Нові горизонти урбаністичної етнології

Рецензія на монографію: Борисенко М.В. Житло та побут міського населення України в умовах трансформації урбаністичного середовища у 20–30-х роках ХХ століття. – К., 2009. – 355 с....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Курочкін, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2010
Schriftenreihe:	Народна творчість та етнографія
Schlagworte:	Огляди та рецензії
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38013
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Нові горизонти урбаністичної етнології / О. Курочкін // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 6. — С. 130-133. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-38013
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-380132013-04-10T11:29:11Z Нові горизонти урбаністичної етнології Курочкін, О. Огляди та рецензії Рецензія на монографію: Борисенко М.В. Житло та побут міського населення України в умовах трансформації урбаністичного середовища у 20–30-х роках ХХ століття. – К., 2009. – 355 с. 2010 Article Нові горизонти урбаністичної етнології / О. Курочкін // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 6. — С. 130-133. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38013 uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Огляди та рецензії Огляди та рецензії
spellingShingle	Огляди та рецензії Огляди та рецензії Курочкін, О. Нові горизонти урбаністичної етнології Народна творчість та етнографія
description	Рецензія на монографію: Борисенко М.В. Житло та побут міського населення України в умовах трансформації урбаністичного середовища у 20–30-х роках ХХ століття. – К., 2009. – 355 с.
format	Article
author	Курочкін, О.
author_facet	Курочкін, О.
author_sort	Курочкін, О.
title	Нові горизонти урбаністичної етнології
title_short	Нові горизонти урбаністичної етнології
title_full	Нові горизонти урбаністичної етнології
title_fullStr	Нові горизонти урбаністичної етнології
title_full_unstemmed	Нові горизонти урбаністичної етнології
title_sort	нові горизонти урбаністичної етнології
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Огляди та рецензії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38013
citation_txt	Нові горизонти урбаністичної етнології / О. Курочкін // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 6. — С. 130-133. — укр.
series	Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv	AT kuročkíno novígorizontiurbanístičnoíetnologíí
first_indexed	2025-07-03T19:50:53Z
last_indexed	2025-07-03T19:50:53Z
_version_	1836656627424428032
fulltext	130 ISSN 01306936 * Народ На тВорчість та ЕтНографія* 6/2010 Хоч історія містобудування в Україні нара- ховує багато століть і дві третини її населення сьогодні проживає в містах, однак доводиться визнати, що український етнос у своїх менталь- них засадах і побутовій культурі все ще лиша- ється переважно народом селянським, земле- робським, який унаслідок різних історичних обставин не встиг чи не зумів створити своє власне гармонійне й оригінальне урбаністичне середовище. Для цього, напевне, знадобляться скоординовані зусилля ще кількох поколінь. У народному світогляді українців здавна утвердилося антагоністичне протиставлення села і міста як двох ворожих стихій. У цій бінар- ній опозиції із селом, як правило, пов’язуються такі позитивні образи й міфологеми: бать- ківська хата, мамині рушники, вишневий садок, рідна пісня, повага до дідівських зви- чаїв тощо. Натомість із містом асоціюються такі негативні поняття, як чужина, примус влади, скупченість людей, гуркіт машин, забуття рідної мови, деградація моральних цінностей, злочинність та ін. Характерними з цього погляду є народні паремії – у місто – по гроші, у село – по розум або у місті як у тісті, а без грошей нема чого їсти. Романтична ідеалізація села та упередже- не ставлення до міста чітко простежуються у вітчизняній культурологічній традиції. Так, в українській художній літературі ХІХ–ХХ ст. твори на «селянську» тему завжди були най- популярнішими і найрепрезентативнішими. В. Коротич колись в’їдливо пожартував, що наші письменники витрачають половину жит- тя на те, щоб зручно влаштуватися в місті, а потім до кінця життя ностальгічно пишуть про те, як гарно жити на селі. Архаїчне і безпідставне тлумачення се- лянства як виняткового носія народних тра- дицій, недооцінка ваги і значення