Українська ономастика: перспективи розвитку
У статті розглянуто основні етапи розвитку української академічної ономастики, проаналізовано найважливіші проблеми сучасних ономастичних досліджень крізь призму попередніх здобутків українського мовознавства. Особливу увагу приділено багатоаспектному підходу до аналізу онімної лексики, наголошено н...
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут української мови НАН України
2010
|
| Назва видання: | Українська мова |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37731 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Українська ономастика: перспективи розвитку / С. Вербич // Українська мова. — 2010. — № 3. — С. 73-80. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-37731 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-377312012-10-22T12:15:23Z Українська ономастика: перспективи розвитку Вербич, С. Дослідження У статті розглянуто основні етапи розвитку української академічної ономастики, проаналізовано найважливіші проблеми сучасних ономастичних досліджень крізь призму попередніх здобутків українського мовознавства. Особливу увагу приділено багатоаспектному підходу до аналізу онімної лексики, наголошено на потребі стимулювання розвитку регіональних ономастичних центрів та активної популяризації регіональних ономастичних досліджень в українських і зарубіжних виданнях. In the article there main stages of the development of Ukrainian academic onomatology are analyzed and the thematic and problems of the contemporary onomatological studies through the prism of previous achievements of the Ukrainian linguistic are comprehend. The author paid special attention on the multiaspectic approach to the onomastical lexica analysis. The author emphasized on the need of the regional onomatological centres development stimulating and the active popularization of regional onomatological studies both in the Ukrainian and foreign printings. 2010 Article Українська ономастика: перспективи розвитку / С. Вербич // Українська мова. — 2010. — № 3. — С. 73-80. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 1682-3540 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37731 81’373.2 uk Українська мова Iнститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Дослідження Дослідження |
| spellingShingle |
Дослідження Дослідження Вербич, С. Українська ономастика: перспективи розвитку Українська мова |
| description |
У статті розглянуто основні етапи розвитку української академічної ономастики, проаналізовано найважливіші проблеми сучасних ономастичних досліджень крізь призму попередніх здобутків українського мовознавства. Особливу увагу приділено багатоаспектному підходу до аналізу онімної лексики, наголошено на потребі стимулювання розвитку регіональних ономастичних центрів та активної популяризації регіональних ономастичних досліджень в українських і зарубіжних виданнях. |
| format |
Article |
| author |
Вербич, С. |
| author_facet |
Вербич, С. |
| author_sort |
Вербич, С. |
| title |
Українська ономастика: перспективи розвитку |
| title_short |
Українська ономастика: перспективи розвитку |
| title_full |
Українська ономастика: перспективи розвитку |
| title_fullStr |
Українська ономастика: перспективи розвитку |
| title_full_unstemmed |
Українська ономастика: перспективи розвитку |
| title_sort |
українська ономастика: перспективи розвитку |
| publisher |
Iнститут української мови НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Дослідження |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37731 |
| citation_txt |
Українська ономастика: перспективи розвитку / С. Вербич // Українська мова. — 2010. — № 3. — С. 73-80. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| series |
Українська мова |
| work_keys_str_mv |
AT verbičs ukraínsʹkaonomastikaperspektivirozvitku |
