Інститут «tata» і зміни функцій італійської сім’ї

В статье на основе эмпирического материала проанализированы некоторые особенности функционирования института «tata». Исследование – анкетирование, опросы и включённое наблюдение – проводилось автором в 2006–2008 годах как среди итальянцев, так и среди иммигранток-«tata», работающих в Италии, в облас...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Фаїс, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2010
Schriftenreihe:	Народна творчість та етнографія
Schlagworte:	Етнокультурна спадщина народів світу в дослідженнях російських етнологів
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37910
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Інститут «tata» і зміни функцій італійської сім’ї / О. Фаїс // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 2. — С. 87-91. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-37910
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-379102012-10-26T12:07:26Z Інститут «tata» і зміни функцій італійської сім’ї Фаїс, О. Етнокультурна спадщина народів світу в дослідженнях російських етнологів В статье на основе эмпирического материала проанализированы некоторые особенности функционирования института «tata». Исследование – анкетирование, опросы и включённое наблюдение – проводилось автором в 2006–2008 годах как среди итальянцев, так и среди иммигранток-«tata», работающих в Италии, в областях Ломбардия, Тоскана, Фриули-Венеция-Джулия, Лацио, Марке, Абруцци, Кампания, Сицилия и Сардиния, отличающихся разной степенью консервативности, приверженности традициям и способности адаптировать социокультурные инновации. The suggested article is an endeavour to analyse some peculiarities of the «tata» institute functioning with the empirical material. The research – a result of polling, questioning and observation – has been carried out by the author amongst as the Italians so the female immigrants-«tata», who work in Italy, through 2006–2008, in the provinces Lombardia, Toscana, Friuli–Venezia–Giulia, Lazio, Marche, Abruzzo, Campania, Sicilia and Sardegna which differ one from another by their conservativeness degree, adherence to the traditions and ability to adapt the sociocultural innovations. 2010 Article Інститут «tata» і зміни функцій італійської сім’ї / О. Фаїс // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 2. — С. 87-91. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37910 347.61/64(450)+173.8–057.56 uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Етнокультурна спадщина народів світу в дослідженнях російських етнологів Етнокультурна спадщина народів світу в дослідженнях російських етнологів
spellingShingle	Етнокультурна спадщина народів світу в дослідженнях російських етнологів Етнокультурна спадщина народів світу в дослідженнях російських етнологів Фаїс, О. Інститут «tata» і зміни функцій італійської сім’ї Народна творчість та етнографія
description	В статье на основе эмпирического материала проанализированы некоторые особенности функционирования института «tata». Исследование – анкетирование, опросы и включённое наблюдение – проводилось автором в 2006–2008 годах как среди итальянцев, так и среди иммигранток-«tata», работающих в Италии, в областях Ломбардия, Тоскана, Фриули-Венеция-Джулия, Лацио, Марке, Абруцци, Кампания, Сицилия и Сардиния, отличающихся разной степенью консервативности, приверженности традициям и способности адаптировать социокультурные инновации.
format	Article
author	Фаїс, О.
author_facet	Фаїс, О.
author_sort	Фаїс, О.
