Аналіз вірша в прозі І. С. Тургенєва "Два четверостишия"

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2002
1. Verfasser:	Хмелінська, Р.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут української мови НАН України 2002
Schriftenreihe:	Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем
Schlagworte:	Мова письменства
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38257
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Аналіз вірша в прозі І. С. Тургенєва "Два четверостишия" / Р. Хмелінська // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — 2002. — № 9. — С. 207-214. — Бібліогр.: 6 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-38257
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-382572012-11-02T12:13:32Z Аналіз вірша в прозі І. С. Тургенєва "Два четверостишия" Хмелінська, Р. Мова письменства 2002 Article Аналіз вірша в прозі І. С. Тургенєва "Два четверостишия" / Р. Хмелінська // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — 2002. — № 9. — С. 207-214. — Бібліогр.: 6 назв. — укp. XXXX-0097 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38257 uk Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем Інститут української мови НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Мова письменства Мова письменства
spellingShingle	Мова письменства Мова письменства Хмелінська, Р. Аналіз вірша в прозі І. С. Тургенєва "Два четверостишия" Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем
format	Article
author	Хмелінська, Р.
author_facet	Хмелінська, Р.
author_sort	Хмелінська, Р.
title	Аналіз вірша в прозі І. С. Тургенєва "Два четверостишия"
title_short	Аналіз вірша в прозі І. С. Тургенєва "Два четверостишия"
title_full	Аналіз вірша в прозі І. С. Тургенєва "Два четверостишия"
title_fullStr	Аналіз вірша в прозі І. С. Тургенєва "Два четверостишия"
title_full_unstemmed	Аналіз вірша в прозі І. С. Тургенєва "Два четверостишия"
title_sort	аналіз вірша в прозі і. с. тургенєва "два четверостишия"
publisher	Інститут української мови НАН України
publishDate	2002
topic_facet	Мова письменства
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38257
citation_txt	Аналіз вірша в прозі І. С. Тургенєва "Два четверостишия" / Р. Хмелінська // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — 2002. — № 9. — С. 207-214. — Бібліогр.: 6 назв. — укp.
series	Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем
work_keys_str_mv	AT hmelínsʹkar analízvíršavprozíísturgenêvadvačetverostišiâ
first_indexed	2025-07-03T20:10:32Z
last_indexed	2025-07-03T20:10:32Z
_version_	1836657863739572224
fulltext	Руслана ХМЕЛІНСЬКА АНАЛІЗ ВІРША В ПРОЗІ І.С. ТУРГЕНЄВА “ДВА ЧЕТВЕРОСТИШИЯ” "Стихотворения в прозе" (або "Senilia"), що вінчають творчість І.С. Тур- генєва, дуже різноманітні за тематичною та ідейною спрямованістю. Серед них є тексти-мініатюри, котрі одержали надзвичайну відомість, стали куль- товими, як, наприклад, "Русский язык", "Воробей", "Порог". Однак більша частина віршів у прозі не знайшла належного висвітлення в науковій літера- турі. До таких творів належить вірш "Два четверостишия", написаний, як і переважна більшість інших, у 1878 р. Він торкається проблеми ролі літера- тури, мистецтва в цілому, сутності естетичного ідеалу – тих питань, над кот- рими постійно розмірковував І.