Три міські парафії: вивчення священних місць

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2010
Main Author:	Ґоа, Девід Джоел
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут народознавства НАН України 2010
Series:	Народознавчі Зошити
Subjects:	З історії української культури та науки
Online Access:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38066
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Три міські парафії: вивчення священних місць / Девід Джоел Ґоа // Народознавчі Зошити. — 2010. — № 3-4 (93-94). — С. 485-496. — Бібліогр.: 18 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-38066
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-380662012-10-29T12:11:11Z Три міські парафії: вивчення священних місць Ґоа, Девід Джоел З історії української культури та науки 2010 Article Три міські парафії: вивчення священних місць / Девід Джоел Ґоа // Народознавчі Зошити. — 2010. — № 3-4 (93-94). — С. 485-496. — Бібліогр.: 18 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38066 uk Народознавчі Зошити Інститут народознавства НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	З історії української культури та науки З історії української культури та науки
spellingShingle	З історії української культури та науки З історії української культури та науки Ґоа, Девід Джоел Три міські парафії: вивчення священних місць Народознавчі Зошити
format	Article
author	Ґоа, Девід Джоел
author_facet	Ґоа, Девід Джоел
author_sort	Ґоа, Девід Джоел
title	Три міські парафії: вивчення священних місць
title_short	Три міські парафії: вивчення священних місць
title_full	Три міські парафії: вивчення священних місць
title_fullStr	Три міські парафії: вивчення священних місць
title_full_unstemmed	Три міські парафії: вивчення священних місць
title_sort	три міські парафії: вивчення священних місць
publisher	Інститут народознавства НАН України
publishDate	2010
topic_facet	З історії української культури та науки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38066
citation_txt	Три міські парафії: вивчення священних місць / Девід Джоел Ґоа // Народознавчі Зошити. — 2010. — № 3-4 (93-94). — С. 485-496. — Бібліогр.: 18 назв. — укp.
series	Народознавчі Зошити
work_keys_str_mv	AT goadevíddžoel trimísʹkíparafíívivčennâsvâŝennihmíscʹ
first_indexed	2025-07-03T19:56:06Z
last_indexed	2025-07-03T19:56:06Z
_version_	1836656958335090688
fulltext	485ДЕВІД ДЖОЕЛ ҐОА. Три міські парафії… ньої дисципліни та цілеспрямованості, щоб відто- чувати свій поетичний стиль та техніку. Його ри- ми та побудова фрази іноді були незграбними, він часто піддавався емоціям та упередженням. І все ж, він умів яскраво виражати свої ідеї та пристрас- ті, наприклад, коли він засудив тих українців, які не підтримали його на виборах до органів місцевої влади у 1913 році. Від інших поетів-емігрантів сво- го часу його відрізняло римування вільним віршем замість наївного фольклорного стилю, типового для ранніх “пісень” перших українських поселен- ців у Канаді (див. Славутич 1976, 12-13; Марун- чак 1968, 299-300, 307, 310). Хоча літературна спадщина Михайла Ґовди до- сить скромна, його завжди будуть пам’ятати як ав- тора вірша “Присвячується Канаді”,– його найви- щого літературного досягнення. Цей твір, а також той факт, що Ґовда визнаний “першим громадяни- ном Едмонтона українського походження”, активіс- том, що закладав основи організованого життя укра- їнців в Альберті,– є визначними досягненнями для емігранта, який швидко став палким патріотом Ка- нади і водночас залишався вірним традиціям свої предків. Він справді все життя слідував закликам Тараса Шевченка в його знаменитому “Дружньому Посланні”, слова з якого могли б стати достойною епітафією на могилі Ґовди: Не дуріте самі себе, Учитесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь… (Шевченко 1921, 193). Антології української поезії в Канаді, 1898–1973. 1975. Едмонтон: Об’єднання українських письменників у Канаді. Гай-Головко Олекса. Українські письменники в Канаді. Літературно- критичні нариси. Т. 1.– Вінніпеґ: Товариство “Волинь”, 1980. Марунчак М. Історія українців Канади.– T. I. Вінніпеґ: Українська Віль- на Академія Наук, 1968. Славутич Я. Українська поезія в Канаді.– Edmonton: Slavuta, 1976. Шевченко Т. До мертвих, і живих, і ненароджених земляків моїх в Україні, і не в Україні сущих моє дружнеє посланіє // Kobzar. Narodnie vydannia. З кометарями та замітками д-ра Василя Сімовича.– Катеринос- лав; Кам’янець; Лейпціґ: Українське видавництво в Катеринославі, 1921. Balch, Emily G., 1910. Our Slavic Fellow Citizens. New York: Charities Publication Committee. Bourinot, Arthur. S. 1955. Edward William Thomson (1849–1924). A Bibliography with Notes and Some Letters. Ottawa: The Author. Mandryka, Mykyta. 1968. History of Ukrainian Literature in Canada. Winnipeg-Ottawa: Ukrainian Free Academy of Sciences. Thomson, E.W. 1905. [misspelled Thompson in the Bulletin]. “Galician Poetry.” Edmonton Bulletin 18 Oct., 8. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ Девід Джоел ҐОА Переклад з англійської Оксани НАКОНЕЧНОЇ ТРИ МІСЬКІ ПАРАФІЇ: ВИВЧЕННЯ СВЯЩЕННИХ МІСЦЬ* David J. Goa. Three Urban Parishes: a Study of Sacred Space. Якщо розглядати історію матеріальної культури української громади у Канаді від часів перших посе- лень до сьогодення, то на думку відразу спадає од- не джерело культурних цінностей: це релігія. Для ка- надського суспільства в цілому церква є основною ознакою української традиції, а для багатьох україн- ців вона є центром громадського, культурного та ре- лігійного життя. Перше, що будувала громада у пре- ріях на початку ХХ ст., була церква, православна чи греко-католицька, яка була на службі міських та сіль- ських громад від Галіфаксу до Вікторії в часи життя своїх засновників і до наших днів. Саме церква є сим- волом українських традицій, що втілені в