Давньогрецький поліс в контексті соціально-політичних поглядів Платона та Аристотеля
У статті здійснено аналіз соціально-політичних засад розбудови грецького поліса в контексті поглядів Платона та Аристотеля.
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
2010
|
| Schriftenreihe: | Збірник наукових праць "Політологічні студії" |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38783 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Давньогрецький поліс в контексті соціально-політичних поглядів Платона та Аристотеля / А.В. Найчук // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2010. — Вип. 1. — С. 105-113. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-38783 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-387832012-11-23T12:10:43Z Давньогрецький поліс в контексті соціально-політичних поглядів Платона та Аристотеля Найчук, А.В. Політична історія У статті здійснено аналіз соціально-політичних засад розбудови грецького поліса в контексті поглядів Платона та Аристотеля. In this article accomplishes analyses of social and political bases of Greek polis development in the context of Platoon’s and Aristotle’s views. 2010 Article Давньогрецький поліс в контексті соціально-політичних поглядів Платона та Аристотеля / А.В. Найчук // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2010. — Вип. 1. — С. 105-113. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. XXXX-0103 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38783 321.01(38) uk Збірник наукових праць "Політологічні студії" Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Політична історія Політична історія |
| spellingShingle |
Політична історія Політична історія Найчук, А.В. Давньогрецький поліс в контексті соціально-політичних поглядів Платона та Аристотеля Збірник наукових праць "Політологічні студії" |
| description |
У статті здійснено аналіз соціально-політичних засад розбудови грецького поліса в контексті поглядів Платона та Аристотеля. |
| format |
Article |
| author |
Найчук, А.В. |
| author_facet |
Найчук, А.В. |
| author_sort |
Найчук, А.В. |
| title |
Давньогрецький поліс в контексті соціально-політичних поглядів Платона та Аристотеля |
| title_short |
Давньогрецький поліс в контексті соціально-політичних поглядів Платона та Аристотеля |
| title_full |
Давньогрецький поліс в контексті соціально-політичних поглядів Платона та Аристотеля |
| title_fullStr |
Давньогрецький поліс в контексті соціально-політичних поглядів Платона та Аристотеля |
| title_full_unstemmed |
Давньогрецький поліс в контексті соціально-політичних поглядів Платона та Аристотеля |
| title_sort |
давньогрецький поліс в контексті соціально-політичних поглядів платона та аристотеля |
| publisher |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Політична історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38783 |
| citation_txt |
Давньогрецький поліс в контексті соціально-політичних поглядів Платона та Аристотеля / А.В. Найчук // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2010. — Вип. 1. — С. 105-113. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
| series |
Збірник наукових праць "Політологічні студії" |
| work_keys_str_mv |
AT najčukav davnʹogrecʹkijpolísvkontekstísocíalʹnopolítičnihpoglâdívplatonataaristotelâ |
| first_indexed |
2025-07-03T20:39:17Z |
| last_indexed |
2025-07-03T20:39:17Z |
| _version_ |
1836659673490522112 |
| fulltext |
105
ПОЛітИЧНА істОРіЯ
УДК 321.01(38)
А. В. Найчук
ДАВНЬОГРЕЦЬКИЙ ПОЛіс В КОНтЕКсті сОЦіАЛЬНО-
ПОЛітИЧНИХ ПОГЛЯДіВ ПЛАтОНА тА АРИстОтЕЛЯ
У статті здійснено аналіз соціально-політичних засад розбудови
грецького поліса в контексті поглядів Платона та Аристотеля.
Ключові слова: поліс, політика, держава, справедливість, право,
влада, ідентичність.
Проблема поліса займає одне з центральних місць в полі-
тичних теоріях античності. І це не випадково, тому що поліс
— єдино можливе і безперечно єдине мислене застереження сус-
пільного життя, прав і привілей. Тільки той, хто долучений до
поліса, був його повноправним членом, тобто громадянином, і міг
брати участь в суспільному (політичному) житті. З цієї причини
політичне мислення греків фактично не виходило за рамки полі-
са. Будь-яка побудова, усяка теоретична конструкція античності
базувалася на уявленнях світу як поліса.