| first_indexed |
2025-07-03T19:32:03Z |
| last_indexed |
2025-07-03T19:32:03Z |
| _version_ |
1836655443537035264 |
| fulltext |
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 3 73
© C.О. ВЕРБИЧ, 2010
Становлення української академічної ономастики починається в
післявоєнний період, коли в межах відділу історії мови Інсти-
туту мовознавства АН УРСР виокремилася група науковців, яка
зосередила свої зусилля на ономастичних студіях. Це К.К. Цілуйко,
О.С. Стрижак, А.П. Непокупний, І.М. Желєзняк, А.П. Корепанова,
Л.Т. Масенко, В.В. Німчук. У сфері уваги українських ономастів —
вивчення складу українського онімікону з погляду його походження,
закономірностей розвитку на різних історичних етапах, функціону-
вання в сучасній мові. Саме в цей період розпочато формування ем-
піричної бази української ономастики — впорядкування онімного
матеріалу, зібраного анкетуванням та експедиційним шляхом, по-
черпнутого з різноманітних історичних карт і джерел. Завдяки такій
систематичній роботі зі збирання онімних фактів було сформовано
ономастичну картотеку, яка на сьогодні налічує близько мільйона
одиниць антропонімів, ойконімів, мікротопонімів, гідронімів. Цін-
ність такої бази незаперечна, адже це підґрунтя не лише для тепе-
рішніх, але й для майбутніх ономастичних досліджень. До того ж,
якщо в попередні періоди розвитку української академічної ономас-
УДК 81’373.2
Святослав Вербич (м. Київ)
УКРАЇНСЬКА ОНОМАСТИКА:
ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
У статті розглянуто основні етапи розвитку української академічної ономастики,
проаналізовано найважливіші проблеми сучасних ономастичних досліджень крізь при-
зму попередніх здобутків українського мовознавства. Особливу увагу приділено багато-
аспектному підходу до аналізу онімної лексики, наголошено на потребі стимулювання
розвитку регіональних ономастичних центрів та активної популяризації регіональних
ономастичних досліджень в українських і зарубіжних виданнях.
Ключові слова: ономастика, емпірична база української ономастики, український
онімний фонд, періоди становлення української ономастики, онімна лексика крізь
призму діахронії, регіональні ономастичні осередки.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 374
Вербич С.О.
тики картотеку систематично поповнювано матеріалами, зібраними
в регіонах експедиційним шляхом, то сьогодні надходження нового
матеріалу досить фрагментарне й нерегулярне. Розглянемо детальні-
ше періоди становлення української ономастики взагалі й академіч-
ної зокрема.
Період 60–70-х рр. XX ст. уважають найпліднішим для україн-
ської ономастики. Головну увагу на той час приділяли двом ономас-
тичним підрозділам — топоніміці й антропоніміці. Зауважимо, що роз-
виток ономастики в Україні взагалі починається з розроблення питань
топоніміки [1: 457]. Це було зумовлено розумінням виняткового зна-
чення топоніміки для розв’язання багатьох завдань порівняльно-
історичного, описового й загального мовознавства, наприклад для ви-
явлення прихованих у топонімах слів, які сьогодні відсутні в мові.
Першорядним завданням для топонімістів того часу було зібрати ма-
теріал особисто (польовим методом), простежити його зв’язок із міс-
цевими топографічними реаліями, а крім того, із місцевими діалекта-
ми, оскільки лише ґрунтуючись на фактах говірок, на території яких
відзначені ті чи ті назви, на зіставленні їх із даними інших говірок і
мов, можна досягти більш-менш повного розкриття внутрішньої
форми топоніма [2: 53]. Саме такий підхід і зумовив, очевидно, своє-
рідний «ономастичний вибух» того періоду. За цей час опубліковано
низку спеціальних збірників: «Питання ономастики» (К., 1964), «Ук-
ра їн ська діалектологія та ономастика» (К., 1964), «Територіальні діа-
лекти і власні назви» (К., 1965); окремі монографії: Карпенко Ю.О.
