Ієрархія лексем у польовій структурі
У статті зроблено спробу з’ясувати ієрархічні відношення і структурно-семантичні особливості центральних одиниць, які творять ядро лексико-семантичного поля. Аналіз здійснено на матеріалі лексем, які є членами лексико-семантичного поля звуконайменувань. Зроблено висновки про спільні риси ядерних оди...
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут української мови НАН України
2010
|
| Назва видання: | Українська мова |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37754 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Ієрархія лексем у польовій структурі / І. Багмут // Українська мова. — 2010. — № 4. — С. 30-41. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-37754 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-377542012-10-23T12:14:51Z Ієрархія лексем у польовій структурі Багмут, І. Дослідження У статті зроблено спробу з’ясувати ієрархічні відношення і структурно-семантичні особливості центральних одиниць, які творять ядро лексико-семантичного поля. Аналіз здійснено на матеріалі лексем, які є членами лексико-семантичного поля звуконайменувань. Зроблено висновки про спільні риси ядерних одиниць, про характер постійних, диференційних і факультативних семантичних ознак, виявлено ієрархію сем у структурі ядерної одиниці. The article is aimed to identify hierarchical relations as well as structural and semantic features of central items, which constitute the core of a lexical-semantic field. The analysis is conducted on the basis of lexemes, which are components of the sound nominations semantic field. The analysis defines common features of core items, a character of permanent, differential and optional semantic features, as well as semes hierarchy in a structure of core item. 2010 Article Ієрархія лексем у польовій структурі / І. Багмут // Українська мова. — 2010. — № 4. — С. 30-41. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. 1682-3540 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37754 811.161.2’37(043) uk Українська мова Iнститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Дослідження Дослідження |
| spellingShingle |
Дослідження Дослідження Багмут, І. Ієрархія лексем у польовій структурі Українська мова |
| description |
У статті зроблено спробу з’ясувати ієрархічні відношення і структурно-семантичні особливості центральних одиниць, які творять ядро лексико-семантичного поля. Аналіз здійснено на матеріалі лексем, які є членами лексико-семантичного поля звуконайменувань. Зроблено висновки про спільні риси ядерних одиниць, про характер постійних, диференційних і факультативних семантичних ознак, виявлено ієрархію сем у структурі ядерної одиниці. |
| format |
Article |
| author |
Багмут, І. |
| author_facet |
Багмут, І. |
| author_sort |
Багмут, І. |
| title |
Ієрархія лексем у польовій структурі |
| title_short |
Ієрархія лексем у польовій структурі |
| title_full |
Ієрархія лексем у польовій структурі |
| title_fullStr |
Ієрархія лексем у польовій структурі |
| title_full_unstemmed |
Ієрархія лексем у польовій структурі |
| title_sort |
ієрархія лексем у польовій структурі |
| publisher |
Iнститут української мови НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Дослідження |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37754 |
| citation_txt |
Ієрархія лексем у польовій структурі / І. Багмут // Українська мова. — 2010. — № 4. — С. 30-41. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
| series |
Українська мова |
| work_keys_str_mv |
AT bagmutí íêrarhíâleksemupolʹovíjstrukturí |
| first_indexed |
2025-07-03T19:33:20Z |
| last_indexed |
2025-07-03T19:33:20Z |
| _version_ |
1836655523684941824 |
| fulltext |
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 430
УДК 811.161.2’37(043)
Iрина Багмут (м. Київ)
IЄРАРХIЯ ЛЕКСЕМ У ПОЛЬОВIЙ СТРУКТУРI
© I.В. БАГМУТ, 2010
У статті зроблено спробу з’ясувати ієрархічні відношення і структурно-семантичні
особливості центральних одиниць, які творять ядро лексико-семантичного поля.
Аналіз здійснено на матеріалі лексем, які є членами лексико-семантичного поля зву-
конайменувань. Зроблено висновки про спільні риси ядерних одиниць, про характер
постійних, диференційних і факультативних семантичних ознак, виявлено ієрархію
сем у структурі ядерної одиниці.
Ключові слова: ієрархічна структура, ядерна одиниця, сема, семна схема, поле.
Проблеми системної організації лексичного складу, семантики
були об’єктом дослідження в працях українських — О.О. Потебні,
Л.А. Лисиченко, В.М. Русанівського, О.О. Тараненка та ін. — і зару-
біжних мовознавців — Й. Тріра, Л. Вайсгербера, Дж. Лайонза, А. Веж-
бицької, А. Лерер, Ю.Д. Апресяна, Г.А. Уфімцевої, Ю.М. Караулова,
Й. А. Стерніна та ін.
Питання про те, як мають бути розподілені слова всередині семан-
тичного поля, суперечливе, й універсальної схеми поділу, вірогідно,
не існує. Дискусійним лишається й питання характеру та розміру
польової структури. Але попри лінгвістичні суперечки з цього приво-
ду зрозуміло одне, що такі об’єднання реально існують [17: 260; 18:
229]. Завдання пропонованої статті полягає в з’ясуванні ієрархічних
відношень і структурно-семантичних особливостей центральних оди-
ниць, які творять ядро лексико-семантичного поля.
