У підмурівок шевченкознавства

Рецензія нка навчальний посібник: Тарас Шевченко у прижиттєвій критиці (1839–1861). Бібліографія. Матеріали : навчальний посібник / Упорядник В. Іскорко-Гнатенко. – К., 2009. – 324 с. (виданий Інститутом філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка до 195-ліття від дня народже...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Яременко, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2010
Schriftenreihe:	Народна творчість та етнографія
Schlagworte:	Розвідки, рецензії та польові матеріали
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37926
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	У підмурівок шевченкознавства / В. Яременко // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 3. — С. 117-121. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-37926
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-379262012-10-26T12:08:49Z У підмурівок шевченкознавства Яременко, В. Розвідки, рецензії та польові матеріали Рецензія нка навчальний посібник: Тарас Шевченко у прижиттєвій критиці (1839–1861). Бібліографія. Матеріали : навчальний посібник / Упорядник В. Іскорко-Гнатенко. – К., 2009. – 324 с. (виданий Інститутом філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка до 195-ліття від дня народження поета). 2010 Article У підмурівок шевченкознавства / В. Яременко // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 3. — С. 117-121. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37926 uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Розвідки, рецензії та польові матеріали Розвідки, рецензії та польові матеріали
spellingShingle	Розвідки, рецензії та польові матеріали Розвідки, рецензії та польові матеріали Яременко, В. У підмурівок шевченкознавства Народна творчість та етнографія
description	Рецензія нка навчальний посібник: Тарас Шевченко у прижиттєвій критиці (1839–1861). Бібліографія. Матеріали : навчальний посібник / Упорядник В. Іскорко-Гнатенко. – К., 2009. – 324 с. (виданий Інститутом філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка до 195-ліття від дня народження поета).
format	Article
author	Яременко, В.
author_facet	Яременко, В.
author_sort	Яременко, В.
title	У підмурівок шевченкознавства
title_short	У підмурівок шевченкознавства
title_full	У підмурівок шевченкознавства
title_fullStr	У підмурівок шевченкознавства
title_full_unstemmed	У підмурівок шевченкознавства
title_sort	у підмурівок шевченкознавства
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Розвідки, рецензії та польові матеріали
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37926
citation_txt	У підмурівок шевченкознавства / В. Яременко // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 3. — С. 117-121. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv	AT âremenkov upídmurívokševčenkoznavstva
first_indexed	2025-07-03T19:45:48Z
last_indexed	2025-07-03T19:45:48Z
_version_	1836656308425588736
fulltext	117117 Розвідки, рецензії та польові матеріали 24 Вархол Н. Культ води в обрядовості русинів- українців Словаччини // Jazykovedný zborník vedeckých štúdií venovaný životnému jubileu doc. PhDr. Zuzany Hanudeľovej, CSc. – Prešov, 2009. – S. 462–477. 25 Varcholová N. Dary a obdarovania v ľudovej slovesnosti Ukrajincov-Rusínov Slovenska // Studie Slováckeho múzea. Č. 12.– Uherské Hradište, 2007. – S. 185–194. 26 Varcholová N. Telo v slovesnom folklóre Rusínov- Ukrajincov Slovenska // Sborník materialů vědecké konference Tělo jako kulturní fenomen. – Uherské Hradiště, 2010 (у друці). 27 Varcholová N. Z výročných a rodinných obyčajov v Ruských Pekľanoch // Zborník materiálov medzinárodnej vedeckej konferencie Blahoslavený biskup Pavol Peter Gojdič (1888–1960) v súradniciach času a doby. – Prešov, 2007. – S. 210–235. 