Жереб як егалітарна процедура політичної участі

У статті розкрито застосування інституту жеребкування як процедури призначення на посади, відмова від якого стала характерною для сучасних демократичних політичних систем, що задекларували принцип широкої участі народу в управлінні....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Вонсович, Г.Б.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України 2010
Назва видання:	Збірник наукових праць "Політологічні студії"
Теми:	Політичні інститути і процеси
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38777
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Жереб як егалітарна процедура політичної участі / Г.Б. Вонсович // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2010. — Вип. 1. — С. 52-63. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-38777
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-387772012-11-23T12:10:26Z Жереб як егалітарна процедура політичної участі Вонсович, Г.Б. Політичні інститути і процеси У статті розкрито застосування інституту жеребкування як процедури призначення на посади, відмова від якого стала характерною для сучасних демократичних політичних систем, що задекларували принцип широкої участі народу в управлінні. The article disclosed the use of the institute as the draw procedure appointment, denial of which became characteristic of modern democratic political systems, which declared the principle of broad participation of people in governance. 2010 Article Жереб як егалітарна процедура політичної участі / Г.Б. Вонсович // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2010. — Вип. 1. — С. 52-63. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. XXXX-0103 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38777 321.02 uk Збірник наукових праць "Політологічні студії" Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Політичні інститути і процеси Політичні інститути і процеси
spellingShingle	Політичні інститути і процеси Політичні інститути і процеси Вонсович, Г.Б. Жереб як егалітарна процедура політичної участі Збірник наукових праць "Політологічні студії"
description	У статті розкрито застосування інституту жеребкування як процедури призначення на посади, відмова від якого стала характерною для сучасних демократичних політичних систем, що задекларували принцип широкої участі народу в управлінні.
format	Article
author	Вонсович, Г.Б.
author_facet	Вонсович, Г.Б.
author_sort	Вонсович, Г.Б.
title	Жереб як егалітарна процедура політичної участі
title_short	Жереб як егалітарна процедура політичної участі
title_full	Жереб як егалітарна процедура політичної участі
title_fullStr	Жереб як егалітарна процедура політичної участі
title_full_unstemmed	Жереб як егалітарна процедура політичної участі
title_sort	жереб як егалітарна процедура політичної участі
publisher	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Політичні інститути і процеси
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38777
citation_txt	Жереб як егалітарна процедура політичної участі / Г.Б. Вонсович // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2010. — Вип. 1. — С. 52-63. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.
series	Збірник наукових праць "Політологічні студії"
work_keys_str_mv	AT vonsovičgb žerebâkegalítarnaprocedurapolítičnoíučastí
first_indexed	2025-07-03T20:38:54Z
last_indexed	2025-07-03T20:38:54Z
_version_	1836659649234862080
fulltext	52 ПОЛітИЧНі іНстИтУтИ і ПРОЦЕсИ УДК 321.02 Г. Б. Вонсович ЖЕРЕБ ЯК ЕГАЛітАРНА ПРОЦЕДУРА ПОЛітИЧНОЇ УЧАсті У статті розкрито застосування інституту жеребкування як про- цедури призначення на посади, відмова від якого стала характерною для сучасних демократичних політичних систем, що задекларували принцип широкої участі народу в управлінні. Ключові слова: теорія політики, політична участь, вибори, пред- ставницька демократія, культура вибору. Сьогодні вибори сприймаються як безальтернативний спосіб обрання представників (або депутатів) у представницьких демо- кратіях. За цього в електорату часто спостерігається тенденція зниження інтересу до виборів. Свідченням є низька явка на вибо- рах, впевненість у тому, що окремо взятий голос не може нічого змінити. Часто можна почути, що можновладці переслідують свої власні інтереси, які мають мало спільного з інтересами народу. Політична еліта в свідомості виборця виступає ізольованою від нього групою. Простій людині вхід до влади як мінімум обмеже- ний, якщо не повністю закритий за циркуляції у