Етнічні процеси на Закарпатті в сучасну добу
У статті розглянуто динаміку етнічних процесів на Закарпатті впродовж останнього часу, проаналізовано результати переписів населення 1989 та 2001 років, природний приріст населення в області, міграційні рухи. Етнополітичні процеси в регіоні досліджено на основі архівних документів. Автор звертає ува...
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2010
|
| Назва видання: | Народна творчість та етнографія |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37880 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Етнічні процеси на Закарпатті в сучасну добу / М. Зан // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 1. — С. 31-42. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-37880 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-378802012-10-25T12:14:12Z Етнічні процеси на Закарпатті в сучасну добу Зан, М. Українське Закарпаття в історичному, етнокультурному та етнополітичному контексті У статті розглянуто динаміку етнічних процесів на Закарпатті впродовж останнього часу, проаналізовано результати переписів населення 1989 та 2001 років, природний приріст населення в області, міграційні рухи. Етнополітичні процеси в регіоні досліджено на основі архівних документів. Автор звертає увагу на активізацію політичного русинства на Закарпатті впродовж 1990–2009 років. Досліджено етнокультурні процеси в середовищі українців та національних меншин Закарпаття, які трансформувалися в напрямі зростання етнічної та національної свідомості. Зроблено висновок про розвиток громадянського суспільства представниками еліти національних меншин регіону. In the article it is considered the dynamics of ethnical processes in Zakarpattia during the last period. the results of population censuses in 1989 and 2001, natural increase of the population of the region, migration processes are analysed. Ethno-political processes in the region are investigated on the basis of archive documents. The author pays his attention to the problem of activization of political Rusynism in Zakarpattia during 1990–2009. It is investigated the ethno-cultural processes among Ukrainians and national minorities of Transcarpathia, who have transformed in the direction of growth of ethnical and national consciousness. It is concluded the fact of development of pluralistic civil society by the elites of national minorities in the region. 2010 Article Етнічні процеси на Закарпатті в сучасну добу / М. Зан // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 1. — С. 31-42. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37880 323.15(477.87)“312” uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Українське Закарпаття в історичному, етнокультурному та етнополітичному контексті Українське Закарпаття в історичному, етнокультурному та етнополітичному контексті |
| spellingShingle |
Українське Закарпаття в історичному, етнокультурному та етнополітичному контексті Українське Закарпаття в історичному, етнокультурному та етнополітичному контексті Зан, М. Етнічні процеси на Закарпатті в сучасну добу Народна творчість та етнографія |
| description |
У статті розглянуто динаміку етнічних процесів на Закарпатті впродовж останнього часу, проаналізовано результати переписів населення 1989 та 2001 років, природний приріст населення в області, міграційні рухи. Етнополітичні процеси в регіоні досліджено на основі архівних документів. Автор звертає увагу на активізацію політичного русинства на Закарпатті впродовж 1990–2009 років. Досліджено етнокультурні процеси в середовищі українців та національних меншин Закарпаття, які трансформувалися в напрямі зростання етнічної та національної свідомості. Зроблено висновок про розвиток громадянського суспільства представниками еліти національних меншин регіону. |
| format |
Article |
| author |
Зан, М. |
| author_facet |
Зан, М. |
| author_sort |
Зан, М. |
| title |
Етнічні процеси на Закарпатті в сучасну добу |
| title_short |
Етнічні процеси на Закарпатті в сучасну добу |
| title_full |
Етнічні процеси на Закарпатті в сучасну добу |
| title_fullStr |
Етнічні процеси на Закарпатті в сучасну добу |
| title_full_unstemmed |
Етнічні процеси на Закарпатті в сучасну добу |
| title_sort |
етнічні процеси на закарпатті в сучасну добу |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Українське Закарпаття в історичному, етнокультурному та етнополітичному контексті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37880 |
| citation_txt |
Етнічні процеси на Закарпатті в сучасну добу / М. Зан // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 1. — С. 31-42. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. |
| series |
Народна творчість та етнографія |
| work_keys_str_mv |
AT zanm etníčníprocesinazakarpattívsučasnudobu |
| first_indexed |
2025-07-03T19:43:15Z |
| last_indexed |
2025-07-03T19:43:15Z |
| _version_ |
1836656147451346944 |
| fulltext |
3131
Спеціальна тема номера: Українське Закарпаття в історичному,
етнокультурному та етнополітичному контексті
Спеціальна тема номера: Українське Закарпаття в історичному,
етнокультурному та етнополітичному контексті
105. Поточний архів відділу у справах націо-
нальностей та міграції Закарпатської облас-
ної державної адміністрації. Про стан мігра-
ційних процесів у Закарпатській області в
2000 р.
106. Поточний архів головного управління ста-
тистики у Закарпатській області. Відділ демо-
графічної статистики. Справа № 06–36. Том 1.
Зведені звіти по механічному руху населен-
ня. Міграція за 1994 р. Січень 1993 – грудень
1994 р.
107. Gajdoš V., Konečny S. Rusini a ukrajinci na
Slovensku v procesoh transformácie (1989–1995).
Výbek z dokumtntov. I. – Prešov, 2005.
108. Štatistický úrad Slovenskej Republiky. Sčitanie
obyvateľov, domov a bytov 2001. Základné údaye.
Národostné zloženie obzvateľstva. – Bratislava,
2001. – Tab. 3: «Trvale bývauce obývateľstvo
podľa narodnosti a podla krazov a okresov».
109. Зан М. Етнонаціональна структура населен-
ня Закарпаття в світлі результатів перепису
2001 р. // Carpatica – Карпатика. – Ужгород,
2003. – Вип. 28.
Комплекс демографічних, політичних та
соціокультурних змін етнічних спільнот про-
тягом їхнього існування охоплює поняття
«етнічні процеси». Ці зміни проявляються в
етнооб’єднавчих або етнорозмежувальних тен-
денціях розвитку етнічних спільнот в історич-
ному часі, які можна розглядати як на загально-
етнічному, так і на регіональному рівнях.
Закарпатська область є особливим
історико-етнографічним регіоном України, де
представлено широку палітру етнічних груп
(українці, угорці, румуни, росіяни, словаки,
німці, цигани і т. д.) та етнографічних складо-
вих українського етносу (долиняни, гуцули,
бойки, лемки). В умовах зламу авторитарно-
го режиму та становлення сучасної ідентич-
ності української нації відбулися динамічні
зміни в етнодемографічній, етнополітичній та
етнокультурній сферах життя закарпатського
соціуму. Їх детальне вивчення дає змогу від-
творити регіональний вимір етнічних процесів
сучасного періоду.
етнодемографічні процеси. Аналіз ре-
зультатів останнього Всесоюзного перепису
Михайло Зан
ЕТНІ ЧНІ ПРОЦЕСИ Н А ЗА К А РП АТ ТІ В СУ Ч АСН У
ДОБУ
У статті розглянуто динаміку етнічних процесів на Закарпатті впродовж останнього часу, проаналізовано ре-
зультати переписів населення 1989 та 2001 років, природний приріст населення в області, міграційні рухи. Етнопо-
літичні процеси в регіоні досліджено на основі архівних документів. Автор звертає увагу на активізацію політичного
русинства на Закарпатті впродовж 1990–2009 років.