28 Varcholová N. Tradičná duchovná kultúra v obci Hrabské // Zborník prednášok z vedeckej konferencie Reflexia jednoty v diele a pôsobení blahosloveného biskupa Vasiľa Hopka (1904– 1976). – Prešov, 2009. – S. 201–223. Пригадалося, що основне завдання для тек- стології перед виданням тексту – це вивчення його історії [4, с. 8]. Для розвитку гуманітарис- тики таким мірилом є відмінне знання бібліо- графії – систематизованих переліку літератури чи опису книг і видань на яку-небудь тему або з певної галузі знань. У літературознавстві – це передусім бібліографія видань творів визначних письменників з відповідними матеріалами про них. В епоху, коли інформаційний потік дедалі ін- тенсивніший, бібліографія вбезпечує від ситуації «винайдення велосипеда» і сприяє концентрації уваги й зусиль науковців у необхідному напря- мі. Особливо важливо мати чітко коментовану бібліографію прижиттєвих видань про геніальних постатей у культурі. Адже це не лише вможлив- лює з’ясування сприйняття певної людини її су- часниками, але й дозволяє здійснити відповідні порівняння, пов’язані з нашою епохою, що є та- кож одним з аспектів перевірки даної особистості саме на геніальність. З огляду на вищевикладене вітаємо появу книги «Тарас Шевченко у прижит- тєвій критиці (1839–1861). Бібліографія. Матері- али», видану як навчальний посібник Інститутом філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка до 195-ліття від дня наро- дження поета. З коментарями та покажчиками книгу сумлінно впорядкувала завідувачка на- вчальної лабораторії шевченкознавства Інсти- туту філології В. Іскорко-Гнатенко. У короткому вступі вона повідомила, що в посібнику лише «… зроблено спробу з можливою повнотою охопити і систематизувати наявний дру кований матеріал прижиттєвих відгуків про Т. Шевченка (статті, рецензії, повідомлення, перекази, замітки, згад- ки, присвяти, листи), розкиданих по тогочасних періодичних та книжкових виданнях, переважно малодоступних» [5, c. 3, 4]. Тим часом структура книги ніби вже «програмує» розлогий зачин. Вона складається із чотирьох розділів: перший – при- життєві публікації та видання Шевченкових тво- рів (1840–1861); другий – прижиттєві переклади творів Т. Шевченка у світі (1856–1861); третій – бібліографія «Т. Шевченко в оцінці прижиттєвої критики (1839–1861)»; четвертий (понад 80 % обсягу книги) – матеріали до бібліографії, поданої в попередньому розділі. У хронологічний перелік прижиттєвих публікацій увійшли також видані роботи Шевченка-художника. Такий підхід є ціл- ком прийнятним з огляду на те, що його поетична й малярська творчість перебували в органічному зв’язку і мали єдине спрямування [6, с. 118]. Деякі зазначені в першому розділі позиції ав- торка супроводжує цінною довідкою, що розширює наше уявлення про видання та відсилає за додат- ковою інформацією про нього. Уважаємо, що до- цільно виробити виразніший шаблон подачі таких відомостей про прижиттєві публікації та видання Василь Яременко У ПІ Дм У РІВОК ШЕВЧЕНКОзН А ВСТВА Тарас Шевченко у прижиттєвій критиці (1839–1861). Бібліографія. Матеріали : на- вчальний посібник / Упорядник В. Іскорко-Гнатенко. – К., 2009. – 324 с. 118118 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2010 Шевченкових творів. Зокрема, передусім цікавить, наскільки видане узгоджувалося з авторським ба- ченням. Утім, це вже царина текстології, а не бібліо- графії. Можливо, що в номенклатуру прижиттє- вих видань ще можна було б включити рукописну збірку українською мовою в польській транскрипції «Wirszy T. Szewczenka», але чи раціо нально подава- ти (у рецензованому виданні) написану в Седневі передмову для нової поетичної збірки під умовною назвою «Другий Кобзар», підготовка якої так і не була завершена? Натомість варто було б згадати видану в Москві книгу «“Украинские народные предания”, кн. 1. Собрал П. Кулиш. “Универси- тетская тип., 1847, 90 с.”», де вміщено оповідання «Запорожці прийдуть було з Січі в Київ» з приміт- кою «чув від Т. Г. Шевченка» і першу публікацію майже тотожного тексту в «Киевских губернских ведомостях» (3 січня 1847 р. – № 1. – С. 42, 43) в опису невідомого автора з Межигір’я [10, с. 329, 330, 579 (примітка)]. Зауважимо, що