Формування передумов соціально-політичних конфліктів в українському суспільстві періоду трансформації

У статті на основі емпіричних показників всеукраїнського моніторингового дослідження, проведеного в 1994-2004 рр. Інститутом соціології НАН України з’ясовуються і аналізуються групи факторів, що детермінували появу соціально-політичних конфліктів в сучасному українському суспільстві, зумовили їх при...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2011
Автор:	Білецька, Т.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України 2011
Назва видання:	Збірник наукових праць "Політологічні студії"
Теми:	Політична соціологія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38815
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Формування передумов соціально-політичних конфліктів в українському суспільстві періоду трансформації / Т.В. Білецька // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2011. — Вип. 2. — С. 215-227. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-38815
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-388152012-11-23T12:11:44Z Формування передумов соціально-політичних конфліктів в українському суспільстві періоду трансформації Білецька, Т.В. Політична соціологія У статті на основі емпіричних показників всеукраїнського моніторингового дослідження, проведеного в 1994-2004 рр. Інститутом соціології НАН України з’ясовуються і аналізуються групи факторів, що детермінували появу соціально-політичних конфліктів в сучасному українському суспільстві, зумовили їх природу та характер розвитку. The article empirical indicators nationwide monitoring study conducted in 1994-2004 in the Institute of Sociology of NAS of Ukraine researched and analyzed a group of factors that determinuvaly emergence of socio-political conflicts in modern Ukrainian society, led to their nature and character development. 2011 Article Формування передумов соціально-політичних конфліктів в українському суспільстві періоду трансформації / Т.В. Білецька // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2011. — Вип. 2. — С. 215-227. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. XXXX-0103 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38815 uk Збірник наукових праць "Політологічні студії" Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Політична соціологія Політична соціологія
spellingShingle	Політична соціологія Політична соціологія Білецька, Т.В. Формування передумов соціально-політичних конфліктів в українському суспільстві періоду трансформації Збірник наукових праць "Політологічні студії"
description	У статті на основі емпіричних показників всеукраїнського моніторингового дослідження, проведеного в 1994-2004 рр. Інститутом соціології НАН України з’ясовуються і аналізуються групи факторів, що детермінували появу соціально-політичних конфліктів в сучасному українському суспільстві, зумовили їх природу та характер розвитку.
format	Article
author	Білецька, Т.В.
author_facet	Білецька, Т.В.
author_sort	Білецька, Т.В.
title	Формування передумов соціально-політичних конфліктів в українському суспільстві періоду трансформації
title_short	Формування передумов соціально-політичних конфліктів в українському суспільстві періоду трансформації
title_full	Формування передумов соціально-політичних конфліктів в українському суспільстві періоду трансформації
title_fullStr	Формування передумов соціально-політичних конфліктів в українському суспільстві періоду трансформації
title_full_unstemmed	Формування передумов соціально-політичних конфліктів в українському суспільстві періоду трансформації
title_sort	формування передумов соціально-політичних конфліктів в українському суспільстві періоду трансформації
publisher	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Політична соціологія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/38815
citation_txt	Формування передумов соціально-політичних конфліктів в українському суспільстві періоду трансформації / Т.В. Білецька // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2011. — Вип. 2. — С. 215-227. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.
