Метафоричне осмислення волі/свободи в українській поезії ХХ ст.
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2011
|
| Schriftenreihe: | Культура слова |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37151 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Метафоричне осмислення волі/свободи в українській поезії ХХ ст. / Л. Кравець // Культура слова. — 2011. — Вип. 74. — С. 102-107. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-37151 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-371512012-09-08T12:10:19Z Метафоричне осмислення волі/свободи в українській поезії ХХ ст. Кравець, Л. Слово в художньому творі 2011 Article Метафоричне осмислення волі/свободи в українській поезії ХХ ст. / Л. Кравець // Культура слова. — 2011. — Вип. 74. — С. 102-107. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37151 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Слово в художньому творі Слово в художньому творі |
| spellingShingle |
Слово в художньому творі Слово в художньому творі Кравець, Л. Метафоричне осмислення волі/свободи в українській поезії ХХ ст. Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Кравець, Л. |
| author_facet |
Кравець, Л. |
| author_sort |
Кравець, Л. |
| title |
Метафоричне осмислення волі/свободи в українській поезії ХХ ст. |
| title_short |
Метафоричне осмислення волі/свободи в українській поезії ХХ ст. |
| title_full |
Метафоричне осмислення волі/свободи в українській поезії ХХ ст. |
| title_fullStr |
Метафоричне осмислення волі/свободи в українській поезії ХХ ст. |
| title_full_unstemmed |
Метафоричне осмислення волі/свободи в українській поезії ХХ ст. |
| title_sort |
метафоричне осмислення волі/свободи в українській поезії хх ст. |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Слово в художньому творі |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37151 |
| citation_txt |
Метафоричне осмислення волі/свободи в українській поезії ХХ ст. / Л. Кравець // Культура слова. — 2011. — Вип. 74. — С. 102-107. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT kravecʹl metaforičneosmislennâvolísvobodivukraínsʹkíjpoezííhhst |
| first_indexed |
2025-07-03T18:54:11Z |
| last_indexed |
2025-07-03T18:54:11Z |
| _version_ |
1836653061772148736 |
| fulltext |
Культура слова №74’ 2011102
Лексико-семантичну парадигму слова радіація формують
також лексеми доза, дозиметр, дозиметрист, терміносполука
дозиметричний пост. Наприклад: У бджіл на крильцях доза
смертельна! —/ не доторкнись (Т. Коломієць); В наші сліди з
дозиметром новітній ступа Айболить (С. Йовенко); Ось дози-
метристи сплять в наметі чуйному./ Соловей-Розбійник рап-
том загримить (І. Драч); Єдиний лиш дозиметричний пост/
Своєю новизною ріже око,/ споганивши трави зелену повсть
(Л. Горлач).
Зафіксовано також номінації тематичної мікрогрупи «за-
хист від радіації» — дезрозчин, респіратор, пор.: Дороги
всі дезрозчином оброблені/ До пращурів покинутих гробів
(Д. Кулиняк); — Хто, ви, мамо?/ Тулить до обличчя респіратор
(Л. Костенко).
Отже, книжна фахова лексика (реактор, блок реактора, сар-
кофаг, атом, радіація, радіаційний, радіоактивний, стронцій,
цезій, дозиметр та ін.) формує значний сегмент специфічно
чорнобильського словника. Уведення цих номінацій у структу-
ру поетичного вислову відбиває: а) процеси детермінологізації
цих понять, їх входження в загальномовну розмовно-побуто-
ву та художню (поетичну і прозову) практику; б) розширення
зафіксованих у загальномовному словнику значень і надання
цим поняттям аксіологічного, емоційно-психологічного змісту.
Лариса Кравець
МЕТАФОРИЧНЕ ОСМИСЛЕННЯ
ВОЛІ/СВОБОДИ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ ХХ ст.
