„Сторінки минулого” Олександра Лотоцького як джерело історії української літературної мови
Статтю присвячено опису джерелографічного потенціалу споминів Олександра Лотоцького „Сторінки минулого”, який має важливе значення для історії української літературної мови завдяки багатому та маловідомому фактажу щодо утвердження української літературної мови на теренах Російської імперії в кін. ХІ...
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут української мови НАН України
2010
|
| Назва видання: | Українська мова |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37757 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | „Сторінки минулого” Олександра Лотоцького як джерело історії української літературної мови / Л. Белей // Українська мова. — 2010. — № 4. — С. 68-74. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-37757 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-377572012-10-23T12:15:02Z „Сторінки минулого” Олександра Лотоцького як джерело історії української літературної мови Белей, Л. Дослідження Статтю присвячено опису джерелографічного потенціалу споминів Олександра Лотоцького „Сторінки минулого”, який має важливе значення для історії української літературної мови завдяки багатому та маловідомому фактажу щодо утвердження української літературної мови на теренах Російської імперії в кін. ХІХ — поч. ХХ ст. та ролі у цьому процесі Ф.Є. Корша та О.О. Шахматова. The article is dedicated to the description of Olexander Lototskyi’s memoires “Pages of the Past” (“Storinky Mynuloho”) from the point of view of Ukrainian literary language history. The factual richness of the memoires presents the history of the Ukrainian language status in the Russian Empire in the end of 19th and beginning of the 20th centuries and roles of A. Shakhmatov and F. Korsh. 2010 Article „Сторінки минулого” Олександра Лотоцького як джерело історії української літературної мови / Л. Белей // Українська мова. — 2010. — № 4. — С. 68-74. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 1682-3540 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37757 81'01 + 811.161.2 uk Українська мова Iнститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Дослідження Дослідження |
| spellingShingle |
Дослідження Дослідження Белей, Л. „Сторінки минулого” Олександра Лотоцького як джерело історії української літературної мови Українська мова |
| description |
Статтю присвячено опису джерелографічного потенціалу споминів Олександра Лотоцького „Сторінки минулого”, який має важливе значення для історії української літературної мови завдяки багатому та маловідомому фактажу щодо утвердження української літературної мови на теренах Російської імперії в кін. ХІХ — поч. ХХ ст. та ролі у цьому процесі Ф.Є. Корша та О.О. Шахматова. |
| format |
Article |
| author |
Белей, Л. |
| author_facet |
Белей, Л. |
| author_sort |
Белей, Л. |
| title |
„Сторінки минулого” Олександра Лотоцького як джерело історії української літературної мови |
| title_short |
„Сторінки минулого” Олександра Лотоцького як джерело історії української літературної мови |
| title_full |
„Сторінки минулого” Олександра Лотоцького як джерело історії української літературної мови |
| title_fullStr |
„Сторінки минулого” Олександра Лотоцького як джерело історії української літературної мови |
| title_full_unstemmed |
„Сторінки минулого” Олександра Лотоцького як джерело історії української літературної мови |
| title_sort |
„сторінки минулого” олександра лотоцького як джерело історії української літературної мови |
| publisher |
Iнститут української мови НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Дослідження |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37757 |
| citation_txt |
„Сторінки минулого” Олександра Лотоцького як джерело історії української літературної мови / Л. Белей // Українська мова. — 2010. — № 4. — С. 68-74. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
| series |
Українська мова |
| work_keys_str_mv |
AT belejl storínkiminulogooleksandralotocʹkogoâkdžereloístorííukraínsʹkoílíteraturnoímovi |
| first_indexed |
2025-07-03T19:33:30Z |
| last_indexed |
2025-07-03T19:33:30Z |
| _version_ |
1836655534533509120 |
| fulltext |
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 468
УДК 81'01 + 811.161.2
Любомир Белей (м. Ужгород)
„СТОРIНКИ МИНУЛОГО” ОЛЕКСАНДРА
ЛОТОЦЬКОГО ЯК ДЖЕРЕЛО IСТОРIЇ
УКРАЇНСЬКОЇ ЛIТЕРАТУРНОЇ МОВИ
© Л.О. БЕЛЕЙ, 2010
Статтю присвячено опису джерелографічного потенціалу споминів Олександра Ло-
тоцького „Сторінки минулого”, який має важливе значення для історії української лі-
тературної мови завдяки багатому та маловідомому фактажу щодо утвердження
української літературної мови на теренах Російської імперії в кін. ХІХ — поч. ХХ ст.