В історії грецької політичної думки виділяється три періоди,
хоча трактуються вони по-різному. Наприклад, Б. Чичерін виді-
ляв в історії грецької філософії: космологічний, софістичний та
метафізичний періоди. В першому, пояснював він, панує універ-
салізм у первісній єдності, в другому — реалізм, в третьому — ра-
ціоналізм [1, с. 25]. В. Нерсесянц, також дотримується триетапної
схеми, виділяючи: ранній період (ІХ–VI ст. до н.е.), що характе-
ризується виникненням грецької державності, переходом до ра-
ціоналістичного мислення, формуванням філософського підходу
до проблеми держави; другий період (V — перша половина IV ст.
до н.е.) — час розквіту давньогрецької філософсько-політичної
думки; третій період (ІІ половина ІV — ІІ ст. до н.е.) — період
елінізму, занепаду грецької державності [2, с. 54]. Саме протягом
названих періодів грецький поліс пройшов основні етапи свого
зародження, розквіту та занепаду, займаючи центральне місце в
суспільно-політичній думці класичної давнини.
Метою даної статті є дослідження феномена грецького по-
ліса в контексті соціально-політичних поглядів Платона та
Аристотеля.
© Найчук А. В., 2010
106
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
Зрозуміло, що в процесі історичного розвитку основні політич-
ні категорії, концепції, якими апелювали давньогрецькі мислителі
відносно практики, змінювалися в залежності від того, як ці ідеали
реалізовувалися в суспільстві. Проте, як чітко підмітив Б. Рассел,
«досвід, до якого звертався Аристотель, має більше відношення до
сучасного світу, ніж будь-якого іншого, який проіснував тисячу
п’ятсот років після того, як була написана його книга» [3, с. 236].
Зупинимося на двох основних дефініціях нашого досліджен-
ня: «полісі» та «політичному».
Для більшості сучасних дослідників античності поліс є осно-
вною формою політичної і соціальної організації античного сус-
пільства. Саме характером поліса в першу чергу пояснюється
особливість грецької цивілізації. Поліс, таким чином, виступає
як структуроутворюючий елемент цієї цивілізації.
Проте визначення важливості проблеми поліса, мабуть, єди-
не, що об’єднує практично усіх античних дослідників. З усіх інших
питань існують досить протилежні думки. Прикладом можуть слу-
жити підходи щодо самого визначення поняття поліс. В сучасній
літературі, в більшості випадків, зустрічається визначення полі-
са як міста-держави або держави-міста (City-State, Stadtstaat) [4,
с. 10]. При цьому акцент на той чи інший компонент визначення
приводить до того, що в одному випадку поліс розглядається в
загальній перспективі історії держави, в іншому — історії міста.
Однак, яким би не був акцент в даному визначенні, сутність його
залишається без змін. В останні роки все частіше вживаються ви-
значення поліса як громадянської общини [5, с. 19-20]. Проте, як
зазначав А. М. Хазанов, термін «община» — один із найбільше
полісемантичних термінів, що використовуються в історичній на-
уці. Дослідник як приклад наводить класифікацію, яка передба-
чає п’ять типів общини: ранньородова, родова, сусідсько-родова,
сусідсько-велико сімей на, сусідська [6, с. 50-57].
За основу в нашому дослідженні ми візьмемо тлумачення
поліса мислителями Стародавньої Греції. Для Аристотеля поліс
— це насамперед колектив певним чином організованої спіль-
ності людей. Спільність завжди виникає ради блага, але тіль-
ки та спільність, яка включає в себе інші спільності, може бути
названою «державою або спілкуванням політичним» [7, с. 376].
Даний підхід ми знаходимо і в Фукідіда: «Держава — це люди, а
не стіни і не кораблі...» [4, с. 11]. Аналогічні ідеї зустрічаються в
Платона, його проект ідеальної держави — це проект ідеального
поліса [8, с. 210-211]. Можна виділити ряд спільних ідей про по-
ліс Платона та Аристотеля:
становлення та розвиток поліса від нижчих форм людських •
спільнот до вищих [8, с. 206-212; 9, с. 378];
107
Політична історія
можливість повноти життя тільки в полісі [7, с. 381-382; 10, •
с. 239-242];
основне завдання поліса — це формування громадян поліса •
у відповідності з їх задатками і законами [7, с. 415-417; 8,
с. 145-152].
