Оцінка та використання вжиткового мистецтва в контексті культурного туризму

Today, technology is threatening the existence of handicrafts. However, handicrafts are not only an economic production activity, but convey the national memory, cultural heritage, and therefore can affect the identity on sociological, anthropological and folkloric dimension. Maintaining marketable...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Зафер Отер
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2010
Назва видання:	Народна творчість та етнографія
Теми:	Фольклорний вимір культури
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37961
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Оцінка та використання вжиткового мистецтва в контексті культурного туризму / Зафер Отер // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 5. — С. 21-28. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-37961
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-379612012-10-27T12:09:30Z Оцінка та використання вжиткового мистецтва в контексті культурного туризму Зафер Отер Фольклорний вимір культури Today, technology is threatening the existence of handicrafts. However, handicrafts are not only an economic production activity, but convey the national memory, cultural heritage, and therefore can affect the identity on sociological, anthropological and folkloric dimension. Maintaining marketable handicrafts, especially within the scope of cultural tourism, allows preserving the intangible cultural heritage. The article studies the position of handicraft artists with regards to the tourism industry in Turkey. The author discusses the possibility to assess the handicraft through tourism products. The study followed a qualitative research method; the primary data collected in the Aegean region has been analyzed, interpreted and the findings are discussed. The author analyses the relations between cultural heritage, handicrafts and tourism, studies the marketing of handicrafts within cultural tourism. Günümüzde teknoloji el sanatlarının varlığını tehdit etmektedir. Ancak; el sanatları salt ekonomik bir üretim faaliyeti değil; ulusal hafızayı, kültür mirasını, kimliği etkileyen yönleri ile sosyolojik, antropolojik ve folklorik boyutları olan bir kavramdır. El sanatları özellikle kültür turizmi kapsamında korunarak pazarlanabilecek somut olmayan kültürel miras kapsamındadır. Bu çalışmada, Türkiye’de el sanatçılarının turizm endüstrisi ile olan ilişkileri sorgulanmaktadır. Çalışmanın temel amacı el sanatçılarının ürünlerini turizm kanalıyla değerlendirmesi için neler yapılabileceğini tartışmaktır. Çalışmada nitel araştırma yöntemi izlenerek Ege Bölgesi’nden toplanan birincil veriler analiz edilmiş, yorumlanmış ve bulguları tartışılmıştır. Çalışmada sırayla kültür mirası, el sanatı ve turizm arasındaki ilişkiler, el sanatlarının turizmde pazarlanması, kültür turizminin içeriği ve el sanatçılarına yönelik saha çalışması bölümleri yer almaktadır. 2010 Article Оцінка та використання вжиткового мистецтва в контексті культурного туризму / Зафер Отер // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 5. — С. 21-28. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37961 [316.7:659.117.1–057.68]:745/749(560) uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Фольклорний вимір культури Фольклорний вимір культури
spellingShingle	Фольклорний вимір культури Фольклорний вимір культури Зафер Отер Оцінка та використання вжиткового мистецтва в контексті культурного туризму Народна творчість та етнографія
description	Today, technology is threatening the existence of handicrafts. However, handicrafts are not only an economic production activity, but convey the national memory, cultural heritage, and therefore can affect the identity on sociological, anthropological and folkloric dimension. Maintaining marketable handicrafts, especially within the scope of cultural tourism, allows preserving the intangible cultural heritage. The article studies the position of handicraft artists with regards to the tourism industry in Turkey. The author discusses the possibility to assess the handicraft through tourism products. The study followed a qualitative research method; the primary data collected in the Aegean region has been analyzed, interpreted and the findings are discussed. The author analyses the relations between cultural heritage, handicrafts and tourism, studies the marketing of handicrafts within cultural tourism.
format	Article
author	Зафер Отер
author_facet	Зафер Отер
author_sort	Зафер Отер
title	Оцінка та використання вжиткового мистецтва в контексті культурного туризму
title_short	Оцінка та використання вжиткового мистецтва в контексті культурного туризму
title_full	Оцінка та використання вжиткового мистецтва в контексті культурного туризму
title_fullStr	Оцінка та використання вжиткового мистецтва в контексті культурного туризму
title_full_unstemmed	Оцінка та використання вжиткового мистецтва в контексті культурного туризму
title_sort	оцінка та використання вжиткового мистецтва в контексті культурного туризму
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Фольклорний вимір культури
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37961
citation_txt	Оцінка та використання вжиткового мистецтва в контексті культурного туризму / Зафер Отер // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 5. — С. 21-28. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv	AT zaferoter ocínkatavikoristannâvžitkovogomistectvavkontekstíkulʹturnogoturizmu
first_indexed	2025-07-03T19:47:46Z
last_indexed	2025-07-03T19:47:46Z
_version_	1836656431297724416
