Назви на позначення поняття "група зірок" у писемних пам’ятках з Полісся в контексті староукраїнської мови

На матеріалі картотек українських історичних словників (ХІV–XV, XVI – першої половини XVII ст., проф. Є. Тимченка) проведено лексико-семантичний аналіз загальних назв, що позначають поняття "група зірок"”....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Тріль, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української мови НАН України 2010
Назва видання:	Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем
Теми:	Історія мови
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37470
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Назви на позначення поняття "група зірок" у писемних пам’ятках з Полісся в контексті староукраїнської мови / О. Тріль // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — 2010. — № 22(I). — С. 180-185. — Бібліогр.: 22 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-37470
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-374702012-10-16T12:08:59Z Назви на позначення поняття "група зірок" у писемних пам’ятках з Полісся в контексті староукраїнської мови Тріль, О. Історія мови На матеріалі картотек українських історичних словників (ХІV–XV, XVI – першої половини XVII ст., проф. Є. Тимченка) проведено лексико-семантичний аналіз загальних назв, що позначають поняття "група зірок"”. На материале картотек украинских исторических словарей (ХІV–XV, XVI – первой половины XVII вв., проф. Е. Тимченка) произведен лексико-семантический анализ нарицательных имен, обозначающих понятие “группа звезд”. The resuilts of the experimental study of the common nouns of the constellation which based upon the materials of the card index of the Ukrainian historical vocabularies of the XIV–XV, XVI – first half XVII centuries and prof. Ye. Tymchenko are presented. 2010 Article Назви на позначення поняття "група зірок" у писемних пам’ятках з Полісся в контексті староукраїнської мови / О. Тріль // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — 2010. — № 22(I). — С. 180-185. — Бібліогр.: 22 назв. — укp. XXXX-0097 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37470 811.161.2´373-112 uk Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем Інститут української мови НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія мови Історія мови
spellingShingle	Історія мови Історія мови Тріль, О. Назви на позначення поняття "група зірок" у писемних пам’ятках з Полісся в контексті староукраїнської мови Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем
description	На матеріалі картотек українських історичних словників (ХІV–XV, XVI – першої половини XVII ст., проф. Є. Тимченка) проведено лексико-семантичний аналіз загальних назв, що позначають поняття "група зірок"”.
format	Article
author	Тріль, О.
author_facet	Тріль, О.
author_sort	Тріль, О.
title	Назви на позначення поняття "група зірок" у писемних пам’ятках з Полісся в контексті староукраїнської мови
title_short	Назви на позначення поняття "група зірок" у писемних пам’ятках з Полісся в контексті староукраїнської мови
title_full	Назви на позначення поняття "група зірок" у писемних пам’ятках з Полісся в контексті староукраїнської мови
title_fullStr	Назви на позначення поняття "група зірок" у писемних пам’ятках з Полісся в контексті староукраїнської мови
title_full_unstemmed	Назви на позначення поняття "група зірок" у писемних пам’ятках з Полісся в контексті староукраїнської мови
title_sort	назви на позначення поняття "група зірок" у писемних пам’ятках з полісся в контексті староукраїнської мови
publisher	Інститут української мови НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Історія мови
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37470
citation_txt	Назви на позначення поняття "група зірок" у писемних пам’ятках з Полісся в контексті староукраїнської мови / О. Тріль // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — 2010. — № 22(I). — С. 180-185. — Бібліогр.: 22 назв. — укp.