С. Тургенєв як у своїх художніх творах, так і в критичних виступах. Вірш "Два четверостишия", подібно до мініатюрного самостійного ці- лого [1: 316], має ясно позначений сюжет: експозицію (опис міста), зав’язку (виступ Юнія), розвиток дії (неприйняття Юнія співгромадянами, спроба його відновити справедливість), кульмінацію, яка співпадає із розв’язкою (тріумф Юлія), до того ж сцена тріумфу повторюється. У творі чітко прояв- ляється зовнішній та внутрішній конфлікт. Зовнішній бік дії, що, власне, і становить зміст тексту, полягає в різкому протиставленні двох поетів – Юнія і Юлія, їхніх віршів, їхньої долі – в суспільстві. Одного визнано без- дарним і знехтувано, іншого звеличено і піднесено. При цьому структура композиції поділяється на три частини: своєрідний вступ та дві головні час- тини: остракізм поета переможеного і тріумф поета-переможця (від слів "И что же он увидел?"). Контрастна, навіть антагоністично полярна доля одного та іншого літе- ратурного персонажа вправно передається лінгвостилістичними, ширше – філологічними засобами. Дві частини твору вибудовуються за принципом антитези. Перш за все, у підтексті, протилежні вже імена літературних героїв: Юній (знехтуваний) і Юлій (прославлений). Це реальні римські номени (родові імена). Із роду Юніїв найбільш відомий М.Ю. Силанус, який зазнав у 109 р. до н.е. поразки від кімбрів (племен германців). Із роду Юліїв – звичайно ж, Г.Ю. Цезар, уславлений державний діяч і полководець, само ім’я котрого (когномен, фа- мільне ім’я) стало титулом римських імператорів. Протиставлення поетів Юнія та Юлія відображається в об’ємі частин тексту, де описується виступ кожного: друга частина вдвічі більша. Граничної виразності досягає антитеза при описі того, як були сприйня- ті чотиривірші Юнія і Юлія. У відповідь на виступ Юнія "поднялся гам, свист, хохот". Юлія зустрічають "раскаты восторженных рукоплесканий, хвалебных возгласов и кликов", він простує "среди грома и плеска ликова- ний". Після віршів Юнія "ревели сердитые голоса". Юлію "народ вопил кругом: – Слава! Слава! Слава бессмертному Юлию! ... Слава!" Юнія обра- жають грубими словами: "бездарный рифмоплет", "дурак", "шут горохо- вый", його вірші – "чепуха какая-то". Юлія звеличують, називаючи "бес- смертным", "божественным", вихваляючи як поета, котрий своїх співгрома- дян "утешил ... в печали, в ... горе великом", "подарил ... стихами" непере- вершеними, в яких "как возвышенно сказано". Юнію, окрім неприйняття творчості, погрожують розправою, навіть стратою: "Долой с амвона бездар- ного рифмоплета! Вон дурака! Гнилыми яблоками, тухлыми яйцами шута горохового! Подайте камней! Камней сюда!" Юлія в пориві надмірного за- хоплення сприймають як володаря або навіть божество: "Несите его с тор- жеством, обдавайте его вдохновенную голову мягкой волной фимиама, прохлаждайте его чело мерным колебанием пальмовых ветвей, расточайте у ног его все благовония аравийских мирр!" Ступінь екзальтації городян по- силюється повторенням опису апології Юлія: у двох фрагментах автором згадуються ті самі атрибути тріумфу: переможна хода, пурпурний одяг, лав- ровий вінок, коливання пальмових гілок, золото (щита або сонця), фіміам, палкі вигуки натовпу, загальне радіння і схиляння. Юній після прочитання свого, не прийнятого співгромадянами, чотиривірша "кубарем скатился с амвона", "прибежал" додому, йшов, "стараясь ... не быть замеченным", сто- яв, притискаючись "к сторонке". Після тріумфального виступу "с величе- ственной медленностью, подобно царю, шествующему на царство, плавно двигалась гордо выпрямленная фигура Юлия...", він стоїть "высоко над тол- пою, над ее плечами". Юній у тургенєвському тексті описується як жива людина: він гово- рить, рухається, побоюється, переживає. Юлій постає ідолом, позалюдсь- кою реалією: він тільки стоїть високо над натовпами городян і йому відда- ються непомірні почесті – про внутрішній стан його можна хіба що здога- дуватись. Опис торжества поета-переможця супроводжується багатим ви- користанням відповідної лексики – старослов’янізмів або слів, утворених за аналогією з ними, слів складної структури, дієприкметників