fulltext	ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №5 2010 Суттєву відмінність творів декоративно-вжиткового мистецтва від промислових виробів можна порівняти з різницею між культурним і масовим туризмом. Фабрика за короткий термін може виготовити певний продукт у значній кількості; туроператори та пред- ставники туристичних фірм так само мільйонами від- правляють туристів на відпочинок. Цей підхід, назва- ний масовим туризмом, має на меті запропонувати дешевий та однотипний (сонце, пляж, готель) продукт і передбачає одержання якнайбільшого прибутку. Як реакція на цей підхід, який ігнорує індивідуальні запи- ти, виникли нові типи подорожей, орієнтовані на менші групи мандрівників, відомі під назвою «туризм спеціальної зацікавленості». Поняття культурного туризму стало актуальним у світлі цього поступу. Використання культурних об’єктів у значенні турис- тичного продукту сприяє автентичності та якості, а також збагачує досвід подорожуючих. Значну частину коштів туристи витрачають на придбання сувенірів. Саме тут ужиткове мистецтво, пов’язане з культурою, має першочергове значення як приманка для відпо- чиваючих. У цій роботі розглянуто питання, які вини- кають під час продажу виробів ужиткового мистецтва туристам, а також запропоновано шляхи вирішення цих питань. Зв’язки культурної спадщини, ужиткового мисте цтва і туризму У такій галузі, як охорона і збереження культурної спадщини, якій притаманна нестабільність, кошти мають витрачатися планомірно й у важливих напря- мах [18]. Значення культурної спадщини з позиції сус- пільства може бути проаналізоване в економічному, політичному, соціальному, туристичному та інших вимірах. Через це посилюється увага держав до своєї національної спадщини. До питання оцінки та вико- ристання конкретної культурної спадщини залучено багато країн. Туризм тут відіграє позитивну роль. Наприклад, успішні роботи здійснено в галузях догля- ду, охорони, музеєфікації та відкриття для відвідування історичних споруд (палаци, караван-сараї, язичницькі храми тощо), місць археологічних розкопок. Однак поціновування (використання й оцінка) об’єктів непредметної культурної спадщини просувається знач- но повільніше. Так, важко музеєфікувати, зберегти в первинному вигляді культурну спадщину, важливою особливістю якої є нематеріальність, зокрема, ужитко- ве мистецтво, традиційну кухню, живі фольклорні об’єкти, традиції вбрання, святкування, танці, мовні традиції, розваги, весілля. Вони є живою спадщиною, що існує завдяки переходу від покоління до покоління. Типовим для турецької (тюркської) культури є святку- вання Гидиреллєз, що виконує функції укорінення сус- пільного життя, зберігає групову ідентифікацію, демон- струє індивідуальні таланти тощо. Однак із часом про- стежується відхилення від сутності цього типу соціо- культурних форм, яке відбувається під впливом комер- ційних, політичних та інших причин [16, с. 31–38]. Кожен проект щодо оцінки й використання (до якого належить і поняття збереження) передбачає певну вар- тість (витрати), саме тому слід стежити за тим, щоб культурний спадок не втратив автентичності під час маркетингу «туристичними засобами». Як правило, межі вжиткового мистецтва неможливо чітко визначити. Митець, художник, майстер ужитко- Оцінка та використання вжиткового мистецтва в контексті культурного туризму Zafer Oter. evaluation and use of applied arts in The context of cultural Tourism. Today, technology is threatening the existence of handicrafts. However, handicrafts are not only an economic production activity, but convey the national memory, cultural heritage, and therefore can affect the identity on sociological, anthropological and folkloric dimension. Maintaining marketable handicrafts, especially within the scope of cultural tourism, allows preserving the intangible cultural heritage. The article studies the position of handicraft artists with regards to the tourism industry in Turkey. The author discusses the possibility to assess the handicraft through tourism products. The study followed a qualitative research method; the primary data collected in the Aegean region has been analyzed, interpreted and the findings are discussed. The author analyses the relations between cultural heritage, handicrafts and tourism, studies the marketing of handicrafts within cultural tourism. Keywords: Turkish handicrafts, cultural tourism, cultural heritage, marketing Zafer Öter. Kültür Turizme ait dekoratif Sanatlar Kullanması ve değerlendirmesi. Günümüzde teknoloji el sanatlarının varlığını tehdit etmektedir. Ancak; el sanatları salt ekonomik bir üretim faaliyeti değil; ulusal hafızayı, kültür mirasını, kimliği etkileyen yönleri ile sosyolojik, antropolojik ve folklorik boyutları olan bir kavramdır. El sanatları özellikle kültür turizmi kapsamında korunarak pazarlanabilecek somut olmayan kültürel miras kapsamındadır. Bu çalışmada, Türkiye’de el sanatçılarının turizm endüstrisi ile olan ilişkileri sorgulanmaktadır. Çalışmanın temel amacı el sanatçılarının ürünlerini turizm kanalıyla değerlendirmesi için neler yapılabileceğini tartışmaktır. Çalışmada nitel araştırma yöntemi izlenerek Ege Bölgesi’nden toplanan birincil veriler analiz edilmiş, yorumlanmış ve bulguları tartışılmıştır. Çalışmada sırayla kültür mirası, el sanatı ve turizm arasındaki ilişkiler, el sanatlarının turizmde pazarlanması, kültür turizminin içeriği ve el sanatçılarına yönelik saha çalışması bölümleri yer almaktadır. anahtar Kelimeler: Türk el sanatı, kültür turizmi, kültürel miras, pazarlama. Зафер Отер УДК [316.7:659.117.1–057.68]:745/749(560) ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №5 2010 22 Фольклорний вимір культури вого мистецтва, високе мистецтво, підприємець- митець, ремісник – іноді між цими поняттями просте- жується подібність. Так, між ремеслом ужиткового мистецтва (ґрунтоване на ручному виготовленні і зосе- реджене на продажу вжиткових речей з метою матері- ального забезпечення існування) та мистецтвом (звер- нута до естетичних відчуттів акція з використанням тілесно-психологічних засобів з метою матеріального забезпечення чи з іншою метою) існує простір, який є життєвим досвідом. Цю багатовимірність було виявле- но завдяки соціологічним дослідженням ужиткового мистецтва і представлено в міждисциплінарних працях [11, с. 5–10]. Навіть якщо звузити питання до рівня вжиткового мистецтва, помітна невичерпність поня- тійної невизначеності. Оскільки такі поняття, як «ужит- кове (ручне) мистецтво», «турецьке вжиткове мисте- цтво», «сільське вжиткове мистецтво», «традиційне турецьке (тюркське) вжиткове мистецтво» можуть під- міняти одне одного, виникають питання, пов’язані з термінологізацією понять. Уся ця різноманітність і багатоваріантність, наявна в працях, присвячених ужитковому мистецтву, формує «проблематику вжит- кового мистецтва» [13, с. 5–10]. Зближення сфер туризму і народознавства