Тіло як культура. Татуювання тіла та процеси глобалізації

У статті йдеться про антропологічний досвід вивчення звичаїв татуювання тіла як одного з проявів нематеріальної культурної спадщини. На підставі власних експедиційних спостережень, проведених серед племен Екваторіальної Гвінеї в Центральній Африці у 2006 р., автор розглядає такі види традиційної мод...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Марті, Й.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2010
Schriftenreihe:	Народна творчість та етнографія
Schlagworte:	Розвідки, рецензії та польові матеріали
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37928
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Тіло як культура. Татуювання тіла та процеси глобалізації / Й. Марті // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 3. — С. 122-128. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-37928
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-379282012-10-26T12:09:24Z Тіло як культура. Татуювання тіла та процеси глобалізації Марті, Й. Розвідки, рецензії та польові матеріали У статті йдеться про антропологічний досвід вивчення звичаїв татуювання тіла як одного з проявів нематеріальної культурної спадщини. На підставі власних експедиційних спостережень, проведених серед племен Екваторіальної Гвінеї в Центральній Африці у 2006 р., автор розглядає такі види традиційної модифікації тіла, як татуювання та насічки, а також визначає причини, які зумовили занепад традиції тілесної орнаментації у ХХ ст. На відміну від традиційної, сьогоднішня практика татуажу пов’язується з маркерами не групової, а особистісної ідентичності, а також з естетичними стереотипами, і стає яскравим прикладом сучасних процесів глобалізації. В статье рассматривается антропологический опыт изучения татуировки тела как одного из проявлений нематериального культурного наследия. Основываясь на собственных экспедиционных наблюдениях, проведенных среди племен Экваториальной Гвинеи в Центральной Африке в 2006 году, автор анализирует такие виды традиционной модификации тела, как татуровки и насечки, а также определяет причины, которые привели к утрате традиции телесной орнаментации в ХХ в. В отличие от традиционной, современная практика татуажа связывается с маркерами не групповой, а личностной идентичности, а также эстетическими стереотипами, являясь ярким примером современных процессов глобализации. The article deals with the anthropological analysis of tattooed bodies as one of the manifestation of intangible cultural heritage. Proceeding from his own research expedition among some ethnic groups in Equatorial Guinea, in Central Africa 2006, the author investigates such forms of traditional body modification as tattoos and scarifications, and determines the reasons that caused these practices of body ornamentation to disappear in the 20th century. In spite of traditional the present practice of body modification is related with identity matters - not group identity as was in the case in former times but individual one, as well as with aesthetic stereotypes, and constitues a clear example for globalization processes. 2010 Article Тіло як культура. Татуювання тіла та процеси глобалізації / Й. Марті // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 3. — С. 122-128. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37928 391.91:316.32 uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Розвідки, рецензії та польові матеріали Розвідки, рецензії та польові матеріали
spellingShingle	Розвідки, рецензії та польові матеріали Розвідки, рецензії та польові матеріали Марті, Й. Тіло як культура. Татуювання тіла та процеси глобалізації Народна творчість та етнографія
description	У статті йдеться про антропологічний досвід вивчення звичаїв татуювання тіла як одного з проявів нематеріальної культурної спадщини. На підставі власних експедиційних спостережень, проведених серед племен Екваторіальної Гвінеї в Центральній Африці у 2006 р., автор розглядає такі види традиційної модифікації тіла, як татуювання та насічки, а також визначає причини, які зумовили занепад традиції тілесної орнаментації у ХХ ст. На відміну від традиційної, сьогоднішня практика татуажу пов’язується з маркерами не групової, а особистісної ідентичності, а також з естетичними стереотипами, і стає яскравим прикладом сучасних процесів глобалізації.
format	Article
author	Марті, Й.
author_facet	Марті, Й.
author_sort	Марті, Й.