title	Інститут «tata» і зміни функцій італійської сім’ї
title_short	Інститут «tata» і зміни функцій італійської сім’ї
title_full	Інститут «tata» і зміни функцій італійської сім’ї
title_fullStr	Інститут «tata» і зміни функцій італійської сім’ї
title_full_unstemmed	Інститут «tata» і зміни функцій італійської сім’ї
title_sort	інститут «tata» і зміни функцій італійської сім’ї
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Етнокультурна спадщина народів світу в дослідженнях російських етнологів
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37910
citation_txt	Інститут «tata» і зміни функцій італійської сім’ї / О. Фаїс // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 2. — С. 87-91. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv	AT faíso ínstituttataízmínifunkcíjítalíjsʹkoísímí
first_indexed	2025-07-03T19:44:54Z
last_indexed	2025-07-03T19:44:54Z
_version_	1836656251370471424
fulltext	ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №2 2010 87 Проблема трансформації іммігрантів на анклав у складі корінного населення є сьогодні однією з найбо- лючіших та актуальних проблем для багатьох європей- ських країн, й Італія не є винятком щодо цього. Раніше ми вже порушували проблему еміграції з Росії та України 1. У пропонованій статті ми детальніше розгля- немо явище, пов’язане як з імміграцією до Італії, так і зі змінами в соціальному житті та системі традиційних цінностей цієї держави. Йдеться про інститут «tata» (цим словом, запозиченим із дитячої лексики, назива- ють няню) з числа іммігранток. Наш інтерес до цього феномену зумовлений не тільки популярністю зазначеної категорії мігрантів, але й тим, що звернення до послуг «tata» передбачає превалюван- ня оплачуваної «чужорідної» робочої сили в такій ще донедавна «традиційно-домашній» сфері життя італійсь- кого суспільства, як виховання дітей. (Підкреслимо, що Італія – одна з найбільш консервативних європейських країн із міцними традиціями внутрішньокланових зв’язків та взаємодопомоги, яка не допускає сторонніх осіб до вирішення сімейних проблем) 2. Метою нашої роботи є спроба на основі емпіричного матеріалу проаналізувати деякі особливості функціону- вання інституту «tata». Дослідження – анкетування, опи- тування і включене спостереження – здійснювалося автором упродовж 2006–2008 років як серед італійців, так і серед іммігранток-«tata», які працювали в Італії, в областях Ломбардія, Тоскана, Фріулі-Венеція-Джулія, Лаціо, Марке, Абруцці, Кампанія, Сицилія і Сардинія, що різняться мірою консервативності, відданості традиціям та здатності адаптувати соціокультурні інновації. Було опитано 430 італійських сімей, які користуються послу- гами «tata» (у тому числі дітей, їхніх вихованців), і 573 няні. Робота проводилася в рамках проекту з аналізу адаптаційних культурних механізмів сучасного сус- пільства. Його організатором і спонсором був Італо- російський інститут екологічних досліджень (Палермо, Сицилія), при якому було здійснено й обробку даних. Незважаючи на дедалі активнішу роль, яку інститут «tata» відіграє в житті Італії, та глибоку символічність цього явища, він поки що не був висвітлений ані в пресі, ані в літературі 3. Це можна пояснити тим, що феномен «tata» досить «молодий»; окрім того, його вив- чення пов’язане з певними труднощами, наприклад, щодо статистичного підрахунку мігрантів, оскільки серед них багато нелегалів. Наше дослідження інститу- ту «tata», попри всю скромність його масштабів, поки що є першим, присвяченим цій темі. На думку вчених, саме «народження на світ» і попу- ляризація інституту найманої няні в Італії є явищем новим, що з’явилося в кінці ХХ ст. та пов’язане із кри- зою традиційної італійської родини 4. Зокрема, його виникнення пов’язують з «падінням» інституту «італій- ської мами» – «la mamma italiana» (термін, який давно ввійшов у науковий обіг) 5. Традиційно «італійська мама» – це жінка, яка не працює і «запрограмована» виключно на ведення господарства та виховання дітей, яким повністю себе присвячує. Вона контролює життя родини і дітей, причому часто ці функції конт- ролю