТКУ ХХ cт.
Мова газет будь-якого періоду виразно відбиває суспільно-
політичні умови, ідейні засади, історичні реалії відповідної
доби. За семантичними ознаками мовних одиниць можна чітко
визначити часові параметри газетного тексту.
Кінець ХІХ — початок ХХ ст. позначений активізацією
національного руху, пожвавленням суспільно-політичного жит-
тя. В українській пресі названого періоду (йдеться про газети,
що видавалися на Наддніпрянщині і в Галичині, причому у ве-
ликих містах і в містечках) була актуальною тема національної
самосвідомості, що реалізувалася в експресивних лексико-
граматичних засобах української мови.
Експресія у мові преси поч. ХХ ст. найповніше виявляється
в оновленій структурі та семантиці лексичних компонентів,
стилістичній маркованості синтаксичних одиниць. Функціо-
нальні можливості морфологічних одиниць увиразнюють се-
мантичне наповнення всього речення.
Специфіка експресії мовних конструкцій полягає в семан-
тичній прозорості компонентів. О. О. Потебня писав: «Здається,
ніби думка в мові повністю або частково переходить до того,
хто слухає, хоч від цього не зменшується розумова власність
того, хто говорить, як полум’я запаленої свічки не зменшиться
від того, що вона, очевидно, поділиться ним із сотнею інших.
граматична
СтиЛіСтиКа
Культура слова №73’ 2010128
Але так само, як полум’я свічки не подрібнюється, тому що
в кожній запалюваній свічці спалахують свої гази, так і мова
лише збуджує розумову діяльність того, хто розуміє, який,
розуміючи, думає своєю власною думкою» (Потебня А. А. Пол-
ное собрание сочинений. Т. 1. Мысль и язык. — Одесса, 1922. —
Т. ХХІХ. — С. 110).
Мова преси початку ХХ ст. відбивала часові ознаки українсь-
кої літературної мови. На тлі відносно усталеної лексичної
системи часто фіксуємо діалектні, розмовні та ін. стилістично
марковані слова. Відчутна книжна традиція, що виявлялася
в залученні нової, ще не адаптованої до законів мови, книжної,
іноді штучно створюваної лексики: землетрясення, курателя,
оглушаючий, обрусительний та ін. Такі слова також виконува-
ли емоційно-експресивні функції. Публіцистичний стиль був
позначений впливом художнього мовомислення, що особливо
помітно у відтворенні життя українців. А художньо-смислове
осмислення історії народу відбувається через емоційне сприй-
няття, осмислення поняття «Україна» (Єрмоленко С. Я. Мовно-
естетичні знаки мовної культури. — К., 2009. — С. 19).
Українська преса, використовуючи відносно широкий ін-
формаційний простір, виконувала насамперед функцію форму-
вання національної свідомості. Усі звернення були адресовані:
народу, громадянам, люду, людині, молоді, синам, патріотам,
українцям, усім сущим. Саме в окличних, спонукальних речен-
нях фіксувалася піднесеність національного духу: Українці!
Говоріть все і всюди тільки українською мовою! (Нове слово,
08.03.1918); Громадяне України! Хто з вас бажає користно
послужити рідному краєві, хай негайно записується в куріні
Вільного козацтва, які боронять волю України (Нове сло-
во, 10.03.1918); До праці Українці! Перекуйте мечі на рала,
відбудовуйте попалені ваші оселі, учіться і трудіться під про-
водом ваших вибранців! (Нове слово, 08.03.1918). Інтимізацією
позначені звернення, виражені збірними іменниками у формі
однини: Люду мій, слухай! Коли найзавзятіший твій ворог міг
би принести користь вітчині, не вагайся годитися з ним, ви-
бирай його виборцем, або послом. Люду мій, слухай! (Вісти,
05.02.1906).
