Формування аграрних програм українських соціалістичних партій Наддніпрянщини на початку ХХ ст.
У статті висвітлюється процес виникнення та становлення аграрних програм українських соціалістичних партій в підросійській Україні. Здійснюється аналіз проектів програм РУП, УСП та УСДС, їхніх газет і брошур, що були поширені напередодні та в роки революції 1905-1907 рр....
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| Hauptverfasser: | , |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
2010
|
| Schriftenreihe: | Збірник наукових праць "Політологічні студії" |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38784 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Формування аграрних програм українських соціалістичних партій Наддніпрянщини на початку ХХ ст. / О.М. Федьков, В.А. Дубінський // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2010. — Вип. 1. — С. 114-131. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-38784 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-387842012-11-23T12:10:38Z Формування аграрних програм українських соціалістичних партій Наддніпрянщини на початку ХХ ст. Федьков, О.М. Дубінський, В.А. Політична історія У статті висвітлюється процес виникнення та становлення аграрних програм українських соціалістичних партій в підросійській Україні. Здійснюється аналіз проектів програм РУП, УСП та УСДС, їхніх газет і брошур, що були поширені напередодні та в роки революції 1905-1907 рр. In the article the process of origin and becoming of the agrarian programs of Ukrainian socialistic parties lights up in Ukraine. The analysis of projects of the programs of RUP is carried out, USP and USDS, their newspapers and brochures which were widespread the day before and in the years of revolution 1905-1907 2010 Article Формування аграрних програм українських соціалістичних партій Наддніпрянщини на початку ХХ ст. / О.М. Федьков, В.А. Дубінський // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2010. — Вип. 1. — С. 114-131. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. XXXX-0103 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38784 94(477)“19”:338.43.01/02 uk Збірник наукових праць "Політологічні студії" Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Політична історія Політична історія |
| spellingShingle |
Політична історія Політична історія Федьков, О.М. Дубінський, В.А. Формування аграрних програм українських соціалістичних партій Наддніпрянщини на початку ХХ ст. Збірник наукових праць "Політологічні студії" |
| description |
У статті висвітлюється процес виникнення та становлення аграрних програм українських соціалістичних партій в підросійській Україні. Здійснюється аналіз проектів програм РУП, УСП та УСДС, їхніх газет і брошур, що були поширені напередодні та в роки революції 1905-1907 рр. |
| format |
Article |
| author |
Федьков, О.М. Дубінський, В.А. |
| author_facet |
Федьков, О.М. Дубінський, В.А. |
| author_sort |
Федьков, О.М. |
| title |
Формування аграрних програм українських соціалістичних партій Наддніпрянщини на початку ХХ ст. |
| title_short |
Формування аграрних програм українських соціалістичних партій Наддніпрянщини на початку ХХ ст. |
| title_full |
Формування аграрних програм українських соціалістичних партій Наддніпрянщини на початку ХХ ст. |
| title_fullStr |
Формування аграрних програм українських соціалістичних партій Наддніпрянщини на початку ХХ ст. |
| title_full_unstemmed |
Формування аграрних програм українських соціалістичних партій Наддніпрянщини на початку ХХ ст. |
| title_sort |
формування аграрних програм українських соціалістичних партій наддніпрянщини на початку хх ст. |
| publisher |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Політична історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38784 |
| citation_txt |
Формування аграрних програм українських соціалістичних партій Наддніпрянщини на початку ХХ ст. / О.М. Федьков, В.А. Дубінський // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2010. — Вип. 1. — С. 114-131. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. |
| series |
Збірник наукових праць "Політологічні студії" |
| work_keys_str_mv |
AT fedʹkovom formuvannâagrarnihprogramukraínsʹkihsocíalístičnihpartíjnaddníprânŝininapočatkuhhst AT dubínsʹkijva formuvannâagrarnihprogramukraínsʹkihsocíalístičnihpartíjnaddníprânŝininapočatkuhhst |
| first_indexed |
2025-07-03T20:39:22Z |
| last_indexed |
2025-07-03T20:39:22Z |
| _version_ |
1836659678023516160 |
| fulltext |
114
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
УДК 94(477)“19”:338.43.01/02
О. М. Федьков, В. А. Дубінський
ФОРмУВАННЯ АГРАРНИХ ПРОГРАм УКРАЇНсЬКИХ
сОЦіАЛістИЧНИХ ПАРтіЙ НАДДНіПРЯНЩИНИ
НА ПОЧАтКУ ХХ ст.
У статті висвітлюється процес виникнення та становлення аграр-
них програм українських соціалістичних партій в підросійській
Україні. Здійснюється аналіз проектів програм РУП, УСП та УСДС,
їхніх газет і брошур, що були поширені напередодні та в роки рево-
люції 1905-1907 рр.
Ключові слова: політична партія, аграрне питання, Революційна
українська партія (РУП), Українська соціалістична партія (УСП),
Українська соціал-демократична Спілка (УСДС), селянство, страйк,
аграрний терор, соціалізм, селянський комітет, муніципалізація землі.
Початок ХХ ст. в Наддніпрянській Україні визначався ак-
тивним процесом формування національних політичних партій.
У зв’язку з цим розгорнулася робота, спрямована на теоретичне
осмислення головних проблем розвитку суспільства. Українські
діячі в політичних партіях і поза ними, перебуваючи в складних
цензурних умовах Російської імперії, прагнули дати відповідь
на основні питання життя суспільства: перспективи політичного
розвитку, національне, аграрне та інші. На цьому етапі історич-
ного розвитку визначалися напрямки суспільно-політичної дум-
ки, викристалізовувалися їхні ідейні концепції.
Важливе місце в громадсько-політичному житті підросійської
України на початку ХХ ст. займав соціалістичний напрямок. Він
був представлений діяльністю РУП, УСП, УСДС та УСДРП.
Враховуючи те, що авторами даної статті вже охарактеризовано
процес формування аграрної платформи УСДРП [1, с. 100-111; 2,
с. 27-230], метою цієї публікації є висвітлення процесу формуван-
ня програм вирішення аграрного питання представниками РУП,
УСП і Спілки напередодні та в роки революції 1905-1907 рр.
Діяльність українських соціалістичних партій у розв’язанні
аграрного питання знайшла часткове відображення в історіо-
графії. Найбільше зробили у цьому відношенні П. Феденко [3],
В. Головченко [4], Г. Касьянов [5], А. Павко [6] та О. Федьков
[7]. Дещо осібно стоїть праця А. Ріша, де здійснено розширений,
але часто прикрашений розгляд діяльності Cпілки (А. Ріш був
одним з провідних діячів УСДС) [8]. Проте зміст цієї роботи до-
помагає краще зрозуміти історичну ситуацію, мотиви дій учасни-
ків, в ній містяться документи, які досить повно характеризують
практичну діяльність членів цієї партії. У радянській історіогра-
фії діяльність українських соціалістів частково висвітлено в уза-
загальнюючих працях, але лише в контексті проблем суспільно-
© Федьков О. М., Дубінський В. А., 2010
115
Політична історія
політичного руху в Україні періоду напередодні та в роки першої
російської революції. Отже, дослідження їхніх аграрних програм
залишається актуальною і невирішеною проблемою. При висвіт-
ленні аграрних поглядів представників РУП, УСП та УСДС, ми
використали друковані органи РУП — «Гасло» та «Селянин»,
УСП — «Добра Новина», УСДС газету «Правда» й додаток до неї
«Листок Правди», відбитки яких зберігаються в Центральному
державному історичному архіві у Києві. Нами опрацьовано бро-
шури та відозви партій, що друкувалися українською та росій-
ською мовами й поширювалися їх представниками в Україні.