зберігаються й тоді, коли діти дорослішають 6. інститут «tata» і зміни функцій італійської сім’ї Oksana Faiis. The «Tata» Institute and the Changes of the Italian Family Functions The suggested article is an endeavour to analyse some peculiarities of the «tata» institute functioning with the empirical material. The research – a result of polling, questioning and observation – has been carried out by the author amongst as the Italians so the female immigrants-«tata», who work in Italy, through 2006–2008, in the provinces Lombardia, Toscana, Friuli– Venezia–Giulia, Lazio, Marche, Abruzzo, Campania, Sicilia and Sardegna which differ one from another by their conservativeness degree, adherence to the traditions and ability to adapt the sociocultural innovations. Keywords: family, family communication, migrant, polycultural tradition. Оксана Фаис. институт «tata» и изменения функций итальянской семьи В статье на основе эмпирического материала проанализированы некоторые особенности функционирования института «tata». Исследование – анкетирование, опросы и включённое наблюдение – проводилось автором в 2006–2008 годах как среди итальянцев, так и среди иммигранток-«tata», работающих в Италии, в областях Ломбардия, Тоскана, Фриули-Венеция- Джулия, Лацио, Марке, Абруцци, Кампания, Сицилия и Сардиния, отличающихся разной степенью консервативности, при- верженности традициям и способности адаптировать социокультурные инновации. Ключевые слова: семья, семейное общение, мигрант, поликультурная традиция. оксана фаїс УДК 347.61/64(450)+173.8–057.56 ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №2 2010 88 Етнокультурна спадщина народів світу в дослідженнях російських етнологів Не маючи на меті ні проаналізувати передумови кризи інституту матері чи появу інституту няні в Італії, ні дослідити зміни італійської родини в цілому, ми звернемося безпосередньо до емпіричного матеріалу, що висвітлює феномен «tata». У дослідженій групі «tata» превалювали українки (більше 60 %), 25 % становили румунки, 21 няня була з Молдови (менше 0,5 %), а решта 67 жінок прибули з Латинської Америки (37 осіб), Польщі (8 осіб), Сербії (2 особи), Росії (6 осіб), Марокко (8 осіб), Філіппін (2 особи), Шрі-Ланки (1 особа), Сомалі (2 особи) та Естонії (1 особа); 89 % «tata» (510 осіб) мали дітей, яких залишили на батьківщині; 22 % нянь ще не взяли шлюб, а 78 % були розлучені. Усі респондентки мали середню освіту: 75 % повну, 25 % – незакінчену; 73 % жінок першої групи продовжи- ли навчання: 51 % з них мали закінчену вищу освіту (у тому числі 94 українки, 23 румунки, 13 молдованок і т. д.). Незакінчену вищу або середню спеціальну освіту здобули 154 жінки (135 українок, 6 румунок і т. д.). Шестеро мали докторський ступінь (2 українки, 1 молдо- ванка, 2 росіянки та 1 естонка), 13 нянь – кандидатський ступінь (4 українки, 2 полячки, 2 росіянки, 3 перуанки, 1 молдованка, 1 сербка) з різних галузей науки. Усі жінки (98 %) причинами еміграції назвали без- робіття, економічну та політичну нестабільність на батьківщині, військові дії тощо. Фігурували також при- чини особистого характеру – розлучення, необхідність утримувати дітей і старих батьків, бажання накопичи- ти гроші для придбання бажаної речі або для вирішен- ня проблем зі здоров’ям тощо. Анкета містила й ряд пунктів щодо мовного питання: знання італійської мови на момент початку роботи, міра володіння нею, оскільки специфіка діяльності «tata» передбачає тісний контакт із дитиною. Відповідь «вільно володію, можу говорити і писати без словника» дали 12 %, «знаю добре» – 39 %, «володію слабо» – 8 % нянь. У жінок з Румунії, Молдови, країн Латинської Америки, з огляду на спорідненість румунської, мол- давської та іспанської мов з італійською, оволодіння останньою відбувалося легше. Їм також простіше було досягнути взаєморозуміння з дитиною, ніж представ- ницям інших регіонів. Один із пунктів анкети стосувався мови спілкування з дитиною у разі недостатнього знання італійської мови. Як визнали самі няні, у ряді випадків дитина-вихованець зростає практично в двомовному