Функціональний аспект антропонімної лексики у творах П. Куліша

У статті проаналізовано функціонально-стилістичні різновиди антропонімної лексики, а також визначено структуру й наповнення літературно-художнього антропоні- мікону П. Куліша, зокрема використання письменником власних назв історичних осіб та власних назв, вигаданих письменником, а також національно/...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Лавер, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Iнститут української мови НАН України 2010
Schriftenreihe:	Українська мова
Schlagworte:	Дослідження
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37755
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Функціональний аспект антропонімної лексики у творах П. Куліша / О. Лавер // Українська мова. — 2010. — № 4. — С. 42-56. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-37755
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-377552012-10-23T12:14:53Z Функціональний аспект антропонімної лексики у творах П. Куліша Лавер, О. Дослідження У статті проаналізовано функціонально-стилістичні різновиди антропонімної лексики, а також визначено структуру й наповнення літературно-художнього антропоні- мікону П. Куліша, зокрема використання письменником власних назв історичних осіб та власних назв, вигаданих письменником, а також національно/регіонально значущих літературно-художніх антропонімів згідно з їхньою інформаційно-оцінною характеристикою. The article is devoted to the analysis of functional and stylistic varieties of the belle-literature personage names in the works of P. Kulish, specific features of their structure and resources, especially using historical personage proper names and proper names invented by the writer and nationally-regional significant of be 2010 Article Функціональний аспект антропонімної лексики у творах П. Куліша / О. Лавер // Українська мова. — 2010. — № 4. — С. 42-56. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 1682-3540 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37755 161.2:81’373.23 uk Українська мова Iнститут української мови НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Дослідження Дослідження
spellingShingle	Дослідження Дослідження Лавер, О. Функціональний аспект антропонімної лексики у творах П. Куліша Українська мова
description	У статті проаналізовано функціонально-стилістичні різновиди антропонімної лексики, а також визначено структуру й наповнення літературно-художнього антропоні- мікону П. Куліша, зокрема використання письменником власних назв історичних осіб та власних назв, вигаданих письменником, а також національно/регіонально значущих літературно-художніх антропонімів згідно з їхньою інформаційно-оцінною характеристикою.
format	Article
author	Лавер, О.
author_facet	Лавер, О.
author_sort	Лавер, О.
title	Функціональний аспект антропонімної лексики у творах П. Куліша
title_short	Функціональний аспект антропонімної лексики у творах П. Куліша
title_full	Функціональний аспект антропонімної лексики у творах П. Куліша
title_fullStr	Функціональний аспект антропонімної лексики у творах П. Куліша
title_full_unstemmed	Функціональний аспект антропонімної лексики у творах П. Куліша
title_sort	функціональний аспект антропонімної лексики у творах п. куліша
publisher	Iнститут української мови НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Дослідження
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37755
citation_txt	Функціональний аспект антропонімної лексики у творах П. Куліша / О. Лавер // Українська мова. — 2010. — № 4. — С. 42-56. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.
series	Українська мова
work_keys_str_mv	AT lavero funkcíonalʹnijaspektantroponímnoíleksikiutvorahpkulíša
first_indexed	2025-07-03T19:33:23Z
last_indexed	2025-07-03T19:33:23Z
_version_	1836655527219691520
fulltext	ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 442 УДК 161.2:81’373.23 Оксана Лавер (Ужгород) ФУНКЦIОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ АНТРОПОНIМНОЇ ЛЕКСИКИ У ТВОРАХ П. КУЛIША © О.В. ЛАВЕР, 2010 У статті проаналізовано функціонально-стилістичні різновиди антропонімної лекси- ки, а також визначено структуру й наповнення літературно-художнього антропоні- мікону П. Куліша, зокрема використання письменником власних назв історичних осіб та власних назв, вигаданих письменником, а також національно/регіонально значущих літературно-художніх антропонімів згідно з їхньою інформаційно-оцінною характе- ристикою. Ключові слова: лексика, літературно-художній антропонім, функція, семантика. У теоретичних дослідженнях, присвячених літературно-художній ан- тропонімії, часто наголошують на особливостях семантики і функ- ціях власних назв на рівнях мови і мовлення, зокрема звертають увагу на проблему полісемантичності та поліфункціональності власних назв персонажів. О.В. Суперанська так говорить про семантику власних назв у художньому творі: «У семантиці власної назви сконцентровані й мов- леннєві (адресні), й екстралінгвістичні енциклопедичні (історичні, гео- графічні) відомості, і психологічні, емоційні, афективні моменти, й іде- ологічна спрямованість назви, й особливості її сприйняття» [11: 323]. Такої ж думки й інші дослідники літературно-художньої ономастики. О.І . Фонякова вважає, що «загальна властивість власної назви... — її сугестивність, тобто накопичення різного роду конотацій і семантич- них компонентів, що йдуть від асоціацій у тексті і поза текстом» [14: 32]. Аналогічного погляду дотримуються й українські вчені: ,,Зараху- вання певного ЛХА, — констатує Л.