Деякі тенденції сучасних релігійно-громадських свят (за матеріалами російсько-українсько-білоруського прикордоння)
В статье рассматриваются современные общественные праздники (главным образом, Дни города) на русско-украинско-белорусском пограничье, включение в них религиозных (православных) компонентов и взаимодействие светского и церковного. Подаются некоторые сведения очевидцев праздников с оценкой подобного с...
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2010
|
| Назва видання: | Народна творчість та етнографія |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37904 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Деякі тенденції сучасних релігійно-громадських свят (за матеріалами російсько-українсько-білоруського прикордоння) / Т. Листова // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 2. — С. 53-57. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-37904 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-379042012-10-26T12:06:50Z Деякі тенденції сучасних релігійно-громадських свят (за матеріалами російсько-українсько-білоруського прикордоння) Листова, Т. Етнологія пострадянського простору В статье рассматриваются современные общественные праздники (главным образом, Дни города) на русско-украинско-белорусском пограничье, включение в них религиозных (православных) компонентов и взаимодействие светского и церковного. Подаются некоторые сведения очевидцев праздников с оценкой подобного симбиоза. The article contains the facts about the modern public holidays (mainly the City Days) that are celebrated on the Russian–Ukrainian–Byelorussian borderland, and inclusion of the religious (Orthodox) components into them, about the interrelations between the secular and church. Suggested are some observations of the holiday eye-witnesses with such a symbiosis valuing. 2010 Article Деякі тенденції сучасних релігійно-громадських свят (за матеріалами російсько-українсько-білоруського прикордоння) / Т. Листова // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 2. — С. 53-57. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37904 [394+791.6](477+470+476) uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Етнологія пострадянського простору Етнологія пострадянського простору |
| spellingShingle |
Етнологія пострадянського простору Етнологія пострадянського простору Листова, Т. Деякі тенденції сучасних релігійно-громадських свят (за матеріалами російсько-українсько-білоруського прикордоння) Народна творчість та етнографія |
| description |
В статье рассматриваются современные общественные праздники (главным образом, Дни города) на русско-украинско-белорусском пограничье, включение в них религиозных (православных) компонентов и взаимодействие светского и церковного. Подаются некоторые сведения очевидцев праздников с оценкой подобного симбиоза. |
| format |
Article |
| author |
Листова, Т. |
| author_facet |
Листова, Т. |
| author_sort |
Листова, Т. |
| title |
Деякі тенденції сучасних релігійно-громадських свят (за матеріалами російсько-українсько-білоруського прикордоння) |
| title_short |
Деякі тенденції сучасних релігійно-громадських свят (за матеріалами російсько-українсько-білоруського прикордоння) |
| title_full |
Деякі тенденції сучасних релігійно-громадських свят (за матеріалами російсько-українсько-білоруського прикордоння) |
| title_fullStr |
Деякі тенденції сучасних релігійно-громадських свят (за матеріалами російсько-українсько-білоруського прикордоння) |
| title_full_unstemmed |
Деякі тенденції сучасних релігійно-громадських свят (за матеріалами російсько-українсько-білоруського прикордоння) |
| title_sort |
деякі тенденції сучасних релігійно-громадських свят (за матеріалами російсько-українсько-білоруського прикордоння) |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Етнологія пострадянського простору |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37904 |
| citation_txt |
Деякі тенденції сучасних релігійно-громадських свят (за матеріалами російсько-українсько-білоруського прикордоння) / Т. Листова // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 2. — С. 53-57. — укр. |
| series |
Народна творчість та етнографія |
| work_keys_str_mv |
AT listovat deâkítendencíísučasnihrelígíjnogromadsʹkihsvâtzamateríalamirosíjsʹkoukraínsʹkobílorusʹkogoprikordonnâ |
| first_indexed |
2025-07-03T19:44:34Z |
| last_indexed |
2025-07-03T19:44:34Z |
| _version_ |
1836656230025658368 |
| fulltext |
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №2 2010
53
Календар церковних свят, що формується протягом
століть, незмінно зберігаючи святкування днів, важливих
для християнської віри, у цілому не є чимось застиглим.
Свята були призначені для пошанування вищих небесних
сил. Ці дні мали розкривати віруючим події церковної
історії, прославляти подвиги святих подвижників і муче-
ників за віру, а також учителів церкви, які розробляли
догматичні положення цілісної системи віровчення,
зокрема складні символічні таїнства, обряди та звичаї.