архітектурі, іконографії та в церковній службі кожного дня, згідно з церковним календарем. З церкви віруючих прово- джають в останню путь на кладовище, де вони знахо- дять вічний спокій, до церкви приносять немовля для здійснення таїнства хрещення. Церква стала для гро- мади центром не тільки релігійного, а й громадського й культурного життя. Саме тут, в оточенні святих ікон та в молитві відкривається смисл духовного життя. Наше дослідження присвячене духовному життю та ролі архітектури й іконографії української церк- ви. У християн Східної Церкви збереглися найбагат- ші традиції християнського символізму, а літургійна система є основою духовності. Її події є для пастви головними (leitourgia – суспільна робота), їх краще З історії української культури та науки * Перекладено за: Goa, David J. “Three Urban Parish- es: a Study of Sacred Space”, Material history bulletin = Bulletin d’histoire de la culture materielle. The Ukrainians in Canada, 1891- 1991. Ed. by Rider, Peter E. Spring, № 29, 1989, рp. 13-23. В тексті змінено систему посилань відповідно до вимог ви- дання. 3-4’2010 Народознавчі Зошити486 всього сповняти, притримуючись традицій, тому що так дія наповнюється смислом. Автор шукає відповідь на запитання, як традиції архітектури та іконопису змінилися в умовах сучасності та з переходом до нового середовища на канадській землі. На прикладі трьох українських греко-католицьких парафій в місті Едмонтоні (Альберта), можна поба- чити, як історичні події впливають на релігійну мате- ріальну культуру українських греко-католиків у Ка- наді. Ми розглянемо архітектуру та іконографію цих трьох храмів та проаналізуємо їх зв’язок з релігій- ною символікою. Три парафії – одна традиція? Собор Святого Йосафата в Едмонтоні – це ка- федральний собор української греко-католицької єпархії, що надала дозвіл на будівництво церкви Святого Василія Великого у 1967 р. та україн ської греко-католицької церкви Святого Юрія у 1955 ро- ці1. Усі три церкви є у підпорядкуванні української громади, в них служиться літургія святого Іоанна Золотоустого. Вони підпорядковані одному єпис- копу, хоча у церкві Святого Василія Великого від- правляють монахи Чину Святого Василія Великого (Senyk 1989). Ці храми відрізняються за архітекту- рою та іконографією, тут по-різному й різними мо- вами служать літургію. Ці церкви демонструють, як літургійна традиція втілена в сучасність. Перший храм Святого Йосафата в Едмонтоні2 побудований в 1904 р. (Kupranec 1979). Сучасний вигляд храму зберігся з 1939 року. Згідно з указом Папи Пія XII канадська єпархія 3 березня 1948 р. була розділена на три єпархії. Так з’явилася єпархія в Едмонтоні, і церква Святого Йосафата стала кафедральним собором, кафедрою єпископа. В той час церква перебувала під опікою Чину Святого Василія Великого і була єдиною українською греко- католицькою парафією в Едмонтоні. Ченці цього чину були першими священиками, що служили в українській греко-католицькій церкві для парафіян- українців з 1902 року. Життя церкви Святого Василія Великого почало- ся з непомітної події 2 листопада 1947 р., коли отець 1 У 1955 р. парафія Святого Юрія придбала колишній ри- мо-католицький храм і, в можливих межах, достосувала йо- го до потреб греко-католицької богослужби. Щойно на порозі 1980-х рр. парафія приступила до будови нового храму.– А. Г. 2 Після публікації англомовної версії цієї статті була вида- на детальна двомовна ілюстрована історія церкви. Див. Ціпко 2009. (Прим. ред.). С. Курило (S. Kurylo), ЧСВВ [Чин святого Васи- лія Великого.– Прим. ред.], почав служити в римо- католицькій школі Святого Антонія (Melnyk 1967). Офіційно парафія була заснована єпископом Нілом Саварином (Neil Savaryn), ЧСВВ, у 1948 р., щоб задовольнити духовні потреби українців, що мешка- ли в південній частині Едмонтона. Спочатку служ- ба відбувалася в Римо-католицькій церкві, потім у культурному центрі святого Василія Великого, піс- ля цього була побудована перша церква на території, що належала Чину, а 24 вересня 1967 р. заверши- лось будівництво нової церкви. Чину належить ве- лика територія, де розмістилися резиденція, монас- тир, культурний центр та церква. Українська греко-католицька церква Святого Юрія була заснована в квітні 1955 р. Вона переїхала у нову будівлю у візантійському стилі в 1981 році3. Її заснуванню передували деякі суперечки, пов’язані зі змінами в розкладах літургії в церкві Святого Йо- сафата, які закінчилися прийняттям григоріанського календаря, по якому стали відзначати свята4. Єпис- коп наполягав на тому, щоб відправляти служби згідно зі старим (юліанським) календарем для усіх бажаючих, але його не підтримали. Через декіль- ка років частина парафіян захотіла збудувати нову церкву, щоб служити згідно з традиційним календа- рем. Їх прагнення було підтримане єпископом Нілом (Саварином), і в результаті заснували церкву Свя- того Юрія. Це сталося тому, що деякі православні та греко-католицькі парафії прагнули відродити візан- тійську літургійну традицію5. Проектування та побудова церкви Собор Святого Йосафата спроектував отець Пи- лип Ру (Philip Ruh). Зведення собору почалися в 1939 р. і завершилися в 1947 році. Церемонію освя- чення здійснив Кардинал Євген Тіссерант (Eugene Tisserant), секретар у справах Східних Церков. 3 Про історію цієї парафії люб’язно розповіли професор Андрій Горняткевич (Andrij Hornjatkevyč) та о. Володимир Тарнавський (Volodymyr Tarnawsky) в інтерв’ю від 14 верес- ня 1986 року. 4 Прихильники традицій доводять, що прийняття “нового календаря” суперечить церковному (літургійному) календарю і є компромісом з комерційним світом. Проблема календаря під- німалася всіма православними та греко-католицькими юрис- дикціями і деколи ставала причиною розколу. 5 Цей рух у XIX-XX ст. потребує глибокого вивчення. Дві ключові фігури, що його представляють у цьому столітті – Александр Шмеманн (Alexander Schmemann) та Митрополит Антоній Храповицький. 