Польова організація лексики у мовній свідомості людини під-
тверджена нейрофізіологічними та психолінгвістичними досліджен-
нями [9]. На недостатність розробки в мовознавстві прийомів опису
подібних об’єктів вказував Ю.М. Караулов, кваліфікуючи неможли-
вість однозначного впорядкування внутрішньої структури лексичного
простору як численність структур того самого поля [6: 275]. На його
думку, єдине, що поєднує погляди різних дослідників, це розуміння
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 4 31
Iєрархiя лексем у польовiй структурi
лексико-семантичного поля як структури, що має ядро та перифе-
рію. Однак нез’ясованим залишається питання виділення лексичного
об’єднання, в межах якого можна дослідити опозиції між компонента-
ми та побудувати ієрархічну модель.
Факт позначення того самого поняття за допомогою різних час-
тин мови був помічений ще Ш. Баллі: “[…] та сама семантема може
переходити одночасно до кількох різноманітних категорій […]” [1:
133]. Усічене (просте) семантичне поле має штучний характер і не
відображає реальної структури лексико-семантичного рівня. У ме-
жах поля категорійні семи можуть виступати і як диференційні, і як
інтегральні.
Слово може бути віднесене одночасно до різних лексико-се-
мантичних об’єднань внаслідок полісемічного характеру свого лексич-
ного значення. До кількох лексико-семантичних структур може бути
віднесений і окремий лексико-семантичний варіант лексеми внаслі-
док своєї багатокомпонентної структури [16: 5]. Саме тому елемента-
ми польової структури є не слова в цілому, а їхні лексико-семантичні
варіанти (семеми).
Підставою для побудови ієрархічних відношень у розширеному
лексико-семантичному полі можуть стати семи різного ступеня аб-
стракції та семеми різного рівня, а також виконувана номінативна
функція (зважаючи на назву поля та граматично неоднорідний склад)
і той факт, що при категоріальних зсувах семантичне ядро залиша-
ється незмінним [12: 35]. Проілюструємо це на прикладі розшире-
ного лексико-семантичного поля звуконайменувань (далі — ЛСПЗ).
Номінативна функція властива окремим частинам мови не однаковою
мірою [7: 85]. На цій підставі в пропонованому лексико-семантичному
полі одні з його мікрополів є ядерними, а інші — периферійними.
Ядерними у ЛСПЗ є іменникове та дієслівне мікрополя, прикметни-
кове та прислівникове мікрополя належать до ближньої периферії.
Вивчаючи механізми формування лексикону людини, О.О. За-
левська зазначила, що основне місце в ньому посідають іменники [4].
Це узгоджено з припущенням про первинність іменника як в онто-
генезі, так і в філогенезі [11: 231–232]. На відміну від інших частин
мови іменники називають ознаки, дії або стани самостійно, незалежно
від тих предметів і явищ, для яких характерні ці ознаки або процеси.
Іменникам властива абсолютна номінативна роль, тоді як в інших но-
мінативних частинах мови вона послаблена позитивними синтаксич-
ними ознаками і одночасно зниженою здатністю виражати зміст ін-
ших частин мови [19: 123].
Номінативна функція дієслова відрізняється від номінативної
функції іменника. Доказом цього є семантика дієслова, визначена че-
рез предметні імена, сполучувані з ним, й аналіз відношень між дією і
її суб’єктом або об’єктом. Натомість субстантивні лексеми самодо-
статні як для визначення їхнього денотата, так і для встановлення сиг-
ніфікату. Пор., наприклад: Десь далеко цвітуть мандарини і задумано
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 432
Багмут I.В.
хвилі шумлять (В. Сосюра); Львівський брук — це не затвердла тиша.
Чути в ньому стогони і крики Споконвічних битов і трагедій, Регіт
гнома, дзвін сльози титана (Д. Павличко).
Отже, дієслівні звуконайменування (або акустеми) виконують
“квазіномінативну” функцію [19: 123], однак це не заважає розміщу-
вати дієслівне мікрополе в ядерній частині ЛСПЗ, оскільки дієслово
як основний клас ознакових слів найчіткіше протиставлене іменнико-
ві — класові слів на позначення предметів [3: 217]. До того ж, дієслова
мотивують більшість іменникових акустем.
Серед сукупності одиниць поля ядерними є прямі номінативні
семеми, яким властивий безпосередній номінативний зв’язок із по-
значуваним. Ці складники поля стабільні, найбільше зумовлені па-
радигматичними зв’язками. Денотативний характер таких семем збе-
режено в пам’яті носіїв мови в повному складі з усіма основними та
неосновними семами. До ядра також належать номінативно-похідні
одиниці, які мають вужче, конкретніше значення стосовно основних
номінативних.
Компоненти ядра лексико-семантичного поля, зважаючи на
специфіку поняття, яке лежить в основі архісеми та семантичну гли-
бину й особливості лексикалізації цього поняття в мові, можуть за-
знавати докладнішої ієрархізації. Наприклад, ядерні акустеми ЛСПЗ
розміщено у чотирьох зонах, кожна з яких має акустеми іменникового
та дієслівного мікрополів.
Зі структурного погляду ядерні акустеми поєднують найтиповіші
форми й значення, широко вживані й активні в певний історичний
період. У них сконцентрована основна інформація про семантичні
ознаки поля. Їх називають також опорними, центральними, словами-
домінантами [5; 10; 15].
