Особливості та шляхи рецепції леонінських віршів-епітафій в українських поетиках та риториках ХVІІ-ХVІІІ ст.
У статті розглядається рецепція епітафій - леонінських віршів в українських барокових трактатах словесності. Встановлюються можливі шляхи рецепції: західноєвропейські поетики та риторики, антології, інколи хронологічно більш ранні українські трактати, перебування українських учених у Римі тощо. Сере...
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
2011
|
| Schriftenreihe: | Сiверянський лiтопис |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/39144 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Особливості та шляхи рецепції леонінських віршів-епітафій в українських поетиках та риториках ХVІІ-ХVІІІ ст. / О. Циганок // Сiверянський лiтопис. — 2011. — № 4. — С. 27-32. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-39144 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-391442013-02-13T02:43:46Z Особливості та шляхи рецепції леонінських віршів-епітафій в українських поетиках та риториках ХVІІ-ХVІІІ ст. Циганок, О. У глиб віків У статті розглядається рецепція епітафій - леонінських віршів в українських барокових трактатах словесності. Встановлюються можливі шляхи рецепції: західноєвропейські поетики та риторики, антології, інколи хронологічно більш ранні українські трактати, перебування українських учених у Римі тощо. Середньовічні тексти – одне із джерел давньої української епітафії. В статье рассматривается рецепция эпитафий – леонинских стихов в украинских барочных трактатах словесности. Устанавливаются возможные пути рецепции: западноевропейские поэтики и риторики, антологии, иногда хронологически более ранние украинские трактаты, пребывание украинских ученых в Риме и т.д. Средневековые тексты – один из источников древней украинской эпитафии. The article deals with the reception of the epitaphs in Leonine verse in Ukrainian baroque literary treatises. Possible sources are established: Western poetics and rhetorics, anthologies, sometimes chronologically earlier Ukrainian treatises, the stay of Ukrainian scientists in Rome etc. Medieval texts are one of the sources of ancient Ukrainian epitaph. 2011 Article Особливості та шляхи рецепції леонінських віршів-епітафій в українських поетиках та риториках ХVІІ-ХVІІІ ст. / О. Циганок // Сiверянський лiтопис. — 2011. — № 4. — С. 27-32. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. XXXX-0055 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/39144 821.161.2 uk Сiверянський лiтопис Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
У глиб віків У глиб віків |
| spellingShingle |
У глиб віків У глиб віків Циганок, О. Особливості та шляхи рецепції леонінських віршів-епітафій в українських поетиках та риториках ХVІІ-ХVІІІ ст. Сiверянський лiтопис |
| description |
У статті розглядається рецепція епітафій - леонінських віршів в українських барокових трактатах словесності. Встановлюються можливі шляхи рецепції: західноєвропейські поетики та риторики, антології, інколи хронологічно більш ранні українські трактати, перебування українських учених у Римі тощо. Середньовічні тексти – одне із джерел давньої української епітафії. |
| format |
Article |
| author |
Циганок, О. |
| author_facet |
Циганок, О. |
| author_sort |
Циганок, О. |
| title |
Особливості та шляхи рецепції леонінських віршів-епітафій в українських поетиках та риториках ХVІІ-ХVІІІ ст. |
| title_short |
Особливості та шляхи рецепції леонінських віршів-епітафій в українських поетиках та риториках ХVІІ-ХVІІІ ст. |
| title_full |
Особливості та шляхи рецепції леонінських віршів-епітафій в українських поетиках та риториках ХVІІ-ХVІІІ ст. |
| title_fullStr |
Особливості та шляхи рецепції леонінських віршів-епітафій в українських поетиках та риториках ХVІІ-ХVІІІ ст. |
| title_full_unstemmed |
Особливості та шляхи рецепції леонінських віршів-епітафій в українських поетиках та риториках ХVІІ-ХVІІІ ст. |
| title_sort |
особливості та шляхи рецепції леонінських віршів-епітафій в українських поетиках та риториках хvіі-хvііі ст. |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
У глиб віків |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/39144 |
| citation_txt |
Особливості та шляхи рецепції леонінських віршів-епітафій в українських поетиках та риториках ХVІІ-ХVІІІ ст. / О. Циганок // Сiверянський лiтопис. — 2011. — № 4. — С. 27-32. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський лiтопис |
| work_keys_str_mv |
AT ciganoko osoblivostítašlâhirecepcííleonínsʹkihvíršívepítafíjvukraínsʹkihpoetikahtaritorikahhvííhvíííst |
| first_indexed |
2025-07-03T21:03:15Z |
| last_indexed |
2025-07-03T21:03:15Z |
| _version_ |
1836661180331982848 |
| fulltext |
Сіверянський літопис 27
УДК 821.161.2
Ольга Циганок.
