Основні чинники формування та рекрутування політичних еліт
У статті аналізуються основні чинники формування політичної еліти, розкриваються системи її формування та рекрутування. Розглянуто основні шляхи формування політичної еліти на сучасному етапі....
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
2010
|
| Schriftenreihe: | Збірник наукових праць "Політологічні студії" |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38787 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Основні чинники формування та рекрутування політичних еліт / В.Ю. Маркітантов // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2010. — Вип. 1. — С. 155-161. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-38787 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-387872012-11-23T12:10:40Z Основні чинники формування та рекрутування політичних еліт Маркітантов, В.Ю. Політичні актори У статті аналізуються основні чинники формування політичної еліти, розкриваються системи її формування та рекрутування. Розглянуто основні шляхи формування політичної еліти на сучасному етапі. In the article the main factors of political elite formation are analyzed, the systems of forming and recruiting are discovered. The main directions of political elite forming at the modern stage are discovered. 2010 Article Основні чинники формування та рекрутування політичних еліт / В.Ю. Маркітантов // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2010. — Вип. 1. — С. 155-161. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. XXXX-0103 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38787 323.39 uk Збірник наукових праць "Політологічні студії" Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Політичні актори Політичні актори |
| spellingShingle |
Політичні актори Політичні актори Маркітантов, В.Ю. Основні чинники формування та рекрутування політичних еліт Збірник наукових праць "Політологічні студії" |
| description |
У статті аналізуються основні чинники формування політичної еліти, розкриваються системи її формування та рекрутування. Розглянуто основні шляхи формування політичної еліти на сучасному етапі. |
| format |
Article |
| author |
Маркітантов, В.Ю. |
| author_facet |
Маркітантов, В.Ю. |
| author_sort |
Маркітантов, В.Ю. |
| title |
Основні чинники формування та рекрутування політичних еліт |
| title_short |
Основні чинники формування та рекрутування політичних еліт |
| title_full |
Основні чинники формування та рекрутування політичних еліт |
| title_fullStr |
Основні чинники формування та рекрутування політичних еліт |
| title_full_unstemmed |
Основні чинники формування та рекрутування політичних еліт |
| title_sort |
основні чинники формування та рекрутування політичних еліт |
| publisher |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Політичні актори |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38787 |
| citation_txt |
Основні чинники формування та рекрутування політичних еліт / В.Ю. Маркітантов // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2010. — Вип. 1. — С. 155-161. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| series |
Збірник наукових праць "Політологічні студії" |
| work_keys_str_mv |
AT markítantovvû osnovníčinnikiformuvannâtarekrutuvannâpolítičnihelít |
| first_indexed |
2025-07-03T20:39:33Z |
| last_indexed |
2025-07-03T20:39:33Z |
| _version_ |
1836659689486548992 |
| fulltext |
155
ПОЛітИЧНі АКтОРИ
УДК 323.39
В. Ю. Маркітантов
ОсНОВНі ЧИННИКИ ФОРмУВАННЯ тА РЕКРУтУВАННЯ
ПОЛітИЧНИХ ЕЛіт
У статті аналізуються основні чинники формування політич-
ної еліти, розкриваються системи її формування та рекрутування.
Розглянуто основні шляхи формування політичної еліти на сучас-
ному етапі.
Ключові слова: еліта, політична еліта, рекрутування еліти.
Сьогодні у дослідників немає сумніву щодо важливості ролі
еліт у розвитку людства. Беззаперечним є й факт надзвичайної
важливості впливу еліт у трансформаційному суспільстві, яким
сьогодні є українське. Трансформаційні процеси, що відбувають-
ся в сучасних умовах, значною мірою залежать від того, який
стан існує в політичній еліті. Адже саме на неї покладається ви-
роблення державної стратегії розвитку та прийняття доленосних
рішень у такий складний період.
Таким чином, вивчення процесу формування та рекрутуван-
ня політичних еліт є надзвичайно важливим, і отже, тема дослі-
дження є актуальною.
Метою статті є вивчення основних чинників та шляхів фор-
мування політичної еліти на сучасному етапі.
Виникнення елітистських теорій в українській політичній
думці пов’язують з іменами В. Липинського та Д. Донцова.