487ДЕВІД ДЖОЕЛ ҐОА. Три міські парафії… Отець Ру народився в 1883 р. в у німецькому місті Бікенгольц в Лотаринґії (Bikenholtz, Lorraine), не- далеко від французького кордону. Коли йому було 15 років, ченці Чину Облатів Непорочної Діви від- правили його на навчання до свого монастиря у Гол- ландію, потім він навчався в Німеччині, і саме тоді зацікавився мистецтвом та архітектурою. Після отримання духовного сану його відправи- ли в Україну до Львова. Спочатку він перебував у гостях у Митрополита Андрея Шептицького, який започаткував відродження візантійської літургічної традиції в Українській Церкві. Потім – у монастирі Чину Святого Василія Великого в Бучачі, де вивчив українську мову. 20 квітня 1911 р. він поїхав до захід- ної Канади для місіонерської роботи, щоб працюва- ти серед українських емігрантів. Під час цієї роботи Ру побудував багато церков для українських греко- католиків, наприклад у Ґрімсбі (Grimsby), та церк- ву Святої Катерини в Онтаріо (імовірно, тут ідеться про церкву в м. Сейнт-Кетерінз.– А. Г.), “базиліку у преріях” в Кукс-Крик (Cooks Creek), Манітоба, та собор Святого Йосафата в Едмонтоні. Він також спроектував грот Люрдської Божої Матері в Скаро (Skaro, Альберта) (Kupranec 1979, 223-23). Собор Святого Йосафата побудований в еклек- тичному стилі. На перший погляд здається, що це візантійський стиль, але тут присутні також елемен- ти інших стилів. Антаблемент, що тримає головний купол і частково фасад, виконані у класичному сти- лі, а малі куполи та капітелі – у традиціях ренесан- су. Фронтальні колони виконані у псевдокласичному або американському колоніальному стилі. Сім вось- мигранних мідних куполів храму увінчані однора- менними хрестами. В інтер’єрі відкритим є лише го- ловний купол, що є важливим для іконографії. Стіни викладені з червоної цегли, пілястри з цегли темні- шого відтінку, а хрести у верхньому ярусі – з жовтої цегли. Це двоповерхова будівля. Служба відбува- ється на другому поверсі. Тут знаходяться престол, неф, трансепт та чотири крила, де сходяться неф та трансепт (у двох із них знаходяться ризниці). Про- стора галерея для хору простягається над нефом та над притвором. До вівтаря ведуть три сходинки, пер- ша з них – це солея (solea). Автор проекту іконо- Собор Святого Йосафата 3-4’2010 Народознавчі Зошити488 стаса – професор Юліян Буцманюк (J. Bucmaniuk) (Kupranec 1979, 225-226, 232-242). За традицією інтер’єр греко-католицької церкви розписаний зображеннями святих6. Майже усі стіни від притвору до нефа, стіну вздовж бокових проходів до вівтаря, апсиди та куполи розписані так само, як у православній церкві. Зайти до такої церкви – означає стати одним з тих, хто хоче спасіння своєї душі. Церк- ва мов ікона Царства Божого, на якій зображені бі- блійні пророки, Ісус Христос та Святі. Вони усі при- сутні у Царстві Божому, символом якого є церква. Храми Східної Церкви – це храми, а не просто міс- ця, де збираються віруючі7. Згідно з традиціями хра- мових культових споруд світових релігій тут є справ- жнє святилище. Церква – це архетип створення світу, тобто “образ та подібність” того, як творив Господь. 6 Існує багато літератури з питань іконографічної традиції з художньої та релігійної точки зору. Це дослідження в першу чергу торкається релігійної сторони. Для подальшого читан- ня також див.: (Cavarnos 1977, Gerhard 1971, Kalokyris 1965, Ouspensky 1978, Ouspensky and Lossky 1982, Stuart 1975). 7 Різні теорії, викладені у наступних виданнях, вплину- ли на наше розуміння храму як священного місця. Серед них див.: (Eliade 1958, Eliade 1959, Turner 1979). Про архітектуру Східної Церви також див.: (Buxton 1981, Krautheimer 1965, MacDonald 1979, Mainstone 1988, Mango 1974). Архітектурні канони, за якими збудовані храми Схід- ної Церкви, мають велике символічне значення. Професора Юліяна Буцманюка запросили для то- го, щоб він розписав собор Святого Йосафата. Він народився у 1885 р. в містечку Сможив на Галичи- ні. У 1908 р. його прийняли до Краківської академії мистецтв. Під час навчання він відвідав художні шко- ли у Мюнхені, Римі, Флоренції та Мілані. Розпису- вав церкву монастиря Святого Василія Великого в Жовкві. Пізніше навчався в художній академії в Че- хії, а після Першої світової війни викладав у декількох художніх школах Львова. У 1950 р. він прибув до Ед- монтона для того, щоб розписати собор Святого Йо- сафата. Окрім проектування іконостаса та виконання настінного живопису професор написав ікону Богоро- диці (Theotokos) та ікони Ісуса Христа та Святого Йосафата. Ікону Святого Миколая та ікони на дверях іконостаса виконала Парася Іванець (Parasia Ivanec), а празничні ікони на іконостасі написав Іван Денисен- ко (Ivan Denysenko) (Kupranec 1979, 232). При малюванні ікон Буцманюк використовує еле- менти неовізантійського стилю. Але це єдине, у чо- му художник наблизився до іконографічних традицій Східної Церкви. Парафіяни стверджують, що церк- ва побудована “у стилі бароко з елементами реаліз- му, що насправді і є стилем української церкви, який склався під впливом голландського бароко з деяки- ми елементами візантійського стилю”. Також вони висловлюються, що “художник не лише спроекту- вав витвір архітектурного мистецтва, але й розписав інтер’єр церкви так, що вона має власний характер. Художнику вдалося відтворити духовну сутність усіх зображених подій. Він намагається йти в ногу з часом, брати до уваги те, як сучасна людина сприй- має мистецтво. Тому його персонажі – це живі при- вабливі люди, що виражають глибинну сутність ре- лігії” (Kupranec 1979, 232). Очевидно, що багатьох своїх персонажів Буцманюк писав з реальних людей. На картинах навіть можна впізнати деяких парафіян (Kupranec 1979, 232-233). Серед зображень святих на центральному куполі можна побачити зображення Бога Отця, що зовс- ім не