«Топонімія гірських районів Чернівецькї області. Конспект лекцій»
(Чернівці, 1964), його ж «Топонімія Центральних районів Чернівець-
кої області. Конспект лекцій» і «Топонімія східних районів Чернівець-
кої області. Конспект лекцій» (Чернівці, 1965); інші видання: «Тези
ІІІ Республіканської ономастичної (гідронімічної) конференції» (К.,
1965), «Гідронімічний атлас України (проспект)» (К., 1967). У ці роки
активізовано роботу над створенням українського гідронімного фон-
ду, який згодом увійшов до ономастичної картотеки (сьогодні в Інсти-
туті української мови НАН України). У зазначений період українські
ономасти активно розробляють і такий важливий аспект топоніміч-
них студій, як картографічний (сьогодні, на жаль, дослідники ним
часто нехтують). Опубліковано ойконімні карти Є.М. Посацької-Чер-
няхівської, М.М. Пещак; гідронімні — А.П. Корепанової, І.М. Желєзняк,
О. С. Стрижака, А.П. Не покупного [3: 70]. Цей аспект важливий з огля-
ду на те, що онімні факти необхідно вивчати в часопросторі, оскільки
такий підхід унаочнить схему поширення певної топонімічної моделі,
закцентує увагу на її зв’язку з історичним минулим конкретного регіо-
ну, адже ономастика загалом і топоніміка зокрема — найважливіше
джерело для встановлення етнолінгвальної ситуації минулого. На
основі напрацювань попе редніх років у 1970–1973 рр. укладено
«Словник гідронімів України» (20 тис. назв водойм і 23 тис. гідро-
німних варіантів), що дозво лило українським ономастам перейти до
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 3 75
Українська ономастика: перспективи розвитку
монографічного вивчення гідронімії України, яке триває й сьогодні. Ре-
зультатом комплексного підходу до вивчення гідронімікону України
(врахування історичних, географічних, мовних чинників виникнення
назв водойм) став вихід у світ монографії «Українська гідронімія в
міжмовних і міждіалектних зв’язках» (К., 1981). Теоретично-про сто-
ровий підхід до опису гідронімікону України застосовують у своїх
студіях багато українських ономастів: Ю.О. Карпенко, Є.С. Отін,
А.П. Непокупний, А.П. Корепанова, Л.Т. Масенко та ін.
Поза увагою дослідників того часу не лишився й інший значний
пласт топонімної лексики — ойконіми. У дослідженні українського
ойконімікону особливу роль відіграли історичний і топографічний
чинники: фіксація назв поселень у багатьох історичних джерелах;
зв’язок багатьох ойконімів із місцевими топореаліями (особливості
географічного ландшафту тощо). Результатом по-справжньому гран-
діозної науково-дослідної роботи у сфері української ойконімії стало
видання 26-томної «Історії міст і сіл УРСР» (1967–1975 рр.), а пізні-
ше — «Етимологічного словника літописних географічних назв Пів-
денної Русі» (К., 1981), де вміщено дослідження багатьох історичних
ойконімів України. Ойконімним студіям присвячені праці В.В. Лобо-
ди, Ю.О. Карпенка, А.О. Білецького, О.А. Купчинського, К.Й. Галаса,
Я.О. Пури, Д.Г. Бучка та ін. Сьогодні у сфері ойконімії особливо ак-
тивно працює відділ ономастики Інституту української мови НАН
України, виконуючи тему «Ойконімія України в історико-ети мо ло-
гічному аспекті».
Проте не всі топонімні класи вдалося охопити тоді фаховими
дослідженнями. Так, наприклад, недостатню увагу було приділено
питанням ороніміки й мікротопоніміки. Однак цю прогалину актив-
но заповнюють теперішні ономасти, активно досліджуючи оронімі-
кон Карпат і мікротопонімію переважно різних регіонів України
(праці М.М. Габорака, статті О.І. Гулик, А.Д. Обручар, Т.І. Поляруш,
О.В. Заінчковської, Н.В. Сокіл та ін.).
Дослідження в галузі антропоніміки того часу активно представ-
лені працями І.М. Желєзняк, Ю.К. Редька, І.Д. Сухомлина, М.Л. Ху-
даша. Слід згадати й про антропонімічну лексикографію, зокрема
про «Словник власних імен людей» Л.Г. Скрипник. На сьогодні має-
мо оновлене видання цього словника, яке підготували Л.Г. Скрипник і
Н.П. Дзятківська (К., 2005). До речі, нинішній період розвитку антро-
понімного словникарства значно активніше представлений друковани-
ми виданнями, ніж у попередні роки. Це і праці І. Трійняка («Словник
українських імен»: К., 2005), і численні словники прізвищ, які уклали
В.О. Горпинич разом із Юлією Борисівною Бабій, Іриною Анатоліїв-
ною Корнієнко, Тетяною Валентинівною Тимченко, словники прізвищ
Юлії Миколаївни Новикової та Павла Михайловича Стехна, а також
відомий широкому загалу «Історико-етимологічний словник прізвищ
закарпатських українців» П.П. Чучки (Львів, 2005), «Словник сучас-
них українських прізвищ» Ю. К. Редька (Львів, 2007) та ін.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 376
Вербич С.О.