владних струк- турах одних і тих самих людей. У пересічних громадян такий стан речей цілком очікувано викликає апатію і невдоволення владою і, цілком можливо, сприяє втраті громадянської відповідальності за те, що відбувається поруч з ними (у дворі, районі, місті). Питання розширення участі у громадському житті є одним з ключових в сучасних дискусіях про демократію. Не останнє місце в ньо- му відводиться інституційним механізмам, які відповідають за участь громадян в управлінні, що зумовлює актуальність статті. Окремі положення зазначеної проблеми відображені у працях ві- тчизняних і зарубіжних дослідників: Т. Андрущенко, А. Колодій, І. Поліщука; Д. Гексі, Д. Герме, Р. Епперсона, М. Кревельда, Б. Манена, Дж. Сарторі, С. Роккана, Н. Урбінаті. Дана стаття присвячена використанню жеребкування як процедури призна- чення на посади, відмова від якої є характерною для сучасних демократичних політичних систем, що задекларували принцип широкої участі народу в управлінні. Відтворюючи логіку аналізу інституту представництва Б. Маненном, Н. Урбіні та інших до- © Вонсович Г. Б., 2010 53 Політичні інститути і процеси слідників, ми постараємося показати релевантність цього способу наділення владними повноваженнями для сучасних демократій. Суттєвою відмінністю сучасних демократій від античних і се- редньовічних республік є цілковита відсутність жереба. Сьогодні використання жереба в політиці, особливо для призначення на посади, дійсно може здатися дивним або навіть недалекоглядним засобом. Адже жереб може надати владу некомпетентностям, що призведе до катастрофічних наслідків для суспільства. Водночас ті, хто використовував жереб у політиці, власне греки, римляни і середньовічні італійські республіки, також усвідомлювали мож- ливі ризики його застосування, але продовжували звертатися до нього як до засобу, що дозволяє домогтися справедливості кра- ще за інші засоби. Древні були досвідченими політиками і, для пом’якшення можливих негативних наслідків під час жеребку- вання, включали засоби його корекції. У класичній “прямій демократії” — Стародавніх Афінах — одним із основних способів призначення на посади було жереб- кування. Більшість функцій, які не належали народному зібран- ню, здійснювалися громадянами, обраними за жеребом. Це були магістратури або адміністративні органи міста. Приблизно шіст- сот із семисот магістратів вибиралися жеребкуванням [1, c. 74; 5, р. 34; 6, р. 47]. Сьогодні практичний інтерес являють механізми корегування можливих негативних наслідків жеребу і обмеження влади громадян, які стали управлінцями за волі випадку. Аналіз джерел [Див.: 1, с. 89-93; 2, р. 292; 3, р. 36-48] дає під- стави виокремити наступні інструменти корегування. По-перше, це обмеження термінів повноважень магістрату одним роком. По-друге, громадянин не мав права займати одну і ту ж поса- ду двічі поспіль, що забезпечувало реалізацію принципу ротації. Більше того, завдяки обов’язковій вимозі надання звіту про ді- яльність на посаді, громадянин практично не міг бути магістра- том два роки поспіль. Не надавши такого звіту, громадянин не міг зайняти нову посаду в іншій магістратурі. По-третє, перед вступом на посаду громадяни проходили обов’язкову процедуру огляду. Цікаво, що в даному випадку греки не виявляли велико- го пієтету щодо експертного знання. Процедура з’ясовувала, чи сплачував громадянин податки, чи добре ставився до батьків і чи виконав свій військовий обов’язок. По-четверте, діяльність магістратів перебувала під постійним контролем. Будь-який гро- мадянин міг висунути проти магістрату звинувачення і вимагати його тимчасового відсторонення. Якщо народні збори виносили вотум недовіри магістрату, його тимчасово усували з посади, а справу направляли до суду. Суд був уповноважений винести або виправдальний, або обвинувальний вирок. 54 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1 Безумовно, така система перешкоджала формуванню адмі- ністративної еліти або номенклатури, тобто шерегу управлінців, що переслідують у владі власні інтереси, які часто є далекими від інтересів більшості громадян. Можливість контролю за діяльніс- тю магістрату і ризик бути засудженим за неналежне виконання своїх обов’язків на посаді повинні були запобігти поширенню ко- рупції і переслідування кланових інтересів. Крім того, ризик бути покараним у судовому порядку повинен був відвернути громадян, які відчувають себе недостатньо компетентними, від претензій на посади магістратів. В усьому іншому обрання магістратів визна- чалося