Львівський мистець Леонард Марконі
У статті розглянуто творчість скульптора й архітектора Леонарда Марконі (1835–1899) – засновника і одного з чільних представників львівської школи монументально-декоративної скульптури ХІХ ст....
Збережено в:
| Дата: | 2011 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2011
|
| Назва видання: | Студії мистецтвознавчі |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/39356 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Львівський мистець Леонард Марконі / Ю. Бірюльов // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2011. — № 2(34). — С. 40-52. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-39356 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-393562012-12-16T12:14:55Z Львівський мистець Леонард Марконі Бірюльов, Ю. Історія У статті розглянуто творчість скульптора й архітектора Леонарда Марконі (1835–1899) – засновника і одного з чільних представників львівської школи монументально-декоративної скульптури ХІХ ст. This article is devoted to the analysis of the creative work of the sculptor and architect Leonard Marconi (1835–1899). He created a school of monumental decorative sculpture of the XIXth, that is very important for Lviv. 2011 Article Львівський мистець Леонард Марконі / Ю. Бірюльов // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2011. — № 2(34). — С. 40-52. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. 1728–6875 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/39356 73.03(477.83) uk Студії мистецтвознавчі Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія Історія |
| spellingShingle |
Історія Історія Бірюльов, Ю. Львівський мистець Леонард Марконі Студії мистецтвознавчі |
| description |
У статті розглянуто творчість скульптора й архітектора Леонарда Марконі (1835–1899) – засновника і одного з чільних представників львівської школи монументально-декоративної скульптури ХІХ ст. |
| format |
Article |
| author |
Бірюльов, Ю. |
| author_facet |
Бірюльов, Ю. |
| author_sort |
Бірюльов, Ю. |
| title |
Львівський мистець Леонард Марконі |
| title_short |
Львівський мистець Леонард Марконі |
| title_full |
Львівський мистець Леонард Марконі |
| title_fullStr |
Львівський мистець Леонард Марконі |
| title_full_unstemmed |
Львівський мистець Леонард Марконі |
| title_sort |
львівський мистець леонард марконі |
| publisher |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/39356 |
| citation_txt |
Львівський мистець Леонард Марконі / Ю. Бірюльов // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2011. — № 2(34). — С. 40-52. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. |
| series |
Студії мистецтвознавчі |
| work_keys_str_mv |
AT bírûlʹovû lʹvívsʹkijmistecʹleonardmarkoní |
| first_indexed |
2025-07-03T21:17:53Z |
| last_indexed |
2025-07-03T21:17:53Z |
| _version_ |
1836662101261680640 |
| fulltext |
40
ЛЬВІВСЬКИй МИСТЕЦЬ
ЛЕОНАРД МАРКОНІ
Юрій Бірюльов
УДК 73.03(477.83)
У статті розглянуто творчість скульптора й архітектора Леонарда Марконі (1835–1899) – засновника
і одного з чільних представників львівської школи монументально-декоративної скульптури ХІХ ст.
Ключові слова: Леонард Марконі, архітектура, декор, композиція, Львів, різьба, скульптура, стилістика,
статуя.
This article is devoted to the analysis of the creative work of the sculptor and architect Leonard Marconi (1835–
1899). He created a school of monumental decorative sculpture of the XIXth, that is very important for Lviv.
Keywords: Leonard Marconi, architectura, dйcor, dimensional figure, composition, Lviv, sculpture, stylistic.
Початки життєвого й творчого шляху
Леонарда Марконі пов’язані з Варшавою,
де він народився в родині скульптора-
італійця Ферранте Марконі. У робітні бать-
ка молодий Леонард отримав перші уроки
і навики художньої майстерності. Згодом
він продовжив своє навчання під керівни-
цтвом К. Гейдля у варшавській Школі об-
разотворчого мистецтва (1856–1858) та
у римській Академії святого Луки в майс-
терні А. Тадоліні (1859–1862). Упродовж
наступних дванадцяти років (1862–1873)
він працює у Варшаві, оздоблюючи пере-
важно фасади й інтер’єри житлових бу-
динків. Водночас виконує нагробки, вівта-
рі для костелів і погрудні портрети 1. У цей
період творчості мистець перебував під
впливом італійського неокласицизму, про
що свідчить, зокрема, гіпсовий горельєф
«Христос» (1860) зі збірки Львівської націо-
нальної галереї мистецтв.
Із січня 1874 року Л. Марконі мешкав у
Львові. Він – професор скульптури й орна-
ментального рисунка у Львівській політехні-
ці (спочатку надзвичайний, а з 1893 року –
звичайний професор). У 1885–1886 нав-
чальному році обіймав посаду декана
будівельного факультету цього навчаль-
ного закладу. Викладаючи в Політехніці
та працюючи з молодшими колегами у
власній майстерні, Л. Марконі виявив се-
бе першокласним педагогом. Серед його
учнів було чимало відомих скульпторів,
зосібна К. Клос, М. Корпаль, З. Лянгман,
В. Бжег, М. Созанський, І. Вдовицький,
Ф. Микульський, П. Гарасимович, А. Попель,
П. Війтович. Усі вони свого часу працювали
його асистентами. Ім’я Марконі стало ві-
домим за межами Львова й цілої Австро-
Угорщини. 1885 року його обрали почесним
членом Академії Пантеону в Римі.