та ролі у цьому процесі Ф.Є. Корша та О.О. Шахматова.
Ключові слова: історія української літературної мови, український переклад Єванге-
лія, О.О. Шахматов, Ф.Є. Корш, К. Михальчук.
Ім’я Олександра Лотоцького, затабуйоване та вилучене з науково-
го обігу в часи тоталітаризму, й досі перебуває на маргінесі украї-
ністичних студій: імперія та імперіалізм у культурній сфері, боротьба
з якими стали чи не головною справою його життя, домоглися-таки
свого — покарання забуттям невтомного, нескореного та безкомпро-
місного свого супротивника.
Олександр Лотоцький народився у 1870 р. у священичій сім’ї на
Поділлі. У 1896 р. закінчив Київську духовну академію, проте через
„неблагонадежность” педагогічна кар’єра стала недоступною і тому
за порадою О. Кониського О. Лотоцький знайшов місце праці у Ки-
ївській контрольній палаті. З 1900 по 1917 рр. — високопоставлений
службовець Контрольної палати в Петербурзі. З травня 1917 р. на
запрошення тогочасного крайового комісара Галичини і Буковини
Д. Дорошенка обіймає посаду губерніального комісара Буковини. В
адміністрації УНР працює генеральним писарем, очолює державний
котроль, а згодом і міністерство ісповідань, коли і було проголошено
автокефалію Української православної церкви (1 січня 1919). Протя-
гом 1919—1920 рр. — Надзвичайний і Повноважний посол УНР у
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 4 69
„Сторiнки минулого” О. Лотоцького як джерело iсторiї української … мови
Туреччині та Посол з особливих доручень зі спеціальною місією вести
переговори зі Вселенським патріархом щодо визнання української ав-
токефальної церкви. У 1922—1929 рр. — доцент, а згодом професор
Українського вільного університету. 1929—1939 р. звичайний профе-
сор історії православної церкви Варшавського університету. У 1930 р.
засновує та очолює Український науковий інститут. За визнанням
проф. С. Смаль-Стоцького, О. Лотоцький до смерті залишався одним
з моральних авторитетів еміграції УНР [див. 1: 1379–1340].
Глибокий науковий інтерес О. Лотоцького до української ду хов-
ної культури зародився задовго до того, як він цілком присвятив себе
викладацько-дослідницькій праці. Ще студентом Київської духовної
академії під керівництвом Михайла Грушевського він реферує та ре-
цензує матеріали україністичної тематики, що публікувалися у тогочас-
них тижневиках „Епархияльные ведомости”, які виходили у більше де-
сяти епархіях на українських етнографічних теренах. Під впливом
іншого славного наставника — Олександра Кониського — О. Лотоць-
кий публікує статті у „Правді”, „Зорі”, „Кіевской старине”, а також
київських та подільських „Епархияльных ведомостях”. На студентські
роки припадають також перші і загалом успішні проби пера і в царині
красного письменства, однак згодом, як пише сам О. Лотоцький, „в
дальшому я не повторював таких і взагалі белетристичних спроб” [2 І:
268].
Наукова спадщина О. Лотоцького постстудентського періоду дуже
багата, різностороння, як і сама діяльність видатного сподвижника
українства, та, на превеликий жаль, ніким системно не описана та нео-
працьована. Це і переклади українською мовою, наукові розвідки з
економіки, фінансів, шкільництва, історії церкви та церковного права.
Невтомним був О. Лотоцький і як громадський діяч, починаючи з ру-
тинної та марудної праці з „проштовхування” чи проведення україн-
ської книжки крізь лабети російської цензури аж до головування в
Українській національній раді, яка діяла в революційному Петербур-
зі. Особливе місце у доробку О. Лотоцького посідають його тритомні
мемуари „Сторінки минулого” (Варшава, 1932 — 1934), обсягом понад
70 друкованих аркушів.
