Механізми регулювання соціально-політичних конфліктів в умовах трансформації українського суспільства
У статті автор робить спробу познайомити читачів із сучасними механізмами регулювання і вирішення соціально-політичних конфліктів. Здійснено аналіз різних підходів до понять «компроміс» та «консенсус», запропоновано класифікацію їх типів і рівнів, а також зосереджено увагу читача на їх позитивній ро...
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
2010
|
| Назва видання: | Збірник наукових праць "Політологічні студії" |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38780 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Механізми регулювання соціально-політичних конфліктів в умовах трансформації українського суспільства / Т.В. Білецька // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2010. — Вип. 1. — С. 83-91. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-38780 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-387802012-11-23T12:10:31Z Механізми регулювання соціально-політичних конфліктів в умовах трансформації українського суспільства Білецька, Т.В. Політичні інститути і процеси У статті автор робить спробу познайомити читачів із сучасними механізмами регулювання і вирішення соціально-політичних конфліктів. Здійснено аналіз різних підходів до понять «компроміс» та «консенсус», запропоновано класифікацію їх типів і рівнів, а також зосереджено увагу читача на їх позитивній ролі в системі управління соціально-політичними конфліктами. Автор знайомить із найбільш уживаними управлінськими методиками реагування на конфліктогенні ситуації українського макросередовища і тими випадками, коли застосування кожної із них є найбільш ефективним. In the article an author makes a try to acquaint readers with the modern mechanisms of adjusting and decision of social, in that number of socio-political conflicts. The analysis of different approaches to such notions as «compromise» and «consensus» is made, classification of their types and levels is offered, and also attention of reader is concentrated on their positive role in the system of management by socio-political conflicts. An author acquaints with the most used administrative methods of reaction on the situation that causes conflicts of the Ukrainian macroenvironments and those cases, when application of each of them is most effective. 2010 Article Механізми регулювання соціально-політичних конфліктів в умовах трансформації українського суспільства / Т.В. Білецька // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2010. — Вип. 1. — С. 83-91. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. XXXX-0103 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38780 327(477) uk Збірник наукових праць "Політологічні студії" Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Політичні інститути і процеси Політичні інститути і процеси |
| spellingShingle |
Політичні інститути і процеси Політичні інститути і процеси Білецька, Т.В. Механізми регулювання соціально-політичних конфліктів в умовах трансформації українського суспільства Збірник наукових праць "Політологічні студії" |
| description |
У статті автор робить спробу познайомити читачів із сучасними механізмами регулювання і вирішення соціально-політичних конфліктів. Здійснено аналіз різних підходів до понять «компроміс» та «консенсус», запропоновано класифікацію їх типів і рівнів, а також зосереджено увагу читача на їх позитивній ролі в системі управління соціально-політичними конфліктами. Автор знайомить із найбільш уживаними управлінськими методиками реагування на конфліктогенні ситуації українського макросередовища і тими випадками, коли застосування кожної із них є найбільш ефективним. |
| format |
Article |
| author |
Білецька, Т.В. |
| author_facet |
Білецька, Т.В. |
| author_sort |
Білецька, Т.В. |
| title |
Механізми регулювання соціально-політичних конфліктів в умовах трансформації українського суспільства |
| title_short |
Механізми регулювання соціально-політичних конфліктів в умовах трансформації українського суспільства |
| title_full |
Механізми регулювання соціально-політичних конфліктів в умовах трансформації українського суспільства |
| title_fullStr |
Механізми регулювання соціально-політичних конфліктів в умовах трансформації українського суспільства |
| title_full_unstemmed |
Механізми регулювання соціально-політичних конфліктів в умовах трансформації українського суспільства |
| title_sort |
механізми регулювання соціально-політичних конфліктів в умовах трансформації українського суспільства |
| publisher |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Політичні інститути і процеси |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38780 |
| citation_txt |
Механізми регулювання соціально-політичних конфліктів в умовах трансформації українського суспільства / Т.В. Білецька // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2010. — Вип. 1. — С. 83-91. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| series |
Збірник наукових праць "Політологічні студії" |
| work_keys_str_mv |
AT bílecʹkatv mehanízmiregulûvannâsocíalʹnopolítičnihkonflíktívvumovahtransformacííukraínsʹkogosuspílʹstva |
| first_indexed |
2025-07-03T20:39:06Z |
| last_indexed |
2025-07-03T20:39:06Z |
| _version_ |
1836659661015613440 |
| fulltext |
83
Політичні інститути і процеси
УДК 327(477)
Т. В. Білецька
мЕХАНіЗмИ РЕГУЛЮВАННЯ сОЦіАЛЬНО-ПОЛітИЧНИХ
КОНФЛіКтіВ В УмОВАХ тРАНсФОРмАЦіЇ
УКРАЇНсЬКОГО сУсПіЛЬстВА
У статті автор робить спробу познайомити читачів із сучасними
механізмами регулювання і вирішення соціально-політичних кон-
фліктів. Здійснено аналіз різних підходів до понять «компроміс» та
«консенсус», запропоновано класифікацію їх типів і рівнів, а також
зосереджено увагу читача на їх позитивній ролі в системі управління
соціально-політичними конфліктами. Автор знайомить із найбільш
уживаними управлінськими методиками реагування на конфлікто-
генні ситуації українського макросередовища і тими випадками, коли
застосування кожної із них є найбільш ефективним.