та прикметни- ків, зовні схожих із дієприкметниками. Як відомо, всі ці форми надають мо- ві урочистості, піднесеності, навіть пишномовності. Такими лексемами на- сичені не тільки сцена прославляння Юлія, але й увесь текст вірша в прозі. Напр.: торжество, бедствие, внимание, выражение, колебание, ликование, молчание та ін. У картині переслідування Юнія, навпаки, вирізняються слова та фразеологізми негативно оціночні: розмовні, просторічні, зневаж- ливі (гам, дурак, кубарем, чепуха, всё едино, шут гороховый, рифмоплет). Живописання вищості Юлія насичене знаками і символами торжества, слави, влади (пурпур, золото, лавровий вінок, пальмові гілки, фіміам, мирра, Руслана Хмелінська. Аналіз вірша в прозі І.С. Тургенєва “Два четверостишия”. цар, царство, сонце). Зображення посоромлення Юнія містить реалії, не- від’ємні від ганьби, гоніння (гнилі яблука, тухлі яйця, каміння). Знаменно, що дії невдахи Юнія передаються дієсловами доконаного виду – тобто його виступ, вчинки, рухи мають чітку межу, вони короткі, во- ни всі в минулому: появился, взобрался, подал знак, начал, умолк, скатился, не успел прибежать, возвратился, увидел, приблизился, возопил, произнес. Дії Юлія в сцені звеличування названі дієсловами недоконаного виду, так ніби стан його тріумфу буде тривати вічно: "Высоко над толпою ... стоял ... Юлий", "плавно двигалась ... фигура Юлия". Опис захопленості городян надзвичайно посилюється широко викорис- таними стилістичними фігурами ампліфікації, градації, дія котрих часто су- проводжується анафорою, як словесною, так і синтаксичною: "Слава! Сла- ва! Слава бессмертному Юлию!", "Слушай – и ликуй, ликуй вместе с на- ми!", "Несите ... с торжеством, обдавайте ... волной фимиама, прохлаждайте ... колебанием пальмовых ветвей, расточайте ... благовония..." Навіть структу- ра однієї фрази інколи будується за принципом ампліфікації: "Он подарил нас стихами слаще меду, звучнее кимвала, душистее розы, чище небесной лазури!", "Высоко над толпою, над ее плечами, на золотом щите ... стоял ... Юлий", "вдали, среди грома и плеска ликований, в золотой пыли всепобед- ного солнца ... дригаласъ ... фигура Юлия", "блистая пурпуром, темнея лав- ром [шествовал Юлий]". Такі ж виразні прийоми використовуються і в кар- тині гоніння Юнія: "Долой с амвона ... рифмоплета! Вон дурака! ... Подайте камней!", "Гнилыми яблоками, тухлыми яйцами шута горохового!", "Все обращенные к нему лица пылали негодованием, все глаза сверкали злобой, все руки поднимались, угрожали, сжимались в кулаки!" Гіперболізована картина шанування Юлія містить ще й елемент уособ- лення, стосовно предметів – атрибутів тріумфу: "длинные ветви пальм по- очередно склонялись перед ним, как бы выражая... своим покорным накло- ном ... обожание ... сограждан!" Емоційність опису підсилюється введенням до тексту помітної кількос- ті форм ступенів порівняння прикметників – вищого і найвищого: вірші "слаще меду, звучнее кимвала, душистее розы, чище небесной лазури!", "худшие одежды", "повторил ... изменив ... не к лучшему". У всьому тексті вірша для вираження почуттів жителів міста рясно ви- користовуються імперативні форми – дієслова наказового способу, дієслівні лексеми із наказово-окличним значенням: подайте, несите, обдавайте, прохлаждайте, расточайте, слушай, ликуй, сообрази, поведай, повтори, сделай милость, помилуй, "Долой с амвона...! Вон дурака!" Текст також просто насичений – точніше, перенасичений окличними реченнями (майже всі вони – мова персонажів), багато з яких недоречно експансивні: "Молчание! внимание!", "Слава!", "Долой ... рифмоплета!", "Чем вздумал удивить!", "Увы! меня не было на площади, когда он [Юлий] произнес их [стихи]!", "ветви пальм ... [выражали] … обожание, которое