Скульптурний доробок мистця головним
чином пов’язаний з архітектурою. У Львові
він тісно співпрацює з Ю. Захаревичем,
вдало доповнюючи будови останнього
монументально-декоративними елемен-
тами. «З прибуттям Леонарда Марконі до
Львова орнаментика поширилася з небу-
валим до того часу розмахом, зумовивши
необхідність естетичного оздоблення фа-
садів і створивши гарний смак», – зауважив
у своєму вступі до каталогу львівської буді-
вельної виставки 1892 року М. Ковальчук 2.
Першими львівськими будівлями, які він
оздобив, стали корпуси Політехніки, зве-
дені за проектами Ю. Захаревича: хімічна
лабораторія (нині – приміщення хімічного
факультету, 1875–1876) 3 і головний корпус
(1876–1877). У першому випадку рельєфа-
ми прикрасив фасад і актову залу споруди,
у другому – барельєфи алегоричного зміс-
ту розмістив над фасадними вікнами дру-
гого поверху, а аттик увінчав трифігурною
алегоричною композицією «Інженерна нау-
ка, архітектура та механіка» (іл. 1).
Л. Марконі мешкав тоді в кам’яниці
на вулиці Зигмунтовській, 10 (нині –
вул. М. Гоголя), збудованій 1874 року за
проектом Е. Ґалля, і, напевно, саме він
оздобив її фасад статуями атлантів 4. У той
час скульптор експериментував із різними
техніками й матеріалами. 1876 року відлив у
гіпсі (у майстерні П.-Ґ. Дзаккі) портретний ме-
дальйон, погруддя і статую С. Ґощинського,
41
ЮрІй бІрЮльов. львІвський мистець леонард марконІ
взоруючись при їх виготовленні на по-
смертну маску поета 5. Тоді ж зробив моделі
дерев’яних скульптур для бібліотеки й акто-
вої зали Політехніки (реалізовані 1877 ро-
ку Т. Сокульським), у білому пісковику ви-
різьбив погруддя А. Міцкевича (1880 року
погруддя встановили на фасаді кам’яниці
З. Ріхтмана по вул. А. Міцкевича, 14, те-
пер – вул. Листопадового Чину) 6.
У 1875–1876 роках мистець намагався
вдосконалити технологію виконання сво-
їх монументальних скульптур. Він створив
власну рецептуру суміші гідравлічного вап-
на й портланд-цементу для виробничих по-
треб невеликої фабрики в с. Велдіж (нині –
с. Шевченкове Долинського р-ну Львівської
обл.). Декілька відливів із такого матеріалу
скульптур подарував у вересні 1876 року
Міському художньо-промисловому музею.
У цьому ж році виконав з нового матеріа-
лу фігури каріатид на фасаді Міського
(Міщанського) казино на вул. Академічній
(тепер – бібліотека діаспорної літератури
на проспекті Шевченка; статуї не зберегли-
ся); 1878 року – декор фасаду будинку по
вул. Чарнецького (Винниченка), 28; у 1878–
1879 роках – ліпнину у вестибюлі та на схо-
довій клітці будинку Галицького намісни-
цтва 7 (тепер – приміщення Львівської облас-
ної адміністрації по вул. Винниченка, 18).
У грудні 1877 року в циклі статей «Голос
із міста», надрукованих у львівській газеті
«Польський щоденник» («Dziennik polski») 8,
скульптор проаналізував практику вико-
ристання пісковиків і вапняків із околичних
кар’єрів Львова. На думку автора, експери-
менти зі скульптурно-будівельними матері-
алами виявилися, зважаючи на незначну
стійкість доступних кам’яних порід до ат-
мосферних впливів, часові затрати на по-
шук якісніших пісковиків, досить ризикова-
ними. Зразки своїх виробів у цементі й гід-
равлічному вапні – рельєфи, медальйони,
капітелі, балюстради та інше – Л. Марконі
експонував того ж року на Крайовій аграрно-
промисловій виставці у Львові 9.
У статтях «Голос із міста» майстер під-
дав критиці й програму оздоблення будин-
ку Галицького крайового сейму, запропо-
новану Ю. Гохберґером. Його зауваження
місцева влада взяла до уваги і 1879 року
провела конкурс проектів скульптур для
сейму. Обов’язкова програма, запропо-
нована конкурсантам Крайовим відділом,
чітко визначала сюжетно-алегоричний
характер головних монументальних зоб-
ражень. Наприклад, центральна скульп-
турна композиція на аттику мала символі-
зувати Законотворчість, що бере під опіку
Русь (Галицьку Україну) і Польщу (Західну
Галичину). За стилістикою твори мусили
відповідати як архітектурній концепції та
функціональному призначенню споруди
парламенту, так і загальному духу акаде-
мізму і пізнього класицизму. Переможці
конкурсу – Л. Марконі, Ю. Ґорґолевський,
Ф. Микульський – того ж року спільно ви-
конали декор головного фасаду (каріа-
тиди, статуї левів, що тримали щити з
гербами міст Львова, Кракова, Тарнова і
Станіслава, поля з неоренесансними гро-
тесками) і рельєфи на стінах головного за-
лу засідань (нині – будинок Львівського уні-
верситету) (іл. 2). Протягом наступних двох
років (1880–1881) оздоблення сейму було
завершено: за проектами Л. Марконі вико-
нано ліпнину на стінах і колонах сходової
клітки, у залі засідань встановлено крісла
маршалка і депутатів, трибуна, виготовлені
з дерева Т. Сокульським (не збереглися) 10.