хоча «Укра- инские народные предания» і були надруковані О. Бодянським, однак через процес над кирило- мефодіївцями ввесь наклад конфіскували, пустив- ши в продаж лише 1893 року [7, с. 23 (примітка)]. Тому в прижиттєвій бібліографії раціонально було б умістити й публікацію одного з усних оповідань Т. Шевченка як свідчення фіксації ним і такого виду усної народної творчості. Принагідно нагадаємо, що автор цих рядків свого часу повідомляв про відмін- ність текстів оповідання в публікації П. Куліша та в «Киевских губернских ведомостях» лише двома- трьома незначними фразами [12, с. 8], але в ново- му виданні повного зібрання творів Т. Шевченка в коментарях знову читаємо: «Розповідь Шевченка, очевидно, відтворена неточно» [10, с. 579]. Якщо до бібліографії подавати й ціл- ком укладені авторські рукописні збірки, то обов’язково потрібно включити найвеличнішу з них – «Три літа» [11], яка тоді була приречена лише на «самвидав». Загалом подана в книзі бібліографія при- життєвих публікацій та видань Шевченкових творів ще раз нагадує: Т. Шевченка не можна вважати щасливцем, якому поталанило ви- дати свої твори належним чином. Шевченкові «думи-квіти» з труднощами пробивалися до українського читача. це стосується і сприйнят- тя його текстів представниками інших народів, про що переконливо розкрито в другому розділі аналізованої книги. Так, дізнаємося, що 1856 року з’явилися перші переклади Шевченкових творів російською мовою, а 1860 – чеською і польською. Проте й вони, як свідчать пере- кладені російською мовою назви, утіхи творцю оригіналів не принесли б, радше навпаки. При- пускаємо, що Т. Шевченко міг би погодитися із суворою оцінкою П. Грабовського, який, аналі- зуючи вже друге, виправлене й доповнене, ви- дання книги «Кобзар Тараса Шевченка в пере- воде русских поэтов, изданном под редакцией Н. В. Гербеля» (Петербург, 1869), категорично висловився: «Що-бо справді становлять ті пере- клади? Не більш, не менш, як звичайне віршо- мазання, котрого б, може, ніякий московський орган не надрукував, коли б над ним не стояло невмируще ім’я славного Тараса» [1, с. 137]. Третій розділ рецензованого видання поділений за мовною ознакою на українську, російську, поль- ську, чеську, словенську, німецьку, французьку, іта- лійську частини і містить не лише пуб лікації з оцін- кою Шевченкової творчості (власне критику), але й статті, у яких тільки принагідно згадано його ім’я. На нашу думку, подана в розділі інформація насам- перед корисна тим дослідникам, які вивчають жит- тєпис Т. Шевченка, національно-культурні зв’язки українського народу та зміни, пов’язані з його націо - генезом. Уважаємо за краще доповнити невеликі коментарі до кожної з публікацій відомими фак- тами Шевченкового ставлення до надрукованого або його думками щодо творчості їхніх авторів. Так, книгу «Либретто молороссийских, польских, чешских, молдавских, болгарских, сербских и чер- вонорусских песен и романсов из репертуара мало- российского певца С. Д. Паливоды-Карпенка» (1858) можна супроводити Шевченковою оцін- кою «творчих зусиль» братів Григорія і Степана Карпенків, які лише дискредитували українську літературу своїми, як уважають деякі дослідники, графоманськими вправами. «Бідні земляки мої думають, що своїм народним наріччям вони повно - правні не лише писати всілякі нісенітниці, але на- 119119 Розвідки, рецензії та польові матеріали віть друкувати»* [9, с. 118], – іронічно висловився поет у листі до Бр. Залеського від 10 червня 1855 року щодо надісланої йому книги «Ландыши Ки- евской Украйны в тридцати книгах стихами и про- зою. Книга первая. Сочинение Григория Карпенко, 2, СПб., 1848». Істориків української літератури і шевченко- знавців, які аналізують тексти, найбільше має зацікавити четвертий розділ, у якому матеріа- ли до прижиттєвої бібліографії подані як розлоге цитування з відповідних видань: повідомлення, репліки, оцінка Шевченкової творчості взагалі та його окремих творів. Зібрані разом, ці відгуки й оцінки допомагають