Активізація ономастичних досліджень у 60–70-і роки не могла
не спонукати українських дослідників до укладання ономастичної
бібліографії. Саме на цей період припадає перша спроба створен-
ня бібліографічного покажчика з української ономастики (Корепа-
но ва А.П., Симонова К.С. Матеріали до бібліографії з української ра-
дянської ономастики // Повідомлення української ономастичної
комісії / Відп. ред. К.К. Цілуйко. — К., 1968. — №5; їхній Додаток до
бібліографії з української радянської ономастики // Повідомлення
української ономастичної комісії / Відп. ред. К.К. Цілуйко. — К.,
1970. — №8. — С. 48–59; Німчук В.В. Бібліографія праць К. К. Цілуй-
ка за 1946–1968 рр. // Повідомлення української ономастичної ко-
місії / Відп. ред. К.К. Цілуйко. — К., 1968. — №7. — С. 7–19). У кон-
тексті сказаного зауважимо, що сьогодні відділ ономастики Інституту
української мови НАН України готує найповнішу українську ономас-
тичну бібліографію (з ХІХ ст. — початок ономастичних студій — до
2000 р.; робота триває над поповненням бібліографії з української
ономастики і після 2000 р.).
Третє місце за активністю дослідження після топоніміки й антро-
поніміки в 60–70-х рр. займала етноніміка. Згадаймо праці В.П. Пет-
рова «Скіфи. Мова. Етнос» (К., 1968), «Етногенез слов’ян» (К., 1972),
численні статті О. С. Стрижака, які згодом лягли в основу його ґрун-
товних студій «Етнонімія Геродотової Скіфії» (К., 1988) та «Етноні-
мія Птолемеєвої Сарматії» (К., 1991).
Якщо проаналізувати стан ономастичних досліджень 60–70-х, а
також 80-х і 90-х рр., то впадає у вічі передусім ґрунтовність і сумлін-
ність, з якими дослідники підходили до вивчення онімного матеріалу.
Це було зумовлено, очевидно, як розумінням перспективної страте-
гії розвитку української ономастики, так і намаганням детально ви-
вчити історію кожної назви в системі споріднених онімів. Саме в цей
період утверджується принцип, відповідно до якого без індивідуаль-
ного підходу до аналізу кожної назви, взятої на широкому тлі анало-
гічних утворень, без урахування всіх її варіантів, детального аналізу
фонетики і словотвірної структури неможливо з’ясувати її походжен-
ня. Щодо окреслення стратегії ономастичних досліджень, то з-поміж
її складників було визначено: а) суцільний опис онімікону в межах
України; б) складання українського фрагмента загальнослов’янського
ономастичного атласу; в) унормування слов’янської, у тому числі й
української, ономастичної термінології. Увагу акцентовано також на
систематичному виданні бібліографічних довідників і покажчиків із
ономастики, публікації рецензій на поточну ономастичну літературу,
підвищенні наукового рівня ономастичних видань [4: 4]. Як бачимо,
завдання виявилися настільки масштабними, що актуальні й сьогодні
і лишаться такими, мабуть, і на перспективу. Разом із тим українські
ономасти, передусім в Академії наук, у 60–80-і рр. розуміли надзви-
чайну важливість укладання різноманітних топонімних (гідронімів,
мікротопонімів, ойконімів, оронімів) і антропонімних словників-
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 3 77
Українська ономастика: перспективи розвитку
до від ників, свідчення чого — поповнення ономастичної картотеки ма-
теріалами як сучасними — записаними від конкретних мовців, так й
історичними — вилученими з різних пам’яток. Цьому мала б сприяти
і співпраця з вищими навчальними закладами щодо збирання онімно-
го матеріалу під час топонімічних чи діалектологічних експедицій [5:
10]. Зазначені кроки й заходи мали на меті закласти емпіричну базу
для тодішніх і майбутніх ономастичних досліджень, а суцільний за-
пис онімного матеріалу в межах областей — забезпечити підґрунтя
для видання різних онімних словників і подальших теоретичних уза-
гальнень.