Наприкінці ХІХ ст. відбувалася політична радикалізація в
середовищі української інтелігенції і студентства. Напередодні
ІІ з’їзду українських студентських громад М. Русов заявив: «Нам
не треба громад, нам треба партії» [9, с. 27]. Його ідею гаря-
че підтримав беззаперечний авторитет в інтелігентських колах
Д. Антонович, який був визнаним керівником харківської сту-
дентської громади.
Революційна українська партія (РУП) стала першою соці-
алістичною партією, котра діяла в Наддніпрянщині на початку
ХХ ст. Її засновниками були члени Харківської студентської
громади Д. Антонович, М. Русов, Л. Мацієвич, Б. Камінський,
О. Коваленко та інші. Вийшовши з українського студентсько-
го руху, РУП об’єднала діячів різних ідейних напрямків: від
радикально-націоналістичного до соціалістичного. Згодом рупів-
ці виробили власну соціалістичну доктрину, котра закликала «з
одного боку, наслідувати терористичну діяльність народоволь-
ців, а з іншого — започаткувати масові організації робітництва
(сільського) для боротьби проти соціального гніту» [5, с. 72]. На
початку 1902 року РУП складалася з шести «вільних громад»:
Київської, Харківської, Чернігівської, Полтавської, Лубенської
та Чорноморської. У своїй діяльності вони були майже авто-
номні [3, с. 28]. Тобто, партія створювалась на зразок харків-
ського товариства «тарасівців». Така організаційна аморфність
продовжувалась до 1902 р. Відгукуючись на заклик до бороть-
би за національне відродження, РУП об’єднувала молодь різних
ідейних поглядів — марксистських, революційно-народницьких,
національно-революційних і навіть шовіністичних.
Уже перші пропагандистські кроки РУП свідчили про її орі-
єнтацію на селянство як найменш зденаціоналізоване, на роботу з
тим середовищем, яке було «... ознакою українського соціалізму на
перших етапах його розвитку» [5, с. 71]. Це зумовлювалося рядом
обставин: робітничий клас був переважно російський або зрусифі-
кований, і у робітничому русі міста панувала монополія РСДРП;
у світогляді засновників РУП залишалися рештки народництва та
набуті зв’язки української інтелігенції з селом. Вони усвідомлюва-
116
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
ли також, що майбутнє України — в українському селі, яке зберег-
ло свій національний колорит і являє собою значний революцій-
ний потенціал для боротьби з самодержавством [10, с. 47-48]. Тим
більше, рупівці з початку становлення вважали себе потужною по-
літичною силою, особливо в розв’язанні аграрних проблем. Вони
писали: «Зачипленнє в самій болячій своїй точці, в селянсько-
аграрних відносинах, воно (самодержавство. — Авт.) зразу почуло
в РУП нового і небезпечного ворога» [11, с. 29].
Члени Революційної української партії не виокремлювали
ті верстви населення, які складали її соціальну основу: усіх вони
називали «робочий люд» або пролетарі. При цьому вони поясню-
вали, що це ті люди, які «втратили власність чи то на землю, чи
на верстат який ремісницький, а працюють на панській землі, на
панськім верстаті» [12, с. 6]. Отже, соціальною базою селянських
організацій партії були незаможні селяни, які становили біль-
шість українського суспільства, та сільський пролетаріат. Рупівці
намагались з’ясувати сутність проблем в аграрних відносинах та
шляхи їх вирішення. У січневому номері «Селянина» за 1903 рік
було вказано на негаразди в аграрному питанні: «А ось тепер і
працювати на панів доводиться, і податки самим платити тре-
ба...» [13, с. 4]. Але основною проблемою визнавались все ж ма-
лоземелля та безземелля. Її витоки пов’язувалися з селянською
реформою 1861 р.: «... от і вигадала панська рада таке, щоб людей
на волю випустити, але землі не дати, або дати таку обмаль, щоб
не можна було з неї прожити...» [13, с. 5].
Свої ідеї члени РУП поширювали серед українського селян-
ства. Рупівці проводили агітацію за допомогою літератури, яку
почали видавати з 1900 року. Першою партійною брошурою, яка
мала програмний характер, була «Самостійна Україна». Її автор,
М. Міхновський, хоча й не був членом партії, проте висловим
положення, які поділяла частина рупівців. У брошурі проголо-
шувалася головна мета — досягнення політичної самостійності
України. В цьому члени РУП були солідарні зі своїми попере-
дниками. У той же час питання соціально-економічного характе-
ру не розглядалися.
Роботами, в яких вперше звернуто увагу на розв’язання
соціально-економічних проблем, стали «Дядько Дмитро» та «Чи є
тепер панщина?», авторами яких був Д. Антонович. Так, у брошурі
«Дядько Дмитро» у популярній формі засуджувалася податкова по-
літика російського царизму, її грабіжницькій характер [14, с. 108].
При цьому зверталася увага на те, що основною формою боротьби,
яка має вирішити цю проблему, є повстання, що призведе до вста-
новлення «народного правління!» [14, с. 21]. Завершувалася бро-
шура вказівкою, чого селяни мають домагатися і яким способом
необхідно вести боротьбу зі своїми ворогами. «Вороги сильні...,
117
Політична історія
але ми — люди далеко сильніші... Ми повинні повстати не малим
гуртом, не єдиним селом або волостю..., але вкупі, усі разом, як
їден чоловік. От тоді-то ворогів наших шапками закидаємо і до-
будемо собі справедливу волю», — зазначалося в ній [14, с. 23].
У роботі «Чи є тепер панщина?» автор відзначає, що основни-
ми проблемами аграрного характеру залишаються високі податки
та мінімальна оплата праці сільськогосподарських робітників [15,
с. 5]. Розв’язати ці проблеми, на його думку, не можна поки «все
не перейде до народу», що зможе убезпечити селян від пограбу-
вання їх панами [15, с. 39-40]. Ці брошури знаходили активний
відгук серед селян і користувалися значною популярністю. Так,
у нарисі з історії партії, опублікованому у часописі «Наш голос»,
зазначалося: «Обидва видання, написані з точки погляду інтересів
працюючих мас, мали великій успіх, особливо серед селянства і в
великій мірі спричинилися до відомих в історії російської револю-
ції харківсько-полтавських селянських розрухів» [16, с. 276].
На початку свого становлення РУП не визначилася з так-
тичними формами і методами вирішення аграрного питання.
Партією пропонувалося навіть використовувати аграрний терор
«для боротьби проти соціального гніту» (підпали поміщицьких
і куркульських садиб, господарських споруд, поломка сільсько-
господарських машин, калічення худоби, порубки лісу і потрави
посівів, побиття наглядачів, лісників, управляючих чи поміщи-
ків і т.п.). Тим більш важливе значення у становленні аграр-
них поглядів РУП відіграли масові селянські виступи 1902 р. у
Харківській і Полтавській губерніях, у яких рупівці взяли ак-
тивну участь. Тут вони вели плідну революційну агітацію ще
з середини 1901 р. Жандармські чиновники відзначали пізніше,
що повстанню передувало «ходіння в народ» кількох інтеліген-
тів та розповсюдження серед селян Полтавщини й Харківщини
значної кількості революційної літератури на «малоросійсько-
му наріччі» [17, с. 278]. Видання РУП поширювалися в селах
Київської, Волинської, Подільської, Чернігівської, Полтавської і
Харківської губерній. В. Дорошенко був впевнений, що розрухи
1902 року на Харківщині та Полтавщині були викликані агіта-
ційною діяльністю РУП та її літературою: «Дядько Дмитро», «Чи
є тепер панщина?» та «Власна земля» [18, с. 12].