середовищі. Неля, українська няня Б’янки (Рим, Лаціо), розпові- дає, що, хоча вона й володіє італійською, у «хвилини ніжності» до дитини починає спілкуватися з нею росій- ською чи українською мовою, тому дівчинка розви- вається в атмосфері тримовності. Подібне говорить і Марісоль із Колумбії (35 років), няня п’ятирічного Філіппо (Анкона, Марке). Вона слабко володіє італійсь- кою, але наймачі не були цим збентежені і запропону- вали їй спілкуватися з хлопчиком «якою завгодно мовою», аби вона повністю ним опікувалася. Батьків дитина бачить рідко, залишаючись увесь час із нянею, а тому неминуче занурюється в нове мовне середови- ще, внаслідок чого краще говорить іспанською, ніж італійською. Молдованка Людмила (43 роки), яка працює в Чефалу (Сицилія), розповідає, що її вихованка «бала- кає як італійською, так і молдовською, оскільки я італійську знаю дуже слабко. І так відбувається у всіх наших, хто погано говорить італійською – “їхні” діти вже говорять не тільки своєю, але й нашою мовою». Близько 32 % нянь дали схожі відповіді, і ми вважаємо за доцільне вести мову про тенденцію переходу від монокультурної традиції до полікультурної, що останнім часом намітилася в італійському суспільстві. Крім того, більшість респонденток (91 %) відзначають, що навіть низький рівень володіння італійською не перешкоджає налагодженню стосунків із дитиною, і що на «успіх» у цій справі впливають чинники іншого характеру – емоцій- ного, сентиментального та психологічного. Значний інтерес викликають відповіді «tata» на питан- ня анкети про спонукальні причини вибору роботи няні. Усі жінки, які мають дітей, вказали, що в Італії шукали подібну роботу, тому що «контакт із дитиною дозволяє частково вгамувати тугу за власними дітьми». Цікаво, що й бездітні няні висловлювалися на користь роботи з дітьми, тому що вона «душевніша, живіша». Пошук людяності, потреба віддавати й отримувати любов, уникнення самотності, що оточує емігранта на чужині, зафіксовані у відповідях 89 % опитаних нянь. Показовою є відповідь Паули з Еквадору (36 років), яка працює в Мілані (Ломбардія), а вдома залишила десятирічного сина: «Іноді хочеться послати все до бісової матері, але відводиш душу з чужими дітьми». Росіянка Жанна (45 років), мати двох дітей, яких вона змушена була залишити у Володимирі з колишньою свекрухою, сказала, що, коли їй запропонували на вибір – працювати нянею або доглядальницею в приватному будинку, вона вибрала перше, незважаючи на меншу зарплату. Хоч атмосфера в домі роботодавців виявилася не найкращою, вона каже, що не шкодує про свій вибір, оскільки «діти ж ні в чому не винні, я відпочиваю душею з ними, а вони зі мною». Більшість нянь-матерів, розповідаючи про причини свого вибору і про «віддачу» чужим дітям, пов’язують її з почуттям провини, яке вони відчувають стосовно власних вимушено покинутих дітей, яким «недодали ласки». Характерна відповідь Еліни з Кишинева (37 років), яка залишила вдома десятирічну дочку під опікування рідних: «Ми про цих піклуємося, тому що наші далеко. Їм ми надсилаємо іграшки, одяг, а любити можемо цих. Це компенсація, розумієш? У всіх нас комплекс провини. Недолюбила там, так тут якусь бідолаху долюблю». Анкета містила низку питань, які ми вважали досить формальними, наприклад, про взаємини нянь із роботодавцями або про графік роботи «tata». Однак у ході опитування саме вони відіграли роль каталізатора, викликавши до життя бурхливі одкровення респонденток, та вказали на ряд явищ, що свідчать про кризу багатьох традиційних інститутів італійського суспільства, у тому числі й родини з її звичними ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №2 2010 89Оксана Фаїс. Інститут «tata» і зміни функцій італійської сім’ї функціями, і вже згаданого інституту «італійської матері», яку вимушено замінює наймана прислуга іноетнічної та інокультурної належності. Пропонуємо розглянути інтерв’ю самих іммігранток. Хадіджа із Сомалі (зоотехнік, 28 років), яка працює в Римі, розповіла: «Господиня – моя ровесниця. Вона працює, а в інший час зайнята собою. Чоловіка її й не бачу: він працює далеко і