в Туреччині почалося в 1950–1960-х роках. У цей пері- од замість будинків народних ремесел було засновано об’єднання (асоціації), у назвах яких траплялися слова «туризм» чи «презентація, ознайомлення». Вони про- довжили справу будинків народних ремесел, про що йдеться в народознавчих працях [7, с. 48–55]. Продукт ужиткового мистецтва передає національну спадщи- ну з минулого в майбутнє [20, с. 72–74]. Під егідою ЮНЕСКО вжиткове мистецтво розглядається в межах СОКЮМ (Охорона нематеріальної культурної спадщи- ни). Поняття СОКЮМ виникло разом з підписанням договору на 32-й конференції ЮНЕСКО в Парижі. Договір «Охорона нематеріальної культурної спадщи- ни», ратифікований Великими Національними Зборами Туреччини, набув чинності після публікації в офіційному виданні «Ресмі Газете» від 21 січня 2006 року [2, с. 186, 187]. Договір, що започаткував наступ- ний період у розвитку народо знавства, створив нові можливості для науковців та керівників культури в Туреччині. Те, що Туреччина стала однією зі сторін у договорі, означало відкриття нових тем у досліджен- нях з різних дисциплін [14, с. 247–253]. Набули розви- тку різноманітні організації, пов’язані з культурною спадщиною. Зокрема йдеться про такі організації, пов’язані з ЮНЕСКО та ІКОМОС, які разом з націо- нальними міністерствами, громадськими організація- ми, міськими адміністраціями та подібними устано- вами почали реалізовувати спільні проекти щодо законодавчого врегулювання та впровадження, роз- вивати оцінку та використання культурної спадщини. Оцінка та використання (поціновування) складається з таких підготовчих процесів, як визначення, означен- ня, класифікація, документування, реєстрація, огляд та спостереження, охорона, підтримання стану, попу- ляризація та маркетинг. Ужиткове мистецтво, пропонуючи продукт, який можна використовувати в повсякденному житті, також зазвичай не нехтує мистецтвом. Праця й використані мотиви в деяких виробах ручного виготовлення роблять їх зовсім не простими об’єктами. Зроблені вручну мін- бер стародавньої мечеті, пам’ятні ворота, прикрашені різьбленням по каменю, якогось караван-сараю доби Сельджуків представляють собою мистецтво. До того, як ужиткове мистецтво перетвориться на конкретний виріб, воно набуває форми під впливом таких абстракт- них вимірів, як знання, розуміння, звичай, уявлення, стиль, час, які зумовлені традицією. Вигляд предмета вжиткового мистецтва залежить від уміння та обдару- вання майстра. З іншого боку, ідеї щодо мистецької сутності ручного виробу також можуть бути викликані світоглядом та ідентифікаційною сутністю потенційно- го користувача, який формує попит на виробництво майстра вжиткового мистецтва. До того ж ужиткове мистецтво відіграє роль виразника місцевої та колек- тивної ідентичності. Наприкінці 1990-х років орієнтовані на прибереж- ний туризм країни Середземномор’я, наприклад, Греція [24] чи Іспанія, почали докладати зусиль для розвитку видів альтернативного туризму [19]. Для урізноманітнення туризму дані про культурну спад- щину туристичних центрів мають неабияке значення. Однак залучення культурної спадщини до туризму, перетворення її на туристичний продукт – це делікат- не питання, що має багато вимірів, пов’язаних з іден- тичністю, системою цінностей, традиціями, естети- кою, культурною політикою, національною свідоміс- тю. У регіонах масового туризму (відпочинок на пляжі) протягом багатьох років і, можливо, без належ- ного осмислення культурну спадщину пропонували туристам як додатковий елемент. Наприклад, пропо- зиції відвідати місця археологічних розкопок, архео- логічні пам’ятки, а також музеї та історичні місця мали на меті насамперед збільшення кількості турис- тів. Унаслідок цього нині простежується руйнація, шкода, яку нанесли туристи культурній спадщині у процесі споживання [1, с. 61–70]; очевидною стала необхідність осмислення нових взаємин туризм – культурна спадщина. Якщо природні пам’ятки, мож- ливо, з часом можуть відновитися й набути первинно- го вигляду, то повернути до початкового стану куль- турну спадщину видається нездійсненною справою. У крайньому разі можна реставрувати або побудувати знову, однак автентичність повернути буде неможли- во. Усвідомлення значення культурної спадщини має сформуватися у свідомості суспільства. Насамперед для оцінки культурних надбань, які належать до СОКЮМ, потрібні професіоналізм та глибокі знання. Коли йдеться про «національну спадщину» певної дер- жави, це передбачає участь багатьох спеціалістів. Наприклад, військова спадщина, мореплавська спад- щина, лісова спадщина, рослинний і тваринний світи, природні дива, релігійні споруди, історичні пам’ятки, місця, пов’язані з важливими подіями, рідкісні об’єкти, національна кухня, ремесла, ужиткове мистецтво ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №5 2010 23 тощо. Національна спадщина, з одного боку, є наріж- ним каменем національної пам’яті. Стійкість націо- нальної пам’яті певним чином пов’язана зі збережен- ням національної ідентичності. Слабкість маркетингової складової у проектах з оцінки й використання культурної спадщини стає причиною збільшення витратного навантаження, яке лягає на плечі громади. З другого боку, поцінову- ючи культурну спадщину, не правильно наслідувати методи поціновування природного спадку. Оцінка й використання культури через зібрання в музеї з метою показу об’єктів минулого є ширшим понят- тям, ніж видання законів про охорону історичних пам’яток. У сучасному розумінні для поціновування культурної спадщини набуває значення залучення до проектів широких верств населення. Таким чином, уся відповідальність у таких питаннях, як охорона, використання, оновлення, класифікація, покращен- ня та популяризація має бути розподілена і покладе- на на суспільство. З одного боку, для маркетингу культурної спадщини, а з другого – для її охорони слід віднайти рівновагу між комерційним і охоронним підходами. Туризм є індустрі- єю, здатною стати посередником у маркетингу культур- ної спадщини. Маркетинг культурної спадщини засоба- ми туризму може здійснюватися багатьма способами. Наприклад, можна продавати як подарункові вироби чи речі на згадку об’єкти, які мають значення для культури народу, брати плату за вхід до місць на зразок музеїв тощо. Загалом відкриття культурної спадщини