Однак історична трансформація стосувалася й церков-
ного календаря. Збільшувалася кількість пам’ятних для
церкви днів, чудесних явлень, віднайдення ікон, а також
прославлень православних святих. Відповідно з’являлися
нові свята, а інші, навпаки, зникали чи відходили на пери-
ферію святкового календаря. Проте трансформація, як
засвідчує історія, була пов’язана зі змінами не лише в релі-
гійному, але й у соціальному та політичному житті сус-
пільства. Хоча цей факт міг діяти опосередковано і вияв-
ляв себе тільки за розгляду всієї системи суспільних взає-
мовідносин кожного історичного періоду. У дореволюцій-
ній Росії, де церква не була відділена від держави, кожне
церковне свято мало водночас громадське значення, а
державні заходи й урочистості супроводжувалися церков-
ним освяченням. Політичний підтекст церковних заходів
був зумовлений доктриною невіддільності держави та її
правителів від підданих, для яких православ’я було орга-
нічною основою розуміння світобудови, зокрема й дер-
жавного устрою, його принципів підпорядкованості.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. стає очевидним
послаблення, а потім і поступове руйнування єдності
влади й народу. У цей період уже відкрито проголошу-
ється необхідність посилення політичного звучання
всіх церковно-релігійних заходів, побудованих переду-
сім на традиційній для православ’я сакралізації монар-
хічної влади, посилення авторитету імператора. Будь-
який визначний релігійний захід осмислювався з
погляду його політичного звучання. Такими були,
наприклад, урочистості з нагоди відкриття мощей
Серафима Саровського, відзначені всенародно в
1903 році. «Черниговские губернские ведомости»
(передрук з «Московских новостей») інформували насе-
лення, що завдяки «присутності царя і його родини...
дні великого духовного торжества стали в Сарові й
днями великої політичної урочистості» 1. Молебні з цієї
нагоди були відправлені в усіх церквах Росії, зокрема в
білоруських і українських.
Події 1917 року, нова політика щодо церкви остаточно
зруйнували симбіоз церкви, суспільства й держави, що
складався впродовж століть. Утім, незважаючи на войов-
ничу атеїстичну позицію нової влади, певні традиції цер-
ковних свят зберігалися не лише на особистому рівні, але й
на громадському (переважно в селах). Легалізація на
початку 1990-х років релігійного життя, активізація церк-
ви, бажання наших сучасників повернутися до своїх релі-
гійних традицій, що сприймаються нерідко як етнічні,
лояльна й навіть протекціоністська політика держави
Деякі тенденції сучасних релігійно-громадських свят
(за матеріалами російсько-українсько-білоруського
прикордоння) *
Tetiana Lystova. Some Tendencies of the Modern religious Public Holidays That Are Celebrated on the russian–
Ukrainian–Byelorussian Borderland
The article contains the facts about the modern public holidays (mainly the City Days) that are celebrated on the russian–
Ukrainian–Byelorussian borderland, and inclusion of the religious (Orthodox) components into them, about the interrelations
between the secular and church. Suggested are some observations of the holiday eye-witnesses with such a symbiosis valuing.
Keywords: common urban holidays, holiday church elements, monuments, memorials, sculptural pictures of the angels,
saints and Virgin Mary.
Татьяна Листова. Некоторые тенденции современных религиозно-общественных праздников (по материалам
российско-украинско-белорусского пограничья)
В статье рассматриваются современные общественные праздники (главным образом, Дни города) на русско-украинско-
белорусском пограничье, включение в них религиозных (православных) компонентов и взаимодействие светского и цер-
ковного. Подаются некоторые сведения очевидцев праздников с оценкой подобного симбиоза.
Ключевые слова: общегородские праздники; церковные элементы праздников; памятники, памятные знаки;
скульптурные изображения ангелов, святых, Богородицы.
Тетяна Листова
* Дослідження здійснено за підтримки Російського гуманітарного наукового фонду (РГНФ) (грант 98-01-91105 а/У).
УДК [394+791.6](477+470+476)
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №2 2010
54 Етнологія пострадянського простору
щодо церкви й церковного життя сприяли відродженню
церковної святкової культури, яка так само взаємодіє з
громадським життям у цілому. Розглянемо деякі варіанти
співвідношення церковних і світських елементів у сучас-
них святах.