Маючи львівські замовлення, Л. Марконі
упродовж 1876–1878 років працював ще
у Бережанах на Тернопільщині, де на за-
мовлення С. Потоцького реставрував у
замковій каплиці алебастрові надгробки
Сенявських XVII ст. і зробив новий алеба-
стровий вівтар (зруйнований 1940 року) 11.
З цього ж матеріалу близько 1878 року він
вирізьбив камін у палаці С. Потоцького в
Раю під Бережанами. Наприкінці цього ж
року поставив колони у львівському пала-
ці Дідушицьких по вул. Курковій, 15 (нині –
вул. Лисенка) 12, а наступного – доповнив
сходові марші Галицького намісництва але-
бастровою балюстрадою.
У 1879 році Л. Марконі почав різьбити з
алебастру й головний вівтар костелу фран-
цисканок. Проект і моделі виготовив разом
із Ю. Захаревичем, замовлення здійснив
у майстерні Л. Шимзера. Цей неороман-
ський вівтар мав вигляд євхаристичного
трону з великим куполом-балдахіном на
42
ІсторІя
арках та п’ятьма мармуровими статуями
ангелів (завершений 1887 року, не зберіг-
ся) 13. У 1879–1880 роках на замовлення
Володимира й Альфонсини Дідушицьких
скульптор виготовив з алебастру неого-
тичні вівтарі й колону амвона для костелу
в Заріччі, поблизу Ярослава (тепер – тери-
торія Підкарпатського воєводства Польщі,
архітектор Ю. Захаревич) 14. Масове ви-
робництво скульптур з алебастру мистець
розгорнув 1880 року. У с. Берездівці (нині –
Миколаївського р-ну Львівської обл.) від-
крив фабрику виробів з білого, кольорового
й прозорого «руського мармуру».
Творчі й комерційні успіхи дозволили
Л. Марконі побудувати власний невеликий
будинок з майстернею у Львові, на розі су-
часних вулиць Антоновича і Русових 15. Від
грудня 1878 року він мешкав тут разом із
великою родиною (мав п’ятьох доньок і
двох синів). У червні 1880 року він отри-
мав консенс (юридичне підтвердження) на
свою діяльність із виготовлення скульптур
у Львові 16.
Різноманітні декоративні вироби з але-
бастру, у тому числі постаменти з квітко-
вою орнаментикою, вази, тарелі, статует-
ки, Л. Марконі демонстрував на аграрно-
промисловій виставці в Перемишлі (1882) 17.
Вірогідно, з-під його різця протягом 1887–
1888 років вийшли химери, що оздоблю-
ють головний фасад парафіяльного кос-
телу в Стрию (архітектори Ю. Захаревич,
І. Долинський), а також неоготичний вівтар
і амвон з білого алебастру. Проте невдовзі,
1889 року, опинившись у фінансовій скру-
ті 18, Л. Марконі змушений був закрити бе-
рездівську фабрику і надалі виконував свої
роботи з алебастру, користуючись підпри-
ємством Г. Бромільської у с. Колоколин поб-
лизу Букачівець (нині – Рогатинського р-ну
Івано-Франківської обл.) 19. Із місцевого
алебастру скульптор вирізьбив балюстра-
ду сходової клітки Галицької ощадної каси
(1891, нині – приміщення Львівського му-
зею етнографії та художнього промислу
(ЛМЕХП), вівтар парафіяльного костелу в
м. Ґорліце (1893, тепер – територія Польщі)
і п’єдестал погруддя Франца-Йосифа І
(різця А. Попеля), що був встановлений у
львівському Палаці правосуддя (1893) 20.
Реалізуючи свої творчі задуми, мистець
звертався також до художніх можливос-
тей декоративної кераміки (фаянсу, тера-
коти). У 1887–1890-х роках на «Крайовій
станції керамічних дослідів при Львівській
політехніці» виконав, у співавторстві з
Ю. Захаревичем і Е. Кженом, дві вази з
неоренесансним декором (зберігаються у
фондах ЛМЕХП).
Упродовж 1880–1890-х років майстер
прикрасив статуями і стуковою ліпниною
численні львівські будівлі. Маючи хист ар-
хітектора, розробляв проектні креслення
фасадів, намагаючись надати їм цілісного
й заразом самодостатнього художнього
виміру. Архітектор Т. Мюнніх так писав про
нього: «Марконі, архітектурному скульпто-
ру, було недостатньо оздоблювати споруди,
він, як сам казав, «бавився в архітектора»
і брав участь у майже всіх архітектурних
конкурсах Галичини, наприклад, у конкур-
сах проектів театрів у Кракові та Львові,
львівських будинків Галицької ощадної
каси та Художньо-промислового музею.
