Лексичні дублети у «Російсько-українському словнику» 1924-33 рр.
Збережено в:
| Дата: | 2011 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2011
|
| Назва видання: | Культура слова |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37153 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Лексичні дублети у «Російсько-українському словнику» 1924-33 рр. / Т. Мельник // Культура слова. — 2011. — Вип. 74. — С. 115-119. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-37153 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-371532012-09-08T12:10:19Z Лексичні дублети у «Російсько-українському словнику» 1924-33 рр. Мельник, Т. З історії культури і писемності 2011 Article Лексичні дублети у «Російсько-українському словнику» 1924-33 рр. / Т. Мельник // Культура слова. — 2011. — Вип. 74. — С. 115-119. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37153 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
З історії культури і писемності З історії культури і писемності |
| spellingShingle |
З історії культури і писемності З історії культури і писемності Мельник, Т. Лексичні дублети у «Російсько-українському словнику» 1924-33 рр. Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Мельник, Т. |
| author_facet |
Мельник, Т. |
| author_sort |
Мельник, Т. |
| title |
Лексичні дублети у «Російсько-українському словнику» 1924-33 рр. |
| title_short |
Лексичні дублети у «Російсько-українському словнику» 1924-33 рр. |
| title_full |
Лексичні дублети у «Російсько-українському словнику» 1924-33 рр. |
| title_fullStr |
Лексичні дублети у «Російсько-українському словнику» 1924-33 рр. |
| title_full_unstemmed |
Лексичні дублети у «Російсько-українському словнику» 1924-33 рр. |
| title_sort |
лексичні дублети у «російсько-українському словнику» 1924-33 рр. |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
З історії культури і писемності |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37153 |
| citation_txt |
Лексичні дублети у «Російсько-українському словнику» 1924-33 рр. / Т. Мельник // Культура слова. — 2011. — Вип. 74. — С. 115-119. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT melʹnikt leksičnídubletiurosíjsʹkoukraínsʹkomuslovniku192433rr |
| first_indexed |
2025-07-03T18:54:20Z |
| last_indexed |
2025-07-03T18:54:20Z |
| _version_ |
1836653070124056576 |
| fulltext |
З історії культури і писемності 115
норми, що виявлялося у поширенні різноманітних діалектних
фонетичних, лексичних і граматичних варіантів. Неустале-
ність, варіантність словотвірних афіксів, словозміни, синтак-
сичних конструкцій властива усім граматикам початку ХХ
століття. Проте всі мовознавці — автори граматик намагалися
дослухатися до думок своїх колег і знайти компроміс у питан-
нях мовної норми. Завдяки спільній меті — будувати цілісну,
неподільну інтелектуально розвинену державу — лінгвісти по-
чатку ХХ ст. зуміли вивести українську мову на новий культур-
ний рівень.
Тетяна Мельник
ЛЕКСИЧНІ ДУБЛЕТИ
У «РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОМУ
СЛОВНИКУ» 1924-33 рр.
Розвиток лексико-семантичної системи, смислове і фор-
мальне взаємопроникнення її елементів, неоднозначність спо-
собів вираження лексичного і граматичного значень спричиня-
ють виникнення варіантних форм.
В українському мовознавстві науковці неодноразово роз-
глядали питання варіантності (М. Жовтобрюх, С. Єрмоленко,
І. Матвіяс, О. Тараненко, Т. Коць, Н. Дзюбишина-Мельник та ін.).
Лінгвісти зосереджували увагу на варіантних формах у різні
періоди функціонування літературної мови, зокрема другої по-
ловини ХХ століття. Варіантність у мовній системі розгляда-
ють як наслідок мовної еволюції, контакту літературної мови і
діалектів, впливу різноманітних внутрішньомовних чинників.
Явище варіантності трактується «не лише як недосконалість
мовної системи, яка підтримує прийняття мовних пошуків і за-
безпечує в майбутньому раціональніший спосіб вираження, а й
як природний стан мови, як конкретно-історичне явище, одне з
внутрішніх виявів літературної мови, наділене різноманітними
культурно-історичними ознаками доби, що дозволяє викорис-
товувати варіантні форми як один із засобів стилістичного зба-
гачення мови» (Коць Т. А. Функціонування лексичних варіан-
Культура слова №74’ 2011116
тів у засобах масової інформації (на матеріалі газет 90-х років)
// Мовознавство. — 1997. — №6. — С. 57).