Ключові слова: соціальний конфлікт, соціальна напруженість, по-
літичний консенсус, компроміс, механізми врегулювання соціально-
політичних конфліктів, політична стабільність.
Конфлікти, зіткнення, протистояння, водночас взаємодія, спів-
праця, компроміс є іманентними складовими розвитку будь-якого
суспільства. Неоднорідність останнього, розбіжності у статусних,
рольових позиціях індивідів, їх прагнення до задоволення широ-
кого спектру інтересів і потреб, недостатність ресурсів, формують
соціальну природу більшості конфліктів. Визнаючи ідею перма-
нентності конфліктів у нашому житті, ми водночас розуміємо усю
складність цього явища, особливо у сфері політики. Останні в сус-
пільствах, що трансформуються, охоплюють практично всі основні
суспільні процеси і, з одного боку, виступають, джерелом розвитку
держави, з іншого — супроводжуються матеріальними, психологіч-
ними і людськими втратами, багатьох із яких можна було б уник-
нути. Сучасне українське суспільство переживає процес трансфор-
мації і ризик переходу соціально-політичних конфліктів в стадію
загострення є для нього досить високим.
Досліджуючи специфіку розвитку політичних конфліктів в
сучасних постіндустріальних суспільства, Р. Дарендорф дійшов
висновку, що досягнення свободи, реалізація цінностей гласності,
демократії, прав і свобод людини і громадянина можливі лише
у світлі регульованого конфлікту чи такого, якому притаманні
ознаки збалансованості або консенсуальності [1, с. 145].
Тривале панування конфліктологічного підходу у полоні
ідей класової боротьби, перешкоджало більш глибокому ана-
лізу і осмисленню природи соціальних конфліктів протягом
ХІХ-ХХ ст. Однак, пройшовши крізь світові війни, революції,
катаклізми, зіткнувшись із тероризмом, масовими національно-
етнічними, релігійними конфліктами, світова спільнота починає
усвідомлювати важливість та необхідність вироблення дієвих
© Білецька Т. В., 2010
84
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
механізмів вирішення і попередження у майбутньому соціально-
політичних і інших видів конфліктів, пошуку шляхів досягнення
консенсусу і компромісу в усіх сферах людських взаємин.
На думку вітчизняного соціолога Є. І. Головахи, суспільству
майбутнього необхідна нова культура соціальних конфліктів,
яку він називає консенсусною. На його погляд, у віддаленому
історичному минулому існувала конфронтаційна культура, коли
шляхом відкритої конфронтації вирішувалися будь-які соціаль-
ні конфлікти: економічні, політичні, територіальні, ідеологічні.
