Суржик як мовна характеристика персонажа в сучасній українській мові
Saved in:
| Date: | 2002 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української мови НАН України
2002
|
| Series: | Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38245 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Суржик як мовна характеристика персонажа в сучасній українській мові / Г. Врублевська // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — 2002. — № 9. — С. 153-156. — Бібліогр.: 20 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-38245 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-382452012-11-02T12:12:29Z Суржик як мовна характеристика персонажа в сучасній українській мові Врублевська, Г. Текстологія 2002 Article Суржик як мовна характеристика персонажа в сучасній українській мові / Г. Врублевська // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — 2002. — № 9. — С. 153-156. — Бібліогр.: 20 назв. — укp. XXXX-0097 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38245 uk Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Текстологія Текстологія |
| spellingShingle |
Текстологія Текстологія Врублевська, Г. Суржик як мовна характеристика персонажа в сучасній українській мові Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем |
| format |
Article |
| author |
Врублевська, Г. |
| author_facet |
Врублевська, Г. |
| author_sort |
Врублевська, Г. |
| title |
Суржик як мовна характеристика персонажа в сучасній українській мові |
| title_short |
Суржик як мовна характеристика персонажа в сучасній українській мові |
| title_full |
Суржик як мовна характеристика персонажа в сучасній українській мові |
| title_fullStr |
Суржик як мовна характеристика персонажа в сучасній українській мові |
| title_full_unstemmed |
Суржик як мовна характеристика персонажа в сучасній українській мові |
| title_sort |
суржик як мовна характеристика персонажа в сучасній українській мові |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2002 |
| topic_facet |
Текстологія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38245 |
| citation_txt |
Суржик як мовна характеристика персонажа в сучасній українській мові / Г. Врублевська // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — 2002. — № 9. — С. 153-156. — Бібліогр.: 20 назв. — укp. |
| series |
Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем |
| work_keys_str_mv |
AT vrublevsʹkag suržikâkmovnaharakteristikapersonažavsučasníjukraínsʹkíjmoví |
| first_indexed |
2025-07-03T20:09:49Z |
| last_indexed |
2025-07-03T20:09:49Z |
| _version_ |
1836657818777681920 |
| fulltext |
1
Галина ВРУБЛЕВСЬКА
СУРЖИК ЯК МОВНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕРСОНАЖА
В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
Масове, безсистемне проникнення елементів російської мови є наслід-
ком тривалого нерівноправного контактування двох мов, що призвело до
появи такого явища як суржик. Це збіднена мова, позбавлена національного
колориту, краси й виразності. Суржик настільки став звичним, що його іно-
ді навіть називають «третьою мовою» поряд з українською і російською [1].
Суржик є «невпорядкованою, безсистемною «мовою», яка може хао-
тично, непередбачувано змінюватися. Кількість лексем, у яких замість укра-
їнської основи вживається відповідний російський субстрат, для кожного
мовця є індивідуальною, непрогнозованою. Відтак у подібних висловлю-
ваннях відбувається постійне, хаотичне порушення мовних кордонів» [2].
Абсолютна більшість дослідників схильна вважати, що суржик – «ска-
лічена мова українських селян» – виникає як наслідок поросійщення в умо-
вах міської комунікації з усім комплексом супровідних психічних і духов-
но-ментальних деструкцій особистості, яка пристосовує рідну говірку до
«городської», престижної мови» [3]. Формування міської російськомовної
субкультури в Україні – явище історичне. Існувало немало сфер, із яких ук-
раїнську мову було практично вилучено, а відтак в уяві носіїв суржику ро-
сійська мова набула статусу «престижної мови», застосування якої пов’язу-
валося з більшістю життєво важливих сфер. Зросійщена мовна атмосфера
великих міст незмірно поглиблює комплекс провінційності, присутній у
підсвідомості вихідця із села або невеликого містечка, а отже статус україн-
ського провінціала різко занижений. Л.Масенко називає це «скаліченою мо-
вою українських селян, які в зросійщеному місті змушені пристосовувати
рідну говірку до «городської мови» [4]. Соціолінґвісти неодноразово відзна-
чали, що саме мова сільських жителів більш надається до інтерферентних
впливів, ніж мова городян. Отож, має рацію Ю.Шерех, коли зазначає, що «сур-
жик уживається широко, почасти в містах, далеко типовіше – по селах» [5].
Безумовно і природно, що життєво стійкими є україномовні стереоти-
пи, які не підлягають миттєвому руйнуванню, тож на них накладаються ро-
сійськомовні. Для багатьох людей середнього та старшого поколінь у селах
та містечках суржик є органічною і, по суті, основною мовою. Це тонко по-
мітив Тарас Возняк: «Звичайно, суржики не визнаються за справжні у тра-
диційному сенсі мови… Однак, омовлюючи для носіїв світ, у чомусь вони є
з ними рівні. Звичайно, суржик існує ніби у тіні мови, у чомусь є несамодос-
татнім, однак онтологічно він виконує функцію аналогічну – є основою сві-
ту людини… Принаймні навіть з чисто гуманних міркувань ми не маємо
Волинь-Житомирщина. Випуск 9.
