Північноукраїнські діалектні риси в Крехівському Апостолі
У статті розглянуто окремі північноукраїнські фонетичні особливості Крехівського Апостола – конфесійної пам’ятки кінця XVI ст. Для зіставлення тих чи інших фонетичних явищ до аналізу залучено зразки писемних джерел староукраїнської мови....
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2010
|
| Назва видання: | Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37464 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Північноукраїнські діалектні риси в Крехівському Апостолі / Ю. Осінчук // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — 2010. — № 22(I). — С. 126-132. — Бібліогр.: 22 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-37464 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-374642012-10-16T12:08:26Z Північноукраїнські діалектні риси в Крехівському Апостолі Осінчук, Ю. Історія мови У статті розглянуто окремі північноукраїнські фонетичні особливості Крехівського Апостола – конфесійної пам’ятки кінця XVI ст. Для зіставлення тих чи інших фонетичних явищ до аналізу залучено зразки писемних джерел староукраїнської мови. В статье рассмотрены отдельные северноукраинские фонетические особенности Крехивского Апостола – конфессионального памятника конца XVI в. Для сопоставления тех или иных фонетических явлений к анализу привлечены образцы письменных источников староукраинского языка. Phonetic features of Krekhivs’kyj Apostle ame considered in the article. It’s a confessional monument from the of the 16th c. Oldukrainian language texts are compared on the phonetic level. 2010 Article Північноукраїнські діалектні риси в Крехівському Апостолі / Ю. Осінчук // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — 2010. — № 22(I). — С. 126-132. — Бібліогр.: 22 назв. — укp. XXXX-0097 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37464 811.161.2:81’282 uk Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія мови Історія мови |
| spellingShingle |
Історія мови Історія мови Осінчук, Ю. Північноукраїнські діалектні риси в Крехівському Апостолі Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем |
| description |
У статті розглянуто окремі північноукраїнські фонетичні особливості Крехівського Апостола – конфесійної пам’ятки кінця XVI ст. Для зіставлення тих чи інших фонетичних явищ до аналізу залучено зразки писемних джерел староукраїнської мови. |
| format |
Article |
| author |
Осінчук, Ю. |
| author_facet |
Осінчук, Ю. |
| author_sort |
Осінчук, Ю. |
| title |
Північноукраїнські діалектні риси в Крехівському Апостолі |
| title_short |
Північноукраїнські діалектні риси в Крехівському Апостолі |
| title_full |
Північноукраїнські діалектні риси в Крехівському Апостолі |
| title_fullStr |
Північноукраїнські діалектні риси в Крехівському Апостолі |
| title_full_unstemmed |
Північноукраїнські діалектні риси в Крехівському Апостолі |
| title_sort |
північноукраїнські діалектні риси в крехівському апостолі |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Історія мови |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37464 |
| citation_txt |
Північноукраїнські діалектні риси в Крехівському Апостолі / Ю. Осінчук // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — 2010. — № 22(I). — С. 126-132. — Бібліогр.: 22 назв. — укp. |
| series |
Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем |
| work_keys_str_mv |
AT osínčukû pívníčnoukraínsʹkídíalektnírisivkrehívsʹkomuapostolí |
| first_indexed |
2025-07-03T19:13:47Z |
| last_indexed |
2025-07-03T19:13:47Z |
| _version_ |
1836654293613019136 |
| fulltext |
УДК 811.161.2:81’282
Юрій ОСІНЧУК
ПІВНІЧНОУКРАЇНСЬКІ ДІАЛЕКТНІ РИСИ У
КРЕХІВСЬКОМУ АПОСТОЛІ
У статті розглянуто окремі північноукраїнські фонетичні
особливості Крехівського Апостола – конфесійної пам’ятки кінця
XVI ст. Для зіставлення тих чи інших фонетичних явищ до аналізу
залучено зразки писемних джерел староукраїнської мови.
Ключові слова: диспалаталізація, пам’ятка, північний говір,
фонетична риса.
З-поміж пам’яток конфесійної літератури, лексику яких
мовознавці відділу української мови Інституту українознавства ім.