Починаючи з 90-х років ХХ століття проблемою еліт у віт-
чиз няній науці займалися В. Андрущенко, В. Бебик, Д. Видрін,
С. Вовканич, В. Журавський, Л. Козловська, А. Колодій, І. Ку рас,
Б. Кухта, О. Лазаренко, Н. Латигіна, М. Михальченко, С. На умкіна,
А. Пахарев, М. Пірен, В. Полохало, В. По туль ницький, В. Танчер,
В. Фесенко, В. Чорноволенко, С. Чукут, М. Шульга та ін.
Беззаперечним є факт залежності рівня якості політичної
еліти від принципів її формування та рекрутування.
Процес формування політичних еліт є досить тривалим і
вимірюється десятками років, навіть якщо для цього в державі
існують сприятливі умови. Як приклад можна навести Сполучені
Штати Америки, де процес формування еліти триває близько ста
© Маркітантов В. Ю., 2010
156
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
років. Торкаючись цього питання, А. Пахарєв виділяє існування
таких умов успішного формування політичних еліт: “стабільну
політичну обстановку, а також сформовані політичні традиції, со-
ціальне середовище, матеріальні та інформаційні засоби, освіту,
виховання, спеціальну підготовку і час” [10, с. 8].
На сучасному етапі до каналів формування та рекрутування
політичної еліти, тобто шляхів просування до вершини політичної
ієрархії, відносять державний апарат, органи місцевого управління,
політичні партії, армію, релігійні організації та систему освіти.
У США формування політичної еліти відбувається переваж-
но з представників ділових кіл, державних службовців, автори-
тетних учених, юристів та політологів; у Франції — з керівників
політичних партій та державних службовців; для колишнього
Радянського Союзу характерним було формування політичної
еліти з партійних функціонерів, комсомольської верхівки, госпо-
дарських керівників, військового генералітету, діячів культури,
науки, котрі досягли авторитету та продемонстрували свою лояль-
ність до системи [1, с. 64]. У деяких країнах Латинської Америки
та в Ізраїлі вагомим джерелом поповнення еліти є армія.
Відбору до еліти сприяє також і соціальна приналежність.
Так, у розвинутих країнах члени еліт зазвичай походять із сімей,
що пов’язані з політикою, — 60% мають або ж мали родичів в
уряді. Доступ до еліти вихідців з робітничого класу відбувається
головним чином через партії “лівих” сил [6, c. 339].
Роль політичних партій у формуванні вищих ешелонів вла-
ди є значною у парламентських режимах більшості західних
країн та країн третього світу. У розвинутих країнах та тих, що
розвиваються, значну роль важливого каналу формування та ре-
крутування еліт відіграє також бюрократія. Так, для західного
суспільства потрапляння до політичної еліти характерне через
позиціонування себе із політичною партією, профспілкою або
якоюсь іншою спілкою. Таким чином відбувається кар’єрний ріст
представника західноєвропейської політичної еліти. Як зазначає
А. Франке, входження до цієї групи з іншого елітного об’єднання
є нетиповим [12, c. 50-51]. На значній ролі партійної еліти як
основи у формуванні політичної еліти для більшості західноєв-
ропейських країн наголошує і М. Обушний [8, c. 144].
Говорячи про роль партій у формуванні політичної еліти,
не можна її виключати і у постсоціалістичних країнах Європи, в
тому числі і в Україні. Так, уже згадуваний нами М. Обушний
наголошує на формуванні політичної еліти у цих країнах з пред-
ставників політичних партій [8, c. 145], а О. Мясніков акцентує
увагу на визначальній ролі політичних партій та рухів у рекру-
туванні та висуванні нових політичних лідерів, у їх підтримці та
контролі за професійною діяльністю [5, c. 58]. Так, на початково-
157
Політичні актори
му етапі незалежного шляху нашої країни більшість політиків, на
нашу думку, для того, щоб потрапити до виборних органів різно-
го рівня, використовували свою позапартійність. Партійна при-
належність у пересічного мешканця асоціювалася з тією однією
партією, що беззаперечно домінувала в часи Радянського Союзу,
її непопулярністю і навіть забороною в перші роки. Але в подаль-
шому з використанням змішаної виборчої системи, а в останні
роки і пропорційної, можемо спостерігати дещо іншу картину.