права відмахуватися від них і не бачити за ними проблем мільйонів людей,
їх інакшого, у чомусь, можливо, збідненого, але для багатьох актуального і,
можливо, єдиного світу» [6]. Суржик – це не взаємозбагачення, а взаємооб-
крадання і взаємозабруднення мов. Суржикова «неповномовність» – це
найвищий ступінь духовного плебейства, відсутність стилю, відсутність
внутрішнього вертикального, організуючого начала. Суржик – це мова ду-
ховно бідних, квінтесенція душевного устрою «одновимірної людини», ме-
тафізична модель «жлобської душі». «То каліка нещасна, а не мова!» [7]
Справжній «суржиковий бум» в українській літературі припадає на кі-
нець 80-х – 90-ті рр. минулого століття, оскільки в умовах ослаблення, а зго-
дом і зникнення цензурних обмежень, багато письменників стали широко
вводити у твори ці позанормативні елементи як один із найбільш ефектив-
них виражальних засобів культурно-освітнього рівня, соціального стану
персонажів та характеристики соціуму, до якого ті належать. У тканину ху-
дожнього тексту суржик, як правило, вводиться для зумисного підкреслен-
ня окремішності і неорганізованості у питомій мовній тканині. На думку
Л.Масенко, літературний прийом створення мовної поліфонії за допомогою
широкого використання лексичних елементів домінуючої постколоніальної
реальності мови з одночасним відчуженням від неї і підкресленою опози-
цією «свого» й «чужого» є ефективним засобом деколонізації масової свідо-
мості» [8]. Отож, суржик – це «глухий мовно-когнітивний кут», у тому сен-
сі, що його експресія базується лише на російському мовному складникові.
Герої творів Вал. Шевчука – це переважно жителі міської околиці, час-
тина із них є вихідцями із села. Автор ретельно виписує мовний статус кож-
ного персонажа. Як правило, це люди малоосвічені, котрих турбують лише
щоденні буденні побутові клопоти. Проте вони не обминають нагоди під-
креслити свою теперішню приналежність до «города», хоч і послуговують-
ся здебільшого суржиком: «Не називайте мене Петриком, – раптом обір-
вав пісню Горбатий. – Що я, сільський? Я й народився в городі» [9], «Не
звіть мене по-сільському – Петрику, а звіть по-городському – Петя! Інак-
ше я з вами разгуварувать не стану» [10].
Зазвичай середовищем побутування ґібридної мови є малі соціальні
спільноти, причому як стійкі (суржикомовні сім’ї, професійно-виробничі
колективи), так і стихійні (як-от «двір», «лавочка біля під’їзду», ринок, ба-
зарчики тощо).
Саме сімейні мови законсервували цей ґібрид. По-перше, він викорис-
товується (зазвичай неусвідомлено) як основний і навіть єдиний засіб спіл-
кування. Неусвідомлюваний сімейний мовний консерватизм і є власне сур-
жиком. Як вже зазначалося, це – переважно мова вихідців із села у першому
та наступному поколіннях. Напр.:
«– Ти той, – сказав він жінці, – сьодні ті голодранці прийдуть, то сообрази
чого-небудь…
– Не пунімаю я тебе, Стьоп, – сказала жінка, перевертаючи котлети. – То в
тебе солідні люди кушають, а то голодранців звеш.
Галина Врублевська. Суржик як мовна характеристика персонажа в сучасній …
– Родичів тоже тра уважать, – коротко сказав Степан, – хоч, може, во-
ни, так сказать, і дурачки.
– Це когдась куркулі так дєлалі, – змружив очі Степан і усміхнувся. – Щось
ти розкип’ятилась сьодні.
– Та нє, це я про тебе беспокоюсь…» [11]
Цих та подібних їм персонажів власне мова, якою вони розмовляють,
турбує якнайменше, найбільше вони переймаються тим, аби видаватися
«городськими». Відповідно намагаються піднестися, вивищитися над нови-
ми вихідцями із села, вбачаючи у цьому можливість зайвий раз підкреслити
власну «городську родословну»:
«– Я Степанові розкажу! Степан назад вас у село запроторить! – вереск-
нув Горбатий. – Кугут чортовий, кугутяра, кугутська морда!» [12]
«– То кугутка, – сказала пристрасно теща…
– Коли хочете знати, мамо, я теж кугут.
– Ти вже не кугут, – сказала вона. – Ти вже давно в городі живеш. А кугу-
ти – це ті, що тільки-но з села перебрались…» [13]
Саме «репутація малокультурності і неосвіченості» [14] та провінцій-
ності є виявом етимології слова «кугут». У авторській мові ця лексема бе-
реться в лапки, підкреслюючи таким чином її виокремленість і чужорід-
ність середовищу, в яке потрапляє героїня твору («З’явилася вона з одного із
сіл, неподалік Житомира» [15]):
«А вабила його в ній саме ота її «кугутість», і збудило в ньому чи спогади
про власне дитинство та юність, чи запахи батьківської хати, бо в тій Юльці і
справді все було «кугутське», а до подібних дівчат залицявся він хлопцем…» [16]
Не можна обминути увагою і той факт, що й освічена молодь охоче
звертається до суржика як до мовної гри, коли має потребу чи бажання
«увійти» в інший мовний образ або розширити діапазон мовних варіацій.
