Два погляди на «етнонаціональну ситуацію» в Іспанії

Статья посвящена вопросу этнонациональной ситуации в Испании. Автор сравнивает два взгляда на национальный вопрос в Испании: первый – тот, который сформировался в советской науке под влиянием доминирующей тогда «теории этноса», другой – испанский взгляд на решение национального вопроса, абсолютно от...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Кожановський, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2010
Назва видання:	Народна творчість та етнографія
Теми:	Етнокультурна спадщина народів світу в дослідженнях російських етнологів
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37909
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Два погляди на «етнонаціональну ситуацію» в Іспанії / О. Кожановський // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 2. — С. 82-86. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-37909
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-379092012-10-26T12:07:21Z Два погляди на «етнонаціональну ситуацію» в Іспанії Кожановський, О. Етнокультурна спадщина народів світу в дослідженнях російських етнологів Статья посвящена вопросу этнонациональной ситуации в Испании. Автор сравнивает два взгляда на национальный вопрос в Испании: первый – тот, который сформировался в советской науке под влиянием доминирующей тогда «теории этноса», другой – испанский взгляд на решение национального вопроса, абсолютно отличающийся от устоявшегося в советской и российской этнологии научной традиции. The article is devoted to the ethnonational situation’s issue in Spain. The author compares two different opinions on the national in Spain: on the one hand, a view that appeared in the circles of the Russian scientists on the problem proceeding from the then dominant «theory of ethnos», and on the other hand, a Spanish look at the national issue’s solution which absolutely differs from the established one in the Soviet and Russian ethnology scientific tradition. 2010 Article Два погляди на «етнонаціональну ситуацію» в Іспанії / О. Кожановський // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 2. — С. 82-86. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37909 316.347.001.3(460) uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Етнокультурна спадщина народів світу в дослідженнях російських етнологів Етнокультурна спадщина народів світу в дослідженнях російських етнологів
spellingShingle	Етнокультурна спадщина народів світу в дослідженнях російських етнологів Етнокультурна спадщина народів світу в дослідженнях російських етнологів Кожановський, О. Два погляди на «етнонаціональну ситуацію» в Іспанії Народна творчість та етнографія
description	Статья посвящена вопросу этнонациональной ситуации в Испании. Автор сравнивает два взгляда на национальный вопрос в Испании: первый – тот, который сформировался в советской науке под влиянием доминирующей тогда «теории этноса», другой – испанский взгляд на решение национального вопроса, абсолютно отличающийся от устоявшегося в советской и российской этнологии научной традиции.
format	Article
author	Кожановський, О.
author_facet	Кожановський, О.
author_sort	Кожановський, О.
title	Два погляди на «етнонаціональну ситуацію» в Іспанії
title_short	Два погляди на «етнонаціональну ситуацію» в Іспанії
title_full	Два погляди на «етнонаціональну ситуацію» в Іспанії
title_fullStr	Два погляди на «етнонаціональну ситуацію» в Іспанії
title_full_unstemmed	Два погляди на «етнонаціональну ситуацію» в Іспанії
title_sort	два погляди на «етнонаціональну ситуацію» в іспанії
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Етнокультурна спадщина народів світу в дослідженнях російських етнологів
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37909
citation_txt	Два погляди на «етнонаціональну ситуацію» в Іспанії / О. Кожановський // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 2. — С. 82-86. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv	AT kožanovsʹkijo dvapoglâdinaetnonacíonalʹnusituacíûvíspaníí
first_indexed	2025-07-03T19:44:51Z
last_indexed	2025-07-03T19:44:51Z
_version_	1836656247985668096