Отже, для давніх мислителів поліс, — це насамперед колек-
тив громадян разом з наявністю матеріальних умов, що забезпе-
чують його існування.
Щодо поняття «політичне», то його розробив і використав у
ХХ ст. німецький політолог і філософ К. Шмітт у праці «Поняття
політичного». Традиційне суспільство не знало «політики» в су-
часному змісті слова як автономного явища. Воно знало «полі-
тичне» як онтологічне ціле, невід’ємне від філософії, міфології,
традиції. Будь-який елемент політичного — форма правління,
соціальний інститут, правові закони — опирається на традиції і
виходять з неї [9, с. 41-43]. Задум К. Шмітта полягав у тому, щоб
відійти від вузького, функціонального, прагматичного розуміння
політики «як процесу управління суспільним життям» [10, с. 7].
К. Шмітт пропонував, опираючись на традиційну філософію,
розглядати політичне як самоцінну реальність, що визначається
власними критеріями, є первиною щодо таких конкретних проя-
вів, як класи, системи правління, право тощо [11, с. 291-310].
Відповідно, політичне є узагальненням досвіду масштабного
минулого, засвоєнням (або формуванням) якісного міфа про це
минуле, пошуком людиною власного місця в масштабних реаль-
ностях історії і наостанок формуванням певного плану дії, вироб-
ленням цілей і завдань відносно оточуючої дійсності, які людина
повинна впроваджувати в життя [10, с. 15-17; 12, с. 258].
Варто зазначити, що політика не існує окремо від певної
людини. Як зазначав Аристотель, «людина є істота суспільна в
більшій мірі, ніж бджоли й іншого роду стадні тварини», а та лю-
дина, яка не здатна вступити в спілкування, не відчуває потреби
в ньому, стає «або твариною, або божеством» [7, с. 379]. Через
спілкування, через загальне людина пізнає реальність зовнішньо-
го середовища. Основою спілкування стає політика. Політичне є
базовою характеристикою людини. Людина належить до сфери
політики, в залежності від ситуації, не тільки як об’єкт, але й
як суб’єкт. Політика впливає на людину, але й людина впливає
на політику. Приймаючи співучасть в політичному процесі, ви-
знаючи його цілі та характер, вона виступає як важливий діяч
політики. У цьому сенсі О. Дугін виділяє сім основних аспектів,
через які виявляє себе політичне: влада: ціль (проект суспіль-
ства), ієрархія (оперування з нерівністю, розподіл суспільних
функцій), правова система, колективна ідентифікація, насилля
108
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
(легімитазація насилля, захист від насилля, колективна безпека),
цілісна система [13, с. 13].
Зупинимося на основних елементах політичного щодо грець-
кого поліса.
1. Владні відносини в грецькому полісі носили сакральний
характер. Влада концентрично зводилася до центру, до поліса —
суверена, царя, аристократичної ради, народних зборів.
На межі ІІ-І тисячоліть до н.е. в античному світі спостеріга-
ється тенденція до посилення влади царів, підкріплена авторите-
том божественної спадщини. Як зазначає Гомер, «це цар, якого
сам Зевс наділяв повагою і дав нам послух, а йому — владу» [14,
с. 110]. При цьому владні відносини розвивалися шляхом активі-
зації легітимних односторонніх дій держави на громадянське сус-
пільство і нелегітимної односторонньої дії громадянського сус-
пільства на державу, яка відбувалася в стихійній руйнівній формі
[15, с. 104]. Внаслідок багаторазової зворотньої дії громадянсько-
го суспільства на державу відбувалося знищення царської влади,
цьому сприяло також зростаюче протиріччя між індивідуально-
груповими і суспільними інтересами [4, с. 169-170].
