Типологія народних співців – озанів, описаних у «Книзі Деде Коркута», та їх роль у творенні ашикської традиції на території Туреччини

The bardic poetry tradition and bards have had an important place in history of culture. Bards have a significant role in creating epics taking strength from mythology during the history and they have an influence on the social, political, cultural and religious life of the society that they live in...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Алі Якиджи
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2010
Назва видання:	Народна творчість та етнографія
Теми:	Епічний світ традиції
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37962
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Типологія народних співців – озанів, описаних у «Книзі Деде Коркута», та їх роль у творенні ашикської традиції на території Туреччини / Алі Якиджи // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 5. — С. 29-33. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-37962
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-379622012-10-27T12:09:33Z Типологія народних співців – озанів, описаних у «Книзі Деде Коркута», та їх роль у творенні ашикської традиції на території Туреччини Алі Якиджи Епічний світ традиції The bardic poetry tradition and bards have had an important place in history of culture. Bards have a significant role in creating epics taking strength from mythology during the history and they have an influence on the social, political, cultural and religious life of the society that they live in. This rooted tradition have been able to stay alive and it is transferred to our age with its influences. Today, this tradition is called «minstrel tradition». Dede Korkut Kitabı is one of the primary sources where the transformations of the tradition can be traced. In this paper, the roles, the missions and contexts of the bards mentioned in Dede Korkut Kitabı are analyzed according to these transformations. Kültür tarihi içinde ozanlık geleneği ve ozanların önemli bir yeri vardır. Bunlar, tarih içinde mitolojiden aldıkları destek ve güçle destanların yaratılmasında rol oynamış, yaşadıkları dönem ve içinde bulundukları toplumun sosyal, siyasal, kültürel ve dini hayatında etkili bir rol oynamışlardır. Bu güçlü oluşum, durağanlaşmamış, dünde kalmamış, halk biliminin dinamik yapısı içinde günümüze kadar gelmiş ve günümüzde de etkisini sürdürmektedir. Bu gelenek, ad değiştirerek günümüzde de «âşıklık geleneği» olarak yaşamaktadır. Bu değişimin takip edilebildiği kaynakların başında ise Dede Korkut Kitabı gelmektedir. Bu yazıda, Dede Korkut Kitabı içinde yer alan ozan tiplerinin Türkiye sahası âşıklık geleneğine geçişte aldığı roller, yaptığı görevler ve içinde bulundukları ortam incelenmiştir. 2010 Article Типологія народних співців – озанів, описаних у «Книзі Деде Коркута», та їх роль у творенні ашикської традиції на території Туреччини / Алі Якиджи // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 5. — С. 29-33. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37962 7.077:398.87(560) uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Епічний світ традиції Епічний світ традиції
spellingShingle	Епічний світ традиції Епічний світ традиції Алі Якиджи Типологія народних співців – озанів, описаних у «Книзі Деде Коркута», та їх роль у творенні ашикської традиції на території Туреччини Народна творчість та етнографія
description	The bardic poetry tradition and bards have had an important place in history of culture. Bards have a significant role in creating epics taking strength from mythology during the history and they have an influence on the social, political, cultural and religious life of the society that they live in. This rooted tradition have been able to stay alive and it is transferred to our age with its influences. Today, this tradition is called «minstrel tradition». Dede Korkut Kitabı is one of the primary sources where the transformations of the tradition can be traced. In this paper, the roles, the missions and contexts of the bards mentioned in Dede Korkut Kitabı are analyzed according to these transformations.