Величезна цінність „Сторінок минулого” О. Лотоцького у тому, що
їх авторові завдяки ретельно зафіксованим численним маловідомим
або й зовсім невідомим фактам та подіям кінця ХІХ — поч. ХХ ст. вда-
лося відтворити вельми детальну картину українського буття в Києві
і Петербурзі та переконливо зобразити суспільно-політичні умови,
в яких розвивалася українська культура, українська літературна
мова в останні два десятиліття Російської імперії. Так, наприклад,
саме О. Лотоцькому досі належить найдокладніший опис обставини
появи записки „Об отмене стеснений малорусского печатного слова”
та її першого варіанта — „Исторической записки К.А. Военскаго по
вопросу объ ограничительных распоряженіяхъ, касающихся малорус-
ской письменности [представлена Начальнику Главнаго Управленія
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 470
Белей Л.О.
по делам печати 12 ноября 1900 года”] [див. дет. 2 II: 246–250; 365–
400], а також перипетій, пов’язаних з публікацією українського пере-
кладу Євангелія [пор. 3: 101–113].
Фактографічну цінність має докладний опис Олександра Лотоцько-
го заходів організатора ІХ Археологічного з’їзду в Києві проф. В.Б. Ан-
тоновича, спрямованих на подолання абсурдної заборони виголошува-
ти доповіді українською мовою навіть для галицьких українців (для
українців наддніпрянських така можливість навіть не розглядалася):
„напередодні з’їзду було одержано дозвіл читати реферати українською
мовою, але під конечною умовою — в присутності не більш як 25 слуха-
чів. Певна річ, що такий дозвіл був гірший за саму відмову, тому на
його умови, шануючи свою гідність, не могли пристати ні організацій-
ний київський комітет, ні галицькі доповідачі” [2 І: 249].
У мемуарах О. Лотоцького вкрай несприятлива для українства
суспільно-політична атмосфера в Росії кін. ХІХ — поч. ХХ ст. пере-
конливо відтворюється крізь призму не подібних одна на одну жит-
тєвих історій десятків сподвижників українства так званого другого
ешелону, які сповідували принцип „малих діл”, або мурашиної праці,
що давала життєвий ґрунт українській ідеї. Показовою у цьому пла-
ні є, наприклад, історія Юхима Грибінюка, петербурзького докто-
ра медицини, який добровільно узяв на себе обов’язок „доправлення
українських видань зі складу та їх продаж; він і торгував, і провадив
експедицію та бухгалтерію. На українські урочистості та інші збори
приходив звичайно з пакунком книг, увесь час простоював з своїм то-
варом біля порогу у залі чи у вестибюлі, а потім знову спаковував не-
спроданий товар та тягнув його додому. Таким способом поширив він
близько 40 тис. книжок” [2 ІІ: 56].
Дуже переконливе, на нашу думку, узагальнення щодо стану
української культури в російській імперії кін. ХІХ — поч. ХХ ст. та
трагізм „героя по неволі”, що віддав себе праці на полі чужої культу-
ри, міститься у заключному слові Д. Мордовця на святкуванні 50-літ-
тя його літературної діяльності, яке відбулося в Петербурзі 24 квітня
1905 р.: „За дякою до Вас, земляки-українці, несу ще й жаль мій пеку-
чий, мою пекучу покуту: горенько моє велике я оце перед вами спо-
кутую, нехай не вмру я без цієї „святої сповіді”. А сповідь моя буде
така: не один голос і не раз гукав до мене з України і з далекої, але рід-
ної Галичини: „Цілий вік орав єси, чоловіче, чужу ниву, на чужій ріл-
лі сіяв єси жито, пшеницю й усяку пашницю, а свою рідну материзну
зоставляв єси пусткою...” Хіба не правда цьому, панове добродійство?
Правда, жорстока правда!.. Гай, гай!..
Але й Ви самі добре знаєте тяжкі обставини нашої рідної ниви-
материзни, — знаєте, що усяке найкраще зерно, що кидав я та й ви —
здорові були — кидали на рідну нивку, — що усе те найкраще зернятко
хижа птиця ще до зросту, мало не дощенту — чисто усе викльовувала,
мов ті орли-сизокрилці, що колись в наших батьків-козаків мертві очі
з лоба видовблювали-висмикали” [2 II: 32].
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 4 71
„Сторiнки минулого” О. Лотоцького як джерело iсторiї української … мови
О. Лотоцький був близько знайомий з рядом видатних сло-
в’янських мовознавців кін. ХІХ — поч. ХХ ст. — О.О. Шахматовим,
Ф.Є. Коршем, Я. Бодуеном де Куртене — і вельми докладно описує
їхнє ставлення до українства загалом та діяльність, спрямовану на ле-
галізацію української мови в Російській імперії, наводячи при цьому
чимало невідомих широкому загалу фактів [пор.: 4].