значно увиразнити картину сприйняття українського генія його сучасниками. Підтвердимо наше висловлювання власними спо- стереженнями. Упадає у вічі, що саме Шевченків геній розбудив дещо приспану суто етнографічною екзотикою проблему створення повноцінної укра- їнської літературної мови. Міркування щодо Шев- ченкових творів після виходу 1840 року «Кобзаря» спонукали критиків до суджень про українську мову. Діапазон таких думок досить широкий. Одна група критиків Шевченкову поезію зараховувала до «вітчизняної», але написаної «…не панівною мовою великоросійською, а південно-руським, українським, наріччям» [5, с. 51]. Близькою до процитованого й теза, що талановите слово поета може подобатися і тим росіянам, «…яким не чужа поетична мова російської Італії» [5, с. 53]. Друга – уважала, що Т. Шевченко – поет, але його книга «…не може бути прийнята нашою літературою…», бо «…вірші – неросійські.., написані особливим провінційним наріччям» [5, с. 51]. Третю групу міркувань можна узагальнити так: «Малоросій- ська поезія» – «вибрики і примха», нею не повинні займатися «люди обдаровані»; Т. Шевченко «… калічить думки й російську мову, підлаштову- ючись під хохлацький лад» [5, с. 51], йому варто «…передавати свої прекрасні відчуття російською: тоді б квіти його, як називає він вірші свої, були б щедрішими, запашнішими, а головне – силь- нішими, глибшими» [5, с. 54]. Привертає увагу й «палюча» рецензія В. Бєлінського в журналі «Со- временник» (1842. – № 5) з дивним доповненням * Тут і далі переклад з російської – автора статті (Ред.). знака «(о?)» до прізвища в заголовку: «“Гайда- маки”. Поема Т. Шевченка (о?) Санктпетербург. 1841». Саме «палюча», бо переповнена почуттями, які переливаються через край, і в яких переважає неприхована злість. У таких випадках кажуть: людина себе не конт ролює. В. Бєлінський дорікав Т. Шевченкові, що той не прислухався до поради не творити «так званої малоросійської літератури». Літературного критика особливо зачепила за живе гідна, мудра, спокійна й досконала за образним висловлюванням відповідь у вступі до «Гайдама- ків» на закиди про «мертву мову»: «Теплий кожух, тілько шкода – / Не на мене шитий, / А розум- не ваше слово / Брехнею підбите». Так буває, що слово, ніби й розумне, а все ж «підбите брехнею». Тому «...“несамовитий Віссаріон”, з його розвине- ним художньо-естетичним чуттям, вказує в своїй рецензії саме на ці слова, переадресовуючи їх сво- єму опоненту» [5, с. 66]. І це той випадок, коли пригадується українське «Правда очі коле» або звертання Прометея до Зевса з Лукіана: «Юпі- тере, ти сердишся, отже, ти не маєш рації». цим і пояснюємо різку позицію В. Бєлінського. Думка ж про вплив на Кобзаря «похвали реакціонерів» з журналів «Маяк» чи «Московитянин» [3, с. 168] непереконлива. цікаво, що критик закидає ви- давцям поеми та її авторам наявність «всі ляких помилок, що суперечать розділовим знакам…» [5, с. 67], а сам, як зауважив К. Калайденський у журналі «Маяк», ігнорує правила «…малоросій- ських відмінювань […] і неодноразово замість “ЯремА” пише “ЯремО”» [5, с. 80]. Тобто диску- сія про перспективи української літератури мимо- хідь переходить у площину граматики. Матеріали посібника засвідчують, що уявлення про українську мову як про «малоросійський діа- лект» проникають і в німецьку критику [5, с. 82]. З появою «Гайдамаків» ситуація змінюється – уже росіянам радять вивчати нашу мову (М. Ти- хорський) [5, с. 79]. 