У межах поля може бути виокремлено ядро у вузькому та у широ-
кому розумінні. Наприклад, в ЛСПЗ ядро у вузькому розумінні — це
частина структурної схеми поля, одиниці якої безпосередньо пов’язані
з архісемою, є основою для розуміння всіх інших акустем. Це одиниці
глибинного рівня поля, фундамент структури, елементи якої ма-
ють такі ознаки: 1) представлені первинно-номінативними лексико-
семантичними варіантами (наприклад, рокіт “розкотисті звуки, що
зливаються в монотонне звучання” [14 VIII: 874]); 2) виражають уза-
гальнений смисл (наприклад, гук “сукупність багатьох звуків різної
частоти й сили” [14 ІІ: 190]); 3) значення не є вужчим за яке-небудь
інше слово поля, окрім домінанти — теми лексико-семантичного поля
(пор., наприклад, акустему крик “сильний різкий звук голосу” [14 IV:
344], рев “гучний, протяжливий крик тварин(и)” [14 VIII: 469], ле-
мент “крик тварин, птахів і т. ін.” [14 IV: 475] і рик “сильний рев тва-
рин (переважно свійських), злісне ричання (хижаків)” [14 VIII: 533],
наведені за ступенем віддаленості від домінанти); 4) мають широку
сполучуваність і найоднозначніше відображають сутність поля. Такі
лексеми посідають базове місце в пам’яті людини і мають найвищий
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 4 33
Iєрархiя лексем у польовiй структурi
ступінь референції в мовленні [21: 188]; 5) безпосередньо пов’язані з
домінантою і проявляють самостійність лексичного значення, тобто
не можуть бути тлумачені через інші акустеми (наприклад, свист
‘звук + різкий + високий + сильне видихання повітря + стулені губи/
зуби’); 6) глибинну структуру творять постійні ознаки одиниць поля
(наприклад, вуркіт ‘звук (архісема) + несильний (інтенсивність) +
низький (висота) + переливчастий (тембр, характер звуку)’; 7) через
них сформовано всю ієрархічну структуру поля (наприклад, звук —
шум — тріск — хрускіт); 8) більшість одиниць має статус домінанти
синонімічного ряду, оскільки в їхній семантичній структурі немає
додаткових (уточнювальних) сем (пор., наприклад, дзвін і бевкання,
бовкання, чахкання, чохкання, благовіст, калатання).
Наступними кроками ієрархізації членів лексико-семантичного
поля деталізовано семантичні ознаки, які лежать в основі ядерних
одиниць конкретної зони. Змінність або сталість компонентів
значення встановлено природою поняття, яке лежить в основі лексеми
[22: 239–240; 20: 254]. Апелюючи до ЛСПЗ, констатуємо, що в основі
ядра значення лежать мовні та позамовні знання [2: 51], адже за дани-
ми науки й практики, людина сприймає не просто звук, а звук певної
якості, звук, диференційований за певними критеріями. В усіх акусте-
мах першої зони як основні виступають якісні ознаки інтенсивність,
висота, тембр, характер звуку. Кількісні ознаки (тривалість, моно-/
поліфонія) є другорядними. Акустеми нейтральні щодо вияву в зна-
ченнях семантичної ознаки джерело.
Компонентний склад іменникових одиниць першої зони має таку
структуру:
І. Інтенсивність звучання представлена антонімічними сема-
ми ‘сильне’/‘несильне’. За цим компонентом акустема вуркіт про-
тиставлена акустемам крик і свист. Решта акустем зони позначають
абстрактний вияв цієї ознаки, бо будь-який звуковий сигнал має
певну інтенсивність. Це забезпечує відповідним акустемам довільну
сполучуваність із прикметниками, що номінують інтенсивність зву-
чання.
ІІ. Висота звучання протиставляє звуконайменування за семами
‘високе’/‘низьке’: свист — вуркіт.
ІІІ. У звуконайменувань з абстрактною, широкою звуковою се-
мантикою визначення тембру ускладнене, тому семантичний множ-
ник тембр розширено компонентом характер звучання. Ця ознака
представлена в іменникових акустемах першої зони семами: ‘пере-
ливчастий’, ‘металевий’, ‘деренчливий’, ‘різкий’, ‘гармонійний’, ‘про-
низливий’, ‘монотонний’/‘різнорідний’, ‘розкотистий’, ‘протяжний’,
‘відбитий’: вуркіт, ляскіт, дзвін, рик, музика, свист, гам, рокіт, рев,
луна.
IV. Моно-/поліфонія: ‘один звук’ — ‘кілька звуків’ (пор., напри-
клад, свист — шум). Цей компонент наявний в акустемах усіх рівнів,
але він не є основним.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 434
Багмут I.В.
Ядерна частина поля в широкому розумінні охоплює одиниці,
диференційовані характером прояву свого денотативного значення і
пов’язані з архісемою як безпосередньо, так і опосередковано. Напри-
клад, звуконайменування другої зони конкретизують свій предметно-
логічний зміст переважно на рівні родових сем (наприклад, писк ‘звук
+ високий + неголосний + істота’, журкіт ‘звуки + монотонні + вода
+ хлюпання’), не мають специфікованих сем, що забезпечує широку
сполучуваність, і відрізняються різноманітними фонічними характе-
ристиками.
Входження одразу кількох семем однієї лексеми до зони можна
пояснити тим, що такі акустеми за однакового вираження позначають
різні за джерелом звуки одного рівня конкретизації. Наприклад, тріск:
1. Різкий звук, який утворюється, коли щось ламається, лопається,
тріскає, розривається; // шум від різких, коротких ударів, стуків,
пострілів тощо; // шум, який утворюється під час згоряння чого-
небудь; // характерний звук під час електричних розрядів; // шум, що
утворюється під час роботи деяких механізмів, знарядь, інструментів
і т. ін. [14 Х: 274]. Перехід від одної семеми до іншої може трактува-
тися, зокрема, і як спосіб представлення мотивованості цих семем [12:
28], і як мотивованість однієї зони іншою.