відповідає духу візантійської традиції, а дех- то може навіть сказати, що це єретичне зображення. Спроба митця відобразити “божественну сутність, всемогутність та безсмертя” надають образу деякої суворості. До художника звернулися з проханням де- що пом’якшити риси цього образу, щоб він не вселяв страху в душах віруючих (Kupranec 1979, 223-224). Собор Святого Йосафата 489ДЕВІД ДЖОЕЛ ҐОА. Три міські парафії… Перше, що відчуває той, хто прийшов до церкви Святого Йосафата, це те, що він потрапив до особли- вого світу. Пастельна кольорова гама приємна та за- спокійлива. Архітектура колонади та арки водночас справляє враження затишку та простору. Централь- ний купол відкривається, немовби небесний простір. Настінний живопис Буцманюка стилізований. Виділяються елементи неовізантійського стилю. Але ці елементи живописної та іконографічної традиції не впливають повністю на сприйняття закінченої робо- ти. Елементи орнаменту, а саме голуби, зображені в польоті, риби у воді, чудові квіти та виноградні ло- зи,– вражають простотою та витонченістю графіч- ного дизайну. Ці орнаменти нагадують ілюстрова- ні книжки вікторіанської епохи для дітей, такі вони стримані, чарівні та захоплюючі. Цікаво, що фігури людей контрастують з елемента- ми декору. Тіла біблійних персонажів виконані прос- то декількома лініями, подібно до зображень тварин або квітів. Однак обличчя – це ретельно виписані на- туралістичні портрети, їх кольо ри глибші, і перед на- ми постають образи реальних людей. Вони відріз- няються лише наявністю борід та дивним вбранням. Такий портрет є характерним для книжок протестант- ських недільних шкіл кінця XIX – середини XX ст., і саме ця живописна традиція є домінуючою для всієї роботи Буцманюка. Її відрізняє реалізм, природність та спокійна живописна манера. Відчуття спокою викликають усі зображення, окрім Страшного Суду. З правого боку від янгола “у морі світла” знаходиться “сімейний портрет” тих, що спаслися. Зліва від янгола, поряд зі Сталіном, Гітлером, місцевим художнім критиком та марксистом знаходяться грішники, що заслужили пекельну смерть. [Тепер ці обличчя перемальовані до непізнання, мовляв, хоч Церква проголосила безліч святих, не проголосила ні одного проклятого. Тому зображення історичних персонажів у пеклі не можна теологічно оправдати.– А. Г.]. Зображення янголів також стилізовані під орна- мент,– вони декоративні і позбавлені індивідуаль- ності. На стінах нефу – портрети у повний зріст священиків, що зіграли визначну роль в становленні парафії. Ці портрети більше нагадують розфарбова- ні фотографії з газет або приходського бюлетеня. Автором проекту церкви Святого Василія Вели- кого був Євген Олекший (Eugene Olekshy),– ар- хітектор та місцевий парафіянин. Він тісно співпра- цював з різними комітетами парафії та з монахами Чину Святого Василія Великого, що обслуговують парафію. Багато часу пішло на те, щоб отримати ді- лянку землі, необхідну для реалізації такого масш- табного проекту. У квітні 1964 р. проектування усіх будівель (церкви, культурного центру та монастиря) було завершено та відіслано для затвердження ке- рівництвом Чину, у тому числі Протоархімандритом у Римі. У грудні [1964 р.] проект було затверджено, а влітку 1967 р. усі будівельні роботи були заверше- ні (Melnyk 1967, 97-98). За проектом архітектора церква стоїть на широ- кому майдані, на південь від якого збудовано монас- тир. Це велична споруда, загальна площа головного поверху 14, 000 кв. футів (1,300 кв. м.), і це при- міщення може вмістити 1200 осіб. Висота основного будинку 45 футів (14 м.), а центральна частина з ку- полом має висоту 90 футів (27 м.). Всупереч тради- ції тут немає колон для підтримку купола. В діаметрі купол обіймає 50 футів (15 м.). Споруда має форму квадрата, який з боків оточений колонадою. Колона- да центрального купола та декоративні прикраси ар- кад – це єдиний натяк на традиції християн Східної Церкви. Якби не ці елементи декору, освічений відві- дувач, обізнаний у архітектурі, не зразу розпізнав би приналежність цього храму до Східної Церкви. Од- нак парафіяни сприймають її саме такою, вважаючи, що тут збережені “основні риси української греко- католицької церкви” (Melnyk 1967, 116-117). Церква збудована з блочного бетону та покрита струменем піску для придання їй “приємного вигляду”. Зовнішні стіни побудовані з червоної цегли на легкому цементі. Внутрішні стіни – з пофарбова- них легких блоків шотландської кладки. Здається, що основним критерієм для такого внутрішнього уб- ранства була низька ціна. Навіть не дуже уважний спостерігач помітить, що для фасаду споруди використані лише штучні мате- ріали, тут немає нічого, що дав Господь: ні дерева, ні каміння – нічого природного. Здається, що ці штуч- ні матеріали вибрані лише для полегшення та зруч- ності процесу зведення будівлі. Для оздоблення інтер’єру вибрані матеріали, що зазвичай використовуються для сучасних офісів та цивільних споруд. Приємним винятком є деякі дерев’яні прикраси вівтаря та дерев’яне оздоблен- ня бокових каплиць та сповідальниць. Вони справ- ляють тепле враження, але позбавлені будь-якого спеціального змісту, і це дивно, тому що у східних християн все наповнене змістом. Мармурові стіни та підлога контрастують з цементним покриттям нефа: 3-4’2010 Народознавчі Зошити490 складається враження, що знаходишся назовні і ди- вишся в глибину споруди. Взагалі весь храм справ- ляє враження громадської споруди, єдиним значен- ням для якої є функціональність. Купол нависає над центральною частиною нефа і ніяк не гармоніює з архітектурними елементами все- редині і назовні. Він виглядає як погано підібраний капелюх і аж ніяк не нагадує “небесне склепіння”, яке Ісус преобразив своїм світлом. Згідно з тради- цією внутрі купол повинна прикрашати ікона Ісуса Пантократора, але тут її немає. Купол не виступає елементом стилю, складається враження, що його єдина функція – вказувати на те, що це українська церква. В результаті справляється враження, що не- беса можуть впасти. Засновники християнської віри наголошували, що церква, це “небеса, що спустили- ся на Землю”, але вони не мали на увазі небеса, що можуть впасти. Процес створення світу втілений у Божественній Літургії, що живе у вічності. Символи не повинні натякати на мінливість світу. У церкві Святого Василія Великого немає іконо- стаса. Архітектура церкви не передбачає іконостаса8. (Тепер будують щось на зразок іконостаса.