О. Белей, — до одного з функ ціо- нально-стилістичних типів не означає відсутності у ньому ознак ін- шого стилістичного типу» [1: 10]. У складі поліфункціональних літературно-художніх антропонімів (далі ЛХА) П. Куліша, зокрема, наявні власні назви історичних осіб та власні назви, вигадані письменником. Власні назви історичних осіб се- ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 4 43 Полiфункцiональнi антропонiми у творах П. Кулiша ред поліфункціональних ЛХА П. Куліша становлять чи не найчислен- нішу групу. Ядром, центром цієї групи ЛХА можна назвати йменування відомих історичних осіб — Дмитра Вишневецького, Северина Наливай- ка, Петра Сагайдачного та Богдана Хмельницького, частотність вживан- ня яких підтверджує особливу питому вагу цієї онімної семантики. Вживання кожного з названих ЛХА характеризує висока варіатив- ність структури ЛХА, яка включає, крім власне антропоніма, часто й апелятив: Дмитро Вишневецький — Байда, Байда Вишневецький, князь Байда, запорожець Байда; Северин Наливайко — Цар Наливай, Севериня, Наливайко, Наливай, Тверезяка; Петро Сагайдачний — Сагайдак, Кона- шевич, син Конаша; Богдан Хмельницький — Хміль Хмельницький, Хміль, батько Богдан, старий Хміль тощо. Це давало авторові змогу розширю- вати онімне значення ЛХА, завдяки чому окремі варіанти ЛХА набува- ли статусу поліфункціональної стилістичної значущості. З-поміж пере- лічених тут варіантів ЛХА, якими йменуються Дмитро Вишневецький, Северин Наливайко, Петро Сагайдачний та Богдан Хмельницький, ста- тусу поліфункціональних набувають ЛХА-пріз виська, нерідко винесені автором і в заголовок твору. Пор.: «Байда, князь Вишневецький», «Цар Наливай», «Хміль Хмельницький». Варіанти ЛХА Байда, Цар Наливай та Хміль у заголовках творів сприяють «розкриттю авторської ідеї- концепта і загальної проспекції тексту» [14: 28]. Варіанти ЛХА Байда, Петро Сагайдачний, Цар Наливай, Богдан Хмельницький, власне обігрування їхньої доонімної семантики у від- повідних текстах, стало своєрідним ключем для розуміння глибокого змісту історичних картин. ЛХА такого типу у літературно-художній антропонімії вважаються словами-«лейтмотивами», ключовими сло- вами, що «володіють особливим експресивно-тематичним зарядом, і є неодмінно зіставними з різноплановістю твору й образом автора як виразником основного ідейно-естетичного змісту твору» [14: 58]. Власні назви гетьманів Байди, Северина Наливайка, Петра Сагайдач- ного, Богдана Хмельницького стали історико-культурним ключовим осердям драматичних творів П. Куліша: вони викликають асоціації з тими періодами історії, коли жили реальні прототипи персонажів- денотатів. Так, наприклад, варіант хронологічно значущого, фоль- клорного за походженням ЛХА Хміль у ряді літературних текстів П. Куліша став не лише символом національно-визвольної війни 1648 —1656 рр., а й набув низки інших конотацій, на ґрунті яких іс- тотно розширено його виражальні можливості; автор свідомо пов'язує варіант ЛХА Хмельницький — Хміль із відповідним омонімічним бота- нічним номеном: «Колись давно, як Хміль кругом нас не обвився...». («Стор. і Стор.»); «Як по Вкраїні Хміль п'яний повився густо, Усяк тоді за свій здоровий розум бравсь...» («Уляна-клюшниця»). Якщо в ранніх творах «Чорна рада», «Великі проводи» для номі- нації Б. Хмельницького П. Куліш використовує хронологічно значущі варіанти ЛХА з відтінком пошани батько Богдан, батько Хмельниць- кий, старий Хмельницький, пан Хмельницький, то в пізніших творах ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 444 Лавер О.В. письменник вживає переважно прізвисько Хміль, яке в П. Куліша асо- ціюється, за аналогією до народних пісень, з рослиною, котра робить п’янкими різні напої, та живе тому, що обвивається навколо інших рослин чи дерев. «Народная поезия, — коментує письменник, — вос- пользовалась именем гетмана, чтобы уподоблять завзятость козацкую завиткам растения дающего меду й пиву хмельную силу» [4: 617]. У народному розумінні сила рослини прирівнюється до діяльності ко- зацького гетьмана та до наслідків такої діяльності:» Чи не той то хміль, що коло тичини в'ється? Гей, той то Хмельницький, що з ляхами б'ється» (Народна пісня). За народнопоетичною традицією, П. Куліш інтерпретує ЛХА-прізвисько Хміль для художнього змалювання за- гальнонародних настроїв в епоху національно-визвольної війни: «За- крутилась круто Зелена хмелина, Звившись на тичину; Огласило хлопство Шляхту брехунами На всю Україну...» («Великі проводи»). Пор. ще: «Серед кривавих куп «Хміль на тичину звився»; «Так високо, як ще ніхто не зопинавсь: Бо рідним братом він татарину зробився...» («Уляна-клюшниця»). Відчутна також негативна емоційна оцінність, притаманна для поліфункціонального ЛХА Хміль, у поемі «Хміль Хмельницький», де цей онім, окрім хронологічної значущості, є виразником конотації зне- ваги, осуду: «Парубки йдуть співаючи, А дівчата — ридаючи, Молодії молодиці — Кленучи Хмеля проклинаючи: Ой бодай тебе, злюко Хме- лю, Перва куля не минула!.. Що несита пелька наші Молодощі про- глинула? («Хміль Хмельницький»). Хронологічна значущість ЛХА Бог- дан у поезії «До Богдана» також ускладнюється емоційно-оцінними конотаціями. Пор.: «Богдане, зраднику і патріарху зради! Цураєшся і на тім, як на сім світі правди» («До Богдана»). Найбільший потен- ціал негативного ставлення до найменованого персонажа (Богдана Хмельницького) акумулював у собі поліфункціональний ЛХА Тамер- лан Хмельницький у поемі «Нагай». Тут П. Куліш, порівнюючи жор- стокість українського гетьмана із жорстокістю середньоазійського полководця Тамерлана [3: 329], об'єднує обидві власні назви в одну й ідентифікує нею гетьмана Хмельницького — Тамерлан Хмельницький. Лише в устах прихильників Хмельниччини ЛХА-прізвисько Хміль звучить з пошанним емоційним відтінком: «А нам Хміль і п'яний пе- реважував розум тверезих — не то Ляхву, та й Москву» («Нагай»). Фольклорний за походженням варіант ЛХА Дмитро Вишневець- кий — Байда володіє не лише хронологічно значущим потенціалом, а й асоціюється із зародженням козацтва, заснуванням першої Запо- різької Січі на острові Мала Хортиця [3: 157]. Доантропонімна семан- тика ЛХА-прізвиська Байда, його фольклорна інтерпретація послу- жила підґрунтям для поліфункціональності цього варіанта власної назви. Так, доантропонімна семантика ЛХА Байда асоціюється з кіль- кома рисами, притаманними характерові героя [10 I: 89—90]. ЛХА Байда часто вживається у драмі то з прислівником байдуже, то з діє- словом байдувати: герой байдужий до життєвих труднощів та небезпек, ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 4 45 Полiфункцiональнi антропонiми у творах П. Кулiша байдужий до страху, байдужий до власної долі і певною мірою до влас- ної родини, небайдужий лише до правди і справедливості: «Чи жизнь, чи смерть, чи рай, чи пекло — Про все байдуже Байді запорожцю... Йому байдуже батьківщину кинуть, Плачущу матір дома занехати. Для тих пустинь, кочовищ запорозьких, Затонів, комишів, лугів Дні- прових. Він Байдою зневажливо назвався — Титулу Вишневецьких одцурався...» З іншого боку, не виключено зв'язок ЛХА Байда зі сло- вами байдак — човен, байдувати — човнярювати [10 I: 90], котрі ви- кликають такі асоціації: подорожі, мандри, пошуки невідомого. Адже дія драми базується саме на подорожах Байди з України до турецького султана, потім знову в Україну, потім до Москви і знову повернення: «...