Рупівці однозначно позитивно ставилися до цих подій. Так,
спроба засудити виступи на Полтавщині й Харківщині в 1902 році
на Пекоріївському волосному сході (Київщина) знайшла свою
оцінку в одній із відозв партії. У ній говорилося: «Сором, сором
нам не за бідних Полтавців, а за покірних Пекорійців, і гірко нам
не за мучеників Полтавців, а за покірних Пекорійців! І слава і
честь Полтавцям-героям, і ганьба та неслава Пекорійцям трусли-
вим» [19, с. 300].
118
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
З самого початку діяльності РУП стояла на соціалістич-
них позиціях. А відмінність від інших політичних партій поля-
гала в тому, що вона носила аграрно-соціалістичний характер.
«Соціальна справа України має переважно аграрний характер, і
це застерігає для неї певний напрям, це накладає одну з найголо-
вніших різниць її від соціальної справи інших країн», — зазна-
чалося в передовій статті часопису «Гасло» [20, с. 1]. А у відозві
Чернігівської «Вільної громади» РУП читаємо: «Насамперед ціл-
ком ясно стало, що революційний рух поміж селянами є не тіль-
ки можливим, але й конечним після економічного розвитку для
усунення спільного ворога — самодержавного уряду, і осягнення
соціалістичного ідеалу» [21, с. 30-31].
Отже, зміст перших брошур РУП свідчив про те, що в основі
поглядів її членів лежали аграрно-соціалістичні ідеї. На початко-
вому етапі діяльності партія пропагувала терористичні методи
боротьби, орієнтувалася на селян, поширювала серед них літера-
туру виключно українською мовою.
Слабкою стороною РУП у період її становлення була відсут-
ність власного програмного документа, котрий визначав би про-
міжні й кінцеві завдання партії. Від засад, проголошених у брошу-
рі «Самостійна Україна», рупівці відмовились. Лише на початку
1903 р. варіант такої програми запропонувала Київська «вільна
громада». У серпневому випуску часопису «Селянин» за 1903
рік було надруковано основні її положення. В аграрному питанні
програма орієнтувалася на захист інтересів дрібного селянства та
сільського пролетаріату, вимагаючи ліквідації викупних платежів,
конфіскації монастирських та удільних земель, скасування всіх
повинностей і податків з селян, повернення відрізків та ліквідації
громадської поруки» [22, с. 3-4]. Важливим було питання щодо
ролі громади (общини) у житті селянина. Рупівці виступали за
ліквідацію громадського (общинного) ладу. Вони наполягали на
тому, «щоб громадянин не залежав від громади і міг вільно розпо-
рядитися своєю землею, щоб мав право по своїй охоті продавати і
купувати землю» [22, с. 3-4]. На їх думку, селянин мав стати по-
вноправним власником своєї землі, незалежним від громади. Але
це стосувалося не тільки самого селянина, але і його частини в
громадській власності: «Так само вимагаємо, щоб в тих околицях,
де вже земля належить громаді і щороку бувають переділи землі,
щоб так було вільно кожному громадянину, коли він того схоче,
виступити з громади і забрати свою частину землі і орудувати
нею, як сам захоче...» [22, с. 5-6]. Отже, визначаючи європейський
шлях аграрної революції, керівництво РУП вбачало в селянській
громаді (общині. — В.Д.)* та общинному землекористуванні пере-
* Адміністративне об’єднання селян з примусовим землеволодінням і кру-
говою порукою; поземельне селянське об’єднання, а також збори членів цього
об’єднання; об’єднання людей, що ставить перед собою певні спільні завдання.
119
Політична історія
житки минулого та виступало проти їхньої ідеалізації есерами.
На думку рупівців, остаточну ліквідацію общини варто було до-
повнити скасуванням сервітутів та чиншу.
Однією із аграрних проблем, на яку звертали увагу рупівці,
був нерівномірний розподіл землі. З одного боку, існували дер-
жавні, удільні, церковні, монастирські і поміщицькі великі воло-
діння, а з іншого — малоземелля значної частини селянства. Тому
вважалося, що конфіскація удільних і монастирських земель,
ліквідація общини зробить селянина власником землі, створить
можливість її купівлі і продажу. Щодо поміщицьких земель, то
РУП не виступала за їхню негайну конфіскацію. Передбачалося
обкласти податком поміщицькі господарства, «щоб повернути всі
гроші, сплачені селянами» у вигляді викупних платежів за рефор-
мою 1861 року [22, с. 7]. Рупівці виступали за усуспільнення кон-
фіскованих земель: «Ми домагаємося, щоб уся земля належала
усім людям, цілій громаді...» [22, с. 3]. Отже, конфіскована земля,
згідно з програмою РУП, мала перейти у власність усієї громади,
суспільства і стати «народнім скарбом». Ці землі передбачалося
передати в оренду, а гроші, отримані за неї, використати на гро-
мадські потреби. Землі здавались в оренду за трудовим принци-
пом: «...щоб кожен обробляв землі, скільки подужає, і щоб землю
міг брати лише той, хто власними руками її обробляє» [23, с. 7].
При цьому рупівці не поділяли ідею зрівняння у праві власності
на землю. Так, у часописі «Селянин» читаємо: «Бо з того рівнян-
ня землі не може бути для нас великої користі. Справді, нехай би
поділяли рівно землю, що з того вийшло б? Через два-три роки у
одних народились би нові діти, у других сім’ях повмирали б деякі
родичі, та знов не було б рівності і знов повернулось би старе
лихо, що в одного недостача землі, в другого забагато» [24, с. 6].
Отже, в 1903 році було розроблено перший проект програми
РУП, в якому важливе місце відводилося вирішенню аграрного пи-
тання. Підходи до нього докорінним чином відрізнялися від тих, які
пропонували російські соціал-демократи. Найдоцільнішим, на дум-
ку останніх, було скасування, за допомогою селянських комітетів,
залишків кріпацтва після селянської реформи 1861 року і, особливо,
повернення «відрізків» [25, с. 307-317]. На відміну від РСДРП, яка
декларувала право націй на самовизначення, рупівці ставили за-
вдання досягнення національно-територіальної автономії України.
Однак подальший процес вироблення ідейно-теоретичних
засад РУП та її організаційної розбудови був перерваний масо-
вими арештами активістів партії наприкінці 1903 року, внаслідок
чого жандармерії вдалось майже цілком знищити Харківську,
Київську та Полтавську вільні громади» [6, с. 73].