ОСОБЛИВОСТІ ТА ШЛЯХИ РЕЦЕПЦІЇ
ЛЕОНІНСЬКИХ ВІРШІВ-ЕПІТАФІЙ В
УКРАЇНСЬКИХ ПОЕТИКАХ ТА РИТОРИКАХ
XVII - XVIII ст.
У статті розглядається рецепція епітафій - леонінських віршів в українських
барокових трактатах словесності. Встановлюються можливі шляхи рецепції:
західноєвропейські поетики та риторики, антології, інколи хронологічно більш ранні
українські трактати, перебування українських учених у Римі тощо. Середньовічні
тексти – одне із джерел давньої української епітафії.
Ключові слова: поетики, леонінський вірш, середні віки, епітафії, похоронна поезія.
Аналіз анонімних епітафій, на котрі натрапляємо в давніх українських трактатах
словесності як на взірці жанру, показує, що частина їх має середньовічне походження.
Серед них виділяються тексти, писані у формі “carmen leoninum” [леонінського вірша]
– гекзаметром чи пентаметром, у яких останнє слово в рядку римується із словом
перед цезурою або зі словом, близьким до середини рядка. Вони отримали свою назву
від латиномовного поета Леона. Митрофан Довгалевський у поетиці “Сад поетичний”
ототожнює леонінський вірш з римованим: “Римований, або леонінський, вірш — це
такий, у середині та в кінці якого вживаються подібні [щодо звучання] слова” [1, 262].
Сучасна дослідниця О.П.Ткаченко говорить про леонінські та римовані вірші як по
два різновиди курйозної української поезії доби бароко, а саме граматичних віршів [4].
У поетиці Митрофана Довгалевського цитується епітафія рибалці (“Item
Piscatori”) [11, 91 (зв.); 1, 234]. У близькій формі (різночитання: 1 “quoniam
nunc” [тому що тепер]) ця епітафія зустрічається у трактаті “Ars nova argutiarum”
німецького єзуїта Якоба Масена (1606 – 1681) [7, 169]. Як вказують дослідники,
існує багато варіантів цієї епітафії. Один із них зустрічається на сторінках
старого рукопису „Чистилища” – другої частини „Божественної Комедії” Данте.
Обігрується подібність між “gaudent angeli” [радіють ангели] та “gaudent anguillae”
[радіють вугри]. Вважають, що пародія, де вводиться “presbyter Andreas” [пресвітер
Андрій] – це жарт над теологом і церковним діячем VI ст. єпископом Андрієм з
Цезареї – „ловцем людей”. У XIII ст. написана, ймовірно, епітафія, папі Мартіну IV:
Gaudent anguillae quod mortuus hic jacet ille
Qui quasi morte reas excoriebat eas [15, 159].
[Дуже радіють вугри, що вже мертвий і тут спочиває
Той, хто з них шкіру здирав мовби на смерть наставляв].