Досліджено етнокультурні процеси в середовищі українців та національних меншин Закарпаття, які трансфор-
мувалися в напрямі зростання етнічної та національної свідомості. Зроблено висновок про розвиток громадянського
суспільства представниками еліти національних меншин регіону.
Ключові слова: Закарпаття, етнічні процеси, політичне русинство, національна меншина, національно-культурні
товариства.
In the article it is considered the dynamics of ethnical processes in Zakarpattia during the last period. The results of population
censuses in 1989 and 2001, natural increase of the population of the region, migration processes are analysed. Ethno-political
processes in the region are investigated on the basis of archive documents. The author pays his attention to the problem of activization
of political Rusynism in Zakarpattia during 1990–2009.
It is investigated the ethno-cultural processes among Ukrainians and national minorities of Transcarpathia, who have
transformed in the direction of growth of ethnical and national consciousness. It is concluded the fact of development of pluralistic
civil society by the elites of national minorities in the region.
Key words: Zakarpattia, ethnical processes, political Rusynism, national minority, national-cultural societies.
УДК 323.15(477.87)“312”
3232
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 1/2010
населення 1989 року на Закарпатті засвід-
чив переважання українців, які становлять
976 769 осіб (78,41 % усього населення).
Перепис населення чітко визначив рівень ур-
банізації представників тих чи інших етнічних
груп краю. Найбільш урбанізованими вияви-
лися євреї (93,6 %), росіяни (87,2 %), білору-
си (83 %) та словаки (86 %), менше – цигани
(62,2 %). Сільськими жителями були зде-
більшого румуни (82,3 %), угорці (62,3 %),
українці (61,6 %) та німці (55,5 %) 1. Загалом
сільське населення на 97,8 % складалося з
українців, угорців та румунів. Отже, теза про
виняткову поліетнічність та багатонаціональ-
ність Закарпаття (біля ста національностей),
що набула пропагандистського змісту, не зовсім
відповідає дійсності. Адже представники
дев’яти вищеназваних спільнот у сукупності
становлять 99,6 % населення краю.
Етнічна самоідентифікація етнічних спіль-
нот переважно ототожнювалася із мовною
ідентичністю. Так, 96,5 % усього населення
області вважали рідною мову своєї національ-
ності. Серед українців 98,4 % назвали рідною
мовою українську; серед угорців – 97,2 %;
серед росіян – 95,8 %. Серед румунів регіону
28 964 особи із 29 485 задекларували, що їх-
ньою рідною мовою є румунська. Мовна аси-
міляція характерна для циган, словаків, євре-
їв, білорусів краю. Для них було притаманним
визнання рідною мову інших етнічних спіль-
нот (на той час переважно російську та угор-
ську). Так, із 12 131 представника циганського
етносу тільки 2491 вважав, що його рідною
мовою є циганська; 7973 людини визнали за
рідну угорську мову. А серед словаків краю
тільки близько третини (2555 осіб) назвали
своєю рідною мовою словацьку, інші – укра-
їнську (2433 особи), угорську (1890 осіб), ро-
сійську (388 осіб) мови.
З-поміж білорусів (2521 особа) трохи мен-
ше половини (1139 осіб) засвідчили, що рід-
ною мовою для них є білоруська. Найбільшої
мовної асиміляції зазнали євреї. Адже із 2639
євреїв області в 1989 році тільки для 663-х
рідною мовою була мова ідиш, для 1307 осіб –
російська, а для 365-ти – українська мова.
Так само й для нечисельної чеської національ-
ної меншини. Із 516 чехів рідною чеську мову
визнали тільки 179 людей 2. Зазначені дані
засвідчують труднощі певних спільнот у збе-
реженні етноідентичності та примордіальну
сутність етносів, опірність асиміляційним про-
цесам та русифікації, що насаджувалася серед
українців та національних меншин краю.
Упродовж 1989–2001 років наявна кількість
постійного населення області зростала. Якщо в
1989 році вона становила 1252,3 тис. осіб, то на
початку 2001 року – 1282 тис. Дещо зросла чи-
сельність сільського (737,3 тис. осіб у 1989 році
і 782,9 тис. осіб у 2001 році) і зменшилася
кількість міського населення (515 тис. осіб і
499,1 тис. осіб) 3. Цьому сприяла відносно висо-
ка народжуваність у сільській місцевості краю,
а також приплив іммігрантів з інших регіонів
України та держав колишнього СРСР.
Проте зростання чисельності населення
Закарпаття відбувалося нерівномірно. Якщо
розглянути динаміку цього процесу в розрізі
міст і районів області, то простежуються від-
повідні диспропорції. В абсолютних числах
зросла кількість населення м. Ужгорода та
м. Мукачевого, Виноградівського, Іршавсько-
го, Рахівського, Свалявського, Тячівського,
Хустського районів. Відносно повільно зрос-
тала чисельність населення в Ужгородсько-
му, Перечинському, Міжгірському районах.
Зменшилася кількість населення Великобе-
резнянського, Воловецького та Мукачівського
районів, у Берегівському районі за вказаний
період – із 85,7 тис. осіб до 82,6 тис. Це від-
бувалося переважно за рахунок мінусового мі-
граційного сальдо, тобто переважання емігра-
ційних потоків над імміграційними 4.
Статистичні дані засвідчують, що з
1994 року міграційна активність охопила всі
національні спільноти краю. З одного боку,
чисельність українського населення збіль-
шувалася за рахунок природного приросту в
сільській місцевості та емігрантів-українців з
інших регіонів України та країн СНД. З дру-
гого, – зменшувалося постійне число україн-
3333
Спеціальна тема номера: Українське Закарпаття в історичному,
етнокультурному та етнополітичному контексті
Спеціальна тема номера: Українське Закарпаття в історичному,
етнокультурному та етнополітичному контексті
ців унаслідок трудової еміграції та виїзду на
постійне місце проживання за кордон.
Прикметним стало «етнічне обличчя» емі-
грації. Зокрема, дані статистики ілюструють
високі показники еміграції угорців в Угор-
щину, євреїв в Ізраїль та США, німців у Ні-
меччину, росіян у Російську Федерацію. Так,
у 1995 році з-поміж усіх емігрантів у Росій-
ську Федерацію емігрувало 85,6 % росіян, в
Угорщину – 85,4 % угорців, у Німеччину –
86,4 % німців, в Ізраїль – 79,7 % євреїв. Вод-
ночас із 54 румунів краю жоден не емігрував
у Румунію. З-поміж прибулих у 1995 році в
Закарпаття відсоток українців становив 62 %,
росіян – 23,7 %, угорців – 2,6 %, румунів –
2,4 %, словаків – 0,6 %. Характерно, що
частка іммігрантів, які народилися безпосе-
редньо в Україні, становила 71,2 % 5. Це дає
підстави стверджувати про своєрідний паритет
етнічного фактора та соціально-економічних
мотивацій еміграційних потоків Закарпаття.
Утім, у другій половині 1990-х років етнічна
еміграція перестала домінувати. Збільшилися
потоки емігрантів-заробітчан та виїзд населен-
ня, переважно етнічних українців, на постійне
місце проживання за кордон.
Окремим важливим аспектом вивчення етно-
демографічних процесів є аналіз міжетнічних
шлюбів на Закарпатті. Деякі дослідники відмі-
чали зближення народів у краї і те, що «кожна
третя закарпатська сім’я» об’єднує представни-
ків різних національностей 6. Проведений нами
аналіз статистичних даних міжетнічних шлюбів
методами математичних розрахунків перекон-
ливо засвідчує традиційну ендогамність укра-
їнців, румунів, угорців та циган Закарпаття.