Важливе місце у вирішенні аграрних проблем займало пи-
тання форм та методів боротьби. Ми вже звертали увагу на
120
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
те, що на початку діяльності рупівці пропонували застосовува-
ти аграрний терор. Однак РУП еволюціонувала в напрямку до
соціал-демократичних ідейних засад і з набуттям досвіду про-
пагандистської та практичної діяльності визначилася у поглядах
на форми і методи боротьби, обравши характерні для політичних
партій цього типу. Серед останніх найважливіше місце відводи-
лося сільськогосподарським страйкам. Рупівці вважали їх най-
ефективнішою формою боротьби. Розповсюджуючи серед селян
агітаційну літературу українською мовою, на відміну від інших
партій, РУП успішно працювала на селі, пропагувала свої ідеї
та революційну тактику. В одній із брошур, зверненій до селян,
зазначалося: «Страйк і бойкот — то в наших обставинах два най-
могутніших засоби до боротьби з панами» [26, с. 11].
Поряд із загальними відомостями про страйк у «Селянині»
друкувались статті про розгортання страйків в Україні. Зокрема,
у першому числі часопису містилася стаття «Шандрівський
страйк», у якій наводився загальний опис страйку у селі Шандрі
Канівського повіту Київської губернії. Організаторами страйку
під час жнив виступали 22 селянина. Вони вирішили не ходити
до пана на роботу за стару плату і відмовляли від цього одно-
сельчан. Страйкарі поставили застави, щоб не пускати штрейк-
брехерів до роботи, і попередили про страйк селян із сусідніх сіл.
Виступ тривав більше тижня і закінчився перемогою. «Селянин»
писав: «Коли боротися страйками далі, то можна здобути не
тільки кращих заробітків від панів, але й зовсім змусити панів
спродувати свої землі та забиратися десь далі, і нічого не вдіють
проти страйків, бо ж не мають права вільних людей силою до
роботи наганяти» [27, с. 4-5].
Вказуючи на досвід західноєвропейських країн, зокрема
Німеччини, члени РУП зазначали: «Найкраще боротися робіт-
никам у вільних краях, де є політична воля, себто закони дозво-
ляють боротися за краще життя» [26, с. 5]. Вони позитивно оці-
нювали значення демократії, тому й підкреслювали: «Отже, коли
б робітники мали в своїх руках владу, щоб самим встановляти
закони, вони тоді найшвидше переробили б усі порядки» [26,
с. 5]. Однак автори не вказували, як до цього ладу треба прийти:
чи через революцію, чи через загальне виборче право.
На початковому етапі становлення партій важливе значення
мали погляди окремих їх членів. Так, Д. Антонович рішуче ви-
ступав проти ідей, які існували серед європейських марксистів
на селянство як реакційну силу, і солідаризувався з ППС, ПСР
і Аграрно-соціалістичною лігою щодо ведення революційної агі-
тації на селі [28, с. 43]. Він розраховував агітувати за проведення
сільськогосподарського страйку як «єдиного засобу» «інтелекту-
альної боротьби».
121
Політична історія
Разом із тим, на його думку, Росія повинна піти європей-
ським шляхом аграрної революції («від громадсько-феодального
устрою до капіталістичного»). Тому він вважав, що селянська об-
щина та общинне землекористування є пережитками феодалізму
і рішуче виступав проти есерівської їх ідеалізації. Д. Антонович
вважав, що остаточну ліквідацію общин слід було доповнити ска-
суванням решти залишків кріпацтва — сервітутів, чиншу тощо
[28, с. 44]. Це забезпечило б найсприятливіші умови для капіта-
лістичного розвитку сільського господарства. Тим самим керів-
ництво РУП в аграрному питанні обстоювало вимоги, які багато
в чому співпадали з аграрною програмою РСДРП.
Таким чином, підготовка та проведення страйків як основної
форми боротьби у вирішенні аграрного питання було позитив-
ним моментом, адже це був більш цивілізований метод досягнен-
ня мети — боротьби за покращання умов наймання в економіях
поміщиків, — ніж терористична діяльність, що декларувалася на
початковому етапі формування програми РУП.
В 1900 році в Києві було засновано Українську соціаліс-
тичну партію (далі — УСП), засновником та ідеологом якої був
Б. Ярошевський. Члени цієї партії висували ідею побудови со-
ціалістичного суспільства та пропонували використовувати різно-
манітні тактичні засоби боротьби за реалізацію програмних поло-
жень: від просвітницької роботи серед населення до всенародного
збройного повстання. Розробляючи теоретичні засади своєї діяль-
ності, УСП вбачала свою соціальну базу в міському пролетаріаті,
але на практиці це були селяни і сільські робітники. Основним
регіоном діяльності партії була Київська губернія. Однак широкої
масової роботи члени УСП не проводили. У цей період українські
соціалісти тільки роз роб ляли власну ідеологію і тому зазначати
на конкретних ідеях у розв’язанні проблем суспільного характеру
не можна. У «Нарисі програми української партії соціалістичної»,
виданому в серпні 1900 року, земельне питання соціалісти пропо-
нували вирішувати через «поступове усуспільнення землі, средств
(знарядь) продукції і средств комунікації...» [29, с. 44].
Певну конкретизацію поглядів українських соціалістів знахо-
димо у їхній періодиці. Так, в своєму друкованому органі «Добра
Новина», котрий вийшов у березні 1903 року, члени партії, хоч і
не виокремлювали аграрне питання, однак вважали селянство ак-
тивним суб’єктом історії: «І ті Україною повинні правити, котрі
працюють, а не лежебоки» [30, с. 4].
Подібність поглядів на вирішення багатьох проблем сус пі ль но-
політичного життя призвела до об’єднання РУП та УСП у червні
1903 року. Очільники цих партій були переконані, що аграрні проб-
леми слід було розв’язувати тільки шляхом запровадження соціа-
лістичного ладу, намагалися знайти причини неефективної політич-
122
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
ної діяльності своїх попередників: «Селяни та сільські робітники,
що брали участь у розрухах, не думали про те, що треба завести
інший лад, котрий зробив би неможливим панський утиск, який раз
на завше знищив би панування одного чоловіка над іншими» [31,
с. 5]. Однак внаслідок непорозумінь між представниками цих партій
їхня співпраця була недовготривалою, і в грудні 1903 року УСП
відокремилася від РУП. Згодом, після короткочасного самостійного
існування, на початку 1904 року, більшість членів УСП вступили до
Польської соціалістичної партії [32, с. 29].
Таким чином, діяльність РУП, що була найбільш масовою
українською політичною партією на початку ХХ ст., характе-
ризувалася виникненням і становленням її ідейних положень,
в яких важливе місце посідало аграрне питання. Фактично це
була перша чітко сформульована політична програма з селян-
ського питання, в якій зазначалися цілі та методи його роз в’я-
зання. Проект програми партії передбачав два етапи у вирішенні
земельного питання — буржуазно-демократичний та соціалістич-
ний. Складовою частиною програми була концепція політичної
організації селянства, що визначала форми його боротьби, серед
яких основним визначався страйк. Важлива роль відводилась пи-
танням власності на землю населення та громади. У цей період
робилася спроба об’єднання РУП і УСП для розв’язання різно-
манітних проблем суспільного життя. Варто також відзначити,
що РУП була єдиною на той час українською партією, котра за-
йнялася активною революційною пропагандою серед селян.