fulltext	ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №2 2010 82 У середині 1980-х років, тобто ще за радянських часів, у Київському видавництві «Наукова думка» вийшла дру- ком монографія «Национальные меньшинства и иммигранты в современном капиталистическом мире», підготовлена представниками двох академічних уста- нов – Інституту соціальних і економічних проблем зару- біжних країн (Київ) та Інституту етнографії (Москва) 1. Один із розділів розвідки був присвячений Іспанії, і в ньому йшлося майже виключно про «етнонаціональні меншини» цієї країни, оскільки в той час імміграція на її територію ще не була тією надзвичайно серйозною проблемою, на яку вона перетворилася згодом і якою є сьогодні. Тодішній підхід автора згаданого «іспанського» розділу – він також є автором цих рядків – до об’єкта своєї дослідницької роботи, так само, як і розуміння ним місця й ролі «етнічного начала» в житті людського сус- пільства взагалі, цілком збігалися, наскільки можна судити, зі світоглядними установками і наукового спів- товариства, до якого він належав (разом з авторським колективом монографії), і потенційних читачів моно- графії, і в цілому читаючого (освіченого) вітчизняного суспільства, і загалом держави з її на той час давно вже усталеною політикою в «етнонаціональній сфері». Крім того, потужною була інерція утвердженого в радянський час «етноцентристського» світосприйняття, згідно з яким, усе людство природним чином ділиться на «народи-етноси» без залишку (тобто кожна людина нео- дмінно належить до одного з них, і ця належність офіцій- но фіксується документами, що засвідчують її особу). Кожен із цих «народів-етносів» вирізняється з-поміж інших своєрідністю і, як правило, усвідомлює її, має етнічну самосвідомість; його членів об’єднує (і відрізняє від представників усіх інших «народів-етносів», а то й протиставляє їм) генетичне походження, особлива «етнічна історія» та спільні інтереси, насамперед полі- тичні, що й робить беззаперечним право будь-якого «народу-етносу» на політичну і територіальну (як міні- мум, екстериторіальну) суб’єктність, тобто політичне самоврядування, в ідеалі – самовизначення. Інерція такого підходу не тільки продовжує діяти, але й домінує у свідомості найширших кіл населення країн пострадян- ського простору. Що ж до автора «іспанської» статті, то подальше про- ведення експериментів у тому самому напрямку, пов’язане з неодноразовим відвідуванням досліджуваної країни, привело його через кілька років після публікації названої монографії до радикального перегляду колишніх уявлень про «проблему етнонаціональних меншин» Іспанії і, ширше, про тамтешнє «національне питання». Цьому якісно іншому і, на думку автора, більш адекватному трактуванню того самого об’єкта вивчення було присвя- чено ряд його праць 2, зокрема й ця стаття – своєрідна компенсація мимовільної моральної і наукової заборго- ваності перед читачами згаданого розділу. Отже, у вихідному тексті, у повній відповідності до тогочасної традиції опису Іспанії у вітчизняній науко- вій і суспільно-політичній літературі, ця країна охарак- теризована як багатонаціональна, на території якої історично співіснує чотири нації (народи, етноси тощо). Одна з них – іспанці (власне іспанці або іспанці- кастильці) – панівна, тоді як три інші – баски, каталонці та галісійці – це пригноблені «малі народи». Кожна із названих націй має неповторний етнокультурний образ і розвинену етнічну (національну) самосвідомість. Уся територія країни ділиться на чотири етномовні ареали, в кожному з яких історично поширена мова відповід- ного народу (іспанська, баскська, каталонська, галісій- ська). Гострота «національного питання» визначається Два погляди на «етнонаціональну ситуацію» в іспанії Oleksandr Kozhanovskyi. Two Views on the «ethnonational Situation» in Spain The article is devoted to the ethnonational situation’s issue in Spain. The author compares two different opinions on the national in Spain: on the one hand, a view that appeared in the circles of the russian scientists on the problem proceeding from the then dominant «theory of ethnos», and on the other hand, a Spanish look at the national issue’s solution which absolutely differs from