Робив це, захоплюючись вирішенням архі-
тектурних проблем. […] У його мистецько-
му хисті поєднувалися три напрями: архі-
тектурний, рисувальний і скульптурний» 21.
Звертаючись до архітектурного проекту-
вання, Л. Марконі виконав конкурсні про-
екти найважливіших громадських будов
Львова: Міського художньо-промислового
музею (1889–1890, третя премія; об-
раний для будівництва спільний проект
Л. Марконі і Ю. Яновського реалізований
у 1902–1904 роках), Галицької ощадної ка-
си (1887–1888), Міського (нині – Оперного)
театру (1895). На Загальній крайовій вис-
тавці у Львові (1894) його нагородили
Похвальною грамотою за проекти, проде-
монстровані у відділі архітектури. Однак
мистець не мав повноважень (консенсу) на
будівництво, тому до реалізації своїх пла-
нів залучав інших архітекторів.
Прикладами архітектурно-скульптурної
синтези Л. Марконі є неоренесансні фаса-
ди кам’яниць по вул. Крашевського (нині –
С. Крушельницької) № 21 (1878), № 15,
№ 17 (1882–1883, спільно з А. Загурським
і З. Кендзерським) 22, № 23 (1884, співавтор
Я. С. Крох), № 1 (1884). У 1882–1883 ро-
43
ЮрІй бІрЮльов. львІвський мистець леонард марконІ
ках спільно з архітектором В. Равським-
молодшим розробив неоренесансний де-
кор фасаду кам’яниці по вул. Панській, 2
(тепер – І. Франка) 23. Не обійшлося, ві-
рогідно, без участі мистця й оздоблення
низки житлових кам’яниць, збудованих
архітектором Е. Герматніком, зокрема,
на сучасних вулицях: Б. Лепкого, 10–12
(1886–1887), Пекарській, 4–6 (1889–1890),
Гребінки, 8 (1892). Про це свідчать харак-
терні орнаментальні мотиви і форми фігур
декору фасадів. З нагоди приїзду імпе-
ратора Франца-Йосифа І до Львова у ве-
ресні 1880 року Л. Марконі було доруче-
но увінчати портик міської ратуші трьома
кам’яними статуями – алегоріями патріо-
тизму, гостинності та мужності (не збере-
глися).
Протягом 1885–1887 років мистець
створив один із кращих своїх архітектурно-
скульптурних ансамблів – перший Будинок
дирекції залізниці по вул. Третього трав-
ня, 3 (нині – Січових Стрільців). Фасад
спроектований спільно з В. Равським-
молодшим 24, а от програму скульптурно-
го оздоблення він розробив самостійно. Її
склали численні алегоричні зображення
залізничного руху, механіки, електрики; ве-
лика (3,5 м заввишки) статуя Меркурія на
аттику споруди (іл. 3). Іконографічний ана-
ліз цієї фігури засвідчує, що під час роботи
над нею львівський художник взорувався
на деякі відомі зразки європейської плас-
тики – маньєристичну статую «Меркурій»
Джованні да Болоньї (1580) і скульптуру
французького майстра ХІХ ст. Александера
Фальг’єра «Переможець у півнячих боях»
(1864), творчо переосмисливши останні.
Повторивши основні композиційні елемен-
ти обох скульптур, Л. Марконі пом’якшив
динаміку руху, спрямувавши його вгору, ні-
би імітуючи плавне піднесення, злет антич-
ного бога. В’їзна брама, обидва вестибюлі
й сходові клітки будови рясно прикрашені
неоренесансними арабесками 25.
Стилістичну подібність до скульптур
Будинку дирекції залізниці демонструють
дві алегоричні статуї на порталі кам’яниці
по вул. Ґроттґера, 8 (нині – Смольського,
1890) 26. Їх із упевненістю можна вважати
також творчим доробком мистця.
У 1890 році Л. Марконі виконав ста-
тую Богоматері на фасаді вілли живо-
писця Я. Стики по вул. Міцкевича, 11 (ни-
ні – Листопадового Чину), збудованої
І. Левинським за проектом Ю. Захаревича 27
(скульптура не збереглася). До речі,
І. Левинський на своїй керамічній фаб-
риці тиражував (у теракоті й майоліці)
зменшений варіант марконівської ста-
туї Богоматері й виставив декілька її ек-
земплярів на Загальній крайовій виставці
1894 року. Кам’яні фігури Богоматері ав-
торства Л. Марконі також було встановле-
но на фасаді будинку Товариства купців і
торговельної молоді по вул. Чарнецького, 1
(нині – Винниченка, 1892) 28 і перед косте-
лом Святої Марії Магдалини (1899; статуя
не збереглася) 29. Можливо, на замовлення
І. Левинського й Ю. Захаревича у 1889–
1890-х роках скульптор створив дві алего-
ричні фігури на фасаді вілли по вул. Марії
Магдалини, 6 (тепер – О. Кольберга).
Свої наймонументальніші й воднораз
найгармонійніші щодо поєднання з архітек-
турою скульптури Л. Марконі створив упро-
довж 1890-х років. У 1891 році він завер-
шив трифігурну групу «Ощадність, промис-
ловість та рільництво» на аттику Галицької
ощадної каси. Очевидна подібність цен-
тральної фігури композиції – Ощадності,
що підносить смолоскип у руці, до нью-
йоркської статуї Свободи скульптора
Ф.-О. Бертольді, недвозначно виказує дже-
рело натхнення львівського майстра (іл. 5).