Ліквідація монархії призвела до формування в Греції респу-
бліканського устрою, який знайшов відображення в полісній сис-
темі організації держави та демократизації політичного життя. Ці
процеси супроводжувалися посиленням боротьби між аристократі-
єю (евпратридами), в руках якої знаходилася влада і яка прагнула
зберегти традиційні полісні відносини, та народом (демосом), що
усвідомлював свою громадянську єдність і у зв’язку з цим активі-
зував свій вплив на державні органи влади. У результаті була про-
ведена низка законодавчих реформ, що призвело до формування
демократичних органів влади. В найбільш демократичних полісах,
зокрема Афінах, були проведені особливі заходи для участі грома-
дян в політичному житті. Вводилася оплата за виконання грома-
дянських обов’язків, що надало можливість забезпечити участь в
управлінні справами поліса найбіднішим громадянам [4, с. 22].
В грецьких містах-державах сформувалася нова модель влад-
них відносин: активізація легітимних односторонніх дій держави,
спрямованих на громадянське суспільство, і легітимних зворотних
дій громадянського суспільства на державу, які здійснювалися че-
рез різноманітні демократичні процедури (вибори), що передбача-
лися нормами права. Відповідно розвиток владних відносин йшов
шляхом легітимізації взаємодії держави і громадянського суспіль-
ства. Ця взаємодія найбільш повно відобразила взаємозв’язок між
державою і громадянським суспільством, який поступово форму-
вав закономірний характер розвитку феномена влади [15, с. 105].
На основі ідеї справедливості щодо побудови влади роз-
робляли свої концепції щодо реформ правління Платон та
109
Політична історія
Аристотель. Ідеальна держава Платоном вбачається в управлінні
кращих — філософів. Даний тип державного устрою можна на-
звати двояко: якщо серед правителів, виділяється хтось один, то
правління буде царською владою, якщо — декілька правителів,
тоді правління буде аристократією [8, с. 273, 356-357]. Отже, в
проекті ідеальної держави Платон відходить від принципу «арис-
тократії крові» і замінює її правлінням мудрих, які наділені інте-
лектуальною винятковістю — «аристократією духу».
Аристотель як кращу форму правління вбачав у політії, яка
поєднує в собі позитивні елементи олігархії та демократії і вільна
від їх недоліків. Політія — «середня» форма державного правлін-
ня, і «середній» елемент у ній домінує в усьому: в побуті — по-
міркованість, у майні — середній достаток, у владі — середній клас.
Держава, на думку Аристотеля, яка складається з «середніх» лю-
дей, буде мати й найкращу форму правління [7, с. 496-501].
2. Ціль (проект) суспільства полягала в тому, щоб побудува-
ти найкращий державний устрій, організація якого надасть мож-
ливість усякій людині «жити щасливо». В основі даного проекту,
як зазначав Аристотель, має бути доброчесність, що асоціюється
з помірним достатком, проте: «Не доброчесності набуваються і
охороняються зовнішніми благами, але, навпаки, зовнішні блага
набуваються і охороняються доброчесностями,... щастя в житті,
чи буде воно для людей виражатися в задоволеннях, чи в до-
брочесності, або в тому й іншому, супутнє тим людям, які в по-
надміру наділені доброю вдачею та розумом і які виявляють по-
міркованість в набутті зовнішніх благ в значно більшій мірі, ніж
ті, які набули більше зовнішніх благ, ніж це потрібно, але бідні
благами внутрішніми» [7, с. 590-591].
Платон визначав формальною метою держави визначення
«справедливості». Проте, виходячи з того, що краще побачити
«річ» в більшому, ніж меншому, відповідно краще буде дослідити
те, що складає справедливу державу, ніж те, що складає справед-
ливого індивіда. Через те, що справедливість повинна мати місце
серед атрибутів найкращої уявної держави, необхідно спочатку
охарактеризувати таку державу, а потім, вияснити, які з її доско-
налостей можна назвати «справедливістю» [8, с. 143-145].
3. Ієрархія в структурі грецького поліса, як і для всього са-
крального суспільства, вбачається як щось безумовне, що випли-
ває із самого змісту речей. Нерівність, таким чином, визначаєть-
ся, інституціоналізується у відповідності з кастовою системою
або її аналогами.