Cпомини про академіка Ф.Є. Корша О. Лотоцький розпочинає дуже
високою оцінкою діяльності російського вченого, за його словами, серед
росіян він не знав такої людини, що так глибоко була б перейнята укра-
їнською національно-визвольною ідеєю [2 ІІ: 330]. Вихідною точкою по-
глядів Ф.Є. Корша в українській справі, за словами О. Лотоцького, була
теза наявності окремої національної культури українського народу. Від-
повідаючи на анкету „Укранской Жизни”, Ф.Є. Корш зазначив „Отли-
чия украинцев от прочих славянских народов так очевидны, что о них не
стоит говорить. Что же касается их отличий от „державной народности”,
то они обнаруживаются: 1) в языке, который относится к великорус-
скому приблизительно так же, как кашубский к польскому или словин-
ский к сербо-хорватскому, и распадается на наречия и говоры незави-
симо от разветвлений великорусского языка; 2) физическим складом,
точнейшее определение которого есть дело антропологов, но достаточ-
но типичным для того, чтобы можно было отличить украинца от вели-
коросса с первого взгляда; 3) особенностями духовными: своеобразным
юмором, впечатлительностью, чувствительностью, живым воображени-
ем, предпочтением образов умозрению; 4) бытовыми чертами, настоль-
ко резкими и устоичивыми, что они сохраняются и там, где украинцы
живут среди великорусского населения /…/” [2 ІІ: 343].
О. Лотоцький вказує на об’єктивність та глибину розуміння
Ф.Є. Коршем упослідженого стану української мови в Російській ім-
перії. Ф.Є. Корш один із набагатьох дослідників, які не складають усю
провину на переслідування української мови лише на царський уряд,
а й цілком справедливо вбачають провину й тогочасної російської лі-
беральної еліти. На жаль, окремі російські ліберали і досі не дуже змі-
нилися у ставленні до українства, тому слова Ф.Є. Корша звучать
вельми актуально і сьогодні: „Сваливать всю вину в этом на прави-
тельство было бы клеветою: к сожалению, многие из наших либера-
лов, готовые всегда заступиться за права любой нерусской народнос-
ти в российском государстве, словно не могут признать такие же права
за народностью украинской…” [2 ІІ: 345]. Ці та інші проблеми,
пов’язані з утвердженням української мови та культури або викликані
численними проявами великоруського шовінізму, Ф.Є. Корш пору-
шує у десятках статей, які публікує як російською, так і українською
мовами у авторитетних періодичних виданнях („Газета А. Гатцука”,
„Записки Наукового товариства ім. Т. Шевченка”, „Літературно-на-
уковий вісник”, „Україна”, „Рhчь”, „Голосъ Москвы», «Утро Россіи”,
„Русскія Вhдомости”, „Украинская Жизнь”, „Новое Звhно”, „Бир же-
вые Вhдомости” та ін.).
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 472
Белей Л.О.
Прикметно, що дуже тісні приятельські взаємини зав’язалися між
Ф.Є. Коршем та Симоном Петлюрою. Ф.Є. Корш не лише активно до-
писував до часопису „Украинская Жизнь”, який редагував, як відо-
мо, С. Петлюра, а й часто брав участь у засіданнях редакційної ради.
Саме С. Петлюра від імені української нації прощався з Ф.Є. Коршем
над могилою великого вченого і незрадливого приятеля України: „Ты
знал душу души нашей — наш родной язык. На языке этой души при-
ми последнее «прости» от украинского народа: „За щиру порадоньку,
за слово сердечне, за добрий привіт і дружню допомогу прийми щире
спасибі і земний поклін” [2 ІІ: 348] .
Багато уваги в „Сторінках минулого” О. Лотоцький приділяє ви-
світленню ролі академіка О.О. Шахматова у розвитку української ду-
ховної культури та у справі українсько-російського порозуміння пер-
ших десятиліть ХХ ст. Незважаючи на те, що про сподвижництво акад.