1844 року в «Молодику» М. Костомаров в огляді творів, написаних «мало- російскою мовою», маніфестував, що наша мова «не наріччя мови російської», а існувала здавна [5, с. 82]. це твердження підхопили інші українські й польські автори [5, с. 100, 113]. З новою хвилею українського національного руху ліберального пе- 120120 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2010 ріоду наприкінці 1950-х – на початку 1960-х років та з виданням «Кобзаря» Т. Шевченко стає над- звичайно популярним, відтак приходить і визнання української мови. «Чудові, вищою мірою поетичні й художні творіння Т. Шевченка є переконливим спростуванням панівної в нашій літературі, років десять або двадцять тому, думки, що малоросій- ська мова нездатна до подальшого розвитку…» [5, с. 173], – констатує російський критик О. Пле- щеєв. І хоча є ще сумніви щодо опрацювання в майбутньому всіх необхідних засобів цієї мови [5, с. 229], проте М. Чернишевський у «Современ- нике» вже виніс вердикт: «Маючи такого поета як Т. Шевченко, малоруська література не потребує нічиєї ласки» [5, с. 260]. При цьому маємо ціка- вий приклад спрощеного сприйняття Шевченко- вої творчості польським автором [5, с. 134, 135] і, навпаки, розуміння її виняткової глибини ре- цензентом «Санкт-Петербургских ведомостей» (1859. – 20. ХІІ. – № 278. – С. 1246). Останній, повідомляючи читачам про майбутню появу нових Шевченкових творів, пророчо написав: «Талант українського поета належить до тих незвичайних явищ, які вражають своєю окремішністю від усіх подібних явищ у минулому і довго не матимуть ні- чого собі подібного в майбутньому [...]. Він знай- шов співчуття у всіх верствах українського на- селення, його знають українці зі всієї Російської імперії; про нього кажуть “наш поет” люди різних чинів, станів і достатків. Але, незалежно від цього безмежно важливого значення Т. Шевченка, він є великим достойником як творець витонченої поезії і художньої своєрідної народної форми, ні від кого не запозиченої і ні для кого досі недосяжної [...]. Природа нечасто створює Шевченків: такі поети, як він, можуть бути першими й останніми у своїм народі» [5, с. 138, 139]. Справді, модерна укра- їнська література бере початок із Шевченкових творів (про що свідчать і зібрані в посібнику ма- теріали), але ним, хвалити Бога, не завершилася. Проте він залишається унікальною творчою по- статтю навіть за світовими мірками. Оскільки в посібнику заявлено, що до прижит- тєвих відгуків про Т. Шевченка буде включено й листи, радимо на майбутнє подати, хоча б до роз- ділу матеріалів, важливий лист В. Бєлінського до П. Анненкова від 1–10 грудня 1847 року й окремі листи П. Куліша, які містяться в повному зібранні його творів видавництва «Критика» (світ побачило два томи). З досвіду підготовки та подачі коментарів і покажчиків до цього видання можна було б дещо запозичити й при перевиданні аналізованої нами книги. Для зручності користування посібником В. Іскорко-Гнатенко подала іменні покажчики кри- тиків, перекладачів і видавців спадщини Т. Шев- ченка, перелік прижиттєвих видань і чималий ре- єстр цінної літератури до теми. На обкладинці книги дуже доречно вміщено фотомонтаж прижиттєвих видань Т. Шевченка. Зауважимо, що матеріали, видані польською і російською мовами, годилося б подати мовою оригіналу і в ново часному перекладі (такий зразок у книзі є), а не в перекладах за публі- каціями в давніх збірниках М. Возняка, В. Щурата, І. Франка [5, с. 102–105 та ін.]. Перелічимо й інші помічені нами дрібні огріхи: із сучасного видання передруковано статтю Я. Головацького про збірник «Ластівка» без зазначення, що це публікація авто- графа, який за життя Т. Шевченка не було надруко- вано [5, с. 107, 108; 8, с. 348 (примітка)]; неповніс- тю наведені реквізити книг і статей, процитовані за пізнішими публікаціями [5, с. 114, 135]; статтю «За- метки кое о чём» з журналу «Московский вестник» (1860. – № 13. – 1. 04.) подано без зазначення, що її автор – О. Плещеєв [5, с. 173, 174; 2, с. 413]. Користуючись книгою в упорядкуванні В. Іскорко-Гнатенко, зважаймо, що укладання бібліографії – робота енциклопедичного спряму- вання, де меж удосконалення немає – і стосовно охоплення матеріалу, і щодо його коментування. Окрім того, книга заявлена як підручник і вже тому не претендує на вичерпність матеріалу. Го- ловне, що вона стане в нагоді всім шевченколю- бам. А В. Іскорко-Гнатенко заслуговує на подяку за подвижницьку працю й наукові орієнтири. 1. Грабовський П. Московські переклади творів Шевченкових. Огляд // Грабовський П. Зібран- ня творів: У 3 т. – К., 1960. – Т. 3. 