series	Збірник наукових праць "Політологічні студії"
work_keys_str_mv	AT bílecʹkatv formuvannâperedumovsocíalʹnopolítičnihkonflíktívvukraínsʹkomususpílʹstvíperíodutransformacíí
first_indexed	2025-07-03T20:43:12Z
last_indexed	2025-07-03T20:43:12Z
_version_	1836659931381497856
fulltext	215 Політична соціологія В. О. Скомаровський ; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. — К., 2005. — 20 с. Шейко О. С. Вічне та тимчасове у світі цінностей: молодіжний 11. аспект / О. С. Шейко // Нова парадигма : журнал наукових праць. — К., 2005. — Вип. 41. — С. 173-180. This article deals with the analysis of the nature, features, stages and conditions of the political socialization of personality as a means of self-responsible, socially active player in the politi- cal process with clearly defined interests and ideological orienta- tions. The attempt to prove that personality socialization in the modernization of the Ukrainian society and promotes the imple- mentation of political values on a national basis. Key words: socialization of personality, political values, politi- cal culture, political consciousness, national identity. Отримано 18.04.11 УДК 316.48(043.3) Т. В. Білецька ФОРмУВАННЯ ПЕРЕДУмОВ сОЦіАЛЬНО-ПОЛітИЧНИХ КОНФЛіКтіВ В УКРАЇНсЬКОмУ сУсПіЛЬстВі ПЕРіОДУ тРАНсФОРмАЦіЇ У статті на основі емпіричних показників всеукраїнсько- го моніторингового дослідження, проведеного в 1994-2004 рр. Інститутом соціології НАН України з’ясовуються і аналізуються групи факторів, що детермінували появу соціально-полі тич них конфліктів в сучасному українському суспільстві, зумовили їх природу та характер розвитку. Ключові слова: соціально-політичний конфлікт, ескалація конфлікту, аномія, соціальна напруженість, протестна актив- ність, політична ефективність. Соціально-політичні конфлікти є іманентними скла- до вими соціального-політичного розвитку українського суспільст ва впродовж усього періоду його незалежності. Без сумніву, змінювалися джерела, фактори їх появи, мотиви, характер взаємодії учасників. За цей час сформувалося своє- рідне конфліктогенне середовище, в якому навчилися спі- віснувати як політики, так і пересічні громадяни. Така тен- денція насторожує, адже у сприйнятті кожного із нас конф- лікт — явище деструктивне, наслідки якого здебільшого не- гативні. Водночас, вибудовуючи суспільство за принципами демократії, ми усвідомлюємо, що конфлікти є її обов’язковим компонентом. Не випадково на Заході давно вже стало аксіо- мою твердження про те, що свобода і демократія — це полі- тика існування в конфлікті, це безперервний конфлікт. © Білецька Т. В., 2011 216 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2 В силу складної природи соціально-політичних конф- ліктів відстежити усі фактори їх виникнення і можливу динаміку є не простим дослідницьким завданням. Тим не менш, саме від деталізованої і глибокої оцінки даного феномена залежить успіх у розробці методів ефективного управління і мінімізації їх деструктивних наслідків. Першим кроком на цьому шляху є визначення джерел соціально-політичної конфліктності, наявність яких прово- кує появу, оформлення латентної чи відкритої стадії кон- флікту, його розгортання та завершення. Наразі спробує- мо з’ясувати передумови появи соціально-політичних кон- фліктів, оперуючи при цьому певним набором показників, зокрема тих, що фіксують: рівень соціального самопочуття: соціальна тривожність, – аномічні настрої, рівень оптимізму-песимізму, адаптації населення до суспільних перетворень; описують процеси в політичній і економічній сферах: рі-– вень довіри до влади, політиків, політичних партій, гро- мадської активності, відчуття політичної ефективності, рівень соціальної напруженості; та показники, що фіксують рівень конфліктологічного – потенціалу в суспільстві: протестна активність, дистан- ційованість від участі в конфліктах. Аналізуючи соціальне самопочуття населення України, зауважимо, що за даними першого моніторингового опи- тування 1994 року, більшість населення відчувало серйоз- ні труднощі адаптації до нових політичних і соціально- економічних реалій, породжених процесами посттоталі- тарної трансформації. Подальші спостереження довели невпинне погіршення ситуації: від 1994 до 1998 року по- стійно знижувалися суб’єктивні оцінки рівня життя і еко- номічного становища людей. На цьому фоні відбулося та- кож зниження рівня підтримки населенням кардинальних напрямів ринкового реформування економіки, посилення недовіри демократичними політичним інститутам, органам законодавчої і виконавчої влади та протестних настроїв. Водночас в суспільстві зберігалася преважна підтримка стратегічного курсу на розбудову правової демократич- ної держави, хоча дедалі помітнішим було розчарування людей у можливості реалізації цього курсу в осяжній пер- спективі. Упродовж цих років давалися взнаки погіршен- ня соціального самопочуття і психологічного стану людей, зростання песимістичних настроїв, посилення соціальної відчуженості [7]. 