title	Тіло як культура. Татуювання тіла та процеси глобалізації
title_short	Тіло як культура. Татуювання тіла та процеси глобалізації
title_full	Тіло як культура. Татуювання тіла та процеси глобалізації
title_fullStr	Тіло як культура. Татуювання тіла та процеси глобалізації
title_full_unstemmed	Тіло як культура. Татуювання тіла та процеси глобалізації
title_sort	тіло як культура. татуювання тіла та процеси глобалізації
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Розвідки, рецензії та польові матеріали
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37928
citation_txt	Тіло як культура. Татуювання тіла та процеси глобалізації / Й. Марті // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 3. — С. 122-128. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv	AT martíj tíloâkkulʹturatatuûvannâtílataprocesiglobalízacíí
first_indexed	2025-07-03T19:45:55Z
last_indexed	2025-07-03T19:45:55Z
_version_	1836656315267547136
fulltext	122122 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2010 ріантом традиційно-побутової культури. цілком справедливо відзначаючи існування у вишивці різнорідних компонентів, серед яких вирізняєть- ся архаїчний пласт і елементи, розповсюджені на межі ХІХ–ХХ ст., авторка подає візуальний ряд і аналізує переважно вишивку, поширену се- ред міщан, сприйняту через друковані видання різних напрямків. цікаві сторінки присвячено вишивальній освіті за посередництва класів жі- ночих училищ, рекламних та популярних видань, що призводило до втрати народних традицій, зміни художньо-образних засобів шитва й уста- леної колористичної гами. ці процеси були типо- вими як у Росії та Україні, так і в країнах Європи і призвели до негативних процесів нівелювання локальних особливостей вишивки. Натомість аналіз речового експедиційного матеріалу й музейних пам’яток у галузі гончар- ства переконує, що в цій царині якнайдовше збереглися традиції, зокрема, пов’язані зі ста- лістю форм, технологічних прийомів та способів оздоблення. Кубанська область була терито- рією співіснування архаїчних і пізніших більш розвинених традицій виготовлення гончарного посуду, що розвинулися завдяки багатогран- ним етнічним джерелам культури. Ідеться на- самперед про симбіоз кавказької, російської та української традицій в усьому багатоманітті їх варіативності. Саме тому на Кубані виробився цікавий варіант місцевої культури гончарства, що якнайкраще відповідав місцевим смакам. На жаль, авторка не мала можливості озна- йомитися з новітньою літературою з українського народного мистецтва, зокрема ткацтва, килимар- ства та вишивки, з матеріалами фольклорно- етнографічних експедицій останніх років, що значно ускладнило предмет її дослідження. Водночас монографія цікава тим, що в ній на основі багатьох джерел і відомостей з різ- них видів народного мистецтва й будівництва розглянуто подальшу еволюцію як традицій- ного житла, так і деяких видів народного мис- тецтва, зокрема різьблення, художньої оброб- ки металу, ткацтва, вишивки й гончарства. До того ж простежено розвиток їхньої художньо- образної системи, формування єдиної спільно- ти – культури кубанського козацтва. ця книга – нове явище в осмисленні такої цікавої сфери, як матеріальна культура кубан- ського козацтва, вона значно збагатить і роз- ширить межі його сприйняття. Йозеф Марті ТІлО ЯК КУлЬТУРА. ТАТУЮВАННЯ ТІлА ТА ПРОЦЕСИ глОбАлІзАЦІЇ * * Статтю виконано в рамках дослідного проекту I+D «The social presentation of the body in the glo- balization and multiculturality context» («Соціальна презентація тіла в контексті глобалізації та мультикультурності»), фінансованого Міністерством науки та технології Іспанії. У статті йдеться про антропологічний досвід вивчення звичаїв татуювання тіла як одного з проявів нематеріаль- ної культурної спадщини. На підставі власних експедиційних спостережень, проведених серед племен Екваторіаль- ної Гвінеї в центральній Африці у 2006 р., автор розглядає такі види традиційної модифікації тіла, як татуювання та насічки, а також визначає причини, які зумовили занепад традиції тілесної орнаментації у ХХ ст. На відміну від традиційної, сьогоднішня практика татуажу пов’язується з маркерами не групової, а особистісної ідентичності, а також з естетичними стереотипами, і стає яскравим прикладом сучасних процесів глобалізації. Ключові слова: глобалізація, культура, тіло, культурна спадщина, тілесна модифікація, татуювання. The article