Практично в усіх куточках світу значний вплив на просування
до політичної ієрархії має система освіти і, в першу чергу, якість
освіти, оскільки заняття політикою вимагає знання широкого кола
проблем. За результатами досліджень, 80% членів парламенту
та 96% державних посадових осіб мають університетську освіту,
в той час як частка людей із університетським дипломом серед
населення розвинутих країн (США, Велика Британія, Франція,
Німеччина та ін. — В.М.) становить лише 8% [6, c. 340]. До того
ж у Великій Британії та Франції, де освіта відіграє вирішальну
роль у доступі до політичної еліти, потрапляння до неї обумовлене
отриманням дипломів лише деяких університетів. Початкову лан-
ку у відборі становлять елітні, найпрестижніші школи цих країн.
Наступною сходинкою є відповідні вищі навчальні заклади.
Проблемами формування еліти цікавилися ще мислителі
стародавніх часів. На думку Конфуція, лише завдяки власним
зусиллям і характеру люди могли вивчитись, пройти три етапи
екзаменаційного відбору та потрапити до привілейованого стану
[9, c. 91-92]. Ні багатство, ні знатність не відкривали людині
шлях до цього.
Давньогрецький філософ Платон, поряд із стратифікацією сус-
пільства, розробив також систему поліпшення людської природи.
Ця система полягала у паруванні кращих чоловіків і жінок, діти
яких брались на виховання державою, після чого поповнювали про-
шарок філософів. З числа останніх і рекрутувались правителі.
Основні способи формування еліти були сформульовані ще
Г. Москою у вигляді демократичної і аристократичної тенден-
цій. Основним критерієм відбору до правлячої меншості, на його
думку, були бажані якості та здібності. Він не вважав підпоряд-
коване становище класу за перешкоду для потрапляння до еліти
кращих представників мас [16, c. 111].
Інший італійський соціолог В. Парето наголошував на не-
обхідності поповнення еліти здібними представниками нижчої
верст ви населення [14, c. 8].
Розглядаючи питання формування еліти, Д. Донцов заува-
жував, що джерелом цього має бути суворий відбір “кращих лю-
дей” з усіх верств суспільства. Протилежної думки дотримувався
Р. Міхельс, який вважав, що джерелом є управлінський апарат
158
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
організації, з якої і рекрутується еліта влади. Обґрунтовується ця
позиція тим, що еліта ніколи не поступається владою, а тільки, в
разі необхідності, — іншим елітам [16, c. 112].
На думку українського мислителя В. Липинського, справ-
жня політична еліта повинна утворюватись на основі продукую-
чих класів: “в селянстві, в робітництві, в культурнім працюючім
поміщицтві, в технічно творчім міщанстві” [11, c. 4].
Але, не зважаючи на це, автор виступає за такий механізм її
формування, за яким приналежність до еліти має визначати го-
лова держави — монарх. Таким чином, виступаючи за відкритість
політичної еліти, В. Липинський все-таки був прихильником ідеї
її замкненості.
Сучасна політична наука дещо по-іншому трактує спосо-
би формування еліти. Так, американський політолог Б. Рокмен
виділяє дві тенденції відбору еліт у сучасних демократичних
системах — гільдійну та антрепренерську [2, c. 86]. Для першої
характерні закритість, велика роль освіти, великий ступінь ін-
ституціоналізації процесу відбору, повільний шлях наверх, тен-
денція для відтворення найважливіших рис уже існуючої еліти.
Ця модель характерна для рекрутування бюрократичної еліти,
і переважає вона в країнах з авторитарним та тоталітарним ре-
жимами. Сильною стороною гільдійної системи рекрутування є
наступництво складу та збереження згоди всередині еліти, від-
кидання потенційних опозиціонерів та внутрішня стабільність. Її
мінуси — бюрократизм, конформізм, ускладненість просування
“вгору” талановитих і здібних людей, застійність та нездатність
реагувати на зміни ситуації та кризи.
Для антрепренерської тенденції характерні відкритість, формаль-
ні вимоги та невелика кількість інституціональних фільтрів, широке
коло селекторату, висока конкурентність відбору (модель характерна
для рекрутування політичної еліти в демократичних країнах).
Плюси антрепренерської системи полягають у тому, що цін-
ність здобувають обдаровані люди, вона є відкритою для нових
лідерів та нововведень, і в цілому еліти підконтрольні суспіль-
ству. До недоліків можна віднести високий ступінь ризику та
загрозу дестабілізації, небезпеку протиборства і розколу в еліті,
вірогідність вибору на керівну посаду не відповідального перед
суспільством професіонала, а демагога і популіста.