Частина акустем другої зони опосередкована одиницями першої
зони, частина — безпосередньо архісемою ‘звук’, наприклад: рев ‘крик
+ гучний + протяжливий + тварин(и)’, хрип ‘звук + сиплий + нечи-
стого тону + хворобливий стан горла’. Зростає кількість сем: до основ-
них якісних характеристик, які творять першу зону, додано семи,
мотивовані ознаками джерело, дія, джерело + дія. Пор., наприклад,
гук ‘сукупність звуків + різноманітні + частота + сила’ та гук ‘звук +
голос + людина’. Відзначено появу варіантних і вірогіднісних сем.
Наприклад, шурхіт “глухий звук, шум від човгання, тертя чогось
об що-небудь” [14 ХІ: 567], виск “тонкий, пронизливий крик; звук,
який видає людина або тварина” [14 І: 486], гуркіт “звуки від ударів,
падіння, розрядів і т. ін., переважно протяжні, розкотисті” [14 ІІ:
195]. Ієрархічно ближче до ядра в другій зоні розміщено акустеми з
інтегральним компонентом джерело або дія. Усередині перебувають
синонімічні та конкретні семеми тих акустем, які за абстрактним зна-
ченням належать першій зоні. На периферії — назви, які є єдиними
в мові для позначення певного звуку навколишньої дійсності та не
мають специфікованого характеру. Однокореневі звуконайменуван-
ня, якщо вони позначають не однакові, а різні звуки, також належать
периферії зони. Якщо певний звук позначено декількома однокорене-
вими словами — до зони входить тільки одне з них (найуживаніше,
нейтральне), а інші належать ближній периферії.
Компонентний склад іменникових акустем другої зони:
І. Інтенсивність звуку урізноманітнено градуальними семами ‘ти-
хий’ — ‘неголосний’ — ‘голосний’ — ‘гучний’, пор. журкіт — писк —
галас — рев. Окрім крайніх точок прояву інтенсивності ‘сильний’ —
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 4 35
Iєрархiя лексем у польовiй структурi
‘легкий’ (гогіт — шелест), виявлено ознаку середньої інтенсивності
‘приглушений’ (рокіт). У частини акустем зафіксовано абстрактне
вираження ознаки інтенсивність (тріск, хрип, грюк, клекіт тощо), яка
конкретизована синтагматично, наприклад: А над усім вгорі гучний ве-
лебний спів Te Deum в проводі костьольного органа!.. (М. Вороний).
ІІ. Усі акустеми кваліфіковані як звуки певної висоти, однак у де-
яких із них ця ознака має конкретне вираження — ‘високий’/‘низький’,
наприклад, писк, скрип, виск, свист — рокіт, журкіт, хрип, гул.
ІІІ. Семантичний множник тембр, характер звуку має антонімічні
протиставлення ‘дзвінкий’/‘глухий’ (виляск — шурхіт), ‘монотонний,
одноманітний’/‘різнорідний’ (журкіт — гул); в акустемах зафіксовано
появу сем ‘різкий’ (скрип, свист), ‘безладний’ (гомін, галас), ‘сиплий’
(хрип), ‘нечистого тону’ (хрип), ‘свистячий’ (присвист, сап), ‘перерив-
частий, уривчастий’ (стук, клекіт), ‘розкотистий’ (гуркіт), ‘пронизли-
вий’ (виск), ‘скрипучий’ (скрегіт), ‘мелодійний’ (рокіт). Характер зву-
ку визначено також градуальними семами семантичного множника
тривалість — ‘короткий’/‘довгий’/‘тривалий’ (грюк — гул — рев). Не-
основною є сема ‘віддалений’ (гул).
IV. Вказівка на джерело обмежує сполучуваність аналізованих
одиниць, однак цим семантичним множником значення лише конкре-
тизоване на рівні сем ‘живе’/‘неживе’, ‘людина’/‘інша істота’ (пор., на-
приклад, крик — шелест, голос — клекіт).
V. Семантичний множник дія як джерело звуку конкретизує
значення акустем семами ‘падіння’ (плюск), ‘удар’ (оплески), ‘ламан-
ня’ (хрускіт), ‘лопання, розрив’ (тріск), ‘рух’ (присвист), ‘жування’
(хрумкіт), ‘дихання’ (хрип), ‘ходіння’ (хода), ‘тертя’ (рип), ‘стискан-
ня’ (скрип), ‘човгання’ (шурхіт). Вказівка на дію спричинює появу ще
одного множника — об’єкт дії (наприклад, плюск — ‘шум + удар + по-
верхня води’).
Лишається актуальним множник моно-/поліфонія (пор., наприк-
лад, гул, галас, рокіт і голос, плюск, крик).
Після іменникових акустем у другій зоні розміщено акустеми
опредметненої дії. У них “відображений передусім певний суб-
станційний початок, оформлений спеціальними показниками, але
вказана і його залежність від певних процесів” [7: 65], тому ці
звукона йменування творять перехідний рівень між периферійною та
ядерною частиною зони — це іменники, що є і назвами звуків, і на-
звами дій, процесів, супроводжуваних звуком. Більшість таких аку-
стем має паралельну форму позначення цього самого звуку,
розміщену ближче до домінанти, наприклад, шелестіння — шелест,
тріщання — тріск тощо.