для від- відування туристами призводить до зміцнення культури в негрошовому вимірі. Підвищення зацікавленості та попиту на культуру країни у світовому масштабі сприяє її економічному та суспільному розвитку, коли утворю- ється культурний план цих здобутків. Продаж витворів ужиткового мистецтва туристам Туристичний купівельний бізнес пов’язаний зі збу- том місцевим чи іноземним туристам подарункових речей у різних місцях продажу виробів ужиткового мистецтва (майстерні, стенди, магазини роздрібної та гуртової торгівлі та ін.). Продавці можуть бути як юри- дичними, так і фізичними особами. У Туреччині пред- метом туристичного купівельного бізнесу вжиткового мистецтва здебільшого є традиційні чи декоративні речі. Наприклад, вироби таких галузей, як килимар- ство, ювелірна справа, кераміка, гончарство, інкруста- ція камінням, різьблення по дереву, мистецтво ебру, мініатюра, каліграфія, розпис тощо. Ужиткове мистецтво є важливим для туристичної індустрії та посідає особливе місце в туристичному купівельному бізнесі. У такій країні, як Туреччина, де розвивається туристична індустрія, виготовлення виробів майстрами вжиткового мистецтва створює потенціал щодо пошуків туристами автентичності. У туристичних центрах відбувається активний про- даж таких речей (автентичних чи підробок). Однак в індустріалізованому суспільстві в майбутньому існує ризик зменшення кількості майстрів та зникнення деяких традиційних ремесел, навичок і знань, які були представницькими в культурній спадщині та посідали в ній важливе місце [4]. Ужиткове мистецтво поціновується в межах туризму як добровільного переміщення людей. Для цього мають розвиватися такі заходи, як стажування, відвідування, купівля-продаж, музеєфікація, ярмарки, фестивалі тощо. Разом із предметами вжиткового мистецтва для туристів цікавими є культурні мотиви. Таким чином, економічні результати позитивно впливають як на майстрів ужиткового мистецтва, так і на елементи міс- цевої розбудови [15]. Туризм та вжиткове мистецтво мають потенціал співпраці, яка може дати позитивні результати. Ужиткове мистецтво є важливим для сус- пільства. Наприклад, воно відкриває можливості для покращення якості робочої сили, сприяє працевлашту- ванню, уповільнює міграційні процеси з провінції до міст [17], стає елементом туристичної привабливості місцевості. Туризм полегшує пересування людей у світі. Якщо збільшення кількості подорожей означає, що мандрів- ки стали частішими, то перетворення мандрівки на збагачення досвіду – це перехід подорожі на інший рівень. Підтримувати зв’язок з минулим, критично оці- нювати себе та інших, розвивати й охороняти людські цінності, не губити культурні коди, запобігати нівелю- ванню ідентичності, передавати наступним поколін- ням надбану культурну спадщину – усі це має свої про- яви. До цього докладають зусилля індивіди, підприєм- ства, групи і навіть держави. Співпраця туризму та вжиткового мистецтва може дати відповідь на цей запит сучасного розвинутого суспільства. Коли вжиткове мистецтво зберігає влас- ну природність і автентичність, воно одночасно ство- рює умови для маркетингу для різних верств покуп- ців. Слід наголосити, що, згадуючи поняття марке- тингу разом з елементами культури, не йдеться про суто економічний термін. До того ж складається вра- ження, що слово маркетинг може мати негативне значення за асоціацією (наприклад, суспільство спо- живання). Важливим є сприяння тому, щоб культурні явища набули такої структури, яка б дозволила їм існувати самостійно, а не вимагала значних витрат. Для захисту й підтримки життєдіяльності вжитково- го мистецтва як культурного явища потрібне залу- чення громадських джерел, а їх, як правило, недо- статньо. Тому для охорони і підтримки культурної спадщини з метою посилення її наочності й затребу- ваності, сприяння опануванню ними якнайширших прошарків суспільства доцільно вдатися до різнома- нітних способів маркетингу. Наприклад, музеєфіка- ція вжиткового мистецтва може інтерпретуватися як досить стара техніка маркетингу, оскільки за вхід до музею береться певна плата, що приносить прибу- ток. Якщо розглядати феномен з погляду туризму, то для вирішення різних проблем, на які наштовхується індустрія туризму, можна краще зрозуміти важли- вість культурної спадщини. Для подолання туристич- ної кризи початок отримання користі від культурної спадщини може сприйматися як показник зростання Зафер Отер. Оцінка та використання вжиткового мистецтва в контексті культурного туризму ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №5 2010 24 Фольклорний вимір культури через урізноманітнення культурного туризму надалі. Після Другої світової війни обсяги масового туризму швидко зросли, однак цей процес також зумовив певні недоліки. Пожвавлення туристичних рухів у певні пори року, скупчення туристів в одному неве- ликому місці, зменшення сполучення з певними напрямками, зіпсованість інфраструктури внаслідок надмірного зростання кількості населення в турис- тичних центрах, необдумане, несвідоме знищення природних ресурсів, відчуття монотонності, яке пере- живають туристи через типізацію (однотипність) туристичного продукту – це ті негативні наслідки, які зменшують задоволення від туризму. Ужиткове мистецтво в турецькій культурі посідає важливе місце, але воно є культурною спадщиною, яка може зникнути під впливом сучасного життя. Увагу історика Б. Левіса [9] привернуло те, що в наве- деному в книгах подорожей Евлії Челебі переліку підприємців-митців лише в Стамбулі виокремлено 700 професійних груп. У 2002 році під егідою Турецької конфедерації підприємців та майстрів (TESK) зібрало- ся 484 професійні групи. У купівельно-витратній стат- ті туристів, які приїхали до Туреччини, перераховано певні види діяльності. Окрім витрат на транспорт, проживання та харчування, значне місце посідають покупки. Туристам пропонуються вироби із цінних металів (золото, срібло), дорогоцінного каміння, про- дукти ткацтва (килими, хідники тощо) та багато пред- метів з іншої сировини, зроблених вручну. Значення цього – маркетинг культурної спадщини завдяки туризму. Ці предмети формують імідж туристичних центрів [наприклад, коли йдеться про Стамбул, спа- дає на думку «Капаличарши» («Критий ринок») у західній частині міста чи «Мисир Чарши» («Єгипетський ринок»)]. З