series	Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем
work_keys_str_mv	AT trílʹo nazvinapoznačennâponâttâgrupazírokupisemnihpamâtkahzpolíssâvkontekstístaroukraínsʹkoímovi
first_indexed	2025-07-03T19:14:09Z
last_indexed	2025-07-03T19:14:09Z
_version_	1836654316338806784
fulltext	УДК 811.161.2´373-112 Ольга ТРІЛЬ НАЗВИ НА ПОЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ “ГРУПА ЗІРОК” У ПИСЕМНИХ ПАМ’ЯТКАХ З ПОЛІССЯ В КОНТЕКСТІ СТАРОУКРАЇНСЬКОЇ МОВИ На матеріалі картотек українських історичних словників (ХІV–XV, XVI – першої половини XVII ст., проф. Є. Тимченка) проведено лексико-семантичний аналіз загальних назв, що позначають поняття “група зірок”. Ключові слова: лексема, назва, лексико-семантична група, семантика. Для зручності в орієнтуванні серед великої кількості зір люди віддавна виділили групи яскравих зірок, що утворювали характерні фігури [АЕС: 457]. Як зазначає І.А.Климишин, “є підстави стверджувати, що в усіх закутках планети… люди «стихійно» виділяли на небі сузір’я і давали їм певні назви”1. До тематичної групи “астрономічні назви” входять загальні найменування сузір’я, що творять окрему лексико-семантичну групу і виражають поняття “група зірок”. В українській писемній мові лексеми зі значенням “зодіакальне сузір’я” утворюють нечисленний лексичний ряд: знакъ, знамя, знаменє, констелляціа. Початок його формування припадає на XVII–XVIII ст. Знакъ Поняття про групи зір, що формуються у певні фігури, та їх назви своїм корінням сягають глибокої давнини. Л.Л. Кутіна, досліджуючи історію російської астрономічної лексики помітила, що “загальної назви в давніх російських астрономічних книгах ці фігури не мали. Уживалося, щоправда, слово знак, але переважно лише стосовно сузір’їв Зодіаку”2. Цей факт підтверджують і наші матеріали. Спільнослов’янське знакъ [ЕСУМ ІІ: 269-270] трапляється в києворуських писемних джерелах від ХІ ст. лише у значенні ‘знайомець’: Инии үбо своя знакы по своих зовуть свѣ дѣ теля [Срезн. І: 987]. У пам’ятках XIV–XV ст. спостерігаємо розширення семантики слова знакъ, що вживалося на означення понять ‘знак як свідчення чого-небудь’ і ‘знак як умовна позначка’ [ССМ І: 403]. У системі української мови XVI – першої половини XVII ст. 1 І.А.Климишин. Історія астрономії. - Івано-Франківськ, 2000. – С. 42. 2 Кутина Л.Л. Формирование языка русской науки (терминология математики, астрономии, географии в первой трети XVIII века). – Москва- Ленінград.: Наука, 1964. – C.105. зростає частотність уживання і збільшується семантичний обсяг слова знакъ, що виявляється у 9-ти значеннях, серед яких ‘група зірок, сузір’я’, ‘зодіакальне сузір’я’. У Картотеці “Історичного словника українського язика” за редакцією Є. Тимченка в окремих цитатах з XVIII ст. це слово має також значення ‘передвістя, прикмета’. Окремі контексти староукраїнських пам’яток XVII ст., зокрема художньої літератури, дають привід для припущення, що лексема знакъ могла виступати як загальна назва сузір’я взагалі: гды за встүпєнъємъ сл нца в знаки пүлъночныи свѣ тъ зємный з зимы сѧ смѣ єтъ, гѡ ры квѣ тками ѡ дѣ ваєтъ (Київ, 1632 Євх., 293). Важливу роль у доповненні семантичної характеристики слова відіграє застосування синтагматичних засобів за допомогою поєднання іменника з атрибутивним кваліфікатором. Так, наявність прикметника-конкретизатора у словосполученні знаки пүлъночныи вказує на сузір’я, розташовані у північній півкулі неба. Як відомо, до цієї групи зірок