Волю, свободу в сучасній науці часто ототожнюють з атри-
бутами особистості, її сутнісними властивостями. Таке розу-
міння походить із античності й пов’язане із уявленням свободи
як буття людини у межах внутрішнього світу, як це уявляли
стоїки. Воно утверджене закладеною у класичній філософії
Нового часу парадигмою свободи як раціонально контрольо-
ваної людиною пізнаної необхідності. Тоді сформувалися фі-
лософські уявлення про свободу як природжений атрибут лю-
Слово в художньому творі 103
дини, коли вважалося, що бути вільною — це природне право
людини, так само як жити, дихати тощо. Водночас воля і свобо-
да окремої людини актуалізуються тільки у зовнішньому світі
у зв’язку із причинно-наслідковими зв’язками, що існують у
природі й суспільстві.
За Словником української мови в 11 томах, воля — це:
1) одна з функцій людської психіки, яка полягає насамперед у
владі над собою, керуванні своїми діями й свідомому регулю-
ванні власної поведінки; прагнення досягти своєї мети; 2) ба-
жання, хотіння; вимога наказ; 3) право розпоряджатися на свій
розсуд; влада; дозвіл, згода, рішення; 4) відсутність обмежень;
привілля; особисте життя вдома; 5) свобода, незалежність;
6) звільнення селян від кріпацтва. Вольові риси — це муж-
ність, наполегливість, рішучість, сміливість, самостійність та
ін. Поняття волі тісно пов’язане із не менш складним поняттям
свободи.
Свобода — 1) відсутність політичного й економічного гно-
блення, утиску та обмежень; воля; 2) перебування не під аре-
штом, не ув’язненим, не в неволі й т. ін.; 3) життя, існування і т. ін.
без залежності від кого-небудь, можливість поводитися на свій
розсуд; 4) можливість діяти без перешкод і заборон у якій-
небудь галузі; 5) філософська категорія — можливість вияву
суб’єктом своєї волі в умовах усвідомлення законів розвитку
природи і суспільства; 6) легкість, відсутність утруднень у чо-
му-небудь; 7) заст. простота, невимушеність у поводженні;
8) розм. вільний від праці час.
Як видно з наведених значень, поняття волі й свободи близь-
кі, взаємопов’язані, але не тотожні. «Дихотомія понять воля і
свобода ґрунтується на протиставленні психічних і суспільно-
політичних категорій, проте в разі перенесення психічних явищ
на соціальний рівень або навпаки — із соціальної в психічну
сферу — обидва поняття перетинаються, накладаються одне на
одне», — зазначає В. І. Кононенко (Кононенко В. І. Концепти
українського дискурсу. — К.-Івано-Франківськ, 2004. — С. 33).
На думку вчених, не тільки воля, а й свобода іманентно при-
таманна людині, є її природним станом. Ця ідея природності
простежується в окремих реалізаціях поняття свободи у мовах
різних індоєвропейських народів. За даними Е. Бенвеніста, в
Культура слова №74’ 2011104
латинській і грецькій мовах вільна («свободна») людина *(е)
leudheros визначається через її належність до спільного «роз-
витку», «росту», до «кореня». Пов’язане з уявленнями про на-
лежність до одного роду, племені, до своїх і праслов’янське
*svoboda, спільнокореневе зі словом *svoji.
Крім філософського, загальнонаукового, у кожного народу
існує власне розуміння волі й свободи, що склалося в ході іс-
торичного розвитку під впливом різних суспільно-історичних
чинників. Теоретичне осмислення цих категорій в українській
культурі починається ще за часів Київській Русі. Тогочасні реа-
лії змушували давньоруських книжників розглядати свободу в
зв’язку з релігійними проблемами (Іларіон, Данило Заточник,
пізніше Іван Вишенський). Згодом соціальні процеси ХІV-
XVII ст., із якими пов’язують початок формування української
нації, породили ідею етнополітичної свободи. Першим варіан-
том її була козацька ідея свободи від шляхти, панства, яка зго-
дом трансформувалася в ідею власної державності (літописи
Самовидця, Г. Граб’янки та ін.). У ХVІІ-ХVІІІ ст. на розвиток
української ідеї свободи істотно вплинули політична система
Речі Посполитої та магдебурзьке право. Вершиною розвитку
юридичної форми, в якій була закріплена ідея політичної сво-
боди українського народу і свободи людини, став конституцій-
ний проект П. Орлика (1710 р.). Філософське осмислення волі
та свободи в українській культурі відображено в працях Г. Ско-
вороди, який розглядав свободу як запоруку розвитку здібнос-
тей людини, а також Т. Шевченка, М. Костомарова, П. Куліша,
М. Драгоманова, І. Франка, М. Грушевського та ін. Зокрема,
А. К. Мойсієнко, досліджуючи поетичний текст Т. Шевченка,
наголошує, що «макросвіт Шевченкової волі вибудовується на
конкретних репрезентантах духовної і фізичної свободи, по-
значених просторовими, часовими, аксіологічними та ін. ко-
ординатами». Осмислення волі та свободи в українській поезії
ХХ ст., з одного боку, відповідає національній традиції, а з дру-
гого — помітно еволюціонує.