Для початку 1990-х років склалася ситуація, коли
головні церковні свята почали одночасно відзначати як
у храмах, так і в позацерковному просторі міст і сіл
завдяки діяльності працівників культури. Сфор-
мувалися певні норми взаємовідносин між церквою і
світською владою, зокрема, при організації різноманіт-
них святкових заходів. Так, у цей час у підмосковному
м. Ступино святкування Пасхи влаштовували (крім
церковної служби) і на центральній площі, застосовую-
чи елементи богослужіння й привітання громадян.
Бажання винести церковну службу поза межі храму,
надати святові загальноміського характеру можна
пояснити специфікою настроїв у той період. Це була
ніби демонстрація отриманої свободи думок і переко-
нань, свободи від єдиної ідеолого-політичної доктрини,
що постійно пригнічувала думки й поведінку. Одним з
найяскравіших проявів отриманої свободи було спіль-
не влаштування заборонених раніше традиційних цер-
ковних свят, які колись таємно святкували в родинному
колі. Не можна сказати, що цей варіант святкування
Пасхи вдався. Це свято, так глибоко наповнене сакраль-
ним змістом, настільки тісно пов’язане з церковним
богослужінням, що будь-яка спроба надати йому більш
громадського характеру може тільки нанести шкоди й
не матиме підтримки церкви. Експеримент більше не
повторювали, хоча в місті на Пасху відчувається дух
свята, що виявляється у влаштуванні святкових заходів,
у настроях громадян, що характерно для всього право-
славного простору Росії й прилеглих східнослов’янських
країн.
Не вдалися й спроби повністю поєднати різдвяні й
новорічні дитячі ялинки, оскільки переважна частина
зимових канікул припадає на піст. Другою причиною є
усталена в радянські часи традиція організації дитячих
свят з неодмінними Дідом Морозом і Снігуронькою,
тобто персонажами, що не належать до православної
картини різдвяних урочистостей.
Польові матеріали засвідчують, що на початку
1990-х років стало очевидним прагнення залучити
церкву до освячення громадських свят і особливо важ-
ливих заходів, зокрема й тих календарних свят, про-
веденням яких у радянські часи опікувалися відділи
культури. До того ж при влаштуванні таких святку-
вань організатори цілком коректно враховували сту-
пінь православної канонічності свята й доречність
освячення його церквою. Так, на думку працівників
культури м. Розсоша Воронезької області (майже поло-
вина жителів району – українці), «позиція держави –
від церкви окремо, але повернулися обличчям до
церкви. Населення, молодь також стали більше відвіду-
вати церкву. І адміністрація запрошує на свої заходи
настоятелів церкви – на День Перемоги демонстрація,
люди охоче ходять, потім збираються біля братської
могили. Проповіді там не читають, але представники
церкви обов’язково присутні, а панахиду в церкві
перед тим служать. У нас уже десять років Різдвяні
зустрічі проводяться за прикладом концертів
Пугачової. Там і колядки українською мовою.
І обов’язково запрошуємо священиків. Вони прихо-
дять, вітають. Масляну ми святкуємо обов’язково,
однак священиків не запрошуємо. Вважається, що це
язичницьке свято» (2001).
Характерною особливістю сучасної святкової культу-
ри можна вважати і включення церковного компонен-
та у свята власне світські, такі, що не існували до рево-
люції в традиційному календарі. Наприклад, у
м. Розсоші, за висловлюванням директора Будинку
культури, «у День людей похилого віку і служби прав-
лять у церкві» (2001).
Ми проаналізуємо характер деяких міських свят, які
включають водночас світські й церковні заходи, зверта-
ючи увагу на їх відповідність змістові, символіці й
завданням православної культури минулого і ставлен-
ня до них жителів. А також розглянемо включені у свят-
кові дійства матеріальні компоненти.
У м. Новозибкові Брянської області (колишня
Чернігівська губернія) стало вже традицією до кожного
Дня міста не тільки прибирати вулиці й двори, але й роз-
чищати зруйновані будівлі з метою подальшого спору-
дження будівель громадського призначення, зокрема
релігійного характеру (ідеться про об’єкти, що виража-
ють ідеї православної віри). За задумом керівників міста,
ці споруди мають не лише відповідати духовним запи-
там жителів, але й «охороняти» місто.
