Закарпаття в європейській політиці

У статті подано стислий інформативний виклад історичних відносин упродовж віків між українцями (русинами) та їхніми сусідами. Автор припускає, що Закарпаття може відігравати важливу роль на політичній сцені по осі Захід – Схід. Він підкреслює, що всі політичні проекти, які не узгоджуються з українсь...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Гринів, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2010
Schriftenreihe:	Народна творчість та етнографія
Schlagworte:	Українське Закарпаття в історичному, етнокультурному та етнополітичному контексті
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37881
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Закарпаття в європейській політиці / О. Гринів // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 1. — С. 42-47. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-37881
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-378812012-10-25T12:14:14Z Закарпаття в європейській політиці Гринів, О. Українське Закарпаття в історичному, етнокультурному та етнополітичному контексті У статті подано стислий інформативний виклад історичних відносин упродовж віків між українцями (русинами) та їхніми сусідами. Автор припускає, що Закарпаття може відігравати важливу роль на політичній сцені по осі Захід – Схід. Він підкреслює, що всі політичні проекти, які не узгоджуються з українськими інтересами, треба викривати та чинити їм опір. In the present article there is a concise and informative exposition of the historical interrelations between the Ukrainians (Rusyns) and their neighbours through the centuries. The author supposes that Zakarpattia could be of an important role on the political Western – Eastern oriented scene. He underlines that all the political projects which are not in accordance with the Ukrainian interests should be unveiled and opposed. 2010 Article Закарпаття в європейській політиці / О. Гринів // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 1. — С. 42-47. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37881 323.1(477.87)+329.73–054 uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Українське Закарпаття в історичному, етнокультурному та етнополітичному контексті Українське Закарпаття в історичному, етнокультурному та етнополітичному контексті
spellingShingle	Українське Закарпаття в історичному, етнокультурному та етнополітичному контексті Українське Закарпаття в історичному, етнокультурному та етнополітичному контексті Гринів, О. Закарпаття в європейській політиці Народна творчість та етнографія
description	У статті подано стислий інформативний виклад історичних відносин упродовж віків між українцями (русинами) та їхніми сусідами. Автор припускає, що Закарпаття може відігравати важливу роль на політичній сцені по осі Захід – Схід. Він підкреслює, що всі політичні проекти, які не узгоджуються з українськими інтересами, треба викривати та чинити їм опір.
format	Article
author	Гринів, О.
author_facet	Гринів, О.
author_sort	Гринів, О.
title	Закарпаття в європейській політиці
title_short	Закарпаття в європейській політиці
title_full	Закарпаття в європейській політиці
title_fullStr	Закарпаття в європейській політиці
title_full_unstemmed	Закарпаття в європейській політиці
title_sort	закарпаття в європейській політиці
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Українське Закарпаття в історичному, етнокультурному та етнополітичному контексті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37881
citation_txt	Закарпаття в європейській політиці / О. Гринів // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 1. — С. 42-47. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv	AT grinívo zakarpattâvêvropejsʹkíjpolíticí
first_indexed	2025-07-03T19:43:18Z
last_indexed	2025-07-03T19:43:18Z
_version_	1836656150496411648