Годі тобі, князю Байдо, байдувати, Сватай мою дочку та йди царю- вати...» Наведений уривок — це рядки з відомої народної пісні «В Ца- реграді на риночку...», котрий П. Куліш вводить у текст драми з незна- чними змінами. У народній пісні звертання до героя звучить просто: «Годі тобі, Байдо» [12; 13], — а у П. Куліша з апелятивом князю, яким письменник, можливо, хотів наголосити на соціальному походженні свого героя. Взагалі народні лідери у творах Куліша у найменуваннях, крім позитивних епітетів, містять філо соф ські апелятиви, які засвід- чують аристократизм їхньої душі... В ін шому літературному тексті П. Куліша — поемі «Маруся Богуславка» також одним із персонажів є Дмитро Вишневецький, який, однак, тут називається не поліфунціо- нальним ЛХА Байдою, а іншим варіантом — Байда Митрик Вишне- вецький: «...Ся шибениця в нас — Мосток Мертвецький. На ній за гак залізний зачепившись, Висів ваш Байда Митрик Вишневецький». Оскільки ЛХА Байда Митрик Вишневецький вживається у монолозі турецького султана, то, окрім хронологічної значущості, цей варіант передає відчутну конотацію зневаги, а тому і його слід зарахувати до поліфункціональних. Щоправда, в устах персонажів-українців хроно- логічно значущий ЛХА Байда має позитивні емоційно-оцінні конота- ції. Пор.: «О Байдо, сонце староруське правди! Хіба ж на те бажав єси сконати, Щоб у кривавій правоті голоти Ім’я твоє служило до робо- ти?» («Цар Наливай.»). Варіанти ЛХА Северин Наливайко, Цар Нали- вай, Тверезяка також можна трактувати як поліфункціональні літе- ратурно-художні оніми. Кожний із варіантів найменування цього персонажа П. Куліша має своє доантропонімне значення, яке поро- джує супровідні асоціації, котрі, своєю чергою, служать для кращого розуміння образу. Вже саме поєднання титулу й прізвиська Цар Нали- вай є казусним. Адже в П. Куліша Царем іменується герой без держа- ви, без монархії, без багатств, маєтків, земельних володінь, такий собі козацький ватажок, котрий годує своє військо звичайними грабун- ками під час повстань: «Цар руїнників та паліїв», «Цар п’я ни цький». Однак Северин Наливайко — це й лицар, що «в грудях має серце лево ве, хоробре», і через це міг би бути справжнім царем. ЛХА-прі звисько Наливай видається, на перший погляд, також двозначним: «той, що любить пити горілку» і « той, що любить на ливати, пригощати» ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 446 Лавер О.В. [10 VII: 117–118], однак справджується і підтверджується контек- стом лише друге значення. Наливай в інтерпретації П. Куліша це той, хто «тільки й знає кубки наливати, Щоб війську Духа вгору підійма- ти», хто «воду-прохолоду Над огняну горілку прекладає, А трунки до- брі вольному народу В цебри, та кінви безліч наливає» та «кров людську, як воду, проливає». Підтвердженням байдужості денотата до алкоголю виступають часто вживаний епітет тверезий та похідний від нього ЛХА-прізвисько Тверезяка. У найменуванні тверезий Цар Наливай відчувається несуміс- ність внутрішньої форми ЛХА Наливай та означення тверезий. І саме цей варіант у загальному контексті твору став виразником головної думки драми: алкоголем та війною самостійної держави не здобудеш. На відміну від попередніх ЛХА, доантропонімна семантика ЛХА Сагайдак з енциклопедичною характеристикою денотата-персонажа безпосередньо не узгоджується. Але якщо припустити можливість та- кого узгодження, то потрібна якась логічно-смислова проміжна ланка у ланцюзі асоціацій. Доантропонімна семантика ЛХА Сагайдак — «сумка для стріл» [10 IX: 8 – 9], у філософсько-поетичному контексті драми для цього поняття уможливлюють асоціації збірності: братерство, братство (у випадку з Сагайдачним Київське братство), сукупність, єдність, єднання. Герой із прізвиськом Сагайдак — розважливий керівник, марно кров не проливає, прагне до миру в рідній країні і миру з іншими державами, прагне єднання українсько- го народу, братерства, що підтверджується змістом драми: «Мій синку! Є тепер за що лягати У полі трупом щирим козакам: Наш Сагайдак завзявся показати Дорогу давню до братів братам» («Петро Сагайдачний»). До Кулішевих поліфункціональних ЛХА-протонімів можна зара- хувати й ЛХА Сковорода. У медитативній поемі «Грицько Сковорода» ЛХА Сковорода виступає не лише хронологічно значущим онімом, адже П. Куліш скористався доантропонімійною семантикою прізвища поета- філософа для характеристики мови його творів, точніше їхнього сус- пільного резонансу: шкварчить Сковорода — у значенні говорить, висловлює ться. Однак критика не дошкульна, а, радше, співчутлива. П. Куліш розумів, що стан літературної української мови XVIII ст., засміченої на той час русизмами, полонізмами, латинізмами, цер ков- нослов’янізмами, не сприяв популяризації праць Григорія Сковороди: «Оттим-то псальмами шкварчала Ба й свячена Сковорода: Бо рідне слово школа ссала, Як ссала кров із нас орда»... Герой поеми, як і його реальний прототип, людина високоморальна, безкорислива — «волі й правди чоловік»: «Між письмаками, ба й панами, Блищав умом Сковорода; Та й він, мов у жиру вода, Шкварчав побожними віршами... ...Шкварчав на панство за хижацтво...». Розглянуті факти використання П. Кулішем поліфункціональ- них ЛХА-протонімів цілком підтверджують думку О.