У зв’язку із цим постає питання, наскільки ми можемо
вважати їх традиційними для російської релігійної культу-
ри? Безумовно, традиційною є практика освячення й охо-
рони території шляхом встановлення хрестів на межі
поселень або в місцях, що вважаються небезпечними, хоча
в різних регіонах православного світу вона мала різне
поширення. Цю традицію активно почали відроджувати в
пострадянський час. Згідно з даними опитувань населен-
ня, її ніяк не можна вважати даниною моді на релігію чи
тільки наслідком бажання відродити свої народно-релігійні
звичаї. Релігійність ніколи не зникала з життя народу, хоча
у зв’язку з необхідністю приймала різноманітні нецерковні
форми. Атеїстичне виховання не викорінило потреби в
покровительстві вищих сил. Трагічні для багатьох зміни
1990-х років, що торкнулися не лише окремих осіб, але й
цілих поселень (закриття виробництв, безробіття, руйна-
ція сільськогосподарської системи), викликали почуття
беззахисності й навіть приреченості, спричинені якоюсь
немилосердною, майже містичною вищою силою, і відпо-
відно прагнення захистити себе від зла.
Традиційно захисниками кожної місцевості вважали-
ся патрональні зображення Христа, святих і Богородиці,
що ставали центральними об’єктами народно-церковних
святкувань. Їм присвячували хресні ходи, загальноміські
молебні й заходи світського характеру, які можна вважа-
ти прототипом сучасного дня міста/села, що дедалі часті-
ше наповнюється елементами народно-церковних свят.
Щодо цього вельми цікавим було проведення в
Новозибкові Дня міста у вересні 2008 року, центральною
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №2 2010
55Тетяна Листова. Деякі тенденції сучасних релігійно-громадських свят
(за матеріалами російсько-українсько-білоруського прикордоння)
подією якого стало відкриття скульптурного зображення
Пресвятої Богородиці. І тут ми не можемо оминути
проблеми змін і нових віянь у сучасному церковно-
релігійному мистецтві. Традиційно Божественний світ
поставав перед православною людиною в іконописних
ликах, що передавали його вищу духовну красу. Розвиток
церковного мистецтва йшов шляхом дедалі більшої реа-
лістичності зображень, зберігаючи, утім, прагнення до
передачі саме духовності божественних ликів. Це мисте-
цтво формувало уявлення віруючих про небесні персона-
жі. При цьому еталонами іконописних ликів залишалися
зображення на стародавніх, найбільш пошанованих іко-
нах. Насамперед це стосувалося богородичних ікон.
Зауважимо, що в сучасному художньому світі православ’я
простежуємо дві тенденції, які стосуються передусім
зображення Богородиці. Перша – повернення до старо-
давніх канонів, що явно відображує пошуки іншої духо-
вності і мирянами, і священнослужителями. І зовсім про-
тилежна тенденція – зображення Богородиці не лише в
гранично реалістичній манері, але й надання їй вигляду
гарненької молодої жінки, яка не має нічого спільного з
високою духовністю давньоруського іконопису. Ця тен-
денція поширюється, найімовірніше, від церкви, яка
заповнила подібними образами і храми, й іконописні
крамниці.
Водночас очевиднішими є жанрові інновації в релігій-
ному мистецтві. Ідеться про зображення персонажів
небесного світу, зокрема й Пресвятої Богородиці, у фор-
мах монументальної скульптури, що нині досить попу-
лярні. Як відомо, скульптура в православ’ї викликала
негативну оцінку церкви, у 1722 році її було заборонено
указом Петра І. Проте реально скульптурні форми існува-
ли – це й зображення Христа в церквах («Христос у кайда-
нах»), і знаменита пермська скульптура, і різьблені
скульптури, переважно зображення Параскеви П’ятниці,
Миколая Чудотворця, які можна було побачити в церквах
і каплицях. Але скульптура ніколи не поширювалася за
межами церковного простору (за винятком молебнів) і
не мала монументальних форм, яким притаманна зовсім
інша символіко-змістова функція, ніж іконописним, звич-
ним для православної традиції ликам. Призначення
пам’ятників – вшановувати пам’ять людей та історичні
події. Ця функція цілком доречна при зображенні святих,
що пов’язані з історією християнства (наприклад,
пам’ятник Кирилу й Мефодію). Однак зображення персо-
нажів божественного світу в монументальному скульп-
турному вигляді навряд чи відповідає православній кон-
цепції непізнанності вищого світу, долучення до якого
відбувається на рівні почуттів і відчуттів.