fulltext	4242 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 1/2010 ганізаціями та політичними об’єднаннями. 04 січня 1999 – 28 грудня 1999 р. На 149 арку- шах», арк. 149. 43 Президенту Чехии пану Вацлаву Гавелу Гор. Прага от Предсидателя Республиканской партии Подкарпатской Руси Степана Ач. 15 июля 1999 года // Інформаційний лис- ток. – 2000. – квітень-червень. – Число 50. – С. 8. 44 Староста Н. Подкарпатские русины: де-юре и де-факто // Правозахист. – 2009. – 5 вересня. – С. 3, 4. Відродження України як незалежної дер- жави змінює співвідношення сил на європей- ському континенті, що зумовлено насамперед географічним становищем нашої країни. Оці- нюючи її історичний розвиток, Василь Кучаб- ський зазначав, що «світове місце України – це перехрестя візантійського Сходу й римського Заходу, Європи й Азії, світа індогерманського і світа монгольської раси. На цьому великому перехрестю і пограниччю приймає Україна від пам’ятних часів, що губляться в імлі віків, біль- шу чи меншу, діяльну чи страждальну участь у всіх тих собі взаїмно ворожих світах, яких круги впливів на землі українській перетинаються» 1. Таке географічне становище України ви- магає аргументованого підходу до визначення пріоритетних взаємин. Юрій Липа у відомій праці «Призначення України» підкреслював особливе значення для нашої країни південно- північної осі та не визнавав особливого значен- ня в тому розумінні для неї Сходу чи Заходу. Він наголошував на особливій ролі Криму для України як незалежної держави, вбачав у ньому «ідеальний ключ для панування над Чорним морем» 2. Справді, роздмухування політичної істерії навколо Криму російськими імперіаліс- тами підтверджує таку думку вченого. Чорне море – це ворота України у світ: воно зв’язує нашу державу з країнами Близького Сходу та Південно-Західної Азії, що в перспективі дає можливість нейтралізувати негативний вплив на нашу економіку російського керівництва. Та не треба забувати й того, що Україна, окрім Півночі й Півдня, з’єднує Захід і Схід. У східній державі Росії постійно заявляють про себе сили, які не приховують своїх намірів відродити імперію в колишніх кордонах. Звідси – доконечність вста- новлення дружніх стосунків із країнами Заходу. Проте такі зв’язки не обмежуються лише сферою оборони. Не менше значення мають економічні контакти з розвиненими країнами Європи. На- разі ігнорування західно-східної осі України може мати згубні наслідки для нашої держави. На цій західно-східній осі відродженої Української держави важливу роль призначе- но зіграти Закарпаттю. Ця роль не залежить Олег Гринів ЗА К А РП АТ Тя В ЄВРОПЕЙСЬК ІЙ ПОлІТИЦІ In the present article there is a concise and informative exposition of the historical interrelations between the Ukrainians (Rusyns) and their neighbours through the centuries. The author supposes that Zakarpattia could be of an important role on the political Western – Eastern oriented scene. He underlines that all the political projects which are not in accordance with the Ukrainian interests should be unveiled and opposed. Keywords: magyarization, Moskvophilism, political Rusynism. У статті подано стислий інформативний виклад історичних відносин упродовж віків між українцями (русинами) та їхніми сусідами. Автор припускає, що Закарпаття може відігравати важливу роль на політичній сцені по осі Захід – Схід. Він підкреслює, що всі політичні проекти, які не узгоджуються з українськими інтересами, треба викривати та чинити їм опір. Ключові слова: мадяризація, москвофільство, політичне русинство. УДК 323.1(477.87)+329.73–054 4343 Спеціальна тема номера: Українське Закарпаття в історичному, етнокультурному та етнополітичному контексті Спеціальна тема номера: Українське Закарпаття в історичному, етнокультурному та етнополітичному контексті ні від величини території, ні від кількості її на- селення. Як відомо, серед усіх областей Укра- їни Закарпаття – найменша за територією (12,8 тис. кв. км) і випереджає лише Черні- вецьку область, а за населенням (1,2 млн осіб) також належить до найменших областей. Не- зважаючи на це, не можна погодитися з дум- кою Василя Кучабського, який ще в середині 1920-х років писав: «Для того, щоб скріпити суттєво безпеку розвиткови української націо- нальної творчости, важливішим є молдавська Бессарабія або татарський Крим, ніж етногра- фічно українське Закарпаття» 3. Українське Закарпаття межує із чотирма єв- ропейськими державами (Польщею, Словаччи- ною, Угорщиною і