Взаємодія східноукраїнського й західноукраїнського варіантів літературної мови (словозміна)
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2011
|
| Schriftenreihe: | Культура слова |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37192 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Взаємодія східноукраїнського й західноукраїнського варіантів літературної мови (словозміна) / І. Матвіяс // Культура слова. — 2011. — Вип. 75. — С. 148-156. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-37192 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-371922012-09-08T12:10:36Z Взаємодія східноукраїнського й західноукраїнського варіантів літературної мови (словозміна) Матвіяс, І. Граматична стилістика 2011 Article Взаємодія східноукраїнського й західноукраїнського варіантів літературної мови (словозміна) / І. Матвіяс // Культура слова. — 2011. — Вип. 75. — С. 148-156. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37192 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Граматична стилістика Граматична стилістика |
| spellingShingle |
Граматична стилістика Граматична стилістика Матвіяс, І. Взаємодія східноукраїнського й західноукраїнського варіантів літературної мови (словозміна) Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Матвіяс, І. |
| author_facet |
Матвіяс, І. |
| author_sort |
Матвіяс, І. |
| title |
Взаємодія східноукраїнського й західноукраїнського варіантів літературної мови (словозміна) |
| title_short |
Взаємодія східноукраїнського й західноукраїнського варіантів літературної мови (словозміна) |
| title_full |
Взаємодія східноукраїнського й західноукраїнського варіантів літературної мови (словозміна) |
| title_fullStr |
Взаємодія східноукраїнського й західноукраїнського варіантів літературної мови (словозміна) |
| title_full_unstemmed |
Взаємодія східноукраїнського й західноукраїнського варіантів літературної мови (словозміна) |
| title_sort |
взаємодія східноукраїнського й західноукраїнського варіантів літературної мови (словозміна) |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Граматична стилістика |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37192 |
| citation_txt |
Взаємодія східноукраїнського й західноукраїнського варіантів літературної мови (словозміна) / І. Матвіяс // Культура слова. — 2011. — Вип. 75. — С. 148-156. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT matvíâsí vzaêmodíâshídnoukraínsʹkogojzahídnoukraínsʹkogovaríantívlíteraturnoímovislovozmína |
| first_indexed |
2025-07-03T18:56:47Z |
| last_indexed |
2025-07-03T18:56:47Z |
| _version_ |
1836653224235368448 |
| fulltext |
Іван Матвіяс
взаємодіЯ СхідноуКраїнСьКого
й західноуКраїнСьКого варіантів
літературної мови (Словозміна)
Фонетична, морфологічна, синтаксична й лексична системи
сучасної української літературної мови встановилися в про-
цесі складної їх історії. Істотним чинником в усталенні сучас-
них літературних норм на всіх структурних рівнях мови було
злиття східноукраїнського й західноукраїнського варіантів
літературної мови, що вирізнялися в ХІХ і на початку ХХ ст.
Основою цих варіантів були передусім говори відповідних
частин України, частково також збереження або відсутність
архаїчних форм. Серед усіх структурних рівнів мови, що роз-
межовували східноукраїнський і західноукраїнський варіанти,
виділялася словозміна.
Відмінність між східноукраїнським і західноукраїнським
варіантами літературної мови виявлялася у формах усіх зміню-
ваних частин мови. Виразною вона постає у формах іменників.
У східноукраїнському й західноукраїнському варіантах лі-
тературної мови іменники І відміни м’якої і мішаної груп та
іменники ІІІ відміни в дав. і місц. відм. одн. уживалися із нор-
мативним тепер закінченням -і, у західноукраїнському варіанті
в цих формах часто виступала також давня флексія -и: (по) ву-
лици, земли, скрини, стайни; (в) души, чаши, кручи; (в) печали,
печи, постели, річи. Про ненормативність таких форм говорив
зокрема С. Смаль-Стоцький.