format	Article
author	Алі Якиджи
author_facet	Алі Якиджи
author_sort	Алі Якиджи
title	Типологія народних співців – озанів, описаних у «Книзі Деде Коркута», та їх роль у творенні ашикської традиції на території Туреччини
title_short	Типологія народних співців – озанів, описаних у «Книзі Деде Коркута», та їх роль у творенні ашикської традиції на території Туреччини
title_full	Типологія народних співців – озанів, описаних у «Книзі Деде Коркута», та їх роль у творенні ашикської традиції на території Туреччини
title_fullStr	Типологія народних співців – озанів, описаних у «Книзі Деде Коркута», та їх роль у творенні ашикської традиції на території Туреччини
title_full_unstemmed	Типологія народних співців – озанів, описаних у «Книзі Деде Коркута», та їх роль у творенні ашикської традиції на території Туреччини
title_sort	типологія народних співців – озанів, описаних у «книзі деде коркута», та їх роль у творенні ашикської традиції на території туреччини
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Епічний світ традиції
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37962
citation_txt	Типологія народних співців – озанів, описаних у «Книзі Деде Коркута», та їх роль у творенні ашикської традиції на території Туреччини / Алі Якиджи // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 5. — С. 29-33. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv	AT alíâkidži tipologíânarodnihspívcívozanívopisanihuknizídedekorkutataíhrolʹutvorenníašiksʹkoítradicíínateritoríítureččini
first_indexed	2025-07-03T19:47:49Z
last_indexed	2025-07-03T19:47:49Z
_version_	1836656435278118912
fulltext	ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №5 2010 Народний спів озанів є важливою складовою історії тюркської культури, зокрема історії літератури. Відомо, що співцями перших творів усної традиції [дастанів, сагу (плачів) тощо] були озани та інші митці (ками, бакси́, шамани, оюни та ін.) [17, с. 49–102]. Дослідники наголошують, що озани виконували важливі функції в соціальному, політичному та релігій- ному житті суспільства, будучи його провідниками та впливаючи на літературний процес [5, с. 187–193]. Традиція імпровізації в усній народній творчості вва- жається початком тюркської літератури. Її створили озани та інші митці, які відігравали важливу роль в роз- витку тюркської культури. Згодом ця традиція пошири- лася шляхом міграції на інші території, де стала зраз- ком для наслідування або ж зробила вагомий внесок у розвиток сусідніх культур. Уже за доби Атілли трапля- ються перші відомості про те, що ця традиція була перенесена з областей Туркестану та Середньої Азії до Європи. Часом вона сприяла зміцненню вже існуючих там подібних традицій. Озани, які мігрували разом з ордами Атілли з регіонів їх колишнього поселення вглиб Європи, впливали на місцеві культури, насампе- ред тогочасних германців, зумовивши створення в них народної традиції переказів поетичних творів, подібно до озанів. Яскравим прикладом цього може бути німецький епос «Пісня про нібелунгів» Дітріх та ін. [13, с. 5–60]. Традиція імпровізації була перенесена з півночі Причорномор’я вглиб Європи, а також потрапила на Балкани й до Туреччини. Частина огузів, які мігрували зі своєї батьківщини в Середній Азії, оселилися на захо- ді Каспію, на території сучасного Азербайджану. Інші ж обрали батьківщиною землі, що простяглися від при- чорноморського півдня до Балкан. Таким чином, огузи перенесли на свою нову батьківщину і традицію співу озанів, що посіла важливе місце в місцевій культурі. Так, культура «озанів», які впродовж наступних століть стали називатися «ашиками», на цих землях мала мис- тецький і літературний вплив. «Книга Деде Коркута» відіграла важливу роль у пере- несенні та вкоріненні традиції озанів на території сучасної Туреччини, до якої належали також Анатолія й частина Балканського півострова. «Книга Деде Коркута» стала не лише текстом, у якому оповідається про політичну боротьбу за право на нову батьківщину, що пов’язано з переселенням із Середньої Азії до Анатолії та Балкан, але й цінним джерелом, за яким можна простежити релігійні, соціальні, політичні