І. Крип’якевича НАН України залучають до «Словника української
мови XVI – першої половини XVIІ ст», помітно вирізняється
народністю та «простотою» мовлення знаменна рукописна
пам’ятка української мови другої половини XVI ст. – Крехівський
Апостол (далі – КА). Мова пам’ятки – це жива народна мова того
часу з північними і частково південно-західними рисами, якою
розмовляла інтелігенція, духовенство та міщанство у
староукраїнський період1.
У статті розглянемо деякі фонетичні північноукраїнські
особливості КА.
Однією з найважливіших звукових змін давньокиєвського
періоду є еволюція ě (ѣ), рефлексація якого по-різному відбулася у
східнослов’янських мовах. Доведено, що у переважній частині
ранніх східнослов’янських діалектів ѣ вимовляли як вузький
закритий звук ê, наближений до і (в південних говорах) чи до е з
вузько палатальним приступом (у центральних, північних і східних
говорах), рідше – як е середньо-верхнього підняття (переважно в
північних, деяких південно-західних, зокрема, поліських говорах) з
неоднаковим у різних говорах виявом його дифтонгічного
характеру2. Відповідно до давнього звука ѣ у південноукраїнських
1 Огієнко І. Українська літературна мова XVI-го століття і Крехівський
Апостол 1560 року. – Т. 1. – Варшава, 1930. – С. 212.
2 Півторак Г.П. Формування і діалектна диференціація давньоруської мови:
(Історико-фонетичний нарис) / Ін-т мовознавства АН УРСР. – К.: Наук.
думка, 1988. – С. 110; Історія української мови. Фонетика. – К.: Наук. думка,
1979. – С. 236.
говірках вживають і (це явище становить норму сучасної
української літературної мови), а в північноукраїнських під
наголосом – дифтонг , а в частині говорів – монофтонги и, е, ê3.
Зміну ѣ на і у староукраїнських пам’ятках відбито звичайно
вживанням и замість ѣ, що спостерігаємо у Крехівському Апостолі
(в наголошеній і ненаголошеній позиціях), наприклад: а тыи вси
были уздоро(в)лєны 24, и при(с)тупили к нєму вси вдовици плачучи
50, и выгна(в)ши вси(х) во(н) 50, ми(с)то а(н)тихрє(с)та
тєпєрєшнєго 631, золото и сєрєбро вашє по(р)жавило 172, видє(л)
кони у вижєнью сєдѧчи(х) на ни(х) маючи па(н)циры ѡгни(с)тыи и
ѧхи(н)товы и си(р)чєны(и) 621, а нѣкоторы(и) члвкъ хромы(и)…
о(у)види(л) пєтра иѡана 12 тощо. Порівняймо ще в
Пересопницькому Євангелії 1556–15614 (далі – ПЄ): посли того
встоупиль в лодю зь оученикы своими 155 зв., были тыжь тамь и
жены которыи на то здалека смотрили 194 зв., всѧко ми речете
притьчоу сїю ликарю врачоу излѣчисѧ 223 зв.
Досить часто у КА для позначення рефлексу давнього ѣ
зафіксовано літеру е. Наприклад, наголошена позиція: скажє(т)
ва(м) тихи(и) милы(и) бра(т) и вє(р)ны(и) слуга 475, ска(р)били
є(с)тє собѣ гнє(в)… ѡто заплата робо(т)нико(в) ваши(х) 172, и
жа(д)наа надеѧ лека(р)ства не была 12, таѧ ѡбе(т)ница стала 11,
видє(л) є(с)ми нєвє(с)ту котораѧ сєдѣла на чє(р)воно(м) звєрати
643, и ѡфєровали жє(р)тву ба(л)ванови 36, бо є(ст) чи(с)ло
чоловєка 633. Значно більше випадків написання е замість
етимологічного ѣ у пам’ятці засвідчено в ненаголошеній позиції,
наприклад: на ѡ(т)пуще(н) грехо(в) 11, и ро(з)множи(л)сѧ въ
єги(п)тє 33, и жа(д)наа надеѧ лека(р)ства не была 12, и ста(л)
є(с)ми на пє(с)ку мо(р)ско(м) 630, поведаючи ѡ ца(р)стве божие(м)
1, бо свєдо(ц)тва твоєго нє при(и)му(т) ѡ мнє 123, и слыша(л)
є(с)ми голо(с) спєвако(в) играючи(х) на гу(с)лє(х) 634. Порівняймо у
ПЄ: и дана є(ст) девици 65 зв., ѡслепиль оочи ихь 404.