Тому, хто приїжджає на вокзал м. Новозибкова впадає
в око цікава скульптура – «Добрий ангел світу».
Вибраний для зображення персонаж, безумовно, має
імпонувати сучасним релігійним настроям. У те, що
ангел-охоронець існує, вірять (або хочуть вірити) навіть
не надто релігійні люди. Певно, потреба в особистому
захисті в сучасних людей не менша, якщо не більша, ніж
у їхніх віруючих предків, яких оточував цілий сонм свя-
тих захисників. Польові дослідження засвідчують, що
народні молитви до ангела-охоронця – один з найрозпо-
всюдженіших жанрів релігійної поезії сьогодення.
Щоправда, деякі питання викликає форма новозибків-
ського ангела: він має щось спільне зі знаменитим
зображенням богині Ніки, його подоба дещо незвична.
У людей з досить високими рівнем загальної культури й
ступенем релігійності викликає критичні відгуки есте-
тика скульптури й невідповідність її духові православно-
го мистецтва. За висловлюванням однієї з мешканок,
«він схожий не на ангела, а як раніше були – дівчина з
веслом, з квітами. Крила в нього ростуть з попереку,
тобто незрозуміло, як він літає». Очевидно, сам факт
оцінки персонажа нематеріального світу з огляду на ана-
томічні пропорції свідчить про те, що скульптура не
сприймається як символічне зображення духовного
світу. Проте в цілому ставлення до скульптури позитив-
не. Вона вже вписалася в міський пейзаж, і в місцевих
мешканців не викликає ніяких нарікань.
Відкриття пам’ятника Богородиці викликало дещо
суперечливі почуття в жителів міста при досить добро-
зичливому ставленні до активного введення православ-
ного компонента у святкування. Сюжет скульптури
пов’язаний з історією виникнення Новозибкова, появою
тут перших поселенців – старообрядців, чия культура
визначила певною мірою культурне обличчя міста. За
легендою, заснування міста почалося з віднайдення ікони
Божої Матері Одигітрії, що стала згодом патрональною
іконою міста, яку однаково вшановували всі послідовни-
ки православ’я в Новозибківському краї. Богородицю
зображено у вигляді жінки, що тримає ікону. Наведемо
деякі відгуки місцевих жителів про те, які почуття викли-
кає в них і скульптура, і пов’язане з нею святкування.
Дехто вважає, що зображенню бракує реалістичності,
зокрема, якщо вже Богородицю вирішили зобразити в
незвичному (неканонічному) вигляді, зробити це слід
було б за аналогією зі скульптурою радянських часів. «Ну,
пам’ятник, ну нехай... А образ треба було б не такий роби-
ти, оздоблювати його інакше, а то так... зліпили все доку-
пи. Ну,... хоча б образ Богородиці зробили. (Зрозуміло, що
це Богородиця?) Ну,... жінка стоїть і тримає щось там
таке... Ось у нас біля церкви стоїть Мати-Батьківщина,
так воно ж видно, що вона Мати Батьківщини. Ось
Драгунський – це теж наш, погруддя його, був танкіст».
Дехто сприймає сам пам’ятник ніби поза релігією.
Так, одна з жительок міста на запитання про те, які в
неї особисті відчуття від свята, відповіла: «Ні, з релігією
це не пов’язано. Це просто наш мер хоче зробити місто
гарним, чистим». Мешканці схвально ставляться до
своїх об’єктів, що покликані прикрасити місто й наповни-
ти його простір певним змістом. «Усюди замість зва-
лищ, боліт зробив [міський голова. – Т. Л.] скверики, усе
розчистив. Ось пам’ятник Доброму ангелу, стела, мону-
мент – камінь пам’ятний, оскільки тут кордон трьох
республік. І скверик зробив. Усім подобається, і мені
також». Інші не сумніваються в релігійному характеро-
ві відкритого пам’ятника, але не тому, що самі сприй-
мають його так. В їхньому розумінні релігійний зміст
пам’ятника зумовлений участю церкви.
– Як сприймаєте відкриття пам’ятника?
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №2 2010
56 Етнологія пострадянського простору
– Як віднайдення ікони Божої Матері [тобто так, як
названо композицію в місцевих засобах масової інфор-
мації. – Т. Л.]. Я вважаю, що оскільки пам’ятник освятив
батюшка, то це з якоюсь божественною метою, з вірою.