У метафорах на позначення волі/свободи розрізняємо кіль-
ка векторів текстових реалізацій цих концептів: атрибут осо-
бистості, соціальне визволення, політична незалежність. Для
визначення змісту, який реалізує метафора, важливим є кон-
Слово в художньому творі 105
текстуальне оточення. Наприклад, тільки з урахуванням кон-
тексту можна визначити, що у метафорі свободи світлий храм
(Рильський) відповідно до тогочасної ідеології (твір написано
1944 р.) образно осмислена ідея соціального визволення, а в
метафорі кульгавої волі старезна обитель (І. Римарук) — лю-
дина і її зовнішня властивість.
Метафоричне осмислення волі/свободи в українській поезії
ХХ ст. переважно пов’язане з ідеєю соціальної (класової) сво-
боди, і лише в окремих поетів — з ідеєю політичної свободи
українського народу. У цей час активно функціонувала метафо-
ра сонце волі (О. Олесь, П. Тичина, Г. Чупринка, М. Рильський,
Є. Маланюк, Д. Павличко) або її варіант зоря волі/свободи
(В. Сосюра). Ідея політичної свободи виступала на перший
план у поезії періоду війни з фашистською Німеччиною: По-
взуть по Вкраїні, щоб волю пожерти,/ розлючені орди в цей
час (В. Сосюра).
Українські митці першої половини ХХ ст. часто проводили
аналогію, зіставляючи волю/свободу:
• із птахом або вітром, профілюючи в різних випадках її
невловимість, неосяжність, а іноді — недосяжність: воля —
пташка, воля — вітер (О. Олесь); У зоряних зливах летить
моя воля;/ зоряну куряву губить землею!.. (Т. Осьмачка); За волі
помах соколиний,/ Що людям снився у віках (М. Рильський);
воля соколина (В. Сосюра); Правда вбралась у червоний цвіт,/
І свобода плещеться стокрила (А. Малишко);
• із вогнем, профілюючи силу: огонь невгасимої волі (Г. Чу-
принка);
• із промінням, профілюючи надію, сподівання волі: Ще
тільки блиснув промінь волі/ Крізь чорні хмари та туман
(Г. Чупринка);
• з рослиною, профілюючи вразливість і привабливість: О
Воленько, билинонько моя…/ Нема тобі життя на світі!../
Тверда у нас земля,/ Засохнеш на граніті; Над всім народом на-
шим воля/ Цвіте трояндами заграв (О. Олесь).
Приклади аналогізації волі/свободи із вогнем, світлом або
рослиною трапляються і в поетів 50-60-х років ХХ ст.: В гробо-
вище вам не загнати свободи протуберанці; Крізь вікна книг
свободи світло ллється,/ Майбутнього видніє далина; Ленін
Культура слова №74’ 2011106
іде! Тануть сніги неволі —/ Квіти свободи ростуть (Д. Павлич-
ко); О солодкі волі пута, о свободи дикий цвіт! (Б. Олійник). У
другій половині ХХ ст. у метафоротворенні з’являється тенден-
ція асоціювати волю/свободу із водою: Як Франко добував дже-
рело/ Волі, правди, науки; Буде думка відважна плисти/ Із кри-
ниці свободи (Д. Павличко); Пади-но з каменя на корч/ і волю
пий, аби не вадило б (В. Стус); Ні, не живу і мертву воду —/
З безодні, де киплять віки,/ п’ємо затруєну свободу/ по два
ковтки... по два ковтки... (І. Римарук).