Румунією). Завдяки цьому Україна належить до числа країн Центрально- Східної Європи, виходить до Дунайського ба- сейну, а через нього – на Балкани. Відомий історик Стефан Томашівський на- зивав Галичину «історичними воротами» або «ключем між двома половинами Європи». Проте така характеристика ще більше підхо- дить до українського Закарпаття. Виходець із цього краю Вікентій Шандор підкреслює: «Національну й політичну ролю Закарпаття в Центрально-Східній Європі вже від давніх давен визначали гори Карпати. Засада, що не можна робити політику, ігноруючи географію, дає чимало доказів її практичного примінення. Крім інших причин політичного і мілітарного характеру, і ця геополітична обставина віді- грала певну ролю, що Закарпаття попало від Київської Руси під окупацію Угорщини» 4. До того часу Закарпаття було своєрідним мостом між українськими княжими та угорським ко- ролівським дворами. Намагання угорських політиків претендувати на українське Закарпаття спростовується істо- ричними фактами. Наші предки заселяли землі за Карпатами задовго до того, як на них в 90-х роках IX ст. з’явилися мадяри. Майже за 30 ро- ків до мадярської окупації місцеве українське на- селення Закарпаття прийняло християнство. Навіть після появи мадярів у центрі Євро- пи наше Закарпаття належало до Київської ве- ликокняжої держави. Пізніше воно входило до Галицько-Волинського князівства, яке згодом стало королівством. Зв’язок між українськими землями з обох боків Карпат не припинявся ні- коли, незважаючи на жорстоку політику мадя- ризації українців поневоленого краю. Кількість шкіл з українською народною мовою навчання зменшувалася катастрофічно: ще в 1869 році їх налічували 473, у 1905–1906 роках – лише 23, а напередодні Першої світової війни на україн- ських землях, окупованих королівською Угор- щиною, не залишилося жодної такої школи. Зворотним боком мадяризації став москво- фільський рух. Виступаючи на захист прав свого народу, лідер угорської революції Лайош Кошут заперечував аналогічні права інших народів, яких підкорили угорські загарбники, навпаки, вимагав їхньої прискореної мадяри- зації. Не дивно, що українці, як і словаки, не підтримали угорської революції, до чого не- гативно поставилися К. Маркс і Ф. Енгельс, ставши на позицію поневолювачів. Москофільство розглядали як протидію мадяризації. Воно почало утверджуватися піс- ля появи на Закарпатті в 1849 році російських військ, які на запрошення австрійського уряду йшли придушувати повсталих мадярів. Напевне, не саме придушення мадярів, а намагання при- тягнути на бік Росії пригнічуваних ними укра- їнців Закарпаття, як і пригнічуваних німцями і поляками українців Галичини, поставив собі за головну мету російський царський уряд. Наса- дивши москвофільство серед галичан і закарпат- ців, Москва підрубувала коріння українського сепаратизму на Наддніпрянщині, про початок якого засвідчило розгромлене ще в 1847 році Кирило-Мефодіївське братство в Києві. Водночас москвофільство мало свої особливос- ті. Якщо мета мадяризації була цілком очевидна і зводилася до того, щоби інтегрувати україн- ські землі за Карпатами, то мета нав’язуваного царським урядом москвофільства не впадала зразу в око. На перший погляд, росіяни брали під захист українське населення, запобігали його мадяризації на Закарпатті та полонізації й онімеченню в Галичині. Ішлося насамперед 4444 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 1/2010 про створення російських духовних анклавів на українській території, за межами Росії, аби паралізувати ще більше сепаратистський рух на Наддніпрянщині, і, врешті-решт, поневоли- ти всі українські землі, придушити українську національну ідею. Аналізуючи москвофільство в Галичи- ні, І. Франко розкрив його різні прояви, які, безумовно, були і на Закарпатті. Наш учений розрізняє «щонайменше три роди чи форми москвофільства, дуже до себе неподібні» 5. «“Москвофільство хлопське” має соціальний характер і зводиться до наївної віри в те, що життя російського селянства ліпше. Його при- хильники сподіваються на “білого царя”, який наведе в краю лад із панами і євреями, створить для селянства щасливе життя. “Москвофіль- ство