Населення в Греції поділялося, відповідно до політичних і
правових норм, на групи. На самому дні стратифікаційної драби-
ни стояли раби. Другою основною групою у місті-державі були
110
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
осілі чужоземці або метеки. Вони були вільними людьми, проте,
як і раби, не мали громадянства і не могли брати участі в полі-
тичному житті міста. Таке усунення метеків від державних справ
не носило в собі дискримінації їх як осіб, проте позбавляло мож-
ливості чужоземців встановлювати свої закони в даному місці.
Третю групу становили вільні громадяни поліса, ті його жи-
телі, які мали право на участь в політичному житті.
Даний поділ суспільства знайшов своє відображення й у
грецькій політичній теорії. Платон, визначаючи поліс як спільне
поселення, обумовлене загальними потребами, обґрунтовує по-
ложення про те, що найкраще задоволення людських потреб, ви-
магає поділу між громадянами держави [8, с. 145-152].
Для обґрунтування запроваджувальної ієрархії станів велике
значення філософ надає розповсюдженню серед громадян ідеаль-
ної держави «шляхетної вигадки» про те, що, хоча усі вони —
брати, але бог, зліпивши людей, примішав у них при народженні:
золота — у тих, хто може правити, а в їх помічників — срібла, в
ремісників і землеробів — заліза й міді [8, с. 202-203]. Лише в
тому випадку, коли від «золота» народиться «срібне» потомство,
а від «срібла» «золоте» і т.п., Платон припускає перехід членів
одного стану в інший. Однак якщо державу буде охороняти за-
лізний або мідний воїн, вона загине.
Значне місце у праці Аристотеля «Політика» займає пробле-
ма рабства. Для філософа головним питанням було те, чи є раб-
ство продуктом природи. Він зазначає: «Той, хто по природі своїй
належить не самому собі, а іншому і при цьому все-таки людина,
той по природі своїй раб» [7, с. 382]. За Аристотелем, люди відріз-
няються одні від одних, як тіло від душі, як тварина від людини.
Перші — це ті, хто зайнятий фізичною працею, для кого це за-
няття найкраще. Такі люди в змозі виконувати лише чужу думку.
Вони розуміють розумне, але своїм розумом не володіють, вони
— живе майно господаря. Господар — це той, хто може мислити і
передбачати, хто потребує знаряддя для реалізації своїх задумів.
По відношенню до свого господаря раб — живе знаряддя, більш
того, він начебто частина тіла господаря [7, с. 382-386].
Щодо вільних громадян, то Аристотель вважав їх рівни-
ми. Проте він розумів, що держава не може складатися лише з
рабовласників. Вона неодмінно складається з нерівних. Звідси
Аристотель вибудував ідею про різні суспільні групи, що повинні
бути в державі, та про необхідні матеріальні придатки держави:
поліцію, суд, тюрми, армію тощо.
4. Правова система в сакральному суспільстві базувалася на
основі священних переказів, відповідно до яких вибудовувалися
норми поведінки, вирішувалися спірні ситуації. У Греції найдав-
111
Політична історія
нішою збіркою законів був кодекс законів Драконта, який базу-
вався на звичаєвому праві. Своїми законами Драконт спробував
врегулювати до найменших дрібниць життя громадян, починаю-
чи від моменту народження, і аж до самої смерті. Однак, на дум-
ку Аристотеля, в огляді перетворень в афінському полюсі, саме з
реформ Солона розпочинається демократія [7, с. 440].
Згідно з Платоном, ідеальна держава — справедливе правлін-
ня кращих. Мислитель ототожнює закони і справедливе, тому що
в основі їх лежить божественне (ідеальне) [16, с. 116-117]. Усі ви-
борні державні органи і правителі зобов’язані діяти у точній відпо-
відності із законом. Причому правителі керуються справедливим
законом — визнанням розуму. Платон вимагав сурового покарання
за відхід від законів, оскільки вони регламентують публічне і при-
ватне життя людей, визначають порядок дня і ночі [16, с. 228].
