Двадцять років сподівань в умовах кризи
Рецензія на книгу «Українське суспільство. Двадцять років незалежності. Соціологічний моніторинг» за ред. В.М. Ворони, М.О. Шульги, Є.І. Головахи К.: Інститут соціології НАН України, 2011. — в 2-х тт....
Gespeichert in:
| Datum: | 2012 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2012
|
| Schriftenreihe: | Вісник НАН України |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37341 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Двадцять років сподівань в умовах кризи / А.О. Зоткін // Вісн. НАН України. — 2012. — № 7. — С. 74-77. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-37341 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-373412012-10-03T12:06:27Z Двадцять років сподівань в умовах кризи Зоткін, А.О. Рецензії Рецензія на книгу «Українське суспільство. Двадцять років незалежності. Соціологічний моніторинг» за ред. В.М. Ворони, М.О. Шульги, Є.І. Головахи К.: Інститут соціології НАН України, 2011. — в 2-х тт. 2012 Article Двадцять років сподівань в умовах кризи / А.О. Зоткін // Вісн. НАН України. — 2012. — № 7. — С. 74-77. — укр. 0372-6436 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37341 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії Рецензії |
| spellingShingle |
Рецензії Рецензії Зоткін, А.О. Двадцять років сподівань в умовах кризи Вісник НАН України |
| description |
Рецензія на книгу «Українське суспільство. Двадцять років незалежності. Соціологічний моніторинг» за ред. В.М. Ворони, М.О. Шульги, Є.І. Головахи К.: Інститут соціології НАН України, 2011. — в 2-х тт. |
| format |
Article |
| author |
Зоткін, А.О. |
| author_facet |
Зоткін, А.О. |
| author_sort |
Зоткін, А.О. |
| title |
Двадцять років сподівань в умовах кризи |
| title_short |
Двадцять років сподівань в умовах кризи |
| title_full |
Двадцять років сподівань в умовах кризи |
| title_fullStr |
Двадцять років сподівань в умовах кризи |
| title_full_unstemmed |
Двадцять років сподівань в умовах кризи |
| title_sort |
двадцять років сподівань в умовах кризи |
| publisher |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Рецензії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37341 |
| citation_txt |
Двадцять років сподівань в умовах кризи / А.О. Зоткін // Вісн. НАН України. — 2012. — № 7. — С. 74-77. — укр. |
| series |
Вісник НАН України |
| work_keys_str_mv |
AT zotkínao dvadcâtʹrokívspodívanʹvumovahkrizi |
| first_indexed |
2025-07-03T19:05:03Z |
| last_indexed |
2025-07-03T19:05:03Z |
| _version_ |
1836653743791144960 |
| fulltext |
74 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2012, № 7
РЕЦЕНЗІЇ
ДВАДЦЯТЬ РОКІВ СПОДІВАНЬ В УМОВАХ КРИЗИ
Рецензія на книгу «Українське суспільство. Двадцять років незалежності.
Соціологічний моніторинг» за ред. В.М. Ворони, М.О. Шульги, Є.І. Головахи
К.: Інститут соціології НАН України, 2011. — в 2-х тт.
З часу набуття нашою державою незалеж-
ності в 1991 р. в Україні встигло вирости
нове покоління громадян, позбавлене впли-
ву соціальних норм радянської доби. Від-
бувся короткий, але надзвичайно стрімкий
перехід суспільства від однієї системи соці-
альних відносин до іншої. Те, на що деякі
держави витрачали цілі століття, Україна
зробила за короткий термін — 20 років. Чи
був такий перехід з одного стану в інший ре-
волюційним і проривним? На нашу думку,
його краще охарактеризувати військовими
термінами «вибуховий» та «розривний».
Чому саме так? Адже результати досягнень
наших найближчих сусідів — Чехії, Польщі,
Угорщини, прибалтійських республік – на-
очно ілюструють можливість установлення
справді демократичних норм взаємин між
державою та суспільством і переходу від со-
ціалізму до капіталізму «з людським облич-
чям». Україна обрала власний шлях транс-
формаційних перетворень, внаслідок яких,
як зазначає професор М.О. Шульга, «маємо
не те, рекламоване в 1991 р. у ЗМІ розвине-
не демократичне, правове, ринкове, багате
соціальне суспільство, а олігархічний дикий
капіталізм, з гігантською соціальною поля-
ризацією».
Широку панораму проходження україн-
ського суспільства крізь коротку, але надзви-
чайно насичену «епоху змін» демонструють
результати унікального соціологічного моні-
торингу «Українське суспільство. Двадцять
років незалежності», який Інститут соціоло-
гії НАН України проводить із 1992 р. Винят-
ковість цього дослідницького проекту по-
лягає в можливості відстеження динаміки
показників громадської думки, соціально-
пси хологічних установок, норм, стандартів
суспільної поведінки, відображених у відпо-
відях на запитання, згруповані в 15 блоків,
майже з усіх сфер соціального життя —
еконо міки, політики, суспільної моралі, со-
ціального протесту, матеріального стану, між-
національних відносин, трудової зайнятості,
освіти, сім’ї та багатьох інших. Відповіді на
ідентичні питання з року в рік упродовж
двох десятиліть дають змогу не лише вчено-
му, аналітику чи управлінцю, а й будь-якому
соціально небайдужому громадянину безпо-
середньо побачити «у дзеркалі соціології
75ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2012, № 7
РЕЦЕНЗІЇ
своє реальне зображення», до чого й закли-
кає у вступній частині рецензованої праці
директор Інституту соціології НАН України
академік В.М. Ворона.