Наприкінці 1904 р. відбувся розкол Революційної україн-
ської партії (РУП), внаслідок якого виникла ще одна політична
партія в Наддніпрянщині Українська соціал-демократична спілка
(далі — УСДС або Спілка). Однією з причин, що призвела до
розколу, на думку дослідників, була неспроможність РУП кон-
курувати з РСДРП та есерами напередодні першої російської
революції. Тому організатори Спілки ставили за мету «викорис-
тання політичного потенціалу РСДРП для активізації визвольно-
го руху в Україні шляхом організаційного об’єднання з нею» [4,
с. 46]. Це стало передумовою утворення нової політичної сили в
Україні. Серед провідних діячів УСДС були М. Меленевський,
О. Скоропис-Йолтуховський, П. Канівець, П. Крат, В. Мазуренко,
П. Тучапський та інші.
Спілка виступала проти політичної автономії України і за-
суджувала національно-культурницьку діяльність РУП. УСДС
тісно співпрацювала з РСДРП та Бундом. Ця співпраця призве-
ла до того, «що вона поступово почала втрачати своє специфічно
українське обличчя і врешті стала звичайною обласною організа-
цією меншовицького напряму» [33, с. 40]. Хоча видається слуш-
ною думка відомого українського історика М. Слаб чен ка, який
123
Політична історія
зазначав, що «... Спілка була самостійною партією на Україні, хоч
формально залежала від РСДРП, куди входила, як автономна
одиниця» [34, с. 241].
В добу першої російської революції Спілка перетворилася у
серйозний політичний чинник. Враховуючи те, що УСДС досить
активно діяла в селах України, охарактеризуємо її погляди на
шляхи вирішення аграрного питання на початку XX ст., яке було
тоді чи не найболючіше у суспільстві.
Діяльність партії поширювалася в основному на Київську,
Волинську, Подільську, Полтавську та Чернігівську губернії,
особливо на їх сільські райони. Центрами, які об’єднували на-
вколишні села були Васильків, Біла Церква, Житомир, Вінниця,
Лубни та інші. Соціальною опорою Спілки були не тільки сіль-
ські робітники, але й селяни. При цьому «не тільки ті селяни,
які не можуть вижити без заробітку у капіталістів-поміщиків, а й
такі, які мають стільки землі, що як-небудь можуть вижити з неї»
[35, с. 4]. Спілчани вважали також, що в своїй щоденній роботі
слід орієнтуватися і на селянина-середняка. Представники цієї
партії керували селянськими страйками та розробили власну про
аграрних перетворень.
Причинами аграрних проблем початку XX ст. спілчани вва-
жали малоземелля й безземелля, високі викупні платежі, вста-
новлені для селян. «В нас обмаль землі, уся вона в царських,
панських та дукарських руках, а й ті наші наділи, що безкраю
платимо викуп за них, поділились та виродились...» [36, арк. 1]
— зазначалось у листівці, видрукуваній Спілкою. Важким тяга-
рем для селян були також податки [36, арк. 1]. Однак, харак-
теризуючи аграрні відносини, члени Спілки акцентували увагу
на становище сільських робітників. «Руйнувалось селянство, та
вкупі з тим складалась нова сила, нова кляса — робітнича кляса
пролетарів, що живе з продажі праці та витворює усей крам, усе
добро панське» [37, с. 1], — читаємо в «Правді». Важливу увагу
приділялося питанню експлуатації робітників. Оцінюючи стано-
вище сільських робітників, спілчани називали його «новою пан-
щиною» і зазначали: «... робітники тільки якийсь час заробляють
собі, а останню працю мусять дарувати капіталістові» [38, с. 1].
Важливою складовою аграрної програми Спілки була її так-
тика боротьби. Члени УСДС виступали рішучими противниками
аграрного терору, який був дуже популярним серед селянства, й
зазначали: «... все це не може поліпшити долю селян, поки панує
теперішній лад, поки над народом по всій волі панують цар і його
чиновники» [38, с. 1]. Для боротьби з повсякденною експлуата-
цією робітників та селян членами УСДС пропонувався, на їхню
думку, найкращий засіб для протидії — страйк. Це була мирна,
цивілізована форма захисту економічних інтересів сільських тру-
124
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
дарів. «Виставляйте свої вимоги і мирно, без бійки, без грабу-
вання домагайтесь свого права. Ви нічого злочинного не чините,
безчинства не заводите, ви тільки вимагаєте того, що вам по пра-
ву належить» [39, арк. 1], — підкреслювалося в одній з листівок
УСДС. А члени Уманського комітету в своєму зверненні «До се-
лян» нагадували про наслідки виступів у містечку Коржовій, що
мали трагічний характер [39, арк. 1]. В своїх брошурах, відозвах,
листівках спілчани зазначали, що основною формою боротьби
повинен бути страйк, тому вони детально інструктували, як його
необхідно готувати та проводити. «Необхідно годі (завчасно.
— Авт.) готуватися, об’єднуватися, домовлятися — тільки тоді
страйк пройде добре» [40, арк. 1], — вказувалося в одній з відозв.
Для цього слід створювати в кожному селі союз, щоб в нього
«... ввійшли всі, хто йде працювати до пана, і ті що поденно, і
строкові — головне всі робітники» [40, арк. 1]. Вони вважали, що
кожний такий комітет повинен мати свою кошти, які збираються
щотижня, для витрат срюзу та допомоги бідним селянам. Крім
того, члени Спілки пропонували об’єднуватися представникам
всіх комітетів округу для подальшого солідарного проведення
страйку. Для того, щоб «... обговорити, порадитися, чого вимага-
ти від панів, якої плати, якого снопу» [40, арк. 1]. Цей обраний
комітет і повинен здійснювати загальне керівництво страйком.
В «Листку Правди», який вийшов у червні 1905 року, вміще-
но листа сільських робітників Сквирського повіту, в якому вони
з’ясовували причини невдач проведених страйків на Київщині.
«Правда, що страйками нічого ми не добилися, а все через те, що не
трималися ми дружньо, як міські робітники; із одного села в інше
йдемо перебивати страйк, та й не розумієм того, що цим самим і
себе в панське ярмо пхаєм й інших. Довго ми ходили куди пан ве-
лить, довго робили як пан скаже — не звикли ще дружньо самі за
справу братися» [41, арк. 84], — читаємо в газеті. Тому, виходячи з
цього, члени Спілки уточнювали: «Нам треба змовитися скрізь —
по селах, село з селом, по базарах, по економіях, призначати плат-
ню або снопа, за якими косити або жати, призначати де платню
щоденно, біля машини то що, скільки годин робити на день, та про
все інше — про хату, або харчі змовитися усім» [42, арк. 1. зв.]. Але
в кінцевому рахунку вони підсумовували: «... нам треба усім одно-
стайно й мирно кидати роботу, не розбивати машин, не руйнувати
економій, заводів тоді не можуть вони чіпати нас» [42, арк. 1. зв.].
Основними сільськогосподарськими кампаніями, під час
яких спілчани закликали проводити страйки, були весняні по-
льові роботи, а також роботи при викопуванні буряків, під час
сіножаті, збиранні врожаю. Так, у звернені «Товариші сільські
робітники і селяни!» вони зазначали: «Тому необхідно зараз же
почати готуватися до боротьби під час польових робіт. Будемо
125
Політична історія
вже тепер змовлятися цілими селами і пов’язувати одне з іншим,
будемо збиратися, обговорювати свої потреби і виробляти вимо-
ги. Змовившись і чесно сплативши, ми в самий розгар кинемо ро-
боту, влаштуємо страйк і висунемо свої вимоги» [43, арк. 1. зв.].