У сільській місцевості вона сягала більше 95 %.
Водночас у містах області вона порушується
навіть серед українців та угорців. Через міське
дисперсне проживання дві третини шлюбів ро-
сіяни, білоруси, словаки, євреї та німці уклада-
ли з українцями 7.
Загалом статистичні матеріали свідчать
про тенденцію зменшення укладення шлюбів
та збільшення кількості розлучень упродовж
досліджуваного періоду. Зменшення темпів
природного приросту населення Закарпаття із
другої половини 1990-х років та зростання емі-
граційних потоків стали основними причинами
незначного збільшення чисельності населення
Закарпатської області станом на 2001 рік. Ре-
зультати першого Всеукраїнського перепису
населення 2001 року засвідчили проживання в
краї 1258,3 тис. осіб. З них 466 тис. – жителі
міст, а 792,3 тис. проживають у сільській міс-
цевості. За цим показником Закарпаття має
найбільший відсоток сільського населення в
Україні – 63 % (у цілому по державі кількість
селян становить 33 %) 8. Значною мірою це
спричинили еміграційні процеси в середовищі
українців та національних меншин області.
Аналіз даних перепису населення 2001 року
засвідчує, що із 1254,6 тис. осіб постійно-
го населення краю українцями є 1010,1 тис.
(80,5 %); угорцями – 151,5 тис. (12,1 %);
румунами – 32,1 тис. (2,6 %); росіянами –
31,0 тис. (2,5 %); циганами – 14,0 тис. (1,1 %);
словаками – 5,6 тис. (0,5 %); німцями –
3,5 тис. (0,3 %); білорусами – 1,5 тис. (0,1 %);
євреями – 565 людей (0,04 %). У сукупності
тільки українці, угорці та румуни краю ста-
новлять 95,1 % населення області, а дев’ять
вищеназваних етнонаціональних спільнот За-
карпаття – 99,6 % постійного населення 9.
Поділ жителів регіону за національним
та мовним критеріями, згідно з переписом
2001 року, ілюструє збільшення перепис-
них граф-національностей. Якщо в 1989 році
їх було 76, то в 2001 році – 87. По-перше,
з’явилася група із 286 осіб, які не вказали
своєї національності (етнічне походження).
Тобто наочною є ілюстрація явища етнічної
маргінальності 10. По-друге, зникли одні не-
чисельні національності та з’явилися інші. Так,
результати перепису 2001 року, порівняно із
1989 роком, не виявили карачаївців, агулів,
каракалпаків, лаків, ногайців, евенків, не-
гідальців, курдів, халха-монголів. Натомість
у поділі за національністю з’явилися араби
(23 особи), ассирійці (12 осіб), серби й фіни (по
9 осіб), афганці (7 осіб), аварці (6 осіб), амери-
канці (5 осіб), англійці (4 особи), тати, хакаси
3434
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 1/2010
й австрійці (по 3 особи), абазини, голландці та
кубинці (по 2 особи), цахури, уйгури, рутуль-
ці, іспанці та албанці (по 1 особі).
У більшості районів області переважає
українське населення. Кількість українців
у Міжгірському, Воловецькому та Іршав-
ському районах наближена до 99 %. У Ве-
ликоберезнянському, Перечинському, Хуст-
ському та Свалявському районах – у межах
95 % – 96 %. У Мукачівському, Рахівському,
Тячівському – біля 84 %. У Виноградівсько-
му районі частка українців становить 71,4 %,
в Ужгородському – 58,4 %. Тільки в Бере-
гівському районі українці становлять мен-
шість – 18,8 % 11. Отже, перепис підтвердив
тенденцію зростання питомої ваги українців в
етнонаціональній структурі Закарпаття.
Порівняно із 1989 роком, унаслідок емі-
граційних потоків на 4,2 тис. осіб зменшилася
чисельність угорського населення краю. Утім,
угорці представляють компактні ареали про-
живання, про що зазначалося вище. Угорська
національна меншина представляє переважну
більшість у Берегівському районі (76,1 %);
в Ужгородському районі угорці становлять
33,4 %; у Виноградівському – 26,2 %. Пе-
репис 2001 року засвідчив тенденцію до
зменшення кількості угорського населення в
м. Береговому. Якщо в 1989 році угорці ста-
новили переважну більшість (50,8 %), то в
2001 році – відносну більшість (48,1 %), як і
українці (38,9 %). Частка угорців зменшилася
в Ужгороді та Хусті.
Унаслідок компактного проживання в Тячів-
ському й Рахівському районах, укладання ендо-
гамних шлюбів, відсутності еміграції та проявів
реідентифікації серед молдован краю чисель-
но збільшилося румунське населення. Якщо
перепис 1989 року зафіксував 29 485 румунів,
то в 2001 році їх кількість склала 32 152 осо-
би. Таким чином, румунська національна мен-
шина краю справедливо посіла третє місце в
етнонаціональній структурі населення. У Тя-
чівському районі проживало 21,3 тис. румунів,
що становило 66,1 % усього румунського насе-
лення області. У Рахівському районі мешкало
10,5 тис. осіб. Це 32,7 % усіх румунів області.
В інших районах та містах краю румуни пред-
ставляють нечисельні групи.
Росіяни жили переважно в містах Закарпат-
тя. Так, у 2001 році з усього російського насе-
лення області (30 993 особи) в Ужгороді про-
живало 11 106 осіб; у Мукачевому – 7326 осіб;
у Береговому – 1445 осіб; у Хусті – 1165 осіб.
Зазвичай міське населення представляють бі-
лоруси та євреї краю 12. Цигани дисперсно про-
живали в містах краю та низинних районах:
Ужгородському, Берегівському, Мукачівсько-
му, Виноградівському; словаки – у м. Ужгоро-
ді та Ужгородському, Великоберезнянському,
Перечинському, Свалявському, Іршавському,
Мукачівському районах.
Окремої уваги потребує оцінка результатів
перепису 2001 року щодо кількості німців За-
карпаття. Перепис засвідчив її зростання на
112 осіб. Отже, перший Усеукраїнський пере-
пис зафіксував своєрідний парадокс – зрос-
тання чисельності етнічної групи, усередині
якої протягом досліджуваного періоду відбу-
валися еміграційні процеси, виїзд на постій-
не місце проживання в Німеччину. На нашу
думку, таке status quo зумовлене фактором
ситуативної етноідентичності, «вигідності»
німецької самоідентифікації представникам
етнічно змішаних шлюбів, предками яких були
німці. Через активізацію роботи німецьких
національно-культурних товариств та релігій-
них громад краю такий етноідентифікаційний
вибір сприяє пожвавленню зв’язків із Німеч-
чиною, певним економічним вигодам тощо.
На фоні активної діяльності товариств
парадоксом іншого плану є зменшення в об-
ласті чисельності словаків і циган. Ситуація,
на наш погляд, пояснюється мовною асиміля-
цією представників словацької та циганської
меншин Закарпаття. Більшість циган краю
(62,4 %) визнають своєю рідною мовою угор-
ську. Тільки спеціальні етносоціологічні до-
слідження, як це відбулося після 1989 року,
зможуть реально зафіксувати соціальні пара-
метри життєдіяльності циганської спільноти.