волею жереба і власним бажанням кандидатів, оскільки жеребкування проводилася серед громадян, що добровільно ви- ставили свої кандидатури. За цього підставою до обрання були оцінка кандидатами своїх здібностей і воля випадку. Таким чи- ном, можна говорити про ситуацію, максимально наближену до цілковитої рівності можливостей громадян у питанні доступу до прийняття рішень, реалізації політико-адміністративних функцій. Хоча далеко не всі наважувалися претендувати на посади через супутні ризики публічного контролю та можливого осуду. У цьому зв’язку чітко окреслюється відмінність від сучасної системи виборів посадових осіб. Сьогодні виборча процедура по- стійно викликає нарікання. Проведення виборів часто пов’язано з маніпулюванням громадською думкою, а іноді й фальсифікаці- єю результатів, що делегітимізує результати виборів. Такий стан справ, безперечно, значно відходить як від поняття справедли- вості, так і від рівності можливостей громадян. Більше того, від поняття рівності можливостей віддаляє сучасні вибори наступ- ний їх аспект. Виборна процедура змушує громадян порівнювати кандидатів і голосуванням виносити рішення щодо їхньої особис- тості та здібностей ще до того, як кандидат встиг що-небудь зро- бити на своїй посаді. Отже, успіх кандидатів залежить від таких характеристик, як: привабливі зовнішні дані, досвід перебування на подібних посадах та інші професійні якості. Це призводить до того, що на виборах перемагає певний тип людей, а інколи й ті ж самі особи. За такого обмеження опозиційні кандидати, як, утім, і значно молодші за віком кандидати, мають менше можливостей бути обраними. Хоча досвід і професійні якості не гарантують відсутність серйозних помилок у майбутній діяльності кандидата або зловживань владою, і навпаки, відсутність досвіду перебу- вання на посадах не є ознакою некомпетентності кандидата. В Афінах жеребкування при обранні на посади взагалі не передба- чало винесення попередньої оцінки кандидата [3, р. 40]. Оцінка діяльності проводилася або під час її здійснення, або ж після закінчення терміну повноважень. Тому всі кандидати мали рівні можливості отримати посаду. 55 Політичні інститути і процеси У греків проте були й виборні посади. На них можна було переобиратися кілька разів, і тут, звичайно, важлива була компе- тенція кандидата. Ці посади були пов’язані з керівництвом вій- ськовими справами і фінансами поліса. Прийнявши за гіпотезу загальну здатність людини до набуття певних навичок і рівень поширення вищої освіти, можна було б і сьогодні, залишивши найважливіші посади для обрання через процедуру виборів, роз- ширити участь громадян у реалізації політичних рішень шляхом надання ширшого доступу до посад за допомогою жеребкування або лотереї. Втім, афінські магістрати не були тими, хто безпо- середньо приймав рішення. Прийняття основних рішень щодо життя міста належало народним зборам і судам. Саме їхню волю реалізовували магістрати. По суті, це були міські чиновники або адміністратори. Але магістрати були не єдиними посадовими особами, що обираються за жеребом. За жеребом також вибиралася рада. Кожен дем висував кандидатів більше, ніж йому належало місць в раді. Потім необхідне число кандидатів від цього дему визна- чалось шляхом жеребкування. Члени ради обиралися всього на один рік, і ніхто не міг стати членом ради більше двох разів за життя. Практично рада теж була магістратурою, але виконувала особливі функції. Вона визначала порядок денний для народних зборів і забезпечувала виконання рішень, прийнятих зборами. Підготовка порядку денного і самих рішень, як ми знаємо із су- часної практики, є важливою політичною функцією. Часто міська політика і прийняття конкретних рішень залежать саме від того, хто вибирає питання для обговорення та готує проекти їхнього вирішення. Рада також проводила попередні зустрічі з іноземни- ми послами, контролювала державні фінанси і здійснювала інші важливі функції, що свідчить про її ключову роль в політичній структурі. Таким чином, навіть членів такого важливого органу державного управління афіняни обирали жеребкуванням. За жеребом обиралися і члени народних судів. Всі бажаю- чі, які досягли певного віку (тридцяти років), виставляли свої кандидатури для обрання до числа геліастів. Потрібна кількість членів (6000) вибиралася шляхом жеребкування. Після цього ви- брані особи приносили клятву і ставали геліастами строком на один рік. Перед днем судових засідань усі бажаючі з числа об- раних могли виставити свою кандидатуру, після чого за жеребом з числа бажаючих вибиралися судді і присяжні. Потім з числа обраних знову за долею визначався їхній розподіл за конкретни- ми судовими засіданнями. Число присяжних у судах, як і суддів, могло бути значним, що підвищувало попит на присяжних. Тому використання жеребу було широко поширеним у рутинному функціонуванні політичної системи. 