іншого боку, ці предмети для туристів означають неповторний досвід, привабливість та автентичність, а з погляду країни та регіону – сприя- ють одержанню зиску, роботи для молоді, тривалості взаємин майстер – учень, підтримці традиційних про- фесій, передачі знань та вмінь від покоління до поко- ління. Серед професій, на які впливає туризм, є також галузі вжиткового мистецтва. Вироби вжиткового мистецтва в дотуристичний період виготовляли для задоволення повсякденних потреб. Наприклад, під час ткання килимів, хідників, мішків, седельних сумок керувалися насамперед доцільністю. Цілі покоління використовували вироби з різьбленого дерева. У від- далених селах Центральної Анатолії ще й досі працю- ють майстри, які задовольняють потреби місцевого населення (незважаючи на зменшення попиту). Сьогодні виробники й продавці виробів ужиткового мистецтва зазнають потужного впливу феномену туризму. У магазинах та аеропортах туристам як пода- рунки пропонують різноманітні предмети вжиткового мистецтва. У Туреччині в маркетингу вжиткового мистецтва налагоджені зв’язки між Міністерством культури і туризму, туристичним сектором, місцеви- ми керівниками, майстрами ручної роботи та приват- ним сектором. Поціновування культурної спадщини є науковим та інтелектуальним зусиллям, яке містить різні етапи. У результаті цих зусиль можна отримати економічну, культурну, суспільну користь. Ефективні проекти поці- новування вимагають наявності значних матеріальних джерел, фахівців з реставрації, музеєфікації, презента- ції, тлумачення, ознайомлення з предметами вжитко- вого мистецтва тощо. Отже, процес поціновування культурної спадщини вимагає неабияких затрат. Для таких проектів несприятливим є залучення виключно суспільних джерел, оскільки існує ризик нестабільного фінансування. Фінансування проекту разом з відкрит- тям його для туризму й маркетингу без заподіяння шкоди культурним явищам – це той позитивний метод, який виступає на перший план і може бути реалізова- ний. Стосунки «платить той, хто використовує» просте- жуються у стратегіях керування культурною спадщи- ною в багатьох країнах. Безсумнівно, з погляду суспіль- ства позаекономічні цілі в поціновуванні культурної спадщини залежно від часу та якості спадщини мають неабияке значення. В утворенні національної ідентич- ності, підготовці суспільної єдності, формуванні сус- пільної пам’яті, розвитку культурних кодів першочер- говою є не набута економічна користь від культурної спадщини, а її іміджева цінність. Ці пункти в певний час висувають на перший план не вартість, а престиж і стратегічну культурну політику. З певного погляду в кожного народу є беззаперечні культурні підвалини, і їхню грошову цінність виміряти неможливо. Зроблені туристами покупки – як щодо існування об’єкта, так і щодо його вартості – прямо чи опосеред- ковано впливають на економіку. Безпосередній внесок валюти в економіку країни в результаті туристичних покупок є більшим, ніж витрати на транспорт чи про- живання, адже високою є вірогідність того, що спожи- та в країні їжа, продукти щоденного використання та придбані подарункові речі – місцевого виробництва. Однією з цілей туристів є пізнання місцевої, автентич- ної культури країни та регіону. Особливість продажу подарункових речей – прихований експорт. З цього погляду вжиткове мистецтво часто стає темою турис- тичних закупівель. Як правило, вироби, які купують туристи в інших країнах, представлені трьома група- ми: речі, якими можна користуватися (наприклад, радіо, сумка та ін.); речі на згадку чи подарунок (деко- ративні вироби, скляні сувеніри, прикраси тощо); речі, які можуть мати два попередні призначення (ними можна користуватися або залишити на згадку, бо вони відображають особливості певного регіону – запаль- нички спеціального виробництва, килими з Міляса тощо). Подарункові вироби купують у значній кількос- ті. Наприклад, у середині 1990-х років половина турис- тичних прибутків Гонконгу складалася з продажу пода- рункових речей [8, с. 383–386]. Було помічено значний вплив туризму на роздрібну торгівлю і те, що деякі туристи подорожували лише з метою зробити покупки. Таким чином, туристичні покупки, будучи джерелом прибутку, і самі можуть ставати об’єктом привабливос- ті. У гонконгівському прикладі витрати на покупки в ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №5 2010 25 бюджеті подорожі туристів сягали 60 %. Починаючи з 1995 року, список найзатребуваніших туристами в Гонконзі речей очолили текстильні і шкіряні вироби та коштовності. Щодо попиту на предмети вжиткового мистецтва, він упродовж 1976–1995 років постійно зростав, його частка в туристичних витратах змінилася з 3,2 % на 7,3 %. У 2005 році серед іноземних туристів, які відвідали Туреччину, 7,77 % приїхали за покупками, а 9,56 % зазначили, що прибули з метою культурного туризму [23]. Існують фактори, які впливають на купі- вельну поведінку туристів, наприклад, їх належність до місцевих чи іноземних [26, с. 751–759]. Місцеві турис- ти помітно відрізняються від іноземних у виборі про- дукту та оцінці пропонованої послуги. На тлі цих від- мінностей визначаються причини несхожості, закладе- ні в самій особистості, системі культурних цінностей, у якій людина виросла, розумінні туристами цих систем, досвіді здійснення покупок тощо. Крім системи куль- турних цінностей, на зміну купівельних звичок та пове- дінки туристів може впливати мета подорожі. Згідно з дослідженням, проведеним серед туристів, які купували текстиль, 68 % зазначили, що обирали дизайн, який відображав культуру країни. Загалом схильність до купівлі предметів, у яких відображено культуру країни, визначено як один з домінуючих еле- ментів туристичних покупок. Помічено, що ті виробни- ки й підприємці, які, ставлячись з повагою до права інтелектуальної власності та патентів, використовують у дизайні свого продукту культурні елементи, досягли успіхів у продажу подарункових виробів, розрахованих на туристів [3, с. 307–312]. Розвиток культурного туризму Культурний туризм є виходом для багатьох турис- тичних центрів, які не належать до туризму, пов’язаного з природними джерелами. Наприклад, малопривабливе для туристів (через клімат та роз- ташування) шотландське місто Глазго після прого- лошення його в 1990 році культурною столицею Європи