Звертаючись до робітників на цукрових заводах, члени УСДС
не тільки радили, як слід підготувати і провести страйк, але й
вказували на те, коли це слід роботи — коли розпочнеться ви-
копування цукрових буряків [44, арк. 1. зв.].
Пропаганда мирних методів боротьби знайшла своє відо-
браження в діяльності Спілки щодо організації Всеросійського
селянського союзу. Так, в першій половині листопада 1905 року
селяни села Озерної Васильківського повіту на Київщині «... під
керівництвом колишнього політичного засланця Меленевського
(М. Меленевський — лідер Спілки. — Авт.), розбуркали рево-
люційну активність чиншовиків села Потіївки, зорганізувавши
відділ Селянської Спілки» [45, с. 207]. При цьому серед селян
поширювалися листівки, в яких вони закликали брати участь
у з’їзді виборних щодо організації ВСС. Однак в кінці грудня
вищезгадану організацію було ліквідовано [46, с. 207]. Відомим
фактом діяльності членів УСДС була організація ВСС у селі
Ольшаниця. На одному з мітингів що відбувся 3 листопада 1905
року, селяни обрали двох делегатів на з’їзд Всеросійського селян-
ського союзу. А кількість організованих членів селянського сою-
зу сягала тоді 70 осіб [42, арк. 2]. Організація ВСС в Ольшаниці
виникла під впливом соціал-демократів. Про це зазначав ольша-
ницький делегат у своєму виступі на з’їзді ВСС [46, с. 269]. Крім
того, в Ольшаниці та навколишніх селах поширювалася соціал-
демократична література, особливо видання УСДС [42, арк. 11].
Члени Спілки в своїх відозвах висували вимоги, які, на
їхню думку, покращать становище сільських робітників. Вони за-
кликали не виходити на роботу за низьку платню, пропонували
встановити 8-ми годинний робочий день, вимагали покращення
харчування та житлових умов [47, арк. 1. зв.]. «Отак домагаймося
кращих умов, щоб бути людьми та придбати хоч трохи яснійшої
долі. Одностайно ставаймо, а де не захочуть нам дати чого ви-
магаємо — там годі робити, прокляття на ту економію, хай все
пропадає і хліб, і скотина, заки не буде того що бажаєм... почнем
страйкувати та таки приневолим покинути старе грабування»
[47, арк. 1. зв.], — читаємо у відозві УСДС.
Однак радикальне вирішення аграрного питання члени
Спілки пов’язували з революцією, яка мала призвести до корін-
ної зміни ситуації на селі. Щодо майбутнього володіння землею,
спілчани пропонували: «Уся земля казенна, кабінетська, удільна,
монастирська, церковна і уся земля і поміщиків, купців та інших
власників повинна бути відібрана без усього викупу на користь
126
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
усього народу». Недоторканими залишалися тільки землі дріб-
них власників і селян [48, арк. 1. зв.]. Як і меншовицька фракція
РСДРП, спілчани підтримували ідею муніципалізації землі — пе-
редачу її в розпорядження органів місцевого самоврядування.
Розгляд земельної справи на місцях повинен був здійснюва-
тися «селянськими комітетами», які обирали самі селяни. «Щоб
прирізати мужикам землі та обміркувати в «Селянських коміте-
тах» усю земельну справу» [49, с. 5], — зазначається у «Правді».
Фактично, на думку членів Спілки, ці комітети cтавали розпо-
рядниками землі на місцях. Крім того, члени УСДС зазначали,
що «... місцеве населення через своїх виборних вирішує, які землі
і якими ділянками роздавати в користування усім cелянам, кож-
ному в окремості і на яких землях вигідніше вести господарство
під керівництвом або виглядом народних виборних» [50, арк. 1].
Вони вимагали також скасування викупних платежів на землю,
«... і крім того уряд повинен повернути селянам усі ті гроші, які
раніше забрано з них за їхню землю» [35, с. 7].
Однак здійснення цих заходів «селянськими комітетами» було
перспективою. Її досягнути можна тільки революційним шляхом.
Тому спілчани рекомендували: спочатку «... скільки можем зброї [за-
готуємо] та обміркуємо у купі з городськими робітниками соціал-
демократами, як захопити казенні склади оружія та порохові погре-
би... та як прихилити до себе солдатів, — тоді не тільки правда, а й сила
буде за нами» [51, арк. 1. зв.]. Отже, першою справою селянських ко-
мітетів ставало озброєння cільських робітників та організація зброй-
ного повстання. Без нього «... та без наших мужицьких комітетів
не добитись скликання настоящего Всенароднього Учредительного
Собрания та не добитися від Учредительного Собрания закріплення
землі за нами, без усякого викупу» [51, арк. 1. зв.]. Спілчани пояс-
нювали, чому необхідна збройна боротьба з царизмом: «... цар і його
чиновники не захочуть по своїй волі її скликати (Конституційну
Раду або Установчі Збори — Авт.) і тоді по всій Росії підійметься
народ, щоб силою, з зброєю у руках, примусити царя її скликати»
[49, с. 3], — читаємо в газеті «Правда». Спілчани закликали селян і
сільських робітників до революції. «Узброюймось та їднаймось това-
риш до товариша, село до села, щоб ми готові буди прилучитись до
городсь робітників, соціал-демократів. Набираймось сили, руйнуємо
царську силу!» [52, арк. 1. зв.], — зазначалося в одній з листівок
партії. Після ліквідації самодержавної влади царя на всій території
держави передбачалось встановити демократичну республіку, яку
представлятимуть Всенародні Установчі збори. Вони на основі за-
кону й повинні створити «селянські комітети», що далі вирішувати-
муть земельне питання.
Однією з причин, які зумовили створення селянських комі-
тетів, була, на думку членів Спілки, незадовільна діяльність цар-
127
Політична історія
ських та панських комітетів. Це пояснювалося насамперед тим,
що вони складалися, в основному, з чиновників та поміщиків,
які, зрозуміло, не були зацікавлені у вирішенні земельної справи
на користь селян. Крім того, спілчани вважали, що «по ціх комі-
тетах замісць того, щоб вияснити дійсні причини занепаду хлібо-
робства... почали обмірковувати справу з того боку, що мовляв,
селяне самі свойому лихові винні» [37, с. 10]. Виходячи з цього,
вони робили висновок: «Тіль наші власні «Селянські комітети», в
яких сидітимуть вибрані нами самими люде можуть обміркувати
поправді наші сільські справи, земельну та інші, та пособити на-
шому горю» [37, с. 11]. А поки будуть створені ці комітети «... се-
ляни мусять зараз же робити про це приговори на сходах, мусять
виганяти від себе всяке начальство, мусять відмовлятися платити
всякі податки і виповняти всякі повинності» [38, с. 10]. Спілчани
пропонували також заздалегідь вирішити питання поділу землі,
а потім вже «селянські комітети» затвердять або спростують ці
рішення [49, с. 5]. Таким чином, члени УСДС стояли на позиціях
примусового одібрання усіх земель на користь селян та сільських
робітників, яка передавалася їм у користування. Вони відкидали
ідею викупу землі. «Селянські комітети» ставали тим інструмен-
том, який остаточно вирішить усі аграрні проблеми.
Організація роботи Спілки серед сільського населення харак-
теризувалася виконанням її членами усіх положень Статуту УСДС.