та культурні трансформації доби. Саме тому важко зна- йти слова, кращі за вираз Мухаррема Ерґіна в передмові до цієї книги: «Один з найпрекрасніших витворів тюрк- ського слова і, мабуть-таки, найперший; один з найпре- красніших витворів тюркської культури і, мабуть-таки, найперший». Фуад Кьопрюлю стверджував: «Коли ви покладете на одну шальку терезів усі без винятку твори тюркської літератури, а на другу – “Книгу Деде Коркута”, – переважить Деде Коркут» [23, с. 4]. Традиція народного співу озанів поширилася на території Туреччини на початку ХІІІ ст., проте внаслі- док ряду причин, зокрема культурного взаємообміну, її назву було замінено терміном «ашик». В одній зі своїх розвідок про історичні особливості зв’язків бахши та озанів-ашиків, М. Гасимли повідом- ляє, що «мистецтво бахши» не зазнало істотних змін, Типологія народних співців – озанів, описаних у «Книзі Деде Коркута», та їх роль у творенні ашикської традиції на території Туреччини ali Yakidjy. The effects of bards in dede Korkut Kitabı on the «minstrel Tradition» of Turkey’s Region. The bardic poetry tradition and bards have had an important place in history of culture. Bards have a significant role in creating epics taking strength from mythology during the history and they have an influence on the social, political, cultural and religious life of the society that they live in. This rooted tradition have been able to stay alive and it is transferred to our age with its influences. Today, this tradition is called «minstrel tradition». Dede Korkut Kitabı is one of the primary sources where the transformations of the tradition can be traced. In this paper, the roles, the missions and contexts of the bards mentioned in Dede Korkut Kitabı are analyzed according to these transformations. Keywords: bard, minstrel, tradition, type, Dede Korkut. ali Yakıcı. dede Korkut Kitabı’nda görülen Ozan Tiplerinin Türkiye Sahası âşıklık geleneğinin Oluşumuna etkisi. Kültür tarihi içinde ozanlık geleneği ve ozanların önemli bir yeri vardır. Bunlar, tarih içinde mitolojiden aldıkları destek ve güçle destanların yaratılmasında rol oynamış, yaşadıkları dönem ve içinde bulundukları toplumun sosyal, siyasal, kültürel ve dini hayatında etkili bir rol oynamışlardır. Bu güçlü oluşum, durağanlaşmamış, dünde kalmamış, halk biliminin dinamik yapısı içinde günümüze kadar gelmiş ve günümüzde de etkisini sürdürmektedir. Bu gelenek, ad değiştirerek günümüzde de «âşıklık geleneği» olarak yaşamaktadır. Bu değişimin takip edilebildiği kaynakların başında ise Dede Korkut Kitabı gelmektedir. Bu yazıda, Dede Korkut Kitabı içinde yer alan ozan tiplerinin Türkiye sahası âşıklık geleneğine geçişte aldığı roller, yaptığı görevler ve içinde bulundukları ortam incelenmiştir. anahtar Kelimeler: Ozan, âşık, gelenek, tip, Dede Korkut. Алі Якиджи УДК 7.077:398.87(560) ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №5 2010 30 Епічний світ традиції тоді як «мистецтво озанів», для якого характерні ті самі властивості, потрапивши під сильний вплив ісламської цивілізації на Кавказі, в Ірані й Анатолії, втілилося в «мистецтві ашиків» [9, с. 11]. Він перераховує важливі для цієї трансформації, як він уважає, обставини та митців, а також висловлює такі погляди: «Усе це під- тверджує історичні передумови того, щоб у регіонах проживання туркменських та хорасанських огузів на зміну мистецтву озанів прийшло мистецтво ашиків. Зазначені політичні й історичні події та соціально- цивілізаційні впливи сусідніх регіонів не лише сприяли такій трансформації, але й спричинили потужний вплив озанів туркестанських огузів, які обрали шлях мистецтва ашиків, а також стали причиною звернення до іншого мистецтва й трансформації в “бахши”. Саме тому, як виняток серед бахши Туркестану “традиція бахши” й “обставини виникнення мистецтва ашиків” у туркменських і хорезмських бахши як за оригінальніс- тю, так і за виконанням, є неподільним цілим. Насправді, генетична спорідненість мистецтв бахши та озанів і фактична пов’язаність між собою тюркських родів на території їх поширення історично зумовлює взаємовплив обох