Внутрішній монолог як засіб вираження екзистенції суб'єкта в оповіданні І. Буніна "Захар Воробйов"
Збережено в:
| Дата: | 2002 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2002
|
| Назва видання: | Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38253 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Внутрішній монолог як засіб вираження екзистенції суб'єкта в оповіданні І. Буніна "Захар Воробйов" / М. Дем'янюк // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — 2002. — № 9. — С. 186-191. — Бібліогр.: 10 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-38253 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-382532012-11-02T12:13:16Z Внутрішній монолог як засіб вираження екзистенції суб'єкта в оповіданні І. Буніна "Захар Воробйов" Дем'янюк, М. Мова письменства 2002 Article Внутрішній монолог як засіб вираження екзистенції суб'єкта в оповіданні І. Буніна "Захар Воробйов" / М. Дем'янюк // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — 2002. — № 9. — С. 186-191. — Бібліогр.: 10 назв. — укp. XXXX-0097 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38253 uk Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Мова письменства Мова письменства |
| spellingShingle |
Мова письменства Мова письменства Дем'янюк, М. Внутрішній монолог як засіб вираження екзистенції суб'єкта в оповіданні І. Буніна "Захар Воробйов" Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем |
| format |
Article |
| author |
Дем'янюк, М. |
| author_facet |
Дем'янюк, М. |
| author_sort |
Дем'янюк, М. |
| title |
Внутрішній монолог як засіб вираження екзистенції суб'єкта в оповіданні І. Буніна "Захар Воробйов" |
| title_short |
Внутрішній монолог як засіб вираження екзистенції суб'єкта в оповіданні І. Буніна "Захар Воробйов" |
| title_full |
Внутрішній монолог як засіб вираження екзистенції суб'єкта в оповіданні І. Буніна "Захар Воробйов" |
| title_fullStr |
Внутрішній монолог як засіб вираження екзистенції суб'єкта в оповіданні І. Буніна "Захар Воробйов" |
| title_full_unstemmed |
Внутрішній монолог як засіб вираження екзистенції суб'єкта в оповіданні І. Буніна "Захар Воробйов" |
| title_sort |
внутрішній монолог як засіб вираження екзистенції суб'єкта в оповіданні і. буніна "захар воробйов" |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2002 |
| topic_facet |
Мова письменства |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38253 |
| citation_txt |
Внутрішній монолог як засіб вираження екзистенції суб'єкта в оповіданні І. Буніна "Захар Воробйов" / М. Дем'янюк // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — 2002. — № 9. — С. 186-191. — Бібліогр.: 10 назв. — укp. |
| series |
Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем |
| work_keys_str_mv |
AT demânûkm vnutríšníjmonologâkzasíbviražennâekzistencíísubêktavopovídannííbunínazaharvorobjov |
| first_indexed |
2025-07-03T20:10:18Z |
| last_indexed |
2025-07-03T20:10:18Z |
| _version_ |
1836657848905367552 |
| fulltext |
1
Марія ДЕМ’ЯНЮК
ВНУТРІШНІЙ МОНОЛОГ ЯК ЗАСІБ ВИРАЖЕННЯ
ЕКЗИСТЕНЦІЇ СУБ’ЄКТА В ОПОВІДАННІ І.БУНІНА
“ЗАХАР ВОРОБЙОВ”
У оповідній прозі літератури нового етапу визначальне місце належить
художнім нарацiям I.О. Буніна. Його стилю притаманна сецесiйнiсть.
Письменник досліджує тонкi душевнi почуття, переживання, змальовує
iмпресiонiстичнi картини. Персонаж I.О. Буніна часто керується неусві-
домленими бажаннями, на його дії впливає архетипне підсвідоме, як прави-
ло, герой самотній. Досить часто в оповідях показана смерть, при цьому
наративнi структури, якi наповненi цим трагiчним змiстом, надзвичайно
вражаючi, психологiзованi. Також герой I.О. Бунiна часто уособлює риси
нацiонального характеру, символiзує нацiональний дух, що є притаманним
новiй лiтературi, як писав I.Нечуй-Левицький, "народнiсть, нацiональний
дух свiдомо стали виразним напрямком тiльки в перiодi найновiшої русько-
української лiтератури" [1: 223]. Поєднання любовi до культури, iсторiї,
звичаїв Древньої Русi з посиленим iнтересом до сучасного iнтелектуального
життя в Росiї, на Сходi i Заходi, безперервнi пошуки сенсу життя і усвiдом-
лення неможливостi пiзнати його, надають прозi письменника надзвичайної
фiлософської глибини, що разом iз ритмiчнiстю, музикальнiстю, чiткiстю
слова робить творчу манеру письменника неперевершеною.