О. Селіванова характеризує варіантність мови як «явище ви-
дозміни якоїсь рівневої ознаки мовних одиниць, що приводить
до існування їхніх паралельних форм і є виявом мовної над-
мірності чи економії, тенденцією розвитку мови, наслідком її
функціонально-стилістичного й територіального розшаруван-
ня. Варіантність мови є параметром самоорганізації суперсис-
теми мови, який сприяє унормуванню одного з варіантів (стабі-
лізації), з одного боку, а з другого — уможливлює вивільнення
знакових ресурсів, які згодом можуть отримати нове значення
або поповнити різні сфери спілкування» (Селіванова О. Варі-
антність мови // Селіванова О. Сучасна лінгвістика: терміноло-
гічна енциклопедія. — Полтава, 2006. — С. 368-369). За словами
Л. Граудіної, терміном «варіанти слів» позначають різновиди
того самого слова, що характеризуються тотожною лексико-се-
мантичною функцією і частковою різницею звукового складу
неформальної частини слова (Граудина Л. К. Вопросы норма-
лизации русского языка: грамматика и варианты. — М., 1980. —
С. 107). Враховуючи висловлене, констатуємо, що варіантність
лексичних одиниць — це різні модифікації того самого слова,
що різняться фонетичним складом чи формотворчими афіксами.
Мовознавці неоднаково підходять і до класифікації варіан-
тів мовної системи. Як результат еволюції мови, зміни мовних
смаків варіанти класифікують за часовою шкалою (зникає/
з’являється), з погляду критеріїв норми (нормативні/ненорма-
тивні) і лише після цього — з соціального і стильового боку.
Найширшу класифікацію подає О. Тараненко. Дослідник
виділяє 9 типів варіантів: 1) фонетичні варіанти, 2) акценту-
аційні варіанти, 3) орфоепічні варіанти, 4) орфографічні ва-
ріанти, 5) морфологічні варіанти, 6) варіанти синтаксичного
зв’язку, 7) словотвірні варіанти, 8) варіанти, що розрізняються
порядком компонентів, 9) комбіновані варіанти, що розрізня-
ються більш як однією з названих ознак.
На початку ХХІ ст. помічено особливу увагу науковців до
вивчення функціонування варіантів у перші десятиліття ХХ ст.,
оскільки на цей час припадає усталення основних літератур-
них норм сучасної української мови. У період 20-х — початку
З історії культури і писемності 117
30-х років ХХ ст. розширюються суспільні функції української
мови, відбувається збагачення лексичного складу. Активні
зміни в житті соціуму зумовлюють пошук нових форм для но-
мінації предметів, явищ, процесів. Це й спричинило функціо-
нування великої кількості варіантів на позначення тих самих
предметів чи явищ у мові.
За нашими спостереженнями, у кодифікаційній практиці
20-30 рр. ХХ століття, зокрема в праці «Російсько-український
словник» (1924-33 рр.) (РУС-24-33), широко представлено різ-
ні групи варіантів. Мовознавці називають цей словник най-
більшим досягненням періоду 20-30 рр. ХХ століття, оскільки
він містить значний за обсягом лексичний матеріал, основою
для збирання якого стали попередні лексикографічні здобутки,
українська художня література, мова газет та ін. Видання слов-
ника, головним редактором якого був А. Кримський, а пізніше
долучився С. Єфремов, тривало десять років і залишилося не-
завершеним. Упродовж 1924-33 рр. перші три томи цієї лекси-
кографічної праці з реєстром російських слів від літери «А» до
«П» було опубліковано шістьма окремими випусками. Четвер-
тий том («Р» — «Я»), хоч і був готовий до друку, проте так і не
вийшов, оскільки через зміну мовної політики був знищений.
Серед дослідників існували різні погляди на РУС-24-33, але
ніхто не заперечував того, що в історії розвитку української
лексикографії зазначена академічна праця стала важливим
етапом на шляху належного опрацювання лексичного складу
мови. У словникові зібрано значний за обсягом, здебільшого
документований лексичний матеріал з українських етнографіч-
них, літературних, фольклорних джерел.
Однією з виразних рис цієї лексикографічної праці є варі-
антна реалізація лексико-семантичної системи того періоду.
Встановлено, що найтиповішою є фонетична варіантність.
Вона помітна насамперед у складі приголосних звуків, напри-
клад: ярмулка — ярмурка, манірно — маніжно, катастер —
кадастер, камаша — ґамаша, камса — хамса, кинджал — ґин-
джал, клейно — клеймо, кучер — кудер, мара — мана, параліч —
паралік, драч — трач, пожежа — пожега, куцик — муцик та ін.
У групі голосних звуків варіантність спостерігається
у словах архангел — архангол, здих — здох, озюм — узюм, ми-
Культура слова №74’ 2011118
тець — метець, тузінь — тузин, жорнівка — жарнівка, кава-
лір — кавалер, кіпоть — кипоть, крант — крент, красень —
красунь, маґель — маґоль, одяг — одіг, зупинка — запинка,
відблиск — відбляск тощо.У поодиноких випадках збереглися
варіантні форми із звукосполученнями -ла-, -ло-, які функціо-
нували ще у старослов’янській мові: златоглав — злотоглав.