the established one in the Soviet and russian ethnology scientific tradition. Keywords: ethnonational situation, national issue, regional community, nation. Александр Кожановский. Два взгляда на «этнонациональную ситуацию» в испании Статья посвящена вопросу этнонациональной ситуации в Испании. Автор сравнивает два взгляда на национальный вопрос в Испании: первый – тот, который сформировался в советской науке под влиянием доминирующей тогда «теории этноса», другой – испанский взгляд на решение национального вопроса, абсолютно отличающийся от устоявшегося в совет- ской и российской этнологии научной традиции. Ключевые слова: этнонациональная ситуация, национальный вопрос, региональное сообщество, нация. олександр Кожановський УДК 316.347.001.3(460) ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №2 2010 83Олександр Кожановський. Два погляди на «етнонаціональну ситуацію» в Іспанії наполегливою боротьбою пригноблених націй за свою національну рівноправність, збереження та розвиток своєї культурної і мовної самобутності, політичну національно-територіальну автономію в межах зазна- чених етнічних ареалів 3. Таке трактування «національного питання» в Іспанії утвердилося в нашій країні ще в 1930-х роках, коли бурхливі політичні події за Піренеями, що розпочалися після повалення монархії в 1931 році і досягли трагіч- ної кульмінації під час кровопролитної громадянської війни, що розтяглася на кілька років, привернули до неї пильну увагу багатьох наших співгромадян. Окрім цього, постійно впадала в око така кричуща невідповід- ність, як відмова офіційної влади країни (за винятком короткочасного республіканського періоду) визнавати сам факт її багатонаціональності. Саме з цією обстави- ною перші радянські дослідники даної проблематики пов’язували граничну убогість і недостовірність опуб- лікованих матеріалів, присвячених «національному питанню». Як розповів у своїй книзі «Сучасна Іспанія та її національно-колоніальні проблеми» (М., 1933) І. Трайнін, «один наївний німецький дослідник, який поставив собі за мету вивчити стан національних мен- шин в Європі, бажаючи перевірити дані щодо Іспанії, надіслав свої матеріали про каталонців, басків та інших в Головне статистичне управління Іспанії, звідки йому було надіслано своєрідну відповідь: “Повідомляємо, що жодного питання про національні меншини в Іспанії взагалі не існує. Зроблені у Вашій статті поділи на ката- лонські і некаталонські провінції позбавлені будь-яких підстав. Каталонія, як і Валенсія, Андалузія, землі бас- ків, Кастилія, Галісія тощо, є ні чим іншим, як іспан- ськими районами, і їх населення складається зі справ- жніх іспанців... Офіційна мова, якою розмовляють у всій Іспанії, – іспанська... У Каталонії, Валенсії та Балеарії розмовляють іспанською, бо всі ці райони – іспанські. Це аналогічно до того, як французькі райони, де розмовляють на “патуа”, вважаються Францією. Галісійське наріччя теж є не португальським діалек- том, а справжнім іспанським...”». «Коротко і ясно, – під- сумовує І. Трайнін офіційну позицію Мадрида. – В Іспанії – “всі іспанці”. Права інших національностей не лише ігнорувалися, а й утискалися. Такими є уста- новки кожної великодержавної реакції» 4. Існувала, однак, ще одна обставина, що порушувала струнку і по-своєму логічну, попри всю її драматич- ність, картину «національного питання» в Іспанії. Річ у тім, що, як багатьом відомо, крім згаданих вище чоти- рьох етномовних ареалів, ця країна здавна поділяється на цілий ряд регіонів, чи історичних областей, так, що межі перших і других, як правило, не збігаються: баски проживають, крім Країни басків, ще й у сусідній Наваррі; каталонці, крім Каталонії, – на більшості тери- торії Валенсії, на сході Арагону і на Балеарських остро- вах; галісійці – не тільки в Галісії, але і в прилеглих районах Астурії та Леону; що ж до «власне іспанців», то в зону їх розселення, крім більшої частини Арагону, Наварри, Астурії, Леону і меншої частини Валенсії, повністю входять Стара й Нова Кастилія, Мурсія, Естремадура, Андалузія та Канарські острови (номен- клатуру історичних областей тут наведено за даними, отриманими до 1970–1980-х рр.). Вітчизняним аналі- тикам