О.О. Шахматова в українській справі написано чимало, зокрема про
його значні заслуги у складанні записки „Об отмене стеснений мало-
русского печатного слова” та публікації українського перекладу Єван-
гелія, проте О. Лотоцький подає чимало невідомих фактів, що глибше
розкривають характер та переконання великого російського мовоз-
навця. Так, наприклад, за свідченнями О. Лотоцького, О.О. Шахматов
керував лінгвістичною секцією „Студенческого кружка украинове-
дения” у Петербурзькому університеті, де розпочинали свою науко-
ву діяльність В. Ганцов, Г. Голоскевич, В. Ярошенко: засідання секції
від бувалися щотижня, О.О. Шахматов учив членів секції науково запи-
сувати народну мову та давав їм на літо роботу — проводити науко-
ві записи за певною програмою, розробленою на підставі анкет
А. Кримського та К. Михальчука [2 ІІ: 108]. Cаме О.О. Шахматов у
1911 р. з власної ініціативи запросив до себе додому на зустріч з про-
фесором Т. Масариком, майбутнім президентом Чехословаччини,
чільних представників петербурзької української громади — О. Ло-
тоцького, П. Стебницького, О. Русова, — що, очевидно, спричинилося
не лише до засудження Т. Масариком антиукраїнських поглядів др.
К. Крамаржа, а й позитивно вплинуло на долю української еміграції в
Чехословаччині між воєнної доби. За ініціативи О.О. Шахматова Ро-
сійська академія наук домоглася, що у лютому 1915 р. було змінено
місце заслання проф. М. Грушевського з Томської губернії на Сим-
бірськ [2 ІІ: 158]. Завдяки енергійним діям О.О. Шахматова у лютому
1917 р. було врятовано від розграбування родинні цінності Андрея
Шептицького: три скрині з майном митрополита були перевезені з по-
ліційної дільниці у будівлю Академії наук, а потім через Ригу відправ-
лені до Львова. О. Лотоцький наголошує на заслугах О.О. Шахматова
в організації комісії академіка Покришкіна, яка покликана була пере-
шкодити розграбуванню російськими військами культурно-історичних
цінностей Галичини та Буковини під час першої світової війни. Висо-
ко оцінює принципову позицію академіка О.О. Шахматова, що стала
на перешкоді обранню київського професора та цензора Т. Флорин-
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 4 73
„Сторiнки минулого” О. Лотоцького як джерело iсторiї української … мови
ського, відомого своїми войовничими українофобськими перенконан-
нями, членом Російської академії наук. Треба наголосити, що проти
кандидатури Т. Флоринського О.О. Шахматов виступав незважаючи на
активну її підтримку його вчителем — О.І. Соболевським. Своєрідним
штрихом до портрета О.О. Шахматова у „Сторінках минулого”, що роз-
криває глибоку душевну шляхетність, людяність відомого мовознавця,
є історія із записом діалектного матеріалу: О.О. Шахматов шукав ав-
тентиченого носія подільських говорів, то О. Лотоцький запронував у
ролі інформатора для запису діалектного мовлення бабу Євгенію, яка
була нянею у сім’ї Лотоцьких. Баба Євгенія приїхала на помешкання до
О.О. Шахматова, той з’ясував усе, що його цікавило, та „коли відходи-
ла, то Шахматов, прощаючись за руку, залишив їй у руці трьохруб-
льову бумажку.
— Я не лікар, — відповіла йому няня. — Я дуже рада вам служити,
але се мені приємність і без грошей.
— Тож вам на візника потрібно, — замішався той.
— Хіба що на візника, як ваша ласка, візьму двадцять копійок, бо
справді сніг іде...” [2 ІІ: 197].