повертається поночі. Мене найняли, аби я займалася Леонардо; йому 20 місяців. У будинку є куховарка, але для малюка готую я, і годую його я. Господиня до хлопчика підходить вранці, перед роботою, а ще по неділях увечері, але не часто. Він увесь час зі мною, і останнім часом він почав називати мене мамою, як і її. Я їй сказала про це, а вона розсміялася і сказала, що це нічого, вона не ревнує». Евіта з Перу (34 роки), яка в Неаполі (Кампанія) в заможній родині опікується Мартою (2,5 роки), розпові- ла: «Господиня каже доньці, що в неї дві мами – білява і чорнява, тобто я. Ми з Мартою разом із ранку до ночі. Мене наймали як няню, що приходить, але зараз я їм потрібна весь час. Синьйора не працює, однак вона жод- ного разу навіть підгузка Марті не поміняла. До мене їй допомагала свекруха, але потім їй набридло. Дівчинка називає мамою мене, але господиня не ревнує, її це вла- штовує». Полячка Ельжбета (48 років), яка працює в Удіне (Фріулі-Венеція-Джулія), повідомила: «Італійки такі дивні... Вони не годують дитину грудним молоком, тому що непокояться за форму бюста, в паніці тікають, побачивши дитячі випорожнення. А плач дитини дово- дить їх до істерики. Ось, наприклад, мій малюк, йому 6 місяців... Я його годувала дитячою сумішшю, тому що хазяйка перестала його годувати материнським моло- ком, коли йому був місяць. Ми з ним рідко бачимо його батьків, вони не зносять його плачу. Він іграшка для них: приходять гості, і тоді мені наказують його винес- ти, нарядного і красивого». Українка Галина (33 роки) працює в Палермо (Сицилія). Тримає на руках Джованну (10 місяців), у малечі замазані щічки. Няня каже: «Наша мама була б уже в істериці, вона ніколи не знає, що їй робити, і завжди кличе мене. Їй 27 років, а чоловікові – 55, і він вимагає, аби всю увагу приділяли йому. Я у них “за все”, без мене будинок би розвалився. Але піти мені важко, любити дрібноту ніхто не буде, як я». Роза, медсестра з Еквадору (38 років), поділилася, що дванадцятирічний Лука (Кальярі, Сардинія) швид- ко звик до неї. «Але він не симпатію відчуває, бай- дужість. Надто багатьох нянь він змінив і навчився захищатися... Його мати купує готові страви, з тих, що розігріваються за три хвилини в мікрохвильовці. Їхній Лука не їсть, він кричить, що це гидота, і вимагає те, що готую я... Його сестра, Аньєзі, якій 15 років, робить, що хоче; батьки її не контролюють, а я для неї порожнє місце. Вона вважала себе потворою, виривала в себе волосся, і тоді я відвела її до психолога. Після цього вона стала водити до себе хлопчиків, кожні три дні у неї хтось новий. Її мати сказала, що це нормально в такому віці і наказала мені розібратися. Але дівчинка наче глуха... Я тільки переконала її приймати протиза- плідні пігулки... Лука начебто маленький, але коли приходять його друзі, у нього ніби біс вселяється. Вони кричать, носяться, відкривають порносайти в комп’ютері. Якщо я намагаюся його зупинити, він вигукує лайливі слова. До батьків звертатися марно – вони кажуть, щоб розібралася я, оскільки мені за це платять... Усі спроби поговорити з ним даремні, він відвик від розмов, усе тримає в собі. Я втомлююся від нього, але мені його шкода. Дитина росте покаліченою, але винні батьки. Ось недавно він повинен був написа- ти твір вдома, але відмовився, сказав, що напише, якщо батьки поведуть його в піцерію. Вони сходили з ним, і я вперше за тривалий час бачила його щасливим». Паула з Болівії (32 роки) працює в Катанії (Сицилія) в заможній родині, опікуючись шестирічною Беатріче. «Якщо дівчинка співає або галасує, мати каже, що вто- милася і йде на сеанс масажу. На дочку вона кричить, а батько до неї навіть не підходить, він обожнює свою собаку. Він дозволяє їй спати у своєму ліжку, на Різдво він повісив на ялинку для собаки печиво, на Новий Рік замовив спеціальну вечерю для свого улюбленця. Він пояснив, що доньці пощастило, адже вона росте поряд з твариною і навчиться соціалізуватися раніше, ніж інші діти». Румунка Лариса (44 роки), яка працює в Мілані (Ломбардія), розповіла: «Лодовико, йому 11, він наче сказився, підпалює поштові