У своєму праворозумінні Аристотель поділяє положення
Платона про ідентичність справедливості й законного. Право
уособлює собою політичну справедливість і слугує нормою по-
літичних відносин між людьми. Відповідно Аристотель зазначає:
«Поняття справедливість пов’язано з уявленням про державу,
так як право слугує критерієм справедливості, є регулятивною
нормою політичного спрямування» [17, с. 62]. Загалом пра-
во як політичне явище Аристотель називає «політичним пра-
вом». Політичне право поділяється ним на природне й умовне.
Природне право — це право, яке повсюди має однакове значення
і не залежить від визнання чи невизнання його. Умовне ж право
— право, яке визнано (волевстановлено). Відхід від права означав
би, на думку Аристотеля, відхід від політичних форм до деспотич-
ного насилля, виродження закону в засіб деспотизму. На основі
цього мислитель робить висновок: «Політичне правління — це
управління закону, а не людей. Правителі, навіть найкращі, під-
даються почуттям і афектам, закон же врівноважений розумом»
[7, с. 477-479]. Таким чином, на думку Аристотеля, правління
закону, а не людей, означає стабільність існуючих форм держави
і порядку в ній, бо порядок і є справедливим законом.
5. Колективна ідентифікація в сакральному суспільстві ото-
тожнюється із сакральним організмом — народом, державою. Для
давніх греків це було громадянство в полісі. У практиці грецьких
полісів громадянином переважно вважався той, у кого батьки
були громадянами. Проте, щоб бути громадянином Афін, треба
було належати до однієї із десяти філ (родинна община, пізні-
ше — територіальна одиниця в античній державі), мати земель-
ну власність, житло, освячене домашнім божеством. Як зазна-
чав С. Утченко, «поліс — єдине можливе і навіть єдиномислиме
осереддя громадянського життя, прав, привілей. Тільки той, хто
залучений до полісу, — як правило, через своє народження, — і
112
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
є повноправним його членом, тобто громадянином (civis) і як
такий тільки й може брати більш або менш значну участь у гро-
мадському, тобто політичному житті» [5, с. 18].
Аристотель одним із перших зробив спробу на теоретич-
ному рівні систематично визначити поняття «громадянин».
Мислитель констатує, що на громадянина, як і на державу, «…
є різні погляди, тому що одну і ту ж людину не усі визнають
громадянином». Поняття громадянин в кожному політичному
устрої своє. І все ж Аристотель визначив, що громадянином
можна і слід вважати тих, хто бере участь в суді та управлінні,
тобто в політичному житті [7, с. 446].
6. Насилля випливає із необхідності підтримки сталого по-
рядку і протидії тим силам, які хотіли б його зруйнувати — у
Греції це полісна система. Прикладом може слугувати звинува-
чення, яке, за наклепом ворогів, було висунуто Сократу, а саме у
невизнанні офіційних богів [18, с. 110].
Функцію захисту поліса, як від зовнішніх, так і внутрішніх во-
рогів, Платон закріплює за стражами. Проте мислитель попереджує:
«Вони повинні бути доброзичливими до своїх людей і грізними до
ворогів. В іншому випадку їм не прийдеться чекати, щоб їх знищив
хтось інший: вони самі це зроблять і знищать себе» [8, с. 153].
7. Сакральна ціннісна система — це захист традиції існуючо-
го порядку тощо. Основні цінності грецького поліса вибудовува-
лися із утвердженням ідеї громадянства. Основою громадянства
виступали: людина — як міра усіх речей, свобода — вищий прояв
цінностей людини, справедливість — головна мета активного іс-
нування людини.
Таким чином, теоретико-праксеологічні ідеї грецької циві-
лізації заклали фундамент для подальшого розвитку майбутньої
європейської цивілізації, політичних інститутів та політичної
культури, в основі яких лежать свобода, справедливість та де-
мократія. Саме ці складові мають стати, не формально, а діє-
во, ключовим моментом українського державного будівництва,
основ ним напрямом дослідження, здійснюваного через призму
політичного, для консолідації української нації.