пе- реполняло сердца очарованных им [Юлием] сограждан!" Гранично екзальтований тон даного твору підсилюється за рахунок ви- користання ряду питально-стверджувальних і питально-заперечних речень, в яких форма та зміст не співпадають і які надають додаткову напруженість мові персонажів: "Такие стихи – да не запомнить? ... За кого ж ты меня при- нимаешь?", "Да разве это не всё едино...", "Чем вздумал удивить!", "У тебя – чепуха какая-то: "И свет рассеет тьму"?! Какой свет?! Какую тьму?!" Вся образно-художня будова тургенєвського твору, котрий характери- зується як притча [1: 310], відзначається підвищеною емоційно-експресив- ною насиченістю, естетичною піднесеністю стилю, як і чимало інших вір- шів Тургенєва ("Лазурное царство", "Нимфы", "Стой!", "Посещение", "Вос- точная легенда"), повість "Песнь торжествующей любви". Напр.: "Веселая резвость прихотливого полета дробила их [глаз] алмазные лучи" ("Посеще- ние"). Такі риси є природними для віршів у прозі, де "велике значення набу- ває забарвлення мови" [2: 386], для притчі, котрій притаманна "виразність і експресивність розповідання" [2: 295] (в обох випадках переклад наш – Р.Х.). Отже, конфлікт двох літературних героїв знаходить гранично яскраве вираження лінгвостилістичними засобами тексту. Проте у вірші існує не виражений зовнішніми засобами глибокий внут- рішній конфлікт. Він розгортається, починаючи із заперечення зовнішнього. Суть його в тому, що два чотиривірша двох поетів-суперників є фікцією, своєрідним насланням, говорячи по-сучасному, міфом. Те, що виголосили і Юній, і Юлій, – один і той же самий вірш. І написаний він зовсім погано (І.С. Тургенєв сам спеціально написав ці рядки [3: 487]). Вірш перенасичено звертаннями, котрі займають половину об’єму. В ньому фальшива екзальтація (досить указати на знак оклику після кожного звер- тання і в кінці кожного рядка), розпливчастість думки ("Поклонники всего, что стройно и красиво!"), банальність виразів ("свет рассеет тьму!"), антихудожня лжепіднесеність. В опусі, з яким виступили Юній і Юлій, немає того, що становить сутність поезії: думки, натхнення, краси; то лише римовані рядки. Недарма письменник назвав свій твір "Два четверостишия" (не "стихотворения"), хоча літературні персонажі вживають виключно слова "стихи", "стихотворение". Що стосується ораторства Юлія, то, як ска- зано в самому тексті, це ті ж вірші Юнія, ледве змінені, "и, уж конечно, не к лучшему": вони стали ще більш пустими і банальними. Та й зміни торкну- лися, в основному, порядку слів, напр.: "Придет желанный миг" – "Желан- ный миг придет". Голос не те що справедливості, – просто здорового глузду звучить із вуст старця, котрий пояснює феномен неприйняття і звеличення однакових рядків: "Ты [Юний] сказал свое – да не вовремя; а тот [Юлий] не свое ска- зал – да вовремя". Можливо, тому в тексті міститься скупий опис виступу Юнія, із власним твором ("проворными шагами взобрался он на ... амвон", "начал ... громким, но не совсем твердым голосом"), хоча повністю відсутня картина виступу Юлія, із безсоромним плагіатом. Одначе можна з упевне- ністю припустити, що Юлій ішов неспішно, говорив твердо, тримався само- Руслана Хмелінська. Аналіз вірша в прозі І.С. Тургенєва “Два четверостишия”. впевнено – інакше не підкорив би грубу та небезпечну юрбу. Окрім чотиривіршів, однаковими насправді виявляються і поети-супер- ники. Їхні імена зовні дуже схожі – вони могли б бути прикладом своєрід- них паронімів. Звукову оболонку імен розрізняє тільки одна фонема, прояв- ляючи свою дистинктивну (розрізнювальну) функцію. Навіть синтаксична конструкція, що характеризує обох поетів, абсолютно однакова: "молодой поэт Юний" – "молодой поэт Юлий". І – що головне – обидва молоді чоло- віки цілковито нездарні. За такої ситуації пригадуються відомі прояви діалектичної єдності: дві сторони однієї медалі, дволикий Янус, поет та його тінь ("Черный человек" С.