Адже біля третини мешканців регіону вказали
3535
Спеціальна тема номера: Українське Закарпаття в історичному,
етнокультурному та етнополітичному контексті
Спеціальна тема номера: Українське Закарпаття в історичному,
етнокультурному та етнополітичному контексті
на українське або угорське етнічне походжен-
ня, мотивуючи це тим, що рідною мовою для
них є українська. Серед словаків Закарпаття
також простежується мовна асиміляція. Для
41,6 % словаків рідною мовою є українська,
а 11,3 % визнають рідною угорську мову. Ста-
тистичні розрахунки даних перепису населен-
ня 2001 року ілюструють русифікацію білору-
сів (43,3 %), євреїв (46,4 %), татар (57,9 %),
вірмен (30,8 %); українізацію німців (39,6 %),
поляків (52,7 %), чехів (48,1 %), болгар
(63,4 %). Рідномовна ідентичність притаманна
українцям (99,2 %), румунам (99,1 %), угор-
цям (97,1 %) та росіянам (91,7 %) регіону 13.
Перепис населення 2001 року вперше зафік-
сував наявність субетнічних або етнографічних
складових українського етносу. На Закарпатті
зафіксували групу русинів (10 090 осіб), гуцу-
лів (83 особи), бойків (25 осіб) та лемків (3 осо-
би). Географія розселення русинської групи
неоднозначна. Зауважимо, що 43 % жителів,
які визнали себе русинами, мешкають у містах
Ужгороді та Мукачевому, 30 % – у Сваляв-
ському районі 14. У зв’язку із цим можна пого-
дитися з висновком дослідника М. Дністрян-
ського про відсутність об’єктивних підстав та
реальної небезпеки етнічної сецесії на Закар-
патті 15. Водночас саме проблема політизації
русинського руху в області впродовж останніх
двох десятиліть визначала головні вектори ет-
нополітичних процесів краю.
етнополітичні процеси. Початок
1990 року ознаменований виходом на етнопо-
літичну арену відродженого русинського руху.
17 лютого 1990 року в Ужгороді було склика-
но установчу конференцію, на яку прибуло 324
делегати та 87 запрошених. Учасники конфе-
ренції одноголосно вирішили створити облас-
не культурно-освітнє товариство карпатських
русинів і прийняти Статут організації. Уже
станом на 17 лютого було сформовано п’ять
первинних громадських осередків організа-
ції – Ужгородську міську (імені М. Лучкая),
Мукачівську районну (імені О. Митрака),
Свалявську районну (імені Ю. Гуци), Бере-
гівську районну (імені О. Духновича) і Рахів-
ську районну організації. Головою товариства
став архітектор М. Томчаній, заступниками –
Б. Сливка і М. Михальова. Правління було
затверджено в складі 33 осіб 16.
Наступного дня (18 лютого) необхідну до-
кументацію на реєстрацію Товариства було
подано на ім’я голови Закарпатської обласної
ради народних депутатів М. Мальованика.
20 лютого виконком обласної ради народних
депутатів вирішив зареєструвати Статут Това-
риства. У цьому документі чітко зазначено, що
«Товариство є культурно-громадською органі-
зацією […]. Метою Товариства є консолідація
всіх русинів, що проживають в Карпатському
регіоні та за його межами». Серед завдань, які
ставило перед собою товариство – відроджен-
ня історії, культури, звичаїв русинів; «право на
рідну мову для всього населення Закарпаття»;
«створення при УжДУ науково-методичного
центру, бібліотеки, літературного та історико-
етнографічного фонду русиністики» 17.
У першому обнародуваному докумен-
ті «Звернення до населення Закарпатської
області» йшлося про окремішність русин-
ського народу, який не є частиною жодного
східнослов’янського етносу. Однак уже другий
програмний документ товариства від 29 верес-
ня 1990 року («Декларація Товариства кар-
патських русинів про поверенення Закарпат-
ській області статусу автономної республіки»)
претендував на політичні цілі 18. Як відзначав
В. Сурнін, така ідея «була схвально зустріну-
та місцевою партійною та радянською елітою.
Вона імпонувала їй тим, що обіцяла нові при-
вілеї та значно більші владні можливості» 19.
Тому облвиконком ради народних депутатів не
поспішав приймати будь-які рішення з приво-
ду діяльності товариства впродовж 1990 року.
Обласна еліта в умовах послаблення важе-
лів впливу з боку республіканського центру
виборювала дедалі ширші елементи самовря-
дування. 19 червня 1990 року було прийнято
протокольне рішення «Про переведення За-
карпатської області на засади господарсько-
економічної самостійності і самоврядування».
В оригіналі документа увагу зосереджено
3636
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 1/2010
на такому тексті: «вся сукупність питань,
що безпосередньо торкаються забезпечення
життєдіяльності населення, повинні вирішу-
ватись на місцях»; «народногосподарські по-
треби Закарпатської області фінансуються за
рахунок доходів, формуються на її терито-
рії» 20. У рішенні облвиконкому від 18 верес-
ня вказувалося (із підкресленням в оригіна-
лі документа), що «інші області, не чекаючи
рішень згори, реалізують права по захисту
населення, формуванню прямих зв’язків на
постачання ресурсів, вишукують додаткові
джерела фінансових надходжень для покрит-
тя бюджетних видатків» 21.
Задля культивування ідеї окремішності
краю просувалися своєрідні PR-технології
того часу. 30 травня 1990 року на II сесії За-
карпатської обласної ради народних депутатів
було прийнято рішення «Про введення на те-
риторії Закарпатської області середньоєвро-
пейського часу», згідно з яким, у ніч із 1-го
на 2-ге вересня 1990 року о другій годині за
московським часом на території області запро-
вадили порядок обчислення часу відповідно до
першого часового поясу. Рішення було чинним
до березня 1992 року, коли встановили єдиний
облік часу – київський 22.
Враховуючи охарактеризований вище на-
прям співпраці обласної влади з політичними
русинами, стає зрозумілим, чому тільки 14 січ-
ня 1991 року було сформовано робочу групу з
вивчення правомірності питань, поставлених у
«Декларації» товариства карпатських русинів
та інших громадсько-політичних формувань.
У лютому 1991 року на сторінках «Закар-
патської правди» з’явилася заява сімнадцяти
діячів науки, культури та мистецтва Києва
(вихідців із Закарпаття), де засуджувалися
автономістські амбіції русинського товари-
ства 23. У висновках робочої групи облвикон-
кому, зокрема, зазначалося, що «русини За-
карпаття, як субетнос, є частиною української
нації, із своїми етнічними особливостями» 24.
В умовах становлення української дер-
жавності та усунення партійної вертикалі, по-
слаблення впливу республіканського центру
особливо актуальними для обласного керівни-
цтва стали настанови товариства карпатських
русинів щодо автономного статусу області.
Отже, епіцентр етнополітичної арени краю
1991 року зосередився в стінах зали засідань
обласної ради народних депутатів. На VII
позачерговій сесії обласної ради 27 вересня
1991 року звучало таке: «Нас просто приєдна-
ли, я думаю, що нам треба, щоб автономія була
наша і за неї треба боротися» 25. На сесії поча-
лися взаємні звинувачення з боку головуючого
М. Волощука і представників «Демократичної
платформи». Зокрема, представники демо-
кратичного блоку обласної ради вказували на
протиріччя, коли головуючий говорив про га-
лицьких емісарів і не звертав уваги на москов-
ських та київських. Депутат І. Лутак порівняв
потенційність міжнаціональних конфліктів у
краї з подібною ситуацією в Молдові, Грузії,
Вірменії, Азербайджані 26.