deals with the anthropological analysis of tattooed bodies as one of the manifestation of intangible cultural heritage. Proceeding from his own research expedition among some ethnic groups in Equatorial Guinea, in Central Africa 2006, the author investigates such forms of traditional body modification as tattoos and scarifications, and determines the reasons that caused these practices of body ornamentation to disappear in the 20th century. In spite of traditional the present practice of body modification is related with identity matters - not group identity as was in the case in former times but individual one, as well as with aesthetic stereotypes, and constitues a clear example for globalization processes. Keywords: culture, globalization, body, cultural heritage, body modification, tattoo. УДК 391.91:316.32 123123 Розвідки, рецензії та польові матеріали Антропологія досліджує культури, тому в полі зору цієї дисципліни завжди було те, що ми сьогодні називаємо культурною спад- щиною, – матеріальною та нематеріальною. Антропологія вивчає і потім оприлюднює багато різних культурних виявів людства. Водночас наше розуміння культурної спадщини – які саме здо- бутки варто захищати, пропагувати та поширюва- ти – вирішують соціальні сили. Рішення стосовно того, що вважати культурною спадщиною, сто- сується не лише антропології. Завдяки відкрит- тям та теоретичній праці ця дисципліна відіграє важливу роль стосовно всіх інших виявів і є необ- хідною задля адекватного розрізнення вартості збережених культурних надбань, а також для впевненості в подальшому їх збереженні. Крім того, внесок, який може зробити антропологія щодо нематеріальної спадщини, полягає в тому, що вона може вказати на ті кон- кретні випадки культурних виявів, на які недо- статньо, попри їхню вартість, звертали увагу як на приклади культурного надбання. Причини, через які ними нехтували, можуть бути різними, наприклад, невігластво, оскільки вони не такі ефектні або суперечать системі цінностей тих, хто приймає рішення. Безперечно, можна зна- йти не один приклад, що ілюстрував би такий стан речей. Таким є, скажімо, звичай модифі- кації тіла: малювання, татуювання, яке більшою чи меншою мірою поширене у світі. ці звичаї та- кож стосуються того, що є «важливим витоком ідентичності, глибоко закоріненої в минулому», відповідно до дефініції концепту нематеріаль- ної спадщини, яку дає ЮНЕСКО [1, с. 6]. це, безперечно, цікавий випадок, який змушує нас вагатися: ми маємо справу з матеріальною чи нематеріальною спадщиною. Насправді нам також відомо, що таке розрізнення матеріальної та нематеріальної культурної спадщини є над- то картезіанським, оскільки немає матеріальної культури, яку можна було б відокремити від не- матеріальної, так само, як немає нематеріальної культури, що не була б дотичною до матеріально- го світу. Італійський антрополог Альберто цирес (Alberto Cirese) визначив соматичні культурні надбання, інакше кажучи, те, що позначає тіло й виступає в опозиції до екстрасоматичних, що стосуються знань, навичок, пам’яті, – тоб- то всього, що охоплює поняття нематеріальної спадщини [2, с. 31]. Зважаючи на те, що поза людським тілом татуювання неможливо уявити, виникає питання: «Чи є підстави не розглядати його як соматичну культурну спадщину?» Коли помирає особа, що є носієм тату, цей культурний вияв також зникає. Нам уже відо- мо про значення, яке надають йому в окремих культурних традиціях. Татуювання має не лише естетичні конотації, його функції можуть «по- множуватися» в певних випадках, безпосеред- ньо пов’язаних зі сферою вірувань та соціальною структурою спільноти; але також у випадках стосовно ідеї індивідуальності. Особливо дивує, що на Заході, де зростає інтерес до татуювання, дедалі більше молодих людей мають їх на своїй шкірі, а салони пропонують зовсім десконтексту- алізовані малюнки та мотиви, завезені з незахід- них культур , тоді як у незахідних суспільствах практика та техніки татуажу потроху зникають, не отримавши в багатьох випадках належного визнання. Як було зазначено вище, ідея культур- ної спадщини тісно пов’язана із цінностями, які поважають в суспільстві; нам також добре відо- мо, що на Заході люди розглядали татуювання в дуже негативному світлі, асоціюючи їх із кри- мінальним світом та маргіналами. Християнські місіонери з доброї волі колоніальних урядів не до- зволяли населенню культур, де існувала практика такої