Багато варіацій має також епітафія Фоссі, яка цитується у восьми українських
поетиках та у одній риториці [5, 45 - 46]. Це пародія на відому епітафію англійському
пресвітеру VIII ст. Беді: “Hac sunt in fossa Bede venerabilis ossa” [У цій ось фосі Беди
шановного кості] [18, 25]. Відома також пародія IX ст.: “Hac sunt in fossa Arnulfi
praesulis ossa” [У цій ось фосі Арнульфа єпископа кості] [9, 164]. Епітафія саме
Фоссі зустрічається у західноєвропейських трактатах з поетики і риторики [5, 46], а
також у антології епітафій Лаббе [20, 404]. Складається враження, що популярний
у середньовіччі текст зазнав переробки “на користь поета Фосси” не на українських
© Циганок Ольга Михайлівна – кандидат філологічних наук, перекладач з ла-
тинської, польської та німецької мов (м.Київ).
28 Сіверянський літопис
землях і прийшов у давні українські поетики і риторики із західноєвропейських
джерел.
Ймовірно, в середні віки написана епітафія Дюрану:
Hic jacet durus Durandus, sub marmore duro,
Aut sit salvandus, aut sit damnandus, nec scio, neque ego curo.
[Тут опочив твердий Дюран під плитою твердою,
Чи йому спасіння, чи то покарання, не знаю і про це не дбаю].
Цей текст наводить у своєму трактаті „De arte poetica” (1705) Феофан
Прокопович: “Sunt etiam aliquot ridicula… Epitaphium Durandi celebris Scotistarum
scriptoris” [Бувають також жартівливі… Епітафія славному шотландському
письменнику Дюрану] [3, 331]. Очевидно, услід за Прокоповичем до цієї епітафії
звернувся Лаврентій Горка у своїй поетиці 1707 р.: “Item Durando celebri Scotistarum
doctori” [Також Дюрану, славному шотландському вчителеві теології] [12, 176]. Це
жартівлива епіграма XIV ст., яку пропонували помістити на могилі Дюрана із Сен-
Пусена – французького теолога-схоласта, вчителя, домініканця, філософа [14, 81].
Вона була поширена на землях Речі Посполитої принаймні у XVII ст., адже один
із її варіантів зустрічається у антології Трембецького (T.1, N. 132; різночитання:
1 “sub saxo duro” [під каменем кріпким]; 4 “An sit salvandus, nescio nec ego curo”
[Чи спасіння йому, я не знаю і я не дбаю]) [21, 47]. Привертає увагу комбінована
форма цієї епітафії: перший рядок – гекзаметр із класичним для початку епітафії
формулюванням: “Hic jacet” [Тут спочиває], другий рядок – леонінський вірш.
Переклад не відображає повною мірою мовного багатства першотвору: асиміляції,
повтору та порівняння “durus Durandus sub marmore duro” (у латинській формі
прізвища Дюрана той самий початок, що й у прикметнику «твердий», який
повторюється двічі). У західноєвропейських джерелах фіксується ще один варіант,
де перший рядок має вигляд “Hic est Durandus positus sub marmore duro…” [Тут
Дюрана поклали під плитою твердою], а другий рядок такий самий, як в антології
Трембецького [21, 121].
Феофан Прокопович наводить у своїй поетиці писану леонінським віршем
епітафію “Quisquis ad altare…” [Хто у храм молитись…] як “антивзірець”: “Cum animi
gratia, tum ad notandam anterioris saeculi ruditatem, nec non etiam ad perfectiorem,
doctrinae epitaphicae intelligentiam, quae non minus sectando virtutes, quam etiam vitia
evitando solet crescere, adverte hic aliquot epitaphia, magnorum alias virorum inepte
scripta, quae Romae licuit annotare…Aliud in basilica Lateranensi cujusdam episcopi”
[Як для втіхи, так і для того, щоб відзначити невігластво минулого століття, а також
для кращого розуміння, як складати епітафії (а ці навики покращуються не тільки
шляхом наслідування кращих рис, а й уникання вад), зверни тут увагу на декілька
недоладно написаних епітафій, зрештою, великим мужам. Ці епітафії можна бачити
в Римі… Інша в Латеранській базилиці якомусь єпископу] [3, 332]. Цю епітафію
зустрічаємо також у антології епітафій Лаббе (“Lib.V. Leonina et rhytmica” [Кн.