граматична
СтиЛіСтиКа
граматична стилістика 149
В обох варіантах літературної мови, як і в сучасній літера-
турній мові, іменники І відміни твердої групи, а також особо-
ві займенники в ор. відм. одн. виступають із закінченням -ою,
іменники м’якої та мішаної груп — із флексією -ею. Закінчення
-ою в цій формі мали також прикметники, займенники, поряд-
кові числівники жін. роду. О. О. Потебня зауважував, що в за-
хідноукраїнському варіанті ці форми під впливом говорів часто
вживалися також із закінченнями -ов, -ев, що виникли внаслі-
док відпадання звука [й] і часткової редукції [у] в закінченнях
-ою, -ею (водов, гадков, косов, ногов, стрілов; білов, зеленов,
милов, сильнов, теплов; мнов, тобов, собов, мойов, твойов;
першов, другов; бурев, землев, кулев, тучев; волостев, ночев, сі-
чев, солев; нев, моєв, оцев). Цих форм сучасна літературна мова
не сприйняла. У західноукраїнському варіанті за аналогією до
форм іменників І відміни м’якої та мішаної груп із закінченням
-ею в ор. відм. одн. уживалися іменники ІІІ відміни (грудею,
кровею, п’ядею, радостею, солею). В обох варіантах літератур-
ної мови фіксувалися ненормативні форми ор. відм. одн. імен-
ників І відміни із закінченням -ою замість -ею (діжою, душою,
земльою, зорьою, славутицьою), а також архаїчні форми ор.
відм. одн. іменників ІІІ відміни із закінченням -ію (злостію,
кровію, мислію, певністію, повістію).
В обох варіантах літературної мови, але в західноукраїн-
ському частіше іменники ІІ відміни середн. роду в наз. відм.
одн. вживалися із закінченням -е відповідно до нормативного
-а (безталаннє, весіллє, вістрє, листє, оруже, пануваннє, про-
щаннє, щастє), в ор. відм. одн. — із флексією -ем відповідно
до нормативної -ам (весіллєм, жаданнєм, життєм, залицян-
нєм, щастєм). У західноукраїнському варіанті ці закінчення
можна кваліфікувати як наслідок фонетичного переходу голо-
сного [а] в [е] після м’яких і стверділих приголосних, але вони
відповідають і давнім закінченням -ьjе, -ьм. У цих іменниках
перед закінченням приголосні часто не подовжувалися (бажа-
ня і бажанє, весіля і весілє, житя і житє, мешканя і мешканє,
свавіля і свавілє), чого східноукраїнський варіант і сучасна лі-
тературна мова не допускають.
Відповідно до форм дав. відм. одн. іменників ІІ відміни чол.
роду із закінченням -ові (тверда група), -еві (м’яка і мішана
Культура слова №75’ 2011150
групи), що вживалися в східноукраїнському варіанті літератур-
ної мови і є нормативними тепер, у західноукраїнському варі-
анті часто під впливом говорів виступали форми із закінчення-
ми -ови, -еви (Гнатови, панови, синови, чабанови; Василеви,
коневи, оленеви, хлопцеви). Відповідні форми з кінцевим [и] у
флексії вживалися у староукраїнській літературній мові, тра-
пляються вони і в говорах південно-східного наріччя.
Як у староукраїнській мові (див.: Керницький І. М. Система
словозміни в українській мові на матеріалах пам’яток ХVІ ст. —
К., 1967. — С. 47-48), у західноукраїнському варіанті літера-
турної мови, зрідка в східноукраїнському іменники ІІ відміни
чол. і середн. роду м’якої групи в ор. відм. одн. вживалися з
перейнятим від іменників твердої групи закінченням -ом (га-
йом, дьогтьом, жальом, огньом, ножом, павичом; житьом,
пірйом, оружом, серцьом), чого сучасна літературна мова не
прийняла.
У західноукраїнському варіанті літературної мови іменники
ІІ відміни в місц. відм. одн. під впливом говорів часто зберігали
відсутню у східноукраїнському варіанті і в сучасній літератур-
ній мові форму колишніх іменників jо-основ із закінченням -и
(на кінци, на кони, в поли). Іменники ІV відміни із суфіксом -ен-
в непрямих відмінках у род. відм. одн. вживалися із закінчен-
ням -и (вімени, імени, сімени, тімени), іменники ІV відміни із
суфіксом -ат- в дав. відм. одн. під впливом іменників ІІ відміни
зрідка вживалися у формі із закінченням -у (лошату, теляту,
дівчатю, ягнятю).