тілесної презентації, робити це. Можливо, існують суттєві причини, чому люди зазвичай не розглядають татуювання, коли ведуть мову про нематеріальну спадщину. У традиціях ряду культур простежується різне ставлення до цього. Moko, або традиційне татуювання обличчя у пле- мені маорі в Новій Зеландії, що надає унікальні та легко впізнавані риси людині, складні малюн- ки Полінезії, татуювання мешканців Борнео або Магрибу, крім усього іншого, є або були також дуже важливими для їхніх культурних традицій. Ми знаємо, що техніки татуювання виник- ли на світанку людства, принаймні можемо це У межах сучасної естетики боді-арту мова йде про модерний примітивізм. 124124 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2010 довести стосовно неоліту. церковні заборони стали найпотужнішою причиною їх пересліду- вання. Можна пригадати, що, наприклад, у 787 році Папа Адріан І видав едикт про заборону татуювання через їх зв’язок з поганськими віру- ваннями. Татуювання, що тоді було рідкісним у Європі, з’явилося знову у ХVІІІ ст., переважно завдяки морякам, які поверталися зі своїх подо- рожей у південних морях, – географічному регіо- ні, де, як відомо, була поширена ця практика. Попри свою атрактивність, татуювання дра- тувало певні верстви населення, і можна ствер- джувати, що до середини ХХ ст. ця практика була рідкісною і поширеною переважно серед людей низького морального рівня. Чезаре Ломброзо (Cesare Lombroso), італійський лі- кар, який здобув визнання завдяки працям із кримінальної антропології, у своїй публікації «L’Uomo delinquente» [3] чітко асоціює татуаж, який він вважає обсцентним і примітивним, а також людей, які позначають себе ним, з людьми низького інтелекту та культури . Такий негативний погляд на татуювання за- знав на Заході помітних змін, особливо напри- кінці 1990-х років. Сьогодні є чимало молодих людей, а також і не зовсім молодих, які не від- мовляються підкреслити свою індивідуальність таким чином. Утім, негативне ставлення Захід- ного світу до такого роду тілесної модифікації, як татуювання чи насічки, спричинила зникнення у ХХ ст. цієї практики в ряді світових культур. Основними причинами такого згасання є: 1. Втрата функціональності. Чимало таких тілесних позначень стосуються конкретних ас- пектів традиції (обряди переходу, ідентифікація Навіть сьогодні можна знайти деякі спроби пов’язати практику татуювання з девіантною поведінкою або психічними розладами [4, с. 14; 5, с. 284]. Так, наприклад, у дослідженнях, що проводилися наприкінці 90-х років ХХ ст. у Новій Зеландії серед малої групи інформантів, було зазначено: «Татуювання простежується частіше серед жінок, які відчувають себе скривдженими. Це відповідає певному невдоволенню собою та бажанню покращити стан фізичним доповненням свого тіла. […] Татуювання треба сприймати як клінічний натяк на можливість психічної проблеми» [6, с. 139]. з певними групами, вірування тощо), які через процеси акультурації внаслідок контактування носіїв із Заходом втрачають своє значення. 2. Несприйняття орнаментації тіла дер- жавною владою. Часто колоніальна влада, так само, як і власна місцева адміністрація, унаслі- док впливу Заходу забороняла ці практики. 3. Несприйняття тілесної модифікації група- ми, що мали певну моральну владу, наприклад, християнськими місіонерами. Вони, зважаючи на те, яке значення надавали у своєму євангелічно- му завданні декору, зокрема облаченню, так само засуджували практику татуювання та насічок. 4. Сучасні глобалізаційні процеси, особли- во завдяки потужним мас-медіа поширюють у світі ідеальний образ тіла, що відповідає за- хідним критеріям. За цими критеріями ідеал краси сприймається фактично як соціальна презентація, тим самим підтримується взагалі відсутність будь-яких позначень на тілі. Коли сьогодні ті самі мас-медіа показують татуйова- ні тіла, згідно з новими напрямами, то такі нові практики татуювання, потрапляючи до геогра- фічних зон планети, де традиційна орнамента- ція тіла вже зникла, замінюють їх і малюнками, і функціями чи цінностями, які несуть у собі. У світі є чимало культур, що мають багату традицію татуювання, яку вони через посередній чи прямий вплив Заходу втратили, або ж вона перебуває у стані занепаду. У цій статті зосереджено увагу на конкретному випадку з життя населення Екваторіальної Гвінеї в центральній Африці. Він дуже наочний з огляду на зміни, яких зазнали в минулому столітті такі практики