217 Політична соціологія Перші ознаки зміни соціальної ситуації зафіксовано 1999 року, коли вперше за всі роки спостережень припи- нилося невпинне погіршення показників соціального само- почуття і ставлення людей до власного становища в сус- пільстві. З’явилися і ознаки поступової адаптації значної частини населення до нових соціальних реалій. так, зросла частка тих, кому вистачає уміння жити в нових суспільних умовах (з 13,4% у 1995 р. до 24,6% у 2004 р.) [15, с. 26]. І, хоча «уміння жити» — це надто загальна категорія, не мож- на не визнати того факту, що саме від цього вміння багато в чому залежить і ставлення до нових соціальних умов як нормального середовища соціальної самоорганізації, і при- йняття суспільного устрою як «свого», а не нав’язуваного «згори» чи насильно запроваджуваного, внаслідок при- йняття деструктивних політичних рішень. Коли суспільство стає для більшості людей своїм, його майбутнє набуває ви- значеності та конструктивної перспективи [5, с. 327]. Вітчизняні соціологи Є. Суїменко і Т. Єфременко ви- окремлюють три групи людей за рівнем адаптації до но- вих суспільних умов. Першу групу формують «прогресив- ні адаптанти» — ті, хто скористався перевагами ново- го інституційно-правового (або неправового) простору, і адаптація принесла їм більше придбань, ніж втрат. Таких в українському суспільстві нараховується від 35% до 50%, але ця група є досить неоднорідною. «Регресивні адаптанти» — в основному справляються із своїми проблемами, але ті способи розв’язання, пом’як- шен ня життєвих перешкод, якими вони оволоділи, дозво- ляють їм пристосовуватися до нових умов лише регресив- но, тобто з перевищенням «значущого мінуса» над сукуп- ним «значущим плюсом» (значущих втрат над значущими придбаннями). Таких в Україні від 20% до 30%. «Регресивні дезадаптанти» — у представників цьо- го типу в даний час відсутні надійні способи подолання (пом’якшення) життєвих проблем і труднощів, вони не зна- ють як жити в нових умовах і не мають певної життєвої стратегії, тобто «пливуть за течією», таких в Україні близь- ко 20% [12, с. 278-279]. Менше стало й тих, кому доводилося втрачати соціаль- ний оптимізм і надію на поліпшення ситуації у країні: з 25% у 1994 р. до 32% у 2003 р. Той факт, що до 2003 року істотно зменшилася частка людей, котрі цілковито втрати- ли соціальний оптимізм, є свідченням позитивних зрушень у масових настроях. Стан безнадійності, характерний для першого етапу пострадянських трансформацій, поступово 218 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2 стає менш поширеним. Так, якщо у 1994 році зазначали, що впродовж останнього року їм доводилося «зневіритися у власних силах такою мірою, що буквально нічого не хоті- лося робити» — 19% громадян України (у 1998 р. — 22%), у 2003-му році остаточно зневірених у власних силах ви- явилося лише 12% [7]. На соціальному рівні можемо також фіксувати змен- шення поширеності аномічних настроїв і поступове від- новлення групових ідентичностей. Функцію останніх ви- конує, насамперед, громадянська ідентичність, яка є основою формування загальнонаціональної ідентичності. Вона, на думку О. Злобіної та О. Рєзніка, перебуває ще в процесі становлення, триває її внутрішня структурація. При цьому, не зважаючи на збільшення кількості тих, хто гордиться, що є громадянином України (37,7% у 2004 р.), громадянська ідентифікація поки що виконує консоліда- ційну функцію не в повному обсязі, оскільки не об’єднує різні ідентичності у групі «ми» через протиставлення групі «вони» [8, с. 178-179]. Разом із тим песимістичні настрої залишаються домі- нуючими в масовій свідомості і зумовлюють поширеність соціальних страхів і побоювань щодо майбутнього, наслід- ком чого стало послаблення соціальності і колективності. При цьому головними ресурсами виживання залиша- ються персональні мережі взаємодії, оскільки тільки зна- йомі і близькі викликають довіру та почуття захищеності. Так, за даними моніторингових досліджень Інституту со- ціології НАН України 1994-2004 рр., найбільше люди дові- ряють сім’ям та родичам, колегам по роботі, співвітчизни- кам. Однією із особливостей змін в масовій свідомості стало формування такої риси як інтернальність — готовність від- повідати за себе, не розраховуючи на владу та інші обста- вини. В силу суб’єктивних і об’єктивних факторів, основна частина населення перебуває у