У семній структурі звуконайменувань, які представляють опред-
метнену дію та одночасно виявляють семи ‘процес/дія’ і ‘результат’,
фонічні ознаки відходять від семного ядра, поступаючись місцем
інтегральним ознакам дія і джерело, наприклад, шарудіння ‘звуки
+ шарудіти + шерех + слабкий’, гримання ‘звуки + стукати + стук +
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 436
Багмут I.В.
сильний’. Відбувається своєрідне компенсування якісних характери-
стик акустеми опосередкованою яскравою родовою семою, наприклад,
хрустіння ‘звуки + хрустіти + тріск, хрускіт’. Деяким звуконаймену-
ванням властивий множник додаткова дія (‘звукова’/‘незвукова’),
реалізований семами ‘зіткнення’, ‘рух’, ‘просочування’, ‘удар’, ‘випу-
скання повітря, газу, пари’, ‘хода’, ‘біг’, ‘ламання’, ‘розрив’, ‘витікання’,
‘кипіння’, ‘скребіння’. Наприклад, грюкання ‘звуки + грюкати + шум,
грюк + сильний + удар, поштовх, коливання’, цокання ‘звуки + цо-
кати + своєрідні + уривчасті + раптове зіткнення + тверді предмети
або поверхні’. Компонентний склад акустем опредметненої дії другої
зони протиставлений власне іменниковим звуконайменуванням
урізноманітненням семантичного множника тембр, характер звуку,
що пов’язано з появою у семній структурі акустем постійної, основної
ознаки дія, яка й зумовлює відповідну характеристику звуку. Зокре-
ма, до вже названих сем додано семи ‘хрипкий’, ‘ритмічний’, ‘музич-
ний’, ‘сухий’, ‘дрижачий’, ‘переливчастий’, ‘деренчливий’, ‘металевий’,
‘шумовий’, ‘частий’, ‘гуркітливий’, ‘лункий’, ‘рівний’, ‘дзвенячий’.
Дієслівні акустеми другої зони позначають не звучання як таке, а
активну діяльність його утворювача. Значна частина цих безпрефіксних
дієслів утворена від звуконаслідувань і поєднана інтегральною семою
‘видавати/утворювати’ + диференційний множник конкретний звук,
наприклад, ревіти “видавати рев, ревіння (про тварин)” [14 VIII: 471],
тріскати “утворювати тріск” [14 Х: 275]. Якщо джерелом звучання є
суб’єкт (істота), то в семантиці відповідних дієслів головною семою
є ‘видавати звук’ (співати “видавати голосом музичні звуки” [14 ІХ:
514]); якщо джерелом звучання є дія суб’єкта (істоти) — ‘утворюва-
ти звук’ (стукати “створювати стук, шум при ударах, поштовхах, ко-
ливаннях, розривах і т. ін.” [14 ІХ: 802]). Для дієслів, що позначають
процес продукування звуків істотами, значення “видавати звук” є пер-
винним стосовно значення “утворювати звук” [8]. Однак не в усіх зву-
конайменуваннях можна чітко розмежувати ці значення: в одних аку-
стемах ці семи можуть бути об’єднані в одному значенні — “видавати,
утворювати шум (звук)” (свистіти “видавати, утворювати свист (у
1 знач.)” [14 ІХ: 75]), в інших — реалізовано одну з цих сем (шарудіти
“видавати слабкий шерех, шелест” [14 ХІ: 418]).
Ближче до домінанти розміщено дієслівні акустеми, у яких множ-
ник конкретний звук деталізований фонічними характеристиками,
наприклад: кричати, сичати, дзвеніти, торохтіти, цокати, лящати.
Усередині зони — дієслівні акустеми, у яких множник конкретний
звук представлений іменниковими акустемами, які належать до першої
й другої зон, наприклад: стукати, свистіти, рипіти, скреготати,
шурхотіти, хрумтіти, дзюрчати. Ще далі від домінанти перебувають
акустеми з інтегральною семою ‘звучати’ + фонічні характеристики, на-
приклад: ринути, рокотати, зриватися, зринати, розходитися, розлу-
нювати. У більшості аналізованих акустем ознака джерело дії не вхо-
дить до семантики дієслова, але завжди супроводжує його, наприклад,
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 4 37
Iєрархiя лексем у польовiй структурi
кричати — тварини або птахи, стугоніти — явища природи або ме ха-
нізми, хропіти — людина або тварина.
Характеристику звучання за ознакою висота більшість дієслів
має у внутрішній структурі. Наприклад, дієслова стугоніти, рокота-
ти, гудіти, вуркотати, дудніти, урчати, позначають звуки низької
частоти, а дієслова свистіти, дзвеніти, пищати, лящати — високої
частоти.
Подальше розташування ядерних одиниць відзначене специфіко-
ваним характером їхнього денотативного значення, що урізноманіт-
нює якісні характеристики члена поля. Наприклад, аналізовані звуко-
найменування зберігають компонентний склад одиниць попередньої
зони, але ядерні власне іменникові акустеми відрізняються від остан-
ніх інтегральними семантичними множниками на рівні видових сем:
природа джерела (‘мисливський ріг’, ‘свисток’, ‘металеві, скляні, де-
рев’яні предмети’, ‘годинниковий механізм’, ‘еластичний предмет’, ‘не-
мовля’, ‘вітрила’, ‘сухий предмет’, ‘твердий предмет’, ‘крила’, ‘різнови-
ди птахів, комах, тварин’, ‘хвиля’, ‘голос’, ‘зброя’ тощо) і якість дії
(‘недбало’, ‘дуже голосно’/‘голосно’/‘тихо’, ‘швидко’, ‘мимоволі’, ‘рит-
мічно’, ‘членороздільно’, ‘по черзі’, ‘судорожно’, ‘раптово’, ‘коротко’
тощо). Наприклад, гудок ‘звук + низький + протяжний + свисток’, кре-
кіт ‘звуки + качки, жаби’, фуркіт ‘звуки + крила птахів + політ або
швидкий рух’. Наявність специфікованої ознаки у семній структурі
акустеми призводить до обмеження або й узагалі відсутності якісних
характеристик звуку, бо за таких умов фонічні характеристики опосе-
редковані компонентом природа джерела. Наприклад, удар ‘звук + зі-
ткнення + чогось із чимсь’, гогіт ‘звуки + схожі на “го-го” + гуси’, ляс-
кіт ‘звуки + удар + чим-небудь + еластичним’.