З появою професійної дипломатії і міжнародного права настала
епоха домінування компромісного способу розв’язання конфлік-
тів. Але нині, розмірковує соціолог, вона себе вичерпує, адже
компроміс, як правило, вигідний лише сильнішій стороні кон-
флікту, яка витягує з нього максимум користі. Консенсусна куль-
тура має зовсім іншу природу, основна її вимога — не допустити
аби якій-небудь із сторін було завдано принципової шкоди, тому
вона дуже складна і вимагає нехарактерного для нашої епохи
рівня розвитку суспільних процесів. Суспільствознавству при
цьому належить розробити нові, так звані транзитивні технології
ухвалення консенсусних рішень [2].
Автор статті робить спробу ознайомити читача із сучасни-
ми механізмами розв’язання і регулювання соціально-полі тич них
конфліктів в українському суспільстві періоду трансформації,
шляхом реалізації наступних завдань:
теоретичного осмислення понять «компроміс» та «консенсус» •
через систему взаємозв’язків із суміжними поняттями і кате-
горіями;
визначення основних типів, рівнів, можливих шляхів до-•
сягнення компромісу та консенсусу у вирішенні соціально-
політичних конфліктів;
виявлення ступеня взаємозалежності конфлікту і консенсусу •
в сучасному суспільно-політичному розвитку;
з’ясування основних параметрів консенсусної моделі демокра-•
тії й визначення перспективи її утвердження в Україні.
Теоретико-методологічним аспектам проблеми соціальних
конфліктів і механізмів їх вирішення присвячено ряд робіт су-
часних вітчизняних і російських соціологів, зокрема: І. Бе кеш кі-
ної [3], Є. Головахи [4], А. Глухової [5], В. Казакова [6], В. Тан-
чера [7], О. Здравомислова [8], Н. Паніної [9], В. Небоженка
[10]. Прикладні аспекти конфліктно-кон сен сус ного регулю-
вання суспільно-політичних відносин розкриваються у працях
А. Дмитрієва [11], О. Іванова [12] та інших.
Соціально-політичні конфлікти є складним структурованим
явищем, вони присутні у всіх сторонах суспільних відносин і мо-
85
Політичні інститути і процеси
жуть виконувати у суспільстві як конструктивні, так і деструктив-
ні функції. Міра присутності останніх визначається умовами роз-
витку суспільства загалом і тими змінами, що відбуваються у ньо-
му. Виокремлюючи конструктивні функції соціально-політичних
конфліктів, відзначимо, що вони є невід’ємними атрибутами соці-
альних змін, їх наявність сприяє підвищенню ефективності функ-
ціонування соціальної системи загалом і налагодженню взаємодії
між соціальними групами, спільнотами, інститутами. Водночас,
відсутність дієвих механізмів їх врегулювання і попередження,
формують їх деструктивні наслідки — загострення соціальних
протиріч, порушення соціальних контактів і взаємин.
Аналіз теоретичних доробків з проблем соціально-полі тич-
них конфліктів в умовах трансформації дозволяє визначити три
групи факторів, що спонукають їх розгортанню і визначають їх
характер у суспільстві. Першу групу формують усвідомлені роз-
біжності між соціальними потребами і інтересами соціальних
спільнот, які утворюють своєрідну ієрархію, що складається із
політичних, економічних, національних та інших потреб і інтере-
сів. В цій ієрархії ідеологічні запити (боротьба за ідеї) можуть
виступати в якості форми, а інші — в якості змісту. При цьому
досить не просто зорієнтуватися, які мотиви виступають голов-
ними [13, с. 151].
Окрему групу формують суб’єктивні фактори: соціально-по лі-
тичні потреби і інтереси політичних еліт, соціальних груп, партій,
визначальна роль при цьому безперечно належить політичній еліті.
Адже у посттоталітарному суспільстві домінуючими є конфлікти
старих і нових еліт, оскільки для кризових періодів суспільства, на
думку Є. Головахи, протистояння маси-еліта (за винятком окре-
мих стихійних виступів легко придушуваних згуртованими еліта-
ми) може набувати революційних форм, що загрожують масовим
кровопролиттям і громадянською війною лише в тому разі, коли
інтереси владної еліти виявляються несумісними (взаємовиключ-
ними) з інтересами опозиційних політичних сил [14, с. 40].