скриньки, мочиться з бал- кона на голови перехожих, розбиває вази на сходах, мучить кішок. Зі мною він ще говорить, а батьків штов- хає ногами і кусає. Вони мене вражають: ані спроб поговорити з ним, ні візитів до психолога, ні покарань. Вони вимагають, щоб він не дошкуляв їм, і відкупову- ються від нього грошима». Її підтримує Ельза (Венесуела, 37 років), няня тринадцятирічного Мірко (Флоренція, Тоскана) із заможної родини: «Хлопчик потребує роз- мов із батьками, спілкування, а вони дарують йому натомість дорогі речі. Коли їх немає, він шматує всі ці подарунки. У ньому вирує злість, і коли йому погано, він вмикає музику так, що в мене закипають мізки. Я іноді думаю, що через рік-два він може стати вбив- цею, ґвалтівником, повним “відморозком”... Коли він щось накоїть у школі, до вчителів завжди ходжу я сама, рідні ніколи. Що буде, коли я поїду? Я все намагаюся його розговорити, щоб йому було легше, але він не вміє розкриватися, він маленьке вовченя... А як він ставить- ся до дідів – жах! До мене приїхав син, він був просто в шоці від побаченого. Ми родом з бідної країни, з безліч- чю проблем, але в сім’ях повага до старших і увага до дітей ще зберігаються. Син каже, що Мірко поводиться з рідними, ніби вони ганчірки для підлоги. Найстрашніше, що з такими речами я вже стикалася в Італії». Ми навели лише фрагменти деяких відповідей, які промовисто, на нашу думку, свідчать про кризу інсти- туту сім’ї в Італії, про відчуженість батьків і дітей, про ізоляцію та самотність останніх. Слід зазначити, що подібні відповіді дали 66 % усіх опитаних нянь. Окрім того, інші 34 % «tata», хоч і працювали в сім’ях із більш здоровим, на перший погляд, морально-етич- ним мікрокліматом, у яких батьки значно більше (і ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №2 2010 90 Етнокультурна спадщина народів світу в дослідженнях російських етнологів якісно по-іншому) спілкувалися з дітьми, також під- креслювали свою «чільну» роль у вихованні дітей. Це підтверджують багато фактів: і часте звертання «мама» дитини до «tata» (про це зазначали 40 % нянь у цій підгрупі), проти чого не заперечували біологічні матері, і факт повної зайнятості няні, і її моральна та фізична віддача дітям (56 % опитаних мали готувати їжу дитині, годувати її, гуляти з нею, проводжати до школи, допомагати у виконанні домашніх завдань, водити до лікаря, спілкуватися з учителями, проводити дитячі свята та урочистості, організовувати дозвілля дітей тощо). Вражає те, що, за визнанням 58 % нянь цієї підгрупи, це саме підтверджують відповіді їхніх опитаних вихо- ванців: саме до «tata» діти звертаються в першу чергу з наболілим – від питань успішності в школі до більш інтимних проблем психологічного, фізіологічного, емо- ційного плану, оскільки їм немає з ким поговорити в родинному колі. Переважна більшість «tata» (79 %), говорячи про причини можливого неблагополуччя в сім’ях, у яких вони працюють, бачили «корінь зла» саме у відсутності спілкування батьків і дітей, а 52 % нянь відкрито звину- вачували батьків своїх вихованців у відсутності еле- ментарної турботи про дітей. Таким чином, няня як представник соціального інс- титуту в Італії, крім виконання своїх прямих обов’язків – допомоги матері дитини у виконанні її батьківських функцій – починає сама виконувати ці функції, пере- кладені на її плечі біологічними батьками дитини. Про наявність в Італії цієї тенденції свідчать і відповіді пред- ставників опитаних сімей, у яких працюють няні, зок- рема й самих вихованців. Лише в 39 % випадків необхідність звернутися до пос- луг няні зумовлена фактом роботи матерів, тоді як 61 % опитаних мам пояснювали необхідність наймати «tata» потребою «займатися собою», «гармонійно розвивати свою особистість», «приділяти більше уваги чоловікові» – потребою, підкріпленою фінансовими можливостями придбати платну послугу догляду за дитиною та її вихо- вання. Понад 65 % опитаних матерів вважали закономір- ним той факт, що няні піклувалися не тільки про фізич- не здоров’я дітей, а й про їхній моральний стан – спілку- валися з ними, вникали в суть