Так, в ньому зазначалося, що в кожному населеному пункті ство-
рюються місцеві союзи, які підпорядковані обласним комітетам і
головному комітету Спілки [53, арк. 1]. Кожний союз «веде усю
місцеву соціал-демократичну роботу, має касу, бібліотеку, примі-
щення для зібрань, лекцій, читань, виписувати партійні видання
тощо» [53, арк. 1]. Основними формами їх діяльності були пропа-
ганда, агітація, поширення партійної літератури, створення клубів,
бібліотек. Одним з прикладів організації такої роботи є звернення
Головного Комітету «До товариші соціал-демократів, які працю-
ють серед сільського населення Полтавської губернії» [53, арк. 1].
В ньому, крім усіх зазначених форм роботи, пропонувалося також і
проведення конференції, в порядку денному якої обов’язково пови-
нні розглядатися аграрне питання та ставлення до Всеросійського
селянського союзу [53, арк. 1]. В іншій відозві під назвою «Лист до
семінаристів-українців» зазначалося: «Працюйте серед селянства
по тій програмі, яку дає українська частина РСДРП, ... пояснюйте
селянству, що таке демократична республіка і які великі зміни
вона внесе в долю селян» [54, арк. 1. зв.].
Важливе значення в діяльності Спілки з вирішення аграрно-
го питання займала робота серед селян та сільських робітників
напередодні й в період діяльності другої Державної Думи. Члени
УСДС вважали її засобом народної боротьби з самодержавством
128
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
за землю і волю, а «не засобом заспокоєння народного гніву» [54,
арк. 1. зв.]. Спілчани засуджували діяльність лібералів у першій
Державній Думі за те, що вони висували ідею викупу землі, здій-
снення поступових заходів у вирішенні аграрної проблеми [54,
арк. 1. зв.]. Вони активно проводили пропаганду серед населення.
В своїх відозвах і листівках спілчани розміщували виборчі про-
грами, що стосувалися й вирішення аграрного питання. Так, діячі
Спілки продовжували обстоювати шлях муніципалізації землі, за-
лишаючи землю тільки дрібним власникам та селянам. Земля, за
їх вимогами, переходила без викупу у користування селян. Щодо
великих господарств, то пропонувалося залишати тільки ті, які
працюють ефективно, а інші — ліквідувати. «Сільські робітники,
як і міські, повинні працювати не більше 8 годин і все їх життя
повинно бути покращене відповідно їх вимогам» [55, арк. 2], —
зазначали спілчани. Однак для того, щоб вирішити усі ці спра-
ви Державна Дума повинна скликати Установчі Збори, які на
думку членів Спілки, є повновладною Державною Думою, тобто
такою, що самостійно має право приймати важливі рішення [51,
арк. 1. зв.]. В прокламаціях «До виборців від соціал-демократів»
та «Кого обирати в Державну Думу», члени УСДС закликали
селян голосувати за соціал-демократів тому, що вони боряться за
«землю і волю», вчать селян, як зменшити оренду, як збільшити
заробітну плату, несуть світло і розуміння в село [55, арк. 1].
Депутат другої Державної Думи від Спілки М. Вовчинський
в своїх спогадах зазначав, що основними формами роботи Спи-
чинського гуртка УСДС (на Київщині) було проведення сходок
та читання літератури [57, с. 82]. А під час проведення передви-
борчої кампанії спичинецькими спілчанами, разом з представни-
ками навколишніх містечок, було утворено «об’єднаний комітет».
«Завдання комітету полягали в керівництві передвиборчою кам-
па нією. Комітет виробив план як вести кампанію й встановив
також кому, які райони об’їжджати», — згадував М. Вовчинський
[57, с. 82]. Внаслідок активної роботи спілчан до Думи було обра-
но селян В. Сахно та М. Вовчинського. Загалом же на виборах до
другої Державної Думи Спілка провела кілька послів, які ввійшли
до складу соціал-демократичної фракції. Позиція їх щодо аграрного
питання знайшла своє відображення у виступі селя ни на В. Сахна.
Він вважав: «... щоб їм (селянам — Авт.) було дано землю і волю,
щоб всі казенні, кабінетські, удільні, панські і монастирські землі
були одібрані з примусом і без грошей» [58, с. 3].
Кінцевою метою своєї діяльності члени Спілки вбачали встанов-
лення соціалістичного ладу, який «визволить їх на завжди від гніту
дукарів-капіталістів» [35, с. 4]. При соціалізмі, на їх думку, «... земля
та господарства не будуть за панами — хай весь народ буде госпо-
дарем і по одному плану веде велике господарство, доб рими маши-
129
Політична історія
нами, самими найкращими способами» [59, арк. 1]. Запровадження
соціалізму можливо шляхом революції, яку слід проводити в два
етапи. «І початок цього кінця покладе робочий люд, коли він по-
вставши зробе політичну Революцію, щоб здобути порядкуваннє
народне. А це народне порядкування дасть йому волю злучитись й
з’єднатись, що довести до краю свій визвол, щоб зробити соціальну
Революцію» [44, с. 9], — зазначають члени УСДС.
Переворот 3 червня 1907 року призвів до запровадження
політичної реакції на українських землях, яка не могла обминути
Спілку. Після низки арештів припинилася діяльність Головного
Комітету УСДС, а до кінця року ліквідовано майже всі її місцеві
осередки.
Таким чином, Українська соціал-демократична спілка займала
вагоме місце серед політичних партій, що діяли в Наддніпрянській
Україні протягом 1905-1907 pp. Вона проводила активну робо-
ту серед сільського населення, особливо Правобережної України.
Членами цієї партії було розроблено власну програму перетворень
у аграрній сфері, яка тісно була пов’язана зі змінами в політич-
ному житті. Для захисту насущних інтересів сільських трударів
Спілка пропонувала мирні методи боротьби, серед яких провідне
місце відводили страйку. Вона передбачала встановлення демо-
кратичної республіки і передачу влади на місцях «селянським ко-
мітетам», які мали розглядати усі питання, в тому числі аграрне.
Спілчани висували ідею муніципалізації землі. Кінцевою метою
своєї діяльності члени УСДС вважали встановлення соціалізму,
який остаточно вирішить усі проблеми, в тому числі аграрну.
Список використаних джерел:
Дубінський В. А. Аграрне питання в програмних документах і відо-1.
звах РУП-УСДРП на початку ХХ століття / В. А. Дубінський //
Наукові праці Кам’янець-Подільського державного університету : іс-
торичні науки. — Кам’янець-Подільський : Оіюм, 2004. — Т. 13.
Дубінський В. А. УСДРП про шляхи розв’язання аграрного питан-2.
ня у між революційний період (1907-1917 рр.) / В. А. Дубінський
// Український селянин : збірник наукових праць : матеріали VII
Міжнародного симпозіуму з проблем аграрної історії, присвяченого
90-й річниці Української Держави гетьмана П. Скоропадського / [за
ред. А. Г. Морозова]. — Черкаси : Черкаський національний універ-
ситет імені Б. Хмельницького, 2008. — Вип. 11.
Феденко П. Український громадський рух у ХХ ст. : курс лекцій / П. 3.
Феденко. — Подєбради, 1934.
Головченко В. І. Від Самостійної України до Союзу Визволення 4.
України : нариси з історії української соціал-демократії початку
ХХ ст. / В. І. Головченко. — Харків : Майдан, 1996.