швидко розвинулося на хвилі культурного туризму. Культурний туризм відіграє важливу роль у поціновуванні вжиткового мистецтва, особливо в країнах, що розвиваються. До речі, засноване в Колумбії виробництво «Artesanias de Colombia» є прикладом успішного залучення майстрів ужитко- вого мистецтва до економічного розвитку суспіль- ства. Воно займається маркетинговою пропозицією продажу виробів вжиткового мистецтва насамперед у музеях. Головна мета – щоб вироби надходили від майстрів і прибуток повертався до митців ужитко- вого мистецтва. Чимало джерел, які розглядалися як непотрібні чи некорисні, набули вартості після включення в культурну справу. Якщо б на острові Роббен у Південій Африці не було в’язниці, у якій відбував покарання Нельсон Мандела, можливо, ні в кого не виникло б бажання його відвідати. Ця обставина надала острову символічного та культур- ного значення, а також перетворила звичайну в’язницю на місце культурного туризму, яке прино- сить прибуток [22, с. 39–44]. Маркетинг ужиткового мистецтва не вимагає знач- них капіталовкладень. Однак результат від продажу речей ужиткового мистецтва відображається на еконо- міці країни за короткий час. У 1998 році за співпраці Світового банку та місцевих громадських організацій було успішно започатковано проект (Souk Virtuel), метою якого став продаж виробів ужиткового мистецтва Тунісу, Лівії та Мароко через Інтернет. Ужиткове мистецтво здатне розв’язати проблему безробіття в провінційних районах. Заснований у 1984 році в індійському місті Лакноу кооператив ужиткового мистецтва об’єднав під своїм дахом виключно жінок. Завдяки кооперативу жінки, які раніше ставали жертвами підприємців і зму- шені були виготовляти вироби вжиткового мистецтва за низьку ціну, з економічного боку набули незалежності і спромоглися самі просувати на ринку продукти власно- го виробництва. У результаті успішності кооперативу кількість його членів стрімко зростала і в 1996 році дося- гла 5 тис. осіб. Окрім продажу виробів ужиткового мис- тецтва, кооператив допоміг жінкам у вирішенні таких питань, як здоров’я, освіта, гігієна тощо [10, с. 3–10]. Наявність у країні певних культурних явищ не означає ефективний їх маркетинг. Між охоронною та маркетинговою політикою є місце для дилеми. У про- цесі маркетингу культурних явищ можна непомітити фінансових проблем. Тому слід доповнювати відо- мості про розмір річного прибутку та зиску, кількість працевлаштованих фахівців, проданих квитків чи об’єктів даними про охорону й розвиток культурних явищ. У деяких ситуаціях доводиться вести мову про те, що разом з економічно успішним маркетингом культурного явища, такими показниками, як кіль- кість відвідувань, прибуток, частота використання, водночас культурні явища втрачають свою цінність. Надмірна комерціалізація негативно впливає на досвід відвідування, культурні об’єкти зазнають шкоди і засмічуються. Дослідження, проведене серед турецьких май стрів ужиткового мистецтва З темою роботи пов’язаний ознайомчий аспект та якісний підхід з метою збору відомостей з перших рук, що викликано необхідністю зробити реєстр майстрів, які продають вироби туристам. У 2006–2007 роках у різних місцевостях Ізмірської області (Сельчук, Буджа, Конак, Кемералти, Алсанджак, Гьоредже) в Егейському регіоні проведено короткі (5–15 хвилин) інтерв’ю із 74 митцями вжиткового мистецтва. Отримані відповіді було проаналізовано в дослідженні. Аналіз даних, здій- снений у вигляді трактування з аналітичними узагаль- неннями, мав на меті одержання відомостей у вигляді понятійної сітки. Трактування результатів дослідження Серед проблем, які виникають у митців ужиткового мистецтва під час реалізації своєї продукції туристам, можна виокремити такі: – залежність (низька ціна) майстрів від посередни- ків (роздрібні й гуртові торговці); – незнання майстрами іноземної мови, що унемож- ливлює налагодження контактів з туристами; Зафер Отер. Оцінка та використання вжиткового мистецтва в контексті культурного туризму ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №5 2010 26 Фольклорний вимір культури – необізнаність населення стосовно вжиткового мис- тецтва, загалом байдужість до культури та мистецтва; – продаж на ринках індійських та китайських виро- бів як витворів турецького мистецтва; – низький рівень знань про вжиткове мистецтво країни серед професійних туристичних екскурсоводів, недостатнє інформування туристів; – система проживання «все включено», яка перешко- джає виходу туристів за межі готелю; – крихкість, ламкість деяких виробів ужиткового мистецтва, відсутність надійного пакування та послуг із транспортування, зокрема й до країни туриста; – орієнтація підприємців не так на естетичність та мистецьку якість виробів, як на комерційність та при- буток; – слабкий попит на предмети вжиткового мисте- цтва, особливо з боку громадян країни; – недостатня кількість жінок-майстринь ужиткового мистецтва; – тимчасова зайнятість частини чоловіків-майстрів у виробництві предметів вжиткового мистецтва з метою в майбутньому знайти роботу з більшим прибутком; проблема тривалості й постійності; – відсутність налагодженого виробництва у випадку, коли вжитковим мистецтвом займаються як захоплен- ням, у вільний час. Зазначені проблеми можна поділити на три групи щодо джерела: пов’язані з майстрами вжиткового мистецтва, з туристичною громадою та із суспіль- ством. Головна проблема першої групи – митців – об’єднання в організації. Можливо, у Туреччині багато осіб виготовляють вироби вжиткового мис- тецтва вдома, однак відомості про це відсутні. Окрім цього, важливою проблемою митців є освіта. Помітна відсутність знань іноземних мов, права, маркетингу, туризму. Іншою проблемою, пов’язаною з майстрами вжиткового мистецтва, є страхування соціальних гарантій, соціальний захист, коли при- буток від ужиткового мистецтва є недостатнім для забезпечення проживання, а митці змушені шукати нову роботу через непостійний заробіток. Друга група – туристична громада – лише починає розумі- ти важливість майстрів ужиткового мистецтва. Зацікавленість туристів культурою спрямовує турис- тичні підприємства до вжиткового мистецтва. Серед туристичних підприємств насамперед агенціям подорожей, тур операторам та професійним турис- тичним екскурсоводам слід мати більше відомостей про вжиткове