У цей перiод, коли вся новiтня свiдомiсть зосереджувалась на
метафiзичних проблемах, прагнучи вiднайти сенс життя i певну основу, яка
б слугувала трансцендентною опорою в свiтi, коли шопенгауерiвський
песимiзм значною мiрою заполонив лiтературу, погляд письменника
фокусується на iндивiдуальному, iнтимному, внутрiшньому, що i породжує
посилену увагу до екзистенцiї суб’єкта, його внутрiшнього монологiчного
мовлення.
Дiя внутрiшнього монологу, зазвичай, спрямована на вживання читача
у вiдповiдний художнiй образ. У нарацiї "Захар Воробйов" внутрiшня мова
теж сприяє створенню атмосфери, що поєднує читача з героєм, через що
з’являється розумiння не лише внутрiшньої сутностi окремого художнього
образу, але i загальнонацiонального характеру усiєї росiйської ментальностi,
оскiльки Захар Воробйов усоблює тi чисто росiйськi риси, корiння яких
сягає в глибину столiть i якi є складниками споконвiчної загадковостi,
суперечливостi, неординарностi слов’янської натури. Наближення до
бунiнського персонажа сприяє кращому розумiнню себе, оскiльки цей
художнiй образ дещо випукло змальовує механiзми, якi генетично,
пiдсвiдомо скеровують нашi дiї. Отож невипадково постать Захара є досить
габаритною, адже в ньому суб’єктивiзований нацiональний характер i вiн
мiстить в собi те, що є в кожному iз нас.
Перший внутрiшнiй монолог, що зустрiчається в нарацiї, свiдчить про
дiонiсiйське прагнення Захара здiйснити щось надзвичайне, а також про
пошук шляху реалiзацiї цього бажання, який на даному етапi виявляється
марним, і про вiдсутнiсть особливої гарячковостi, зацiкавленостi, якi, як
правило, супро-воджують суперечку. Його роздуми: "не бог весть какая
штука, это не ново...", "невелик интерес..." i зневірене самозапитання: "Да
что?" – вказують на іманентну нездійсненність прагнення Захара до
максимально можливої самореалізації.
Значення внутрiшнього монологу пiдкреслюється дискурсивним
полем, адже йому передує розповiдь про те, що Захар "чувствовал подъем,
прилив силы". Атмосфера, створена внутрiшнiм монологом, пiдсилюється
й через дискурсивне поле помiж внутрiшньою мовою Захара i наступним
реченням: “Но все-таки на спор пошел он охотно", що натякає на
iснування певних чинникiв, якi свiдчать про неістотність цієї суперечки для
Захара, яка аж нiяк не вiдповiдає його внутрiшнім пориванням. Проте, не
дивлячись на це, герой погодився взяти в нiй участь, намагаючись хоча б у
чомусь проявити свої сили, виразити себе. Отож, внутрiшнiй монолог
створює атмосферу нестримного прагнення Захара здійснити щось
надзвичайне.
Зазначимо, що внутрiшнє монологiчне мовлення, хоча i займає в
нарацiї невелике за обсягом мiсце, є саме тим художнiм засобом, який
“веде” читача від одного проміжного узагальнення до іншого.
Це, зрештою, далеко непоодинокий випадок в прозi I.О. Бунiна, коли
внутрiшнiй монолог несе на собi основне семантичне навантаження.
Показовою з цього приводу є нарацiя "Чанг", де роздуми i спогади собаки
наповненi глибоким екзистенцiйним смислом, вiдображають розiрванiсть
мiж Божественним i диявольським, iдеальним i реальним у побуті, коханнi,
життi, що спонукає читача замислитись над iснуванням тiєї, "третьої" прав-
ди, яку знає лише той "Хозяин", до якого в призначений час повертається
кожен...
Суперечка завершилася видимою "перемогою" Захара, проте його
думка: "А все-таки я пьян!" пiдсумовує її прихований результат, створює
атмосферу занепокоєностi вiдносно стану пер-сонажа. Її пiдсиленню сприяє
також загальна імпресіоністичність авторського викладу: адже в
передуючому фрагментi розповiдається про те, що хоча й Захар "твердо
ступал по твердой ... земле", перед його очима "мелькали... несметные круги
– малиновые, фиолетовые и малахитовые".
Iмпресiонiстично навантаженою є наступна складова частина
внутрiшнього монологiчного мовлення в нарацiї – невласне-пряма
внутрiшня мова персонажа, смисл якої є лейтмотивом усiєї оповiдi.