міських форм життя та міського соціуму – «хроніч- на хвороба» української гуманітарної науки в цілому. Якщо проаналізувати колосальний доробок вітчизняної етнографії за 200 років, то побачимо, що міська проблематика посі- дає в ньому дуже незначне, периферійне міс- це, тоді як у центрі уваги були й залишають- ся культура і побут, фольклор і традиційне мистецтво сільської людності. На всіх етно- графічних з’їздах та конференціях упродовж десятиліть ритуально повторювалася теза про необхідність вивчення українського ур- баністичного середовища, культури і побуту малих та великих міст, але реальних прак- тичних наукових розробок у цьому напрямі не велося. Треба самокритично визнати, що недостатня увага науковців до комплексної проблематики міста є однією з причин того кризового стану, у якому опинилися сьо- годні всі складові його інфраструктури: гос- подарство, економіка, екологія, транспорт, некерована міграція, комунально-житлова, побутова та культурна сфери. Лише впродовж останніх років українські етнологи впритул підійшли до розробки ур- баністичної проблематики. Знаковим у цьо- му сенсі став збірник науково-теоретичних статей за редакцією академіка С. Павлюка «Етнокультурні процеси в українському урба- нізованому середовищі ХХ століття» (Івано- Франківськ, 2004), підготовлений переважно на західноукраїнських матеріалах. Новий перспективний напрям у вітчизня- ній етнології успішно розвиває і монографія М. Борисенка. Вона присвячена важливій та актуальній проблемі формування міського се- редовища в умовах тоталітарного режиму на українських землях. 20–30-ті роки ХХ століття – надзвичай- но складний і суперечливий період у суспільно- олександр Курочкін НОВІ ГОРИзОНТИ УРбАНІСТИчНОЇ еТНОЛОГІЇ Борисенко М. В. Житло та побут міського населення України в умовах трансформації урбаністичного середовища у 20–30-х роках ХХ століття. – К., 2009. – 355 с. 131 огляди та рецензії політичному, економічному та культурному житті України. За офіційною вивіскою роз- горнутого будівництва соціалізму ховаються проведені в антигуманний спосіб процеси ін- дустріалізації і колективізації, акт геноциду – голодомор 1932–1933 років, масові репресії, які суттєво підірвали матеріальні й духовні основи буття українського етносу. Мільйони українських селян стали вигнанцями й шукали порятунку в містах. Міське середовище значно змінювалося під впливом цього масового по- току втікачів та одночасно змінювало і самих мешканців. Не викликає заперечень структура моногра- фії – вона чітка й логічна. У першому розділі «Історіографія та джерельна база досліджен- ня» розглянуто сучасний стан опрацювання порушеної теми у вітчизняній та зарубіжній на- уковій літературі. Перші спроби етнологічного вивчення міського простору в Україні, що при- падають на період національно-культурного відродження 1920-х років, пов’язані з іменами таких учених, як В. Петров, Н. Заглада та ін. На жаль, більшовицький погром української етнологічної науки не дозволив реалізувати їхні цікаві задуми і проекти. Критично оцінив автор здобутки українських етнологів повоєн- них десятиліть. Офіційна ідеологія націлювала їх на пропаганду паростків нового комуністич- ного в побуті і не була зацікавлена в реальному відтворенні скрутних побутових умов меш- канців комуналок, бараків, гуртожитків тощо. Тому масове житло в містах України майже не досліджувалося. Винятком із загального правила є праця М. Приходька «Житло робіт- ників Донбасу» (К., 1964), де автор проаналі- зував переважно індивідуальну забудову і був змушений усіляко наголошувати на піклуванні комуністичної партії і радянського уряду про розвиток житлобудівництва. З позицій сього- дення в першому розділі М. Борисенко харак- теризує методи та підходи радянської історіо- графії робітничого класу, яка використовувала опис матеріально-побутових умов робітників переважно задля реклами досягнень радян- ської влади. Цілком доречним у цій праці є фаховий аналіз зарубіжних і вітчизняних ви- дань, які репрезентують популярний сьогодні напрям – історія повсякдення. Доводиться пошкодувати, що в поле зору М. Борисенка не потрапило нове колективне дослідження петербурзьких авторів «Штетл ХХІ век: полевые исследования» (С.