мистецтво. Феномен байдужості сус- пільства до вжиткового мистецтва потребує глиб- шого вивчення проб лем соціо-економічного харак- теру, ігнорування естетичного виховання в системі освіти, впливу технологічного прогресу на нові покоління тощо. Поширення у виробництві автоматизованих систем припинило існування більшості ручних операцій, в економіці на місце майстрів ужиткового мистецтва та ремісників прийшов клас робітників. Знову ж присут- ній вибірковий попит, спрямований на митців ужитко- вого мистецтва, які виробляють якісний продукт. Якщо в певний час на тлі індустріалізації вжиткове мисте- цтво розглядалося як первісне, то нині ці вироби сприй- маються як особливі та елітні. У декоруванні інтер’єрів деяких готелів, у яке вкладено інвестиції, що вимірю- ються мільйонами доларів, разом з використанням виробів ужиткового мистецтва наголошується на висо- кій естетичній та якісній вартості. Незважаючи на те, що вжиткове мистецтво не таке поширене, як в доінду- стріальну добу, його існування відновлюється і, таким чином, зберігається. Крім того, розвиваються навіть деякі нові галузі застосування (наприклад, шкіряні сумки для ноутбуків). Майстри вжиткового мистецтва надають перевагу безпосередньому продажу власних виробів туристам. Однак ускладнює реалізацію цього бажання залежність від посередників. Ужитковим мистецтвом займаються переважно як захопленням або ж воно слугує засобом додаткового заробітку. Більшість майстрів, для яких ужиткове мистецтво є єдиним засобом до існування – це літні, малоосвічені люди, позбавлені можливості змінити роботу. Водночас можна побачити людей, які мають схильність до вжиткового мистецтва і, незважа- ючи на життєві труднощі, займаються цією справою, або людей високого статку, позбавлених турботи про забезпечення існування, які цікавляться вжитковим мистецтвом заради задоволення або як видом культур- ної діяльності. Для останнього типу митців ужиткового мистецтва важливим є не продаж, а можливість озна- йомлювати, представляти і показувати фахівцям власні вироби. Деякі майстри без жодного офіційного дору- чення приймають справу підтримування турецької культури за власну і, таким чином, роблять внесок у національну культурну спадщину. У маркетингу виробів ужиткового мистецтва ціна – делікатне питання. В її основі лежать закладе- ні у виробництво відносність рівня мистецького виконання та змінність структури розуміння. Вироби вжиткового мистецтва, з одного боку, можуть бути відповіддю на економічний попит, з другого – у результаті виявленої митцем майстерності – надзви- чайним витвором. Насамперед вироби декоративно- го призначення оцінюються відповідно до смакових уподобань, через що простежується відносність. Такі виміри, як естетика, творчість, ім’я майстра, імідж, новаторство, автентичність, переплітаючись у виро- бі, впливають на його цінність і вартість. Деякі май- стри, натомість, продаючи твори, беруть до уваги не запропоновану високу вартість, а те, як покупець поціновує мистецтво. Таким чином, перевагу нада- ють тим, хто має високий потенціал щодо розуміння та збереження твору, але пропонує низьку ціну, а не тим, хто не може оцінити твір, але достатньо замож- ний. Майстер ужиткового мистецтва дбає про май- бутнє власного виробу. Його вартість залежить від естетизації, збільшення часу роботи над твором, цін- ності та важкодоступності матеріалу, з якого зробле- но об’єкт, міри філігранної майстерності творця, його знання та досвіду. Насправді, порівняння ціни ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №5 2010 27 виробу вжиткового мистецтва з подібним фабрич- ним продуктом відкриває дорогу нечесній конкурен- ції. Коли продукт ужиткового мистецтва розгляда- ється як засіб, що має історичну, культурну, тради- ційну, місцеву та національну цінності, його вартість зростає. Для того, щоб мати можливість продавати витвори майстрів ужиткового мистецтва за вищою ціною, слід правильно використовувати культурні інсценізації та пропаганду культури. Як правило, не викликає заперечень твердження, що між туризмом та вжитковим мистецтвом може бути налагоджена плідна співпраця. Однак трива- лість цих зв’язків пов’язана з можливістю продо- вження співпраці. У випадку, якщо зв’язки утворені неврівноважено й без урахування потенціалу розви- тку, то маркетинг ужиткового мистецтва пережива- тиме деградацію. Орієнтовані на отримання швид- ких прибутків туристичні підприємства з часом можуть спричинити деградацію таких культурних тем, як, наприклад, «Турецькі ночі». У Туреччині, країні із широкою різноманітністю та глибиною культурної спадщини, спрямованість на швидкий прибуток, пошук простих шляхів спричиняє нега- тивні наслідки. Іншою важливою проблемою є від- далення виробів ужиткового мистецтва від автен- тичності, коли починається орієнтація на туристич- ні смаки та купівельну спроможність (відхід від власної сутності). Продаж підробок і фабричних виробів серед творів ужиткового мистецтва, деше- вий імпорт із Китаю та Індії негативно впливають на вжиткове мистецтво. Ужиткове мистецтво з непредметного погляду (передавання від покоління до покоління майстрів знань та вмінь) є важливим, і з позиції збагачення туризму – простим спадком, тому що приваблює туристів. Такі його види, як килимарство, ювелірна справа, дизайн прикрас і обробка напівдорогоцінного каміння, кахлі, вироби з дорогоцінного каміння, кераміка в Туреччині здо- були успіх у справі збагачення туризму. Однак за лаштунками залишається чимало видів ужиткового мистецтва та віддалені провінційні місцевості, де вони існують. *** Уряди та міжнародні організації дедалі більшого значення надають розвитку взаємин між ужитко- вим мистецтвом і туризмом. У зв’язку з цим декіль- ка років тому Світова організація туризму влашту- вала два важливих наукових заходи. Перший з них – це проведений у 2006 році в Тегерані конгрес, при- свячений ужитковому мистецтву й туризму, дру- гий – проведений 2008 року в Перу. Представники Туреччини не взяли участі в цих двох конгресах [25]. Участь і лідерство в організаційній діяльності майбутніх конгресів принесе Туреччині користь з погляду культурного туризму та вжиткового мисте- цтва. У Туреччині маркетинг ужиткового мистецтва туристичними каналами, завдяки установчим зусил- лям Тунісу [12, с. 114–118], з 2005 