Спостережено, що в КА літеру ѣ написано не тільки для
передачі голосного і, що походить з дифтонга ѣ, а й для позначення
звука і іншого походження. Чимало таких написань засвідчено у
3 Жилко Ф.Т. Нариси з діалектології української мови. – К., 1955. – С. 67;
Шевельов Ю. Історична фонологія української мови. – Харків: Акта, 2002. –
С. 545.
4 Пересопницьке Євангеліе 1556–1561: Дослідження. Транслітерований
текст. Словопокажчик / Підгот. І. П. Чепіга за участю Л. А. Гнатенко. – К.,
2001. – 702 с.
запозичених словах: была тє(ж) въ єѡпѣи нєѧкаа учєница имєнє(м)
тавифа 49, му(ж)… ананиѧ съ са(м)фѣрою жоною своєю прода(л)
ѡсѣло(ст) 22, нє чини шкоды ѡлѣєви и вину 611, и видє(л) ибо
ѡтворєно исходѧчую до нєго судину нєякую якобы про(с)тѣру
вєликую 52, вышла слухати служєбница имєнє(м) родѣѧ 64.
У КА відбито зміну артикуляції і >ы в позиції після
колишнього ъ (на початку слова після прийменника з кінцевим ъ
або на початку кореня після префікса на ъ), наприклад: а зыны(х)
жадє(н) нє смѣ(л)сѧ до ни(х) прилучити 23, ужє єго бо(л)шє нє
вє(р)нє(т) выстлєнїє 71, и зыными за(д)ными лю(д)ми того
мѣ(с)та 139, и будємь то(р)говати и зыщє(м) 171, нєвидили
увыньши(х) 193, высаку будє(т) тобѣ плємѧ названо 269, ѡ(т)
ѡ(д)ного ложа мѣла два сыны зысака ѡ(т)ца нашєго 269, котораѧ
ва(м) є(ст) дана высусє хри(с)тє 299, и што за (з)года цє(р)кви
зыдолы 378, увысуса хри(с)та увєрили 409, увысусє хри(с)тѣ 462, и
ты(х) бо(г) которыи за(с)нули увысусє привєдє(т) з ни(м) 491 та ін.
Г.П. Півторак зазначає, що у староукраїнській писемності ы
замість і після ъ трапляється лише в пам’ятках, створених на
північній Волині й на Поліссі, тобто в ареалі сучасного північного
наріччя української мови5. Порівняймо в інших джерелах: Кнѧзь
костантинъ з ыншими паны оуєхалъ на замокъ сокалскїи (1509–
1633 Остр. літ. 126); тотъже, дей небощикъ… осталъ мнѣ
Никифору архимандриту… немало виненъ, и не зыстившися
(заплатити, розрахуватися – Ю.О.), съ того свѣта зышолъ (Луцьк,
АрхЮЗР 1/І, 190)6.
Однією з найоригінальніших північноукраїнських рис у системі
вокалізму є *ę>е в ненаголошеній позиції 7. Як відомо, носовий ę на
східнослов’янському мовному ґрунті після пом’якшення
приголосних перетворився в проміжний звук , який після
деназалізації став м’яким голосним переднього ряду низького
підняття ä, що в писемності східних слов’ян позначався графемою
ѧ8. Панівне уживання е на місці ненаголошеного я у КА, на думку
І.Огієнка, дає можливість допускати, що це риса мови самого
5 Півторак Г.П. Зазнач. праця – С. 127.
6 Картотека «Словника української мови XVI – першої половини XVII ст.»
Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича.
7 Мойсієнко В.М. Фонетична система українських поліських говорів XVI–
XVII ст.: Монографія. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2006. – С. 207.