– А. Г.). 8 Після надрукування цієї англомовної статті в церкві Свя- того Василія Великого поставлені чотири основні ікони іконос- Ікон також дуже мало. Над вівтарем металево бли- щить мозаїчне зображення Ісуса Христа. Він має тріумфальний вигляд з руками, піднятими для благо- словення. Стоїть у яскравому світлі, а навкруги хаос. Це зображення апокаліптичне, воно нагадує про те, як легко Земля може бути зруйнована. У церкві Святого Василія Великого ікони є лише на знаменах для хресних ходів. Вікна з вітражами (притаманні Римо-католицькій церкві), що відтво- рюють життя Пресвятої Богородиці та Святого Ва- силія Великого, дещо нагадують іконографічні тра- диції східних християн. Українська католицька церква Святого Юрія була спроектована місцевим архітектором Андрі- єм Базюком (Andrew Baziuk) під керівництвом мистецько-планувального комітету парафії9. До нього входять високопрофесійні та освічені люди, і це відчувається в роботі комітету. В результаті бу- ло побудовано церкву, що відрізняється чистотою таса. Проект встановлення цілого іконостаса викликає супереч- ки серед парафіян (Прим. ред.). 9 Професор Андрій Горняткевич (Andrij Hornjatkevyč) був членом мистецько-планувального комітету церкви Святого Юрія. Він є активним прихильником відродження візантійських традицій. Ця тенденція характерна для сучасних православних та греко-католицьких церков. Церква Святого Василя Великого 491ДЕВІД ДЖОЕЛ ҐОА. Три міські парафії… форм та вірністю традиції. Як приклад для про- ектування було взято церкву Святого Василія Ве- ликого ХІІІ ст. на Волині в м. Овручі. Ця укра- їнська церква збудована у візантійському стилі. З самого початку говорилося, що архітектура церк- ви повинна відповідати усім канонам і бути зруч- ною для відправлення Літургії. Архітектура не по- винна обмежувати ніяких дій під час молитви. Всі члени комітету одностайно прийшли до рішення щодо ролі літургійної традиції. Так, серед членів комітету велися суперечки, коли архітектор запро- понував поставити сповідальниці зліва від ризниці. Хоча багато парафіян церкви Святого Юрія зна- ли про використання сповідальниць з часів відвід- ування церкви Святого Йосафата, вони вважали їх запозиченням з римо-католицької церкви, і то- му всі члени комітету одностайно вирішили не ста- вити сповідальниць. З метою економії декількох тисяч доларів архітектор запропонував збудувати дах над поперечним нефом кутастої форми назовні, де його не буде видно, і тільки усередині зробити закруглення, як того вимагає архітектурна тради- ція. І знову члени комітету вирішили не вдавати- ся до економії на підставі того, що “було б правиль- но”, щоб і в сере дині, і назовні споруда відповідала традиції. Ця великої краси церква була відкрита у 1983 році. Як того вимагає традиція, у внутрішньому дизай- ні головним є іконостас. Як тільки побудували саму церкву, парафіяни приділили основну увагу встанов- ленню іконостаса. Його виготовив у Греції Ар’їріос Каврулакіс (Argyrios Kavroulakis), й у 1983 р. іко- ностас було встановлено. Зараз парафіяни шукають іконописця, який зможе виконати настінний живо- пис, написати празничні ікони та ікони для іконоста- са. Розглядаються кандидатури трьох іконописців: Ієромонаха Ювеналія (Hieromonk Juvenali), Гай- ка Шліпера (Heiko Schleiper) та Михайла Мороза (Michael Moroz). Дискусії з цього приводу відобра- жають почуття та інтереси парафіян10. Ієромонах Ювеналій з монастиря Чину Студитів у м. Вудсток, Онтаріо (Woodstock, Ontario) пише у стилі неовізантійського відродження. Оскільки він розписував Патріарший собор Святої Софії у Римі, у нього репутація прекрасного майстра. Собор Свя- тої Софії був побудований покійним Кардиналом 10 Парафіяни церкви Святого Юрія найняли Гайка Шліпе- ра, котрий за сім років розписав церкву циклом ікон у візантій- ському стилі, з українськими акцентами. Це сталося після опу- блікування англомовної версії цієї статті (Прим. ред.). Церква Святого Василя Великого 3-4’2010 Народознавчі Зошити492 Йосипом Сліпим, це провідна церква українських греко-католиків усього світу11. Ювеналію надають перевагу через його стиль, репутацію та українське походження. На жаль, Ювеналій не зможе розпи- сувати храм упродовж декількох років. Інший іконописець Гайко Шліпер розписав церкву Святої Покрови у Торонто. Його стиль можна назвати різновидом новгородського стилю. Його визначну роботу високо оцінили парафіяни. Однак Шліпер не українець за походженням, і хо- ча він запропонував писати ікони у стилі іконопис- ної школи Київської Русі, деякі парафіяни хотіли б надати перевагу художнику українського похо- дження. Нещодавно один з членів комітету познайомився з роботами Михайла Мороза, що мешкає в Німеч- чині. Він навчався в Києво-Печерській Лаврі, пра- цює в класичному візантійському стилі з деякими елементами пізньої московської школи. 