В українській поезії ХХ ст. волю/свободу частіше осмис-
лювали, пов’язуючи не з конкретною особистістю, а з усім на-
родом: тебе окрилює народу мудра воля (М. Рильський). Це
спричинено суспільно-історичним розвитком та національним
характером українців загалом. Для століттями гнобленої нації
воля і свобода — це мета, прагнення, заклик до рішучих дій.
«Абсолютизація цього поняття в українському суспільному
русі, — вважає В. І. Кононенко, — пов’язана з розумінням волі
як компонента політичної боротьби, як вияву «національного
духу»; поняття воля за таких умов може одержувати визначен-
ня національна, утворюючи стійку сполуку національна воля»
(Там само, с. 32).
Рідше воля/свобода поставали як властивість людини, атри-
бути особистості й характеризувалися означеннями тверда, не-
зламна та ін.: а коли навіть/ завмирала надія,/ вела тебе незлам-
на і невгнута воля (Б.-І. Антонич). Метафоризація волі/свобо-
ди у власне екзистенційному аспекті набирає сили у другій по-
ловині ХХ ст.: Мої надії і роки./ Що буде з того? Кремінь волі?
(І. Світличний). У творах Л. Костенко свобода осмислена на-
самперед як свобода творчості, яка змушує людину долати певні
обмеження, виходити за межі пізнаного й освоєного нею, ство-
рювати щось принципово нове: Свободи предтеча —/ розхрис-
тана втеча/ з мудрованих дум/ у мандруючий дим; Обов’язком
загнуздана свобода/ не визнає ніяких виправдань (Л. Костенко).
У поезіях вісімдесятників, зокрема у творах І. Римарука, воля
постає у зв’язку із долею народу та його менталітетом: Сто-
ліття — в зачарованому колі,/ немов у скриньці втомлений
вертеп.../ Там, де розсипав Бог насіння волі,/ розкинув руки
захмелілий степ (І. Римарук). У місткій метафорі насіння волі
Слово в художньому творі 107
показано волелюбність як сутнісну рису українського наро-
ду і водночас підкреслено словом насіння її нереалізованість.
Цю нереалізованість пояснює наступна метафора розкинув
руки захмелілий степ, яка передає розслабленість, млявість,
що межують із байдужістю. Поєднання автором в одному кон-
тексті лексем воля і степ невипадкове. Безмежність степу ак-
туалізує ідею волі, свободи, незалежності людини і водночас
розслабляє, послаблює відчуття відповідальності за свої дії:
«світонастанова людини українського степу — це .. настанова,
коли панує стан душі, що його філософи і поети описують як
сп’янілість, розмріяність, любов і шал» («Енциклопедія укра-
їнознавства» в 2-х т. — Мюнхен-Нью-Йорк, 1949). Зближення
концептів воля і степ має давню традицію в літературі, яка під-
кріплена й фактами з історії українського народу.
Для творів кінця ХХ ст., у яких реалізована метафоризація
волі/свободи, властивий високий показник індивідуально-ав-
торського підходу: У шабаші свавільної свободи,/ Під’юджувані
із суфлерських буд,/ Ми наче зомбі,/ не спитавши броду,/ Пус-
тились в блуд (Б. Олійник). А емоційно-оцінне забарвлення
цих лексем часто було негативним: Це вродливий народ — бо
його причастила свобода/ Своїм присмаком солі, що гусне,
як кров, на устах? (О. Забужко); рвана доля і захланна воля
(І. Римарук).
Отже, упродовж минулого століття метафоризація волі/сво-
боди еволюціонувала за всіма основними векторами текстових
реалізацій: атрибут особистості, соціальне визволення, по-
літична незалежність. В українській поезії першої полови-
ни ХХ ст. переважало метафоричне осмислення волі/свободи
як соціальної ідеї, і лише в декого з поетів — як політичної.
Ідея політичної свободи актуалізувалася у поезії 1941-45 рр. та
1980-90 рр. У поезії другої половини минулого століття також
набрала сили метафоризація в екзистенційному аспекті. Такі
зміни формування метафори виразно корелюють із соціаль-
ними запитами суспільства на певних етапах його розвитку і
можуть слугувати показником зміни соціокультурних настроїв.
|