Через протиріччя між прихильниками
автономного статусу краю та представни-
ками націонал-патріотичного блоку, які ви-
ступали за соборність української держави,
етнополітична ситуація стала критичною. За-
карпатська обласна організація НРУ разом з
іншими українськими політичними партіями
та громадськими об’єднаннями організували
біля будинку Народної ради мітинг, домогли-
ся трансляції роботи сесії 27 вересня на площу
Леніна. Група мітингувальників ставила на-
мети на площі перед Народною радою. Серед
голодуючих були депутати різних рівнів та ак-
тивісти обласних демократичних організацій,
студенти. На 1 жовтня їхня кількість стано-
вила 17 осіб. Головними вимогами голодую-
чих були: відставка М. Волощука та обласної
ради, створення спеціальної комісії щодо дій
службовців під час перевороту 19–23 серпня
1991 року. Ця акція стала однією з причин
звільнення з посади голови обласної ради і облви-
конкому М. Волощука.
Після цього з боку прихильників русинства
було заявлено різкі сепаратистські тези. Зо-
крема, депутат В. Жупан зачитав заяву групи
робітників, інженерно-технічних працівників
3737
Спеціальна тема номера: Українське Закарпаття в історичному,
етнокультурному та етнополітичному контексті
Спеціальна тема номера: Українське Закарпаття в історичному,
етнокультурному та етнополітичному контексті
Ужгорода, де йшлося про «так звані десанти за
перевалом»; бо «на своїй рідній землі розбере-
мось самі без їх наскоків та їх повчань» 27. Про-
фесор УжДУ І. Туряниця звинуватив депутатів
у протиборстві, а не відстоюванні інтересів на-
роду. Член виконкому товариства карпатських
русинів І. Калабішка заявив, що «русини є,
були і будуть!». Депутат І. Гузинець зачитав
телеграми з Великого Бичкова, Ільниці, Мука-
чевого, Іршави, Сваляви, Тячева за автономію й
повернення національності «русин» 28.
Отже, виник спротив постпартійної номенкла-
тури, яка мобілізувала населення краю, вдало
використовуючи регіональний патріотизм за-
карпатців. Так, 1 вересня в м. Мукачевому від-
бувся мітинг товариства карпатських русинів
«по питанню національного відродження русин-
ського народу і відновлення статусу Підкарпат-
ського краю». На цьому мітингові вказувалося,
що тоталітарний режим утвердив «політику
денаціоналізації корінного населення русинів і
їх неправомірну українізацію». Мовилося й про
«тенденцію духовного закріпачення русинсько-
го народу». Мітингувальники повідомляли, що
в разі зняття питання про автономний статус
Закарпаття (під тиском голодуючих на площі)
«ми також оголосимо безстрокове політичне
голодування» 29. На сторінках газети «Новини
Закарпаття» публікували проекти деклара-
ції про проголошення Закарпаття автономним
краєм: «Спираючись на традиції, самобутність,
невід’ємне право на одвічне прагнення багато-
національного населення Закарпаття до само-
визначення […] проголосити область автоном-
ною в складі України» 30.
У цих умовах продовжували створюва-
ти нові організації русинського спрямування
(Товариство православних Закарпаття імені
Кирила і Мефодія, Асоціація нерадикаль-
них демократів). У резолюції Установчого
конгресу Демократичної ліги національнос-
тей Закарпаття від 27 жовтня 1991 року за-
значалося про перспективність автономного
статусу області через «зростаючі вимоги тру-
дових колективів, національно-культурних
товариств, громадських організацій, політич-
них угрупувань, депутатів» 31. Ця організація
об’єднувала національно-культурні товариства
угорців (Ш. Фодо), словаків (Й. Горват), нім-
ців (Е. Кайнц), циган (А. Адам), русинів
(В. Сочка), що фактично означало солідар-
ність представників еліти національних мен-
шин краю, за винятком румунів, у домаганні
обласною владою «особливого статусу».
Ситуація дещо змінилась із початком
підготовки до президентських виборів. На
VIII позачерговій сесії 20 листопада 1991 року
дискутувалося формулювання статусу Закар-
паття в тексті бюлетеня для голосування. Де-
путат І. Грицак запропонував замінити слово
«автономія» на «самоврядна адміністративна
територія», як і було рекомендовано на зустрі-
чі з кандидатом у Президенти Л. Кравчуком.
Зауважимо, що пропонували різні формулю-
вання: «спеціальна самоврядна територія»,
«спеціальна автономна самоврядна терито-
рія», «самоврядна автономна територія», «спе-
ціальна самоврядна територія Закарпаття».
Після дискусії з цього приводу було ухвалено
рішення «Про зміни в тексті бюлетеня для го-
лосування на обласному референдумі 1 грудня
1991 р.». Таким чином, текст (пункт 3 рішення
від 31 жовтня) було сформульовано так: «Чи
бажаєте Ви, щоб Закарпаття отримало з за-
кріпленням у Конституції України статус спе-
ціальної самоврядної адміністративної тери-
торії як суб’єкта у складі незалежної України
і не входило в будь-які інші адміністративно-
територіальні утворення?» 32.
Результати голосування засвідчили пе-
реконливу орієнтацію краян на українську
державність. За незалежність України про-
голосувало 90,13 % виборців, а 60 % відда-
ли свій голос за першого Президента України
Л. Кравчука. Переважна більшість (78 %) ви-
словилася за статус Закарпаття як спеціальної
самоврядної адміністративної території. Утім,
у голосуванні не брало участі 145 040 вибор-
ців, а близько 129 000 виступили проти. Не-
дійсними виявилися понад 25 000 бюлетенів.
78 % – це досить умовне число, насправді це
трохи більше 60 % їх виборців (847 364 осіб.).
3838
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 1/2010
Ці результати стали основним мотивом дома-
гання обласним керівництвом внесення змін і
доповнень до Конституції України. Було ство-
рено робочу комісію облвиконкому (під керів-
ництвом новообраного голови обласної ради й
виконкому М. Країла), а згодом і «тимчасову
творчу групу» (під керівництвом С. Устича)
для підготовки проекту Закону «Про статус
спеціальної самоврядної адміністративної те-
риторії Закарпаття» 33. Водночас зауважимо,
що 81,4 % (43 482 особи) населення Берегів-
ського району віддали голоси за ідею створен-
ня угорського автономного округу, проти –
7842 особи із 53 442 виборців, які взяли участь
у голосуванні. Отже, поряд із русинським на
порядку денному був угорський локальний се-
паратизм.