У сполученні з числівниками два (дві) — чотири у східно-
українському варіанті літературної мови, як і в сучасній літе-
ратурній мові, іменники вживалися у звичній формі множини.
У західноукраїнському варіанті під впливом говорів іменники
І відміни твердої групи часто виступали в колишній формі дво-
їни із закінченням -і з -h (дві-чотири дівці, жінці, капельці, нит-
ці, руці, березі, годині, могилі, силі, стороні), іменники м’якої
групи — із закінченням -и з давнього -и (дві-чотири доли, не-
діли, свини). У цьому ж варіанті літературної мови іменники
І відміни м’якої та мішаної груп у наз. відм. мн. часом виступали
в архаїчних формах колишніх ĭ-основ із закінченням -и (пісни,
миши). У формі колишньої двоїни вживалися також іменники
граматична стилістика 151
ІІ відміни середн. роду (дві-чотири ділі, оці, селі, слові), зрідка
у формі на -і фіксувалися іменники чол. роду (три списі).
Не стали нормативними вживані в західноукраїнському ва-
ріанті літературної мови форми наз. відм. мн. іменників чол. і
жін. роду та множинних іменників із закінченням -и відповід-
но до вживаних у східноукраїнському варіанті, як і в сучасній
літературній мові, форм на -і (други, товариши; зори, пісни; ві-
сти, тіни, части; гусли). Водночас у східноукраїнському варі-
анті літературної мови зрідка вживалися форми наз. відм. мн.
іменників з основою на приголосний [р] із закінченням -і (дво-
рі, лагері, майстрі, номері, реформаторі). В обох варіантах
літературної мови вживалися ненормативні тепер форми наз.
відм. мн. іменників із закінченням -е (люде, сусіде, кияне, ми-
ряне, міщане, прочане, селяне, цигане, бояре, татаре), правда,
в західноукраїнському варіанті з таким закінченням виступа-
ло ширше коло іменників (жовняре, косаре, лікаре, пушкаре).
Уживані у східноукраїнському варіанті літературної мови і в
сучасній літературній мові форми наз. і кличн. відм. мн. із за-
кінченням -ове, як залишок форм іменників колишніх ŭ-основ
(братове, панове, синове), у західноукраїнському варіанті охо-
плювали більшу кількість іменників (вірлове, вітрове, димо-
ве, снове), а іменники з м’якими і стверділими приголосними
основи виступали із флексією -еве (мужеве, отцеве, цареве).
Відповідно до нормативних форм род. відм. мн. іменників
І відміни та ІІ відміни середн. роду з нульовою флексією в обох
варіантах літературної мови, але в західноукраїнському часті-
ше, під впливом іменників ІІ відміни чол. роду виступали фор-
ми із закінченням -ів (бабів, вербів, владиків, косів, луків, ранів;
містів, пасмів, полів, селів, чудів, нещастів, оповіданнів, почу-
ваннів), а відповідно до сучасних нормативних форм іменників
чол. і середн. роду із закінченням -ів та жін. роду з нульовою
флексією уживалися форми із закінченням -ей (бретей, дней,
зубей, мечей, читателей; морей, столітей; бабей, жабей, ко-
лодей, коровей, хатей). У західноукраїнському варіанті літера-
турної мови іменники чол. і жін. роду в род. відм. мн. нерідко
замість сучасних нормативних форм із закінченням -ів, -ей та
форм з нульовою флексією уживалися із закінченням -ий (бра-
тий, звірий, лікарий, цвинтарий; коний, гроший, людий, миший,
Культура слова №75’ 2011152
ночий, тіний, смертий, частий; корогвий, пісний, сльозий). У
цьому ж варіанті форми род. відм. мн. іменників чол. роду тра-
плялися із закінченням -і без кінцевого [й] (нема коні, гроші).
Усі названі регіональні форми род. відм. мн. іменників не за-
кріпилися в сучасній літературній мові.
У західноукраїнському варіанті літературної мови іменни-
ки ІІ відміни чол. роду та множинні іменники в дав. відм. мн.