Ще одну групу формують фактори, що носять соціально-
психологічний характер. В умовах складних трансформаційних
процесів їх роль є досить суттєвою, зокрема, вони провокують
відчуття невпевненості в майбутньому, аномічні настрої, громад-
ський і політичний песимізм, амбівалентність у сприйнятті змін,
депресивні форми соціальної поведінки [15; с. 15].
Окреслені фактори посилюють соціальну конфліктогенність
і можуть спровокувати масові конфлікти.
На думку вітчизняних соціологів В. Танчера та В. Каза ко ва,
кожному історичному періоду розвитку суспільства властивий
свій «типовий конфлікт», який базується на певному принципі,
що формує його. В «традиційних» суспільствах таким принци-
86
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
пом є насилля, сутність якого полягає у перерозподілі владних
повноважень за допомогою сили, тому основними формами кон-
флікту тут виступають — заколот, війна, бунт, повстання. Його
вирішення, відповідно, відбувається силовим шляхом через зни-
щення противника і досягнення повної, незаперечної перемоги.
В модернізаційному «індустріальному» суспільстві на пер-
ших етапах його розвитку теж панує принцип насилля, але зго-
дом він поступається принципу пошуку консенсусу чи компро-
місу, що ґрунтуються на матеріальній зацікавленості конфлікту-
ючих сторін. Іншими є і форми прояву конфлікту: заколот, бунт
переростають у страйки, демонстрації, повстання, в голосування
на виборах, а міжособові конфлікти переносяться у зали суду.
Вирішення таких конфліктів зазвичай здійснюється шляхом до-
сягнення згоди за допомогою законів, які в кінцевому результаті
є також одним із варіантів консенсусу.
В «інформаційному» суспільстві на перших етапах його роз-
витку панує диссенсус, але швидше за все він буде згодом по-
ступатися практикам переконання, формування стійкої позиції
суб’єкта щодо більш вигідної для нього лінії поведінки, яку ви-
магає від нього суспільство, конкретні обставини. Можна перед-
бачити, що основною причиною можливих конфліктів будуть ви-
ступати — перерозподіл і доступність користування інформацій-
ними ресурсами і комп’ютерними технологіями. Відповідно такі
конфлікти повинні вирішуватися і регулюватися автоматично,
хоча і під контролем суспільства [7, с. 52].
Отже, виходячи із специфіки сучасних конфліктів можемо
визначити ряд теоретичних положень, урахування яких забезпе-
чить їх успішне розв’язання і попередження:
1. Вирішення конфліктів силовими методами в сучасних
суспільствах все ще залишається реальністю. Водночас техноло-
гії, засновані на насиллі досить рідко вирішують конфлікти, вони
можуть на деякий час їх призупинити, посиливши цим самим у
майбутньому конфліктне протистояння. Відповідно використан-
ня сили є безперспективним.
2. Розв’язання сучасних конфліктів не може відбуватися
автоматично, вони не регулюються самі по собі, необхідним є
активне втручання соціальних акторів не лише із боку суспіль-
ства, ціннісно-нормативної його основи, але і з боку держави та
владних інститутів.
3. Технології регуляції сучасних конфліктів повинні базу-
ватися на пошуку консенсусу, виходити із необхідності і навіть
нагальної потреби досягнення між конфліктуючими сторонами
угоди в межах правового поля, у відповідності із діючими куль-
турними установками і ритуалами. Ця технологія не може бути
розроблена і впроваджена без стабільного правового фундамен-
87
Політичні інститути і процеси
ту. При цьому закони повинні бути легітимними, відображати
інтере си усіх членів суспільства [7, с. 53-54].
В розвинених демократичних системах можна визначити
такі основні напрями досягнення згоди: переговорний процес,
оформлення компромісу, суспільний консенсус. Завдяки остан-
нім вдається забезпечити нормальний розвиток суспільства з
утвердженням у ньому таких базових цінностей, як свобода, рів-
ність, добробут, взаємодопомога, співпраця.
Одним із способів мирного регулювання соціально-полі-
тичних конфліктів є компроміс, адже він орієнтується на ви-
ключення силових форм, зниження інтенсивності конфліктного
протистояння. Більш того, він фіксує істотні поступки у позиціях
конфліктуючих сторін. Оскільки, як слушно відзначає Р. Арон,
«погодитися на компроміс — означає частково визнати справед-
ливість чужих аргументів, знайти рішення, що буде прийнятним
для більшості» [16, с. 71].
Світовій історії відомо багато компромісів, що отримали наз-
ву «великих». В багатьох країнах вони були наслідками жорст-
ких громадянських конфліктів і ставали основою демократично-
го устрою. Показовим є приклад Англії: революція 1688 р. була
початком класового компромісу принципом обмеження влади ко-
роля з боку парламенту. Кабінетне правління як один із варіантів
компромісу з’явилося уже в наступному столітті, а реформа ви-
борчого права була проведена лише в 1832 році. В цьому та іншо-
му випадках основне завдання компромісу полягало у вирішенні
конфлікту у межах задач і цінностей, що поділяла і сприймала
більшість членів суспільства [5, с. 228].
Водночас відзначимо, що компроміс може бути використа-
ний як на суспільну користь, так і навпаки. Трагедія багатьох
демократій минулого, на думку російського політолога О. Глу хо-
вої, полягала у тому, що компроміси у різних галузях призводили
до катастрофи. Особливо показово це проявилося у зовнішній
політиці європейських держав у міжвоєнний період. Класичним
прикладом цього є Мюнхенська згода 1938 року. Спроба вгаму-
вати агресора за рахунок Чехословаччини не тільки не знизила
агресивні амбіції А. Гітлера, а навпаки розв’язала йому руки для
нових територіальних завоювань [5, с. 229].
Проте компроміси, навіть «великі», не варто переоцінювати.
Адже вони не вичерпують повною мірою предмет конфлікту, осо-
бливо, якщо мова йде про принципи чи цінності. Їх важко досяг-
ти в суспільствах перехідного типу, де стара система цінностей
зруйнована, а нова тільки формується. Більшість сучасних укра-
їнських політиків, що відкрито демонструють свою прихильність
принципам демократії, не готові до компромісу, до конструк-
тивної співпраці між різними політичними силами. Між ними
88
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
відсутня згода щодо основних принципів подальшого розвитку
українського суспільства, відповідно і не можливі повноцінні
компроміси, а лише перманентне виборювання один у одного
безкінечних поступок.
Компроміси є безпідставними і неефективними, якщо не ве-
дуть до політичного консенсусу. Останній існує лише тоді, коли
значна частина суспільства перебуває у відносній згоді зі своїми
переконаннями щодо того, які рішення можуть бути прийняті, а
в суспільній свідомості сформувалося почуття єдності між собою
та із суспільством у цілому. Цей феномен є певною неперехідною
цінністю, покликаною забезпечувати суспільний порядок, сталий
розвиток, водночас він не передбачає активної згоди з боку кож-
ного окремого громадянина з будь-якого питання.
Відомий американський політолог Дж. Сарторі визначає
три рівні консенсусу. Перший — консенсус на рівні суспільства
(основний консенсус), що передбачає в умовах демократії одно-
рідну політичну культуру як основу, що цементує базові ціннос-
ті суспільства. У протилежному випадку в суспільстві домінує
фрагментована, різнорідна політична культура, що роз’єднує лю-
дей і несе в собі загрозу нівелювання демократичних цінностей.
Другий рівень — консенсус на рівні режиму або процедур-
ний, який встановлює правила гри, наприклад, у виборчому про-
цесі. Процедурні правила фіксуються у конституціях, нормах,
законах, які регулюють застосування владних повноважень. В
основі правил закладено порядок розв’язання конфліктів. Для
демократичного суспільства поширеним правилом розв’язання
конфліктів є принцип більшості (мажоритарний принцип).
Процедурний консенсус є неодмінною умовою демократії, в той
час як основний консенсус може бути цільовим результатом про-
цедурного консенсусу.
Третій рівень — консенсус на рівні політики, що передбачає
поточну згоду з питань тактики даного уряду і даного політично-
го курсу. Головні суб’єкти цього рівня — офіційна влада і опози-
ція, а його оптимальною формою тут виступають відносини між
суб’єктами в ході дискусій [17, с. 123].