Граматична стилістика 129
Одна з найхарактерніших ознак мови публіцистичного сти-
лю поч. ХХ ст. — майже повна відсутність заперечних син-
таксичних конструкцій. Відбувалося утвердження цінностей
доби шляхом переконання у правильності пропагованих ідей.
Інформаційний матеріал був покликаний підняти хвилю на-
ціонально-визвольного руху, утвердити духовні, моральні і хрис-
тиянські ідеали.
Типовим для мови того часу було вживання дієслів із се-
мантикою творення, руху, а також на позначення розумової
діяльності: будьте, орієнтуйтеся, борітеся, слухай, говоріть,
дивітеся, стримуйте, служіть, ідіть, несіть. Їхнє експресивне
навантаження особливо відчутне в імперативному оформленні
безпідметових означено-особових парцельованих речень, напр.:
Будьте людьми, стримуйте один одного, не беріть гріха
на душу! (Громада, 06.06.1919); Орієнтуйтеся на свій нарід,
дивіться тільки на його одного... Орієнтуйтеся на серце
народнє... (Громада, 06.06.1919).
Парцельовані складні синтаксичні конструкції наповню-
ються метафорами — трансформованими образами, які перед-
бачають вживання відповідних емоційно-оцінних дієслів: Гай-
дамако! Борись за волю свою і рідних своїх, бо як сотні літ
тому, так і тепер тільки ти боротися можеш. Як сотні літ
тому, так і тепер твоя палка душа не бачить, що на твоїх
могутніх грудях вкублилась люта змія і наплодила гадів, що
тепер пожирають рідних твоїх... Дави, души, ріж, коли і за-
гладу неси гадам цим! (Громада, 07.06.1919).
Часто вживані в мові тодішньої преси епітети — прикмет-
ники і дієприкметники свідомий, культурний, лояльний, освіче-
ний, мудрий, щирий, гідний. Їхня оцінна семантика увиразню-
ється в структурах з антитезою і стилістично маркованою част-
кою чи: Чи ти єсть свідомий і культурний, чи може живеш
і ходиш з заплющеними очима, як сліпець невидющий...
(Маяк, 30.11.1912); Чи ж має добродій Веселовський почут-
тя національної гідности (достоїнства), коли в такий час
відрікається тільки під впливом (вліянієм) незаконних домо-
гань? (Вільне слово, 30.08.1917).
Прикметникові означення найлояльний, культурний, щирий,
гостинний та іменникові індивідуаліст, ледащо — показові
Культура слова №73’ 2010130
штрихи до окреслення національної ментальності: Наш брат
українець завжди був дуже великим індивідуалістом і доб-
реньким ледащом (Громада, 06.06.1919); Розуміється, що пра-
вительство дуже добре знає, що політичного Українського
антідержавного руху нема й сліду, що Український народ як
нація, є найлояльний, і що Український рух є наскрізь куль-
турний — без усякої домішки політичного сепаратизму (Сніп,
21.01.1912).
Боротьба за національну ідею порівнювалася з важкою
хліборобською працею, здобутки — зі щирим збіжжям, з важ-
кими жнивами. Через такі образи розкривається суть укра-
їнської нації — людей мирних і працьовитих. Воля народу
порівнюється з найдорожчим — хлібом. Колоски у мові преси
стають символом життя народу, невід’ємною частиною яко-
го є власна держава: Не лехко набрати на цілий сніп щирого
збіжжя. Важкі наші жнива й тяжко збірати колосся (Сніп,
14.01.1912).
Прагнення українців до волі, до незалежності зачіпало стру-
ни почуттів, проникало в душу,його називали музикою, співом,
життям. Це викликало багатозначне сприйняття цих понять,
напр.: музику (прагнення) українського народу називали різкою,
оглушаючою, бадьорою, живою, новою: Різка, оглушаюча, а ра-
зом бадьора, повна віри в свою провість і в свою перемогу ся
нова музика українського народу (Сніп, 28.01.1912). Щоб до-
сягти мети — національного розвитку, треба було піднести дух,
який часто ідентифікується з моральним примусом, здоровою
непідкупною громадською опінією, напр.: Майбутність народа,
який не має своєї держави, лежить у сильному розвиті духу —
морального примусу, в здоровій непідкупній громадській опінії,
яка змушує до виконування громадських обов’язків тих, хто сам
не доріс до почуття їх обов’язковости (Маяк, 02.01.1912).