постійному пошуку покра- щити своє становище. У зв’язку із цим, вони демонструють неабияку активність в облаштуванні власного життя. Так, за останні роки збільшилася частка тих, хто вважає, що його життя здебільшого залежить від нього самого, а не зо- внішніх обставин (з 19,2% у 1994 р. до 22,3% у 2004 р.). А от щодо майбутнього держави, у населення досить супер- ечливі почуття від надії (58,8%) до тривоги (47%), страху (22,8%) та розгубленості (19,6%) [15]. Більш оптимістичним оцінкам, стоять на заваді іноді непомірно високі очікування самих громадян. Як слушно відзначає Є. Головаха, в країні, яка тривалий час живе за 219 Політична соціологія законами екстремальної трансформації, не менш екстре- мальними є і очікування, останні досить рідко узгоджуються з реальними ресурсами, створюється ситуація, коли людина здатна об’єктивно оцінити чужих людей, а не себе [3, с. 4]. Послаблення соціальної структури і руйнування звичних соціальних зв’язків призвели до втрати довіри між людьми і дефіциту соціальності, зниження рівня соціального само- почуття. Аналіз структури соціальних благ, недостатність яких знижує рівень соціального самопочуття, засвідчує, що сьогодні більшості людей (більш як 2/3 населення України) не вистачає благ, що відповідають цінностям середнього класу: стабільності в суспільстві та соціальних гарантій, що забезпечують упевненість в завтрашньому дні (заощаджень, державного захисту від зниження рівня життя, дотримання чинних законів, екологічної безпеки тощо). Негативна динаміка соціального самопочуття пов’я за- на також із зниженням можливостей задоволення нагаль- них потреб у національній безпеці та забезпеченням якості життя. При цьому понад усе громадяни сьогодні бояться: зростання цін (75,2%), безробіття (67,9%), невиплат зарп- лат та пенсій (56,5%) [15, с. 30]. Вітчизняний соціолог ю. Саєнко слушно зауважує, що поштовхом до суспільних змін завжди є соціальна енергія, яка зароджується у свідомості громадян. Якщо відповід- ні зміни у свідомості відсутні, тобто не сформовані чіткі цілі, не поставлені завдання, не знайдено методи та засо- би (програми їх розвитку), і, якщо не вистачає впевненос- ті у вирішенні цих задач, тоді процеси реформування чи трансформування в державі, влада лише імітує [10, с.133]. Єдиний шлях підвищення рівня соціальної довіри, подолан- ня аномічної деморалізованості, можливий, на наш погляд, лише за умов послідовного переходу від контролю держави над суспільством та особою до контролю громадянського суспільства за роботою державного апарату. За таких умов держава з усіма її інституціями почне набувати легітим- ного статусу. Наразі, суперечлива соціально-політична, не- стабільна економічна ситуації, наявність низької громад- ської активності, відсутність мережі дієвих громадських організацій стоять на заваді легітимізації влади. Отже, аналіз показників, що фіксують рівень соціаль- ного самопочуття, дозволяють зробити висновки щодо по- ліпшення оцінок населенням соціальної ситуації та влас- них адаптивних ресурсів. Дещо іншими є показники, що фіксують процеси в політичній і економічній сферах (рі- вень довіри до влади, політичних партій, політиків, гро- 220 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2 мадської активності, політичної ефективності, соціальної напруженості). Особливо низькими є показники рівня політичної ефек- тивності, усвідомлення індивідом своєї спроможності діяти і впливати на політичні процеси [13, с. 39]. Дане поняття складається з двох компонентів: політичної ефективності і системної відповідальності, тобто особистої спроможності громадян впливати на прийняття політичних рішень (вну- трішня політична ефективність) і відповідальність влади перед громадянами (зовнішня політична ефективність). Зовнішню політичну ефективність можливо відстежити через такі показники, як: рівень довіри до основних інсти- тутів влади, участь у голосуванні, членство в політичних партіях, громадських організаціях, інтерес до політики за- галом. Відповідно, внутрішня політична ефективність оці- нюється через показники усвідомлення можливості впливу на політику з боку пересічних громадян, їх відношення до демократії та незалежності України. Проаналізуємо окре- мі з них. Як засвідчують дані моніторингових досліджень Інституту соціології НАН України 1994-2004 рр., зменши- лася кількість людей, яких зовсім не цікавить політика і зросла майже вдвічі кількість, тих що дуже цікавляться нею. Так, у 1994 р. байдужих до політики було 27,2%, у порівнянні з 2004р. — 20,8%, та майже на 7% у порівнян- ні з 1994-2004 рр. зросла кількість тих, хто дуже або до певною міри цікавиться політикою. Показники щодо рівня довіри