видів мистецтва. Саме тому при уважному й детальному розгляді можна з легкістю поба- чити спритність та відвагу того самого богатиря, оспіва- ну як в озана, так і бахши; міфологічних героїв у дастані показано однаково. Тому не випадковим є визнання і озанами, і бахши типу “Коркута” як наставника мисте- цтва, майстра, одним словом – пророка в міфології, а також поява відомого сюжету про Бамси Бейрека у дас- тані озанів “Книга Деде Коркута” і в дастані про Алпамиша, що є взірцем творчості бахши» [9, с. 13]. Першоджерелом, за яким можна простежити про- цес трансформації традиції озанів у традицію ашиків, є «Книга Деде Коркута». Ф. Кьопрюлю щодо цінності цієї літературної пам’ятки для озанів та їхньої тради- ції писав: «“Книга Деде Коркута” дає нам переконливі відомості про суть та місце озана серед огузьких пле- мен: озани утворюють в огузькому суспільстві окрему спільноту; з копузами в руках вони мандрують з одно- го краю в інший, від кибитки до кибитки; вони при- сутні на весіллях та бенкетах; акомпануючи на копузі, співають стародавні огузькі дастани, перекази Деде Коркута; створюють нові й нові поеми про новітні події; іноді багатії віддають їм зі свого плеча одяг, жалують у милостиню баранів та кіз. Разом з тим у “Книзі Деде Коркута” є деякі вказівки на значення оза- нів ще в прадавні часи: один раз трапляється вираз “альпи-озани”, який означає, що серед альпів, тобто богатирів-велетнів, виховувались також і озани. Неабияка роль піра (чільного наставника) озанів – Деде Коркута, напівсвященний статус копуза (лише тому, що він йому належав) – усе це доводить нашу правоту. Гострий на язик, метикуватий, гучноголосий озан, який є носієм народних переказів і народної мудрості, уже в прадавні часи серед огузів мав статус напівобожнюваного члена суспільства. Безперечно, загальний літературний розвиток відбився й на пле- менах огузів, тому разом з розвитком суспільства озани, втрачаючи свою колишню святість, жили серед огузьких кочових племен як особливий соціальний про- шарок, і після XV ст. отримали назву “ашики”» [17, с. 139, 140]. Беззаперечно, «Книга Деде Коркута» посіла важливе місце та відіграла значну роль у переході від традиції озанів до ашикської традиції на території Туреччини, а також у визначенні основних літературних канонів цього виду народної творчості, коли її літературна цін- ність як у жанровому, так і типологічному плані зали- шалася незмінно високою. О. Огуз у своїй статті дає оцінку озану в оповідному контексті «Книги Деде Коркута», говорить про шану, якою користувались озани у різноманітних прошарках суспільства, зазначаючи, зокрема: «Якщо взяти до уваги, що і після трансформації традиції озанів в ашик- ську традицію ця особливість залишилася; що з легкіс- тю можна вести мову як про біографії ашиків, так і про тип ашика в народних оповіданнях; що й сьогодні оза- нів запрошують першими на весілля, то стане зрозумі- ло, що статус озанів-ашиків істотно не змінився. Після прийняття мусульманства й переходу до осілого спосо- бу життя ашики вийшли на якісно новий, більш есте- тичний рівень виконання свого мистецтва та заробітку собі на хліб насущний» [19, с. 42]. Отже, можна простежити, як утворювалася культур- на канва, у якій при згадуванні про озанів на думку спадає «Книга Деде Коркута», і навпаки, перша згадка про Деде Коркута нагадує про озанів. До того ж багато вчених-дослідників зауважують, що в семантиці слова «деде» («дід») присутні не лише значення «той, хто ово- лодів знаннями, народний аксакал, що дає ради заплу- таним справам», але й неодмінно «народний озан» [6, с. 235]. Деякі ж науковці наголошують на визначальній ролі «деде» у процесі трансформації озанів у ашиків [1, с. 14]. «Дід Коркут (“Деде Коркут”, “Мій Дідо Коркут”, “Мій Ата (батько) Коркут”) – озан-мудрець, головний озан, якого надихає сила самої традиції. Це – пір з-поміж озанів. Цей майстер – озан. І цей символ – озан є натхненником традиції народного співу, відколи вона виникла. І завжди його визнавали за піра – корифея озанів. Навіть можна сказати, що саме він духовно живив традицію віщого сну як надзвичайно важливий