язикове” малоосвіченої інтелігенції спло- джене погордою до “нашої хлопської мови” як невідшліфованої для культурних потреб нації. Звідси – прагнення “прилучитися” до “обще- руського” літературного руху, плодити й собі “общеруську” літературу» 6. «Москвофільство політичне» може мати дво- яке значення. У першому значенні, до москво- філів слід зарахувати всіх людей у Європі, які виявляють «прихильність до москалів, народу слов’янського, великого, багатообдарованого від природи, прихильність і любов до його кращих культурних і духовних змагань, до його боротьби за волю політичну і соціальну справедливість» 7. Протилежністю до нього є «москвофільство сікофантське та шпіонське, служка нинішньої російської державної машини, москвофільство платне і гідне всякої погорди» 8. Треба зважити, що Закарпаття не мало впливової української ін- телігенції, чим воно значно відставало від україн- ської людності Галичини. Франків аналіз москвофільства на укра- їнських землях є своєрідною методологічною основою для аналізу нинішнього «політичного русинства», яке пожвавилося напередодні роз- паду СРСР. Не буде перебільшенням ствер- джувати, що тут проявилося «москвофільство політичне» в другому значенні, з’єднавши міс- цеві й закордонні елементи. Незважаючи на на- ступ проти українського населення Закарпаття, воно не забувало про свою єдність з єдинокров- ними братами в Галичині та Наддніпрянщині. Про цю єдність українці Закарпаття заявили одразу після розпаду Австро-Угорської імперії через своїх представників у Народних радах (8 листопада 1918 року в Любовні, 8 грудня 1918 року у Сваляві, 18 грудня 1918 року в Си- готі). На Всенародних зборах у Хусті 21 січня 1919 року, на яких було зібрано 420 делегатів від усього Закарпаття, висловлено беззастережну думку й волю народу про приєднання краю до України. В ухвалі цих зборів наголошено: «Все- народні Збори заявляють, що український на- рід Угорщини не признає “десятого закону” про “Руську Країну”, даного в Будапешті в 1918 р., бо ухвалено його без волі народа і “без його за- ступництва”» 9. Повноважні представники на- селення краю заявили про його «з’єдинення» із Соборною Україною 10. Отож, не допомогла ані тривала кількасотлітня мадяризація, ані на- саджуваний майже сімдесят років москвофіль- ський дурман. Сподівання народу висловив делегат із с. Нанково Іван Волощук, який сказав угор- ському представникові на Всенародних зборах у Хусті: «Ми жили спільно з вашим народом протягом кількасот літ. Часом були добрі дні, ча- сом погані. Ми дякуємо вам (мадярам. – О. Г.) за опіку. Ви мусите зрозуміти: Мати кличе нас тепер – і ми, діти, бажаємо йти до Матері» 11. Ще раніше українські землі Закарпат- тя були проголошені інтегральною частиною ЗУНР. На допомогу закарпатським братам уряд ЗУНР послав свої військові частини, до яких приєдналися місцеві добровольці. Проте наші війська змушені були відступити перед сильнішими мадярськими та румунськими. Водночас чеські війська на той час вже зайня- ли Пряшівщину та обсадили Ужгород. Прагнення закарпатських українців зумов- лені аж ніяк не рівнем національно-політичної свідомості, про яку тоді не могло бути й мови. Можна погодитися з В. Шандором, який пише: «Був це радше вияв великого державницького відчуття, який є властивий нашому народові, 4545 Спеціальна тема номера: Українське Закарпаття в історичному, етнокультурному та етнополітичному контексті Спеціальна тема номера: Українське Закарпаття в історичному, етнокультурному та етнополітичному контексті як рівно ж був стихійний вибух увільненого голосу вільної крови, довгими віками глибоко перехованого в душі народу. Грали тут вели- ку ролю й традиції Київської Руси-України як держави й колиски нашої русько-української та в значній мірі слов’янської культури, що пере- давалась від генерації до генерації» 12. Ідея єдності українського Закарпаття з Га- личиною й Наддніпрянщиною не вмирала й пізніше. Вона була підтверджена 1-м З’їздом народних комітетів у Мукачевому 20 листо- пада 1944 року. Закарпаття повернулося в лоно матері-України, хоча вона стогнала під московсько-більшовицьким поневоленням. Як доконаний історичний факт і шлях до на- ціональної