У РУС-24-33 зафіксовано велику кількість акцентуацій-
них варіантів, які здебільшого виникають внаслідок широ-
кого використання діалектних мовних ресурсів та іншомов-
них особливостей наголошування слів. Наприклад: авáрíя,
прозíрчáстий, грýбувáтий, ватáжóк, євáнгéлія, волóдáр, нáклáд,
вáпнó, íмпóрт, казúнó, кáмфóра, кáптýр, кладóвúще, кóпитó,
крáдíж, лексикóгрáф, магáзúн, жúтлó, óбмíр, сáпá, орнáмéнт,
таловúнá, бáтьківщúна, чéргá, пóмúлка, перéлíт та ін.
Граматичні варіанти слова (зокрема словотвірні) виникають
за рахунок залучення різних формотворчих та словотворчих
афіксів. Найпоширенішими у 20-30 роках ХХ століття є суфік-
сальні варіанти, які виражають словотвірне категоріальне зна-
чення особи, що є носієм дії чи ознаки. Ця група представлена
суфіксами:
• -ець-, -увач- із варіантними відповідниками -ник-, -щик-,
-анин-, -льник-, -ак-, -ун-, -ач-: промовець — промовник, пересе-
лець — пересельник — переселянин, співець — співак — співун,
плавець — плавальник — плавач, винувач — обвинник — ви-
новщик, переписувач — переписник та ін.;
• -ар- (-яр-) із варіантними відповідниками -ач-, -ник-,
-льник-, -ак-: плугар — плугач — плужник, пекар — печільник,
перекладар — перекладальник — перекладач — перекладник,
тесляр — тесля — тесляк тощо;
• -ник-/-ок-, -к-: відлюдник — відлюдок — відлюдько,
-ій-/-льник-: плетій — плетільник, плющій — плющільник та ін.
Активно поповнюється група іменників із суфіксами -енн-,
-анн- на позначення абстрактної ознаки: обвина — обвинува-
чення, чинш — очиншування, віддаль — віддалення, відзвіл —
відзволення тощо.
Словотвірні варіанти прикметників утворені переважно за
допомогою суфіксів:
З історії культури і писемності 119
• -ов-/-н-, -ист-, -ан- (-ян-), -ин-, -ар-+-ськ-: дишльовий —
дишельний, парадовий — парадний, оазовий — оазний, пома-
довий — помадний, хмаровий — хмарний — хмариний, одно-
особовий — одноособистий, жнивовий — жнивний — жнив’я-
ний — жниварський та ін.;
• -н-/-ан- (-ян-), -ев-, -ува-+-льн-: залізний — залізяний,
жовчний — жовчевий, виправдний — виправдувальний тощо;
• з’являються також словотвірні прикметникові варіанти
з суфіксами: -іл-/-ен-: зубожілий — зубожений; -ист-/-уват-:
залозистий — залозуватий; -іл-/-іл-+-ив-: зрозумілий — зро-
зуміливий; -ськ-/-ів-+-ськ-: поштарський — поштарівський;
-ов-+-ч-/-ів-+-н-: підготовчий — підготівний; -ач- (-яч-)/-ин-:
ослячий — ослиний та ін.
Зафіксовано префіксальні прикметникові варіанти: щомі-
сячний — повсякмісячний, згубний — погубний, варіанти діє-
прикметників: закривавлений — скривавлений — покривавле-
ний, розм’яклий — перем’яклий, зголоднілий — виголоднілий
тощо.
Спостерігаються відмінності у варіантному функціонуван-
ні іменників префіксального творення: образа — ураза, загай-
ка — угайка, відлюдько — безлюдько, перехрестя — розхрестя,
обвивання — повивання, узграничанин — пограничанин, підмо-
ва — намова та ін.
Префіксальні форми часто замінюються формами без
префіксів: пах — запах, побій — бій, звістка — вістка, покрив-
да — кривда, покупець — купець та ін.
Отже, вивчення реєстрів І, ІІ, ІІІ томів «Російсько-україн-
ського словника» 1924-33 рр. засвідчує, що у зв’язку з природ-
ним розвитком мови виникає велика кількість варіантних реа-
лізацій на позначення окремого поняття у мові. Проте надмірна
варіантність у лексичній системі призводить до того, що мовні
варіанти семантично розподібнюються або зникають як над-
лишкові форми. І якщо одна частина варіантів остаточно зали-
шається у діалектах, то інша закріплюється в літературній мові
на правах дублетних або синонімічних форм. З огляду на те,
що українська літературна мова постійно розвивається, попо-
внюється новими варіантними засобами на позначення різних
реалій життя, окреслена проблема не втрачає своєї актуальнос-
ті й сьогодні.
|