І. Фонякової, яка слушно зауважує: «Формування індивідуального значення відбувається ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 4 47 Полiфункцiональнi антропонiми у творах П. Кулiша на основі семантичної взаємодії власної назви з усіма трьома рівнями семантичної композиції — в їх синтагматичних та парадигматичних зв’язках і відношеннях. Наявні три ступені семантичної конденсації власної назви у художньому тексті, які відповідають їх естетичному перетворенню. Це — індивідуалізація, типізація і символізація семан- тики власної назви, котрі виникають завдяки співвідношенню таких естетичних категорій, як художнє ім’я і характер, ім’я і подія, ім’я і со- ціальний тип, ім’я і час: контекст епохи, історичного періоду, відобра- женого у творі і т. д.» [14: 32 – 33]. У романі «Чорна рада» П. Куліш також використовує поліфункціональні ЛХА, до числа яких можна за- рахувати ЛХА Гвинтовка. Окрім хронологічної значущості, ця власна назва персонажа допомагає охарактеризувати минуле денотата-пер- сонажа, а також викликає асоціацію із честолюбними прагненнями ге- роя до влади: «Жвавий був козак. Як було пустить Хмельницький по Польщі загони, то вже ніхто дальше його не пробереться; і говорять було козаки: «О, далеко наша Гвштовка досягає!». У суспільному жит- ті персонаж також «далеко досягає» — прагне стати князем, з осавула хоче піднятись до полковника. У драмі «Цар Наливай», окрім власної назви головного героя, по- ліфункціональним є ЛХА Правдич Оришевський, в якому П. Куліш об'єднав найменування двох різних історичних осіб Яна Оришевського (? – 1605 р., запорізький ватажок) та Правдича Більського (син поль- ського літописця Мартина Більського). На думку П. Куліша, вони були родичами, рід Більських мав герб Правдичів [4: 735]. У драмі не- одноразово натрапляємо на випадки поетичного обігрування доантро- понімійної семантики ЛХА Правдич: для об'ємнішої характеристики персонажа увиразнюється найяскравіша риса його характеру — лю- бов до правди та справедливості: «Наш Правдич Більський надпись зо- лотую Зробив потомкам на своїм портреті: Що проти простої живої правди Шкода шукати розуму й поради. ...Суддя козацький, Правдич Оришевський, Він правдою непохибною дише, На серці в нас, мов на папері пише («Цар Наливай»). Взаємодетермінованою є двояка стилістична значущість — хро- нологічна та соціальна — у низки ЛХА-протонімів, які у літературних текстах П. Куліша створені за формулою «апелятив+ім'я»: князь Геди- мін, князь Голшанський, хан Батий, гетьман Свірговський, гетьман Яків Жах, полковник Сава Ганжа, рейментар Остап Дашкович, кошовий Не- чай, пан хорунжий Самко Мушкет («Україна»), осаул Гулак, полковник Шрам, князь Гвинтовка («Чорна рада») тощо. У тексті поеми «Байда...» П. Кулішеві вдалося майстерно чергу- вати вживання різних варіантів ЛХА, яким іменується головний персонаж твору, завдяки чому досягнуто точності та вичерпності характеристики денотата. Так, наприклад, для турецького вояка го- ловний герой — це Байда та князь Вишневецький, а тому ЛХА князь Вишневецький є поліфункціональним (хронологічно та соціально значущим): «Турецький сераскир: ...Уполював такого козарлюгу, ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 448 Лавер О.В. Якого світ не бачив од Олега. Попавсь у наші руки славний Байда, Герой земель і вод, князь Вишневецький...» А для славного україн- ського козака Андибера Байда — це не князь Вишневецький. Тут ЛХА князь Вишневецький — лише соціально значущий ЛХА: «Андибер: Ми князя Вишневецького не знаєм: У судню раду Байду позиваєм». Національна та соціальна стилістична значущість притаманна для ЛХА Кавун, Кавунов, що вирізняється, за словами Л.О. Белея, «гі- бридною структурою: основа українського прізвища дооформлена чу- жомовними формантами або ж український антропонім зазнає чужо- мовної, найчастіше російської, фонетичної трансформації» [1: 30]. Так, молодий рекрут Кавун в оповіданні П. Куліша «Дівоче серце» протес- тує, коли капітан називає його Кавуновим. «Свого отецького прізвища не цураюсь», — відважно заявляє Кулішів персонаж. За даними Л.О. Белея, окрім П. Куліша, поліфункціональні ЛХА з соціальною та національною стилістичною значущістю широко вживають чимало українських письменників ХІХ — поч. ХХ ст. Напр.: Данило Кряжов (Панас Мирний), Валігурський (І. Франко), Дурінда (В. Винниченко), Конон Книшов (С. Черкасенко) та ін. Як бачимо, поліфункціональні ЛХА П. Куліша — це літературні оніми, яким притаманна непересічна естетична вартість та дуже ши- рокі виражальні можливості. Найчастіше поліфункціональні ЛХА П. Куліша виступають важливим мовностилістичним засобом харак- теристики персонажів-денотатів за хронологічною, соціальною та на- ціональною ознаками, а також їх суб'єктивної оцінки. Характерною рисою онімної складової частини ідіостилю П. Куліша є майстерне використання письменником ЛХА, утворених на базі реальних імену- вань історичних осіб, у ролі поліфункціональних. Прикметно, що ста- тусу поліфункціональних ЛХА чимало літературно-художніх онімів П. Куліша здобувають завдяки майстерній стилізації їх у дусі україн- ських фольклорних традицій. В українських літературно-художніх текстах власні назви персона- жів, як відомо, здатні забезпечувати загальнонаціональний фон (укра- їнський чи неукраїнський), створювати регіональний колорит, розкри- вати національне походження денотата-персонажа, виражати чи уособлювати проблему національного характеру [6: 20]. Наше дослі- дження демонструє, що національна семантика в онімному значенні ЛХА П. Куліша є важливим компонентом. Майже всі ЛХА письменни- ка, будучи частиною художнього твору, в котрому дія відбувається на певній території, відображають особливості антропонімікону цієї тери- торії на певному синхронному зрізі, тобто виступають мовним засобом творення певного національного фону художнього твору, «відтворюють локально-суспільний колорит» [2: 63]. Загальноукраїнський національ- ний фон у художніх творах П. Куліша, що покликаний правдиво, реа- лістично відображати українську антропонімну дійсність, репрезенту- ють традиційні в українській мові ХVІ–ХІХ ст. народнорозмовні варіанти чоловічих та жіночих імен типу Настуся («Настя»), Катруся ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 4 49 Полiфункцiональнi антропонiми у творах П. Кулiша («Байда...»), Оленка, Ганна, Іван («Дівоче серце»), Орися («Орися»), Леся, Петрусь («Чорна рада») тощо, структура яких має суто українські риси. Відапелятивні чоловічі прізвищеві назви та прізвиська, утворені письменником на базі