У цьому аспекті важливою є поява семи ‘своєрідний, характерний’
щодо якісної характеристики звуку. Ця сема не має безпосередньої ін-
формації про фонічні характеристики звуконайменування, однак вка-
зує на особливий характер звуку, зумовлений певним джерелом. На-
приклад, туркіт ‘звуки + своєрідні + переливчасті + голуб, горлиця’.
Семантична ознака інтенсивність конкретизована градуальним
семним рядом ‘несамовитий’ — ‘гучний’ — ‘дуже голосний’ — ‘голос-
ний’ — ‘неголосний’ — ‘приглушений’ — ‘тихий’: пор., наприклад, зву-
конайменування рев — вигрім — вереск — гук — писк — рокіт — шепіт.
До семантичного множника характер звуку додано семи ‘тріскотли-
вий’ (тріск), ‘послідовний’ (мелодія), ‘нерівномірний’ (перегуд), ‘з хри-
пом’ (кашель), ‘хриплуватий’ (хрип), ‘незлагоджений, негармонійний’
(різноголосся). На периферії зони розташовано іменникові звукона-
йменування, які в глибинній структурі містять факультативні компо-
ненти відстань, місце, враження, почуття. Наприклад, відгомін ‘звук +
слабкий + відстань’, вереск ‘звук + високий + пронизливий + непри-
ємний + тертя + металевий, дерев’яний предмет’.
Активніше проявляються варіативні семи різної природи (від
основних до другорядних): шерхіт “глухий звук, шум від тертя чогось
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 438
Багмут I.В.
об що-небудь” [14 ХІ: 445], виск “високий, пронизливий звук, утворю-
ваний при терті металевих чи дерев’яних предметів або при польоті
кулі, снаряда і т. ін.” [14 І: 486]. Регулярна багатозначність типу дже-
рело — звук приводить до того, що всі назви музичних інструментів
(та їхніх активних частин) можуть метонімічно позначати утворюва-
ний ними звук [13: 11], наприклад, гонг “ударний музичний інстру-
мент […]; // звуки, утворювані цим предметом” [14 ІІ: 122], литаври
“ударний музичний інструмент […]; // звуки, утворювані цим інстру-
ментом” [14 IV: 494].
Коло специфікованих акустем опредметненої дії та дієслів-
них звуконайменувань якісно й кількісно різноманітніше. У специ-
фікованих звуконайменуваннях утворювач звуку повністю входить
до глибинної структури акустеми і пов’язаний із певною категорією
суб’єктів або з конкретним суб’єктом. Такі одиниці референтно обме-
жені. Наприклад: Свиня хрюкає, чим і відрізняється від собаки, бо со-
бака гавкає (О. Вишня); Тьохкає, аж розлягається, в садку соловей-
ко (М. Коцюбинський).
У цій частині польової структури міститься велика група звуко-
найменувань, що акустично деталізують людське мовлення, напри-
клад, сичати, стогнати, рокотати, окати, гомоніти, джеркотати,
лепетати, протягати, присвистувати, хлипати, хрипіти, акати, вур-
котати, гаркавити, гакати, дріботіти, мимрити, заїкатися, запина-
тися тощо. Голос є ознакою, властивою людині як істоті, і виражений
у звучанні, утвореному голосовим апаратом. Таке звучання є сукуп-
ністю фонаційних параметрів. Мовлення передає усю палітру вну-
трішнього світу людини, його емоції, почуття, переживання. Напри-
клад: — Ну от, ви вже й гніваєтесь… — зажурено протяг Звірятин,
лагідною усмішкою вуст ховаючи насмішку, що забриніла йому в голосі
(Є. Плужник); — Ва-аніку! — прохрипів він, заходячись гірким кашлем
(Є. Плужник).
Разом зі специфікованими назвами ядро третьої зони творять
акустеми, у яких до постійної ознаки додаткова дія додано ознаку
якість додаткової дії, що урізноманітнена семами ‘голосна’ (голосін-
ня), ‘важка’ (сопіння), ‘ритмічна’ (цокання), ‘швидка’ (хурчання), ‘з шу-
мом’ (хлюпання), ‘з шерехом’ (чахкання), ‘у ніс’ (гугніння), ‘під тиском’
(чавкання), ‘судомна’ (схлипування), ‘мимовільна’ (чхання), ‘уривчас-
та’ (пихкання), ‘стиха’ (квиління), ‘часта’ (калатання), ‘зі стогоном’
(стогнання). Характер самої додаткової дії може бути як звуковим
(‘кричати’, ‘тріскати’, ‘співати’, ‘мовити’, ‘стукати’, ‘чмокати’), так і не-
звуковим (‘спати’, ‘дихати’, ‘летіти’, ‘іти’, ‘терти’, ‘плакати’, ‘жувати’),
пор., наприклад, вигукування ‘звук + вигукувати + голосно + крик +
почуття’, човгання ‘шум, шарудіння + човгати + тертя + по якійсь по-
верхні’. Основними в дієслівних акустемах є не лише семи ‘видавати
звук’/‘yтворювати звук’, але й сема ‘супроводжувати звуком’, напри-
клад, тужити “плакати, примовляючи” [14 Х: 312], плямкати “їсти,
прицмокуючи” [14 VI: 603].