V. Леoнінські та римовані]. “XIX. Gerardi Blanci Card. Sabiensis. Romae in Ecclesia
S.Ioannis Luter.” [Герарда Бланка Сабінського Кардинала у Римі в Церкві Св. Іоанна
Лютер.] [20,162]. Прокопович наводить три рядки, в антології Лаббе додаються
четвертий і п’ятий. Вказується, що щодо авторства цієї епітафії існують різні
думки, однак не викликає сумніву її середньовічне походження. Критику Феофана
Прокоповича спричинило, очевидно, нагромадження в тексті багатоскладових слів
(“sacrificare” [приносити жертву], “adorare” [молитися], “memorare” [пом’янути],
Parmensis [Пармський], Sabinensis [Cабінський]) та однотипних закінчень (4 форми
на –are) [3, 332].
Іншу епітафію зі своєю поетики – “Siste gradum clama, qui perlegis hoc
epigramma…” [Хто епіграми читач, крок притиш і заплач…] – Феофан Прокопович
оцінив дуже високо: ”Sed omnium praestantissimum hoc in aede sancti Laurentii extra
pomoerium cujusdam cardinalis Guillelmi” [Однак найкраща з усіх епітафій – у храмі
Сіверянський літопис 29
святого Лаврентія за померієм якомусь кардиналу Гвілельму (Вільяму)] [3, 332].
Перші два рядки – французька середньовічна епітафія французькому теологу
XIII ст. Гвілельму (Вільяму?) [10, 117]. Кінець не ідентифікований – можливо,
пізнішого італійського походження – кардинал Гвілельм жив також у XV ст. Цей
13-рядковий леонінський вірш зустрічається також у антології Лаббе (XXII. 3 fuit
unus [був єдиний]; 12 nati Domini [сина Господнього] [20, 163]. Можливо, високу
оцінку Прокоповича ця епітафія отримала завдяки віртуозній техніці версифікації.
Ця епітафія має дві системи рим і умовно ділиться на дві приблизно рівні частини.
У першій половині (7 леонінських віршів) римуються середина і кінець одного
рядка (clama – epigramma, plora – hora, fumus – unus, veridicus – amicus, catholicus
– pudicus, cygno – Inno-, illius – alius). У другій половині (6 віршів) римуються
кінцівки сусідніх гекзаметрів (pharisaeat – beat, iste – Christe, regentis – ducentis).
У Феофана Прокоповича натрапляємо не лише на епітафії, писані леонінським
віршем: він подає як взірці леонінські вірші з «Салернської школи» кордовських
лікарів, а також з Овідія (Героїди, Лист Герміони до Ореста, 29), з Вергілія (Енеїда,
книга XII, вірш 373) і відзначає, що такі вірші були модними в середньовіччі [3].
Ряд епітафій, про час створення яких нічого не відомо, можна віднести до
середньовічних за їх формальними ознаками. Це стосується популярної епітафії
учителеві “Hic jacet magister noster” [Вчитель в цій лежить могилі…], яку переклав
Віталій Маслюк [1, 234]. Її зустрічаємо у восьми українських трактатах, куди вона
потрапила, очевидно, із західноєвропейської риторики “Orator extemporaneus” (1664)
[5, 52 – 53]. Ще одна леонінська жартівлива епітафія вперше зустрічається у поетиці
“Lyra” (1709) з приміткою: “ Item de Jodoco Romano” [Також про римлянина Йодока]:
Hic jacet Jodocus, qui fuit Romae jocus,
Doctus in partibus, magister in artibus,
Ex gratia speciali mortuus in hospitali [13, 246 (зв.) – 247].
[Ось тут лежить Йодок, він був от у Римі лох.