Це означає, що пам’ятник зведено для того, щоб люди
до віри поверталися.
Багато хто розглядає і захід, і скульптуру в контексті
зміцнення релігійного захисту міста, його поступової
одухотвореності, долучення жителів до Божественного
світу. Їхня реакція на те, що відбувається, на сприйнят-
тя святкових дійств – це реакція людей, якщо ще й не
зовсім віруючих, то готових повірити, таких, що мають
почуття, адекватні звичайним почуттям віруючих, які
беруть участь у богослужіннях.
– Ставлять, отже, для того, щоб люди до віри повер-
талися... Ось у місті, де не поїдеш, стоїть хрест. При
в’їзді – хрест великий.
– Що це означає?
– Можливо, що це Божа допомога, може, Бог місту й
помагає. Ми не знаємо, але є розум вищий за нас. Я осо-
бисто так думаю, бачити нам не дано, але таке є. Чому
ось у церкві побудеш, і таке умиротворення? Учора до
мене приходить моя сваха й каже: «Я ходила на відкрит-
тя пам’ятника (там у неї онуки виступали), і ми додому
прийшли всі такі умиротворені. Спокійно поїли, відпо-
чили і кожен пішов у своїх справах».
Повернемося до самої організації свята. Специфіка
головного дійства, що мала на меті прославити
Богородицю і пошанувати старообрядців, зробила при-
родним відведення основної ролі церкві. Однак у ціло-
му все, що відбувалося, дивувало неочікуваною навіть
для сучасних святкувань, позбавлених виразної ідеоло-
гічної суті, еклектикою. Після урочистої промови місь-
кого голови, у якій він нагадав про заслуги старообряд-
ців у минулому, підкресливши, що й нині місто залиша-
ється духовним центром старообрядництва, головну
роль було відведено священнослужителям і хору
Древлєправославної церкви. Відкриттю пам’ятника
передував різноманітний за символікою яскравий теа-
тралізований вступ. У ньому були персонажі, які, певно,
мали б символізувати єдність духовного й світського
життя міста. Почалося шоу з виходу Ангела – хлопчика
в білих шатах із крильцями. Потім вийшли дівчата в
золотих кокошниках, що втілювали, мабуть, водночас і
російський колорит (одяг не брянської, а якоїсь загаль-
норосійської традиції), і золоті бані православних хра-
мів. Водночас з’явилися підлітки в стилізованому росій-
ському вбранні, які виконували дійство, що нагадувало
язичницьке поклоніння сонцю. Після відкриття
пам’ятника біля підніжжя Богородиці почався концерт
бальних танців. На початку Дня міста відбувалися звич-
ні для цього свята масові демонстрації жителів.
Аналогічні тенденції в сучасних святкуваннях і в мону-
ментальному оформленні міст можна спостерігати і в
Україні. Так, на центральній площі м. Городні Чернігівської
області височіють скульптури, що демонструють ідеоло-
гію різних епох: традиційний для радянських часів
пам’ятник Леніну і скульптура «Покров Богородиці».
Вибір богородичного сюжету зовсім не випадковий:
Покров Богородиці – ікону й однойменне свято – вважа-
ють покровителями козацтва, про що тепер багато пишуть
і в церковних, і в світських виданнях. Городня була цен-
тром козацької сотні, тому пам’ятник поставлено і як
данину минулим захисникам, і як символ козацтва, що
відроджується, і, можливо, українському відродженню
загалом. За композицією пам’ятник (якщо так можна
назвати скульптурний образ Богородиці) нагадує анало-
гічне зображення в Новозибкові, хоча є більш наближе-
ним до православної традиції. Скульптуру Богородиці
розміщено ніби в обрамленні стилізованої каплиці, ото-
ченої ангелами. Як і в Новозибкові, відкриття композиції
було приурочене до Дня міста, і можна сказати, що цер-
ковна лінія домінувала у святкуванні. Нині це свято від-
значають у дні визволення міста від фашистів –
22–24 вересня, при цьому обов’язково правлять молебень
біля каплички з Богородицею. За традицією, молодята
дедалі частіше кладуть квіти до Богородиці.