11 Зразу після розпаду Радянського Союзу провідною церк- вою українських греко-католиків світу став Собор Воскресін- ня в Києві (Прим. ред.). Один з членів комітету пропонував подумати над тим, щоб доручити роботу українському іконопис- цю, що працює в натуралістичному стилі. Однак ін- ші визнали, що його не достатньо професійний, а натуралістичний стиль вважають не сумісним з тео- логією та духовним призначенням ікони. Не дивлячись на деякі відхилення зовнішнього архітектурного стилю, церква Святого Юрія вийшла чарівною церквою у класичному візантійському сти- лі. Металеві вікна та невеликі цеглини не відпові- дають усій конструкції, що нагадує фортецю. Вони здаються занадто легкими для цього архітектурно- го стилю. Також використання бетону та форма даху мають надто сучасний вигляд, що не дуже підходить для класичного стилю. Божественна присутність у священному місці Архітектурний стиль, характерний для східних християн,– це форма спілкування з Богом. Він базу- ється на тому, що Бог є усюди. Ця ідея відрізняєть- ся від постулату християнських церков Заходу, що гріхопадіння Адама та Єви внесло розлад в приро- Українська католицька церква Святого Юрія 493ДЕВІД ДЖОЕЛ ҐОА. Три міські парафії… ду речей та змінило онтологічний характер космосу. Східна християнська традиція стверджує, що гріхо- падіння лише вплинуло на людське розуміння світу, а Христос своєю смертю спокутував гріх. Через Лі- тургію люди разом з Творцем відновлюють священ- ну цілісність космосу. Купол східної церкви символізує переображений світ. Весь храм є прототипом світу, який створив Гос- подь. Форма купола не здіймається над створеним світом подібно до шпилю церкви західних християн. Весь храм сприймається як місце, де знаходиться все, що створив Господь. Церква – це символ при- сутності Царства Божого. Тут усе пов’язане між со- бою, і весь світ відкривається в усій повноті. Люди, що прийшли до церкви, заходять спочат- ку до притвору. Також у церкві є неф, де парафіяни збираються для молитви, та вівтар з прилеглою те- риторією. Ця територія є священною як виявлення Царства Божого. Як сказано у Старому Завіті, людям не дозволя- лося заходити до двору у храмі, де служили тільки деякі священики високого сану. З пришестям Хрис- та відкрився священний зміст всього світу та свя- тість усіх віруючих. Тому у церкві східних християн миряни поділяють святість Христа тим, що молять- ся разом зі священиками у нефі. Неф – це корабель спасіння, змінений “двір святині”. Священику належить особлива функціональна роль у літургійній службі. Дуже важливо, щоб лю- ди брали участь у діях, ритмі та гармонії літургійної драми. Лави у церкві зводять роль прихожан до ролі глядачів або у кращому випадку – пасивних учас- ників. Поняття “пасивності” зовсім чуже для ро- зуміння Царства Божого східними християнами. У церкві, де парафіяни сидять, складається вражен- ня, що священик робить щось від імені віруючих або для віруючих,– і це також суперечить погля- дам східних християн. Усі прихожани беруть участь у таїнстві молитви. Усі вони є в гармонії з Царством Божим, усі беруть участь у священному спілкуван- ні і наближаються до небес, що є вищим прагнен- ням усіх, хто живе на Землі, і символом чого у хра- мі є вівтар. Українська католицька церква Святого Юрія 3-4’2010 Народознавчі Зошити494 Парафіяни усіх трьох церков після дискусій вирі- шили встановити місця для сидіння у нефі. Дискусії щодо цього нововведення почалися ще до еміграції, і аргументом на користь встановлення лав для сидін- ня був комфорт під час довгої Літургії. Для літніх та немічних людей навіть у найбільш традиційних церк- вах встановлюють лави по периметру приміщення. Звичайно, дуже важливо забезпечити комфорт, але місця для сидіння не тільки ведуть до пасивності па- рафіян, але й порушують виразність іконографічного малюнку різних літургій. Це не відноситься до церк- ви Святого Василія Великого, тому що там [май- же – Прим. ред.] немає ікон. Важливе місце у церкві відводиться іконостасу. Він має кілька ярусів ікон і троє дверей: великі две- рі, або царські врата по центру, та двері для диякона (дияконські) по боках. Навіть серед віруючих іконостас зазвичай назива- ють межею, що відділяє частину церкви для людей від священнослужителів. Однак його слід вважати “містком єднання” між нефом (Царством Божим на землі) і вівтарем (Царство Боже, що наступить). Це відображення людського життя: людина живе відчуттям, що Бог її любить, і відкриває душу для повного єднання з Богом у майбутньому. У молитві це представлено як архетип людського досвіду. Іконостас є невід’ємним елементом освяченого простору, тому що поєднує Христа, усіх святих, ян- голів та віруючих. На царських вратах знаходяться ікони чотирьох євангелістів та ікона Благовіщення. Царські врата знаходяться між іконою новонарод- женого Христа – втіленням Бога на Землі – та іко- ною Другого Пришестя Христа. Ці дві ікони роз- кривають головне таїнство Літургії і життя взагалі. Їх часто називають іконами Першого та Другого Пришестя Христа. Традиційно вважається, що Лі- тургія та життя знаходяться посередині цих двох основних подій. В житті віруючої людини хрещен- ня – це є втілення Христа, а прагнення людини до повноти та досконалості життя (Царства Божого) втілюється в іконі Другого Пришестя Христа. У церквах Святого Йосафата (фото) та Святого Юрія (фото), згідно з традицією східного обряду, є іконостаси. Під час Літургії царські врата, диякон- ські двері та всі ікони, як і загальний інтер’єр храму, відтворюють найповніше відчуття присутності Бога. Але місця для сидіння в обох храмах дещо обмежу- ють можливості для процесій. Замість того, щоб до- лучати віруючих, у процесіях приймають участь ли- ше священнослужителі. У церкві Святого Василія Великого немає можливості виконувати цю частину літургії Іоанна Золотоустого у зв’язку з тим, що там немає іконостаса. Ікона: Образ та Подібність Ікона, згідно з традицією східних християн, є основним елементом літургії. Для тих змін, що від- буваються з людиною, коли вона доторкається Бо- жої любові, важливі форма, зміст та стиль ікони. Тому ікони – це не просто зображення святих або біблійних історій. Це жива присутність, “спрямуван- ня Божої милості”, як любили говорити засновни- ки церкви. Іконописець не намагається відобразити оточуючий світ, він намагається змінити