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 4 39
Iєрархiя лексем у польовiй структурi
Перенесення акценту якісної характеристики звуку з лівої части-
ни семної структури (фонічні ознаки) до правої (дія) пояснює незнач-
не урізноманітнення ознаки характер звуку, зокрема додано семи
‘нерозбірливий’ (лепетання), ‘невгамовний’ (валування), ‘тужливий’
(завивання), ‘горловий’ (кректання), ‘пискливий’ (дзявкання), ‘рвуч-
кий’ (тріпання).
В одиниць зони зростає кількість і характер вірогіднісних сем:
вони властиві таким ознакам, як джерело і якість звуку. Наприклад,
хропіти ‘видавати + звуки + хриплі + важке дихання + переважно
про тварин’ [14 ХІ: 155], шкварчати ‘видавати + звуки, тріск, шипін-
ня + короткі + уривчасті + переважно під дією жару, вогню’ [14 ХІ:
473].
В одиниць, які розташовані на периферії ядра поля, характерис-
тики семної структури зміщено праворуч, далі від архісеми та якісних
характеристик. Цю зону умовно можна назвати “зоною відцентрових
сем”. Пор., наприклад, семну структуру акустеми другої зони сичання
‘звуки + сичати + нагадують вимову звука “с” + протяжну’ і акустеми
четвертої зони сичання ‘говоріння + сичати + нерозбірливо + свистячі
звуки + часто’. Більшість таких лексем опосередкована родовими се-
мами, наприклад, фальцет — ‘голос’, благовіст — ‘дзвін’, зойк — ‘сто-
гін’, клекіт — ‘булькіт’. Якщо одиниці третьої зони мають специфіко-
ваний характер, то основні одиниці четвертої зони є спеціалізованими
лексемами, необмеженими “сферою використання”, але залежними
від інтелектуального рівня учасників комунікативного процесу. На-
приклад, не кожна людина, почувши низький голос людини, назве
його октавою, або ж середній між басом і тенором чоловічий голос —
баритоном, однак у реальному світі існує відповідна диференціація
таких звуків, закріплена в мові: Високим фальцетом кінчає Тимоха
останній куплет (О. Вишня); Прекрасне сопрано. Добрий баритон і
чудесний молодий, свіжий, як струмочок лісовий, альт (О. Вишня).
Такі одиниці належать до ядерної частини поля, бо вони детермі-
нологізувалися, втратили чітко встановлену концептуальність і одно-
значність, вийшли за межі певних термінологічних систем і набули
статусу загальновживаних. Маючи статус периферійної серед прямих
номінативних семем, четверта зона активно проявляє дифузність
структури поля через наявність “чужих” ознак. Для звуконаймену-
вань, наприклад, такими ознаками є час, місце, емоційне враження,
відстань, фізіологічний стан. Серед дієслівних акустем і акустем
опредметненої дії поширена ознака подібність, схожість. Ця ознака
властива звуконайменуванням із чітко визначеним характером і дже-
релом звуку. Вона змінює первинне джерело звучання, розширює де-
нотативний зміст номінативної одиниці та переводить утворену семе-
му до іншого лексико-семантичного підрозділу. Наприклад, цвірчання
‘звук + цвірчати + характерний + схожий на щебет + предмети’, стре-
котати ‘звуки + схожі на стрекіт + механізми (мотор, кулемет
тощо)’.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 440
Багмут I.В.
Здійснений аналіз доводить до таких висновків:
1. Усі ядерні одиниці поля мають такі спільні риси: 1) психологіч-
на важливість для носіїв мови; 2) пряме значення; 3) стилістична ней-
тральність; 4) конотативна нейтральність; 5) у складі мають грамему
‘предметність’ або ‘процес’ (ця риса є актуальною лише для розшире-
ної польової структури).
2. Постійними для ядерних лексем поля є характеристики, визна-
чені специфікою поняття та природою денотата як головні, без яких
одиниця втрачає свою денотативну суть. Диференційними є семантич-
ні ознаки здатні варіювати якість постійних ознак, не змінюючи при
цьому денотативної суті. Факультативними є ознаки, які пов’язують
одиницю з периферійними членами інших польових структур і уріз-
номанітнюють характер диференційних сем.
3. Семну схему ядерних одиниць можна подати так: архісема —
родова сема — якісні семи — джерело (родове/видове/специфіко-
ване) — дія (основна/додаткова/основна+додаткова) — якість дії
(основної/додаткової/ основної+додаткової) — відцентрові семи.
4. Характер основних сем у ядерних одиницях поля визначено
такою ієрархією: доцентровий (одиниці першої (загальні) — другої
(конкретні) — третьої (специфіковані) зон і відцентровий (одиниці
четвертої зони — “чужі”).
5. Ближче до домінанти розташовані ті ядерні одиниці, які мають
бідніші семні схеми, і навпаки, чим більше компонентів у схемі, тим
віддаленіше одиниця від домінанти.