Осмислюючи попередні здобутки української ономастики й ана-
лізуючи етапи її розвитку, закономірно поставити питання про сучас-
ний її стан. З упевненістю можна стверджувати, що в попередні роки
було закладено вагому базу для сьогоднішніх, передусім академічних,
ономастичних досліджень. Це насамперед укомплектована ономастич-
на картотека й чималий ономастичний архів, які, по суті, є життєдай-
ним джерелом для нинішніх студій із української гідронімії, ойконімії,
антропонімії, а також ті теоретичні узагальнення, на яких виростають
нові покоління українських ономастів.
Нинішня українська академічна ономастика розвиває науково-
теоретичне підґрунтя, закладене в попередні роки, вдосконалюючи
методику опису й дослідження онімного матеріалу. Фактично ядром
української академічної ономастики є відділ ономастики Інститу-
ту української мови НАН України, у якому й зосереджена відповід-
но основна емпірична й теоретична база українського назвознавства.
Проте це ядро не може повноцінно функціонувати без нормальної ді-
яльності регіональних ономастичних центрів, які повинні виконува-
ти функцію своєрідних кровоносних судин єдиного ономастичного
організму. На сьогодні активно функціонують Дніпропетровський,
Донецький, Івано-Франківський, Кіровоградський, Луцький, Львів-
ський, Одеський, Тернопільський, Ужгородський, Хмельницький і
Чернівецький ономастичні осередки. Кожен із них спеціалізується на
певній ономастичній проблематиці. Проте для перспектив розвитку
української ономастики загалом найважливіше значення має так зва-
на фондова ономастика, яка охоплює ті класи онімів, що безпосеред-
ньо пов’язані з історичною (передусім) лексичною спадщиною наро-
ду. Це насамперед гідроніми, ойконіми, антропоніми, етноніми. Перші
два класи тісно пов’язані з місцевими особливостями географічного
ландшафту, говіркою тощо. Саме таку їхню специфіку можливо за-
фіксувати лише на місці. З цього приводу зростає особлива роль ре-
гіональних ономастичних осередків. І головне завдання академічного
відділу — налагодити з ними необхідну конструктивну співпрацю, що
виллється з часом у створення всеукраїнського онімного фонду — го-
ловної емпіричної бази вітчизняної ономастики. Сьогодні, на жаль,
такої співпраці повною мірою не налагоджено. Очевидно, це зумовле-
но відсутністю ефективного координатора такої співпраці. У 60–80-і
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 378
Вербич С.О.
роки його роль досить успішно виконувала Українська ономастична
комісія, яка в наступні періоди (з різних причин) поступово втрача-
ла свої позиції. Відповідно центр ваги перемістився на відділ ономас-
тики Інституту української мови, який, проте, не може виконувати
повноцінно такої функції, оскільки перед ним поставлені передусім
науково-дослідницькі завдання. Можливо, ситуація поліпшиться з
відновленням діяльності Української ономастичної комісії, яка й зо-
середить свою роботу на координуванні ономастичної співпраці ака-
демічного центру й ономастичних осередків.
У контексті сказаного дуже важливою на сьогодні проблемою є
опис і аналіз емпіричних фактів і даних спостережень на належному
науковому рівні, оскільки неодноразово в колі самих ономастів та
інших лінгвістів звучать заклики до посилення науково-теоретичного
рівня досліджень з усіх основних розділів ономастики з огляду на
певне зниження фаховості ономастичних робіт. Це питання багато-
гранне, тому його слід охарактеризувати детальніше. Особливу ува-
гу, на нашу думку, тут слід приділити діахронному аспекту ономас-
тичних студій. Як відомо, одним із найефективніших підходів до
вивчення власних назв є етимологічний, який дає змогу дослідити
всі рівні структури (фонетичної, морфологічної, словотвірної) оні-
ма, а також відновити його базову (доонімну) семантику. визначити
ймовірний час постання конкретної назви, з’ясувати її етнічну на-
лежність за тими мовними законами, які в ній (назві) відбиті. Варто
пам’ятати, що якоїсь особливої ономастичної етимології немає.