зрідка виступали із закінченнями -ем та -ом (братем, людем,
дітем; людьом, дітьом), у місц. відм. мн. — із флексією -ех (на
дітех, людех, сінех, грудех), іменники І відміни м’якої групи,
ІІІ і ІV відмін у місц. відм. мн. вживалися із закінченням -ох
(на книжницьох, пісньох; безвістьох, грудьох). У східноукра-
їнському варіанті літературної мови іменники середн. роду в
місц. відм. мн. зрідка вживалися із закінченням -іх (в очіх, на
плечіх). Такі форми не стали нормативними.
Не усталилися в літературній мові зрідка вживані в обох ва-
ріантах літературної мови форми ор. відм. мн. іменників чол.,
жін. і середн. роду та парних іменників із закінченням -ми, пе-
рейнятим від іменників колишніх ĭ-основ (щитьми, громадь-
ми, волостьми, нічми, печатьми, вічми, дівчатьми, коліньми).
У західноукраїнському варіанті парні іменники в ор. відм. мн.
фіксувалися із закінченням -ами (очами, ушами), а непарні —
із флексією -има (мечима).
У мові творів західноукраїнських письменників уживали-
ся говіркові скорочені форми кличн. відм. одн. при звертанні
до людей: дє ‘дєдю’, ку ‘куме’, хло ‘хлопче’, Андрі ‘Андрію’,
Васи ‘Василю’, Іла ‘Ілаше’, Луки ‘Лукине’, Ми ‘Миколо’,
Про ‘Прокопе’, Тана ‘Танасію’, Тимо ‘Тимофію’, Штефа
‘Штефане’, Ю ‘Юрію’, Ани ‘Аничко’, Пара ‘Параско’, що схід-
ноукраїнському варіантові літературної мови, як і сучасній лі-
тературній мові, загалом не властиве, але в мові східноукраїн-
ських письменників зрідка траплялося (бра ‘брате’).
Нормативними не стали засвідчені в обох варіантах літе-
ратурної мови прикметникові форми род. і дав. відм. одн. із
закінченням -ой (далекой, маленькой, многоцінной, найдешев-
шой). В обох варіантах прикметники і займенники жін. роду в
місц. відм. одн. зрідка вживалися без кінцевого [й] у закінченні
(на зелені траві, при народні мові, в наші літературі, в котрі
граматична стилістика 153
годині). У східноукраїнському варіанті літературної мови фік-
сувалися форми наз. відм. мн. прикметників із закінченням -и
(батькови, гарни, повни, цареви, чесни, Адамови, Богданови).
Виразну особливість західноукраїнського варіанта літератур-
ної мови становила відсутність м’якої групи прикметників
(вечірний, крайний, осінний, пізний, синий, сусідний, теперіш-
ний), також уживання числівникової форми третий. Водночас
у східноукраїнському варіанті м’яку групу становили ряд при-
кметників, які за сучасною нормою належать до твердої групи
(народній, порожній, східній).
На відміну від східноукраїнського варіанта і сучасної літе-
ратурної мови західноукраїнський варіант характеризувався
регіональними формами займенників — особових: єго ‘його’,
єму ‘йому’, єї ‘її’, ‘їй’, ю ‘її’, єй ‘їй’, до него ‘до нього’, на нему
‘на ньому’; присвійних: моєго ‘мого’, твоєго ‘твого’, своєго
‘свого’, своєй ‘своєї’; означальних: всего ‘всього’, всеї ‘всієї’,
всему ‘всьому’, а також енклітичними і скороченими форма-
ми: м’я ‘мене’, ми ‘мені’, тя ‘тебе’, ти, ті ‘тобі’, ся ‘себе’, си
‘собі’; мні, мі ‘мені’, йго, го ‘його’, му ‘йому’, ї ‘її’, ‘їй’, в ні
‘в неї’, на нь ‘на нього’, за ню ‘за неї’, мої ‘моєї’, свої ‘своєї’,
мому ‘моєму’, твому ‘твоєму’, свому ‘своєму’, сву ‘свою’; чо
‘чого’, ‘чому’, нічо ‘нічого’, нич ‘ніщо’. Не стали нормативни-
ми вживані в західноукраїнському варіанті літературної мови
редупліковані форми вказівних займенників (сесь, сеся, сесе,
сесі; цес, цеся, цесе, цесі; тот, тота, тоте, тоті), складний
указівний займенник тамтой, тамта, тамте, тамті, форма
означального займенника всьо ‘все’. У східноукраїнському ва-
ріанті літературної мови часто вживалися форми особових за-
йменників з початковим [й] (до його, на йому, з їм, по їй, з їми),
які не усталилися в сучасній літературній мові.