56 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1 Відзначимо, що суди в афінській системі відігравали важ- ливу політичну роль через розгляд позовів про нелегітимність закону чи декрету (або їх проектів). Позов про незаконність міг бути висунутий будь-яким громадянином до автора законопро- екту. Якщо розгляд справи розпочинався з такого питання, то дія закону припинялася [3, р. 38]. Таким чином, суди фактично здійснювали контроль за діяльністю народних зборів. Політичні розгляди складали основну частину роботи судів, тому що кри- мінальні справи і побутові чвари між індивідами могли розгля- датися в інших органах. Так, суди розглядали звинувачення у поганому управлінні, що висувалися проти магістратів. Вони ж проводили огляд магістратів перед їхнім вступом на посаду. Тобто, афінський суд відігравав чітко окреслену політичну роль. Це вирізняється від сьогоднішнього уявлення про суд як про тех- нічну, виключно правову структуру, про політичне застосування якої у розвинутих демократіях можна лише здогадуватися. Вважається, що через розмір сучасних держав і неспромож- ність всього населення збиратися разом для ухвалення законів і вирішення загальних питань необхідно обирати представників народу. Останні наділяються правом приймати закони від його імені. У цьому сенсі сучасну представницьку демократію проти- ставляють “прямій” демократії, за якої вся влада здійснюється безпосередньо зборами всіх громадян міста. Однак детальніший розгляд показує, що антична “пряма” демократія ніколи, власне, не була такою. Вона засновувалася на складній системі інститу- тів, в якій багато ключових політичних функції здійснювалися органами, незалежними від народних зборів. “Прямою” її мож- на назвати в тому сенсі, що вона надавала всім бажаючим рівні шанси прямого доступу до влади через розгалужену мережу ін- ститутів з відмінними функціями, а не тому, що була обмежена загальним волевиявленням прямої дії. Отже, саме неможливість зібрати всіх громадян разом вже не може слугувати виправдан- ням введення системи політичного представництва і виборів. Можна зробити висновок, що однією з найважливіших рис демократії було надання кожному громадянину можливості по- перемінно правити і бути керованим. Доброчесність громадянина полягала в здатності добре робити і те й інше. Що відповідало духу і літері Аристотеля — не можна добре правити, не навчив- шись коритися. Демократична свобода полягала якраз не в тому, щоб підкорятися лише своїй волі, а в тому, щоб підкорятися тому, чиє місце займеш завтра. Звідси випливало правило ротації посадових осіб, в результаті якого кожен громадянин отримував шанс зайняти управлінську позицію. У цьому ж правилі закладе- ний механізм навчання громадянської відповідальності і турботи про загальне благо. Громадянин, який переслідує на службі влас- 57 Політичні інститути і процеси не приватні інтереси, не може виключити можливості того, що його наступник не буде робити так само і не позбавить його всіх придбань. Тому посадові особи повинні були враховувати інтере- си всього народу. Крім того, посадова особа мала чітку уяву про інтереси керованих, оскільки ще зовсім нещодавно належала до їх числа. Такий стан керуючих і керованих, їх взаємозалежність і взаємозамінність не давали виникнути розриву, який існує в даний час, і робили систему більш легітимною, що найбільше відповідає поняттю демократичної справедливості. Нагадаємо, що ротація посадових осіб була не просто бажа- ною умовою, а законодавчо встановленим правилом [2, р. 294]. Громадянин не міг бути членом ради більше двох разів у житті і не міг бути магістратом два рази поспіль. Унаслідок цих обмежень для заповнення значної кількості вакантних посад потрібно було залучати багаточисленну масу громадян, які ще не брали участь в управлінні. Вимога ротації значної кількості посад також визна- чала жереб найбільш відповідним способом обрання. Завдання за- лучення більшості громадян до управління та вирішення проблем спільноти й наділення всіх можливістю рівного доступу до влади не йшло ні в яке порівняння з обранням за допомогою виборів. Вибори неминуче призводять до того, що