належать сузір’я, доступні зорові спостерігача впродовж року: Великої та Малої Ведмедиць, Дракона, Касіопеї, Цефея, Жирафа й Рисі3, а також деякі зодіакальні – Близнюки, Лев, Овен, Рак, Телець [ЭСЮА: 85-86]. Уживання слова знакъ на позначення ‘зодіакального сузір’я’ засвідчують староукраїнські пам’ятки XVII ст., контекст яких указує на вживання слова як видової назви: Вотүйтє, бы мѣ лъ фаворъ Зодїакү, В бѣ гү дорочномъ бы сѧ тѣ шилъ з знакү, Бы вєдлүгъ єго ходила аспєкта: Кажда Планєта (Львів, 1642 Бут. 8). В українських писемних творах художньої літератури та лексикографічних працях XVII ст. слово знакъ як головний компонент разом із прикметником небесный творить словосполучення у множинній формі знаки небесныи: На оурожєнє. Пєвными сүт свѣдками нбсныи знаки, Сличныи Мсцъ з звѣ здою, з ними крєс чворакїи: Оурожєнѧ твоєго, ѡтчє цнѡт вєликихъ, жєс вышол з фамилїи продков знамєнитых (Київ, 1618 Вѣ зер. 14). У наведеному прикладі натрапляємо на появу в семантиці лексеми знакъ компонентів, що вказують на певні знання людини з астрології: вплив взаємного розташування небесних світил та їхнього положення на тлі сузір’їв на формування рис характеру людини. У “Лексиконі словенороському” П. Беринди сполуку знаки небесныи використано при поясненні значення грецького запозичення: Зѡ діѧ, ві знаки нб сныи, на ві крүгахъ нб сных бүдүчыи (1627 ЛБ 207). Крім значень ‘група зірок, сузір’я’ та ‘зодіакальне сузір’я’, староукраїнські писемні джерела XVII ст., зокрема “Лексикон…” 3 Климишин І.А. Зоряне небо України. – Івано-Франківськ: Гостинець, 2003. – С. 6 П. Беринди, засвідчують збільшення семантичного обсягу лексеми знакъ до значення ‘веселка’: Дүга: Знакъ нбсный (Київ, 1627 ЛБ 32). У пам’ятках XVIII ст. – наукової та художньої літератури – спостерігаємо зниження активності аналізованого слова (тільки 2 цитати): воно функціонує лише у значенні ‘передвістя, прикмета’, позначаючи лиховісне знамення чи природні катаклізми: Въ денъ Януария, єсли Зоря или нєбо на восто(к) слонца червоноє, знакъ правдивый того року войны и частой непогоды (КТ: 1740); Маємо досить знаковъ, звѣ зду од востока (КТ: XVIII ст.). У дальшому розвитку української мови семантика слова знак порівняно зі староукраїнським періодом зазнала певних змін: значення ‘група зірок, сузір’я’ та ‘веселка’ затратилися, а на позначення зодіакального сузір’я вжито номінативне словосполучення знаки зодіака [СУМ ІІІ: 639; 677]. Знамя Загальною назвою на позначення сузір’їв слугувало також слово знамя. Праслов’янське за походженням воно відоме багатьом слов’янським мовам (р. знамя, п. znamię, ч. znamení, слц. znamienko, вл. znamjo, нл. znamje, болг., м. знáме, схв. знäмен, слн. známenje) і пов’язане зі znamъ ‘знаний, відомий’ та znati ‘знати’ [ЕСУМ ІІ: 270]. “Матеріали…” І.І. Срезневського ще не фіксують лексему знамя на позначення сузір’я [Срезн. І: 990-991]. Це ж стосується і пам’яток XIV–XV ст., де аналізоване слово ще не входить до групи ‘сузір’я’, а засвідчене лише у значеннях ‘межовий знак’, ‘карб, зарубка’ та ‘слід, знак’ [ССМ І: 405]. Перші фіксації назви знамя на позначення сузір’я засвідчують староукраїнські пам’ятки полемічної та літописної літератури від початку XVII ст. Як репрезентант родового поняття слово знамя задокументовано у текстах, що містять інформацію про зодіакальне коло, яке утворюють 12 сузір’їв, через які пролягає видимий річний шлях Сонця та Місяця: А то мовлю ведлугъ обходу солнечного, поневажъ солнце обходитъ 12 знаменъ небесныхъ за дней 365, еже естъ годъ, а луна всю 12 знаменій небесныхъ 12 кротъ до року обѣ житъ, то естъ за дній 354 (1603 Пит. 90); Зодїакъ єст ѡ кроугъ. або кѡло на н бѣ. На которых сүтъ дванадєсят знамєнь в кроуг, єдно по дрүгомъ (поч. XVII ст. Крон. 43 зв.). Лексикографічні праці ХІХ–ХХ ст. не фіксують слова знамя у значенні ‘сузір’я’, лише у “Малоруско-німецкому словарі” Є. Желехівського та С. Недільського варіант знам’я маркується як ‘знамено; ознака, знак’ [МНС І: 308-309]. Знаменє Найменш активною серед загальних назв сузір’їв в українських пам’ятках XVI–XVIII ст. є лексема знаменє. Вона утворена від псл. *znamę (р. знамя, п. znamię, ч. znamení, слц. znamienko, вл. znamjo, нл. znamje, болг., м. знáме, схв. знäмен, слн. známenje), пов’язаного зі znamъ ‘знаний, відомий’ і znati ‘знати’ [ЕСУМ ІІ: 270]. У “Матеріалах…” І.І. Срезневського засвідчено старослов’янізм знамениѥ, яке ще не входить до групи ‘сузір’я’, а вжито лише у значеннях ‘знак’, ‘зображення’, ‘явище’, ‘знамення’, ‘чудо’, ‘доказ’, ‘відмітина’, ‘символ’, ‘знамено’ [Срезн. І: 988-989]. Документи XIV–XV ст. фіксують слово знаменїє як моносемічне на позначення знака, мітки [ССМ І: 404]. Це зумовлено характером пам’яток, що входять до джерельної бази “Словника староукраїнської мови XIV–XV ст.”. Обидва слова – знаменє та знамениє – документують тексти староукраїнської мови з різною частотою вживання та з різним значенням. Порівняно з києворуським періодом семантичний обсяг лексеми знамениє збільшується. Однак на позначення сузір’я це слово в староукраїнських контекстах не використовується. У “Хронографі” – пам’ятці літописної літератури XVII ст. – один раз лексема знаменє фігурує як видова назва зодіакального сузір’я у складі стійкого словосполучення знаменє небесноє: Алєѯандєръ… прїѣ халъ до морѧ… и ѣ халъ над бєрєгомъ морѧ противъ сторонѣ гдѣ сл нцє оуставаєтъ в козорожцү знамєню нбсномъ (серед. XVII ст. Хрон. 463). Старослов’нізм знаменіє спорадично продовжує функціонувати в українській мові XVIII ст. Щодо тлумачення лексеми знаменіє як загальної назви сузір’я, слід указати на лексикографічні праці цього періоду. Зокрема, І. Максимович у своєму “Лексиконі латинсько- слов’янському” (1718-1724) у цьому значенні використовує слово при перекладі з латинської: Signum знамεніє [ЛЛС ІІ: 1193]. Сучасне українське слово знамення на позначення сузір’я не вживається, його семантика обмежується значеннями ‘прикмета, ознака’ та ‘символ’ [СУМ ІІІ: 641]. У сучасному українському лексиконі лексичним еквівалентом виступає найменування сузір’я, яке позначає ‘ділянку зоряного неба, групу яскравих зірок, об’єднаних спільною назвою’ [СУМ ІХ: 830; АЕС: 457]. Констелляціа Із XVII ст. у пам’ятках української мови спорадично зафіксовано латинізм констелляціа (лат. constellatio), який уживається в значенні “розташування зірок під час чийогось народження”: Ты будеш оу царей и кн зей, воевод и Гетмáнов. в великом поважéню, любви и лáсцѣ, бо тебѣ самóе нб о, самаѧ констеллѧціа тóе обѣ цýет (КТ: XVII ст.). Лексикографічна праця XVIII ст. “Лексикон латинсько-слов’янський” І. Максимовча поряд із латинським constellatio ілюструє його переклад: constellatio. Sвѣ здосошєствїє [ЛЛС І: 241]. У польській мові слово засвідчено вже в XVI ст. (стп. konstelacyja [SP XVI: 576], а в російській воно з’являється найпізніше – на початку XVІII ст. (рос. констелляция)4. У сучасній українській мові