Але не варто забувати і про те, що навіть в умовах демо-
кратії поряд із елементами антрепренерської присутні елементи
гільдійної системи відбору.
У науковій літературі використовується низка понять, яки-
ми оперують при аналізі особливостей формування та функці-
онування політичних еліт. О. Гаман-Голутвіна, для прикладу,
наводить такі способи впливу: прямий, за яким особа бере без-
159
Політичні актори
посередню участь у прийнятті кінцевого рішення; непрямий (по-
бічний), при якому на особу, яка приймає кінцеве рішення, здій-
снюється номінальний вплив [3, c. 98].
У. Хоффман-Ланге наголошує на виникненні еліти переваж-
но з вузького прошарку суспільства, маючи на увазі тих, у кого
високий рівень освіти та досвід роботи в складних організаціях.
Після ж зміни режиму відбувається рекрутування членів нової
еліти з запасу, до якого входять представники, які досягли по-
мітних позицій при старому режимі [13, c. 51].
За словами О. Яременка та ін., формування еліти є “природ-
ним відбором суспільством найбільш цінних та необхідних для
його розвитку представників” [17, с. 123].
На думку Л. Шкляра, формування як еліти, так і контреліти
відбувається з протоеліти [4, с. 221-222]. Цей погляд не позбав-
лений сенсу, адже протоелітні групи, які складаються з тих самих
лідерів громадських організацій, урядовців, парламентських груп
і фракцій, керівників банків та ін., хоч і не завжди, але досягають
стадії перетворення в еліту.
Питання про рекрутування еліти є одним із найважливіших
в елітології. Політична еліта, на противагу професійній еліті, є
відкритою системою. Поповнюється вона за рахунок осіб різного
статусу (професійного, майнового, освітнього) [3, с. 100]. Але та-
кою (відкритою) вона, на нашу думку, є не завжди. Так, відкрита
система притаманна демократичному суспільству, де політична
еліта формується переважно шляхом обрання і менше — призна-
чається. Закриті ж системи існують відповідно у недемократич-
них суспільствах — авторитарному та тоталітарному, при яких
політична еліта в основному призначається.
Політичне рекрутування, на думку Г. Ашина, — це залучення
людей до активного політичного життя. Воно відбувається залеж-
но від політичної системи. Стабільні політичні системи характе-
ризуються рекрутуванням відповідно до розроблених процедур,
що полягає в періодичному оновленні складу еліти при залишенні
в значній мірі незмінної політичної структури. Нестабільні полі-
тичні системи характеризуються трансформацією або зміною еліт,
що призводить до виникнення численних вакансій, які, в свою
чергу, заповнюються з порушенням звичайних норм [2, с. 85].
Процедура рекрутування, згідно з Л. Шипіловим, є надзвичайно
важливою для політичної системи, адже від неї залежить або рів-
ність можливостей у доступі до влади, або обмеження чи навіть
цілковите позбавлення таких можливостей [15, с. 40].
Розрізняють два головних типи рекрутування еліт — закритий
і відкритий. Перший тип характеризується вузькістю соціальної
бази еліти, за яким всі елітні позиції зайняті ставлениками панів-
ного класу (цей тип характерний для авторитарних і тоталітарних
160
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
політичних режимів). За такого типу рекрутування до еліти по-
трапляють не найкращі та найдостойніші особистості, а люди, що
довели свою відданість чи то соціальній групі чи то конкретному
лідеру. Перешкода, яка створюється здібним особам з нижчих про-
шарків у прагненні зайняти елітні позиції, на думку Г. Ашина,
призводить до застою політичної системи, втрати здібностей до
ефективного управління і тим самим провокує створення контр-
еліти, що за своїм інтелектуальним розвитком переважає правлячу
[2, с. 86]. Відкритий же тип полягає у відборі, при якому вирі-
шальними є особисті якості людини та її досягнення.
О. Новакова говорить про три групи механізмів заповнення
вакансій в політичній еліті: наслідування, обрання та захоплення
влади. Відповідно до першої групи, особисті якості індивіда не
мають значення і поступаються родовим перевагам у потраплян-
ні до ієрархічної структури. Інша ж група механізмів, до яких
відносять голосування, призначення та змагання, навпаки, ґрун-
тується на відборі за індивідуальними якостями людини. Третю
групу дослідниця визначає як нелегітимний механізм відтворен-
ня ієрархії [7, с. 365-366].