громадяни обирають того кандидата, який їм здається найкращим з того чи іншого по- казника (або відразу за декількома). Отже, в результаті виборів посади займають найкращі. Так процедура виборів сприяє форму- ванню самими громадянами політичної еліти. Вже на цьому рівні обмежується доступ до влади громадян, які нічим особливим не виділяються і є “такими, як усі”. Потому, свобода обирати, озна- чає й свободу переобирати. Практично це означає переобрання одних і тих самих осіб на одні й ті ж посади. В результаті фор- мується олігархічна структура суспільства, коли інтереси еліти можуть не співпадати з інтересами пересічних громадян. У свою чергу, така ситуація сприяє розвитку громадянського інфантиліз- му серед пересічних громадян, які занадто безпечно покладаються на думку можновладців у вирішенні спільних проблем. Водночас, у разі невдачі, громадяни покладають відповідальність на можно- владців, не намагаючись щось змінити. Для забезпечення під час виборів реалізації вимоги ротації і відкриття максимально широкого доступу до влади, вводять об- меження на свободу вибору, залучаючи різні варіанти заборони на переобрання. За цього свобода вибору вступає в конфлікт із принципом ротації. У разі прийняття процедури жеребкування подібного логічного конфлікту не виникає. Оскільки жереб не підпорядковується індивідуальної волі, то цю волю не можна об- межити шляхом введення заборон на зайняття посад для забезпе- чення ротації. Крім того, для заміщення значної кількості посад 58 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1 більше підходить принцип випадковості, а не обрання обмеженої кількості обраних людей. І якщо розглядати службу на благо свого поліса однією з головних чеснот громадянина, то жеребку- вання, яке надає рівні шанси максимальній кількості громадян, найбільше відповідає демократичної справедливості. В егалітарному суспільстві жереб також дозволяє подолати культ професіоналізму та експертизи [3, р. 46]. Сьогодні прак- тично незаперечним є твердження, що будь-якою справою, осо- бливо такою, як державне управління, повинні займатися профе- сіонали. Припустимо, що на найвідповідальніші посади, пов’язані зі складними технологіями або володінням особливими навичка- ми та вміннями, варто залучати фахівців. Проте, чи настільки обов’язковою є дана вимога на рівні невеликого міста або мікро- району, де сьогодні працює багато людей з освітою з іншої спеці- альності або людей, які отримують відповідну освіту вже під час перебування на посаді? Афіняни використовували жереб почасти з недовіри до про- фесіоналізму. Професіоналізм міг стати серйозною перешкодою для здійснення влади простими громадянами. Знання, навички та ораторські здібності вже є джерелом авторитету і влади. Тому ви- бори професійних магістратів, суддів або членів ради могли при- звести до того, що ці органи цілком потрапили б під їхній вплив. Демократія ж припускала, що прості громадяни, непрофесіонали, будуть мати доступ до здійснення політичних функцій. Жереб до- зволив простим громадянам займати більшість магістратур, місць в раді і позицій суддів. Власне, такий стан справ і є найбільш на- ближеним до поняття “правління народу”. Проте афіняни не були політичними “простаками” і не заперечували важливості ролі професіоналів. Тому на народних зборах під час обговорення пи- тань, що вимагали спеціальних знань як, наприклад, будівництво споруд, виступали фахівці. Але з політичних питань виступати міг абсолютно будь-який громадянин (чому й дивується Платон у “Протагорі”), і до його думки прислухалися. Сьогодні ця риса демократичного устрою виглядає особливо актуально. У питанні про “право бути почутим” основною проблемою виступає неба- жання влади надати трибуну нелояльним, але компетентним осо- бам. Таким чином, у формуванні знання і реалізації влади беруть участь тільки посадовці та експерти. Навіть якщо нелояльному експерту надають трибуну, то власне устрій від цього не пере- стає бути аристократією або правлінням експертів, а не народу. Відсутність можливості безпосередньо брати участь у владі зму- шує народ чинити на неї тиск іншими способами (через петиції, демонстрації, різні акції протесту), але при цьому ефект участі у владі простих громадян дуже знижується. Вибори, як і професі- оналізм, стають системним обмеженням участі, що, у свою чергу, 59 Політичні інститути і процеси впливає на громадянську відповідальність населення і змушує його цілком покладатися на прийняті експертами рішення. Жереб також більше