На належному рівні володіючи іншими мовними кодами, така молода лю-
дина воліє, проте, використовувати суржик задля «отримання задоволення»
від власного «ориґінального» мовлення:
«– Ти б хоч голос змінив, – сопів Віталик Мальчику, – прямо тобі дєцький
сад. На такий голос не клюне ні один клієнт. Учись у дяді, – набирав номера. – А
гдє ентот нігодяй? – лагідно запитував у телефон…
Мальчик пройшов курс НЛП, як з помощью построєнія фраз і ваще язика
забрать дєньгі у клієнта…» [17]
Свідоме використання суржику несе в собі також комунікативно-праг-
матичні настанови. В певній ситуації суржиком спілкуватися вигідно (щоб
«стати своїм»), але у будь-який час мовний код може бути змінений:
«– Говорі по-українські, – тихо сказала. – Шеф не любіт… – і голосно запи-
тала: – Чай чи каву?»
«– Только на п’ять мінут, – зашепотіла Дєвочка і потягла його темними
сходами…
Задздвонив телефон.
– Альо! – вхопила Дєвочка трубку, важко дихаючи. – Сама. А що? – пере-
йшла на українську. – Через двадцять хвилин? Приїжджай!» [18]
Волинь-Житомирщина. Випуск 9.
Таке ж мовне пристосуванство характерне і для героїні твору Вал. Шев-
чука «Жінка-Змія»:
«Зоя, зустрічаючись із Олегом, гооворила тим російським волоп’юком, що
й він; з Геннадієм вона вживала чудовий суржик, удаючи із себе «просту»; зі
мною ж – чистісінькою літературною мовою… отже, вона у стосунках із на-
ми виступала на рівні кожного із нас» [19].
Герої повісті «Жінка-Змія» є вихідцями із різних соціальних груп і їхня
соціальна марґінальність корелює у мовній тканині цього твору з лінґвальною:
«Геннадій говорив суржиком, оскільки був «робочий клас», ми ж із Юрком
говорили правильно, хоч Юрко ніби теж був «робочий клас», але хлопець був
розвинений, я б сказав, інтеліґентний; я ж був інтеліґентом із походження –
мати моя вчителька. Олег же говорив жарґоном, який він вважав російською
мовою і чомусь через це відчував над нами зверхність…»;
«Ти от із сібя умного корчиш, а по-руські говорить не научился. Тоже мнє
умний!» [20]
В умовах масової українсько-російської двомовності лексика є тим рів-
нем, на якому найвиразніше виявляється так звана негативна інтерференція,
тобто суміш елементів лексичних систем української та російської мов.
Унаслідок масового, безсистемного проникнення російськомовних елемен-
тів у структуру української мови, в умоваї тривалого нерівноправного їх
контактування виникло явище українсько-російського мовного суржику,
яке широко стилізується в сучасній українській прозі.
1. Кузнецова Т. Мова білінґвальної сім’ї у
функціональному аспекті / Автореф. ...
канд. філол. наук. 10.02.01. – К., 1999. –
С. 6-7.
2. Труб В.М. Явище «суржику» як форма
просторіччя в ситуації двомовності //
Мовознавство. – 2000. – № 1. – С. 54-55.
3. Ставицька Л. Кровозмісне дитя двомов-
ності // Критика. – 2001. – № 10. – С. 22.
4. Масенко Л. Мова і політика. – К., 1999. –
С. 29.
5. Шерех Ю. Так нас навчали правильних
проізношєній // Пороги і Запоріжжя: У 3 т.
– Т. 3. – Харків, 1998. – С. 245.
6. Возняк Т. Тексти та переклади. – Харків,
1998. – С. 260-261.
7. Окара А. На захист російської мови //
Кур’єр Кривбасу. – 2001. – № 134. – С. 7.
8. Масенко Л. Мова і політика. – К., 1999. –
С. 27.
9. Шевчук Вал. Стежка в траві. Т. 1. –
Харків, 1994. – С. 431.
10. Шевчук Вал. Стежка в траві. Т. 2. –
Харків, 1994. – С. 87.
11. Ibidem. – Т. 1. – С. 190.
12. Ibidem. – Т. 2. – С. 10.
13. Шевчук Вал. Місяцева Зозулька із
Ластів’ячого гнізда // Вечеря на дванад-
цять персон. – К., 1997. – С. 56.
14. Тараненко О.О. Українська мова і су-
часна мовна ситуація в Україні // Мово-
знавство. – 2001. – № 4. – С. 17.
15. Шевчук Вал. Ibidem. – Т. 2. – С. 13.
16. Шевчук Вал. Ibidem. – Т. 2. – С. 61.
17. Даниленко В. Кієвський мальчик //
Квіти в темній кімнаті. – К., 1997. – С. 93.
18. Ibidem. – С. 98-99.
19. Шевчук Вал. Жінка-Змія. – Львів,
1999. – С. 35.
20. Ibidem. – С. 6, 29.
|