року розвивався через Дирекцію використання традиційного вжит- кового мистецтва та магазинів [6]. Варто засвоїти на рівні національної установи уроки, які можна отримати з таких прикладів, як діючий у Франції з 2006 року етикет використання живої спадщини [5] та асоціація СЕМА, яка починаючи з 1976 року, спря- мовує зусилля на розвиток ужиткового мистецтва [21]. Насамперед необхідно визначити види вжит- кового мистецтва в Туреччині та офіційно їх класи- фікувати. Окремо слід здійснити перепис майстрів ужиткового мистецтва, які працюють у межах краї- ни, та зареєструвати їх. Можна розробити модель місцевого розвитку, надавши окремий статус селам, де розвивається вжиткове мистецтво. Унаслідок потреби країни у валюті існує необхідність залучен- ня туристів. Однак для того, щоб туристи ознайом- лювалися з автентичним станом культури країни, слід налагодити нові взаємини між Міністерством культури і туризму, місцевими адміністраціями та туристичними підприємствами. Для запобігання псуванню культури маленьких поселень, відвідува- них туристами, варто влаштовувати освітні семіна- ри. До деяких об’єктів культури необхідно обмежити вхід. Після експертизи Палати підприємців і митців слід штрафувати за продаж неякісних та підробних продуктів під виглядом автентичного турецького вжиткового мистецтва. Важко ознайомлювати туристів з турецьким ужитковим мистецтвом, коли іноді ціна набагато завищена, зі значними комісій- ними зборами, але люди змушені купувати. Необхідно визначати автентичність виробів ужит- кового мистецтва, які продають у туристичних цен- трах, за допомогою марки та печатки. Підпорядковане Міністерству культури і туризму DÖSİM може збільшити кількість крамниць, де про- даватимуть вироби вжиткового мистецтва. Можна збільшити кількість заходів фестивального типу, де туристи матимуть змогу ознайомлюватися з виро- бами майстрів ужиткового мистецтва. Слід підтри- мувати інституціоналізацію майстрів ужиткового мистецтва, особливо жінок, у кооперативи чи під- приємства малого та середнього бізнесу для прода- жу виробів без посередників. Необхідно винагоро- джувати підприємців, які продають автентичні вироби вжиткового мистецтва, а також майстрів, які зосереджуються на виготовленні якісних виро- бів. З метою ознайомлення з турецькою культурою автентичні вироби вжиткового мистецтва мають ставати предметами подарунків. Зафер Отер. Оцінка та використання вжиткового мистецтва в контексті культурного туризму ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №5 2010 28 Фольклорний вимір культури Література Переклад з турецької Омера Дерменджі 1. Amirou Rachid. Imaginaire du Tourisme Cultural // Le Tourisme Local: Une Culture de I’Exotisme / Ed. Rachid Amirou, Philippe Bachimon. – Paris-france: L’Harmattan, 2000. – S. 61–70. 2. Arıoğlu İbrahim Ethem. Somut Olmayan Kültürel Mirasın Korunması Sözleşmesi TBMM’de Kabul Edildi // Milli folklor. – 2006. – No 69. – S. 186, 187. 3. Asplet Maggie, Cooper Malcolm. Cultural Designs in New Zealand Souvenir Clothing: The Question of Authenticity // Tourism Management. – 2000. – No 21. – P. 307– 312. 4. Durand Marc, Fremont Jean-Paul. L’artisanat en france. – Paris: PUf, 1979. 5. EPV (Entreprise du Patrimoine Vivant). – Nou-velles Labellisations // http://www.patrimoine-vi-vant.com/ actualite/nouvelles-labellisations.php 6. GESİM (Geleneksel El Sanatları ve Mağazalar İşletme Müdürlüğü). – Hakkımızda // http:// www.gelenekselelsanatlari.gov.tr/hakkimizda. php?language=tur 7. Gürçayır Selcan. «Yeter Söz Milletindir» Neslinin Halkbilimine Bakışından Bir Kesit: Konya Kültür ve Turizm Derneği // Milli folklor. – 2005. – No 66. – S. 48–55. 8. Heung Vincent C. S. Tourism Shopping and its Contributions to Hong Kong // Tourism Management. – 1998. – V. 19. – No 4. – S. 383–386. 9. Lewis Bernard. Istanbul et la Civilisation Ottomane. – Paris: JC Lattes, 1990. 10. Matarasso Francois. Culture, Economics and Development // Recognising Culture: A Series of Briefing Papers on Culture and Development / Ed. francois Matarasso. – London: Comedia, Department of Canadian Heritage, UNESCO, World Bank, 2001. – S. 3–10. 11. Oğuz Öcal. Tunus’un folklor Dergisi: Halk Gelenekleri ve Sanatları Defteri // Milli folklor. – 2000. – No 47. – S. 5–10. 12. Oğuz Öcal. Ulusal Kalıtın Kürselleşti- rilmesi Sorunu ve Tunus El Sanatları // Milli folklor. – No 51. – S. 114–118. 13. Oğuz Öcal. Ulusal Kalıtın Kürselleştirilmesi ve Türk El Sanatları // Milli folklor. – 2002. – No 54. – S. 5–10. 14. Oğuz Öcal. Halk Bilimi Çalşmalannın Yeni Dönemi: Somut Olmayan Kültürel Mirasın Korunması Sözleşmesi // Milli folklor. – 2003. – No 60. – S. 247–253. 15. Origet du Cluzeau Claude. Le Tourisme Culturel. – Paris: PUf, 2000. 16. Özdemir Nebi. Eğlence Kavramı ve Hıdırel-lez Kutlamaları // Milli folklor. – 1999. – No 42. – S. 31–38. 17. Paquet Jean. L’artisanat Valeur d’Avenir. – france: Librairie Pion, 1980. 18. Patin Valéry. Tourisme et Patrimoine. – Paris: La Documentation française, 2005. 19. Poutet Hervé. Images Touristiques de l’Espagne: de la Propagande Politique à la Promotion Touristique. – Paris: Editions L’Harmattan, 1995. 20. Sarıoğlu Halide. El Sanatlarım Milli Değer Olarak Algılamak // Milli folklor. – 2005. – No 66. – S. 72–74. 21. SEMA (Société d’Encouragament aux Métiers d’Art). – L’Historique de la SEMA // http://www.eurosema.com/l- 30575-La-SEMA.php 22. Steinberg Carole. Culture and Sustainable Tourism // Recognising Culture: A Series of Briefing Papers on Culture and Development / Ed. françois Matarasso. – London: Comedia, The Department of Canadian Heritage, UNESCO, World Bank, 2001. – S. 39–44. 23. T. C. Kültür ve Turizm Bakanlığı. Turizm İstatistikleri // http://www. kultur.gov.tr/TR/BelgeGoster.aspx?f6E1 0f8892433Cff657B96472CD892038020 f3B0746f34B3 24. Tsartas Paris. La Grèce: Du Tourisme de Masse au Tourisme Alternatif. – Paris: L’Harmattan, 1998. 25. UNWTO (United Nations World Tourism Organisation) // http://www. unwto.org/ameri-cas/activities/en/det. php?id=241&lang=E 26. Yüksel Atila. Shopping Experience Evaluation: A Case of Domestic and International Visitors // Tourism Management. – 2004. – V. 25. – S. 751– 759.

Оцінка та використання вжиткового мистецтва в контексті культурного туризму

Репозитарії

Схожі ресурси