Пб., 2008). Це перша ґрунтовна спроба відтворити самобутній світ культури єврейських містечок України, зруйнований Другою світовою вій- ною. Праця цікава не лише своїм фактажем, але й методикою його збирання, відомою як усна історія, тобто йдеться про отримання ін- формації шляхом опитування живих очевид- ців подій. На нашу думку, застосування цієї методики було б корисним і для рецензованої монографії. Сильною стороною монографічного до- слідження М. Борисенка є уважне ставлення до письмово засвідченої історії або етнології повсякдення. Цей метод передбачає рекон- струкцію побутових умов життєдіяльності людей шляхом залучення документів, що ха- рактеризували житловий фонд міста, стан ко- мунального господарства, заклади побутового забезпечення, проблеми взаємодії громадян на рівні комунальної квартири тощо. Збираю- чи по крихтах потрібну інформацію, авторові довелося здійснити значний обсяг пошукової роботи у багатьох центральних архівах Києва та інших міст України. Важливо наголосити, що віднайдені та інтерпретовані документи вперше вводяться до наукового обігу і у своїй сукупності дозволяють цілісніше і правдивіше відтворити картину житлово-побутових умов великих українських міст доби побудови ста- лінського соціалізму. Чотири основних розділи книги М. Бори- сенка, від другого до п’ятого, що поділяються на підрозділи, присвячені висвітленню таких аспектів обраної теми, як: особливості фор- мування предметно-просторового середови- ща українських міст 20–30-х років ХХ ст., житло та інтер’єр у системі міської культури, комунальне господарство України та умо- ви життя громадян, вплив політики влади на 132 ISSN 01306936 * Народ На тВорчість та ЕтНографія* 6/2010 трансформацію соціокультурного середовища, побут мешканців комунальних квартир тощо. Звісно, навіть у розлогій рецензії детально проаналізувати всі ці структурні ланки немає змоги. Тому спробуємо зосередити увагу лише на ключових моментах, які підтверджують на- укову новизну праці та пріоритет у вивченні матеріальної і духовної культури українського міста конкретної історичної доби. Новацією для вітчизняної етнології є спроби проаналізувати сприйняття людиною міського ландшафту. Композиція міста, що складалася не тільки з архітектурних об’єктів, але й із зелених насаджень, вуличної рекла- ми (в УРСР переважно політичного характе- ру), транспортних комунікацій, торговельних комплексів тощо, формувала в городян непо- вторний візуальний образ міста. Цей образ визначає простір міської культури, формує умови для гармонійного розвитку особистості, стає елементом національної свідомості та па- тріотизму. Міське середовище в символічному аспекті знайшло своє відображення також і в художній літературі та поезії. Використання в книзі міських сюжетів і мотивів П. Тичини, М. Рильського, В. Підмогильного, І. Мики- тенка, М. Зерова та інших значно б посилило авторську аргументацію. Безперечною заслугою рецензованої праці є етнологічне дослідження побуту багатоквартир- них будинків. М. Борисенко об’єктивно оцінює реальні успіхи радянського житлобудівництва та відзначає головні фактори, що гальмували розвиток нового архітектурно-функціонального планування масового житла. Вдалою є части- на монографії, де автор аналізує експерименти в галузі житла та їхній вплив на архітектурно- будівельну практику 20–30-х років ХХ ст. Спираючись на приклади з мемуарної лі- тератури, автор зумів наочно показати, яких труднощів зазнали городяни в умовах розрухи та занепаду міського життя на початку 1920-х років. У праці відображено також хаотичні та заполітизовані заходи влади з відновлення функціонування водогону, каналізації, освіт- лення тощо. М. Борисенко переконливо до- водить, що внаслідок повільного розвитку мережі комунальних послуг щоденний побут міських мешканців досліджуваного часу збе- рігав багато архаїчних рис, зокрема, це стосу- ється приготування їжі, прання білизни, гігіє- нічних процедур тощо. Таким чином, наведені в монографії документи й свідоцтва очевидців демонструють занепад міського життя на межі 20–30-х років XX ст. Проте загальну харак- теристику цього періоду, на нашу думку, пода- но в занадто темних кольорах. Варто нагадати, що в 1930-х роках не лише руйнували храми, але й було збудовано чимало об’єктів місь- кої інфраструктури, які суттєво полегшували життя людей. Не можна закривати очі і на той факт, що «сталінки» на ринку нерухомості сьо- годні оцінюються вище, ніж «хрущовки». Тоталітарний характер режиму в СРСР іс- тотно позначився не лише на