Фасади цього будинку мистець додатково
оздобив вирізьбленими з теребовлянсько-
го каменю барельєфами з алегоричними
зображеннями різних наук, ремесел, мис-
тецтв і портретом Ю. Захаревича, а вести-
бюль і сходову клітку – стуковими рельєфа-
ми (співавтор П. Гарасимович) і алебастро-
вими фігурами грифонів 30.
Композиційний уклад симетрич-
ної, вписаної у класичний трикутник
гру пи «Ощадність», скульптор розви-
нув у великій кам’яній групі «Тріумф
Справедливості» (1892), розміщеній
на центральному аттику Палацу пра-
восуддя (Крайового суду Галичини) по
вул. Стефана Баторія, 1–3 (нині – князя
Романа) 31. Згодом, 1897 року, ансамбль
44
ІсторІя
цього будинку Л. Марконі доповнив але-
горичними фігурами Справедливості й
Законодавства, встановленими на аттику
бічного фасаду (співавтор А. Попель; ста-
туї не збереглися) 32.
Упродовж 1890–1896 років Л. Марконі
працював також над оформленням
інтер’єру львівської Преображенської
церкви. Для неї він створив стуковий фриз
із дванадцятьма гербами міст Галичини
під центральним куполом та дванадцять
кам’яних статуй апостолів 33 (іл. 4).
Досліджуючи стилістично-іконографічні
особливості творів Л. Марконі 70-х – по-
чатку 90-х років ХІХ ст., слід підкреслити
їх переважно ренесансно-класицистичний
характер. Особливості образної системи,
композиційний лад, характер моделюван-
ня об’ємів і техніка обробки каменю не-
двозначно засвідчують досконале знання
мистцем взірців італійської скульптури
XV–XVI та XVIII ст. і французької пластики
XVI–XVII та XIX ст. Воднораз деякі зразки
скульптури 1870–1880 років виконані в рус-
лі неороманської й неоготичної стилістики.
Від 1893 року в художніх уподобаннях
майстра відбувся поступовий перехід від
неоренесансу до іншої течії історизму –
модного на той час у Львові необароко.
Ця еволюція помітна в оздобленні житло-
вого будинку В. Равського Молодшого по
вул. Матейка, 8 (1893–1894). У кам’яних
атлантах «Гранд-готелю» на нинішньому
проспекті Свободи, 13 (1893, архітектор
Е. Герматник) 34 (іл. 6), у вісьмох статуях-
алегоріях рік Галичини, що прикраша-
ли цементний електричний водограй на
Загальній крайовій виставці (створений
1894, розібраний 1906 року), (іл. 8) і в гіп-
сових моделях чотирьох алегоричних фі-
гур для готелю «Жорж» (1898; закінчені
А. Попелем і відлиті з цементу 1900 року) 35
Л. Марконі прагнув якомога точніше від-
творити оголене тіло в русі. Динамічність
утілених образів акцентований контраст-
ною обробкою поверхні та грою світлотіні.
Статуя Європи на фасаді готелю «Жорж»,
можливо, тримає в руці портретне погруддя
самого скульптора. На фасадах названого
готелю й філії Австро-Угорського банку по
вул. Третього травня, 9 (тепер – Січових
Стрільців), майстер виконав жіночі й чоло-
вічі маскарони.
Властиві його пізній творчості іконо-
графічні мотиви, композиційні й питомо
технічні прийоми простежуються також
у монументальному оздобленні фасадів
львівських кам’яниць, спроектованих ар-
хітектором А. Топольницьким і зведених
А. Ґоломбом у стилі неорококо. Зокрема, у
статуї Богородиці з Дитям, що на фасаді
вілли по вул. Св. Софії, 29 (1897, нині –
вул. І. Франка, 115), у декоративній ліпнині
й погрудді А. Міцкевича на фасаді кам’яниці
по вул. Св. Софії, 20 (1898, тепер –
І. Франка, 104) 36, у статуї А. Міцкевича,
у фігурах хлопчиків та маскаронах на бу-
динку по вул. Зибликевича, 8 (1898–1899,
нині – І. Франка, 28) 37. Для роботи над
монументально-декоративними скульпту-
рами Л. Марконі у 1897–1899 роках орен-
дував у міської ради Палац архітектури
Загальної крайової виставки 38. Останніми
працями, виконаними тут взимку 1898–
1899 років, були ескізи путті з гербами міст
Галичини та інші необарокові фігури для
нового Міського театру (нині – Львівський
академічний театр опери і балету), що не
були втілені у матеріалі 39.