Пiдкоренiсть зову серця, а не рацiональному мисленню, тяготiння до
Марія Дем’янюк. Внутрішній монолог як засіб вираження екзистенції суб’єкта …
трансцендентного, "широту" слов’янської натури вiдображає внутрiшня
мова героя. Захар промовляє подумки: "Ах, хорошо! Хорошо жить, но
только непременно надо сделать что-нибудь удивительное!" Слово
"хорошо" є тiєю наративною одиницею, яка концентрує світовідчуття
героя, де ніщо вже не в змозі загасити бажання здійснити щось
неординарне, вражаюче. Життя прекрасне, але Захару необхідно
задовольнити це нездійснене бажання, яке глибоко закорінилося в душі і
підсвідомо підкорило духовне людське єство. Природу цього захоплюючо-
го прагнення пояснити неможливо. Його корені завжди лишатимуться
незрозумілими, прихованими й загадковими, хоча і матимуть певні
зовнішні прояви, які дають змогу “здогадуватися про них, але не здатні
вловити їхню суть” [2: 595]. Цим неусвідомленим прагненням приділяв
значну увагу М.Бердяєв. Він наголошував, що кожен росіянин в душі
відчуває “небъятность”, яку досить важко вгамувати. “Широк русский
человек, широк, как русская земля, как русские поля. Славянский хаос бу-
шует в нем” [3: 60].
Прагнення Захара, яке притаманне кожному слов’янину i в певнi
перiоди, пiд впливом вiдповiдних чинникiв, проявляється з особливою
силою має обов’язково реалiзуватися. I це цiлком зрозумiло, адже лише
реалiзацiя внутрiшнього прагнення в зовнiшньому свiтi зможе встановити
гармонiю мiж "мiкрокосмом" людини й "макрокосмом" – навколишнiм
свiтом з притаманним йому емпiризмом, мiж "буттям у собi" i "буттям поза
собою", тобто подолати суперечливiсть, здобути цiлiснiсть, що за визначен-
ням К.Юнга є "найвищим iнстинктом людини” [4: 340]. Уточнення
"непременно" створює атмосферу наростання нестримного прагнення, яка
поєднує читача з героєм. Заключний фрагмент внутрiшньої мови: "... что-
нибудь удивительное!", свiдчить про пiднесений настрiй героя, що створює
вiдповiдне поле, через яке вiдбувається наближення читача до персонажа.
Посиленню атмосфери з наростанням нестримного бажання Захара,
сприяє дискурсивне поле, створене помiж внутрiшньою мовою i наступним
фрагментом оповiдi, у якому повiдомляється, що душа героя, який чiтко
усвiдомлював, що нiчого "путного не сделал на своем веку", наповнена
"жаждою подвига".
Наступний внутрiшнiй монолог також має форму невласне-прямої
мови і мiстить оцiнку Захаром свого минулого. Внутрiшня мова вiдображає
мiркування героя над тим, чи проявив вiн у чомусь "путному" свої сили. "Да
ни в чем, ни в чем!" – вiдповiдає собi герой. Тавтологія i оклична iнтонацiя
свiдчать про збудженiсть, сплеск вiдчаю в його душi. Але ось iз пам’ятi
виринає картина: стара жiнка, яку вiн пронiс на руках верст п’ять. Саме це
пригадує вiн в той момент, коли прагне вiднайти якийсь значний вчинок у
своєму життi, що свiдчить про те, що подiя мала на нього вагомий вплив i
почуття, якi виникли на той час, десь пiдсвiдомо затаврувалися в його
пам’ятi. Як зазначає Роман Iнгарден: "Живо" читач пам’ятає тiльки
кульмiнацiйнi фази подiй, найважливiшi особи або факти, якi бiльше його
торкаються, наприклад, викликають у ньому тi чи iншi почуття" [5: 547].
Проте спогади про стару не здатнi загасити невдоволенiсть героєм
собою, про що свідчить наступна думка, що ця пригода є досить мізерною у
порiвняннi з його дужими силами. Усвідомлення, що можна було б
здiйснити щось значно вагомiше, i виявляє неординарність бунінського
героя, адже, як писав М.Бердяєв: "Iстота абсолютно задоволена й щаслива в
цьому свiтi, нечутлива до зла й страждань, зовсiм безтрагiчна, не є вже ду-
ховною iстотою i не є людиною” [6: 412].
Подальше авторське зауваження, що Воробйов "думал, думал", натякає
на iснування у внутрiшньому світі Захара глибин, зовнішнє відображення
яких є неможливим. Читач має самостiйно, iнтуїтивно заповнити для себе
лакуни, створюючи в уявi картину, що вiдповiдає дискурсивному полю
нарацiї.