У громадському середовищі Закарпат-
тя за таких обставин відбувся розкол на два
суспільно-політичні табори. Так, починаючи з
березня 1992 року почала діяти Українська на-
родна рада Закарпаття, до складу якої входи-
ли обласні осередки НРУ, УРП, ДемПУ, об-
ласна організація товариства української мови
«Просвіта», крайова «Просвіта», товариство
політв’язнів і репресованих та спілка майстрів
народного мистецтва Закарпаття. Ця органі-
зація рішуче виступала проти сепаратистських
дій обласної влади та русинських лідерів. Го-
ловним її опонентом була Демократична ліга
національностей Закарпаття, до якої входили
Товариство угорської культури Закарпаття,
словацьке національно-культурне товариство
ім. Л. Штура, товариство німців краю «Від-
родження», товариство євреїв області «Менора»,
«Русский Дом», «Рома» та товариство підкар-
патських русинів 34. У березні 1992 року було
створено сепаратистську Підкарпатську рес-
публіканську партію, яку очолив В. Заяць.
У 1993 році в умовах суспільно-політичного
протистояння обласна влада ініціювала рішен-
ня про надання Закарпатській області статусу
спеціальної (вільної) економічної зони. Вод-
ночас 15 травня 1993 року в Мукачевому було
проголошено «Тимчасовий уряд Підкарпат-
ської Русі» на чолі з професором І. Туряницею,
до якого ввійшли й громадяни Словаччини та
Угорщини. Самопроголошений уряд розпочав
кампанію дискредитації української держав-
ності, привернення уваги громадськості до
становища русинів на Закарпатті, визнання
нечинності радянсько-чехословацького дого-
вору 1945 року. Обласна влада в цих умовах
спробувала дистанціюватися від політичного
сепаратизму, який пропагували окремі лідери
русинського руху 35. Діяльність Тимчасово-
го уряду підтримали словацьке та російське
національно-культурні товариства, Асоціація
демократів Закарпаття, «Народна рада гро-
мадянської злагоди», «Громадянський конгрес
України». Угорське телебачення 13 серпня
1993 року «рекламувало» міністрів «Тимчасо-
вого уряду» та лідера І. Туряницю. Угорська
преса активно мусувала ідею автономії Кар-
патського єврорегіону та політичного русин-
ства. До підтримки автономістських домагань
11 червня 1993 року вдалося й оргбюро Закар-
патського відділення Союзу комуністів 36.
У жовтні 1993 року голова облради Д. Дорчи-
нець опублікував розпорядження про скли-
кання 29 жовтня 1993 року сесії обласної ради
для проголошення самоврядності, однак уна-
слідок спротиву демократичних організацій
та обговорення у ВРУ питання ВЕЗ сесію не
було скликано. Наростання невдоволення ді-
яльністю Президента та ВРУ, проведення до-
строкових виборів до ВРУ, обрання Президен-
том Л. Кучми в 1994 році були об’єктивними
чинниками державотворчого процесу України.
Отже, загальноукраїнські політичні процеси
дещо загальмували нестабільну етнополітичну
ситуацію на Закарпатті.
У вересні 1994 року за депутатським по-
данням Є. Жупана на сесії Закарпатської
обласної ради було розглянуто питання про
статус автономії краю. У підготовленій «Заяві
про включення в порядок денний питання про
статус автономії нашого краю» констатува-
лося проголошення Підкарпатської автоном-
ної республіки та в її складі – Берегівського
національно-культурного округу. Обласну
раду запропонували перейменувати на парла-
3939
Спеціальна тема номера: Українське Закарпаття в історичному,
етнокультурному та етнополітичному контексті
Спеціальна тема номера: Українське Закарпаття в історичному,
етнокультурному та етнополітичному контексті
мент Підкарпатської автономної республіки у
складі України 37.
Поступ власне русинства на Закарпатті
вже в 1996 році зайшов у глухий кут. У серпні
1996 року в м. Пряшеві (Словаччина) Світова
рада русинів висловила недовіру І. Туряниці, як
«провокатору в русинському русі». 29 березня
1997 року в м. Мукачевому на позачерговій
конференції товариства підкарпатських руси-
нів І. Туряницю було позбавлено усіх прав та
повноважень. Доповідачі звинувачували його
у привласненні оргтехніки та коштів, зволікан-
ні із перереєстрацією товариства. Було обрано
нове Правління та делегатів на IV Світовий
конгрес русинів у м. Будапешті. Співголова-
ми стали І. Талабішка, Л. Лецович та І. Пе-
тровцій 38.
18 квітня 1997 року товариство було пере-
реєстровано належним чином і отримало офі-
ційну назву «Общество подкарпатських руси-
нов». Метою товариства є «консолідація всіх
русинів, що проживають на Закарпатті та за
його межами, на русинське етнокультурне від-
родження» 39. Ця організація оголосила чітку
етнокультурну орієнтацію на плекання тради-
цій корінного населення краю. Зокрема, уже
тоді члени товариства здійснювали підготовку
до фестивалю русинської культури «Черве-
на Ружа», присвяченого 1100-річчю м. Му-
качевого. Водночас у м. Ужгороді 4 квітня
1997 року відбулася конференція прихильни-
ків І. Туряниці, які підтвердили його повнова-
ження. 20 серпня вони зареєстрували органі-
зацію «Общество карпатських русинов», серед
завдань якого було «перетворення сучасного
Закарпаття в екологічно чисту, демілітаризо-
вану заповідну зону». Головна мета – офіційне
визнання русинської національності в Україні.
Показово, що символікою товариства стало
полотнище із синьо-біло-червоних смуг 40. Ви-
никло Русинське науково-освітнє товариство,
яке здійснювало науково-пошукову й видав-
ничу роботу (голова – М. Макара) 41.
Однак вимоги політичного русинства про-
довжували лунати на форумах громадськості,
акціях русинських товариств. Так, на Форумі
громадськості Закарпаття 23 січня 1999 року
звучали заклики прийняти «врешті-решт»
статус спеціальної самоврядної адміністратив-
ної території та забезпечити відновлення на-
ціональності «русин». Продовжувалася також
робота щодо привернення уваги світової гро-
мадськості до русинства на Закарпатті. 24–
27 червня 1999 року в м. Ужгороді відбувся
V Світовий конгрес русинів. Основний лейтмотив
виступів на зібранні та в прийнятому «Звер-
ненні V Світового Конгресу русинів до орга-
нів державної влади» – визнання русинської
національності, внесення «русинів» до офіцій-
ного переліку національностей, припинення
інформаційного блокування русинства, низка
культурних заходів 42.
У липні 1999 року, вже після проведення
конгресу, з’явилася чергова «депеша» до вищо-
го керівництва іноземних держав. Це був лист
Президенту Чехії В. Гавелу від «председателя
Республиканской Партии Подкарпатской Руси»
С. Ача. У листі, написаному російською мовою,
знову піддавалася сумніву належність краю
до України. Адресант твердив про «військове
становище» Закарпаття та пропонував вибір:
«якщо Підкарпатська Русь не воз’єднається із
Чехією, то допоможіть [пан В. Гавел. – М. З.]
русинському народу добитись незалежності від
України» 43. В обласній пресі цей факт справед-
ливо оцінювався як засіб окремих представників
політичного русинства домогтися визнання та
фінансування.
Упродовж 1999–2001 років агітація русин-
ських товариств розгорнулася й завдяки про-
веденню 5–14 грудня 2001 року Всеукраїн-
ського перепису населення. Основні аргументи
висвітлювали газети «Подкарпатська Русь» та
«Християнська родина». Представники русин-
ських товариств поширювали також листівки та
календарі на 2002 рік із закликом «Запишися
русином!». На цей заклик відгукнулися 10 090
закарпатців, що становить менше 1 % населення
краю. Водночас русинські національно-культурні
товариства заявили про 150 тис. громадян, які
визнали себе русинами, а половина з них отри-
мали відповідні посвідчення.