Наявність трьох рівнів консенсусу є необхідною і достат-
ньою умовою динамічної стабільності демократичного суспіль-
ства. На прикладному рівні консенсус розглядається як певний
рівень взаєморозуміння між конкретними політичними силами,
досягнутий з конкретних суперечливих питань. Це “оператив-
ний” динамічний консенсус. Він залежить від таких не прогно-
зованих виявів, обставин, як зміст конфлікту, характер перебігу
переговорів, статус політичних суб’єктів тощо.
У вітчизняній історії, на жаль, не сформувалося стійкої
традиції формування широкої суспільної згоди, що, природно
89
Політичні інститути і процеси
відображається на сучасних проблемах суспільного розвитку.
Найяскравіше це проявляється у невизнанні права опонента на
власну позицію і небажанні враховувати його інтереси при відсто-
юванні власних. Вірус «непримиримості», властивий українським
політикам, має як генетичну природу, так і більш раціональні під-
валини. Політика за принципом «гри з нульовою сумою» ніяк не
може сприяти поміркованості, у випадку, коли переможець отри-
мує все, а переможений нічого. Тому рухи україн ських політичних
сил на зустріч одне одному, що періодично відновлюються, спроби
проголошення загальної згоди, є нічим іншим як тактичними ма-
неврами чи вдалою політичною пропагандою. При цьому ситуація
погіршується і у зв’язку з відсутністю політичної стабільності.
Для більш глибшого розуміння специфіки запропонованих
методів, варто, на наш погляд, проаналізувати його екзистенці-
альні, психологічні засади. Адже шлях до компромісів і консен-
сусів пролягає через ціннісні позиції та настанови, коли кон-
фліктуючі сторони вдаються до певних заходів, виходячи не з
наявності якихось “об’єктивних” обставин, а з власного бачення
й оцінки обстановки. Тому нерідко конфлікт тлумачиться як
зіткнення інтере сів. Безперечно, ціннісна єдність виступає необ-
хідною умовою інтеграції та успішного функціонування будь-
якої спільноти. При цьому цінності, які претендують на роль
базового консенсусу, повинні відповідати як мінімум таким ви-
могам: бути спільними, охоплювати різні ціннісні системи ниж-
чого рівня і відтак гарантувати взаємну терпимість, можливість
реалізації партикулярних цілей та інтересів; обов’язково являти
собою досить конкретні поняття, які не допускають супереч-
ливого тлумачення і адекватно відображати практичний досвід
життєдіяльності соціуму.
Підсумовуюче вище викладене, можемо зробити наступні
висновки:
Компроміс і консенсус не є абсолютно дієвими політични-•
ми механізмами у розв’язанні глибоких соціально-політичних
конфліктів. Їх слід розглядати як доповнення до стратегій, що
застосовуються в конфліктних ситуаціях.
Консенсус є метою та умовою певної колективної дії. Ус-•
ві домлення соціальних інтересів посилює актуальність фе-
номена співдії і співпраці. Відтак формулювання консен-
сусних завдань має відбуватися на спільних і конкретних
принципах.
Між конфліктом і консенсусом як виявами суспільно-по лі-•
тич них процесів існує діалектичний взаємозв’язок, при цьо-
му конфлікт можна розглядати як пошук нового консенсусу.
Політична боротьба посилює формування консенсусних по-
тенціалів та спрямовує політичні процеси у річище нових
90
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
узгоджувальних засад. Це, в свою чергу, призводить до мо-
дернізації суспільної легітимності, послідовного підтверджен-
ня базових цінностей.
У контексті прийняття політичних рішень компроміс і кон-•
сенсус передбачають: створення визначених умов політичної
діяльності в результаті запровадження заохочувальних та об-
межувальних санкцій (нормативний консенсус); нормативне
регулювання на основі вироблення і запровадження внутріш-
ніх консенсусних спонук (мотиваційний консенсус).
Досягнення стабільності як довготривалий процес не виклю-•
чає загострення суперечностей. Із зростанням кількості залу-
ченої у цьому процесі інформації зростає роль ірраціональних
чинників, колективного несвідомого та підсвідомого.
“Консенсусна демократія” — різновид суспільно-політичного •
розвитку, що передбачає формування відповідної політич-
ної культури. Остання, зокрема, передбачає визнання того,
що змагальність політичної взаємодії поступається першістю
співпраці.