української лексики, також слугують виразним мовним засобом творення українського національного тла багатьох літературних текстів П. Куліша. Так, наприклад, лише в тексті роману «Чорна рада» автор вживає низку національно значущих ЛХА типу Шрам, Черевань, Невольник, Сурмач, Тур та ін., які, окрім іншого, забезпечують український колорит першого українського історичного роману. Пор. ще: Ререпа («Петро Сагайдачний»), Піддубень («Дівоче серце»), Гак («М. Гак») тощо. Помітний національно значущий ком по- нент онімного значення притаманний і для ЛХА, структура яких містить специфічно український андронімний суфікс -их(а) та пат ро- німний -івн(а): Карпиха («Колії»), Туриха, Череваниха («Чорна рада»), Ковбанівна, Лободівна («Горда пані») та ін. Однією із заслуг П. Куліша дослідники його творчості справедли- во вважають залучення до української культури надбань європейської літератури [7: 7 – 13, 48, 123]. Інкультурація здобутків європейської літератури на українському грунті, окрім іншого, передбачала і зна- йомство українського читача з чужомовним антропоніміконом. Тобто перед П. Кулішем постало завдання витворити основні принципи тво- рення чужомовного колориту засобами літературно-художньої антро- понімії. У літературно-художній антропонімії П. Куліша проведено чітку роздільну лінію між ЛХА, яким притаманна українська та росій- ська національна значущість, що є дуже важливо з огляду на місце Ку- лішевої літературно-художньої антропонімії в історії нового україн- ського літературно-художнього антропонімікону. Загальноросійський національний фон в автобіографічних творах письменника покликані витворювати традиційні у російській мові трикомпонентні антропоні- мійні конструкції з типовими російськими прізвищами на -ов (-ова), -ев (-ева) та іменами по батькові: Яков Якович, Филимонич, Марфа Яковлевна («Як. Яков.»); Василий Павлович Селезнев, Матвей Ники- тович Померанцев, София Карловна Хлопотова, Фекла Петровна («Феклуша»). Російські традиційні іменні варіанти типу Марфуша, Николаша («Як. Яков.»); Феклуша, Парамон («Феклуша») та ін. та- кож володіють помітним характеристичним потенціалом: вичерпно характеризують денотата за походженням, адже автор для персонажів- росіян вибирає ЛХА-імена з виразними російськими формантами -уша, -аша. Персонажі-поляки у літературних текстах П. Куліша йме- нуються ЛХА, утвореними за допомогою типових польських антро- поформантів, в окремих випадках автор навіть вдається до латино- графічного запису ЛХА, якими названо персонажів-поляків. Напр.: Касилда, Оборська («Цар Наливай»), Ignas, Marysja, рапі Рuzinska (із незакінченого оповідання.) та ін. Для номінації персонажів-мусульман П. Куліш використовує найпопулярніші мусульманські імена, які у свідомості українського читача однозначно пов’язуються з му суль- ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 450 Лавер О.В. манським світом. Напр.: Ахмет, Реджід-баша, Заїра, Зарема («Марія Богуславка»), Аеша, Хадиза, Магомет («Магомет і Хадіджа») тощо. А от єврейські та іспанські ЛХА в інтерпретації П. Куліша наділені українськими елементами, тому їхня структура почасти українізована. Використання українізованих єврейських імен для номінації пер со- нажів-євреїв зумовлено, на нашу думку, прагненням П. Куліша прав- диво відобразити у власних текстах єврейські імена, що побутували в сучасній йому Україні: жид Юдка («Яка пані...»), Лейба («М. Гак»), Хаїм («Колії»), Шмуль, Іцько, Хаїм («Єврейська хоробрість»). А в опо- віданні «Єврейська хоробрість» за допомогою найзнаковіших єврей- ських імен П. Куліш окреслює основні віхи єврейської історії: «Добре ви сини Іуди зробили, що мене послухали... Аврум, нас праотець, був синкар, Сруль — синкар, Іуда — синкар ...синкарство веде їх в зидов- ський рай». Іспанські за походженням ЛХА українізовані П. Кулішем, очевидно, свідомо. Можливо, завдяки українізації йменувань персонажів-іспанців П. Куліш хотів наблизити поему «Дон-Жуан» до українських творів, схожих за тематикою, наприклад, до Гоголівських «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки». У поемі «Дон-Жуан» пись- менник українізував не лише найменування головних героїв донна Хоз, донна Інеза — пані Хозиха, дон Альфонсо — Альфонс, а й ряд інших власних назв. Так, від ЛХА Жуан та Юлія автор за допомогою посе- сивних суфіксів утворює онімічну конструкцію за аналогією до укра- їнських. Пор.: Жуанів рід, Юлин рід — рід Виш невецьких, Байдин рід та ін. В одному з епізодів поеми «Дон-Жуан» для номінації численних представників соціальних низів Іспанії письменник використовує українські антропоніми — українські чо ловічі імена у формі множини: «...Приятно вирватись із пишних ресторанів Між прості хатоньки Грицьків, Харків, Степанів...». Цей прийом П. Куліш, очевидно, запо- зичив із «Енеїди» І. Котляревського: «Еней ...знайшов з троянців ось кого: Педька, Терешка, Шеліфона, Панька, Охріма і Харка, Леська, Олешка і Сізьона...». Українськими прізвиськами з прозорою доантро- понімною семантикою майже співзвучними з іспанськими наймену- ваннями письменник іменує кавалерів донни Юлії, створюючи для них у такий спосіб ен циклопедичну та експресивно-оцінну характеристи- ку: «Донна Юлія: Хіба ж на те я геть ганяла всіх моїх Зітхателів, та не старих, а молодих? Хіба ж Алжірського я графа не прогнала? Каццані Мusikо три місяці мені Співав, а я йому: «О ні! Ні, ні, ні, ні!» А Коріяні граф прозвав мене: «Мадонна, Єдина чистая між гішпанками донна..». А скільки руських і вельможних англичан! Граф Строгай закохавсь в мене, мов той баран, А пер Ірландський, Моунт, рубака знакомий твій, Убив себе з нудьги, почавши вельми пити. Я в себе бачила два біскупи в ногах... А дюк Ічар-Мурло? А дон Фернандо Жах? («Дон-Жуан»). Поєднання в ЛХА типу граф Строгай, Ічар-Мурло, дон Фернандо Жах іспанської основи та інонаціонального (українського) ком- поненту не є випадковими: вони втілюють певний авторський за- дум. Адже характеристичні національно значущі ЛХА, за словами ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 4 51 Полiфункцiональнi антропонiми у творах П. Кулiша Л.