8 Залеський А.М. Континуанти праслов’янського ę та а (після м’яких
приголосних) у говорах української мови // Мовознавство. – 1970 а. – № 3. –
С. 42–43.
перекладача, а це означає, що він походить з якихсь
північноукраїнських земель9. Наприклад: а солньцє было чо(р)но
яко мѣ(х) волосєны(и) 612, и ѡтвори(л) колодє(з) пропа(с)ти 618, и
видєчи яко чини(л) чуда лєка(л)сѧ 40, а мѣсє(ц) ста(л)сѧ яко кровь
612, нє то(л)ко собѣ маю(т) на памє(т) приводити болє(с)ти и
фрасуньки носєчи пло(д) в животѣ 508, вбогиє во(л)ны(и) и
нєво(л)ники брали пєтна на руки свои правыи 633, пєтръ
поклекну(в)ши на колѣна 50, и была ли(ч)ба во(и)ска є(з)ны(х)
двѣ(и)стє кро(т) тисєча тисєчи(и) 621. тощо. Порівняймо в інших
староукраїнських пам’ятках з ареалу сучасних північних говорів
української мови: суму десеть тисечъ золотыхъ полскихъ…
записую... сыну моему (Сільце, 1531 АрхЮЗР 7/І, 30); што было
мяса старого свиного, десетинного, которого было полтей о сто
кромъ подробовъ, все переелъ (Луцьк, 1579 АрхЮЗР 3/І, 8); а три
вежи замъковыхъ за(в)сегды яко и памети лю(д)ские знесуть
(Овруч, 1552 ООвр.З 96 зв.)10.
У досліджуваній пам’ятці виявлено випадки написання у, ю на
місці етимологічних *о, *е, наприклад: николи сѧ а(ж) дотулѧ
ѡказати нє мо(г)ло 544, а мєжи тыми которы(и) ѡ дву жу(н) або
бо(л)шє бывали и тии до ни(х) маю(т) быти приличоны 508, а
тепе(р) и завсюгды на то чигає(т) абы слово хри(с)тово зглади(л)
628, на две тисечи крокувь 3, и видє(л) є(с)ми а то ку(н) половы(и) а
которы(и) на нє(м) сєдѣ(л) 611, то є(ст) на поку(и) которы(й)
є(ст) проклѧты(и) 600. Це явище засвідчено в інших українських
пам’ятках XVI–XVII ст., наприклад: кунъ съ плеснива строкатый
оного Гаца Борисовича (Житомир, 1590 АрхЮЗР 6/І, 212); то(т)
пакгурокъ, которы(и) сторона поводовая за копєцъ удаєт, мєжи
кгрунътомъ Волосо(в)ским лєжи(т) (1639, Житомирщина ККПС
207)11.
Переконливою кількістю прикладів у КА засвідчено зміну е в о
після шиплячих перед твердими приголосними, що за
характеристикою І.Огієнка є «широко знаною в українській мові,
особливо в її північних говорах»12. Наприклад: бо вже бы(л)
вечо(р) 16, ѡкажу тобѣ ѡблюбєницу жону бара(н)кову 657, бо тѧ
вижу бы(т) в го(р)ко(с)ти жо(л)чи 41, яко є(ст) вчора заби(л)
єги(п)тѧнина 34, потреба сты(х) мужо(в) 4, грѣх нечистый
пополнил з мачохою 312, за на(з)начоною радою 8, абы(х) не бы(л)
9 Огієнко І. Зазнач. праця – С. 250.
10 Картотека «Словника української мови...
11 Картотека «Словника української мови...
12 Огієнко І. Зазнач. праця. – С. 263.
порушо(н) 9, и пришо(л) тогды на всѣ(х) стра(х) 11 та ін.
Виникнення цього фонетичного явища належить ще до періоду
Київської Русі. Його реалізація обмежувалася чітко визначеними
звуковими умовами, а саме – палатальністю попереднього
приголосного та твердістю наступного13.