потрібно було знайти пояснення тому факту, що принаймні деякі з регіонів, населених представниками панівної нації («власне іспанцями»), як і «малі народи», вимагають для себе автономії. Водночас національно- визвольний рух самих пригноблених націй набув роз- маху тільки на частині території відповідного етномов- ного ареалу, причому знову-таки в межах певних регіо- нів (у Каталонії, Країні басків та Галісії, але не у Валенсії, Наваррі чи галісійськомовних землях Астурії). З огляду на пануючу ідеологічну парадигму радянські автори тлумачили «національно-визвольну боротьбу» як суто позитивну, вбачаючи в ній законне прагнення реа- лізувати «право [етнічне – О. К.] кожного народу на самовизначення». Що ж до схожих за формою рухів в іспаномовних областях, то їх розцінювали як прояви «регіоналізму» і «містечковості», пояснюючи (з посилан- нями на відомі висловлювання класиків марксизму) виключно відсталістю країни, збереженням у ній глибо- ких пережитків феодалізму. Передбачалося, що подаль- ший поступальний соціально-економічний розвиток неминуче покінчить із цим «обласним партикуляриз- мом», який має реакційний характер 5. А в межах розсе- лення «етнічних меншин» той самий розвиток повинен сприяти консолідації, усуненню відмінностей між меш- канцями різних територій, що належать до одного й того ж етносу, «підтягуванню» відстаючих до рівня най- більш передових і свідомих, їх долученню до визвольної боротьби цієї нації. Проте прийшов 1975 рік. Після смерті останнього авто- ритарного правителя Іспанії Фр. Франка в країні розпо- чалися стрімкі та всебічні перетворення колишнього устрою за ліберально-демократичною моделлю – своєрід- на іспанська «перебудова». Наші тодішні співгромадяни, які цікавилися «національним питанням» в Іспанії (а таких було чимало і в наукових структурах, і в суспільстві загалом), разом з усім світом отримали можливість поба- чити, як вирішується це наболіле питання в умовах набу- тих політичних і громадянських свобод. Утім, мало хто тут сумнівався, що єдино правильним шляхом, який від- повідає справедливості та здоровому глузду, може бути тільки негайне офіційне визнання національних меншин і надання їм заслуженої адміністративно-територіальної автономії в межах відповідних етномовних ареалів. Цим вони не лише забезпечать собі виживання, але й знайдуть так звані «національні квартири», в яких стануть закон- ними господарями, що гарантує їм пріоритет власних інтересів у всіх сферах життєдіяльності. Таким чином вчорашня «тюрма народів», в якій перебували пригнічені нації (баски, каталонці і галісійці), перетворюється на простір гармонійного співіснування рівноправних народів-етносів. Дійсно, важливою складовою постфранкістських реформ стала децентралізація державного устрою та організація широкої системи місцевого самоврядуван- ня. Інтенсивно й повсюдно обговорювана і всенародно схвалена конституція 1978 року проголосила право на ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №2 2010 84 Етнокультурна спадщина народів світу в дослідженнях російських етнологів автономію «національностей і регіонів» країни, при- чому визначення меж новостворюваних самоврядних утворень («comunidades autonomas», тобто «автоном- них громад») надавалося на розсуд самих громадян, яким потрібно було висловити його через голосування. Те, що стало результатом реалізації цього права, дуже мало співвідносилося зі звичною для нас картиною етнонаціональної ситуації в Іспанії, зате виявилася справжня суть горезвісного «національного питання» в Іспанії. Знаючи про те, що «етнос, або етнічна спільність, є сукупністю людей, які мають спільну культуру, розмов- ляють, як правило, однією мовою, мають спільну само- назву і усвідомлюють як свою спільність, так і свою відмінність від членів інших таких же людських груп, причому ця спільність найчастіше усвідомлюється як спільність походження» 6, і, пам’ятаючи про важку долю пригноблених національних меншин Іспанії, вітчизня- ний спостерігач правомірно міг би очікувати на появу на пореформовій карті цієї країни як мінімум трьох (баскської, каталонської і галісійської) національних автономій або ж чотирьох, якби аналогічним чином