О. Єсеніна). Діалектична двоїстість, забарвлена в драматичні і трагічні то- ни, присутня в самого І.С. Тургенєва у віршах в прозі. Це два ангели, два ге- нії – Любов і Голод, котрі "казались неразлучными товарищами" ("Два бра- та"). Це абсолютні близнюки, що однаково ненавиділи один одного і свари- лися однаковими словами, так що моторошно було на них дивитися ("Близ- нецы"). Нарешті, це роздвоєність я самого автора: письменник і він же в мо- лодості ("Когда я один... Двойник"). Таким чином, одне й те ж саме (той же чотиривірш, той же автор) набу- ває діаметрально протилежної оцінки, хоча у жителів міста однаковою мі- рою є необгрунтованими і осудження, і шанування; їхній гнів є перебільше- ним, а захват недоречним, їхні звинувачення і возвеличення слід визнати не емоціями, а діагнозом. За законами цивілізованого суспільства, моральнос- ті, логіки, врешті, таке становище мало б бути виключено. У тургенєвсько- му ж тексті цей експеримент поставлено в чистому вигляді. Він посилений авторським прийомом гіперболи у зав’язці твору, де говориться про шану- вання жителями міста поетичного слова: вони "до того страстно любили поэзию, что, если проходило несколько недель и не появлялось новых прек- расных стихов, – они считали такой поэтический неурожай общественным бедствием", ревно поринали в скорботу. В подальшому тексті гіпербола пе- реростає в принизливу іронію, стає неприхованим глузуванням, яке дохо- дить до сарказму – до своєї протилежності: те, що так пристрасно підносять жителі, не заслуговує навіть на увагу, тому що є повністю нездарним. Зовнішня непомірна апологетика літературних персонажів приховує внутрішній авторський осуд і розвінчання. Так Т.Шевченко в поемі "Кав- каз" "прославляв" царів у контексті, що не залишив сумнівів у позиції авто- ра: "Слава! слава! Хортам, і гончим, і псарям, і нашим батюшкам-царям Слава!" І те, що відбувається на площі в тургенєвському творі, – насправді не величання видатної особистості. Це, в кращому випадку, вакханалія, біс- нування геть-чисто антидуховного збориська, театр абсурду, якщо послуго- вуватися модерністським терміном XX ст. За колізією вірша проступає глибина тургенєвського смутку і журних роздумів: доля творчої особистості часто залежить від сліпого випадку, примхи натовпу, волі злого фатуму. У цьому позначився відгомін життєвих і творчих обставин самого письменника, котрого "мучила випадковість успіху і неуспіху" [4: 601] (пе- реклад наш – Р.Х.). Так, його роман "Отцы и дети" був надзвичайно актив- но сприйнятий у суспільстві і викликав зовсім протилежні погляди, про що з гіркотою писав автор: "В то время как одни обвиняют меня в оскорблении молодого поколения, в отсталости, в мракобесии, ... другие, напротив, с не- годованием упрекают меня в низкопоклонстве перед самым этим молодым поколением" [5: 135], "Я замечал холодность, доходившую до негодования, во многих мне близких и симпатических людях; я получал поздравления, чуть не лобзания, от людей противного мне лагеря, от врагов. Меня это кон- фузило ... огорчало" [5: 132]. Недарма в деяких інших віршах у прозі проявляється приблизно така ж ситуація, що і в "Двух четверостишиях": похвала художнику, письменнику з боку знаючої людини – і паплюження тої ж творчої особистості дурнем (котрому вірять!) ("Дурак"). Або рада непорядного суб’єкта дорікати своє- му супротивнику "в том самом недостатке или пороке, который вы за со- бою чувствуете" ("Житейское правило"). У "Двух четверостишиях" прочитується і трудна мудрість письменни- ка: талановитому творцеві за несприятливих умов "остаются утешения соб- ственной ... совести". Критерієм для творця є він сам – як ліричний герой та- кого шанованого І.