герой» [11, с. 18, 19]. Батько Коркут «був неперевершеним знавцем огузів. Що б він не казав – те збувалося. Він переказував звіст- ки від зниклих безвісти. Всевишній Господь був насна- гою для його серця» [8, с. 9]. Саме тому цілком природ- ним було те, що надалі ашиків, які виконували твори «мистецтва озанів», уважали «уммі» (неписьменними), адже народ обожнював останніх, уважаючи, що все сказане ними надихає їм у серце сам Господь. Герої книги – озани, про яких говорили: «озан гово- рить словами Деде Коркута» [8, с. 10)]. Вони проголо- сили свого піра священним, просили в нього благосло- вення, промовляли його словами та увічнили його ім’я. Сучасні дослідники «Книги Деде Коркута» вважають, що «озан є саме тим інформатором, який вносить у скри- ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №5 2010 31Алі Якиджи. Типологія народних співців – озанів, описаних у «Книзі Деде Коркута», та їх роль у творенні ашикської традиції на території Туреччини жалі літопису “Огузнаме” роди огузькі», що, власне, і складають «Книгу Деде Коркута» [22, с. 15, 16]. Це дово- дить, що сам Деде Коркут є озаном, своєрідним «продук- том» традиції народного співу озанів. Визнання Батька Коркута «піром озанів» відколи лише виникали ідеї та оповіді, що складають однойме- ний епос, залишилось таким упродовж століть, коли ашикська традиція вкорінилася на території Туреччини. Згадки про цей статус відображено в поезіях деяких ашиків, які жили і творили в різні століття. У вірші одного з найвідоміших поетів саза XVIII ст. Караоглана, який народився в с. Акьорен у Зарі та помер там само в 1765 році, про Деде Коркута як «піра, майстра» озанів написано: Перед Кочґіром – велике писання, Виконав намаз у султана Кейкубада, Я, Кар’оглан, що грає в саз і тамбур, – Наш майстер і пір – Деде Коркут [15, с. 306]. Багато дослідників висловлювали різні думки щодо місця та ролі Деде Коркута у трансформації традиції від озанів до ашиків. Деякі з них зазначають, що «місце та функція доісламських тюркських поетів у суспільстві залишалися незмінними й у часи після прийняття ісла- му, зокрема в поезіях саза та в образі Деде Коркута, набуваючи мусульманського забарвлення» [4, с. 14]. Інші дослідники вважають, що причиною шануван- ня та неабиякої любові до Деде Коркута в ісламській культурі є саме те, що він був майстром народного слова, тобто озаном. Деде Коркут є духовним лідером усього народу. Його пророче слово дає раду там, де великі сильні лицарі безпорадні. Він суттєво відрізняється від героїв дастана витонченим розумом та обдарованістю. Хоч копуз його вважається священним, однак це пов’язує Деде Коркута не з вірою або шаріатом, а із життям усього народу, урочистими всенародними зібраннями. Озан над оза- нами вивищується, як народний ашик. Він обдарова- ний, наділений розумінням вічного та гострим розу- мом, здатністю примушувати невігласів підкорятися. І народ любить Деде Коркута за цю здатність [3, с. 63]. У тексті «Книги Деде Коркута», крім героя, якого називають озаном, згадано також імена ще багатьох героїв (і добрих, і лихих): Баїндир-хан, Казан-хан, Дірсе-хан, Богач, Бейрек, Кан Турали, Уруз, Басат, Делі Думрул, Їґенек, Беґіл, Ермен, Духа Коджа, Кам Пюре, Пай Бічен, Казилик Коджа, Ушун Коджа, Енсе Коджа, Ейлік Коджа, Киян Сельчук, Дюльґер, Альп Рустем, Делі Тундар, Кара Будак, Кара Ґьоне, Аруз, Терс Узамиш, Окчу, Ділек Еврен, Альп Ерен, Делі Карчар, Яланджиоглу Яртачук, Килбаш, Карачук Чобан, Конур Сари Чобан, Киян Ґючі, Демір Ґючі, Япагулу Коджа, Капак Кан, Бани Чічек, Бурла Хатун, Сельджан Хатун, Шьоклі Мелік, Кара Текюр, Яйган Кешіш, Софі Сандаал Мелік, Кипчак Мелік, Аг Мелік, Кара Тюкен Мелік, Бугаджук Мелік, Кара Аслан Мелік, Дірек Текюр та інші [22, с. 237]. Більшість із них мають риси народно- го співця-озана і є героями, які спілкуються з батька- ми, дружиною, дітьми, друзями-приятелями, ворога- ми тощо у формі діалогу, змагаючись у віршуванні, деякі акомпанують собі на копузі. Разом із чільним озаном, озаном-піром – Деде Коркутом – у книзі важливу роль відведено альпам- озанам (богатирям-озанам). Вони завжди поруч із копузом мають