4040
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 1/2010
Після постпереписного (2001) та постви-
борчого періоду (2002 р. – парламентські
та 2004–2005 рр. – президентські вибори)
на Закарпатті знову відбулася активізація
русинського руху. У цей час лідером закар-
патських русинів став священик о. Димитрій
Сидор (голова організації «Сойм підкарпат-
ських русинов»). Деякі експерти зазначають,
що в цей час русинський рух явно підпадає під
вплив Москви. Про це свідчать конференції та
створення організацій-земляцтв у Російській
Федерації, участь проросійських організацій у
русинських акціях, що відбувалися в Мукаче-
вому та Ужгороді.
7 березня 2007 року Закарпатська обласна
рада народних депутатів визнала національність
«русин» на теренах краю. У кінці 2007 року в
Мукачевому на засіданні Сойму було ухвале-
но декларацію з вимогою незалежності. Уже
через рік, 25 жовтня 2008 року, Другий єв-
ропейський конгрес русинів у Мукачевому
ухвалив «Меморандум про прийняття акта
проголошення відновлення русинської держав-
ності». Громадськість дізналася про діяльність
«тіньового русинського уряду», очолюваного
П. Гецком.
25 квітня 2009 року в м. Пардубіце (Чесь-
ка Республіка) перший світовий конгрес під-
карпатських русинів прийняв рішення про
створення 1 грудня 2009 року республіки
Підкарпатська Русь зі столицею в Мукачево-
му або Ужгороді. Цю ідею разом із прийнят-
тям Конституції 1 травня 2009 року мав за-
твердити Європейський конгрес в Ужгороді.
Однак цього не відбулося. Один із лідерів су-
часного русинства на Закарпатті М. Староста
відмежовується від сепаратистських лозунгів
Д. Сидора та П. Гецка і констатує нагальність
створення Ліги Націй Закарпаття, де русини
будуть представлені поряд із представниками
інших етнічних спільнот краю та вироблять
єдину суспільно-політичну стратегію розвитку
Закарпаття 44. Отже, русинський рух у краї
залишається латентним дестабілізаційним
фактором української етнополітики початку
XXI ст.
1 Статистичні дані // Матеріали науково-
практичної конференції «Державне регулю-
вання міжетнічних відносин в Закарпатті». –
Ужгород, 1997. – С. 216.
2 Дело № 4. Распределение населения по нацио-
нальности и родному языку по данным Всесо-
юзной переписи населения 1989 г. по Закарпат-
ской области и по районам. Таблица 9 С. На 298
листах. – Арк. 1–4.
3 Поточний архів Закарпатського обласного управ-
ління статистики. Динаміка чисельності наяв-
ного населення області. 2001 р.
4 Поточний архів Закарпатського обласного управ-
ління статистики. Динаміка чисельності наяв-
ного населення області по містах та районах.
2001 р.
5 Відомчий архів Закарпатської обласної дер-
жавної адміністрації. – Ф. 195, оп. 23, спр. I,
арк. 25.
6 Мигович І. Етнічна культура як чинник грома-
дянської злагоди // Відродження. – 1994. –
№ 12. – С. 6.
7 Зан М. Міжетнічні шлюби як індикатор етноде-
мографічних процесів на Закарпатті 90-х рр.
XX ст. // Науковий вісник Ужгородського універ-
ситету. – Ужгород, 2005. – Вип. 13. – С. 180–185.
8 Про кількість та склад населення Закарпатської
області за підсумками Всеукраїнського пере-
пису населення 2001 року (Закарпатське об-
ласне управління статистики) // Новини Закар-
паття. – 2001. – 11 січня. – С. 6.
9 Поточний архів Закарпатського обласного
управління статистики. Розподіл населення
за національністю та рідною мовою за даними
перепису 2001 року. Закарпатська область. Все
населення. Таблиця 5.1. Постійне населення.
Абсолютні дані.
10 Шульга М. О. Етнічна самоідентифікація особи:
Дис. … д-ра соціол. наук. – К., 1993. – С. 36, 37.
11 Про кількість та склад населення Закарпатської
області за підсумками Всеукраїнського пере-
пису населення 2001 року (Закарпатське об-
ласне управління статистики) // Новини Закар-
паття. – 2001. – 11 січня. – С. 6.
12 Поточний архів Закарпатського обласного
управління статистики. Розподіл населення
за національністю та рідною мовою за даними
перепису 2001 року. Закарпатська область. Все
населення. Таблиця 5.1. Постійне населення.
Абсолютні дані.
13 Там само.
14 Національний склад населення України та його
мовні ознаки за даними Всеукраїнського пере-
4141
Спеціальна тема номера: Українське Закарпаття в історичному,
етнокультурному та етнополітичному контексті
Спеціальна тема номера: Українське Закарпаття в історичному,
етнокультурному та етнополітичному контексті
пису населення 2001 року / За ред. О. Г. Осау-
ленка; відп. за вип. Н. С. Власенко, Л. М. Стель-
мах. – К., 2003. – С. 62–70.
15 Дністрянський М. С. Етнополітична географія
України: проблеми теорії, методології, прак-
тики: Монографія. – Л., 2006. – С. 254.
16 Відомчий архів Закарпатської обласної держав-
ної адміністрації. – Ф. 195, оп. 14, спр. «Рішен-
ня від 20.02.90 № 39 “Про реєстрацію Статуту
обласного культурно-освітнього Товариства
карпатських русинів”», арк. 112–115.
17 Там само. – Арк. 106–108.
18 Балега Ю. Політичне русинство і будівництво
української держави // Українські проблеми. –
1994. – № 2. – С. 67; Майборода О. «Політичне
русинство». Закарпатська версія периферійно-
го націоналізму. – К., 1999. – С. 10.
19 Сурнін В. Б. Принцип самовизначення націй та
особливості його реалізації на Закарпатті в
90-х роках XX ст. // Міжетнічні відносини на
Закарпатті: стан, тенденції і шляхи поліпшен-
ня: Матеріали науково-практичної конферен-
ції / Під загальною редакцією П. В. Токаря. –
Ужгород, 2001. – С. 140.
20 Відомчий архів Закарпатської обласної дер-
жавної адміністрації. – Ф. 195, оп. 14, спр.
«Протокольне рішення від 19.06.90 № 8 “Про
переведення Закарпатської області на засади
господарсько-економічної самостійності і са-
моврядування”», арк. 151, 154.
21 Там само. – Спр. «Рішення облвиконкому від
18.09.90 № 170 “Про підготовку області до пе-
реходу з 1991 року на місцеве самоврядуван-
ня”», арк. 40.
22 Там само. – Спр. «Рішення від 26.03.92 № 54
“Про порядок обчислення часу на території
області”», арк. 22.
23 Наша земля – українська // Закарпатська прав-
да. – 1991. – 15 лютого. – С. 1.
24 Висновки робочої групи облвиконкому по ви-
вченню правомірності питань, що підняті в
декларації товариства карпатських русинів від
9 січня 1991 р. // Закарпатська правда. – 1991. –
24 жовтня. – С. 1.