Свій хист скульптора й архітектора
Л. Марконі застосував також у пам’ятниках
і надгробках. 1875 року разом із братами
Яном і Міхалом Бембновичами він вико-
нав надгробок М. Ґославського, встанов-
лений пізніше на цвинтарі Станіславова
(тепер – Івано-Франківськ). У 1876 році
мистець брав участь у конкурсі проектів
пам’ятника С. Ґощинському, похованому
на Личаківському цвинтарі, а 1877 – ство-
рив проект пам’ятника З. Хшановській
поб лизу руїн замку в Теребовлі. На думку
О. Гауснера, який виступив 1877 року у пре-
сі зі статтею «Про скульптуру», цей проект
виявився найбільшим творчим досягнен-
ням мистця 40. Вірогідно, у матеріалі його
зреалізував Я. Бохенек 1900 року 41 (мону-
мент знищено у 1941–1943 роках). За про-
ектом Л. Марконі 1879 року встановлено
також мармурову меморіальну таблицю на
пошану Ф. Шопена в костелі святого Хреста
у Варшаві. У 1883 році на замовлення місь-
кої влади Бережан львівський скульптор ви-
45
ЮрІй бІрЮльов. львІвський мистець леонард марконІ
різьбив кам’яні пам’ятники королям Яну ІІІ
Собеському і Миколаю Сенявському – оби-
два у вигляді обелісків з погруддями (були
встановлені на ринковій площі, не зберегли-
ся) 42. На Личаківському цвинтарі мистець
звів гробівець барона Адама Гайдля, що
мала вигляд стилізованого античного хра-
му з доричними колонами й класицистич-
ним фризом (близько 1887 року, співавтор
архітектор Я. Шульц) 43, а також – ліричний
за настроєм нагробок на могилі «Дзюні» з
портретною фігурою дівчинки біля хреста
(близько 1881 року) 44. Крім цього, спільно з
Ю. Захаревичем 1888 року створив у львів-
ському костелі домініканців мармуровий
пам’ятник поетесі М. Бартус (з портретним
медальйоном покійної та алегоричними об-
разами творчості).
Для Л. Марконі 1890-і роки виявилися
найбільш плідними у творенні монумен-
тів. У липні 1890 року за його проектом у
львівській римо-католицькій катедрі вста-
новили тимчасовий катафалк на честь
А. Міцкевича (з погруддям поета й мар-
муровими урнами). Двома роками пізніше
майстер здобув першу премію на конкурсі
проектів пам’ятника А. Фредро у Львові.
Після тривалого опрацювання гіпсової
моделі її було відлито у бронзі. Пам’ятник
письменнику врочисто відкрили 25 жовтня
1897 року 45 (нині стоїть у Вроцлаві) (іл. 7).
Від 1893 року мистець шість років працював
над монументом Т. Костюшкові в Кракові.
На відміну від статичного неоренесансно-
го пам’ятника А. Фредро, героя польського
національного повстання скульптор зобра-
зив на коні в русі, використавши стилістику
необароко. Перед смертю Л. Марконі встиг
завершити лише гіпсову модель у чверть
натуральної величини. Роботу над мону-
ментом (заввишки 5,6 м) завершив його
зять А. Попель. Відлитий у бронзі пам’ятник
Т. Костюшкові 1901 року встановили в
Кракові (знищений 1940 року, реконструйо-
ваний у 1960 році, нині – на Вавелі).
Менше уваги Л. Марконі приділяв стан-
ковій скульптурі. Серед них відома тільки
одна фігурна композиція: «Народження
Христа» (1870–1880, гіпс). Із більшим
натх ненням він працював у жанрі портре-
ту. За приклади тут може правити погруд-
дя директора львівської Школи лісництва
Г. Стшелецького (1878), срібний рельєф із
портретом Ю. Захаревича (1878), пам’ятна
медаль князя Адама Сапіги (1886), медаль-
йони Ядвіги Сапіги із Замойських (близько
1886) і А. Фредра (близько 1880, бронза) 46.
У 1893 році майстер подарував Товариству
розвитку і прикрашання м. Львова вирізьб-
лений з пісковика бюст С. Скарбека для
встановлення його в міському Єзуїтському
парку (не зберігся).
Останні роки життя мистця (1895–1899)
були потьмарені ворожим ставленням ху-
дожніх критиків і деяких колег, особливо
Т. Баронча. Тяжкими ударами для ньо-
го стали смерть Ю. Захаревича (грудень
1898 року) і програш судового процесу
проти архітектора Ю.-К. Яновського у спра-
ві авторства проекту будинку Міського
художньо-промислового музею 47.
Л. Марконі помер у Львові від туберку-
льозу в ніч з 1 на 2 квітня 1899 року, по-
хований на Личаківському цвинтарі. На йо-
го могилі встановлено нагробок, вірогідно
власного проекту, у неоренесансній сти-
лістиці з мармуровим медальйоном лику
Богоматері.
1 Jaroszewski T. S., Rottermund A. Marconi Leonard //
Polski Słownik Biograficzny. – Warszawa, 1974. –
T. XIX/4. – Z. 83. – S. 603–604; Kwiatkowska M.,
Melbechowska-Luty A., Siomoczkin I. Marconi Leonard //
Słownik Artystów Polskich. – Warszawa, 1993. – T. V. –
S. 356–359.
2 [Kowalczuk M.]. Wstęp // Katalog wystawy przemysłu
budowlanego we Lwowie. – Lwów, 1892. – S. VI.