звичайний погляд на світ таким чином, щоб можна було поба- чити моменти створення світу. Для Заходу ікони Східної Церкви, які відтво- рюють внутрішній світ святого, видаються не ціл- ком зрозумілими. Захід не до кінця розуміє східне сприйняття світу, східні вишукані образи святих та їхнє життя. Але манера іконопису Східної Церкви не є випадковою,– є обов’язковий канон їх написан- ня. Для західної ж живописної манери характерним є писати так, як бачить око: форма, кольорова гама, видимість залежать від перспективи та від того, як падає світло. Однак церковна скульптура, власти- ва римо-католицькій традиції, в останній час також вдається до відтворення глибинних людських почут- тів, таких як радість або сум. Іноді автор при зобра- женні святих відтворює свої почуття. Іконографія, навпаки, передбачає участь гляда- ча. Лінія перспективи на іконі робить його учасни- ком того, що зображено на іконі, як учить релігія. Люди є частиною того, що зображене на іконі. Мо- мент переображення, зображений на іконі, включає в себе весь навколишній світ. На іконі немає єдиного джерела світла. Здаєть- ся, що світло йде з середини. Тіней немає, і саме так божественне світло освітлює все, що створене Бо- гом без тіней та темряви. Так само будинки на іконах не вкриті дахами, тим самим підкреслюється єдність між небесами та іконою.12 Вічне життя не обмежене у часі, воно за визначен- ням не підлягає занепаду, характерному для історич- ного розвитку. Христос та святі живуть у вічності. 12 Ні, зображена подія не відбувається під дахом, а плах- тою простертою між будинками, але самі будинки мають дахів- ку.– А. Г. 495ДЕВІД ДЖОЕЛ ҐОА. Три міські парафії… Таким чином, зображення святого на іконі – це не портрет, а відображення духовної та фізичної суті людини. Основним є саме людина, не дозволяються ніякі символи, тому що людина створена “за образом та подобою Божою”. Святих не зображають в яки- хось негідних життєвих обставинах чи за рутинни- ми заняттями. Саме спосіб їх зображення, як не під- владних часу, доводить їх реальне існування. Все це ми розуміємо, коли дивимось на ікони. Фігури на класичних візантійських іконах зобра- жені в стилізованій манері, вони не позбавлені жит- тя, навпаки, вони безсмертні, тому що в них є Бо- жественна любов. Душа не може бути врятована без тілесної оболонки. Людина має духовну та тілес- ну сутність. Theosis, або процес обожнювання – це наближення до Христа, і він полягає в тому, щоб людина ставала кращою в усіх своїх проявах. У усіх трьох храмах, які є предметом цього дослід- ження, тільки церква Святого Йосафата має повний комплект ікон. У церкві Святого Василія Великого є декілька ікон на хоругвах, вітражі у візантійсько- му стилі та зображення Христа за вівтарем. У церкві Святого Юрія на новому іконостасі встановили іко- ни, взяті зі старого приміщення. Тут також викорис- товують літографії празничних ікон. [На сьогодні час Г. Шліпер написав усі ікони в іконостасі й розписав, при допомозі Антона Явно- го, усе нутро храму Святого Юрія. Детальнішу ін- формацію про це можна знайти за адресою www. edmontoneparchy.com/churches_more/Edmonton_ StGeorge_iconography_ukr.htm.– А. Г.]. Дуже персоніфікований та натуралістичний стиль празничнах ікон та зображень святих у храмі Свя- того Йосафата ніяк не передає їх божественної сут- ності, у глядача не виникає відчуття одухотворення. Скоріше здається, що ми гортаємо сторінки книжки, де ілюстратор не надто задіював свою уяву, а просто змалював персонажі з найближчих сусідів. На при- належність зображуваних осіб до святих вказують німби над головами, і більше нічого не говорить про їх “образ та подобу” до Бога. Вони живуть у своєму часі, а не у вічності. Такий стиль не сприяє тому, щоб ікона виконува- ла свою основну функцію. У собору Святого Йоса- фата ікони не відкривають глядачам тієї реальності, яка там зображена. Вони не пробуджують почуття болю та радості у світлі Божої любові. У церкві Свя- того Йосафата бачимо не ікони, а ілюстрації біблій- них історій. Зображення Бога Отця на куполі храму Свято- го Йосафата зовсім не відповідає візантійській іко- нографічній традиції. Згідно з каноном тільки зобра- ження Христа є образом Бога. Що стосується Бога Отця, його ніколи не зображають. Образ Бога От- ця в церкві Святого Йосафата виведений в такому стилі, що не має нічого спільного з Творцем всього живого, котрий, згідно зі Словом Божим, є любов. Здається, що фігура Бога Отця народжена доктри- ною Янсена (Jansenist piety), що виник ла в римо- католицькій релігії у XIX ст. та визнана єретичною. За цією доктриною Творець є втіленням засудження та прокляття, що не відповідає поняттю Божої кари. Вітражі у храмі виконані в різних стилях від нео- візантійського до сучасного стилю римського ка- толицизму. Наприклад, там є зображення Святого Серця Ісуса Христа, до якого часто звертаються з молитвою віруючі Римо-Католицької Церкви. Центральне місце у церкві Святого Василія Ве- ликого займає мозаїчне зображення Христа Панто- кратора, з руками, здійнятими для благословення. Обабіч Його вікна прикрашені вітражами у неові- зантійському стилі, на яких зображені Святий Васи- лій та Святий Йосафат. Мозаїка не має нічого спіль- ного з іконографічною візантійською традицією, цей стиль нагадує стиль Римо-Католицької Церкви Північної Америки, що став популярним після ре- форм Другого Ватиканського Собору. Автор мо- заїки не намагається зробити мозаїчне зображення Христа іконою, а робить його елементом церковно- го декору у дусі північноамериканського церковного стилю 60-х рр. XX століття. У церкві Святого Василія Великого є декілька хоругов для хресних ходів, характерних для українських греко-католиків. Очевидно, що парафіяни їх дуже бережуть, щоб використовувати під час Літургії. На двох із них вишиті ікони у традиційному візантійському стилі. У церкві Святого Василія Великого є декілька чудових вітражів у притворі та галереї нефа. В основному вони виконані у візантійському стилі і зображають празничні сцени та життя Святого Василія Великого, Святого Йосафата та біблійні історії, особливо дорогі для українців. Вони гарно виконані і, хоча вітражі не відповідають традиції східних християн, вони не порушують стилю. Звичайно, що вони не можуть відігравати ту роль, яку відіграють ікони, але виконують виховну та естетичну роль. Постає запитання, чим керувалися 3-4’2010 Народознавчі Зошити496 Ціпко Сергій. Українська Католицька Катедра ім. Св. Йосафата, Ед- монтон: (1902-2002).