Вчений у всіх штуках, і магістр у науках,
По милості спеціальній помер він у лікарні].
У поетиці “Parnassus” (1720) вказується шлях рецепції цієї епітафії: “Item tale est
Romae in publica hospitali domo illud epitaphium juris consulti et atrium doctoris” [Також
у Римі в приміщенні публічної лікарні є така епітафія юристові та викладачеві вільних
мистецтв][17,45]. Текст подається у формі триметра, однак пусті місця посередині
показують, що частини гекзаметра до і після цезури сприймалися як окремі рядки, і у
формі тривірша текст записано лише задля економії місця (паперу). Практика економії
- “ущільнення запису” була поширеною в українських поетиках та риториках [5, 53 -
54]. У поетиці “Regia” (1740) додається четвертий рядок: “Precibus piorum requiescat
in saecula saeculorum” [Хай молитвами святих – безгрішних спочива на віки вічні]
[19, 34]. Антологія Лаббе називає автором цієї епітафії якогось Ксенодохія (“Pars IX
Jocosa Aenigmatica… CXXXV. Jodoci Germani I.C. Roma in Xenodochio” [Частина IX.
Жартівливі. У формі загадки… Німцеві Йодоку. Рим у Ксенодохія]. Різночитання:
2 “Coquus” [Кок]: 3 “Doctor” [Учитель теології]; 5 “De gratia” [Із милості] [20, 406].
Епітафію Йодоку у формі, як у поетиці «Парнас», зустрічаємо також у трактаті Масена
у § 4. “Jocosae et nugatoriae inscriptiones” [Жартівливі та нісенітні написи – епітафії]
з приміткою: “Aliud. Coquo Romano inscriptum adde: barbaro quidem, sed rhythmico
versu, ad leporem deposito” [Інша. Додай написану римському коку: складену, правда,
варварським, але римованим віршем для дотепу] [7, 169].
Епітафія онукові з єзуїтської поетики “Leo Roxolanus” (1693) також має усі
зазначені вище особливості середньовічного тексту: леонінський вірш, запис у
формі двох або чотирьох рядків, фіксується у західноєвропейських літературних
джерелах [5, 53 - 54]. Очевидно, у середньовіччі виникла також жартівлива епітафія
Смоліку, на яку натрапляємо в українських поетиках “Cedrus Apollinis” (1702) [8,
148 (зв.)] та “Parnassus” (1720) [17, 45]:
30 Сіверянський літопис
Hic jacet Smolicus Regius aulicus,
Qui placuit multis, quid amplius vultis.
[Смолік ось тут лежить, королю він служив,
Милий тим та іншим, чого ж іще більше].
У поетиці “Parnassus” (1720) цю епітафію супроводжує коментар: “Item illud
cuidam aulico” [Також ця якомусь придворному]. Подається у формі двовірша,
однак знову ж таки великі пропуски між частинами віршів показують, що текст,
очевидно, сприймався як чотиривірш) [17, 45].
Як зазначає Віталій Маслюк, уже автор київського курсу «Rosa inter spinas» (1696–
1697) вказує на співзвучність закінчень середнього й останнього слова у вірші як на
ваду [2, 52]. Така ж думка Феофана Прокоповича [3, 279], Митрофана Довгалевського
[1, 122] та деяких інших авторів українських поетик. В античній поезії леонінські
вірші дійсно були, можна сказати, відхиленням від норми, однак їх не можна вважати
лише спадщиною середньовіччя. В антології Лаббе, у якій представлено різні типи
барокових епітафій, таким текстам присвячено окремий розділ (Кн. 5) [20, 162].
Питання функціонування леонінських віршів в українській бароковій літературі,
зокрема в українських поетиках, потребує додаткових досліджень. Сучасна дослідниця
Олена Ткаченко при аналізі леонінського вірша спростовує гіпотезу Миколи Петрова
про вплив цього жанру на виникнення силабо-тонічної системи віршування у
вітчизняній поезії: “Леонінський вірш мав певні ознаки тональності, але вплинути на
всю поезію бароко не міг, оскільки розповсюдженням і обсягом значно поступався
іншим поетичним жанрам” [4]. Варто зазначити, що значне поширення леонінських
віршів в бароковій поезії латинською та національними мовами аж до кінця XVIII ст.