У кінці ХІХ — на поч. ХХ ст. поняття політичний, ідейний
відповідали значенням слів моральний, розумний, добрий, напр.:
Добре людині, коли в неї зійшло зерно розуму, доброї волі, по-
ваги до себе, і є в його добрий Бог. Про такого чоловіка ми
кажемо, що він ідейний (Маяк, 02.01.1912).
Позитивним емоційно-оцінним змістом наповнені дієслова
з семантикою результативності та віддієслівні іменники, що
Граматична стилістика 131
зберігають вихідне значення дієслова. Народ росте, живе,
розвивається, відповідно утверджуються і його атрибути, на-
самперед — мова: Виходячи з самісінької глибини народньо-
го життя, народньої душі, мова росте, розвивається поруч
з тим, як росте й розвивається народ і його культура взагалі
(Чорноморець, 17.09.1917); Перебувши большевицьку бурю,
Український народ всіми силами приступає до утвердження
своєї власти на своїй власній землі (Нове слово, 08.03.1918);
Через самопоміч люде здобувають кращого собі ладу і правди,
свободи — говорити рідною мовою (Маяк, 21.09.1912).
На сторінках преси представлені здебільшого оптимістичні
настрої суспільства, які прочитуються у стверджувальних діє-
слівних конструкціях, оформлених як парцельовані структу-
ри складного синтаксичного цілого: І настане мир, окупле-
ний кров’ю. І стане нове житє, на руїнах української землі.
І буде пам’ять про нас в наших дітей і внуків, і правнуків. Не
занапастимо ми свою долю в історичній добі. Ми виборемо
собі належне місце, серед народів оружною рукою (Букови-
на, 15.01.1916); І підемо дальше походом, завдамо свіжі уда-
ри ворогам, доки не спам’ятаються (Маяк, 15.01.1916); Ми
повинні також рішуче сказати свою волю, ми повинні всіми
засобами твердо домагатися своїх прав (Прилуцька думка,
17.03.1914).
Негативно оцінювалося на сторінках преси все, що пере-
шкоджало розвитку української ідеї, побудові власної дер-
жави.
Негативно-оцінною семантикою позначені іменники, що
називають різноманітні перешкоди в житті українського наро-
ду (утиски, перетики, обмеження): Українці зазнають всяких
утисків національних; нас залічено на своїй предковічній землі
до «інородців»; нам ставлять перетики та обмеження всякі
(Маяк, 12.03.1912); В нас і школа, і в москалях інтелігенція-
прийдохи — все викоріняє пошану до наших національних
святощів (Громада, 02.01.1915).
На означення політики Росії вживалися епітети з народ-
норозмовної мови, за якими часто впізнаємо відомі образи
Т. Г. Шевченка: Російські тюрми та неісходима, студена
Сибір заповнена найкрасшими нашими синами, а дома гу-
Культура слова №73’ 2010132
ляла по нашім полі чужа нагайка і кірвавила народ до кости
(Буковина, 07.01.1916).
Символом нації була постать Т. Г. Шевченка. Його ідеями,
думками, образами були наповнені майже всі передові статті:
Справедливо можна сказати, що Шевченко — найдорожчий,
найцінніший скарб, який тільки має українська нація (Сніп,
09.02.1912); Та рівночасно Шевченко — символ української
нації (Нове слово, 10.03.1918).