Не зважаючи на те, що перекладач Апостола добре знав
церковнослов’янську мову, у пам’ятці зустрічаються поплутання ы
з и, наприклад: умѣю уныжоным быти 461, коли правьдывыи
учитєли правду ѡповєдаю(т) 627, был смєлы(м) тою(ж) надєєю в
которо(и) мы шлюбыти смѣлы(м) на нѣкоторы(х) што ѡ на(с)
розумѣю(т) 388, абы ѡбытовала у ва(с) всѧкаѧ добро(т)ливо(ст)
387, ѡ(т) вєтру переносымыи 201, дѧкони тє(ж) маю(т) быти
учтиви нє двоѧкого слова нє пѧници 509, дѧконы нєха(и) буду(т)
ѡ(д)нои жоны му(жи) 509.
Після задньоязикових г, к, х перекладач пам’ятки, згідно з
своєю північноукраїнською вимовою, писав и14, наприклад: и
будє(т) сти(с)нєно вєликими тру(д)но(с)тѧми 31, и мусєли
выкида(т) дѣти своих 33, и то(т) згину(л) 27, а королєвє зє(м)скїи
и кнѧжата и богатыи… покрылисѧ въ ѧмы 612, ѡто ноги которыи
погрє(б)ли мужа твоєго 23 у ву(с)тє(х) твои(х) буду(д) соло(д)ки
яко мє(д) 623, и нє бы(л) мєжи ними жадє(н) убоги(и) 21, жидове
на нєго хитры заса(д)ки учинили 108.
У сучасних говорах звукосполучення гі, кі, хі активно
вживають у західнополіських діалектах15. Написання ы після
задньоязикових приголосних у КА засвідчено рідко: вси научитєли
ѡ(т)пали ѡ(т) науки нєбє(с)нои и удалисѧ за тєлє(с)ными и
зє(м)скыми вымы(с)лы 612.
Привертають увагу у Крехівському Апостолі численні
написання з твердим р. Диспалаталізація р – найбільш виразна риса
для багатьох говорів північних діалектів16. Наприклад: брыдитє сѧ
зло(с)ти 282, на(с) вєликаа бура змєтовала 148, вси(м) птахо(м)
которыи лєтали по сєрєдини нєба ходѣтє збєрѣтєсѧ на вєчєру 652,
ани на ни(х) со(л)нцє вдари(т) ани жа(д)наа горачость 616, всѧкоє
прирожє(н)є звєра(т) и птахо(в) и гаду… быває(т) 168, нє
шко(д)тє зє(м)лѣ и мору 613, и рєчєтє а(р)хипопу абы бы(л) пилє(н)
13 Історія української мови. Зазнач. праця. – С. 264.
14 Огієнко І. Зазнач. праця. – С. 281.
15 Атлас української мови. Волинь, Наддністрянщина, Закарпаття і суміжні
землі. – К.: Наук. думка, 1988. – Т. 2. – Карт. № 20, 21; Жилко Ф.Т. Зазнач.
праця. – С. 86.
16 Жилко Ф.Т. Зазнач. праця. – С. 70.
ураду которы(и) принѧ(л) ѡ(т) пана 477, примусили мѧ
ѡто(з)ва(т)сѧ до цєсара 156, тощо. У всіх протоукраїнських
говорах диспалаталізація р’ послідовно відбулася лише в середині
слова перед колишнім ь у слабкій позиції17. Порівняймо у
староукраїнських пам’ятках досліджуваної території: сосну
трєтюю бо(рт)ную такъ жє ѡгнемъ выпалилъ (Житомир, 1584
АЖМУ 88); о порубанъе олтара в косътеле (Луцьк, 1649 АрхЮЗР
3/IV, 156); на то ѡказали квито(в) ро(з)ных комо(р) то есть
порадокъ списа(н)я (Берестя, 1583 Мит. кн. 19/1 ненум.)18.
Палатальність р’ у пам’ятці І.Огієнко пов’язує із боротьбою
традиційного церковнослов’янського правопису з живою вимовою
перекладача19.