3 Gazeta Lwowska. – 1876. – N 92. – 22. IV. – S. 4.
4 Центральний державний історичний архів
України у Львові (ЦДІАУЛ). – Ф. 165, оп. 5, спр. 262;
Державний архів Львівської області (ДАЛО). – Ф. 2,
оп. 1, спр. 2374, арк. 1–3.
5 Gazeta Narodowa. – 1876. – N 46. – 26. II; N 221. –
27. IX.
6 Gazeta Narodowa. – 1879. – N 111. – 14. V; 1880. –
N 190. – 19. VIII; Męyet L. Oblicze poety // Kłosy. –
1889. – T. 49. – N 1272. – 2 (14). XI. – S. 319.
7 Gazeta Narodowa. – 1878. – N 12. – 15. I.
8 [Marconi L.]. Głos z miasta // Dziennik Polski. –
1877. – N 287–293.
9 Gazeta Narodowa. – 1877. – N 228. – 5. X.
10 Gazeta Lwowska. – 1881. – N 86. – 15. IV. – S. 3;
Gmach Sejmowy we Lwowie // Kłosy. – 1881. – N 829. –
7 (19). V. – S. 316.
11 Gazeta Narodowa. – 1879. – N 271. – 25. XI;
1882. – N 24. – 29. I. – N 26. – 31. I. – N 33. – 10. II.
46
ІсторІя
12 Лист Л. Марконі до графині Альфонсини
Дідушицької 7. 11. 1878 р. Львівська національна на-
укова бібліотека ім. В. Стефаника, відділ рукописів. –
Ф. Дід. (Архів Дідушицьких), IV/2032, папка 27.
13 Krasny P. Kościół p. w. Najświętszego Serca
Jezusa i klasztor SS. Franciszkanek Najświętszego
Sakramentu // Kościoły i klasztory Lwowa z wieków XIX
i XX. – Kraków, 2004. – S. 79, 86, 100. – Il. 123.
14 Dżwignia. – 1880. – N 11. – 20. XI. – S. 98.
15 ДАЛО. – Ф. 2, оп. 2, спр. 4818, арк. 1–3, 10, 27.
16 ДАЛО. – Ф. 27, оп. 2, спр. 94, арк. 3; Сьомочкін І.
Леонард Марконі // Маестро. – 1996. – N 1. – С. 25,
28.
17 Kleczewski A. Wystawa przemyska // Gazeta
Narodowa. – 1882. – N 201. – 2. IX; Strażnica Polska. –
1882. – N 13. – 25. IX. – S. 4.
18 ЦДІАУЛ. – Ф. 146, оп. 51а, спр. 865, арк. 34;
Сьомочкін І. Леонард Марконі. Сторінки творчої
біографії // Народознавчі зошити. – 1996. – N 4. –
С. 242.
19 Gazeta Narodowa. – 1897. – N 119. – 30. IV. – S. 3.
20 Stebelski P. Nowy pałac sprawiedliwości //
Dziennik Polski. – 1893. – N 281. – 10. X. – S. 1; Gazeta
Narodowa. – 1893. – N 197. – 29. VIII. – S. 2.
21 T. M. [T. Münnich]. Leonard Marconi // Czasopismo
Techniczne. – 1899. – N 8. – 25. IV. – S. 91.
22 ДАЛО. – Ф. 2, оп. 1, спр. 6460, арк. 1, 25; спр.
6461, арк. 71.
23 ДАЛО. – Ф. 2, оп. 3, спр. 687, арк. 3, 11–13.
24 Czasopismo Techniczne. – 1885. – N 10. – 20. X. –
S. 117–118. – Tabl. VII.
25 Gazeta Narodowa. – 1887. – N 135. – 16. VI. –
N 149. – 3. VII; Pałac c. k. dyrekcji kolei państwowych
austriackich we Lwowie // Kłosy. – 1889. – T. 48. –
N 1239. – 16 (28). III. – S. 205. До речі, у 2010–
2011 роках фахівцями Національного університету
«Львівська політехніка» розроблено плани рес-
таврації екстер’єрних скульптур цього будинку і
насамперед статуї Меркурія, яка зазнала значних
утрат.
26 ДАЛО. – Ф. 2, оп. 1, спр. 2664.
27 Нині тут міститься Художньо-меморіальний му-
зей Олекси Новаківського.
28 Gazeta Narodowa. – 1892. – N 295. – 8. XII. –
S. 1. – N 296. – 9. XII. – S. 2.
29 Przegląd. – 1899. – N 100. – 2. V. – S. 2.
30 Gmach Kasy Oszczędności // Dziennik Polski. –
1891. – N 264. – 23. IX. – S. 2.
31 Kurier Lwowski. – 1892. – N 214. – 2. VIII. – S. 4.
Зауважимо, що означена монументальна група не
витримала випробування на міцність – скульптури
мають механічні розриви, численні втрати і нині по-
требують ретельної реконструкції: стабілізації або
заміни кріпильних елементів, пошкоджених корозією,
відновлення деталей за відомими аналогами.
32 Gazeta Lwowska. – 1897. – N 159. – 16. VII. –
s. 3.
33 Gazeta Narodowa. – 1890. – N 213. – 14. IX;
Червоная Русь. – 1890. – № 197. – 1 (13). ІХ. – С. 3;
Галичанин. – 1894. – N 236. – 21. Х (2. ХІ); 1896. –
N 110. – 19 (31). V. – С. 3; N 234. – 18 (30). Х. – С. 3.