найвищим державним інституціям виглядають не так оптимістично і залишаються вкрай низькими: рівень довіри до Президента впродовж десяти років з 1994-2004 рр. фіксувався в середньому на позначці 2,3%, відповідно, Верховної Ради — 2,2%, Уряду — 2,3%. Громадяни відстоюють позиції поглиблення процесів демократизації, при цьому більшість із них усвідомлюють, що демократія у нас, на жаль, поки що формальна за ста- тусом, і єдиними дієвими засобами впливу на владу з боку пересічних людей є електоральний вплив, участь у мітингах та демонстраціях. В силу цього не дивним є факт досить високих показників участі населення у виборах, а ось щодо членства в партіях та інших громадських організаціях, то більше 90% українців не належать до жодної із них. Аналізуючи рівень внутрішньої політичної ефективнос- ті, зауважимо, що він є значно нижчим від зовнішнього. Переважна більшість громадян не володіє почуттям особис- тої ефективності на вищому політичному рівні, вони також усвідомлюють, що влада ігнорує їх інтереси і позиції. Так, 221 Політична соціологія упродовж 1994-2004 рр. збільшилася частка тих, хто вва- жає, що нічого не змогли б зробити проти рішення уряду України, яке утискає їх законні права та інтереси (65,1% у 1994 р., відповідно 70,7% у 2003, 69,0% у 2004 р.). Дещо ближчим є зв’язок громадян з місцевою владою, але кількість тих, хто не відчуває за собою можливості сут- тєвого впливу на неї залишається досить високою (56,1% у 1994 р., відповідно, 54,9% у 2004 р.). Водночас суттєво змінилися показники захищеності населення від свавілля влади, чиновників. Якщо у 1994 р. 45,7% громадян фік- сували значне погіршення дії механізмів захисту від зло- вживань влади і чиновництва, то у 2004 р. цей показник зупинився на позначці 16,3%. Оцінка емпіричних даних дозволяє зробити висновок, що домінуючим у суспільстві є зовнішній рівень політичної ефективності. Усвідомлюючи відсутність механізмів, які б забезпечили можливість сут- тєвого впливу на суспільно-політичні процеси, населення демонструє вкрай низьку зацікавленість та бажання брати у них участь через активне членство в політичних партіях, громадських організаціях. На цьому фоні зростає рівень політичної апатії гро- мадян, формування якої здійснюється на двох рівнях: зо- внішньому (відмова населення від участі у виборах, мітин- гах демонстраціях) і внутрішньому (свідомий вибір насе- ленням того чи іншого шляху суспільного розвитку, тих чи інших життєво важливих цінностей і позицій). Моніторингові дослідження останніх років фіксують суттєве зростання песимістичних настроїв щодо поточної і майбутньої політичної ситуації. Так, оцінюючи політичну обстановку в Україні, більшість громадян (84,3% у 1998 р.; 66,6% у 2004 р.) визначають її як напружену чи критичну. При цьому збільшилася частка тих, хто вважає, що остан- нім часом погіршилися можливості для реалізації політич- них свобод (18,6% у 1995 р., 27,5% у 2004 р.) та мінімізу- валися можливості громадян вільно висловлювати свої по- літичні погляди (14,7% у 1994 р., 21,1% у 2004 р.). Отож, основними чинниками політичної свідомості українського суспільства, які задають вектори її розви- тку, є недовіра громадян до влади і її інституцій, зневіра у можливості забезпечення цією владою прав і свобод грома- дян та, водночас, готовність самостійно визначати власну долю, прагнення до політичної толерантності [14, с. 14]. Одним із показників, що характеризує процеси в по- літичній і економічній сферах є соціальна напруженість (СН). Останню ми визначаємо як стан потенційного кон- 222 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2 флікту у взаєминах між різними суб’єктами політичного життя, який характеризується зростанням протистояння між ними, в результаті чого виникає ситуація, при якій формується готовність одного чи декількох суб’єктів проти- стояння відстоювати в легітимних і нелегітимних формах свої життєво важливі інтереси, цінності, права [2, с. 341]. На наш погляд, СН як специфічне соціальне явище, не співпадає з соціально-політичним конфліктом, а пере- дує йому, є латентною стадією чи одним із факторів його появи. Вітчизняним соціологом Н. Паніною була запропо- нована методика побудови інтегральних показників СН на основі результатів опитування різних категорій населення відносно їх готовності до участі/неучасті в тих чи інших формах протесту. На основі чого були сформовані наступні показники СН: – «Інтегральний індекс дестабілізаційності протестних установок населення», що вираховується як середнє зна- чення (mean) сукупності акцій протесту, в яких населення висловило намір брати участь, із врахуванням дестабіліза- ційного коефіцієнта кожної акції; – «Загальний