Оскільки той чи той онім утворений здебільшого на основі певної
загальної назви, то відповідно його походження з’ясовуємо в межах
загальної етимології [6: 78]. Отже, процес етимологізування власних
назв ґрунтується на таких основних принципах: 1) визначення сло-
вотвірної моделі (типу) назви; 2) з’ясування твірних апелятивів;
3) виявлення семантичної мотивації оніма, у зв’язку з чим часто ви-
никає потреба етимологізування самого апелятива. Таким чином, ін-
терпретація власної назви має ґрунтуватися передусім на традиції
порівняльно-історичного мовознавства, а також враховувати й до-
сягнення теорії мовних контактів, оскільки складно назвати онімі-
кон, який би сформувався в моноетнічному середовищі. Саме дру-
гий чинник вимагає досить прискіпливої уваги дослідників, бо
потребує детального вивчення мовної історії регіону, у якому сфор-
мувалася та чи та назва. При цьому неможливо обійтися без зістав-
лення конкретного оніма з формально подібними. Щоб таке зістав-
лення не виявилося суто зовнішнім (випадковим, коли порівнюють
генетично неспоріднені форми, що виникли внаслідок еволюції цих
лексем), воно має ґрунтуватися на системі фонетичних відповідни-
ків, установлених порівняльно-історичним мовознавством. На жаль,
у колі ономастів та інших лінгвістів, які цікавляться етимологією
онімів, не завжди дотримуються цього принципу, що й відбивається
відповідно на науковості висновків таких досліджень. Крім того,
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 3 79
Українська ономастика: перспективи розвитку
онімікон певного регіону обов’язково зазнає впливу не лише мовних
(спричинених самою природою назви та її твірної основи), але й по-
замовних чинників (історичних, соціальних природничих та ін.). Не-
достатня увага до історичних та географічних умов, у яких відбува-
лося становлення певної назви, призводить до необґрунтованої або й
зовсім неправильної етимології. Це означає, що етимолого-оно мас-
тичні дослідження повинні бути комплексними, тобто спиратися як
на мовні факти, так і на дані матеріальної культури й історичних
джерел, а в разі топонімної лексики — і на топографічну характерис-
тику місцевості, де локалізовано ту чи ту назву. Такий підхід умож-
ливить уникнення крайніх позицій в етимологізації онімного матері-
алу — назва тільки слов’янська або назва лише неслов’янська при
допустимості прямо протилежних версій, оскільки в багатьох випад-
ках дослідники до уваги беруть лише сучасний стан онімів, незважа-
ючи на їхню мовну історію.
Таким чином, перспективи розвитку діахронійних досліджень
онімної лексики залежать від того, наскільки послідовно в них буде
реалізовано принципи системності й історизму в підході до тлумачен-
ня онімного матеріалу [7: 287-288].