Особливого значення результати цього
моніторингового дослідження українського
суспільства набувають саме під час перети-
ну 20-річного рубежу, коли, за словами
М.О. Шульги, «соціологія переростає в істо-
рію». Це дає змогу усвідомити, з якого стану
ми вийшли і до якого прийшли, зі всіма про-
міжними етапами цього непростого шляху.
Перехід українського суспільства від со-
ціалізму до капіталізму розпочинався зі спо-
дівань. Очікування кращого життя, праг-
нення змін стали легітимізуючою основою
перетворень, які були здійснені правлячою
елітою та контрелітними групами, що праг-
нули влади. В Україні, як і в інших республі-
ках колишнього Радянського Союзу, відбу-
лася кардинальна зміна інституціональних
засад суспільного життя, що одержала назву
«інституційного вибуху». Логічним наслід-
ком такого «вибухового» переходу стало
надзвичайно швидке переформатування со-
ціальної структури, руйнація звичних, уста-
лених порядків суспільного життя, розриви
«по живому» соціальних зв’язків. Однак,
парадокс пострадянської України полягає в
її подвійній інституційній системі, де одно-
часно діють і старі, і нові соціальні інститу-
ти. Вийшовши із соціалізму, українське сус-
пільство так і не спромоглося перейти до
повноцінної системи капіталістичних відно-
син, «застрягнувши» у перехідному стані.
Більш того, така система вже набула, за сло-
вами професора Є.І. Головахи, рис «гіперпов-
ноцінності», що означає згоду людей жити в
умовах такої подвійності, суперечливий
симбіоз якої забезпечує наявність усіх необ-
хідних для соціальної інтеграції і стабіль-
ності атрибутів.
Чи тимчасове це явище? У ЗМІ часто лу-
нає думка про те, що завершення в Україні
так званого перехідного періоду неминуче
пов’язане з відходом від соціально активної
діяльності того покоління, яке зберігає уста-
новки радянської доби. На таку оптимістич-
ну точку зору можна відповісти відомим
прислів’ям — «ніщо не буває таким постій-
ним, як тимчасове». Результати соціологіч-
ного моніторингу свідчать про те, що соці-
альні інститути в Україні за ці два десяти-
ліття вже почали відтворюватися на власній
основі. Це дає підстави говорити про завер-
шення трансформації українського суспіль-
ства, що, власне, і відзначив М.О. Шульга в
післямові. Отже, ми отримали українське
суспільство таким, яким воно склалося в не-
соціалістичній, недокапіталістичній пост-
радянській країні «третього світу». У най-
ближчій перспективі кардинальних змін у
такій суспільній конфігурації без серйозних
соціальних потрясінь годі й чекати.
Звичайно, трансформація форм суспіль-
ного ладу на пострадянському просторі вза-
галі і в Україні зокрема, його організаційної
інфраструктури не могла не позначитися на
соціальній психології громадян. Зміни осно-
вних соціальних інститутів не могли не від-
битися на всіх сферах суспільного життя,
ціннісних орієнтаціях, поглядах і стандар-
тах поведінки людей.
Наслідком «інституційного вибуху» став
«інституційний вакуум», в умовах якого в
соціумі поширилася аномія. «Перехідне
суспільство» висунуло нові правила гри, у
зв’язку з чим змінилися пріоритети. Уже не
соціалістична, але ще й не капіталістична
система вимагала виконання головної умо-
ви — економічного виживання в новому со-
ціально-економічному середовищі, збережен-
ня і бажаного підвищення свого суспільного
статусу, поліпшення матеріального станови-
ща. Усе інше, по суті, було принесено в жерт-
ву цій меті. Виживання в умовах численних
криз (економічних, політичних, амортиза-
ційних, демографічних) стало ознакою часу
для будь-якого періоду після 1991 р. Україн-
ському суспільству вже в незалежній держа-
ві довелося більшість часу перебувати в кри-
зових умовах, які набули рис нормальних,
узвичаєних.
На відміну від постсоціалістичних країн
Східної Європи, де коротка та болісна «шо-
кова терапія» стала платою за трансформа-
76 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2012, № 7
РЕЦЕНЗІЇ
ційні перетворення, в Україні «шоковість»
була спорадично та безсистемно розтягнута
в часі. Втім і таке «лікування» дало свої ре-
зультати: переважна більшість українських
громадян невпевнена у своєму майбутньому
(навіть у короткостроковій перспективі),
піддається впливу аномійної деморалізації
(за весь період незалежності Україні індекс
аномійної деморалізованості завжди був ви-
щим за 12 балів, що означає його високий
рівень).