О. Белея, «не просто ідентифікують національну належність пер- сонажа, але репрезентують, уособлюють цілу націю чи регіон» [1: 28]. Тому-то, на нашу думку, використання українізованих ЛХА, якими П. Куліш називає персонажів-іспанців, орієнтовано, очевид- но, на полегшення процесу інкультурації на українському ґрунті здо- бутків світової культури. У літературно-художньому антропоніміконі П. Куліша нами ви- явлено національно значущі ЛХА, що ідентифікують уособлений персоніфікований художній образ нації, етносу. Так, наприклад, дія драми «Байда, князь Вишневецький» відбувається частково на те- риторії України, що входила до складу Польщі, та на території Ту- реччини в середині XVI ст., що П. Куліш окреслює не стільки топонімами, скільки національно значущими ЛХА. Національно значущими ЛХА в тексті драми «Байда...» стають імена відомих історичних осіб, що, окрім іншого, репрезентують Україну, Ту реч- чину, Польщу і Молдавію, — усі краї, де відбувається дія твору. Україна репрезентована в творі найменуваннями відомих ук раїн- ських, польських та литовських княжих родів, котрі безпосередньо пов’язані з українськими землями: «Широкий світ, знайти притулок можна В Острозьких, у Сангушків, Радивілів». Символами Турецької імперії середини XVI ст. стали загальновідомі най ме нування султана Сулеймана II та його дружини-українки: «Байда: ...А ти, турецька земле, не спасешся ні Роксоланою, ні Соліманом, Бо з Магомета вже давно смієшся, Зробивши милосердника тираном» («Байда...»). Символом тогочасного польського королівства стало найменування короля Сигізмунда II Августа: «Байда: Та не піду я против Жикмон- та З потугами грізного Солімана: Бо перше б я спустошив Україну, А ніж би Лях із Литвином загинув» («Байда...»). Символом Молдав- ського краю стало найменування молодого боярина Томза, котрий захопив і віддав у полон туркам Байду Вишневецького. Пор. ще: «Ти, Біла Русь, ти, Русь Червона, І ти, Запіллє від Дніпра до Дона! Зга- дайте, хто воздвиг доми Острозьких, Заславських, Радивілів та За- мойських. Пора за службу з ними рахуватись, Судом останнім чесно розквитатись» («Цар Наливай»). Уособлений персоніфікований художній образ нації, етносу тво- рить також низка ЛХА, які функціонують переважно в поетичних тво- рах і становлять собою групу антропонімізованих топонімів та етноні- мів. Найвищою частотою вживання серед національно значущих онімів П. Куліша має ЛХА Україна, Мати. Ці ЛХА в медитативному контексті поетичних творів набули символічного статусу, бо назива- ють містичну істоту-персонажа — Україну, Матір: «У пахарській хаті Україна мати Обох нас родила... Однакові пісні Обом нам співала...» («Брату Тарасові...»). Пор. ще: Україна, Мати безталанна, заплакана Мати («Брату Тарасові...»), Україна, баба-недоріка («Ірод. мор.»). У містерії «Іродова морока» антропонімізовані за походженням топо- німи Україна та Польща ідентифікують полярні національні цент ри: ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 452 Лавер О.В. «...вона шляхетну Польщу вміла підбивати по три шкури щопівроку з України драти...» Антропонімізований за походженням етнонім Лях, як варіант ЛХА Польща (власна назва персоніфікованого образу краї- ни), також забезпечує національну бінарність протиставлення Украї- на — Польща: «...Вже минулась, не вернеться пасісна година, що в Ляха була в крепацтві мати Україна...» Протиставлення лежить в осно- ві й низки інших пар антропонімізованих етнонімів: «Без єзуїта Лях, Москаль без бюрократа Зустріне серед нас приятеля і брата» («Націо- нальний ідеал»); «Одна унія — гарна птиця; Бо єдинить Русь із Ляхом, А Лях одняв у неї панство, Покинув їй саме простацтво...» («Куліш у пеклі»). Антропонімізований за походженням етнонім Грек у поезії П. Куліша набуває іншого символічного значення, а саме втраченого багатства античної культури. Напр.: «Коли спідлієте так, як ті Греки, Що мову добру, дороге намисто Із дешевеньким шклом перемішали...» («До спідлених»). Ідентифікацію уособленого образу певної нації П. Куліш здійснює за допомогою національно маркованих прізвищевих назв у формі мно- жини, котрі у текстах письменника вживаються по кілька разів по- спіль, що посилює їхню національну значущість. Напр.: «...О ви, Ок- гончики, Моджевські, Паці, і ви, Остої, Кгарниші, Лабедзі. Чи ви ж на те покидали Ленчицю, Сірадзь, Литву, Краковське, Сендомирське, Щоб ваші замки, займища й осади Козацька дича під мечем держала?» («Цар Наливай»). Національно марковані прізвищеві назви у формі множини — не поодиноке явище у літературно-художньому антропо- німіконі П. Куліша. Їх автор вживає, зазвичай, для ідентифікації уособ- лених персонажів-загарбників, а також нації-по не волювача України. Напр.: «У Браніцьких та Яблуновських то за старосвітські пісні і голови людям стинали» («М. Гак»). Помітним зневажливим потенціалом на- ділений також ЛХА Гатцуки, що в поемі «Куліш у пеклі» стає колек- тивною власною назвою євреїв-цензорів. ЛХА Гатцуки є протонімом. Прототипи персонажів П. Куліша, за свідченнями дослідників літера- турної спадщини письменника, були журналістами, статті яких спря- мовані проти «кулішівки» [8: 690]. Пор.: «Тепер жиди не карбачами, А друком учать нас самих... Газетчиками друкарями, А в справах судових крючками Перевернулись Гатцуки, Ті, що козацтву допікали, Як по Вкраїні рандували Всі мита, промита і шинки...» («Куліш у пеклі...»). Уособленням нації, колективною власною назвою для її представників- персонажів у літературних текстах П. Куліша можуть також виступати найтиповіші імена у формі множини. Пор.: ЛХА Іван у поезії «Старорус-малорус до нової, Великої Русі»: «Наші предки москалями вас по ляцькій моді звали... ...Буде час, коли між нами не стоятимуть Івани, Що на добрий розум і на серце нам кують кайдани...» Наше дослідження засвідчило, що ЛХА П. Куліша можуть ха- рактеризувати не лише національне чи етнічне походження персо- на жа-денотата, а й указувати на конкретний регіон, звідки походить персонаж, а також виступати виразним мовним засо бом творення ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 4 53 Полiфункцiональнi антропонiми у творах П. Кулiша ре гіонального колориту. Національну онімійну семантику у лі те ра- турно-художньому антропоніміконі П. Куліша містить низка відтопо- німних прізвищевих назв. Такі відтопонімні ЛХА прізвищеві назви вказують на регіональне походження персонажа-денотата, що підтвер- джується енциклопедичною характеристикою персонажа в художньо- му тексті. Наприклад: Богдан Чорногор, один із героїв роману «Чорна рада», за походженням чорногорець, власне прізвищева назва, якою він іменується в тексті роману, утворена П. Кулішем від топоніма Чор- ногорія — власної назви країни на заході Балканського півострова. Чорногорське походження персонажа автор підтверджує і в тексті ро- ману окремо: «...