Розумiння антиномічності в душi Захара: поєднання романтичного
ставлення до життя з тверезим, спонукає до переосмислення певних подiй у
життi героя, зокрема iсторiї зi старою. Незважаючи на те, що Захар не
ставиться до цього вчинку серйозно, усе ж вiн повертається до нього
неодноразово, що свiдчить про неусвiдомлену вагомiсть цiєї подiї для
нього. I те, що змiстове навантаження наступної внутрiшньої мови –
спогади про стару, є цiлком закономiрно. Оклична iнтонацiя, вигук "ах", те,
що стара була непросто чудова, а "расчудесная", усе це створює атмосферу
вдоволеностi, яка вiдповiдним чином впливає на читача. I може й з точки
зору абсолютного пронести стару жiнку п’ять верст, це не Бог вiсть що, але
з людської, реальної, а не позамежної, цей вчинок, у якому поєднались сила
героя й доброта серця, гiдний поваги не тiльки зi сторони оточуючих, а зi
сторони самого суворого суддi – себе. І десь пiдсвiдомо вiдчуває це Захар,
тому й повертаються його думки до тiєї ж самої картини.
Своєрiдною є структура наступного фрагмента нарацiї, яка мiстить в
собi докладне викладення iсторiї зi старою. Вона складається iз двох частин:
перша – розмова героїв, втiлена в формi дiалогiчного мовлення, друга –
оповiдь вiд третьої особи, у якiй подано опис подiй, зовнiшностi
персонажів. Так як розмова, яка мала мiсце в минулому i, зрозумiло,
вiдтворена лише в уявi, думках героя, а не вiдбувається в дiйсностi на даний
момент, то в даному випадку можливо припустити, що цей вiдновлений у
пам’ятi дiалог являє собою внутрiшню мову. Отож, у даному фрагментi
переплiтається оповiдь вiд третьої особи iз внутрiшньою мовою героя, у
якiй вiдображені його спогади. Це поєднання дає змогу вiдновити не лише
розмову Захара, яка не вiдображає собою усiх тонких рухiв душi персонажа,
оскiльки "... целые рассуждения проходят иногда в наших головах мгновен-
но, в виде каких-то ощущений, без перевода на человеческий язык" [8] i,
взагалi, Захар був скупий на жалiсливi слова, але зi сторони, через опис його
думок, почуттiв вiдтворити в спогадах дiйсну картину подiй.
У цьому фрагментi вiдображена розмова Захара без усiляких приємних
епiтетiв, з окличною iнтонацiєю, у наказовiй, а iнколи у повчальнiй формi,
Марія Дем’янюк. Внутрішній монолог як засіб вираження екзистенції суб’єкта …
що створює атмосферу суворостi i контрастує з оповiддю вiд третьої особи,
яка свiдчить про те, що Захар, "... почувствовав вдруг жалость и нежность к
старухе", "... не помня себя от жалости .., сгреб ее в охапку и бегом помчал к
селу," "... бормотал, стараясь сколь возможно смягчить свой бас..," i т.д., що
створює атмосферу доброзичливостi i спiвчуття. Дискурсивне поле навколо
даної наративної структури – антиномічне: широта, багатство почуттiв
Захара не знаходять втiлення в його словах, але пронизують усі його дiї,
унаслiдок чого вимальовується портрет героя, некрасномовного, проте з
добрим i щирим серцем.
Як свiдчить подальша оповiдь, Захар "виграв" суперечку iз сонцем,
оскiльки "мутно-малиновый шар" ще не встиг дiйти до горизонту, коли вiн
ввiйшов до села. Настрiй персонажа змiнюється, що й вiдображено у його
внутрiшнiй мовi. Так, вигук "Фу", грубий вислiв "пропасти на вас нету",
порiвняння: "как подохли все", створюють атмосферу роздратування,
злоби, адже нестримному прагненню Захара здiйснити щось надзвичайне
аж нiяк не вiдповiдав вечiрнiй спокiй, який панував у селищi, отож Захар
лишився на самотi зi своїм внутрiшнiм, невгамованим поривом, що i
пiдсвiдомо викликало його обурення.
Вiн намагається оволодiти собою, що i вiдображено у його внут-
рiшньому автокомунiкативному монолозi. Заперечна частка "нет",
оцiнювальнi обставини "непристойно", "неладно", правильна самооцiнка
"ошалел я пьян", доречна думка про те, що "домой надо поскорее",
створюють вiдповiдну атмосферу, внаслiдок якої породжується вiдчуття
поступового опанування героєм собою.