Касьянов Г. В. Українська інтелігенція на рубежі XIX-ХХ століть: 5.
соціально-політичний портрет / Г. В. Касьянов. — К. : Либідь, 1993.
130
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
Павко А. І. Політичні партії, організації в Україні: кінець ХІХ — по-6.
чаток ХХ ст.: зародження, еволюція, діяльність / А. І. Павко. — К. :
Іван Федоров, 1999.
Федьков О. М. Політичні партії і селянство в 1905-1907 роки (діяль-7.
ність партійних та непартійних організацій в селах Правобережної
України) : монографія / О. М. Федьков. — Кам’янець-Подільський :
Абетка-Нова, 2007.
Риш А. Очерки по истории Украинской социал-демократической 8.
«Спилки» / А. Риш. — Х., 1926.
Коллард Ю. Спогади юнацьких днів. 1897-1906. Українська сту-9.
дентська громада в Харкові і Революційна українська партія (РУП)
/ Ю. Коллард. — Торонто : Срібна Сурма, б. р.
Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні 10.
ХХ ст. : [пер. з англ.] / Б. Кравченко. — К. : Основи, 1997.
Гасло. — 1903. — Ч. 2. — Рік ІІ. — лютий.11.
Селянин. — 1904. — Ч. 18. — червень.12.
Селянин. — 1903. — Ч. 1. — січень.13.
Дядько Дмитро. (Оповідання). — Б. М., 1900.14.
Чи є тепер панщина? — К. : Видання РУП, 1901.15.
Наш голос. — 1911. — Ч. 6-8. — квітень-травень-червень.16.
Українське питання в Російській імперії (друга половина ХІХ — 17.
початок ХХ ст.) // В. Ф. Верстюк, В. М. Горобець, О. П. Толочко.
Україні і Росія в історичній ретроспективі : українські проекти в
Російській імперії : нариси в 3-х томах. — К. : Наукова думка, 2004.
— Т. 1.
Дорошенко В. Революційна Українська Партія. (РУП). (1900-18.
1915 рр.) : нарис історії української соціал-демократичної партії /
В. Дорошенко. — Львів-Київ : вид-во ЦК УСДРП, 1921.
Гермайзе О. Нарис з історії революційного руху в Україні / О. Гер-19.
майзе. — Б. м. : Книгоспілка, 1926. — Т. 1. Революційна Українська
партія (РУП).
Гасло. — 1902. — Ч. 11. — листопад.20.
Гасло. — 1903. — Ч. 2. — рік ІІ. — лютий.21.
Селянин. — 1903. — Ч. 8. — серпень.22.
Селянин. — 1903. — Ч. 7. — липень.23.
Селянин. — 1904. — Ч. 16. — квітень.24.
Ленін В. І. Аграрна програма російської соціал-демократії / В. І. Ленін 25.
// Повн. зібр. тв. — К. : Держполітвидав, 1970. — Т. 6.
Страйк и бойкот. — Б. М. : вид. РУП, 1904.26.
Селянин. — 1903. — Ч. 1. — січень.27.
Головченко В. У боротьбі за вільну Україну (політичний портрет 28.
Дмитра Антоновича) / В. Головченко // Київська старовина. — 2002.
— № 3.
Нарис програми української партії соціалістичної // Українські 29.
політичні партії кінця ХІХ — початку ХХ ст. : програмові і довід.
матеріали / [упоряд. В. Ф. Шевченко та ін.]. — К. : Консалтинг,
Фенікс, 1993.
Добра Новина. — 1903. — Ч. 3. — березень.30.
Добра Новина. — 1903. — Ч. 9-10. — вересень-жовтень.31.
131
Політична історія
Голобуцький О. Український політичний рух на Наддніпрянщині 32.
кінця ХІХ — початку ХХ століття : дослідження / О. Голобуцький,
В. Кулик. — К. : Смолоскип, 1996.
Гунчак Т. Україна перша половина XX століття. Норми політичної 33.
історії / Т. Гунчак. — К., 1993.
Слабченко М. Є. Матеріали до економіко-соціальної історії України 34.
(XIX ст.) / М. Є. Слабченко. — X., 1927. — Т. 2.
Правда. — червень-липень-серпень. — 1905. — Ч. 6-7-8.35.
Центральний державний історичний архів України у Києві (далі 36.
ЦДІА України) — Ф. 838. — Оп. 2. — Спр. 854. — Арк. 1.
Правда. — січень. — 1905. — Ч.1.37.
Правда. — лютий. — 1905. — Ч.2.38.
ЦДІА України. — Ф. 838. — Оп. 2. — Спр. 882. — Арк. 1.39.
ЦДІА України. — Ф. 838. — Спр. 858. — Арк. 1.40.
ЦДІА України. — Ф. 318. — Oп. 1. — Спр. 302. — Арк. 84.41.
ЦДІА України. — Ф.838. — Оп. 2. — Спр. 876. — Арк. 1 зв.42.
ЦДІА України. — Ф. 838. — Оп. 2. — Спр. 865. — Арк. 1 зв.43.
ЦДІА України. — Ф. 838. — Оп. 2. — Спр. 869. — Арк. 1 зв.44.
1905 рік у Києві та на Київщині // Збірник статей та спогадів / за 45.
ред. В. Манілова та Г. Маренка. — К., 1926.
Федьков О. М. «Знищити в селянському русі рису пугачовщини...» 46.
(політичні партії і Всеросійський Селянський Союз в Правобережній
Україні у 1905 році) // Наукові праці К-ПДПУ. — Кам’янець-
Подільський, 2002. — Т. 8(10).
ЦДІА України. — Ф. 838. — Оп. 2. — Спр. 875. — Арк. 1 зв.47.
ЦДІА України. — Ф. 838. — Спр. 863. — Арк. 1.48.
Правда. — березень. — 1905. — Ч. 3.49.
ЦДІА України. — Ф. 838. — Оп. 2. — Спр. 863. — Арк. 1.50.
ЦДІА України. — Ф. 838. — Оп. 2. — Спр. 879. — Арк. 1. зв.51.
ЦДІА України. — Ф. 838. — Оп. 2. — Спр. 853. — Арк. 1 зв.52.
ЦДІА України. — Ф. 838. — Оп. 2. — Спр. 856. — Арк. 1.53.
ЦДІА України. — Ф. 838. — Оп. 2. — Спр. 871. — Арк. 1 зв.54.
ЦДІА України. — Ф. 838. — Спр. 860. — Арк. 2.55.
ЦДІА України. — Ф. 838. — Спр. 862. — Арк. 1 зв.56.
1905 рік на Бердичівщині. Нариси і спомини. — Бердичів, 1926.57.
Рада. — 18 квітня 1907. — №91. 58.
ЦДІА України. — Ф. 838. — Оп. 2. — Спр. 859. — Арк. 1.59.
In the article the process of origin and becoming of the agrarian
programs of Ukrainian socialistic parties lights up in Ukraine. The
analysis of projects of the programs of RUP is carried out, USP and
USDS, their newspapers and brochures which were widespread the day
before and in the years of revolution 1905-1907
Key words: political party, agrarian question, Revolutionary
Ukrainian party (RUP), Ukrainian socialistic party (USP), Ukrainian
social democratic Union (USDS), peasantry, strike, agrarian terror,
socialism, peasant committee, municipalization of earth.
Отримано 07.03.2010
|