О. Лотоцький не обмежується лише оприлюдненням біографіч-
них фактів О.О. Шахматова, але також вдається до цікавого аналізу
його мовознавчих праць, відшукуючи в біографії російського вченого
пояснення його мовознавчих поглядів. Зрештою на тлі численних
фактів, що засвідчують вельми прихильне ставлення О.О. Шахмато-
ва до української справи, єдиний О. Лотоцький наважився оприлюд-
нити інформацію про ставлення акад. О.О. Шахматова автономізації
України [див. 5: 33]. У „Сторінках минулого” О. Лотоцький пише, що
у 1915 р. на О.О. Шахматов на квартирі акад. В. Вернадського за учас-
тю академіків Ф.Є. Корша, С.Ф. Ольденбурга, проф. Ф. Вовка, полі-
тиків Ф.Ф. Кокошкіна, О.М. Корнілова, П.М. Мілюкова, а також
П. Стебницького та О. Лотоцького скликав українсько-російську полі-
тичну нараду. На цій нараді „Шахматов , який так щиро і віддано при-
служився нам у справах національно-культурних, зовсім інакше загово-
рив, коли мова зайшла про мінімум політичних вимог для Украї ни. З
приводу, наприклад, автономії України він так висловився: До сього
часу я був з вами. Коли ж мова йде про автономію України, то я застіба-
юсь на всі ґудзики. Бо тут справа йде про життєві інтереси великорусь-
кого народу, який ви одділяєте від теплого моря” [2 ІІІ: 305–306]. Ще
рішучіше московський учений поставився проти політичних україн-
ських перспектив, коли українська справа у розпалі революції ставала
вже зовсім реально, коли Україні для забезпечення своїх прав треба
було боронитися од тих замахів московського уніфікаційного націона-
лізму, проти яких сам-таки академік О.О. Шахматов так шляхетно обу-
рювався. Коли з революцією постала на Україні виразна самостійниць-
ка течія, а Центральна рада почала з Тимчасовим урядом переговори
про утворення Генерального секретаріату, академік був цим дуже збен-
тежений та у розмові з П.Я. Стебницьким /…/сказав з обуренням:
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 474
Белей Л.О.
— Коли б я передбачав щось подібне, я б раніше казав те, що те-
пер каже рішуче: Non possumus” [2 ІІ: 359].
Спомини О. Лотоцького „Сторінки минулого” — авторитетне,
надійне джерело, що відтворює у подиву гідній повноті та деталях
вельми складний процес утвердження української мови в Російській
імперії на поч. ХХ ст. Сумніви, суперечності, конфлікти, які супрово-
джували цей процес і які так скрупульозно зафіксував О. Лотоцький,
не раз відігравали вирішальну роль при розв’язанні різних підпитань
„украинского вопроса” упродовж усього ХХ ст., їх рецидиви відчутні
й нині, а тому про їх генезу та природу українська громадськість має
бути поінформована.
1. Енциклопедія українознавства / Перевид. в Україні. — Т. 4. — Львів, 1994. — ?? с.
2. Лотоцький Олександр. Сторінки минулого. — Варшава, 1932 — 1934. — Ч. І–ІІІ.
3. Стріха Максим. Український художній переклад: між літературою і націєтворен-
ням. — К., 2006. — 342 с.
3. Українська мова. Енциклопедія. — К., 2000. — 750 с.
4. Шевельов Юрій. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900—
1941): Стан і статус. — Чернівці, 1998. — 208 с.
Liubomyr Beley (Uzhgorod)
ОLЕXАNDER LOTOTS’KYI’S „STORINKY МYNULOHO” AS A SOURCE OF THE
UKRAINIAN LITERARY LANGUAGE HISTORY
The article is dedicated to the description of Olexander Lototskyi’s memoires “Pages of
the Past” (“Storinky Mynuloho”) from the point of view of Ukrainian literary language
history. The factual richness of the memoires presents the history of the Ukrainian lan-
guage status in the Russian Empire in the end of 19th and beginning of the 20th centuries
and roles of A. Shakhmatov and F. Korsh.
Key words: the history of the Ukrainian literary language, A. Shakhmatov, F. Korsh, K. My-
khalchuk.
Ãӂ̇ ÏÓÁ‡ø͇
ДОКУМЕНТ ПОКАЗУЮТЬ, А НЕ ПРЕД’ЯВЛЯЮТЬ
Для багатьох, на жаль, уже стало звичним уживання дієслів пред’являти /
пред’явити в словосполуках на зразок пред’являйте квитки, пред’явіть до-
кументи, пред’явити претензії до якості виконаної роботи, пред’являти ви-
сокі вимоги до знань, пред’явити рахунок за надану послугу і т.д., утворених
подібно до російської мови. В українській мові ці російські дієслова в поданих
словосполуках мають різні відповідники, пор.: предъявите билет (документ) –
покажіть квиток (документ); предъявить претензии к качеству выполненной
работы – висунути претензії до якості виконаної роботи; предъявлять высокие
требования к знаниям – висувати високі вимоги до знань; предъявить счет за
предоставленную услугу – виставити рахунок за надану послугу.
Отже, в українській мові замість пред’являти / пред’явити потрібно вживати
показувати / показати (квиток, документ), висувати / висунути (претензії, ви-
моги), виставляти / виставити ( рахунок).
Катерина Городенська
|