– Едмонтон: St. Josaphat Ukrainian Catholic Cathedral, 2009. Buxton, David. 1981. The Wooden Churches of Eastern Europe: An Intro- ductory Survey. Cambridge University Press. Cavarnos, Constantine. 1977. Orthodox Iconography. Belmont, MA: Insti- tute for Byzantine and Modern Greek Studies. Eliade, Mircea. 1958. Patterns in Comparative Religion. Cleveland: World Publishing Company. Eliade, Mircea. 1959. The Sacred and Profane. New York, N.Y.: Harcourt, Brace and Company. Gerhard, H.P. 1971. The World of Icons. London: John Murray. Kalokyris, Constantine. 1965. Orthodox Iconography. Brookline, MA.: Ho- ly Cross Orthodox Press. Krautheimer, Richard. 1965. Early Christian and Byzantine Architecture. Baltimore, MD.: Penguin Books. Kupranec, Orest F. OSBM. 1979. St. Josaphat’s Cathedral in Edmonton. Edmonton: The Ukrainian Catholic Eparchy of Edmonton. MacDonald, William. 1979. Early Christian and Byzantine Architecture. New York, N.Y.: George Braziller. Mango, Cyril. 1974. Byzantine Architecture. New York, N.Y.: Harry N. Abrams. Mainstone, Rowland J. 1988. Hagia Sophia. Architecture and Liturgy of Justinian’s Great Church. London: Thames and Hudson. Melnyk, R. OSBM. 1967. St. Basil the Great Church. Edmonton: St. Ba- sil the Great Parish. Ouspensky, Leonid. 1978 Theology of the Icon. Crestwood, N.Y.: St. Vladi- mir’s Seminary Press. Ouspensky, Leonid and Vladimir Lossky, 1982. The Meaning of Icons, Crestwood, N.Y.: St. Vladimir’s Seminary Press. Senyk, Sophia. 1989. “Ukrainian Religious Communities in Canada.” In The Ukrainian Religious Experience: Tradition and the Canadian Cultural Context. David J. Goa, ed. Edmonton: The Canadian Institute of Ukrainian Studies. Stuart, John. 1975. Icons. London: Faber and Faber. Turner, Harold W. 1979. From Temple to Meeting House: The Phenomenology and Theology of Places of Worship. The Hague: Mouton Publishing. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ освічені священики, котрі вирішили прикрасити церкви вітражами? Можливо, це була спроба надати там видимість традиції, тому що вітражі не можуть бути використані під час молитви. Ніхто не дасть відповіді на це запитання. У церкві Святого Василія Великого є ще один образ, на якому слід зупинитися,– це Розп’яття у натуральну величину, яке встановлене між двома головними две- рима. Це сучасна робота, хрест зроблено з дерева, а тіло Христа з пластику. Хрест встановлений прямо, як це роблять в римо-католицькій церкві, розп’яття нату- ралістично зображає страждання Ісуса, показує його страсті та смерть. Звичайно, це не ікона. Замість тих ікон, що зараз знаходяться в церкві Святого Юрія, з’являться нові після того, як пара- фія запросить іконописця для виконання робіт. За- раз ще продовжуються дискусії щодо того, у яко- му стилі слід писати ікони, хоча треба зазначити, що важливо дотримуватись канонів цього жанру. Перед парафіянами відкриваються перспективи прикраси- ти храм Божий іконами у традиційному стилі, які до- поможуть парафіянам відчути, що вони справді зна- ходяться у святому місці. [Як згадувалось, усі ікони іконостаса й на стінах виконані у строго візантій- ському стилі, використовуючи, серед інших, і зразки київських соборів Княжої доби та інші класичні ук- раїнські ікони. На жаль, це була лебедина пісня Гай- ка Шліпера, бо, закінчивши працю над іконографієї храму Святого Юрія в Едмонтоні, він втратив зір, а через кілька років помер. В. й. п.– А. Г.] Висновки Церкви Святого Йосафата, Святого Василія Ве- ликого та Святого Юрія отримали у спадок тради- ції східних християн та українського народу. Коли українці приїхали до Канади, вони привезли з собою спогади про те, як потрібно будувати та прикраша- ти церкви. Разом з емігрантами до країни не прибу- ли священики з відповідним знанням. Тому громада повинна була прийняти тих священиків, що вже бу- ли в тій країні. Таким чином, церкви, що будували- ся, зазнали найрізноманітнішого впливу. Для Канади є звичайним вплив римо-католицької або протестант- ської естетики, яка стала частиною основної культур- ної традиції. З іншого боку, культурні традиції східних християн, хоч і зберігалися у колективній пам’яті, не були невід’ємною частиною культурного середовища, в якому жили українці. Тому ці культурні та естетичні традиції легко піддавалися впливу. У багатьох випад- ках громада запозичувала образи, що були звичними для канадського суспільства, наприклад образи ре- лігійного мистецтва римо-католиків та протестантів. Знадобилося 75 років для того, щоб окремі україн- ські громади відкрили для себе багатства візантійської церковної архітектури та іконографії, багатства своїх предків. Зараз цей рух поширюється (у різних части- нах Канади видно його ознаки), і візантійські тради- ції в архітектурі, іконографії та відправлянні церковної служби постають як заклик до повернення до найба- гатших символічних традицій у християнській релігії. Щиро дякуємо доктору Андрієві Горняткевичу за допомогу і консультації при редагуванні цієї статті. Окремі коментарі доктора Горняткевича в тексті по- дані в квадратних дужках і позначені криптонімом А. Г. Дякуємо Марії Лесів за надані світлини до публі- кації.

Три міські парафії: вивчення священних місць

Institution

Similar Items