2. Жур П. Труди і дні Кобзаря: Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка. – К., 2003. 3. Дзюба І. Тарас Шевченко. Життя і творчість. – К., 2008. 121121 Розвідки, рецензії та польові матеріали 4. Лихачов Д. С. Текстология: Краткий очерк. – М.; Ленинград, 1964. 5. Тарас Шевченко в прижиттєвій критиці (1839– 1861). Бібліографія. Матеріали: навчальний посіб- ник / Упорядник В. Іскорко-Ігнатенко. – К., 2009. 6. Тарахан-Береза З. П. Шевченко – поет і худож- ник (До проблеми єдності образного мислен- ня). – К., 1985. 7. Федорук О. П. О. Куліш і М. Д. Білозер- ський: взаємини на тлі доби // Куліш П. О. Листи до М. Д. Білозерського. – Нью-Йорк; Л., 1997. 8. Шашкевич М. С., Вагилевич І. М., Головаць- кий Я. Ф. Твори. – К., 1982. 9. Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 6 т. – К., 1964. 10. Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 12 т. – К., 2003. – Т. 4. 11. Шевченко Т. Три літа. Автографи поезій 1843– 1845 років. – К., 1966. 12. Яременко В. У Києві на Подолі. Про одне з усних оповідань Т. Г. Шевченка // Літературна Україна. – 1989. – 9 березня. У своїй монографії Н. Гангур, крім детального й аналітичного розгляду етапів розвитку народ- ної архітектури Кубані, значну увагу приділила декоративно-вжитковому мистецтву, насамперед ткацтву, вишивці та гончарству, які в структурі ет- носу посідають провідне місце і, як пише авторка, «забезпечують соціальні, вітальні, естетичні, нор- мативні» та інші потреби (с. 113). У розділі, при- свяченому народному текстилю, вона детально зупинилася на класифікації тканин, розрізнивши їх за сировиною, технічними засобами виконання, кольоровою гамою та функціональними особ- ливостями. За технологією виготовлення авторка розрізняє домоткані та фабричні тканини і, що особливо важливо, подає перелік місцевих назв полотна, вовняних тканин і сукна. Також називає такі тканини, як камлот, фриз, драдедрам, подає їхні технологічні й технічні характеристики, пере- раховує фабрики виготовлення. Особливо автор- ка акцентує увагу на домашньому ткацтві, яке існувало майже до 30-х років ХХ ст. Оскільки заселення Кубані відбувалося кількома хвилями і з різних місцевостей, то переселенці у своїх тво- рах, як зауважує авторка, відображали естетичні уявлення та смаки свого етносу. Більшість пересе- ленців були з території України, переважно із Се- реднього Подніпров’я та Слобожанщини, вони не лише пере несли самобутні традиції ткацтва і ки- лимарства, але й зберегли народні назви процесів, начиння та предметів інтер’єрного призначення. На матеріалах етнографічних експедицій Н. Ган- гур подає перелік прізвищ найбільш здібних ткаль, а також описує асортимент тканих виробів, місця їхнього побутування та збуту. Детально аналізу- ючи тканини, подаючи їх типологію за функціо- нальним призначенням, авторка, на жаль, не до- сліджує їх символічну роль у святах та обрядах, не показує зв’язок з фольклорно-етнографічною тра- дицією, що, можливо, зумовлено відірваністю від традиційних місць колишнього проживання май- стринь. Водночас вона підкреслює, що різноманіт- ні групи текстильних виробів містять семантичну інформацію про соціальний та майновий стан їхніх власників, виконують яскраво виражену декора- тивну, естетичну, престижну або суто утилітарну функції, вирізняються певною полістилістикою в характері та способах орнаментації (с. 158). Один з розділів монографії присвячено аналі- зу вишивки, яка була досить поширеною в середо- вищі кубанського козацтва. Авторка підкреслює, що в процесі формування східнослов’янського населення Кубані як культурно-історичного фе- номену впродовж столітнього періоду утворився певний субетнос з оригінальним локальним ва- Тетяна Кара-Васильєва ДОС лІ Д ж ЕНН Я ДЕКОРАТИВНО-Вж ИТКОВОгО мИСТЕЦТВА К У бА НІ Гангур Н. А. Материальная культура Кубанского казачества: В 2 т. – Краснодар: Традиция, 2009. – Т. 1. – 288 с.: ил.

У підмурівок шевченкознавства

Institution

Ähnliche Einträge