С. Тургенєвим О.С. Пушкіна, концептуальний вірш кот- рого письменник цитував у промові [6: 305] при відкритті в Москві пам’ят- ника великому поетові: "Ты сам свой высший суд; Всех строже оценить умеешь ты свой труд" ("Поэту"). Ця думка висловлена і у вірші "Услы- шишь суд глупца...", де наводяться слова О.С. Пушкіна: "Суд глупца и смех толпы ... Все это можно – и должно переносить". За непередбачуваністю творчості поміж рядків "Двух четверостиший" прочитується думка про непередбачуваність і самої долі людини. Відомо, що, за попереднім задумом твору, в ньому йшлося про двох "цивилиза- торов" (вираз самого І.С. Тургенєва) – проповідників нової, гуманної релігії [3: 486], із яких першого, кращого, стратили, а другому, гіршому, увіровали. Тобто наявність творчих здібностей, суспільних заслуг виявляється щодо долі людини аж ніяк не головним. У тексті С.Тургенєва поставлена ще одна соціальна проблема – проб- лема особистості й суспільства. Особистістю виступає нехай не талановитий, але чесний, здатний до критичного мислення поет Юній, душевні переживання котрого вигідно вирізняють його від співгромадян, включно із "викрадачем віршів" Юлієм, – і не просто протипоставляють суспільству, але піднімають над ним. Ще однією мислячою особистістю виявляється "седовласый старец", який тверезо бачить ситуацію і дає об’єктивну оцінку подіям: Юній і Юлій виступили з одним і тим самим чо- тиривіршем. Особистості у творі протипоставлено суспільство. Причому це суспіль- ство одержує повністю негативну оцінку. Перш за все, показовою є сама назва цього соціуму. С.Тургенєв вживає декілька слів-еквівалентів: Руслана Хмелінська. Аналіз вірша в прозі І.С. Тургенєва “Два четверостишия”. жители, граждане, сограждане, народ, толпа, при цьому толпа використовується найчастіше (4 рази). І один раз, в авторському описі, звучить убивча характеристика цього натовпу – "зверь" ("опасно раздражать залютевшего зверя"). Характеристиці відповідають реальні й цілком можливі дії натовпу: "ревели сердитые голоса", "крикну народу ... и он тебя [Юния] растерзает!" Натовп напрочуд однорідний – однорідний до підозри або огиди. Всі городяни мислять і діють, осуджуючи Юнія, абсолютно стандартно: "Все ... лица пылали негодованием, все глаза сверкали злобой, все руки ... сжимались в кулаки!" Найстрашніше, що їхні думки позбавлені простої реалістичності, а дії неймовірно агресивні. З іншого боку, їхнє славослів’я, знову одностайне, та- кож не знає міри і розумності й видається знову якоюсь агресією – агресією вихваляння. Суть же в тому, що жителі міста, про яких сказано, ніби вони палкі любителі поезії, – поезії не люблять. Поезія, за словами самого пись- менника, має піднесену, моральну силу [6: 308]. Мистецтво не розлючує людей, не доводить до нестями, жорстокості, відмови від власної особистос- ті, не позбавляє здорового глузду і норм моралі. Жителі описаного міста – не громадяни у високому розумінні цього слова, не прихильники прекрасного, інакше вони не були б такими темними й небезпечними. Це невиразна, без- душна, бездумна, підвладна загальному психозу, говорячи по-сучасному, зомбована маса. Неможливо уявити, щоб люди, котрі через відсутність вір- шів тужать, були готові побити автора, нехай не талановитого, камінням. Оскільки у городян немає жодної підстави для прославлення Юлія, то можна припустити, що завтра вони так само нестямно зможуть звергнути свого кумира або влаштувати тріумф комусь іншому, хто такою ж мірою шаноби не заслуговує. Як не згадати, що жителі Єрусалима впродовж одно- го тижня