рівень дестабілізаційності протестних установок населення», що представляє собою процент руй- нування цих установок. Інтегральне значення даного по- казника дозволяє визначити місце суб’єкта соціальної на- пруженості (в даному випадку дорослого населення України в цілому) на шкалі від 0 до 100%, де 0% означає, що жодна людина не збирається брати участь в будь-якій акції про- тесту, а 100% — що все населення збирається брати участь практично в кожній акції протесту: від особистого звер- нення до чиновника із скаргою аж до участі у незаконних озброєних формуваннях [6, с. 36-37]. Аналізуючи загальні показники розвитку СН, можемо зауважити, що впродовж 1994-1997 рр. її загальний рівень практично не змінювався. Однак у 1998 і 2001 рр. зафік- совано статистично значиме підвищення загального рівня і міри соціальної напруженості — економічна дестабіліза- ція, проведення акцій «Україна без Кучми», на підтримку розслідувань вбивства журналіста Г. Гонгадзе. Проте уже з 2002 р. знову фіксується поступове зменшення рівня со- ціальної напруженості, а в 2004 р. значення інтегрально- го індексу дестабілізаційності знизилося взагалі до рівня 1995-1996 рр. Високий рівень СН може зберігатися в масовій свідо- мості достатньо довго і може проявлятися в тривожності, 223 Політична соціологія агресії, прагненні «зняти» емоційну напругу в сімейних і міжособистісних конфліктах, та лише, за наявності певних стимулюючих факторів, перерости у відкриті форми соці- ального протесту. Це стає можливим, коли інтенсивність змін СН на будь-якому рівні суспільного розвитку переви- щує певну міру адаптативних і захисних ресурсів соціуму та посилення рівня конфліктного потенціалу. Даний показ- ник характеризує ступінь ймовірної реалізації в найближ- чому майбутньому соціальних конфліктів у формі реально можливого протистояння різних соціальних суб’єктів [4, с. 53]. Його специфіку можемо відстежити шляхом аналі- зу рівня протестної активності (найзагальніші протестні настрої, конкретні протестні настрої, установки щодо го- товності взяти участь в масових демонстраціях) та рівня конф ліктофобії (дистанційованість від участі у конфлікті). Однією із складових протестного потенціалу суспільства є протестна готовність (ПР), яку ми визначаємо як бажання людей брати участь в акціях протесту (так звана мобілізаційна готовність), її формують певні навики і стереотипи протест- ної поведінки та досвід протестної боротьби (протестна ак- тивність — ПА). Для більш повного аналізу особливостей фор- мування і динаміки соціального протесту М. Слюсаревський пропонує ввести поняття протестної мобілізації (ПМ), яку ви- значає як структурно-функціональну єдність протестного по- тенціалу і протестної активності [11, с.11]. І якщо соціально-політична напруженість є потенціа- лом для формування соціально-політичних конфліктів, то політична мобілізація зазвичай, виступає їх тригерами, тобто прискорюючими факторами, які провокують пере- хід конфлікту із латентної стадії у маніфестну. Політична мобілізація на різних етапах розвитку сус- пільства, під дією різних форм може зазнавати певних трансформацій. Так, внаслідок ентропійних процесів чи формування в суспільстві абсолютно іншої макросоціаль- ної ситуації політична мобілізація просто вичерпує себе і змінюється на протестну демобілізацію, яка іноді супрово- джується суспільною депресією. Іншим варіантом може бути перетворення, за наявності певних умов перманентних протестних акцій на інституціо- налізовані, структурно оформлені протестні рухи, які в свою чергу ініціюють і пришвидшують процеси утворення опо- зиційних політичних партій, альтернативних громадських організацій, профспілок. На Заході сьогодні досить популяр- ною є парадигма, згідно з якою демократичне суспільство, що динамічно розвивається в інтересах свого подальшого 224 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2 розвитку та недопущення дезінтеграції, має не протидіяти таким рухам, а залучати їх до політичної сфери. Нарешті третій варіант можливих трансформацій про- тестної мобілізації — це перехід найактивніших протестан- тів чи найбільш непримиренних носіїв протестних настроїв до протестного способу життя. Такий перехід здійснюється за умов придушення в країні протестів з боку влади, зве- дення до мінімуму або взагалі недопущення інституціона- лізації протестних рухів [11. с. 16-17]. Сьогодні в Україні ми можемо фіксувати певні ознаки не стільки протестної мобілізації населення, скільки прак- тикування значною його частиною саме протестного спо- собу життя (відмова від економічної активності, ухиляння від сплати податків, протестний спосіб голосування на ви- борах тощо). Тим не