захотів «оформитися» в нових умовах і домінуючий іспанський/кастильський народ-етнос. Насправді ж до 1983 року, коли масштабна структурна реорганізація майже завершилася, територія країни виявилася цілко- вито поділеною між сімнадцятьма «автономними спів- товариствами» (1995 року до них додалися ще два іспанські «автономні міста» – Сеута і Мелілья – на пів- нічноафриканському узбережжі). При цьому ні одне з них не відповідало етнічній території жодного з відо- мих нам тамтешніх народів-етносів, зате всі вони ста- новили ті самі історичні області (регіони), які доти трактувалися у вітчизняній історіографії як «пережит- ки феодалізму», результат вікової відсталості Іспанії... Тобто при вирішенні питання, безсумнівно, важливого для будь-якого народу, збереження цих «атавізмів» у свідомості іспанських громадян, очевидно, переважило етнічну згуртованість останніх і те відчуття першоряд- ної значущості своїх етнонаціональних інтересів, яке, власне, повинно бути в них дуже сильно виражене, оскільки всі основні народи-етноси, які становлять населення країни, кваліфікувалися в нашій літературі як повноцінні нації, тобто «етноси на вищій стадії свого розвитку», що передбачає, зокрема, високий рівень «національної» (етнічної) самосвідомості. До того ж самі ці народи-етноси, добре відомі в нашій кра- їні завдяки їх багаторазовим описам вітчизняними авторами, дивним чином взагалі ніяк себе не проявили в буремний переломний час, хоча жодних перешкод для цього ні в політичному, ні в будь-якому іншому плані не було. Таким чином, для наших співвітчизників, які праг- нуть розібратися в природі та динаміці «національної ситуації» і «національного питання» в Іспанії, настав момент, який, якщо не боятися пафосу, можна було б назвати моментом істини, принаймні з’явився привід задуматися про те, наскільки адекватними були колиш- ні, звичні для нас, уявлення про цю ситуацію і це питан- ня. І тоді виявляється, що народів/націй Іспанії в нашому розумінні, тобто чотирьох етносів, один з яких історично панує, а інші пригноблені; які мають національну само- свідомість і внутрішню згуртованість на високому рівні; які впевнені (у кожному випадку) у спільності свого походження, є (знову ж таки в кожному випадку) носія- ми неповторної «національної» культури й мови, і все це незалежно від місця проживання, – що таких спільнот у країні не виявлено. Їх присутність не виражена значуще ні в суспільно-політичному житті Іспанії, ні в суспільній свідомості її мешканців. Не випадково на їх позначення не існує навіть загальноприйнятих «етнічних» назв; не можна ж вважати такими терміни «каталаномовні», «баскомовні» тощо. Назви «баски», «каталонці», «галісій- ці», звичайно, існують і постійно використовуються, але більшість місцевого населення сприймає їх перш за все як номінацію (і самоназву) регіональних спільнот, нероздільно пов’язаних із відповідними регіонами (Країною басків, Каталонією та Галісією). У тому ж ряді, згідно з укоріненою тут традицією, стоять «наварці», «андалузійці», «арагонці», «валенсійці», «канарці» та інші «обласні спільноти». Щодо «іспанців», то це не «панівний етнос», а загальне позначення населення кра- їни, яке постійно проживає на її території. Отже, «іспан- цями» є всі перераховані вище регіональні групи (як і інші, що залишилися неназваними). Існують, звичайно, і нижчі рівні самоототожнення – за рідною провінцією, островом, містом, церковною парафією, селищем тощо. Тобто йдеться про своєрідну територіальну ієрархію земляцьких спільнот: кожен житель країни природним чином належить відразу до кількох «народів», у низці яких кожен наступний, біль- ший, містить попередній як свою складову частину – аж до Іспанії в цілому. Однак дуже важливо відзначити, що, по-перше, в цій ієрархії самоототожнення відсутній такий звичний для нас «етнічний» рівень; по-друге, серед них немає яко- гось «головного», «основного», такого, що підлягає обов’язковій офіційній фіксації (на зразок пам’ятного для всіх у нас «п’ятого пункту») і накладає на його носія якісь обмеження або, навпаки, такого, що обіцяє йому якісь преференції; по-третє, той чи інший рівень само- ідентифікації жителя Іспанії, залишаючись