відповідає і вимогам справедливості, так як сторони більш схильні прийняти його результати, ніж результати виборів. На виборах завжди може здатися, що конку- рент залучив більше ресурсів, ніж належить, або використовував неприпустимі прийоми під час передвиборчих перегонів. Тому ті, що програли вибори, часто приймають їх як несправедливі. Більш того, програш на виборах може сприйматися як особис- тий програш; у громадян при цьому також може сформуватися враження про конкретного кандидата як про невдаху. Результати жеребкування, швидше за все, не будуть сприйматися за поді- бною схемою, тому що це не результати індивідуального зма- гання громадян і порівняння їх якостей та умінь. Як зауважував Монтеск’є, жеребкування не покриває ганьбою програш і усу- ває підстави для заздрощів. Жереб — не результат чиєїсь оцінки кандидата, тому говорити про упередженість в даному випадку вкрай складно. Отже, передача функції обрання кандидата до рук незалежної та неупередженої інстанції може вважатися більш справедливим рішенням. Тому Б. Манен і Н. Урбінаті [1, с. 108; 6, р. 96] доходять справедливого висновку про те, що відмінність представницьких систем від устроїв античних республік полягає не в обмеженому числі правлячих, а у способі обрання тих, хто править. Сьогодні вибори є основним механізмом обрання на посади, у той час як в республіках одним з головних способів був жереб. Звернення до процедури жеребкування сьогодні не є спробою поставити минуле за взірець сьогоднішнім політикам; воно також не є спро- бою знайти застосування практиці, що належить минулому та задіювалася за інших політичних умов. Зазначимо, що жереб як спосіб обрання на посади — це не античний релікт, а інструмент, знайомий творцям сучасної представницької демократії. У тому чи іншому вигляді жереб використовувався і в Стародавньому Римі, і в італійських містах-республіках. Сучасні експерти — спостерігачі вважають, що свідоме введен- ня випадковості забезпечує більшу справедливість за інституцій- ної необхідності зробити вибір. Жереб знижує невдоволення тих, хто за такої ситуації залишається у програші, тому що насправді гра не відбулася і ніхто не “програвав” у прямому сенсі, оскільки рішення не приймалося згідно волі будь-якої з сторін. Жереб до- зволяє уникнути упередженості і корупції, а також передбачувано- го ходу подій (навіть коли громадянам надається право вибору). Важливим є усвідомлення того, що у всіх груп населення, у всіх зацікавлених сторін є шанс взяти участь у прий нятті рішень, що стосуються як їх самих, так і спільноти загалом [2, р. 294]. 60 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1 Нейтральність жеребу і настання рішення як справедли- вого були зрозумілими і в італійських містах-республіках Середньовіччя та раннього Нового часу. Наприклад, однією з причин введення жереба у Флоренції при призначенні магістра- тів було усунення конфліктів, що виникали між громадянами під час виборів. Флорентійська республіканська система XIV століт- тя дещо нагадувала афінську. Імена претендентів на посади магі- стратів (у тому числі членів Синьйорії) вміщувалися до мішечків, звідки їх потім витягували. Втім, для призначення магістратів використовувалося дві групи мішечків. Імена осіб, що одержали право претендувати на найвищі посади (членів Синьйорії, ради старійшин або “добрих людей”), розміщувалися в окремому мі- шечку [4, р. 11]. Крім обрання методом жеребкування, а не голо- сування, у Флоренції і був задіяний і принцип ротації. Термін повноважень більшості магістратів обмежувався шістьма місяця- ми, а членів Синьйорії — двома. На додаток до цього існували заборони на зайняття посади однією особою кілька разів поспіль. Такі нетривалі терміни перебування на посаді і обмеження на по- вторні заняття посад надавали можливість багатьом громадянам брати участь в управлінні. Відмінність флорентійської системи від афінської полягала в тому, що флорентійці ввели процеду- ру перевірки (squittinio), яка передує внесенню імені громадя- нина до списків претендентів на здобуття посад. Флорентійці, мабуть, також не хотіли передавати кермо влади в руки недо- стойних громадян. Організація перевірки змінювалася в різні періоди республіки. У XIV столітті номінацію громадян для про- ходження перевірки контролювала аристократія. Однак членами контрольного органу ставали громадяни, яких обрали виборці. Венеціанська система вирізнялася тим, що жереб застосовував- ся не для призначення магістратів, а для вибору осіб-номінантів кандидатів