Не дивись, пане гетьмане, що він (Чорногор — О.Л.) мовчить, наче води набрав у рот: він у мене з далекої землі, аж із Чор- ної Гори — десь аж за венграми». Відтопонімні найменування персона- жів прикметникового типу також можуть мати статус прізвищевих назв з регіональною значущістю, що підтверджується енциклопедич- ною характеристикою денотата-персонажа. У романі «Чорна рада» такі ЛХА-прізвищеві назви утворювалися від власної назви полково- го міста та вживалися для ідентифікації персонажів-полковників. Напр.: Паволоцький Шрам (із Паволочі), Васюта Ніженський (із Ні- жина), Остап Миргородський (із Миргорода), Дем'ян Полтавський (із Полтави), Зіньківський Грицько (із Зінькова) та ін. Спостереження за написанням цих ЛХА у різних виданнях «Чорної ради» показали, що в сучасних виданнях «Чорної ради» за 1989 та 1998 рік з великої бук- ви пишеться лише ЛХА Васюта Ніженський, а решта — з малої, а отже, не вважаються ЛХА. Збережена редакторами велика буква у ЛХА Ніженський, очевидно, мотивується тим, що варіант Ніженський як ідентифікатор відомої історичної особи поширений у багатьох істо- ричних документах [6: 98]. Щоправда, у виданні роману «Чорна рада» за 1944 рік не лише ЛХА Паволоцький, а й Ніженський, Миргородський, Полтавський, Зіньківський пишуться з великої букви та цілком спра- ведливо вважаються власними назвами персонажів, бо вони не просто вказують на регіональне походження героїв як на індивідуалізуючу ознаку денотатів-персонажів. Напр.: «Їздив наш бурмистер до князя Ромодановського... аж там Остап Миргородський і Дем'ян Полтав- ський з старшиною; бенкетують усі у Зіньківського Грицька... Князь із Іванцем побратавсь, зове його гетьманушкою запорозьким, оддав йому поки що Україною по Ромен владіти»; «Сомко аж за голову взявся: — Миргородський, — каже, — Полтавський... проміняти мене на Іванця?» («Чорна рада»). Національне походження персонажа можуть виража- ти не лише відтопонімні прізвищеві назви, а й найменування, запози- чені з відповідної інонаціональної антропонімійної системи. Прикла- дом такого запозичення є ЛХА Мамай («Цар Наливай»). Р.І. Осташ вказує на два джерела походження антропоніма Мамай: з української діалектної лексики, де апелятив мамай означає «кам'яна статуя у сте- пу», та з антропонімікону тюркських мов [9: 143, 519 – 567]. П. Куліш, очевидно, вважав антропонім Мамай тюркським, а тому Кулішів ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 454 Лавер О.В. Мамай — татарин, що підтверджується у драмі «Цар Наливай» енци- клопедичною характеристикою денотата-персонажа: «...Мамай хоч і татарин, а м’якший од полочанина й рогатинця». Національну ха - рактеристику персонажам П. Куліша надають також ЛХА, антро по ні- мізовані апелятиви латинського походження: Tripus («Петро Са гай дач- ний»), Ignotus («Цар Наливай»). Вони ідентифікують поль ських священиків і, крім національної онімної семантики, мають яскраво ви- ражену соціальну значущість. Хоч персонажі ідентифіковані ЛХА ла- тинського походження Tripus та Ignotus в історичних драмах за націо- нальністю поляки (Tripus у тексті драми «Петро Сагайдачний» ще іменується ЛХА — прізвищевою назвою Бужинський) і пред став ляють інтереси польської держави, однак латинська мовна основа цих на- йменувань є інтегральною, що узагальнює ці художні образи. Адже латинська мова — це мова римо-католицького віросповідання, тому латинські апелятиви послужили мовним джерелом для творення ЛХА священиків-католиків. У літературних текстах П. Куліша розглянута також актуальна для України ХVІ—ХІХ ст. проблема денаціоналізації. Вперше цю про- блему письменник порушує в одному з епізодів поеми «Україна», ви- користовуючи для її постановки саме засоби літературно-художньої антропонімії: «Багацько з наших панів у католицтво пооберталось... Хто був Чапля, або Проскура, або Лопата, То вже стали — Чаплин- ській, Проскуринський, Лопатинський». За таких обставин «національ- ний компонент в онімному значенні ЛХА набуває особливої ваги або ж невіддільно ув’язується з іншими компонентами онімного значен- ня, зокрема соціальним, а самі ЛХА перетворюються з нейтральних на характеристичні» [9: 98]. Засобами літературно-художньої антро- понімії П. Куліш в оповіданні «Дівоче серце» засвідчує спроби денаці- оналізації українців у царській Росії — прізвище одного з персонажів намагаються русифікувати, проти чого той протестує: «...Прозивався він Кавун ...І як назве було капітан Кавуновим, то він і просить, щоб цього так не величав, бо я, каже, свого отецького прізвища не цура- юсь» («Дівоче серце»). Окрім виразної стилістичної функції, вживані тут П. Кулішем ЛХА Кавун, Кавунов, засвідчують активну русифіка- цію українців у царській Росії XIX ст., а також показують негативний вплив цього процесу на український антропонімікон. Аналогічне варіювання ЛХА маємо і в інших творах письменни- ка, в яких автор акцентує на ганебних явищах національного відступ- ництва. При цьому чужомовні елементи протиставляються найтипо- вішим українським. Протиставлення є своєрідним засобом вираження моральних суперечностей у свідомості персонажів. Так, у поемі «Ма- руся Богуславка» таке протиставлення П. Куліш застосовує для на- ціо на льної характеристики потурченого дядька Марусі Богуславки: в молоді роки на Україні він був Івасем, а у турецькому середовищі він став Абазом-башею. Молоді покойові козачки у драмі «Колії» іденти- фікуються польськими демінутивними іменними варіантами Ігнась, ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 4 55 Полiфункцiональнi антропонiми у творах П. Кулiша Антось і лише в одному епізоді, коли їхнє довір’я до