його при- ватною справою, актуалізується залежно від потреб конкретної ситуації. У певний момент на перше місце виходить «патріотизм» стосовно до рідного селища і відчуття єдності з усіма його уродженцями, а іншою значущою для людей є вже тільки їхня регіональна належність, тоді як лояльність до рідної провінції (про- міжної територіальної ланки) вони відчувають досить слабо. Попри це, з часом під дією якихось чинників саме значення рідної провінції в їхніх почуттях може стати превалюючим. Водночас в іншій частині країни динаміка може бути протилежною. Отже, основними колективними суб’єктами вну- трішньоіспанської боротьби за територіальну автоно- мію, за збереження та розвиток своєї історико- культурної (включно з мовною) своєрідності є не міфіч- ні народи-етноси, а регіональні спільноти. Цікаво, що з ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №2 2010 85Олександр Кожановський. Два погляди на «етнонаціональну ситуацію» в Іспанії погляду вітчизняної «теорії етносу» деякі з регіонів кра- їни є «багатонаціональними», як-от Арагон (описува- ний нашими дослідниками як населений іспанцями й каталонцями), тоді як в іспанському контексті всі постійні жителі цієї історичної області, і на їхню власну думку, і в очах навколишніх, є не ким іншим, як «ара- гонцями», і належать до «арагонського народу», неза- лежно від того, яка з трьох мов, що споконвіку існують в різних частинах цього регіону (кастильська, власне арагонська або каталонська), є рідною для них в кож- ному конкретному випадку. Нещодавно відбувся цікавий епізод, досить показовий з огляду на ситуацію, яка нас цікавить. Наприкінці XX ст. Іспанія підписала так звану Рамкову конвенцію про захист прав національних меншин. Перший звіт іспанської сто- рони, поданий до відповідних органів Ради Європи, які контролюють виконання умов зазначеної конвенції, надійшов у кінці 2000 року. Ознайомившись з ним, євро- пейські чиновники сформулювали цілий ряд претензій, адресованих Іспанії. Відомо і визнано офіційними іспан- ськими документами, – наголошували вони, – що різні групи населення Іспанії розмовляють різними мовами і мають яскраво виражені культурні особливості, більше того, в іспанському Основному законі прямо сказано про «національності», які проживають в Іспанії. Чому ж тоді в тамтешніх законодавчих актах немає ані визначення «національної меншини», ані затвердженого списку цих «меншин»? Чомусь не йдеться про них і у звіті іспанської сторони, де згадані лише цигани, становищу яких фак- тично і присвячено весь звіт, ніби інших «національних меншин» в країні не існує! Відповідаючи на критику, іспанська сторона підтверди- ла, що справді жодних «національних меншин» у країні немає, тому не може бути і їхнього списку, і цьому жодним чином не суперечить наявність тут «національностей», адже «національності», згідно з іспанською Конституцією, тотожні «регіонам», просто деякі регіональні спільноти самі захотіли назватися «національностями» (на цей момент так себе ідентифікують у своїх автономних стату- тах Каталонія, Країна басків, Галісія, Валенсія, Андалузія, Канарські та Балеарські острови), але обидві ці назви озна- чають одне й те ж – «територіальну реальність», «певні території зі своїми історичними і культурними особливос- тями». І ті, й інші – складові єдиної іспанської нації, яка від початку передбачає внут рішню різноманітність – соціаль- ну, історичну та культурну. Конституція реально забезпе- чує всі права і свободи громадян країни, їх рівність перед законом; захищає культури, традиції, мови та установи всіх народів Іспанії, тому й немає жодної потреби у визна- нні певних груп населення «національними меншинами». Не є такою «меншиною» і місцеві цигани; просто через ряд несприятливих для цього етносу історичних та інших обставин для забезпечення його прав і свобод необхідно більше зусиль, ніж для «решти іспанців». Саме тому ситуа- цію з циганами іспанська влада вважає за можливе роз- глядати як таку, що певною мірою підпадає під цілі і завдання Рамкової конвенції. Загалом, як зазначила у своїй відповіді іспанська сторона, термін «народ» у внутрішньоіспанському кон- тексті може стосуватися і всієї «іспанської