тілесної модифікації, як татуювання та насічки. Бубі (Bubis) та фанг (Fang) – най- більші етнічні групи цієї маленької країни, які виявляють характерні традиції стосовно цієї практики. На острові Біоко, населеному пере- важно бубі, узвичаєними були декілька типів насічок. Найпоширеніша полягала в тому, що на обличчі у формі паралельних ліній виконува- ли надрізи, які могли бути досить глибокими. Їх робили як дівчаткам, так і хлопчикам у віці від трьох до п’яти років. Після розрізу рани на об- личчі закріплювали таким чином, щоб лишалися 125125 Розвідки, рецензії та польові матеріали великі рубці. Тому європейці побачили людей бубі «надзвичайно жахливими, спотвореними та гидкими» [7, c. 25]. Такі насічки (заборонені наприкінці першої третини ХХ ст. внаслідок тиску колоніальної адміністрації) були цілком ідентифікуючими знаками, дійсністю, що її виз- навали старші люди, які ще й сьогодні зберігають ці ознаки на своїх обличчях [8, с.13]. Дуже цікавими є також традиційні татуюван- ня та насічки, які робили фанги з континентальної частини Екваторіальної Гвінеї. Традиційними за- собами орнаментації тіла, до яких раніше вдава- лися фанги, були татуювання та насічки (рубці, зроблені надрізуванням або тавруванням вогнем), а також розмальовування тіла з церемоніальних причин [9, с. 218]. Відомо декілька праць, що досліджують ці татуювання й насічки, тому можна стверджувати, що вони були надзвичайно багаті з огляду на використання як фігуративного, так і символічного малюнка. Чоловіки та жінки при- крашали свої тіла такими малюнками переважно на обличчях, грудях та руках не лише з естетич- ною метою, вони зазвичай мали відношення до ідентичності групи та позначали обряди переходу. Каталонський антрополог Джорджі Сабатер Пі (Jordi Sabater Pi), який у 50-х роках ХХ ст. проводив свої дослідження татуювання фангів в Екваторіальній Гвінеї, зазначав: «Татуювання фактично зникли в Африці» [10, с. 34]. Проте, як мені довелося самому переконатися під час експе- диції, проведеної тут у 2006 році, це не зовсім так. Справді, традиційні татуювання майже зникли в Екваторіальній Гвінеї. Сьогодні дуже важко зна- йти когось із таким татуюванням. це зазвичай літ- ні люди, що мешкають в малих селищах у джун- глях. Але є чимало молодих людей, які мають різні типи татуювання, хоча вони менше відносяться до традиційних, а більше сучасні. Своє дослідження я проводив у м. Бата, друго- му по значенню в Екваторіальної Гвінеї. У ньому проживає приблизно 70 тис. осіб. І як уже мовило- ся, тут не вдалося знайти традиційних татуювань або насічок, однак мешканці пам’ятають, що бачили такі в певних ситуаціях. Під час інтерв’ю я з’ясував, що люди загалом не мали негативного ставлення до цих способів модифікації тіла. це було несподіва- но для мене (жителі Магриба, наприклад, вважа- ють це явище пережитком минулого, що є однією з причин сьогоднішнього його згасання). Старше покоління пишалося татуюванням чи насічками. Опитувані стверджували, що це традиція, і в них немає вибору: сприймати чи не сприймати її. Мо- лоді люди знають небагато про традиційні татую- вання та насічки. Їм відомо, що були тілесні знаки, які могли позначати щось конкретне, наприклад, належність до певного села або, якщо йдеться про жінок, показати, що вони були одружені. Сьогодні ніхто з молоді цього не робить. Є на світі такі місця, як, скажімо, Таїті чи По- лінезія, де поширена традиція татуювання, меш- канці яких у межах фольклористичних практик або рухів відродження, що є типовими для на- шого часу, відновлюють малюнки давніх татую- вань. Проте це не характерно для Екваторіальної Гвінеї. Упродовж експедиції мені не трапилося жодного випадку чи чіткого прояву якогось виду відродження цієї раніше багатої традиції, адже це не відповідає сучасним нормам життя. Є чи- мало осіб, які мають певні татуювання, жодне з яких не нагадує традиційні. Було дуже цікаво спостерігати зміну цінностей, що стосуються модифікації тіла серед молодших генерацій. цю зміну парадигматично доб ре представила дівчи- на із сучасним татуажем на шкірі, у якої я брав інтерв’ю. Її бабуся мала на тілі традиційні для фангів насічки. Натомість мати дівчини не мала татуажу взагалі і виявляла до нього негативне ставлення, сформоване в країні колоніальною ад- міністрацією. Вона завжди критикувала дочку за те, що вона має татуювання і пишається ними. Татуювання, які трапляються серед насе- лення континентальної