У пресі початку ХХ ст. систематично порушувалися питання
культури мови, мовної політики. Українська мова була репре-
зентована як самостійна і самодостатня, тобто така, що може
задовольнити усі сфери суспільного життя. Публіцистичний
стиль відбивав прагнення усієї інтелігенції — унормувати,
викристалізувати єдині літературні зразки: Кожен культурний
народ має мову літературну, се мова, яка цілком задовольняє
всім потребам інтелігентної людини (Вільне слово, 24.06.1917);
Коли б їм сказати, що і найкрасша з лиця дівчина, коли вона не
мита і розхрістана і в подертих лахах, не буде виглядати гар-
но, то се вони зрозуміють, але скажи їм, що так само і гарну
думку треба одягнути у слова, щоби подобалася, то сего вони
не зрозуміють (Буковина, 07.01.1916).
Основною сферою реалізації мовної політики на поч.
ХХ ст. була освіта. Чимало статей в тодішній пресі присвяче-
но аналізові тенденцій шкільної сфери, всебічному тлумачен-
ню тези про навчання рідною мовою: ... спершу дитину треба
просвітити її рідною мовою, а там далі, як школяр по своєму
привчиться, то він усяку мову і всякі науки пройде і спромо-
жеться тую науку в житті використати (Маяк, 02.01.1912).
Негативно оцінювалося залучення до сфери освіти учителів-
іноземців, адже вони не могли та й не хотіли навчати дітей
шанувати свою мову і культуру: В нас і школа, і в москалях
інтелігенція — пройдохи — все викоріняє пошану до наших
національних святощів (Громада, 02.01.1915); Тоді б наука
краще вдавалася, селянські діти не дичавіли б і не нівечила б
їхні молоді душі теперішня «обрусительна» школа — оте
«странное мhсто» в нашому краєвому, українському житті
(Нове слово, 02.01.1914).
Граматична стилістика 133
Мовні питання розглядалися на сторінках усіх регіональних
видань. Участь у дискусії брали відомі мовознавці та культурні
діячі: А. Кримський, М. Левицький, М. Пилипович, Л. Мар-
тович, І. Верхратський, І. Франко, Б. Грінченко. «Корисною
ця дискусія була вже тим, що вона привертала увагу всієї ін-
теліґенції до проблем вироблення єдиних норм, консолідації
українського простору. Редактори, дописувачі газет були єдині
в тому, що підґрунтям літературної мови може бути лише на-
роднорозмовна стихія» (Жовтобрюх М. А. Мова української
періодичної преси (кінець ХІХ — поч. ХХ ст.). — К., 1970. —
С. 19-45). Стрижневими семантичними компонентами в мов-
них дискусіях були означення рідний, свій, зрозумілий, напр.:
До Котляревського не тілько що літературної, но і мови своєї
народньої ніде не вживали, тільки один народ не забував її
(Вільне слово, 24.06.1917); Слова, вироблені на рідному грунті,
потрібні і для нашої літературної мови. Пройде час і ці слова
будуть рідними, зрозумілішими, своїми, а коли вони невдалі,
то самі собою одпадуть (Чорноморець, 16.09.1919).
Експресивність мовних одиниць закономірно відбиває шка-
лу оцінок, цінностей конкретної історичної епохи.
Ірина Мейзерська
ДО ПИТАННЯ ПРО НОРМАТИВНЕ
ВЖИВАННЯ СКЛАДЕНИХ ПРИЙМЕННИКІВ
У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
У мовознавстві останнього десятиліття привертає увагу
проблема еквівалентності слова, яка постала у зв’язку з по-
глибленим дослідженням та спробами систематизацїї складе-
них одиниць, рівнозначних слову. Складені службові слова —
це важливий елемент граматичної системи сучасної ук-
раїнської мови, оскільки вони передають різноманітні смислові
відношення та беруть активну участь у побудові синтаксичних
конструкцій.
Основним джерелом складених одиниць у сучасній укра-
їнській мові є службові частини мови, зокрема прийменники,
|