проблем, займалися їхніми шкільними справами, а близько 50 % жінок під- твердили знання, що «мамою» їхні діти однаковою мірою називають і їх, і нянь, або тільки нянь, і повідо- мили, що це не викликає в них тривоги або ревнощів, адже свідчить про те, що їхнім дітям добре. Лише 3 % матерів (усі вони належать до тих «жінок, які працюють», тобто вимушено довіряють своїх дітей няні) висловили своє занепокоєння та засмучення через те, що їхньою дитиною опікується хтось інший, а отже, справедливо отримує дитячу любов і подяку. Проте вражає позиція переважної більшості бать- ків дітей, яких виховують няні. 70 % їх підтвердили, що не можуть знайти час для спілкування з малечею через граничну зайнятість і висловили своє позитив- не ставлення до спілкування дітей із нянями; 52 % батьків вважали, що проводити з дітьми час не обов’язково для батьків, але це є одним із обов’язків «tata», оскільки їм за це платять, тоді як обов’язок батьків – забезпечити дітям майбутнє, а не розміню- ватися на сьогодення; 54 % вважали, що надлишок уваги негативно позначається на взаєминах дітей із батьками, бо обмежує життя останніх і згубно впли- ває на поведінку дітей. Слід враховувати, що більшість опитаних нами родин (72 %), які винайняли няню, належать до середнього й вищого класу, причому представники 60 % сімей – це інтелігенти, що повинно було б гарантувати наявність у них високого рівня культури, сердечності та подібних якостей. Позитивно оцінили явище наймання няні і 90 % бабусь та дідусів з опитаних родин: наявність няні, яка виконує значну частину сімейних обов’язків у справі виховання дітей, дозволяє їм, так само, як і батькам дитини, «жити своїм життям», оскільки вони «свою справу зробили, дітей виростили». Той факт, що в Італії стає поширеною практика пов- ного заміщення батьків (матері) представницями інс- титуту «tata», підтверджують і відповіді дітей, якими опікуються няні. Опитування вихованців (104 дитини у віці 5–14 років) проводилося з дозволу батьків та за умови бажання самої дитини говорити без примусу. Хотілося б подати кілька уривків з інтерв’ю. Розповідає восьмирічний Леолука (Аквіла, Абруцці), єдина дитина в заможній родині, яку виховує няня з України: «У мене зараз мама Рита, а ще є Маріза [в бесіді Леолука називає біологічну матір на ім’я, а звернення “мама” приберігає для няні. – О. Ф.], але займається мною мама Рита. Ми навіть подорожувати їздили удвох – до Англії і Швейцарії. А Марізу я бачу на свята, і тата, і бабусю, вони весь час кудись їздять. Мама Рита – мій найкращий друг, я їй все можу розповісти, а вона каже, що я молодець і що вона пишається мною». Під час роз- мови з дитиною присутня мати, яка спокійно сприймає сказане сином. Вона каже, що дружба з батьками прихо- дить з віком, і що любов до біологічних родичів закладе- на в кожній людині генетично. Джанфранко, 7,5 років (Анкона, Марке), єдина дити- на в родині лікаря, яку протягом трьох років виховує няня з молдови, розповів: «Маріанна [няня. – О. Ф.] мене вчить, каже, що правильно і що ні, повторює, що я маленький чоловік і що я повинен вирости вихова- ним. Але з нею цікаво, навіть з уроками веселіше, навіть в церкву ходити, вона відповідає на будь-яке моє запитання і не злиться, як мама, коли я щось питаю. Вона мене вчить любити маму, тата і бабусю, говорити з ними, розповідати про себе. А чого я буду говорити з ними, коли вони говорять тільки між собою, а мене виганяють у дитячу». Албіна (11 років), вихованка няні із Сербії, єдина донька в родині університетського викладача в Палермо (Сицилія): «Зорька [няня. – О. Ф.] така гарна! Я більше її люблю, ніж маму. З нею можна поговорити і про Бога, і про школу, і про хлопчиків. Без неї я весь час залишалася ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №2 2010 91Оксана Фаїс. Інститут «tata» і зміни функцій італійської сім’ї вдома сама, мама їздила у своїх справах... У неї вдома є син, але я не хочу, щоб вона до нього поверталася, нехай залишиться зі мною і потім ростить моїх дітей. Коли я вийду заміж, хочу, щоб вона жила зі мною і моїм чолові- ком, ми її будемо любити