менш, якщо акції протесту і мають місце, їх наслідки є переважно деструктивними, оскільки в умовах трансформаційних змін в суспільстві істотно посла- блені механізми соціального контролю, і влада, що зазви- чай декларує демократичні принципи управління, часто виявляється не готовою до регуляції конфліктів, що назрі- вають, оскільки звичні механізми зруйновані, а нові поки що не створені. У дослідженнях соціального протесту досить розпо- всюдженими і стійкими є уявлення про пряму залежність між високим рівнем невдоволення політикою влади з боку населення, низьким рівнем його участі в інституціоналізо- ваних формах політичного життя і зростанням стихійних форм масової участі в політичних процесах. В контексті цього важливо зафіксувати міру готовності населення до участі в різних формах протесту — від легітимних (санкці- оновані мітинги, демонстрації, страйки, відмова від вико- нання рішень адміністрації, органів влади) до незаконних дій, що дестабілізують політичну і економічну ситуацію (не- санкціоновані мітинги та демонстрації, блокування руху на дорогах та залізницях, вуличні заворушення, створення незалежних від Президента та уряду збройних формувань). Як засвідчують дані моніторингових досліджень Інституту соціології НАН України, за період 1994–2004 рр. в державі суттєво змінилися показники поширення найбільш загаль- них протестних настроїв, пов’я за них з тим, що мир, спокій та порядок в країні є цінностями, заради яких можна тер- піти певні матеріальні труднощі. Впродовж 1994–2004 рр. частка людей, які готові ці- ною матеріальних труднощів зберігати мир, спокій та по- рядок в країні, дедалі зменшується. Якщо в 1994 році при- 225 Політична соціологія хильники збереження миру помітно переважали над при- хильниками активного протесту (відповідно 43,8% проти 22,7%), то в подальші роки це співвідношення змінюєть- ся у сторону тих, хто готовий виступати проти погіршен- ня умов життя (у 2004 р. відповідно 34,2% проти 42,1%). Тобто, можемо фіксувати зростання психологічного потен- ціалу деструктивного соціального протесту. Цілком закономірним є питання, чому за умов поси- лення потенціалу протесту ми не фіксуємо збільшення по- казників актуальної готовності населення брати участь в акціях протесту? Дані засвідчують, що впродовж 1998– 2004 рр. на 13% збільшилася частка тих, хто не готовий брати особисту участь у акціях протесту. Є. Головаха і Н. Паніна слушно зауважують з цього приводу, що пере- розподілу психологічного потенціалу в актуальну готовність до дій перешкоджає характерна для населення України в цілому і достатньо стабільна підтримка здебільшого легі- тимних методів соціального протесту [6, с. 33]. Зауважимо, що рівень динаміки протестного потенціа- лу не завжди можна пояснити виключно зростанням рівня соціального невдоволення. Показники останнього, в межах сучасного українського суспільства, є досить високими, вод- ночас протести, якщо і мають місце, носять здебільшого ло- кальний, стихійний характер. Усталеною є думка з приводу цього, що рівень протестної мобілізації, яка формується на основі протестної активності і протестного потенціалу сус- пільства, напряму залежить від стану економічної ситуації, і чим гіршою вона є, тим ймовірніше вищими є показники рівня протестної мобілізації населення. Спробуємо із цим не погодитися і зауважимо, що зростання протестної актив- ності, на наш погляд, зумовлене швидше політичними, а не економічними чинниками. Наше суспільство неодноразово переживало серйозні економічні «перепади», але при цьому, за виключенням акцій 1993 р., з приводу вимог щодо ви- плати заборгованості по зарплатам, всеукраїнських масш- табних протестів не відбулося. Пояснення цього ми вбача- ємо у наступному: коли економічна ситуація є критичною чи перманентно нестабільною, люди перебувають в стані певного шоку, який стимулює їх до пошуку власних варі- антів виходу із складних життєвих обставин, а не сприяє зростанню їх протестної активності. До того ж принципове безсилля усіх форм протестних акцій, які можна спостері- гати сьогодні, визначається не випадковими моментами, а їх недостатньою структурованістю. Ні суспільні потрясіння, ні політичні колізії і інтриги не призвели до формування 226 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2 стійких політичних сил, незалежних від вертикалі влади елі- тарних структур, суверенності людини по відношенню до влади. Суспільство не далеко пішло від зразків механічної «монолітності», яка підтримувала абсолютну владу і дозволя- ла собою маніпулювати. За таких обставин, жодний протест не може бути ефективний, якщо він не артикульований і не базується на певній структурі сформованих