нації», і кож- ної з автономних спільнот, і, зрештою, якихось груп, що вирізняються за істотними ознаками з-поміж біль- шості. Це не заважає, однак, згаданим групам бути органічною складовою як «регіональної спільноти», так і «єдиного іспанського народу» 7. Порівняно недавній (2005–2006) гучний, але благо- получно вирішений конфлікт між загальноіспанською владою і каталонським урядом навколо тексту нового автономного статуту цього регіону наочно ілюструє розуміння обома сторонами проблеми, яку ми розгляда- ємо. У підсумковому документі, схваленому регіональ- ним референдумом, йдеться про «народ Каталонії», під яким розуміють «всіх тих, хто живе і працює» в даному регіоні, без будь-якого натяку на етнічні відмінності в межах цього народу, зокрема на те, що тут, мовляв, є «етнічні каталонці» і представники інших, прийшлих спільнот. Включене до тексту нового статуту непряме та однозначне визначення Каталонії як нації (звернемо увагу на звичне для Іспанії понятійно-термінологічне нерозрізнення території і населення, яке там проживає) вказує не на протиставлення «каталонської нації» (яке розуміють, звичайно ж, як регіональне співтовариство, а не як етнічну спільноту) «іспанській нації», а на праг- нення представити Іспанію як «націю націй», тобто під- вищити в такий спосіб статус регіонів країни, зберігши при цьому її єдність (поки що, згідно з конституцією, термін «нація» закріплений за Іспанією в цілому). Сприйняття «національного питання» в Іспанії у нашій радянській, та й пострадянській суспільно- науковій традиції – один з численних проявів пробле- ми, давно вже усвідомленої і обговорюваної як у вітчиз- няній, так і в закордонній науці, проблемі, яка не втрачає актуальності. Йдеться про несвідоме прагнен- ня вчених-суспільствознавців розглядати досліджува- ний ними народ, який належить до іншої історико- культурної традиції, згідно з тими уявленнями та світо- глядними установками, які стали невід’ємною части- ною інтелектуального доробку цих вчених ще на їхній власній батьківщині, при їх формуванні як особистос- тей і як дослідників. Неминучим наслідком такого під- ходу є «конструювання досліджуваної реальності» 8. Судячи з багатьох ознак, образ Іспанії та її населення у свідомості наших співвітчизників радянського часу є результатом екстраполяції на цю далеку країну істо- ричного досвіду нашої батьківщини, з тим дуже важли- вим місцем, яке посіли в житті окремої особи і суспіль- ства загалом, в політиці та державному устрої наші «народи»/«етноси»/«нації» і яке було усвідомлене як універсальне, притаманне всьому людству. Власне, іспанське «національне питання» в тому вигляді, в якому воно багаторазово описувалося в нашій науко- вій, суспільно-політичній, навчальній та іншій літера- турі, було мимоволі сконструйованим тут за критерія- ми, практично і теоретично важливими для нас, проте аж ніяк не для мешканців Іспанії та іспанської держави, які орієнтувалися у своїх мисленнєвих і поведінкових установках зовсім на інші критерії, на іншу історичну традицію. ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №2 2010 86 Етнокультурна спадщина народів світу в дослідженнях російських етнологів 1 Национальные меньшинства и иммиг- ранты в современном капиталистичес- ком мире. – К., 1984. 2 Див., напр.: Кожановский А. Н. Быть испанцем. Традиция. Самосознание. Историческая память. – М., 2006. 3 Национальные меньшинства и иммиг- ранты... – С. 183 і далі. 4 Трайнин И. П. Современная Испания и ее национально-колониальные пробле- мы. – М., 1933. – С. 5, 6. 5 Див., напр.: Трайнин И. П. Современная Испания…; Пономарева Л. В. Нацио- нальный вопрос в Испании и освободи- тельное движение каталонцев в 1931– 1933 гг. // Из истории освободительной борьбы испанского народа. – М., 1959. 6 Семенов Ю. И. Этносы, нации, расы // http://scepsis.ru/library/id_75.html. 7 Див.: www.coe.inf. 8 Brandes S. Espana como «objeto» de stu- dio: reflexiones sobre el destino del antropologo norteamericano en Espana // Los espanoles vistos por los antropolo- gos. – Madrid, 1991. – P. 240. Примітки переклад ольги поріцької

Два погляди на «етнонаціональну ситуацію» в Іспанії

Репозитарії

Схожі ресурси