не викликає сумніву, вони все-таки були одним із факторів, який вплинув на силабічну
систему давньоукраїнського віршування. Як вказує Ніна Чамата, дослідники давніх
українських поетик послідовно звертали увагу на ту міцну позицію, яку в цих поетиках
посів серед українських текстів леонінський вірш як один із видів українського
літературного вірша, пов’язуючи його з розвитком силабо-тоніки в Україні [6, 16].
Складається враження, що автори українських поетик до леонінських віршів
ставилися по-різному, в залежності від літературного смаку, особистих уподобань.
Зокрема, їх охоче цитує, окрім Феофана Прокоповича, автор київської поетики 1720 р.
Леонінські вірші не належали до «високої літератури». Очевидно, не випадково з 12
писаних леонінським віршем епітафій, на які натрапляємо в українських поетиках та
риториках, 11 – жартівливого характеру і розпочинаються словами «Hic jacet» [Тут
лежить].
Коментарі теоретиків літератури, особливо Прокоповича і Масена, з приводу
писаних леонінським віршем епітафій, наявність таких текстів у антологіях
Трембецького і Лаббе, велика кількість цього роду віршів в українських поетиках
та риториках підтверджують особливий “статус“ середньовічних епітафій у шкалі
літературних цінностей західноєвропейських і українських барокових книжників:
риму, співзвучність закінчень “теоретично” не сприймали, а “на практиці” самі
тексти охоче цитують. Кращі, за оцінкою тогочасних теоретиків літератури, епітафії,
писані леонінським віршем (насамперед – жартівливі, із консептом, з цікавими
формальними рішеннями) та їх варіації не менш, а то й більш популярні в українських
барокових трактатах словесності, як їх античні “попередники”. Вони демонструють
високу версифікаційну майстерність кращих зразків середньовічного віршування,
безперервність літературної традиції. Особливістю рецепції леонінських епітафій в
українських поетиках вважаємо різноманітність форм фіксацій та значну кількість
варіацій тексту. Причину виникнення різноманітних літературних пародій
вбачаємо в анонімному характері писаних леонінським віршем епітафій, те, що їх
коріння губиться у глибині віків. Вони прийшли в українські барокові поетики
та риторики, ймовірно, різними шляхами: через західноєвропейські трактати та
антології, українські книжники бачили їх під час перебування у Римі тощо, і стали
біля витоків давньої української поезії.
Сіверянський літопис 31
1. Довгалевський М. Поетика («Сад поетичний») / Митрофан Довгалевський /
Пер. i прим. В. П. Маслюка.– К. : Мистецтво, 1973. – 436 c.
2. Маслюк В. П. Латиномовні поетики і риторики XVII – першої половини
XVIII ст. і їх роль у розвитку теорії літератури на Україні / Віталій Маслюк. – К. :
Наукова думка, 1983. – 234 c.
3. Прокопович Ф. Сочинения / Феофан Прокопович / Под ред. И. П. Еремина.
– М. – Л. : Изд-во АН СССР, 1961. – 512 с.
4. [Електронний ресурс] Ткаченко О.П. Курйозна поезія в українській бароковій
літературі / Олена Ткаченко. - Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01. - К., 1999.
— 20 с. – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/inode/4171.html – Назва з екрана.
5. Циганок О. Генологічні концепції фунерального письменства в Україні
XVII–XVIII ст.: основні напрямки досліджень / Ольга Циганок – К. : Університет
„Україна”, 2011. – 176 с. – (Студії з україністики ; випуск X).
6. Чамата Ніна. Український віршознавчий дискурс від перших граматик і поетик
включно з добою романтизму // На стику культур: польський та український вірш.