меч. Якщо копуз є символом миру, то меч – символом звитяги. Під час зустрічі відважних молодців, перш ніж виймати меча, до рук беруть копуз. І, як правило, він виявляється ефективним для порозу- міння. Власне, і сам Деде Коркут недвозначно вислов- люється, аби підкреслити важливість альпів-озанів: «опісля мене хай альпи-озани прокажуть, а просвітлені щедрі святі люди послухають». Тип альпа-озана в книзі ще трапляється як «делі озан» (завзятий озан). Прикладами альпів-озанів у «Книзі Деде Коркута» можуть бути Дірсе-хан, Богач-хан, Салур Казан, Уруз, Караджик Чобан, Бамси Бейрек, Казилик Коджа, Їґенек, Тепеґьоз, Басат, Делі Думрул, Кантурали, Беґіль, Емре, Сеґрек, Килбаш та «ще сорок сороків відважних». Починаючи від XV ст., у типі ашика в межах одно- йменної традиції, що дедалі більше розповсюджувала- ся на території Туреччини, на перший план висувають- ся риси альпа-озана. У збереженні цього типу важливу роль відіграли ашик Кьороглу, Караджаоглан, Кул Мустафа, Дадалоглу та ще десятки народних поетів- співців. Можна стверджувати, що на цьому позначився неабиякий вплив культурного середовища, в якому виховувались альпи-озани, які згодом у межах політич- ної та військової системи при яничарському військово- му корпусі й так званих Магрібських корпусах Алжиру, Марокко й Тунісу, трансформувались у військових пое- тів та поетів-воїнів, що разом із мечем несли із собою копуз, ставши з погляду традиції співу озанів виразни- ками соціальних цінностей. Інший тип митця, який трапляється в «Книзі Деде Коркута», – тип «жінки-озана». Попри те що вони не тримають у руках копуза, за влучністю слова та впли- вовістю не поступаються альпам-озанам. Жінки-озани в книзі: дружина Дірсе-хана, Бани Чічек, молодша сестра Бейрека, Бурла Хатун, Сельджен Хатун, мати Кантурали, мати Делі Думрула, його ж дружина, дружи- на Беґіла, дружина Сегрека та ін. Тип жінки-озана трапляється й у традиції ашиків на території Туреччини. Упродовж багатьох століть сфор- мувалося чимало народних поетес саме цього типу. Серед них: ашики Еміне, Шеріфе, Нуршах (Дуршен Мерт), ашик Баджи (Невджіхан Озмеріх), Асли Баджи (Мюневвер Толун), ашик Айше Чаглаян [12], Хатуні Баджи (Сегіма Бозкурт), ашик Кадріє, ашик Сариджа- киз, ашик Хатуні [20], Ґюллюшах [14] та ін. Ще один тип озана в «Книзі Деде Коркута» – мандрів- ний озан. Його функцією було передавати новини з краю до краю, із села до села, від кибитки до кибитки, з фортеці до фортеці або від дому до дому. Завдяки такому озану Бамси Бейрек дізнався про те, що трапи- лося з Бани Чічек, Яланждиоглу отримав звістку про одруження з Ялинджак. Бейрек, перевдягнувшись у мандрівного озана, спромігся взяти хід подій у власні ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №5 2010 32 Епічний світ традиції руки та домогтися їх завершення на свою користь. Для мандрівних озанів копуз був дорожчим за коня та зброю. Бейрек заледве зміг отримати копуз від озана, незважаючи на те, що віддав йому свого священного коня Боз-айґира [8, с. 45]. У традиції ашиків на території Туреччини цей тип озанів посідав надзвичайно важливе місце. Їхнє вміння подавати інформацію було особливо необхідним у XIX–XX ст. У XIX ст., зокрема за доби Махмуда ІІ, щоб донести до народу без викривлень ідею нововведень та реформ, було організовано мандрівних ашиків, які стали важливим чинником комунікації тих часів. Вони одержували зарплатню й були представниками в пала- ці. З цього приводу Ф. Кьопрюлю писав: «Ми знаємо, що в XIX ст., так само як і в попередніх, кількість ашиків повсюди збільшувалась, у великих містах, особливо в Стамбулі, вони мали хорошу організацію. Крім поетів саза, серед військових класів існували ашики, які зро- били своє ремесло професією, способом заробітку на хліб. Вони збиралися скрізь, у визначених кав’ярнях, та разом виконували усні твори в супроводі саза. Крім того, була й певна кількість поетів саза, які забезпечу- вали собі прожиток з інших занять, мали певний фах, і не будучи професіоналами, усе ж долучалися до цих зібрань і брали участь у виступах. За переказом, у Стамбулі, зокрема на Курячому базарі, існувала кав’ярня, яка