Екваторіальної Гвінеї, виконані аматорами або закордонними фахівця- ми. У м. Бата до цього часу немає студій із про- фесійного татуажу. це може зробити будь-хто. Спочатку обраний малюнок наносять звичай- ним шариковим олівцем, а потім той, хто робить татуаж, проколює малюнок у шкіру, користую- чись трьома голками для шиття, скріпленими разом. Як пігмент використовуються чорнила, зроблениі з води та сажі від ліхтаря. У перші го- дини після татуажу рана ще мокне, проте для її 126126 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2010 лікування не вдаються до жодного додаткового антисептичного засобу. Від осіб, яких я опитував, вдалося з’ясувати мотивації нанесення сучасних тату. Сьогодні люди роблять татуювання, зважаючи насамперед на моду та новітні естетичні уподобання. Утім, звісно, і сучасні тату пов’язані з маркерами ідентичності (не групової, як було колись, а особистісної). Найпростіше татуювання, яке можна було часто бачити в м. Бата, відтворює ім’я людини, яка його носить. це роблять як жінки, так і чоло- віки (як правило, на руці, а також на інших час- тинах тіла). Дуже часто тату презентують певні риси носія, у цих випадках відтворюються ген- дерні особливості. Чоловіки прикрашають свої тіла малюнками зі скорпіонами, зміями, краба- ми, тиграми тощо. Такі тату мають назву «cosas fuertes» – «сильні речі», що співвідноситься з чоловіком. Характерні жіночі малюнки – ме- телики, квіти, голуби. Якщо чоловік носитиме таке тату, він стане посміховиськом. Порівняно часто трапляються зображення зірки, місяця або знака гороскопу. Дуже часто наносять не одне, а кілька простих тату. Окрім малюнків, що стосу- ються певних особистісних характеристик, часто трапляються й інші, які виявляють знаки афек- тації, наприклад, серце зі стрілою або написи на кшталт «tu y yo» (ти і я), «mi amor» (моя любов, моє кохання), «mi vida» (життя моє, коханий/-а) тощо, або такі, що відтворюють ім’я коханої лю- дини. Їх наносять переважно на руки, груди, стегна, шию або спину. Не всі в Екваторіальній Гвінеї схвалюють сучасне татуювання. Таке ставлення не дуже поширене, проте, як засвідчили мої інформан- ти, поширена думка, що занадто татуйований чоловік є «бандитом», або «злодієм», а таку жінку сприйматимуть як «повію». У цих ви- падках ми стикаємося з такими самими мен- тальними схемами, що й у Європі. Не всі татуювання, які сьогодні носять меш- канці Екваторіальної Гвінеї, стосуються ідентич- ності або естетичних уподобань. Є також захис- ні тату, які, попри те, що вони мають сучасний малюнок, можна віднести до традиційних у цій країні, маючи на увазі функціональність татую- вання. Так, я брав інтерв’ю в молодого гвінейця з племені ндове (ndowé), який мав на руці зобра- ження павука. Він зробив це тому, що боявся па- вуків, бачив їх навіть у своїх снах. Під час пере- бування в Габоні хтось порадив йому, як він може звільнитися від такого ірраціонального страху. Із цією метою «цілитель» наніс зображення павука на шкіру юнака й виконав такий ритуал: велико- го волохатого живого павука вкинув у каструлю, яку поставив на вогонь і тримав її, допоки павук не перетворився на попіл. Потім «цілитель» зро- бив невеличкі надрізи на спині гвінейця і натер їх попелом. Татуюванням із захисною функцією можуть бути також ініціальні літери певних слів або зображення християнського хреста. Віра в чаклунство в Екваторіальній Гвінеї сьогодні ще дуже поширена. По суті, чаклун- ство є повсякденною реальністю. Часто під час інтерв’ю ми починали говорити про татуювання, а закінчували розмовою про чаклунство, зокре- ма про ekong – форму чаклунства, коли після вбивства тіло людини (чоловіка чи жінки) ви- крадали з могили та робили з нього зомбі. Ось чому вважається надзвичайно важливим за- хистити тіло від такого сильного чаклунства, тому вдаються до запобіжного засобу – нане- сення тату або насічок, які втілюються на шкірі у формі татуювання, тавра або насічок. Чимало традиційних технік модифікації тіла у світі вже зникли або занепадають. При- клад, який трапився нам в Екваторіальній Гві- неї, підтверджує цей факт. Безумовно, сучасні глобалізаційні процеси зумовлюють зникнення цих практик. На зміну давніх цінностей та ес- тетичних уподобань і вірувань приходять нові космовізії, позначені впливом більш потужних культурних віянь і підтримані конкретними політичними й економічними інтересами. Європейська колонізація ХІХ–ХХ ст. пришвидшила занепад