назва констеляція функціонує як запозичення, яке не змінило свого семантичного навантеження [СІС: 442]. Сучасним відповідником в українській мові, що вживається на позначення поняття “група зірок”, є лексема сузір’я – калька з латинського constellatio. Дослідниця російської астрономічної термінології Л. Кутіна зазначає, що “Калька созвездие … лише поступово входила в астрономічний обіг”5. Цей факт засвідчують і українські лексикографічні праці початку ХХ ст., зокрема “Німецько-український словар” В. Кміцикевича та Спілки, де переклад німецького слова супроводжується двома українськими синонімами: Sternbild – сузірє, констеляция [НУС: 483]. Лексико-семантична группа “загальні назви сузір’їв” в українській мові ХІ-XVIII ст. нечисельна. Її формують лексеми знакъ, знамя, знаменіє, які належать до праслов’янської мови і функціонують у писменій мові від ХІ ст. До цього ж лексичного ряду входить латинізм констеляціа. Лексико-семантична группа “Загальні назви сузір’їв” за період свого становлення зазнала певних змін: лексема знакъ, позначаючи у староукраїнський період сузір’я, у сучасній українській літературній мові входить до складу номінативного словосполучення знаки зодіака. Слова знамя та знаменє як назви сузір’я не стали надбанням сучасної української мови, а назва констеляція закріпилася як запозичення із незмінною семантикою. Зодіак На початку XVII ст. в астрономічній номенклатурі староукраїнської мови з’являється слово зодіакъ, що означає “зодіакальне коло (пояс), яке складається з 12 сузір’їв”. Найчастіше ним послуговувались астрологи для визначення Його засвідчує “Кройника…” – пам’ятка літописної літератури: Зодїакъ єст ѡкроугъ. або кѡло на нб ѣ. на которых сүтъ, дваинадєсѧт знамєнь в кроуг (Львів, поч. XVII ст. Крон. 43 зв.). У пам’ятках конфесійної літератури цього періоду номен зодіакъ вживається у переносному значенні: запалила… Лѧмпү новүю… Котраѧ Рүсскїй на Оризонтъ впала, // Зодїакъ Лвовскїй собі з пановала (Львів, 1642 Бут. 8 зв.-9). Давні греки поділили зодіакальне коло на 12 рівних частин, які відповідали дванадцятьом сузір’ям, розташованим на небі вздовж екліптики [АЕС: 174]. Відоме в усіх слов’янських мовах латинське запозичення zōdiacus походить від грецького ζωδιακός “тваринний, 4 Кутина Л.Л. Цит. праця. – С. 105. 5 Кутина Л.Л. Цит. Праця. – С. 106. зодіакальний” [ЕСУМ ІІ: 273]. Контекст указує на поступовість засвоєння латинізму зодіакъ, який містить при собі українські відповідники ѡ кроугъ і кѡ ло. За нашими матеріалами, аж семантичний обсяг слова знакъ збільшується: його семантична структура налічує вже 9 лексико- семантичних варіантів, серед яких:, (Пристоитъ заистє гды за встүпєнъємъ сл нца в знаки пүлъночныи свѣ тъ зємный з зимы сѧ смѣ єтъ – Київ, 1632 Євх., 293; (Вотүйтє, бы мѣ лъ фаворъ Зодїакү, В бѣ гү дорочномъ бы сѧ тѣ шилъ з знакү – Львів, 1642 Бут. 8; Зѡдіѧ, в і знаки н бсныи, на в і крүгахъ н бсных бүдүчыи – 1627 ЛБ 207; (Дүга: Знакъ нбсный – Київ, 1627 ЛБ 32) Його семантична структура Контексти аналізованих пам’яток XVII–XVIIІ ст. фіксують назву в таких значеннях: У конфесійних пам’ятках лексему знакъ задокументовано у значенні “зодіакальне сузір’я”: На ѹрожєнє. Пєвными сүт свѣдками нб сныи знаки, Сличныи Мс цъ з звѣ здою, з ними крєст чворакїи: Ѹрожєнѧ твоєго, ѡтчє цнѡт вєликихъ (Київ, 1618 Вѣ зер. МІКСВ 14); Вотүйтє, бы мѣ лъ фаворъ Зодїакү, В бѣ гү дорочномъ бы сѧ тѣ шилъ з знакү (Львів, 1642 Бут. 8). Її перша фіксація припадає на початок XVII ст.: Сім найяскравіших зір Великої Ведмедиці утворюють характерний малюнок "ковша з ручкою" поділили зоряне небо на ділянки різної форми, зірки якого утворюють певні фігури Список використаних джерел АЕС – Астрономічний енциклопедичний словник / За заг. ред. І.