у магістрати. Номінатори пропонували кілька канди- датур на кожну посаду магістрату. Відразу після висунення кан- дидатури ставилися на голосування у Великій раді. Голосування у Великій раді було таємним. Така процедура не давала канди- датам часу для проведення виборчої кампанії. Більш того, об- межувалася можливість кланів впливати на процес висування та організації змови з приводу голосування щодо кандидатур. Процедура відрізнялася у разі висунення і обрання кандидатів на вищі посади — тут основна роль належала сенату. Жереб у вене- ціанському адміністративному устрої виступає як зовнішній ней- тральний механізм, що дозволяє уникнути властивих виборам ін- триг та конфліктів. До того ж можливість стати номінатором для великої кількості громадян за допомогою жеребкування, можна розглядати як егалітарну межу системи. Однак, незважаючи на введення жеребкування, більшість магістратур діставалася вузь- 61 Політичні інститути і процеси кій групі осіб — венеціанської знаті. Згуртованість венеціанської знаті, схильність людей до висування видатних осіб і система голосування сприяли підтримці квазі-аристократичного устрою республіки. У цьому сенсі важливим є контраст венеціанського і флорентійського устроїв, що підкреслює більш демократичний і егалітарний характер жеребкування за призначення на посади. Егалітарні властивості жеребу і не егалітарні властивості ви- борів (які тим не менш вважалися справедливим способом обран- ня для аристократичних устроїв) були добре відомі у XVIII сто- літті. Міркування про використання жереба та голосування в різ- них республіках можна знайти в працях Монтеск’є, Руссо. І немає сумнівів у тому, що засновникам представницької демократії були відомі ці міркування. Однак, після французької та американської революцій організатори демократичного правління “забули” про існування такого егалітарного механізму призначення на поса- ди, як жеребкування. Засновники представницьких систем кінця XVIII століття зробили однозначний вибір на користь виборів. Крім того, застосовувалися заходи, щоб до управління прийшли лише найкращі і найдоброчесніші громадяни — “природні аристо- крати”. В окремих країнах це досягалося введенням різних цензів (в цьому випадку найбільше захищалися інтереси власності в пи- таннях розподілу влади), а в США, де відмовилися від введення майнового цензу на загальних виборах, подібний ефект досягався за рахунок введення великих виборчих округів. У США взяла гору ідея “малих” зборів, які обиралися від великих груп електо- рату, що сьогодні й відповідає принципу представництва. Там, де кожен міг голосувати і бути обраним, пересічний громадянин на практиці не мав шансів на обрання. Щоб електорат проголосував за кандидата, останньому потрібно було стати відомим у великому виборчому окрузі та довести свою здатність вміло керувати, а це вимагало значних інвестицій. Однак, великі землевласники, під- приємці та юристи заздалегідь опинялися у значно виграшному становищі. В результаті перші парламенти стали парламентами юристів, обраних селянами. Засновники представницького прав- ління і не приховували, що будують систему, в якій тільки най- кращі (тобто еліта) зможуть керувати державою. Таким чином, рівність, проголошена демократичними революціями, стала рівніс- тю у володінні правом голосу, але не рівністю доступу до влади та участі в ній. По суті, в результаті демократичних революцій при владі знову опинилася аристократія. З картини американських конституційних дебатів, яку наводить Манен [1, с. 264], випливає, що антифедералісти вже на початку побачили таку особливість створюваної представницької системи. Вони прагнули довести, що правителі за такої системи будуть значно вирізнятися від керова- них і становитимуть своєрідну, не спадкову, аристократію. Проте 62 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1 на той час їхні погляди не дістали підтримки політичного істеб- лішменту. Зазначимо, що наведені спостереження є актуальними й сьогодні, у тому числі й для українського істеблішменту. У су- часних демократіях практично немає місця жеребу як егалітарного механізму обрання на посади. Більше того, він практично не вико- ристовується як засіб, що усуває інтриги, конфлікти і несправед- ливості у процесі прийняття рішень. Однак, в окремих випадках, жереб застосовується як справедливий механізм прийняття рі- шень. Наприклад, жеребкування використовується під час виборів присяжних, за розіграшу безкоштовних квитків, місць, грін-карт у США; іноді — для визначення переможців серед кандидатів, що набрали однакову кількість голосів [5, р. 298]. Якщо для суспіль- ства в окремих випадках очевидною є справедливість результатів жеребкування, то чому б не згадати про її егалітарну сторону у питанні доступу до управління суспільством? Важко уявити собі нездоланні заперечення проти введення жеребу як механізму при- значення на посади, крім сучасної вимоги того, що народ повинен сам вибирати для управління собою тих, кого вважатиме гідними цієї функції. Водночас така вимога призводить до формування на- віть у демократичному суспільстві вузького прошарку осіб, яким належить більшість владних повноважень. І хоча електорат часто сам схильний переобирати одних і тих самих осіб, практика вибо- рів допускає можливість маніпуляції громадською думкою, мож- ливість корупції. Жеребкування (якщо не брати до уваги техніки впливу на конкретні способи жеребкування) у поєднанні з прин- ципом ротації стає перепоною для подібного роду дефектів сис- теми. Іншим запереченням є ризик некомпетентності посадовців, призначених за жеребом. Але його можна применшити, по-перше, за допомогою встановлення процедури перевірки, подібної тій, що існувала у флорентійській системі. По-друге, окремі особливо важ- ливі посади можна зберегти виборними, або такими, на які при- значає експертна комісія. Остання може формуватися жеребку- ванням. Ще одним додатковим і важливим аргументом на користь використання жеребкування є скорочення витрат, необхідних для її проведення (у порівнянні з виборами). Список використаних джерел: Манен Б. Принципы представительного правления. — СПб.: 1. Издательство ЕУСПб, 2008. — 323 с. Boyle C. Organizations Selecting People: How the Process Could be 2. Made Fairer by the Appropriate Use of Lotteries // The Statistician. — 1998. — Vol. 47. — No. 2. — Р. 292-294. Creveld M. The rise and decline of the state. — Cambridge: Cambridge 3. University Press, 1999. — Р. 40. Детальніше про флорентійський устрій див.: Rubinstein N. Machiavelli 4. and Florentine republican experience // Bock G., Skinner Q., Viroli 63 Політичні інститути і процеси M. (Eds.). Machiavelli and Republicanism. — Cambridge: Cambridge University Press, 1990. — P. 3-16. Див.: Boyle С. Op. cit. — Р. 298.5. Urbinati N. Representative Democracy: Principles and Genealogy. — 6. Chicago, IL: University of Chicago Press, 2006. — Р. 47; Р. 96. The article disclosed the use of the institute as the draw procedure appointment, denial of which became characteristic of modern democratic political systems, which declared the principle of broad participation of people in governance. Key words: theory of politics, political participation, elections, rep re- sentative democracy, the culture of choice. Отримано 10.01.2010 УДК 321.64 С. Г. Вонсович АНАЛіЗ ПОЛітИЧНИХ тЕХНОЛОГіЙ тОтАЛітАРНОГО РЕЖИмУ У статті здійснено аналіз політичних технологій у тоталітарних режимах, простежено специфічні маніпуляції людською свідомістю. Ключові слова: технологія, аналіз, тоталітаризм, фашизм, ідео- логія. Важливою та цікавою теоретичною проблемою у сучасному соціально-політичному просторі є дослідження особливостей по- літичних технологій тоталітарного режиму. Найменш з’ясованим виокремлюється питання специфіки політичних технологій політичного панування за тоталітарного режиму. У політиці то- талітарних режимів воно досягається за допомогою технологій насильства, терору та ідеологічної боротьби. Публікації дослідників (Авторханов А. [8], Арендт Х., Гал кін А. [9], Джилас М., Клямкін І.), спонукають до утвердження думки про те, що технології тоталітарного панування, які застосовувалися з метою абсолютизації підпорядкування суспільства, є схожими. Спробуємо проаналізувати основні технології тоталітарного режиму, використовуючи історичний досвід політичних режимів у СРСР та нацистської Німеччини. Автор ставить за мету до- слідити та проаналізувати технологічні аспекти тоталітарного режиму в “чистому вигляді”, що могли б належати кожній із ви- щезазначених держав. Спираючись на думку болгарського дослідника Ж. Желєва [1, c. 45-46], слід виділити такі ознаки тоталітарної держави: 1) насильницьке встановлення однопартійної системи або “єди- новладдя”; 2) зрощення партійної і державної систем управління державою; 3) уніфікація громадського життя, ліквідація старої і побудова нової соціальної структури; 4) авторитарний спосіб © Вонсович С. Г., 2010

Жереб як егалітарна процедура політичної участі

Репозитарії

Схожі ресурси