була центром таких зібрань ашиків. Одного з ашиків, налаштованих опозиційно до уряду, офіційно призначали розпорядником справами ложі. Ці поети саза весь рік мандрували країною та скрізь брали участь у виступах ашиків. Вони були дієвим засо- бом пропаганди серед народу, тому уряд намагався контролювати і навіть використовувати їх за посеред- ництвом ватажка ашиків для власної мети. За одним з переказів, що побутував серед ашиків ще півстоліття тому, за часів Махмуда ІІ, Абдулмеджіда та Абдулазіза, на утриманні палацу перебувало близько двадцяти- тридцяти ашиків, які час від часу виступали перед падишахом. Знов-таки згідно з переказом, ашик Гусейн Істанбуллу упродовж 1834–1861 років був ватажком ашиків на Курячому базарі та тринадцять років очолю- вав поетів саза палацу. Так само й Бешікташли Ґедаї очолював виступи ашиків перед світлішим султаном Абдулазізом» [18, с. 470]. Засновник Турецької Республіки Мустафа Кемаль Ататюрк так само виказував своє бажання скористати- ся комунікативними здібностями ашиків, щоб найточ- ніше та найправдивіше донести до народу звістку про новостворювану Турецьку Республіку та її принци- пи [25, с. 452–455]. Сьогодні, разом з поширенням та значенням таких засобів інформації, як радіо, телебачення, газети, жур- нали тощо можна стверджувати, що роль зазначеної особливості ашиків утрачено. У «Книзі Деде Коркута» є ще один, менше згадува- ний, тип озана – «озан-кяфір» (невірний). Цей тип озана іншої віри, народності або культури, який пред- ставлений у книзі в особі Шьоклі Меліка, трапляється й у традиції ашиків на території Туреччини. Озанами- кяфірами були такі поети саза XVIII ст., як вірменські ашики Вартан, Меджнуні та Дживан [16, с. 399]. «Книга Деде Коркута» є важливим джерелом як щодо утворення подібних оповідань [7], так і щодо виник- нення на території Туреччини «озанів-оповідачів прози», подібного до мистецтва меддаху [24, с. 85–90]. Крім того, ця книга справила вплив на виконання бага- тьох митців, які відчули в собі здібності озана, і на зем- лях, де мешкали огузькі племена, виконували дастани, описуючи події з цієї літературної пам’ятки [21]. І сьогодні для тюркської культури «Книга Деде Коркута» має неабияке значення. У поезіях озанів, які були виховані в традиції ашиків на території Туреччини та продовжують виконувати свої твори, часто присутні мотиви з «Деде Коркута», що є яскравим свідченням його впливу на традицію: У тюркському ілі, у тюркській мові Мій Деде Коркут є вінцем корони. На шляху огузького роду-племені Молиться до бога мій Деде Коркут. Ніколи не відходив від суті, Оповідав про мову, про слово, Про Чашит і Тепеґьоза, Позивається мій Деде Коркут. У всякім товаристві заводить бесіду, Від кибитки до кибитки питає про стан речей І зцілює стражденних, Дає панацею мій Деде Коркут. Він – дід Огуза Кагана, Він – отець цього дастана, Делі Думрула, Богач-хана Є вірою мій Деде Коркут. З радістю сприймав дозволяючих, Протистояв попрікаючим, Тим, хто дивився криво на традицію – Вельми гіркий мій Деде Коркут. Він є гордістю його онуків, Він є надією його прийдешнього, Отого дивака Кул Нурі Є прагненням мій Деде Коркут [2, с. 139]. «Література ашиків» та «ашикська традиція», що стала помітно відчутнішою на території Туреччини, починаючи від XV ст., а в XVI ст. посіла належне місце в тюркській культурі як літературна течія, є потужним поетично-мистецьким утворенням, що вмістило в своїй структурі типи майстрів-ашиків, мандрівних ашиків, «ашиків війська», «поетів пера», ашиків-жінок та інших, а разом з ними й багато жанрів, родів та видів літера- турної творчості. Однією з основних особливостей цього утворення стала наявність «музико-віршів», виконуваних зазвичай у формі обміну гостротами або дошкуляннями з інструментальним супроводом саза. ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №5 2010 33Алі Якиджи. Типологія народних співців – озанів, описаних у «Книзі Деде Коркута», та їх роль у творенні ашикської традиції на території Туреччини Отже, в основі відродження та розвитку цієї важли- вої та сильної традиції на території Туреччини був народний спів озанів як справжнє джерело, що можна помітити в «Книзі Деде Коркута». Адже у ній зібрано надбання усної творчості озанів – традиції, яка справи- ла істотний вплив на літературний розвиток тюркської культури, і про яку здебільшого судять, виходячи з гіпо- тези, що вона є так само давньою, як і тюркська культу- ра та словесна творчість, а також пов’язані з ними типологія героїв, мистецькі утворення та перекази тих років, коли тюрки заново здобували собі нову вітчиз- ну – Туреччину. Якщо ж сьогодні в Анатолії, на Балканах, у Європі, Північній Африці чи на інших територіях ще існує ашикська традиція або можна натрапити на її сліди, то, безперечно, у цьому є суттєва заслуга «Книги Деде Коркута». Таким чином, саме завдяки згаданим особливостям «Книга Деде Коркута» може вважатися важливою лан- кою, що допомагає простежити повноцінну передачу як типів героїв, так і видів та родів літературної творчості в перехідний період від традиції озанів до традиції ашиків. На цьому культурному містку, культурна канва якого є надзвичайно потужною, перебувають усе ще не відкриті ділянки знання. Саме тому можна стверджувати, що «Книга Деде Коркута» для тих, хто займається фольклор- ними студіями, прямо або опосередковано цікавиться тюркською культурою, завжди залишиться основним джерелом, з якого можна постійно черпати нове, що ніко- ли не втратить своєї цінності. Література Переклад з турецької Ірини Дриги 1. Allahmanlı Mahmud. Ozan, Dede ve Aşık // Korkut Ata. – 2006. – № 4. 2. Aşık Kul Nuri. Gönül Kervanı / Haz. Ali Berat Alptekin. – Ankara, 2003. 3. Cemşidov Şamil Allahverdi. Kitabı Dede Korkud / Aktaran: Üçler Bulduk. – Ankara: Kültür Bakanlığı Yayınları, 1990. 4. Dede Korkut Kitabı / Haz. Suat Hızarcı. – İstanbul: Varlık, 1953. 5. Dizdaroğlu Hikmet. Halk Şirinde Türler // Türk Dili – Türk Halk edebiyatı. – 1968. – № 207 Özel Sayısı. 6. Efendiyev Paşa. Azerbaycan Şifahi Halk Edebiyatı. – Bakü: Maarif, 1992. 7. Ekici Metin. Dede Korkut Hikayeleri. Tesiri ile Teşekkül eden Halk Hikayeleri. – Ankara: Atatürk Kültür Merkezi, 1995. 8. Ergin Muharrem. Dede Korkut Kitabı. Metin – Sözlük. – İstanbul: Ebru Yay., 1968. 9. Gasımlı Meherem. Bahşı ve Ozan – Aşık ilişkilerinin Tarihi Özelliği / Akt. Bayram Durbilmez // folklor / Edebiyat. – Ankara, 2006. – № 47. 10. Gökyay Orhan Şaik. Dedem Korkudun Kitabı. – İstanbul: Başbakanlık Kültür Müşavirliği, 1973. 11. Günay Umay. Türkiye’de Aşık tarzı Şiіr Geleneği ve Rüya Motifi. – Ankara: Akçağ, 1992. 12. Halıcı Feyzi. Aşıklı Geleneği ve Günümüz Halk Şаirleri. – Ankara: Atatürk Kültür Merkezi, 1992. 13. De Boor Helmut. Tarihte Efsanede ve Kahramanlık Destanlarında Attila / Çev. Yaşar Önen. – Ankara, 1981. 14. Kalkan Emir. XX. Yüzyıl Türk Halk Şairleri Antolojisi. – Ankara: Kültür Bak., 1991. 15. Kaya Doğan. Aşık Karaoğlan’ın Şiirlerinde Babalar // Hacı Bektaş Veli Araştırma Dergisi. – 2005. – № 34. 16. Köprülü Fuad. Türk Saz Şairleri. – Ankara: Milli Kültür, 1962. – C. I–V. 17. Köprülü Fuad. Edebiyat araştırmaları. – Ankara: Türk Tarih Kurumu, 1986. 18. Köprülü Fuad. Türk Saz Şairleri. – Ankara: Akçağ, 2004. – C. I–V. 19. Oğuz Öcal. Türk Dünyası Halk Biliminde Yöntem Sorunları. – Ankara: Akçağ, 2000. 20. Özhan Mevlüt. Yaşayan Halk Ozanları Antolojisi. – Ankara: Kültür Bakanlığı, 1992. 21. Sakaoğlu Saim. Dede Korkud Kitabı. İncelemeler – Derlemeler – Aktarmalar. – Konya: Selçük Üniversitesi fen-edebiyat fakültesi, 1998. – C. I–II. 22. Teczan Semih, Boeschoten Hendrik. Dede Korkut Oğuznameleri. – İstanbul: Yapı Kredi, 2001. 23. Üstünova Kerime. Dede Korkut Destanları ve Cümleden Büyük Birlikler. – İstanbul: Alfa Yay., 1998. 24. Yakıcı Ali. Anonim Türk Edebiyatında Hikaye Anlatıcısı ve Hikaye Anlatma Geleneği Üzerine // Milli Kültür. – 1988. – № 61. – S. 85–90. 25. Yakıcı Ali vd. Cumhuriyet’in Anadolu İnsanı Tarafından Benimsenmesinde Halk Ozanlarının Rolü // Üniversiteler İçin Türk Dili ve Kompozisyon Bilgileri. – Ankara: Gazi Kitabevi, 2006.

Типологія народних співців – озанів, описаних у «Книзі Деде Коркута», та їх роль у творенні ашикської традиції на території Туреччини

Репозитарії

Схожі ресурси