Таким чином, розмаїття поглядів на шляхи формування та
рекрутування як національної, так і регіональної еліт дає можли-
вість виокремити найсуттєвіші з них — призначення, обрання та
захоплення влади.
Список використаних джерел:
Ашин Г. Правящая элита и общество // Свободная мысль. — 1993. 1.
— № 7. — С. 58-69.
Ашин Г. К. Формы рекрутирования политических элит // ОНС. — 2.
1998. — № 3. — С. 85-96.
Гаман-Голутвина О. В. Определение основных понятий элитологии 3.
// Полис. — 2000. — №3. — С. 97-103.
Еліта та соціальна зміна: матеріали “круглого стола” // Філософська 4.
і соціологічна думка. — 1996. — № 5-6. — С. 201-251.
Мясников О. В. Смена правящих еліт: “консолидация” или “вечная 5.
схватка”? // Полис. — 1993. — №1. — С. 52-60.
Мухаев Р. Т. Теория политики. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. — С. 339.6.
Новакова О. В. Відкритість політичної еліти як проблема модернізації 7.
суспільства // Еліти і цивілізаційні процеси формування націй. —
Т. 2. — К., 2006. — С. 361-369.
Обушний М. І. Політичні партії у формуванні національних еліт // 8.
Еліти і цивілізаційні процеси формування націй. — К., 2006. — Т. 2.
— С. 143-146.
Паутов А. А., Вернигорова Т. П. Элита и элитогенез. — М., 2000. — 126 с.9.
Пахарєв А. Політична еліта. Формальна? Справжня? // Віче. — 1997. 10.
— № 11. — С. 3-14.
Приходько С. М. Політичні аспекти теорії еліти в українській 11.
суспільно-політичній думці XX ст. — К.: Стилос, 1999. — 47 с.
161
Політичні актори
Роль еліт у трансформаційному суспільстві: Матеріали “круглого столу”. 12.
— К.: Національний інститут стратегічних досліджень, 2003 — 96 c.
Чорноволенко В., Іващенко О, Симончук О. Проблеми статусної 13.
легітимації політичних і господарських еліт сучасного українського
суспільства // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 1999. —
№ 4. — С. 5-28.
Хоффман-Ланге У. Элиты и демократизация: германский опыт // 14.
Социс. — 1996. — № 4. — С. 50-57.
Шипілов Л. Юридичне освоєння еліти. Еліта як інструмент та об’єкт 15.
соціального міфотворення // Молода нація. — К.: Смолоскип, 2000. —
С. 39-43.
Шкурат І. Роль виборів у формуванні національної і регіональних еліт // 16.
Актуальні проблеми державного управління: Збірник наукових праць Укр.
академії державного управління при Президентові України. Одеський фі-
ліал. — Одеса: Аспропринт, 1999. — Випуск II. — С. 111-118.
Яременко О., Медведєв Ю., Шалієв А., Щіченко О. Державно-17.
політична еліта Кіровоградщини // Актуальні проблеми державно-
го управління: Збірник наукових праць Укр. академії державного
управління при Президентові України. Одеський філіал. — Одеса:
Аспропринт, 1999. — Випуск II. — С. 119-123.
In the article the main factors of political elite formation are analyzed,
the systems of forming and recruiting are discovered. The main directions
of political elite forming at the modern stage are discovered.
Key words: elite, political elite, elite recruiting
Отримано 23.02.2010
УДК 323.15
М. О. Туник
“НАЦіОНАЛЬНА мЕНШИНА”: ПіДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ
Основна мета статті полягає в роз’ясненні поняття національної
меншини як суспільного явища. Здійснюється аналіз категорій ”на-
ціональна меншина”, ”національна група”, ”етнічна меншин”. Автор
зауважує, що у вітчизняній і світовій політичній літературі не існує
універсальної, сталої концепції національних меншин.
Ключові слова: національні меншини, національні групи, етнічні
групи, етнічні меншини.
Питання національних меншин для будь-якого суспільства
завжди залишається актуальним і потребує постійного вивчення
та аналізу. Однак відомо, що проблематика національних мен-
шин належить до особливо складних та дискусійних питань.
Найчастіше в цій сфері суперечності стосуються таких понять,
як визначення, типології, критерії визначення чисельності, стану
національної свідомості або ж суті відносин між державою про-
живання і національними меншинами. Усе це вказує на неодно-
рідність проблеми національних меншин.
© Туник М. О., 2010
|