функціонально- просторовій організації житла, але й на системі його розподілу, що цілком відповідала соці- альній природі більшовицької влади. М. Бо- рисенко чітко вказує, що політика розподілу житла в радянській Україні носила класово- репресивний характер. Влада намагалася за- безпечити квартирами насамперед радян- ських службовців і представників партійної номенклатури, свідомих пролетарів за рахунок «нетрудових» категорій населення. Правдиво відображена в дослідженні також боротьба за «квадратні метри», що точилася в містах Укра- їни впродовж досліджуваного періоду. Уперше у вітчизняній етнології ретельно описано домашнє начиння й умеблювання ти- пового міського житла. Дослідник слушно вка- зує на низький відсоток механізації побутових процесів, відсутність елементарних зручнос- тей та вигод у міському середовищі України, що різко дисонувало з рівнем комфорту в того- часних містах США та Західної Європи. До- сить переконливим є висновок М. Борисенка, що так зване покращення житлово-побутових умов, про яке часто писала радянська історіо- графія, насправді виявилася насадженням ка- зармених елементів побуту, не притаманних менталітету українського народу. 133 огляди та рецензії Типовість образу булгаківського Швондера підтверджують матеріали книги, які аналізують діяльність народжених радянською дійсністю органів управління житловим фондом – дом- комів, управдомів, правлінь житлокооперативів тощо. Усупереч поширеній думці, що ці інститу- ти були активними провідниками політичної лі- нії компартії, М. Борисенко наводить численні факти, які засвідчують абсентеїзм переважної більшості городян щодо різноманітних політич- них кампаній та їх пасивну участь у них. З особливим інтересом прочитуються сто- рінки праці, де розглядається типова проблема для всього житлового фонду міст радянської України – конфлікт усередині комунальної квартири. Значним науковим досягненням можна назвати оприлюднення документів Ки- ївського міського архіву, які дозволили рекон- струювати звичайний хід побутових конфлік- тів. Спираючись на ці матеріали, дослідник запропонував вдалу типологізацію конфлікт- них ситуацій у «комуналках» і наочно показав безпорадність органів домового самоуправлін- ня в їх залагодженні. Підсумовуючи, можна констатувати, що М. Борисенко виконав поставлені перед со- бою завдання і зумів створити реалістичний історико-етнографічний портрет житлового середовища й побутових відносин українських міст перших десятиліть панування сталінсько- го режиму. Як і в кожній великій праці, у рецензованій монографії можна помітити ряд недоліків. Упадає в око відсутність настановчої типо логізації або класифікації міст України, яка б ураховувала не лише чисельний склад населення (малі, середні, великі), але й іс- торичну біографію та соціально-економічні функції конкретних населених пунктів. Житлово-побутова ситуація мала свої від- мінності, залежно від статусу міста: столиця, провінція, промислово-адміністративний, торговий центр, місто-порт, залізничний ву- зол, місто губернського і повітового, а піс- ля адміністративної реформи – обласного (окружного) районного значення. Урахуван- ня цих нюансів, на наш погляд, дозволило б точніше і більш диференційовано відтвори- ти динаміку досліджуваних етнокультурних явищ і процесів. Характеризуючи житловий фонд у містах України, автор використовує такі терміни, як «приватний будинок», «комунальна кварти- ра», «націоналізований будинок», однак не по- яснює їхній юридичний статус у системі того- часного законодавства. Висновки автора щодо житлового забезпе- чення городян ґрунтуються переважно на ма- теріалах великих міст України – Києва, міст Донбасу, таких промислових центрів, як Хар- ків, Ворошиловград (нині – Луганськ), Одеса. Бажано було б для порівняння охарактеризу- вати ситуацію із житлом і в невеликих містах України з населенням до 50-ти тис. чоловік. Суттєво збагатили б книгу, як уже зазнача- лося, усні історії та інтерв’ю колишніх мешкан- ців комунальних квартир і гуртожитків. Висловлені зауваження не применшують наукового та практичного значення рецензо- ваного дослідження. Підготовлена М. Бори- сенком ґрунтовна праця накреслює перспек- тивні шляхи для вивчення культури і побуту міського населення й відкриває нові горизонти етнологічної урбаністики в Україні.

Нові горизонти урбаністичної етнології

Institution

Ähnliche Einträge