багатьох цих прак- тик. Діяльність християнських місіонерів, які пов’язували тілесну модифікацію з паганськими віруваннями або з уславленням гріховної плоті, призвела до зникнення татуювання там, де воно було узвичаєне. Таким є приклад Полінезії, де неперервність традиції була порушена (хоча в 127127 Розвідки, рецензії та польові матеріали Самоа традиційне татуювання збереглося до сьогодні). Узвичаєння одягу в багатьох регіонах світу, колонізованих європейцями, де завдя- ки кліматичним умовам мешканці до зустрічі з європейцями ходили без одягу, спричинило чималу значеннєву втрату в практиці татую- вання. Колоніальна влада сприймала тату як ознаку недорозвинутості. Тому цю практику завжди забороняли і колоніальні адміністрації, і місцеві правителі, як це відбувалося, зокрема, в Японії. У цій країні, де татуювання має три- валу традицію, тілесну модифікацію було за- боронено в 1872 році, відразу після відкриття цієї азійської країни вихідцями з Заходу. З огляду на те, що заборона не була підтриманою, традицію було легалізовано в 1948 році. Подекуди модернізація сприяла консервації практик татуажу, проте призвела до часткової втрати ними свого соціального значення, унаслідок чого татуювання стало сприйматися винятко- во з естетичного погляду. Сьогодні – у зв’язку з відродженням, що є ознакою нашої епохи, – у ба- гатьох місцях, де зазначену традицію було втраче- но, люди намагаються відновити її. З малюнками це зробити простіше, ніж із соціальним значенням, яке асоціюється з татуюванням. Тому традиційна семантика вже майже втрачена, оскільки потреби та цінності сучасного суспільства є іншими. Туризм також спричинився до консервації та відновлення традицій, пов’язаних з татуюванням, пірсингом та іншими видами тілесної модифікації, яким є, зокрема, давній звичай серед жінок Па- донг М’янмару (Padaung Myanmar) носити на шиї важкі металеві кільця. Туристи охоче фото- графуються поруч з ефектними полінезійцями з татуйованими тілами, хоча дуже часто традиційні малюнки не є справжніми тату, а лише спрощеною манерою малювання тіла, що дозволяє робити й змінювати малюнок за бажанням. У цьому випад- ку традиційну форму збережено, проте функції та значення звичаю змінено радикально. За сучасних глобалізаційних процесів тради- ційна практика тату зазнала модифікацій. Той, хто веде мову про глобалізацію, дуже часто наїв- но вважає, що вона не призводить до культурної одноманітності [11, c. 87]. Було висунуто твер- дження, що є різні локальні відповідності того самого культурного продукту, який поширюється глобалізаційними каналами. Проте це потребує уточнення. Можливо, можна доводити, що гло- бальна культура не є те саме, що й одноманітна культура, але, без сумніву, одноманітність тут існує вже на структурному рівні. Як метафору, щоб зрозуміти реальність, можна уявити ка- лейдоскоп. Погляньмо на культури як на калейдо- скоп. Глобалізація зумовлює контакти цих різних калейдоскопів, кожний з яких має свої власні кольорові мерехтливі об’єкти та внутрішні струк- тури. Глобалізація приводить до поєднання усіх цих калейдоскопів в одному єдиному пристрої. У результаті калейдоскоп матиме більше кольорів, аніж кожний попередній пристрій, взятий окре- мо. Але з іншого боку, усі ці кольорові бусини му- ситимуть відповідати одній структурі, структурі кінцевого калейдоскопа. Кольори можуть допов- нюватися, але всі різноманітні структури кожно- го окремого калейдоскопа муситимуть «стати жертвою» заради однієї єдиної кінцевої струк- тури, структури глобального калейдоскопа. І саме це відбувається насправді з культурами всередині глобалізаційних процесів. Формально особи мають більший вибір щодо культурного споживання. У західному суспільстві ми маємо широкий вибір щодо їжі, музики, альтернатив- ного стилю одягу, навіть релігійних переконань. І багато із цих нових можливостей надходять з усього світу. Натомість соціокультурні структу- ри, які не просто уможливлюють таке різнобічне споживання, але й створюють нові потреби для нього, дедалі більше уніфікуються. Сучасна практика тілесної модифікації стано- вить яскравий приклад подібних глобалізаційних процесів. Ведучи мову про західне суспільство, можна стверджувати, що на верхньому рівні та- туювання збагатилося, засвоївши різноманітні зразки та малюнки. Сьогодні студії татуажу про- понують своїм клієнтам найрізноманітніші види зображень – від типових, на зразок проколото- го стрілою