Отже, формування українського суспільства на засадах де-
мократії, вимагає від нас нових форм політичної поведінки. При
цьому здатність мирно вирішувати протиріччя і конфлікти в
суспільстві, уникаючи кровопролиття, повинно стати головним
мірилом оцінки політичних груп, партій, їх лідерів. Готовність
до компромісів, толерантність, здатність (хоча б в інтересах са-
мозбереження) враховувати трагічні, навіть для самих владних
лідерів, уроки історії, і насамкінець уміння вести діалог з усіма
суспільними групами, враховуючи при цьому їх законні інтер-
еси — це ті якості політичної еліти, що є вкрай необхідними для
формування відкритого демократичного суспільства. За відсут-
ності окреслених вище моментів ймовірність соціального вибуху
у суспільстві є досить високою.
Список використаних джерел:
Степаненкова В. М. Понятие социального конфликта в теории 1.
Ральфа Дарендорфа // Социс. — 1994. — №5. — С. 141-146.
Головаха Є. І. Суспільство, що трансформується. Досвід соціологічного 2.
моніторингу в Україні. — К., 1997. — 156 с.
Бекешкіна І. Е. Конфліктологічний підхід до сучасної ситуації в 3.
Україні. — К.: Абрис, 1994. – 48 с.
Головаха Е. И., Панина Н. В. Потенциал протеста украинского обще-4.
ства // Социс. — 1999. — №10. — С. 31-40.
Глухова А. В. Политические конфликты: основания, типология, ди-5.
намика (теоретико-методологический анализ). — М., 2000. — 280 с.
Казаков В. Концепція нового соціального конфлікту // Соціологія: 6.
теорія, методи, маркетинг. — 2008. — №3. — С. 151-168.
91
Політичні інститути і процеси
Казаков В. С., Танчер В. В. Технологии регуляции конфликтов // 7.
Современная конфликтология в контексте культуры мира. — М.,
2001. — С. 52-58.
Здравомыслов А. Г. Социология конфликта: Россия на путях преодо-8.
ления кризиса. — М.: Аспект Пресс, 1995. — 317 с.
Панина Н. Готовность населения к различным формам социально-9.
го протеста // Политическая культура населения Украины. — К.:
Наукова думка, 1993. — С. 42-51.
Небоженко В. С. Соціальна напруженість і конфлікти в українському 10.
суспільстві. — К.: Абрис, 1994. – 64 с.
Дмитриев А. В. Социальный конфликт: общее и особенное. — М.: 11.
Гардарики, 2002. — 526 с.
Иванов О. И. Социальная напряженность и социальный конфликт 12.
// Вестник Санкт-Петербургского университета. — Сер. 6. — 2005. —
Вып. 3. — С. 24-30.
Кильмашкина Т. Н. Конфликтология: социальные конфликты: Учеб. 13.
пособие для вузов. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004. — 279 с.
Головаха Є., Паніна Н. Основні етапи і тенденції трансформації 14.
українського суспільства: від перебудови до «помаранчевої
революції» // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2006. — №3.
— С. 32-51.
Злобіна О. Г., Тихонович В. О. Особистість сьогодні: адаптація до 15.
соціальної нестабільності / НАН України, Ін-т соціології. — К., 1996.
— 100 с.
Арон Р. Демократия и тоталитаризм. — М.: Текст, 1993. — 303 с.16.
Саротри Дж. Управляемая демократия и управляющая демократия 17.
// Мир политики. Суждения и оценки западных политологов. — М.,
1992. — С. 122-127.
In the article an author makes a try to acquaint readers with the
modern mechanisms of adjusting and decision of social, in that number
of socio-political conflicts. The analysis of different approaches to such
notions as «compromise» and «consensus» is made, classification of their
types and levels is offered, and also attention of reader is concentrated
on their positive role in the system of management by socio-political
conflicts. An author acquaints with the most used administrative methods
of reaction on the situation that causes conflicts of the Ukrainian
macroenvironments and those cases, when application of each of them
is most effective.
Key words: political consensus, compromise, mechanisms regulation
social and political conflict, political stability.
Отримано 03.02.2010
|