6. У ядерних одиниць поля значеннєве навантаження зосеред-
жене в лівій частині семної структури. Поступове перенесення смис-
лового акценту до правої частини значення збільшується зі ступенем
віддаленості лексеми від домінанти і ядра.
1. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. — М.: Изд-во иностр.
лит-ры, 1955. — 416 с.
2. Бибок К. Компонентный анализ: тупик семантического анализа лексических еди-
ниц? // Dissertationes Slavicae. Sectio Linguistica. XXIII. — Szeged, 1994. — C. 35–63.
3. Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови: Академ.
граматика української мови / За ред. І. Вихованця. — К.: Унів. вид-во “Пульсари”,
2004. — 400 с.
4. Залевская А.А. Проблема организации внутреннего лексикона человека. — Калинин:
Изд-во Калининского ун-та, 1977. — 83 с.
5. Звегинцев В.А. Семасиология. — М.: Изд-во Москов. ун-та, 1957. — 322 с.
6. Караулов Ю.Н. Общая и русская идеография. — М.: Наука, 1976. — 355 с.
7. Кубрякова Е.С. Части речи в ономасиологическом освещении. — М.: Наука, 1978. —
116 с.
8. Кузнецова О.Д. О двух значениях глаголов звучания в толковых словарях русского
языка // Лексикографический сборник. — Вып. 3. — М., 1958. — С. 97–102.
9. Лурия А.Р. Язык и сознание / Под ред. Е.Д. Хомской. — 2-е изд. — М.: Изд-во МГУ,
1998. — 336 с.
10. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. — М.: Высшая школа, 1975. — 327 с.
11. Мигирин В.Н. Язык как система категорий отображения. — Кишинёв: Штиинца,
1973. — 237 с.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 4 41
Iєрархiя лексем у польовiй структурi
12. Падучева Е.В. Динамические модели в семантике лексики. — М.: Языки славянской
культуры, 2004. — 608 с.
13. Падучева Е.В. Парадигма регулярной многозначности глаголов звука // Вопросы
языкознания. — 1998. — №5 — С. 3–23.
14. Словник української мови: В 11-ти тт. — К.: Наук. думка, 1970 — 1980.
15. Уфимцева А.А. Опыт изучения лексики как системы. — М.: Изд-во АН СССР,
1962. — 287 с.
16. Яворская Г.М. Лексико-семантическая типология в синхронии и диахронии: Моно-
графия. — К.: Наук. думка, 1992. — 112 с.
17. Grandy R.E. In Defence of Semantic Fields // LePore E. (ed.) New Directions in Seman-
tics. — London: Academic Press, 1987. — P. 259–280.
18. Kittay E.F. Semantic Fields and the Individuation of Content // Lehrer A., Kittay E.F.
(ed.) Frames, Fields and Contrasts: New Essays in Semantic and Lexical Organization. —
Hillsdale — London: Lawrence Erlbaum Associates, 1992. — P. 229–252.
19. Kuchař J. К общей характеристике номинации // Travaux Linguistiques de Prague 3:
Études structurales dédiées au VIe Congrès des slavistes. — Prague, 1968. — С. 119–129.
20. Lyons J. Semantics. Volume I. — London — New York — Melbourne: Cambridge Univer-
sity Press, 1977. — 371 p.
21. Schwarze C. Types of Lexical variation // Weigand E. (ed.) Contrastive Lexical Se-
mantics. — Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 1998. —
P. 187–207.
22. Wierzbicka A. Semantics. Primes and Universals. — Oxford — New York: Oxford Univer-
sity Press, 1996. — 500 p.
Iryna Bahmut (Kyiv)
HIERARCHY OF LEXEMES IN THE FIELD STRUCTURE
The article is aimed to identify hierarchical relations as well as structural and semantic fea-
tures of central items, which constitute the core of a lexical-semantic field. The analysis is
conducted on the basis of lexemes, which are components of the sound nominations semantic
field. The analysis defines common features of core items, a character of permanent, differen-
tial and optional semantic features, as well as semes hierarchy in a structure of core item.
Key words: hierarchical structure, core item, seme, seme scheme, field.
Ãӂ̇ ÏÓÁ‡ø͇
ДÓНЬКА – ДÓНЕЧКА – ДÓНЯ, АЛЕ ДОЧКÁ
У слові донька нерідко наголошують другий склад чи то подібно до слова дочкá,
чи то під впливом його наголошування в говірковому мовленні. В українській
літературній мові донька і всі спільнокореневі з ним слова мають наголос на
першому складі, пор.: дόнька, дόня, дόнечка, дόньчин. На цьому ж складі він
залишається і у відмінкових формах однини (пор.: дόньки, дόньці, дόньку, (з)
дόнькою, (на) дόньці, дόнько) і множини (дόньки, дόньок, дόнькам, (з) дόньками,
(на) дόньках), а також у сполуках із числівниками два, три, чотири (пор.: дві
дόньки, три дόньки, чотири дόньки).
Слово дочка не має такого послідовного наголошування, бо у відмінкових
формах однини, крім кличного відмінка, та у сполуках із числівниками два, три,
чотири в нього наголошений другий склад (пор.: дочкá, дочкú, дочцí, дочкý, (з)
дочкόю, (на) дочці, але дόчко; дві дочкú, три дочкú, чотири дочкú); у формах
множини наголос у цьому слові перетягується на перший склад (пор.: дόчки,
дόчок, дόчкам, (з) дόчками, (на) дόчках).
Отже, правильно наголошувати дόнька і дочкá.
Катерина Городенська
|