– К., 2007. – С. 9–22.
7. Ars nova argutiarum … auctore R. P. Jacobo Masenio e Societate Jesu. – Coloniae
Agrippinae, 1711. – 270 p.
8. Cedrus Apollinis … 1702. – Рукопис зберігається в Національній бібліотеці
України імені В.І. Вернадського, Інститут рукопису, шифр ДС / П 241. – 209 арк.
9. Enciclopedia metodica critico-ragionata delle belle arti dell’abate D.Pietro Zani
fidentino. Parte II. Vol. I. – Parma, 1817. – 355 p.
10. Favreau Robert. Etudes d’epigraphie medievale. – Pulim, 1995.
11. Hortus poēticus … 1736 anno. – Рукопис зберігається в Національній бібліотеці
України імені В.І. Вернадського, Інститут рукопису, шифр ДС / 261. – 209 арк.
12. Idea artis poeseos … 1707 ... – Рукопис зберігається в Національній бібліотеці
України імені В. І. Вернадського, Інститут рукопису, шифр 505 П / 1721, арк. 175 –
415.
13. Lyra Heliconis … 1709. – Рукопис зберігається в в Національній бібліотеці
України імені В.І. Вернадського, Інститут рукопису, шифр 674 /463 C. – 183 арк.
14. Lowe Elizabeth. The Contested Theological Authority of Thomas Aquinas: The
Controversies between Hervaeus Natalis and Durandus of St. Pour ain. (Studies in
Medieval History and Culture, 17.) New York and London: Routledge, 2003. – 259 p.
15. Nahuatl Theater: Spanish Golden Age Drama in Mexican Translation / Ed. by
Barry D.Sell etc. – Norman, 2008.
16. Officina praestantissimae artis poēticae … 1726 – 1727. – Рукопис зберігається в
Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського, Інститут рукопису, шифр
686 /482 C. – 388 арк.
17. Parnassus … 1720. – Рукопис зберігається в Національній бібліотеці України
імені В.І.Вернадського, Інститут рукопису, шифри ДС / П 252. – 254 арк.
18. Pettigrew Thomas Joseph. Chronicles of the tombs. A select collection of epitaphs,
preceded by an essay on epitaphs and other monumental inscriptions, with incidental
observations on sepulchral antiquities. Londen: G.Bell, 1888. – 529 p.
19. Regia regis animorum Apollinis … 1740 ... – Рукопис зберігається в Національній
бібліотеці України імені В.І.Вернадського, Інститут рукопису, шифр 326 П/103. –
Aрк. 3 – 47.
20. Thesaurus epitaphiorum veterum ac recentium selectorum … Opera ac studio
Philippi Labbé. – Parisiis, 1686. – 626 p.
21. Trembecki Jakub Teodor. Wirydarz poetycki / Wydał Аlexander Brückner. T. 1–2.
– Lwów, 1910. – 512 s.; T. 2. – Lwów, 1911. – 402 s.
32 Сіверянський літопис
В статье рассматривается рецепция эпитафий – леонинских стихов в украинских
барочных трактатах словесности. Устанавливаются возможные пути рецепции:
западноевропейские поэтики и риторики, антологии, иногда хронологически более
ранние украинские трактаты, пребывание украинских ученых в Риме и т.д.
Средневековые тексты – один из источников древней украинской эпитафии.
Ключевые слова: поэтики, леонинский стих, средние века, эпитафии, похорон ная
поэзия.
The article deals with the reception of the epitaphs in Leonine verse in Ukrainian baroque
literary treatises. Possible sources are established: Western poetics and rhetorics, anthologies,
sometimes chronologically earlier Ukrainian treatises, the stay of Ukrainian scientists in
Rome etc. Medieval texts are one of the sources of ancient Ukrainian epitaph.
Keywords: Poetics, Leonine verse, Middle Ages, epitaphs, funerary poetry.
|