серця, до японських, полінезійських чи автентичних американських. Усі ці нові форми тілесної модифікації досягли західного суспільства після того, як їх було підпорядковано 128128 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2010 певним стандартизованим процесам. Існують нові форми, розповсюджені завдяки глобалізації, але таке видиме розмаїття приховує певну струк- турну убогість. Татуювання більше не є вира- женням особливого світобачення кожної групи, яка окреслює значення, функції та способи вико- ристання тілесної модифікації, а лише окремими естетичними та споживацькими узагальнени- ми моделями. Сучасна світова система сприяє структурній уніфікації: процедури й техніки в тату-салонах, які можна побачити нині де за- вгодно, сформовано за одним зразком, люди відчувають потребу мати татуювання на тілі че- рез естетичні причини, вони імітують татуйовані тіла музикантів, акторів, спортсменів. Форму- вання «асортименту» відповідає логіці масового виробництва [12, с. 265], водночас та сама логіка на структурному рівні вимагає уніфікації. Му- симо пам’ятати, що «система, яка конституційно формує особливості, залишається тією самою системою. Особливість у такій інтерпретації є не більше, ніж антитезою системі, вона повертається назад у систему» [12, с. 266]. Відомо, що глобалізація змінює наш світ, а відповідно вона також змінює взаємозв’язок людини із власним тілом. Чимдалі тіло стає вже не відображенням якогось особливо- го світосприйняття окремих культур або суспільств, а уніфікованим відношенням, зумовленим домінуючими парадигмами. Сьогодні маємо не лише міжнародні катало- ги шаблонів тату, але й такі практики тілесної модифікації, як пірсинг чи пластична хірургія, які відповідають стандартизованим нормам краси або певним соціальним кодам. Загалом тілесну модифікацію треба розгля- дати також у зв’язку з проблемою нематеріальної спадщини. ці культурні вияви не завжди ко- ректно беруть до уваги при укладанні списку культурних надбань, які треба захищати, ма- буть, тому, що вони не відповідають критеріям визначальних соціальних чи культурних верств, попри таку відповідність для своїх носіїв. Не можна забувати, що ті приклади нематеріальної спадщини, які ми вважаємо вартими захисту, є, по суті, культурними виявами всього людства. Звісно, не всі типи культурної спадщини мають бути збережені. Тілесні модифікації відбивають конкретний світогляд, і якщо він змінюється, то немає сенсу консервувати всі ті культурні практики, які змітає вітер перемін. Але це не означає, що такі аспекти культурної спадщини не потрапляють у коло нашої уваги з метою захисту – не задля щоденної прак- тики, але хоча б для того, щоб знати, що вони існують. Вони також належать до історії куль- тур, які нині зазнають значних змін, і саме тому належать до історії всього людства. 1. Guidelines for the Establishment of a ‘Living Hu- man Treasures’ System 1989, URL: http://unesdoc. unesco.org/images/0012/001295/ 129520eo.pdf. 2. Clemente P. Les savoirs et les guimbardes / in Unimed (ed.) // Non-material cultural heritage in the euro-mediterranean area. – Formello: Seam, 2000. 3. Lombroso C. L’uomo delinquente. – Torino: Fratelli Bocca, 1889 [1876]. 4. Salillas R. El tatuaje en su evolución histórica. – Madrid: Eduardo Arias, 1908. 5. Sánchez P., José A. Supersticiones españolas. – Madrid: Saeta, 1948. 6. Romans, S.E., Martin J. L., Morris E. M., Harrison K. Tattoos, childhood sexual abuse and adult psy- chiatric disorder in women // Archives of Women’s Mental Health. – 1998. – 1/3. 7. Aymemí A. Los bubis en Fernando Poo. – Madrid: Galo Sáez, 1942. 8. Mobajale B. et al. Los últimos escarificados de la isla de Bioko. – Madrid: Centros culturales es- pañoles en Guinea Ecuatorial, 2002. 9. Tessmann G. Los Pamues (los Fang): monografía etnológica de una rama de las tribus negras de África Occidental. – Alcalá de Henares: Univer- sidad de Alcalá de Henares. Servicio de Publica- ciones, 2003. 10. Sabater, J., Sabater J. O. Els tatuatges dels Fang de l’Àfrica Occidental. – Barcelona: Ajuntament de Barcelona, 1992. 11. Beck U. Qué es la gobalización?: falacias del glo- balismo, respuestas a la globalización. – Barcelo- na: Paidos, 2001. 12. Erlmann V. A Reply to Mark Slobin // Ethnomusi- cology. – 1993. – 37/ 2. Переклад з англійської Оксани Микитенко

Тіло як культура. Татуювання тіла та процеси глобалізації

Institution

Ähnliche Einträge