Західноукраїнський варіант літературної мови виявляв осо-
бливості у фонетичному оформленні дієслівних форм. Так,
форми дієслів 1-ї ос. одн. нерідко вживалися без епентетично-
го приголосного [л] після губних приголосних (дивюси, тємю,
спю). У 3-ій ос. одн. і мн. дієслів теперішнього часу дійсно-
го способу та в 2-ій ос. мн. наказового способу вживалися
форми з твердим кінцевим [т] (волочит, давит, нудит; йдут,
кличут, показуют, хочут, звонят; говоріт, лишіт, робіт, си-
Культура слова №75’ 2011154
діт). У східноукраїнському варіанті словотвірну регіональну
форму становили зворотні форми дієслів (воюватися, догляда-
тися, оратися, поробитися, поспішатися, протестуватися),
у західноукраїнському варіанті — форми зворотних дієслів із
часткою -си (дочекатиси, нап’юси, задумавси, не журиси, не
противси). Західноукраїнські діалекти демонстрували препо-
зитивне вживання зворотної частки в дієслівних формах (ся
клонит, ся відозвала, си минуло, си вкрило, си повернемо).
У східноукраїнському варіанті літературної мови частіше,
ніж у західноукраїнському, вживалися нормативні тепер інфі-
нітиви на -ть (знать, утікать, ходить). У західноукраїнсько-
му поширеними були давні скорочені форми інфінітива на -чи
(бічи, мочи, лячи) (Булаховський Л. А. Вибрані твори в п’яти
томах. — Т. 2. — К., 1977. — С. 320).
В обох варіантах літературної мови, але в східноукраїнсько-
му частіше вживалися ненормативні тепер форми дієслів 1-ї ос.
одн. без чергування зубних приголосних із шиплячими (вкусю,
просю, крутю, свистю, нудю, ходю), а також форми 3-ї ос. одн.
дієслів ІІ дієвідміни із закінченням -е замість -ить (баче, гово-
ре, куре, любе, просе, робе, служе, стеле, тіше, ходе), форми
дієслів 3-ої ос. одн. без кінцевого -є (вкрива, заклина, зрина,
ляга, руша).
Регіональну словозмінну рису в західноукраїнському варі-
анті літературної мови становлять уживані форми 3-ої ос. одн.
зворотних дієслів із закінченням -есь відповідно до норма-
тивного -еться (бересь, в’єсь, видаєсь, дієсь, лишаєсь, несесь,
обертаєсь, пишаєсь, розгортаєсь, розпускаєсь, смеркаєсь,
цураєсь), а також форми зворотних дієслів у 3-ій ос. одн. без
флексійного [т] (береся, вибираєся, минаєся, підіймаєся, роз-
літаєся, смієся). У цьому ж варіанті літературної мови фік-
сувалися ненормативні тепер і відсутні у східноукраїнському
варіанті стягнені форми дієслів І дієвідміни типу думам, ду-
маш, думат; складам, складаш, складат; зустрічаються також
поодинокі регіональні форми дієслів теперішнього часу: могу
‘можу’, хопле ‘хапає’, вихопляє ‘вихоплює’, ждає ‘жде’, замов-
чає ‘замовкає’, мчає ‘мчить’; у східноукраїнському варіанті
трапляються дієслівні форми: втопне ‘втоне’, утоп ‘втопився’,
поїдемте ‘поїдьмо’.
граматична стилістика 155
У західноукраїнському варіанті літературної мови під впли-
вом говорів уживалися відсутні у східноукраїнському варіанті
і в сучасній літературній мові форми 3-ї ос. мн. дієслів ІІ ді-
євідміни без кінцевого -ть (вони говоря, гомоня, заводя, кло-
ня, куп’я, приходя, прося, пустя, робля, сходя, глум’я; видє, ідє,
робє, хотє).