суспільних ін- тересів, груп, інститутів. І допоки ця ситуація не зміниться принципово, соціальний протест буде підкріплювати ресур- си соціального терпіння [9, с. 7]. Дані засвідчують, що за період 1994–2004 рр. суттєво зріс рівень конфліктофобії населення — його дистанційо- ваності, небажання брати участь у конфліктах (35,4% у 1998 р., 48,2% в 2004 р.), при цьому громадяни більш чіт- кіше визначають свої позиції по відношенню до участі/не участі у акціях протесту (29,1% у 1998 р., 23,7% у 2004 р.). Ці показники засвідчують, що населення стало більш роз- бірливим і не прагне за будь-що брати участь в акціях про- тесту, водночас не готове зайняти пасивну позицію. Отже, умовами, що визначили високий рівень конфлік- тності в сучасному українському суспільстві стали процеси його системної трансформації. Останні в свою чергу зумо- вили серйозні зміни в усіх сферах життя соціуму, нашару- вання і взаємовплив яких і стали основою для розгортання соціально-політичних конфліктів. Список використаних джерел: Білецька Т. В. Протестний потенціал сучасного українського 1. суспільства: особливості теоретичного та емпіричного ана- лізу / Т. В. Білецька // Мультиверсум. Філософський альма- нах. — 2008. — Вип. 66. — С. 241-251. Білецька Т. В. Соціальна напруженість: особливості вимірю-2. вання та дина мі ка розвитку в сучасному українському сус- пільстві / Т. В. Білецька // Збірник наукових праць ДонДУУ: «Соціологія управління». — Серія «Спе ціаль ні та галузеві соціо- логії». — Т. VIII. — Вип. 3 (80). — Донецьк : Вебер (Донецька філія), 2007. — С. 340-345. Головаха Е. И. Новая украинская мифология / Е. И. Головаха // 3. День. — № 49. — 22 березня 2005. — С. 4. Головаха Є. І. Суспільство, що трансформується. Досвід соціо-4. ло гічного моніторингу в Україні / Є. І. Головаха — К. : Наук. думка, 1997. — 156 с. Головаха Є. Динаміка соціального самопочуття населен-5. ня України / Є. Головаха, Н. Паніна // Україна — 2002. Моніторинг соціальних змін / за ред. д.е.н. В. Ворони, д.соц.н. М. Шульги. — К. : Інститут соціології НАН України, 2002. — С. 320-327. 227 Політична соціологія Головаха Е. И. Потенциал протеста украинского общества / 6. Е. Го ло ваха, Н. Панина // Социс. — 1999. — № 10. — С. 31-40. Звіт Інституту соціології НАН України за 2003 р. — 81 арк.7. Злобіна О. Громадянський простір України: ступінь іденти-8. фі кації та чинники консолідації / Олена Злобіна, Олександр Рєзнік // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2006. — № 2. — С. 177-194. Левада ю. Человек недовольный: протест и терпение / 9. ю. Левада // Мониторинг общественного мнения. — Декабрь 1999. — № 6 (44). — С. 7-13. Саєнко ю. Україна: динаміка змін у суспільній свідомості / 10. ю. Саєнко // Універсум. — 2004. — № 10-12. — С. 133-135. Слюсаревський М. М. Про деякі гносеологічні умови достовір-11. ності та прогностичної значущості соціально-психологічних досліджень (на прикладі вивчення зв’язку соціальної напру- женості із соціальним протестом) / М. М. Слюсаревський // Наукові студії із соціальної та політичної психології : зб. ста- тей / АПН України, Ін-т соціальної та політичної психології ; Редкол.: С. Д. Максименко, М. М. Слюсаревський та ін. — К. : ТОВ «Міленіум», 2003. — Вип. 7 (10). — С. 3-22. Панькова О. В. Особливості соціальної адаптації особистості і 12. населення в умовах соціально-економічної кризи / О. В. Пань- кова // Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управ- ління : зб. наукових праць ДонДУУ. — Т. Х. — Вип. «Соціологія державного управління». — Серія «Спеціальні та галузеві со- ціології». — Донецьк : ДонДУУ, 2009. — С. 275-281. Политическая культура населения Украины. Результаты соци-13. ологических исследований / Е. Головаха, Н. Панина, ю. Па- хомов, Н. Чурилов — К. : Наук. думка. — 1993. — 134 с. Політична культура та проблеми громадянської освіти в 14. Україні. Аналітичний звіт / І. Жадан, С. Кисельов, О. Кисельова, С. Рябов. — К. : Тандем, 2004. — 80 с. Українське суспільство 1994-2004. Соціологічний моніто-15. ринг / за ред. Н. Паніної. — К. : Заповіт, 2005. — 64 с. The article empirical indicators nationwide monitoring study conducted in 1994-2004 in the Institute of Sociology of NAS of Ukraine researched and analyzed a group of factors that de- terminuvaly emergence of socio-political conflicts in modern Ukrainian society, led to their nature and character development. Key words: socio-political conflict, the escalation of the con- flict, anomie, social tension, protest activity, political effective- ness. Отримано 22.04.11

Формування передумов соціально-політичних конфліктів в українському суспільстві періоду трансформації

Репозитарії

Схожі ресурси