У деяких формах Крехівського Апостола відбито
диспалаталізацію н, наприклад: приличовати або
приро(в)ныватисѧ к нѣкоторы(м) которыи сами сєбє хвалє(т) алє
нє розумєю(т) жє сами мєжи собою сѧ мє(р)кую(т) и сами сєбє
приро(в)нываю(т) 390, ѧсноє и пра(в)дивоє апо(с)то(л)скоє
прировна(н)є старого дастамє(н)ту 544, которому тєпє(р)
крє(ст) ро(в)наючисѧ заховыває(т) на(с) 188, є(с)ли рєчє(м) грєха
нємає(м) а ми сєбє по(д)манує(м) а правды в на(с) нѣ(т) 208,
чинєчи прировна(н)є закону къ єва(н)гєлїи 291. Твердість н
мовознавці пояснюють як відтворення живого мовлення, що
властиве північним та південно-західним говіркам20. Порівняймо у
староукраїнських пам’ятках: а на зиму въ середныхъ поляхъ такъ
же веле на дванадцать дней (Луцьк, 1562 АрхЮЗР 6/І, 41); бо
таки(м) способо(м)… сєбє… ку чти и триоу(м)фу нн ѣшнємү
прировныває(т) (поч. ХVІІ ст. Проп. р. 200 зв.); жаденъ зверхный
не важилъсе лежъ самъ собе оберати (Володимир, 1645 АрхЮЗР
3/І, 391)21.
Живомовну рису спостережено в словах, в яких ц вживається
замість ч, наприклад: та(к)жє тє(ж) будє и знацнє(и)ши(и)
спосо(б) науки смотрєчи на ѡбли(ч)но(ст) божую 344, уцтиво(ст)
сына божого та(к) была вдѧ(ч)ною ѡ(т)цю жє длѧ того выслухань
бы(в) 555, тыми славы залєцає(т) уцьт(и)во(ст) стану
мальжєньского 326, та(к) абы(х)мо яко вдє(н) по(ц)тивє ходили
285 та ін. Українські пам’ятки ХVІ–ХVІІ ст. засвідчують, що
17 Півторак Г.П. Зазнач. праця. – С. 230.
18 Картотека «Словника української мови...
19 Огієнко І. Зазнач. праця. – С. 279.
20 Огієнко І. Зазнач. праця. – С. 282.
21 Картотека «Словника української мови...
чергування ч з ц властиве говіркам Волині та Полісся: гдє будє(т)
нємало люде(и) добры(х) поцтивы(х) (Володимир, 1567 ЦДІАК 28,
1, 2, 48); и оуцтивымъ матрономъ по(д) часъ оныхъ показоватисѧ
нєвстыдитъ (Острог, 1598–1599 Фил. Апокр. 206); але маючи
уцтиве детокъ своих, яко нам добрым ся годит... в убогомъ дому
нашомъ шляхетскомъ... справуемъ (Луцьк, 1622 АрхЮЗР 8/ІІІ,
580)22.
Отже, Крехівський Апостол, перекладений тогочасною живою
українською мовою, має важливе значення для історії вивчення
української мови. Матеріал, почерпнутий при аналізі цієї пам’ятки,
широко демонструє риси північноукраїнського народного
мовлення, носії якого, на час перекладу Апостола, займали значно
ширшу територію проживання, ніж тепер. Функціонування у
Крехівському Апостолі деяких південно-західних мовних
особливостей можна пояснити тим, що перекладач пам’ятки міг
походити з тієї територія, мовлення якої належало до перехідних
українських говорів.
Юрий Осинчук
Северноукраинские диалектные черты в Крехивском
Апостоле
В статье рассмотрены отдельные северноукраинские
фонетические особенности Крехивского Апостола –
конфессионального памятника конца XVI в. Для сопоставления тех
или иных фонетических явлений к анализу привлечены образцы
письменных источников староукраинского языка.
Ключевые слова: диспалатализация, памятник, северный
говор, фонетическая черта.
Yurij Osinchuk
Phonetic features of Krekhivs’kyj Apostle ame considered in the
article. It’s a confessional monument from the of the 16th c. Old-
ukrainian language texts are compared on the phonetic level.
Key words: dispalatalizaciya, monument, North dialect, phonetic
feature
22 Картотека «Словника української мови...
|