До особливостей словозміни в західноукраїнському варіан-
ті літературної мови належить уживання форм дієслів минуло-
го часу дійсного та умовного способу з залишками колишнього
перфекта: жив-єм, заступав-єм, найшов-єм, пропив-єм, де-м
був, ще-м не думав; був-сми, гадав-сми, пішов-сми; могла-м,
сиділа-м; зробив-єсь, леліяв-єсь, просив-єсь, утомив-єсь ся,
ти-сь покинув; запустила-сь, пропала-сь, щезла-сь; були-смо,
встигли-смо, голубили-смо, милували-смо; були-сте, поломили-
сте, ви-сте колисали; літав би-м, мила би-м, казав би-сь, во-
ліла би-сь. Умовний спосіб дієслів часто виражався також за
допомогою частки бих, що походить із форми колишнього
аориста дієслова бути (зробив-бих, мав-бих, чекав-бих, воліла-
бих, мала-бих, чи бих могла, ми бих поробили, бих си навчив).
Дієслівні форми із залишками перфекта зрідка фіксували-
ся й у східноукраїнському варіанті літературної мови, зокре-
ма в мові творів письменників із Поділля (А. Свидницького,
С. Руданського).
Не однакові форми в обох варіантах літературної мови мали
дієслова майбутнього часу. Відповідно до вираження його
сполученням інфінітива з допоміжним дієсловом бути у схід-
ноукраїнському варіанті, як і в сучасній літературній мові, у
західноукраїнському варіанті він виражався сполученням не-
означеної форми дієслова з формами допоміжного дієслова му,
мем, ме, мемо, мете, муть (му ходити, меш вірити, ме тре-
петати, мем, мемо балакати, мете робити, муть думати), а
також сполученням допоміжного дієслова бути з формами ді-
єслів минулого часу — колишніми дієприкметниками (буду хо-
див, будеш балакав, будемо спочували, будете думали, будуть
кричали).
Вузьким регіоналізмом у західноукраїнському варіанті лі-
тературної мови виступали перейняті з гуцульського говору
форми дієслів наказового способу з частками -ста (давай-ста,
Культура слова №75’ 2011156
слухай-ста) і -ко (подивиси-ко, дайте-ко, ждіт-ко). У цьому ж
варіанті вживалися скорочені форми дієслів наказового спосо-
бу типу бер ‘бери’, кладь ‘клади’, дивіть ‘дивіться’.
В обох варіантах літературної мови частими були випадки
вживання закінчення -уть замість -ать у 3-ій ос. мн. дієслів ІІ
відміни (видють, лежуть, мовчуть, сидють; у західноукраїн-
ському варіанті — біжут, говорют, лежут, сидют, сплют).
Вони не стали нормативними.
Як показує досліджений матеріал, в обох варіантах літера-
турної мови, були форми словозміни, яких не прийняла літера-
турна мова, проте у східноукраїнському варіанті їх нарахову-
валося менше. Отже, є підстави стверджувати, що в устален-
ні словозмінних норм сучасної української літературної мови
роль східноукраїнського варіанта порівняно із західноукраїн-
ським була більшою.
Тетяна Коць
морфологічна норма
у преСКрипціЯх 10-30-х роКів хх СтоліттЯ
Усталені і внормовані морфологічні парадигми — це не
лише наслідок розвитку мови, а й результат праці багатьох по-
колінь українських мовознавців. У граматичних прескрипціях
початку ХХ ст. часто знаходимо відповіді на питання, які ви-
никають у сучасній мовній практиці.
Не всі морфологічні парадигми залишаються незмінними
на всіх етапах становлення літературної мови. З розвитком
мови удосконалюються її граматичні механізми. Простежимо
це на прикладі словозмінних і словотвірних парадигм прикмет-
ника, дієслова, дієприкметника, дієприслівника, числівника та
займенника.
Як засвідчують граматики, на початку ХХ ст. уже був уста-
лений поділ прикметників на тверду та м’яку групи з відпо-
відними типами відмінювання, які без змін успадкувала сучас-
на українська літературна мова. Проте в окремих випадках по-
мітні динамічні процеси морфологічної норми. У 10-30-ті роки
|