та суверенно-державної соборності оцінили в 1972 році цю подію емігрантські по- літичні діячі Закарпаття в США 13. Доречно зазначити, що, підтверджуючи в нових умовах ухвалу Всенародних зборів українців Закарпаття від 21 січня 1919 року, З’їзд народних комітетів мав можливість і іншого вибору. Він, безумовно, зважив до- свід двадцятирічного спільного державно- го життя із чехами та словаками. Згідно з Сен-Жерменським договором, 10 вересня 1919 року українське Закарпаття прилуче- но до Чехо-Словаччини з умовою надання його людності широкої автономії і з влас- ним соймом. Хоча ці положення увійшли в 1920 році в конституцію Чехо-Словацької Республіки, вони не були реалізовані празьким урядом ще цілих 18 років. Лише в 1938–1939 роках закарпатські українці змогли створити свою екзекутивну владу, дійти до проголошення Карпатської України як незалежної держави. В умовах входжен- ня Закарпаття до ЧСР не тільки не було ре- алізовано право українського населення на автономію, чехословацький уряд самовільно розпоряджався територією краю. Від нього було відірвано і передано під тимчасову ад- міністрацію Словаччини Пряшівщину. Ще 2 тис. кв. км української території празький уряд «подарував» Румунії. Такі дії зневажа- ли запевнення самого чехословацького ке- рівництва про намір перетворити Закарпат- тя на «автономний штат» і визначити його справедливі кордони. На політику чехів щодо українців не могло не вплинути й те, що колись наші західні сусі- ди орієнтувалися на Росію. Така орієнтація не узгоджувалася з українською справою. Керів- ництво ЧСР нерідко підтримувало на україн- ських землях антиукраїнські елементи. На взаєминах українців зі словаками не могло не позначитися встановлення між цими народами несправедливого кордону, який іг- норував національні інтереси українців. На- магаючись залишити за собою Пряшівщину, словаки вдавалися до прямої фальсифікації матеріалів статистики, занижуючи кількість українців на цій території. Переоцінка став- лення керівництва ЧСР до українців сталася в роки Другої світової війни. Чехословацький президент Е. Бенеш під час розмови з В. Мо- лотовим заявив: «Відносно Закарпатської України ми в республіці не поступали досить розумно» 14. Проте такий ретроспективний погляд нагадував запізніле каяття, а не кон- структивну пропозицію. Доцільно зважити, що впродовж міжвоєнного періоду українська людність Закарпаття зазнала великих змін, що засвідчили вибори 18 лютого 1939 року до сойму Карпатської України, на яких Україн- ське Національне Об’єднання на чолі з Ав- густином Волошиним отримало 86,1 відсотка голосів. Проголошення 15 березня 1939 року само- стійної Карпатської України, проти чого ви- ступили Угорщина і Польща, переконувало в тому, що українці Закарпаття не мирилися із чужоземним поневоленням і визнавали свою єдність з іншими частинами українського на- роду (Наддніпрянщини, Західної України та Буковини). Так само ставилися до своїх братів за Карпатами українці згаданих зе- мель, які брали активну участь у розбудові молодої держави. І це ще один доказ проти вигадок про «русинів» як якусь «четверту східнослов’янську націю». Слід зауважити, що сам поділ слов’янських народів на східні, за- 4646 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 1/2010 хідні й південні має не науковий, а більше ідео- логічний характер, оскільки ігнорує об’єктивну мовну близькість окремих народів. Закордонну замовленість проекту «полі- тичного русинства» викривають твердження його ідеолога Павла-Роберта Маґочі. На його переконання, русини проживають компактно на території чотирьох держав: в Україні – 977 тис. осіб, Словаччині – 120 тис. осіб, Польщі – 80 тис. осіб, колишній Югосла- вії – 30 тис. осіб 15, тож, це понад 1,2 млн осіб. Проте вже такі цифри викликають сумнів. Чому, приміром, русинів нема на території Угорщини, де, за даними часопису «Україн- ська культура» (1992, ч. 7), проживає 3 тис. українців, або чому не згадано півмільйона українців Румунії, хоча території їхнього за- селення прилягають до Українського Закар- паття? За яким принципом до русинів зачис- лено лише 80 тис. українців у Польщі, якщо там наші єдинокровні