Сьогодні академічна ономастика свою основну увагу зосереджує
якраз на дослідженні українського онімікону в його діахронії, тому ви-
словлені вище міркування, гадаємо, актуальні для її подальшого розви-
тку. Важливо відзначити, що в колі науковців, які працюють у відділі
ономастики Інституту української мови НАН України, є розуміння
того, що для з’ясування етимона певної назви її не слід пояснювати ізо-
льовано, а в системі етимологічно споріднених назв, тобто за допомо-
гою так званого гніздового методу, обґрунтованого в класичних етимо-
логічних працях. Проте ономастика — це багатоаспектна наука, тобто
вона досліджує назви не лише в їхньому історичному ракурсі, і якщо
ономастичні дослідження спрямувати лише в цьому напрямі, це зна-
чить звузити дослідницькі можливості ономастики. Щоб цього не ста-
лося, сьогодні й на перспективу для ономастики загалом й академічної
зокрема потрібно, на нашу думку, крім етимологічного аспекту вивчен-
ня власних назв, розвивати й інші напрями, наприклад функціональ-
ний, що пов’язаний безпосередньо з ономастичною практикою — пра-
вопис власних назв, творення відтопонімних похідних тощо. Крім того,
для перспектив академічної ономастики важливо: 1) стимулювати роз-
виток регіональних ономастичних центрів, які надаватимуть допомогу
в поповненні академічної ономастичної картотеки через організацію
експедицій із метою збирання онімного матеріалу, а також консультува-
тимуть місцеві органи влади з найрізноманітніших питань функціону-
вання онімної лексики; 2) активніше популяризувати результати своїх
досліджень на сторінках як всеукраїнських (центральних і місцевих),
так і закордонних видань. Це дасть можливість відмежувати наукові
онімні етимології від низки псевдонаукових тлумачень, які останнім
часом непоодинокі в українському ономастичному просторі.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 380
Вербич С.О.
1. Карпенко Ю.О. Ономастика // Українська мова. Енциклопедія, вид. 3-є, зі змін. і
доп. — К., 2007. — С. 457.
2. Німчук В.В. Про необхідність вивчення топоніміки у зв’язку з народними говорами //
Питання топоніміки та ономастики: Матеріали І Республ. наради з питань топоніміки
та ономастики / Відп. ред. К.К. Цілуйко. — К., 1962. — С. 45–53.
3. Стрижак О.С. За ґрунтовність топонімічних досліджень // Науково-інформаційний
бюлетень Архівного управління УРСР. — К., 1963. — №3. — С. 79–82.
4. Цілуйко К.К. Перспективи дальшого розвитку української ономастики // Повідо-
млення української ономастичної комісії / Відп. ред. К.К. Цілуйко. — К., 1967. —
Вип. 3. — С. 3–12.
5. Кушевич Л.С., Стрижак О.С. Ономастика на Україні після V Міжнародного з’їзду сла-
вістів // Повідомлення української ономастичної комісії / Відп. ред. К.К. Цілуйко. —
К., 1966. — Вип. 1. — С. 5–12.
6. Теория и методика ономастических исследований / Отв. ред. А.П. Непокупный. — М.,
1986. — 256 с.
7. Кукин А.Н. Современная топономастика: достижения, поиски. перспективы / Modern
toponomastics: achievementes, problems, perspektives // Ювілейний збірник на честь
70-річчя від дня народження проф. Петра Лизанця. — Ужгород, 2000. — С. 284–289.
SvyatoslavVerbych (Kyiv)
UKRAINIAN ONOMATOLOGY: PERSPECTIVES OF DEVELOPMENT
In the article there main stages of the development of Ukrainian academic onomatology
are analyzed and the thematic and problems of the contemporary onomatological studies
through the prism of previous achievements of the Ukrainian linguistic are comprehend.
The author paid special attention on the multiaspectic approach to the onomastical lexica
analysis. The author emphasized on the need of the regional onomatological centres devel-
opment stimulating and the active popularization of regional onomatological studies both
in the Ukrainian and foreign printings.
Key words: onomastics, empiric base of Ukrainian onomastics, Ukrainian onomastical fond,
periods of Ukrainian onomastics development, development diachronic facet, regional ono-
matological centres.
Ãӂ̇ ÏÓÁ‡ø͇
КАСТИНГ ЧИ ВСЕ-ТАКИ ОГЛЯД-ВІДБІР?
На українському телебаченні один видовищний проект змінює інший. Учасників
цих проектів відбирають як з-поміж професіоналів, так і аматорів. Але огляд-
відбір талантів тепер полюбляють називати чужомовним словом, яке нерідко
вимовляють, а то й пишуть неправильно, а саме: кастінг. Відповідно до правила
“дев’ятки” в цьому чужомовному слові після т потрібно вживати и.
Отож побажаємо перемоги рідному і зрозумілому всім слову огляд-відбір
над значеннєво непрозорим запозиченням кастинг.
Катерина Городенська (м. Київ)
|