Поєднання світського й церковного елементів у сучас-
них святах може мати різноманітні форми й різний ступінь
значимості кожної з діючих сторін. Особливістю останньо-
го часу можна вважати повернення в деяких містах і селах
до традиційних днів загальноміських чи загальносільських
святкувань, закріплених раніше у вигляді храмових. Як
засвідчують польові матеріали, місцеве населення добре
сприймає таке наближення до церковної традиції. Скажімо,
цікавим є День міста, який ми мали можливість спостері-
гати в м. Вязьмі Смоленської області в 2009 році.
Характерністю святкової культури цього міста є прийняте
місцевою владою у 2002 році приурочення Дня міста до
свята Трійці, якій присвячено соборний храм у Вязьмі. До
революції храмове свято Трійці було патрональним святом
міста, і святкування його відзначалося як хресним ходом,
так і масовими гуляннями. Отже, місцева влада мала на
меті не лише узаконити День міста, але й надати храмово-
му святові статусу загальноміського, створити щось на
кшталт дня міських іменин. Щоправда, порушений свого
часу традиційний порядок храмових свят відновити так
швидко неможливо. Не слід забувати, що й світська влада
певною мірою обмежена тим, що законодавчо церкву від-
ділено від держави.
День міста у Вязьмі, це ж і свято Трійці, збігся із
770-річним ювілеєм міста. Тим паче, що це було перше
святкування, відколи Вязьма отримала статус міста
воїнської слави. Тому було вирішено влаштувати свят-
кування з великим розмахом, незважаючи на кризу. За
задумом його розпорядників, хресний хід від Троїцького
собору й громадська демонстрація мали злитися в єди-
ний потік на центральній площі. У той час як по вулиці,
що спускається до площі, прямувала організована в
характерній для сьогодення манері колона (запрошені
з Москви військовий оркестр і мотоциклісти, ветерани
з червоними прапорами, діти, жителі в театралізова-
них костюмах – тут були і витязі, і дівчата в народному
вбранні), біля Троїцького собору, що розташований на
тій самій вулиці, почався хресний хід. На цьому актив-
на участь церкви й закінчилася, хоча церковний компо-
нент проявлявся і в присутності служителів церкви на
чолі зі смоленським єпископом Феофілактом, і в цер-
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №2 2010
57Тетяна Листова. Деякі тенденції сучасних релігійно-громадських свят
(за матеріалами російсько-українсько-білоруського прикордоння)
ковних дзвонах, розташованих на сцені. З погляду злит-
тя церковного і світського свят, а також з погляду інте-
грованості сучасного суспільства варте уваги звернен-
ня міського голови: зі святом він привітав усіх вязьми-
чів і всіх православних віруючих міста. Не можна ска-
зати, що такий розподіл відбився якось на реальній
картині урочистостей, найімовірніше, це було бажання
зробити акцент на об’єнанні громадського свята й пра-
вославного.
Оскільки наше дослідження передбачало порівнян-
ня святкової церковно-громадської культури Росії й
сусідніх східнослов’янських країн, відзначимо, що поді-
бне звертання цілком могло б прозвучати в Україні
(принаймні, у східних областях), хоча, виходячи зі спе-
цифіки сучасної української ідеології, спрямованої на
згуртування українського суспільства, там не схильні
розділяти його й виокремлювати контингент вірую-
чих. У Білорусії, при наявності двох провідних христи-
янських конфесій – православ’я й католицтва, подібне
звернення на загальноміському святі могло б вигляда-
ти не зовсім коректно.
Додамо, що нероздільність церковного і світського
компонентів свята було підкреслено й іншими масови-
ми заходами, наприклад рок-концертом (з патріотич-
ним ухилом), влаштованим біля стін Троїцького собору.
Підсумовуючи, можна зауважити, що еклектика
сучасних заходів – це відображення реального життя
нинішнього суспільства, зокрема його ідеологічної
розмаїтості. Водночас існування такої розмаїтості – це
свідчення плюралізму думок, визнання не тільки пра-
вомірності існування людей із протилежними погля-
дами, але й відсутності альтернативності у власних
установках, коли людині однаковою мірою імпонує й
церковне святкування, і лики святих, і червоні прапо-
ри ветеранів, і дівчатка-барабанщиці, запозичені з
масових шоу західних свят. До того ж такі заходи при-
вчають до сприйняття сучасного світу, толерантності
в поглядах і поведінці, сприяють діалогові культур.
1 Черниговские губернские ведомости. – 1903. – 29 июля.
Примітки
переклад Лідії Артюх
|