25 Відомчий архів Закарпатської обласної держав-
ної адміністрації. – Ф. 195, оп. 14, спр. «VII
позачергова сесія обласної Ради народних де-
путатів XXI скликання (Перше засідання) та
рішення, прийняті сесією від 27 вересня 1991 р.
На 207 аркушах», арк. 10.
26 Там само. – Арк. 59, 62, 81, 91–92, 105, 112.
27 Там само. – Спр. «VII позачергова сесія обласної
Ради народних депутатів XXI скликання та рі-
шення, прийняті сесією (Друге засідання) від
1 жовтня 1991 р. На 141 аркуші», арк. 58–59.
28 Там само. – Арк. 61–68.
29 Там само. – Спр. «VII позачергова сесія облас-
ної Ради народних депутатів XXI скликання
(Третє засідання) від 2 жовтня 1991 року та
рішення, прийняті сесією. На 88 аркушах»,
арк. 82–85.
30 Декларація про проголошення Закарпаття авто-
номним краєм України (Проект) // Новини За-
карпаття. – 1991. – 1 жовтня. – С. 4.
31 Відомчий архів Закарпатської обласної держав-
ної адміністрації. – Ф. 195, оп. 14, спр. «Рі-
шення від 19.11.91 № 215 § 2 “Про реєстрацію
Статуту Демократичної ліги національностей
Закарпаття”», арк. 195–222.
32 Там само. – Спр. «VIII позачергова сесія обласної
Ради народних депутатів XXI скликання 20 лис-
топада 1991 р. На 13 аркушах», арк. 1–10, 13.
33 Там само. – Спр. «Рішення від 3.12.91 № 225
“Про створення робочої комісії облвиконкому
по підготовці проекту Закону України “Про
Статус спеціальної самоврядної адміністра-
тивної території Закарпаття”». – Арк. 62–65.
34 Там само. – Оп. 23, спр., II, арк. 148–149.
35 Там само. – Оп. 14, спр. «XII сесія Закарпатської
обласної Ради народних депутатів XXI скли-
кання. Друге засідання від 31 травня 1993 р. На
260 аркушах», арк. 53–54, 57–58.
36 Балега Ю. Сепаратистські тенденції в сучасно-
му Закарпатті // Культура Українських Карпат:
традиції і сучасність / Матеріали міжнародної
наукової конференції (Ужгород, 1–4 вересня
1993 року). – Ужгород, 1994. – С. 66–70.
37 Відомчий архів Закарпатської обласної держав-
ної адміністрації. – Ф. 195, оп. 14, спр. «I сесія
Закарпатської обласної Ради народних депута-
тів XXII скликання. Третє засідання від 07 ве-
ресня 1994 р. На 169 аркушах», арк. 3–6.
38 Там само. – Оп. 23, спр. «III. Інформації про ви-
конання постанов та розпоряджень Кабінету
Міністрів України. 07 травня 1997 – 14 липня
1997 р. На 155 аркушах», арк. 69–70.
39 Поточний архів Закарпатського обласного
управління юстиції. – Справи зареєстрованих
громадських організацій. – Спр. «Статут За-
карпатського обласного “Общества подкарпат-
ських русинов” 18.04.97. № 118».
40 Там само. – Спр. «Статут Закарпатського облас-
ного “Общества карпатських русинов” 20.08.97.
№ 137».
41 Там само. – Список громадських організацій на-
ціональних меншин України, легалізованих
Закарпатським обласним управлінням юсти-
ції. – Спр. «Русинське науково-освітнє товари-
ство. 29.10.97. № 144».
42 Відомчий архів Закарпатської обласної держав-
ної адміністрації. – Ф. 195, оп. 23, спр. «Лис-
тування з профспілками, громадськими ор-
4242
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 1/2010
ганізаціями та політичними об’єднаннями.
04 січня 1999 – 28 грудня 1999 р. На 149 арку-
шах», арк. 149.
43 Президенту Чехии пану Вацлаву Гавелу Гор.
Прага от Предсидателя Республиканской
партии Подкарпатской Руси Степана Ач.
15 июля 1999 года // Інформаційний лис-
ток. – 2000. – квітень-червень. – Число 50. –
С. 8.
44 Староста Н. Подкарпатские русины: де-юре и
де-факто // Правозахист. – 2009. – 5 вересня. –
С. 3, 4.
Відродження України як незалежної дер-
жави змінює співвідношення сил на європей-
ському континенті, що зумовлено насамперед
географічним становищем нашої країни. Оці-
нюючи її історичний розвиток, Василь Кучаб-
ський зазначав, що «світове місце України – це
перехрестя візантійського Сходу й римського
Заходу, Європи й Азії, світа індогерманського
і світа монгольської раси. На цьому великому
перехрестю і пограниччю приймає Україна від
пам’ятних часів, що губляться в імлі віків, біль-
шу чи меншу, діяльну чи страждальну участь у
всіх тих собі взаїмно ворожих світах, яких круги
впливів на землі українській перетинаються» 1.
Таке географічне становище України ви-
магає аргументованого підходу до визначення
пріоритетних взаємин. Юрій Липа у відомій
праці «Призначення України» підкреслював
особливе значення для нашої країни південно-
північної осі та не визнавав особливого значен-
ня в тому розумінні для неї Сходу чи Заходу.
Він наголошував на особливій ролі Криму для
України як незалежної держави, вбачав у ньому
«ідеальний ключ для панування над Чорним
морем» 2. Справді, роздмухування політичної
істерії навколо Криму російськими імперіаліс-
тами підтверджує таку думку вченого. Чорне
море – це ворота України у світ: воно зв’язує
нашу державу з країнами Близького Сходу та
Південно-Західної Азії, що в перспективі дає
можливість нейтралізувати негативний вплив
на нашу економіку російського керівництва.
Та не треба забувати й того, що Україна, окрім
Півночі й Півдня, з’єднує Захід і Схід. У східній
державі Росії постійно заявляють про себе сили,
які не приховують своїх намірів відродити імперію
в колишніх кордонах. Звідси – доконечність вста-
новлення дружніх стосунків із країнами Заходу.
Проте такі зв’язки не обмежуються лише сферою
оборони. Не менше значення мають економічні
контакти з розвиненими країнами Європи. На-
разі ігнорування західно-східної осі України може
мати згубні наслідки для нашої держави.
На цій західно-східній осі відродженої
Української держави важливу роль призначе-
но зіграти Закарпаттю. Ця роль не залежить
Олег Гринів
ЗА К А РП АТ Тя В ЄВРОПЕЙСЬК ІЙ ПОлІТИЦІ
In the present article there is a concise and informative exposition of the historical interrelations between the Ukrainians
(Rusyns) and their neighbours through the centuries. The author supposes that Zakarpattia could be of an important role on
the political Western – Eastern oriented scene. He underlines that all the political projects which are not in accordance with the
Ukrainian interests should be unveiled and opposed.
Keywords: magyarization, Moskvophilism, political Rusynism.
У статті подано стислий інформативний виклад історичних відносин упродовж віків між українцями (русинами)
та їхніми сусідами. Автор припускає, що Закарпаття може відігравати важливу роль на політичній сцені по осі
Захід – Схід. Він підкреслює, що всі політичні проекти, які не узгоджуються з українськими інтересами, треба
викривати та чинити їм опір.
Ключові слова: мадяризація, москвофільство, політичне русинство.
УДК 323.1(477.87)+329.73–054
|