і не кинемо, коли вона стане старенькою». Мати Албіни, яка була присутня під час розмови, сказала, що вона рада, що у дочки є така «іграшка», як «tata», і що наявність няні, так само як і наявність собаки або взагалі тварин у будинку [sic! – О. Ф.], сприяє швидкій соціалізації дитини. Джозуе (10 років) і Б’янку (14 років), брата і сестру (Нуоро, Сардинія) з родини комерсантів, вже протягом п’яти років виховують няні, остання з Румунії. «З “tata” взагалі чудово, з останньою, Урсулою, особливо. Вона нам, як мати. Мама втомлюється в магазині, зриваєть- ся і кричить на тата і на нас. Добре, що ми батьків мало бачимо [! – О. Ф.], з “tata” краще. Урсулу всі наші друзі обожнюють, вона така класна, з нею про все можна поговорити!» Розповідає шестирічна К’яра (Мілан, Ломбардія), мати якої – домогосподарка, а батько – власник картин- ної галереї: «Мама Евіта весь час зі мною, більше Анни, хоч Анна мене народила. Я б поїхала з мамою Евітою до неї додому, вона дуже добра, і ми весь час разом, я люблю її... Вона ніколи не лається, навіть коли я кричу або кидаю іграшки. Вона мене вчить малювати, і уро- кам, і читати, тільки телевізор не дозволяє на весь день, але я на неї не серджуся. А Анна в ті дні, коли мама Евіта вихідна, вмикає мені мультики на весь день і займається своїми справами... Тато? Він грає зі мною і з собакою Балу, але зрідка. Балу теж любить маму Евіту, як я. Ми втрьох – сім’я». Свідчення довірливих взаємин із нянею наводять більшість опитаних дітей (79 %); лейтмотивом в опи- сах спілкування з нянею у дітей звучить тема спілку- вання, душевних контактів, відсутніх у спілкуванні з родичами. Це підтверджують і няні, також відзнача- ючи потребу дітей у спілкуванні, у тому числі й вер- бальному, і не менш гостру потребу в любові, яку не задовольняє сім’я. Показовим є те, що 50 % батьків не надають належного значення фактору спілкуван- ня з дитиною, вважаючи його несуттєвим у процесі виховання. Отже, на наш погляд, Італія переживає гостру кризу сімейних відносин, що стосується як інституту сім’ї, так і функцій матері, батька та дідів. На зміну їм прийшла няня іноетнічного походження, яка взяла на себе обов’язки з виховання дитини, які раніше були розподілені між членами родини. Мова йде не лише про «матеріальні» обов’язки, але й «обов’язки» у сфері емоцій, почуттів і відносин, що раніше вважа- лися суто родинно-сімейними. Саме «tata» дає дітям уроки загальнолюдських цінностей у суспільстві, яке значно підмінило їх цінностями індивідуалістичного характеру. Крім того, саме «tata» дарує італійським дітям любов. Лапідарно це висловила Доріс, «tata» з Еквадору: «Італійці забули, що дітей, незалежно від їхніх успіхів, треба любити просто за те, що вони – дар Божий». Показово, що перекладання функцій родини / матері на плечі нянь простежується не тільки в урбанізовано- індустріальних, модернізованих областях італійської Півночі, але і в таких регіонах, як Сицилія, Сардинія та Кампанія, де традиції та вікові уклади, у тому числі й у сім’ї, ще донедавна здавалися непорушними. Це доводить масштабність соціальних змін, які переживає Італія, зокрема й у сімейній сфері, а також тенденцію створення нової моделі сім’ї, у якій з’являється нова поліфункціональна особа – представниця інституту «tata». 1 Фаис О. Д. Эмиграция из России и Украины в Италию: некоторые аспекты феномена // Меняющаяся Европа. Проблемы этнокультурного взаимо- действия. – М., 2006. – С. 119–135. 2 Donolo C. L’erosione delle basi morali della societa italiana // Quaderni di Sociologia. – 2005. – XXXVIII–XXXIX. 8. – Р. 56, 57. 3 Єдиний виняток – виданий у 2008 році роман Д. Россі «Мрії Аліни», побудова- ний на інтерв’ю «tata» і розповідях дітей, яких виховують «чужоземні» няні: Rossi D. Isogni Alina. – Udine, 2008. 4 D’Amelia M. (a cura di). Storia della maternita. «Storia e societa». – roma, 1997. – P. 175–177. 5 D’Amelia M. (a cura di). Storia della mater- nita italiana. – Bari, 2003. – P. 39–41. 6 Там само. Примітки переклад олени Таран

Інститут «tata» і зміни функцій італійської сім’ї

Institution

Ähnliche Einträge