кричали Христу "Осанна!" – і "Розіпни його!" За антагонізмом особистості й суспільства в тургенєвському контексті проступає думка, засторога, заклик: не бути одним із натовпу. Бути люди- ною. Зберігати, хоча це й важко, власну індивідуальність, душу, позицію, відповідати за себе. Не жити за обивательським "принципом" уже наших днів: "а я як усі". Крізь художню будову вірша виразно проступає думка письменника- гуманіста про необхідність, про благо терпимості (толерантності, як вислов- люються нині) і про небезпеку відсутності її для устоїв цивілізованого сус- пільства. У творі "Два четверостишия" зашифрована проблема феномена сильної особистості – феномена влади і, відповідно, маніпулювання суспільною сві- домістю. Юлій, надмірно звеличений співгромадянами, поставлений не тільки в переносному, але й у прямому розумінні "высоко над толпою, над ее плечами", сприймається вже не як людина – як владар, кумир, ідол. Цьо- му ідолу поки що принесена безкровна жертва – добре ім’я, творчість (інте- лектуальна власність!), душевний спокій Юнія. Але дуже легко за одним знаком Юлія може скоїтися будь-який злочин. Недарма в останньому абзаці – найяскравішому описі тріумфу – нічого не говориться ні про поета, ні про вірші. Юлій тут – цар, котрому підкоряється навіть порух пальмового гілля. У тексті С.Тургенєва не має назви місто, в якому відбуваються події, тому описана картина сприймається поза часом і простором, узагальнено, вона зростає до значення символу. У творі немає авторської моралі (як, напр., у вірші "Воробей"), однак він насичений інтенсивною підтекстовою інформацією. Зовні ніби проста оповідь виявляється притчею, що містить морально-етичні судження і філо- софське осмислення. В цій притчі можна знайти декілька планів змісту, го- ворячи новітньою термінологією, декілька шарів інформації, подібно до то- го – за твердженням сучасних дослідників – як це закодовано в Біблії або народних казках. Вірш у прозі "Два четверостишия", маючи реалістичну зовнішню канву сюжету, виявляється зразком прояву творчої діалектики, постає розгорну- тою метафорою, укладеною за принципом доказу від протилежного. Обра- зи твору сприймаються як власні протилежності: прославлений поет – дик- татор, городяни, які ревно люблять поезію, – соціально небезпечний натовп, захопленість від сприйняття віршів – ниці інстинкти. Зовнішня захопле- ність, вишукана пишність форми тексту змістовно обертається повним осу- дженням описаної ситуації. Піднесений творчістю і умудрений літами, надзвичайно соціально чут- ливий письменник, І.С. Тургенєв у "Двух четверостишиях" висвітлив бага- то суспільних потрясінь, у тому числі й катаклізми ХХ ст. Якщо припусти- ти, що автор укладав у свій вірш не всі названі ідеї, то сучасна людина може побачити ці думки в тургенєвських образах. Письменник ніби тримає в ру- ках ниті, що йдуть із минулого, і передає їх майбутньому. 1. Сквозников В. Стихотворения в прозе // Тургенев И.С. Собрание соч.: В 10 т. Т. 10. – М., 1962. – С. 310-316. 2. Словарь литературоведческих терминов / Ред.-сост. Л.И. Тимофеев, С.В. Тураев. – М., 1974. 3. Измайлов Н.В. при участии Назаро- вой Л.Н. Примечания // Тургенев И.С. Полное собрание соч. и писем. Сочине- ния: В 12 т. Т. 10. – М., 1982. – С. 387-604. 4. Чичерин А. Примечания // Тургенев И.С. Дым. Новь. Вешние воды. Стихотворе- ния в прозе. – М., 1981. – С. 579-607. 5. Тургенев И.С. По поводу “Отцов и де- тей” // Тургенев И.С. Собрание соч.: В 10 т. Т. 10. – М., 1962. – С. 131-139. 6. Тургенев И.С. <Открытие памятника А.С. Пушкину в Москве> // Турге- нев И.С. Собрание соч.: В 10 т. Т. 10. – М., 1962. – С. 300-308.

Аналіз вірша в прозі І. С. Тургенєва "Два четверостишия"

Institution

Ähnliche Einträge