польського пана похитнулося, то згадалося українське походження денотата та україн- ський демінутив: «Ігнатику-братику». Протиставлення варіантів ЛХА з різномовними формантами, якими у тексті роману «Чорна рада» П. Куліш називає ніжинського полковника Васюту, настільки узагальнилось, що утворило перифраз, який може бути застосований до будь-якого ополяченого українця: «Уже коли ти був раз Золота- ревським, то Золотаренком ізнов не будеш!» («Чорна рада»). Якщо ру- сифіковані чи полонізовані за походженням ЛХА П. Куліша, якими іменуються персонажі-українці, виступають мовним засобом показу денаціоналізації та національного ренегатства де но татів, то, напри- клад, турецькі відповідники власних назв пер со нажів-поляків слугують надзвичайно вдалим та оригінальним засобом творення тюркського національного колориту. Наприклад, у поемі «Маруся Бо гуславка» П. Куліш у репліці турецького отамана називає гетьмана Жолкевського Зулуш: «Я на Цецорі голову Зулушу Відтяв мечем за їх неправду...». Під іменем Зулуш згадується у турецьких хроніках коронний гетьман Польщі Станіслав Жолкевський, який загинув на поч. XVII ст. під Це- цорою [8: 129]. Так само Настю Лісовську серед персонажів-мусульман поеми «Маруся Богуславка» називають за турецьким звичаєм Хасеки- Хуррем. У літературно-ху дожньому антропоніміконі П. Куліша особ- ливу увагу привертають антропонімізовані етноніми, які письменник використовує як прізвиська персонажів, що вичерпно ідентифікують національну належність денотатів-персонажів. ЛХА-прізвиськами, що за по хо дженням є антропонімізованими етнонімами, автор наділяє епі зо дичних персонажів, прототипи яких у реальній дійсності зобра- жуваної епохи були, на жаль, досить чисельними. І тому саме ант ро- по німізований етнонім, як найвиразніший експонент національної на- лежності персонажа-денотата, став поширеним мовним засобом показу денаціоналізації. Напр.: «Туркеня. О нещаслива доле! Ти звелі- ла Орді мене в Турещину замчати. І, щоб із бранки гірко насміятись, Вернула волю нападом козацьким. Потурчилась я бідна... Рідний бать- ко, Старенький райця, відцуравсь Туркені, Він — староста цер ковний, у Заславі... А я — Туркеня..» («Цар Наливай»). Дзвонар про Юроду ду- шевнохворого: «Се перед нещастєм. Таке блягузкає наш Полячок. ...Сей був попом та вплутавсь ув Унію... На Поляка його перехрестили, Дак він і розуму і глузду збувсь...» («Петро Са гай дачний.»). Пор. ще: «...Касилдо! духу гордий, Полько пишна!» («Цар Наливай»). Окрему групу національно значущих ЛХА складають власні назви персона- жів, які наділені автором двоякою національною значущістю, тобто структура таких літературних онімів поєднує неукраїнські та україн- ські мовні риси. Так, наприклад, уславлений російський воєначальник М. Кутузов у тексті поеми «Куліш у пеклі» стає Кутузенком. У цьому ж творі П. Куліш українізує прізвисько візантійського імператара IX ст. Константина Порфирогенеса-Баг ря но родного (Багрянороднен- ко). Поява таких ЛХА зумовлена, очевидно, відомим прагненням ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 456 Лавер О.В. П. Куліша «націоналізувати» здобутки світової культури, наблизити їх до українського культурного ґрунту. Отже, поліфункціональні ЛХА виступають важливим мовности- лістичним засобом характеристики персонажів-денотатів за хроноло- гічною, соціальною та національною ознаками, а також за суб'єктивною оцінкою. Майстерно використовує письменник ЛХА, утворені на базі реальних іменувань історичних осіб, у ролі поліфункціональних. Чи- мало літературно-художніх онімів набувають цього статусу завдяки майстерній стилізації їх у дусі українських фольклорних традицій. П. Куліш, забезпечуючи в літературних текстах україн ський чи чу- жоземний колорит, також увиразнюючи українське чи неукраїнське походження персонажів-денотатів, використовує найтиповіші антро- поніми та антропонімійні конструкції. Однак, зважаючи на особливу актуальність для П. Куліша національної онімної семантики ЛХА, ав- тор активно експериментував у пошуку нових оригінальних онімних засобів для вичерпної характеристики персонажів-денотатів з погля- ду їхнього національного походження. 1. Белей Л.О. Функціонально-стилістичні можливості української літературно-ху- дожньої антропонімії ХІХ ст. — Ужгород, 1995. — 119 с. 2. Генус-Тарновецька І. Назовництво у поетичному творі. — Мюнхен; Він ні пег, 1966. — 148 с. 3. Крип’якевич І. П. Історія України. — Львів, 1990. — 519 с. 4. Куліш П. Примітки. // П. Куліш. Твори у 2 тт. — К., 1998. — Т. 2.– 629 с. 5. Куліш П. Твори у двох томах. — К., 1998. – 629 с. 6. Літопис Самовидця. [Історіографічна пам’ятка другої половини XVIIст.] / Видання підготував к.ф.н. Я.І.Дзира. — К.: Наук. думка, 1971. — 207 с. 7. Нахлік Є. Не «Список з натури», а «самовладний мир» (Естетичні засади П. Куліша- літературознавця» // Слово і час. — 1994. — № 7. — С. 7 – 48. 8. Нахлік Є. Примітки. // П. Куліш. Твори у 2 тт. — К., 1998. — Т. 2. 9. Осташ Р. І. До походження прізвищевих назв «Реєстру» (спроба етимологічного словника) // Реєстр війська Запорозького 1649 року. — К.,1995. — С. 519 — 567. 10. Словник української мови: В 11 тт. — К., 1970 – 1980. 11. Суперанская А. В. Общая теория имени собственного. — М., 1973. — 366 с. 12. Українські народні думи та історичні пісні. — К., 1977. — 571 с. 13. Українські народні думи та історичні пісні: Збірник. — К., 1990. — 239 с. 14. Фонякова О. И. Имя собственное в художественном тексте. — Л., 1990. — 105 с. Oksana Laver (Uzhgorod) FUNCTIONAL ASPECT OF ANTROPONIMIC VOCABULARY IN WORKS OF P. KULISH The article is devoted to the analysis of functional and stylistic varieties of the belle-li- terature personage names in the works of P. Kulish, specific features of their structure and resources, especially using historical personage proper names and proper names in- vented by the writer and nationally-regional significant of belle-literature personage names according to their information evaluative characteristic. Key words: vocabulary, belle-literature personage proper name, function, (meaning) semantics.

Функціональний аспект антропонімної лексики у творах П. Куліша

Institution

Ähnliche Einträge