Проте з подальшого фрагмента нарацiї стає зрозумiлим, що нудьга й
злоба не лише не покинули Захара, але й ще бiльше посилилися, i лише
десь, пiдсвiдомо, породжена iнстинктом самозбереження, промайнуло в
його головi коротка думка: "ах, домой бы теперь, да в ригу, да в солому!"
Вигук "ах", подвiйне повторення "да в ригу, да в солому", оклична
iнтонацiя породжують надiю на те, що усе ж Захар вчинить правильно i
оповiдь завершиться благополучно. Здається, що ось-ось розум переможе i
герой попрямує до своєї домiвки, проте суперечка помiж його
розсудливiстю i почуттями завершується перемогою останнiх.
Нудьга царювала в цей вечір, прагнучи повнiстю охопити душу Захара,
i він противлячись їй, затiває чергову суперечку iз мiщанином, який десь
подумки запитує себе, а чи дiйсно той може випити ще двi пляшки вина.
В останнi хвилини життя герой подумки повертається до знайомої
картини зі старою, поспiшає встигнути до кiнця розповiсти мiщанину про
це, що знову ж пiдтверджує її значимiсть в життi Захара, адже саме на
межовiй ситуацiї виявляється iстинна сутнiсть людини: усе марне вiдступає
в тiнь, уступаючи мiсце дiйсному, найвагомiшому. Саме тодi персонаж
"уясняет себе дело" (у даному випадку справу усього життя) и собирает
"мысли в точку". "Ряд вызванных ... воспоминаний неотразимо приводит
его наконец к правде" [9]. Зазначимо, що цей наративний фрагмент натякає
на iснування синкретичного поєднання – зовнiшнього монологу, оскiльки і
адресат i мова Захара озвучена, i внутрiшнього, адже iснування стороннього
слухача для Захара не є важливим чинником, головний його адресат це вiн
сам i сам для себе Захар намагається в останнi хвилини життя докладно вiд-
творити подiю, яка стала найвагомiшою в його життi. Передбачуваний
безпосереднiй стиль викладення з перериваннями, "бурным вздохом",
"провалами в черную пропасть" є характерним саме для внутрiшньої мови.
Пiдтекстова структура, яку iнтуїтивно вiдтворює в уявi читач, заповнюючи
смисловi лакуни, створює атмосферу стурбованості, занепокоєння щодо фi-
зичного стану персонажа.
Герой, надiлений надзвичайною силою, з нестримним прагненням
здiйснити щось вагоме помирає, що є найбiльшою антиномією у цiй нарацiї
та й загалом у життi, яка ще бiльше посилюється тим, що фактично вiн і є
своїм убивцем. Точніше, його потенційно-масштабна суперечлива
“російськість”, яка в існуючих умовах убиває себе практично сама. Саме це
й виразила вражаюча майстерна драматургія бунінських монологів.
Внутрішнє монологічне мовлення в оповіданні “Захар Воробйов”
повністю занурене в антиномічну загадкову і багатогранну сутність свого
народу. І це цілком закономірно для письменника, який, перебуваючи в
еміграції, писав: "Разве можем мы забыть родину? Она – в душе. Я очень
русский человек. Это с годами не пропадает" [10].
1. Нечуй-Левицький І.С. Загальний огляд
найновішої русько-української літерату-
ри // Історія української літературної
критики та літературознавства: В 3 т.
Т. 3. – К., 1998. –С. 222-229.
2. Юнг К.Г. Психологія та поезія // Антоло-
гія світової літературно-критичної дум-
ки ХХ ст. – Львів, 1996. – 634 с.
3. Бердяев Н. Судьба России. – М., 1990. –
185 с.
4. Юнг К.Г. О современных мифах. – М.,
1994. – 340 с.
5. Інгарден Р. Про пізнавання літературного
твору // Антологія світової літературно-кри-
тичної думки ХХ ст. – Львів, 1996. – 634 с.
6. Бердяев Н. Философия свободного Духа.
– М., 1994. – 480 с.
7. Гундорова Т. Де «місце» нового?! // Сло-
во і час. – 1997. – № 10. – С. 53-56.
8. Достоевский. Ф.М. Скверный анекдот.
Собр. соч.: В 15 т. Т. 4. – Л., 1989. –
С. 339-388.
9. Достоевский Ф.М. Дневник писателя //
Достоевский Ф.М. Собр. соч.: В 15 т.
Т. 11. – Л., 1989. – С. 345-493.
10. Лавров В. Холодная осень. Иван Бу-
нин в эмиграции (1920-1953). – М., 1989.
– 384 с.
|