Романтичні сподівання часів Горбачов-
ської перебудови дуже швидко розвіялися
перед реаліями нового життя. Парадоксаль-
но, але на початку 1990-х років громадяни
України були більше налаштовані на ціннос-
ті демократії та ринкової економіки, ніж те-
пер. У 1992–1996 рр. частка тих, хто підтри-
мував програми приватизації землі, великих
і малих підприємств, була значно більшою,
ніж наприкінці першого десятиліття ХХІ ст.
За останні шість років зросла кількість охо-
чих відкрити власну справу. Проте, незважа-
ючи на зменшення негативного ставлення до
приватної власності та зростання інтересу
щодо відкриття власної справи, згоду пра-
цювати у приватних підприємців виявила
лише частина респондентів.
Демократичні цінності, ставлення до по-
літичних інституцій, рівень політичної дові-
ри за даними моніторингу також демонстру-
ють невпинне зниження з початку 1990-х
років. Короткий емоційний «сплеск» пози-
тивних оцінок (вони зафіксовані в дослі-
дженні 2005 р.), пов’язаний із виборами
Президента України в 2004 р., на тлі щоріч-
них показників, відображених у графіках,
має вигляд ситуаційного відхилення від за-
гальних тенденцій.
Водночас слід зазначити наявність стійкої
тенденції зменшення сегмента тих грома-
дян, які висловлюються проти скасування
смертної кари в Україні, що мало б свідчити
про покращення показників толерантності.
Однак аналіз безпосереднього спілкування
людей демонструє, що терпимість у їхньому
ставленні один до одного, навпаки, падає.
Так, наприклад, у ставленні українців до
представників інших національностей мож-
на відзначити стійку тенденцію зниження
толерантності та, навпаки, зростання ксено-
фобії. У свідомості більше ніж половини
громадян України недовіра до інших націо-
нальностей стала запорукою їхньої особис-
тої безпеки. За останні 20 років також зріс
сегмент тих, хто має установку, що більшість
людей готова піти на нечесний вчинок зара-
ди вигоди, і зараз він складає 69,0% від усіх
опитаних.
Втім у динаміці показників соціологічно-
го моніторингу українського суспільства
можна помітити й позитивні зрушення. Не-
зважаючи на те, що кількість респондентів,
невпевнених у власному майбутньому, і досі
налічує майже дві третини від загалу, можна
відзначити тенденцію до зниження загаль-
ної невдоволеності життям. Її кризовий пік
українці пройшли в 1998 р., надалі показ-
ники цієї тенденції тільки зменшувалися.
Справді, результати моніторингу свідчать
про зниження гостроти споживацьких про-
блем українців.
Проте ця позитивна динаміка не повинна
створювати ілюзій щодо суцільного покра-
щення життя в нашій державі. На зміну одним
проблемам прийшли інші, що, відповідно,
не зменшило загальної кризової напруже-
ності в українському суспільстві. На цьому
тлі й задіяні механізми соціально-пси хо-
логічної адаптації, пристосування до сьогод-
нішніх реалій, що починають сприйматися
як нормальні, звичайні для свого часу. Однак
глибинна невдоволеність усе ж таки лиша-
ється. Про це свідчать показники індексу со-
ціального самопочуття, які впродовж усього
20-річчя завжди перебували нижче від рівня
умовного «нуля».
Така напруженість в українському сус-
пільстві, зумовлена його перебуванням у
перманентному кризовому стані, чудово
проглядається у зіставленні з іншими євро-
пейськими країнами. На це вказують ре-
зультати трьох етапів Європейського соці-
ального дослідження, у якому Україна пер-
шою з країн СНД почала брати участь із
2004 р. Навіть якщо не зважати на контрасти
77ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2012, № 7
РЕЦЕНЗІЇ
в оцінюванні економічної чи політичної си-
туації, у відповідях українських респонден-
тів виразно помітні нижчі показники задо-
воленості своїм життям, відчуття щастя,
стану здоров’я, особистої безпеки у своєму
населеному пункті тощо.
Підсумовуючи, зазначимо, що результати
соціологічного моніторингу дають широке
панорамне бачення змін, які відбувалися в
українському суспільстві протягом остан-
ніх двадцяти років, та їхніх сьогоднішніх
наслідків. Причину трансформації України
з розвиненої індустріальної держави в краї-
ну третього світу, що стрімко дрейфує на
узбіччя цивілізації, М.О. Шульга, Є.І. Голо-
ваха та інші дослідники вбачають у нестра-
тегічності владних еліт, їхній неспромож-
ності дати відповідь на глобальні виклики
сучасності.
Цілком поділяючи думку щодо головних
ініціюючих суб’єктів соціальних перетво-
рень в Україні, хочу водночас зауважити, що
соціальна відповідальність за стан своєї кра-
їни обов’язкова для кожного її громадянина.
І пасивність народу, що мовчазно та бездум-
но приймав стандарти «нового часу» від
еліт, яким сам і делегував усі владні повно-
важення, жодною мірою його не виправдо-
вує. Зміни в країні на краще можуть роз-
початися лише зі змінами громадянської
свідомості й активності кожної людини.
А.О. Зоткін
|