Список використаних джерел:
Луковская Д. И. Становление политико-правовой мысли в Древней 1.
Греции // История государства и права. — 2008. — № 11. — С. 26-29.
Нерсесянц В. С. История политических и правовых учений: Учебник 2.
для вузов. — М.: Норма, 2005. — 704 с.
Кор Л. Распад государств. — М.: Товарищество научных изданий 3.
КМК, 2007. — 262 с.
Место государства в политической системе. — Режим доступу: 5ka.4.
ru/21/3771/1.html.
113
Політична історія
Рассел Б. История западной философии и ее связи с политически-5.
ми и социальными условиями от Античности до наших дней: В 3-х
книгах. Изд. 5-е, стереотипное. — М.: Академический Проект, 2006.
— 1008 с.
Себайн Джордж Г., Торсон Томас Л. Історія політичної думки: Пер. 6.
с англ. — К.: Основи, 1997. — 838 с.
Античная Греция. Проблемы развития полиса. В 2-х томах. — Т. 1. — 7.
М.: Наука, 1983. — 422 с.
Утченко С. Л. Политические учения Древнего Рима (ІІІ-І вв. до н.э.). 8.
— М.: Наука, 1977. — 255 с.
Маретин Ю.В. Социальная стратификация в общинах соседско-9.
родового и соседско-большесемейного типов // Конференция «Воз-
никновение раннеклассового общества». Тезисы докладов. — М.:
Знание, 1973. — С. 50-57.
Аристотель. Сочинения: в 4-х т. — Т. 4 / Пер. с древнегреч., общ. ред. 10.
А. И. Доватура. — М.: Мысль, 1984. — 830 с.
Платон. Сочинения: в 3-х т. / Пер. с древнегреч. Под общ. ред. 11.
А. Ф. Лосева и В. Ф. Асмуса. — М.: Мысль, 1971. — Т. 3. — Ч. 1 /
Ред. В. Ф. Асмус. — 687 с.
Лугвин С. Б., Кочетов Б. Я. Традиционное общество и патримони-12.
альная бюрократия // Вестник Московского университета. Научный
журнал. — Серия 12. Политические науки. — М.: Издательство
Московского университета. — № 3. — 2005, май-июнь. — С. 41-46.
Колбеч Г. К. Політика: Основні концеп. в суспільних науках / Пер. з 13.
англ. О. Дем’янчука. — К.: Вид. дім «КМ Академія», 2004. — 127 с.
Шмитт К. Понятие политического // Антология мировой политиче-14.
ской мысли в пяти томах. — М.: Мысль, 1997. — Т. ІІ. — С. 291-310.
Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для сту-15.
дентів вищ. навч. закладів. — К.: Ґенеза, 1997. — 400 с.
Дугин А. Г. Философия политики. — М.: Арктогея, 2004. — 616 с.16.
Зейдлер Г. Л. Політична думка Стародавнього світу. — Львів: 17.
Видавництво Львівського університету, 1959. — 343 с.
Калініченко М. М. Еволюція владних відносин від Стародавнього часу 18.
до епохи відродження // Нова парадигма. Журнал наукових праць
/ Гол. ред. В. П. Бех. — К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова,
2005. — Вип. 42. — С. 99-109.
Платон. Сочинение в трех томах / Пер. с древнегреч. Под. общ. ред. 19.
А. Ф. Лосева и В. Ф. Асмуса. — М.: Мысль, 1972. — Т. 3. — Ч. 2. — 678 с.
История политических и правовых учений: Учебник / Под. ред. 20.
В. С. Нерсесянца. — М.: Юрид. лит., 1983. — 720 с.
Таранов П. С. 120 философов: Жизнь. Судьба. Учение. Мысли: 21.
Универсальный аналитический справочник по истории философии:
В 2 т. — Симферополь: Реноме, 2005. — Т. 1. — 704 с.
In this article accomplishes analyses of social and political bases of
Greek polis development in the context of Platoon’s and Aristotle’s views.
Key words: polis, politics, state, justice, right, power, identity.
Отримано 14.12.2009
|