брати налічують також більше півмільйона осіб? Нарешті, чому бой- ки та гуцули Закарпаття зачислені до ру- синів, а частини відповідних етнографічних груп у сусідніх областях (Львівській, Івано- Франківській, Чернівецькій) не вважаються русинами? Уже ці питання чимало говорять самі за себе. Зрозуміло, що «політичне русинство» не має під собою жодних підстав і жодних серйозних аргументів. Воно спрямоване проти соборнос- ті Української держави. Ідеологи «політичного русинства» силкуються довести окремішність т. зв. «русинської мови», що має дати їм «ар- гументи» для того, аби відірвати від українців «новостворену» націю, а відтак домогтися реа- лізації її «права на самовизначення» 16. Стратегічні плани ідеологів «політично- го русинства» викрив український учений зі Словаччини Юрій Бача. Він писав: «Їхня орієнтація на окрему русинську мову чи на- цію породжена не філологічними чи іншими науковими міркуваннями, а політичними на- маганнями сусідніх народів, декотрі з яких вже віддавна посягають на окраїнні землі слабо захищеної України» 17. Плани про- явилися ще раніше в домаганнях створити на Закарпатті «вільну економічну зону», що в умовах колишнього СРСР означало би його безпосереднє підпорядкування Москві. «Русинське» лобі має вплив не лише в об- ласному керівництві, а й у вищих ешелонах нашої держави. Канадський професор П.-Р. Маґочі на- важується давати «поради» сусіднім з Укра- їною державам щодо того, як їм ставитися до «русинів». Не торкається він лише Угорщини, яка постійно провадила політику мадяризації інших народів. Штучна «русинська проблема» має таку саму кінцеву мету, як «сепаратистські рухи» в інших регіонах України. Ідеться про реаніма- цію в якійсь формі «імперії зла та брехні», що розпалася без зовнішніх впливів. Тепер Мо- сква прагне поглинути знесилену внутрішні- ми суперечностями Україну. При здійсненні цього імперського наміру колишні сателіти Москви могли б опинитися перед небезпекою окупації їхніх земель відродженою імперією. До речі, подібний сценарій уже випробуваний щодо суверенної Грузії, від якої кремлівське керівництво «відірвало» Абхазію та Півден- ну Осетію. На противагу такій політиці Україна як незалежна держава не загрожує своїм сусі- дам. Вона визнає кордони, які підтверджені міжнародним правом після Другої світової війни. Неупереджений аналіз ситуації, яка склалася після розпаду СРСР на незалеж- ні національні держави, підтверджує спіль- ність їхніх інтересів, за винятком Російської Федерації, керівництво якої взяло курс на реванш. У цьому сенсі інтереси не лише колишніх союзних радянських республік, а й країн т. зв. колишньої «соціалістичної співдружності» збігаються. Об’єктивно їм не вигідно послаблювати Україну як свого природного союзника. Саме з таких позицій слід підходити до Закарпаття як органічної частини України, відкинувши проект «полі- тичного русинства». 4747 Спеціальна тема номера: Українське Закарпаття в історичному, етнокультурному та етнополітичному контексті Спеціальна тема номера: Українське Закарпаття в історичному, етнокультурному та етнополітичному контексті 1 Кучабський В. Україна і Польща. Отверта відповідь польському консерватистові. – Л., 1933. – С. 205. 2 Липа Ю. Призначення України. – Нью-Йорк, 1953. – С. 74. 3 Кучабський В. Большевизм і сучасне завдання українського Заходу. Національно-полемічні замітки. – Л., 1925. – С. 112. 4 Шандор В. Закарпаття. Історично-правний нарис від ІХ ст. до 1920. – Нью-Йорк, 1992. – С. 5. 5 Франко І. Зібрання творів у 50 т. – К., 1976–1986. – Т. 46. – Кн. 2. – С. 312. 6 Там само. 7 Там само. 8 Там само. – С. 312, 313. 9 Ухвала Всенародних Зборів угорських українців 21 січня 1919 року // Політологія. Кінець XIX – перша половина XX ст. / Хрестоматія за ред. О. Семківа. – Л., 1996. – С. 770. 10 Там само. 11 Шандор В. Закарпаття... – С. 244. 12 Там само. – С. 206. 13 Там само. – С. 189. 14 Там само. – С. 238. 15 Мушинка М. Політичний русинізм на практиці // Республіканець. – 1992. – № 2. – С. 20. 16 Бача Ю. Русини – своєрідність проблеми і спекуляція нею // Республіканець. – 1992. – № 3. – С. 18.

Закарпаття в європейській політиці

Institution

Ähnliche Einträge