А. Климишина та А.О.Корсунь. – Київ, 2003. Бут. – Єѵодіа албо сладковонный дойзрѣ лых в молодом вѣ кү: Єго милости Господина Ѡтца Арсєнія Жєлиборского… дх овных цнотъ запах. Прєзъ Григорія Бүтовича үсмакованный. – Львів, 1642. Вѣ зер. – Вѣ зерунок цнот превелебного… Елисея Плетенецького. – Київ, 1618. ЕСУМ – Етимологічний словник української мови: У 7 т. – Київ, 1982-2003. – Т. 1-4. Євх. – Євхарістиріон, албо вдѧчность…Пєтру Могилѣ…одъ спудєовъ гимназїум єг млс з школы Рєторїки за гойныи Добродѣ йства… – Київ, 1632. Крон. – Кройника то єсть исторїа свѣ та на шєсть вѣ ковъ, а чтыри монархіи роздѣ лєна… – Львів, поч. XVII ст. КТ – Картотека “Історичного словника українського язика” Є.Тимченка / Зберігається у відділі української мови Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, м.Львів. ЛБ – Беринда П. Лексикон словенороський. – К., 1627 / Підгот. тексту і вступ. ст. В.В. Німчука. – Київ, 1961. ЛЛС – І. Максимович. Лексикон латинсько-слов’янський (1718- 1724): У 2 ч. / Підгот. до друку О. Горбач. – Рим, 1991. МНС – Малоруско-нїмецкий словар: У 2 т. / Уложили: Євгений Желеховский та Софрон Недїльский. – Т. І. – Львів, 1886. НУС – Кміцикевич В. і Спілка В. Німецько-український словар. – Чернівці, 1912. Пит. – Питання і відповіді православного папістові. – Б.м.н., 1603. СІС – Словник іншомовних слів / За ред. О.С. Мельничука. – Київ, 1985. Срезн. – Срезневский И.И. Матеріалы для словаря древне-русскаго языка: У 3 т. – Санкт-Петербург, 1893–1912. ССМ – Словник староукраїнської мови: У 2 т. – Т. І.– Київ, 1977- 1978. СУМ – Словник української мови: У 7 т. – Т. 3. – Київ, 1972. Хрон. – Книга глаголємаѧ кроникъ, сирєчъ собранїє ѡт многихъ лѣ тописєцъ (“Хронограф”). – Б.м.н., серед. XVII ст. ЭСЮА – Энциклопедический словарь юного астронома / Сост. Ерпылев Н.П. – Москва, 1986. SP XVI – Słownik Polszczyzny XVI wieku. – T. X. – 1976. В. Кміцикевич і Спілка. Німецько-український словар. – Чернівцї, 1912. – 669 с. Sternbild – сузірє, констеляция (С. 483). Євгений Желеховский і Софрон Недїльский. Малоруско-нїмецкий словар. – Львів, 1886. – Т. ІІ. – 1117 с. Созвіздіє – Sternbild, Gestrin (С. 893). Ольга Триль Наименования, обозначающие понятие “группа звезд” в письменных памятниках с Полесья в контексте древнеукраинского языка На материале картотек украинских исторических словарей (ХІV–XV, XVI – первой половины XVII вв., проф. Е. Тимченка) произведен лексико-семантический анализ нарицательных имен, обозначающих понятие “группа звезд”. Ключевые слова: лексема, наименование, лексико- семантическая группа, семантика. Olga Tril The Names of the “Star Group” in the Manuscripts from Polissya Land in the Context of the Old Ukrainian Language The resuilts of the experimental study of the common nouns of the constellation which based upon the materials of the card index of the ukrainian historical vocabularies of the XIV–XV, XVI – first half XVII centuries and prof. Ye. Tymchenko are presented. Key words: lexeme, name, lexical-semantic group, meaning.

Назви на позначення поняття "група зірок" у писемних пам’ятках з Полісся в контексті староукраїнської мови

Репозитарії

Схожі ресурси