34 Dziennik Polski. – 1893. – N 293. – 22. X;
N 359. – 29. XII; Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po
Lwowie. – Lwów; Warszawa, 1925. – S. 139.
35 Tygodnik ilustrowany. – 1902. – N 16. – S. 303.
36 ДАЛО. – Ф. 2, оп. 2, спр. 5293, арк. 2–4, 34–35.
37 ДАЛО. – Ф. 2, оп. 3, спр. 886, арк. 14–17.
38 ДАЛО. – Ф. 3, оп. 1, спр. 4281.
39 Kurier Lwowski 1898. – N 278. – 7. X. – S. 4; Słowo
Polskie. – 1899. – N 33. – 8. II. – S. 3.
40 Hausner O. O rzeżbie // Tydzień Literacki. – 1877. –
T. IV. – N 38. – 27. V. – S. 596.
41 Pomnik Zofii Chrzanowskiej // Kurier Lwowski. –
1900. – N 317. – 15. XI. – S. 1; Słowo Polskie. – 1900. –
N 531. – 14. XI. – S. 2; Wschód. – 1939. – N 137. –
2.VII. – S. 2.
42 Dziennik Polski. – 1883. – N 150. – 4. VII.
43 ДАЛО. – Ф. 2, оп. 4, спр. 1270, арк. 58; Gazeta
Narodowa. – 1887. – N 171. – 29. VII.
44 Markowski J. Cmentarz Łyczakowski w opisie
Pomnikowych rysów z cmentarzy lwowskich Władysława
Z. Ciesielskiego. – Lwów, 1890. – S. 27.
45 Pomnik Fredry we Lwowie // Dziennik Polski. –
1897. – N 299. – 28. X. – S. 3.
46 Станкові твори митця нині зберігаються у
Львівській національній галереї мистецтв і музеях
Польщі.
47 Słowo Polskie. – 1898. – N 211. – 6. IX. – S. 4;
Kurier Lwowski. – 1898. – N 355. – 23. XII. – S. 3.
РЕЗюМЕ / summary
Скульптор Леонард Марконі (1835–1899) переїхав із Варшави до Львова у 1874 році. Тут
він обійняв посаду професора скульптури й орнаментального рисунка у Львівській політех-
ніці, а також зорганізував власну майстерню декоративної скульптури. Творча діяльність
мистця у львівській період тісно пов’язана з громадським і житловим будівництвом, що
активно провадилося в місті в останній чверті ХІХ ст. Він співпрацював з Ю. Захаревичем
та іншими архітекторами, гармонійно доповнюючи їхні споруди вишуканими зразками
монументально-декоративної скульптури. У другій половині 1870 – упродовж 1890-х років
Л. Марконі прикрасив статуями і стуковою ліпниною чимало львівських новобудов, з-поміж
47
ЮрІй бІрЮльов. львІвський мистець леонард марконІ
яких – два корпуси Політехніки, перший Будинок дирекції залізниці, Галицька ощадна каса,
Палац правосуддя, Преображенська церква, готель «Жорж». Як практик, мистець дбав про
технологічну якість скульптурних матеріалів. Йому належить оригінальний рецепт суміші
гідравлічного вапна і портланд-цементу. Він працював також із гіпсом, мармуром, місцевим
алебастром, створював моделі дерев’яних скульптур. Маючи природний хист архітекто-
ра, нерідко сам розробляв проекти фасадів новобудов, прагнучи досягти максимальної
цілісності й завершеності художнього задуму. Чи не найвищим досягненням його у ділянці
монументальної скульптори стали пам’ятники М. Бартус (1888) і А. Фредро (1897) у Львові,
Т. Костюшкові у Кракові (1901). Л. Марконі був виразним представником історизму в мис-
тецтві Галичини кінця ХІХ ст. Джерелом його натхнення у 1870-х – на початку 1890-х років
названого століття слугував переважно художній спадок Італії епохи Відродження та фран-
цузького класицизму доби абсолютизму. Значно рідше він звертався до традицій романсь-
кого й готичного стилів. Починаючи з 1893 року, художній стрій творів майстра поступово
еволюціонує від неоренесансу до іншої течії історизму – необароко. Як плідний художник і
здібний педагог, який мав багатьох учнів і виховав цілу плеяду скульпторів, Л. Марконі по
праву вважається засновником і чільним представником львівської школи монументально-
декоративної скульптури останньої чверті ХІХ ст.
Ключові слова: Леонард Марконі, архітектура, декор, композиція, Львів, різьба, скульп-
тура, стилістика, статуя.
The sculptor Leonard Marconi (1835–1899) moved from Warsaw to Lviv in 1874. There he
held an office of professor of sculpture and ornamental painting in Lviv Polytechnic School and
established his own atelier of decorative sculpture. The artist’s creative work of Lviv period is
closely connected with the then public and house building which was intensively conducted
in the late XIXth century. He worked together with J. Zachariewicz and other architects, and
complemented fairly well their buildings with his exquisite examples of monumental decorative
sculpture. Through the second part of the 1870s – 1890s L. Marconi decorated a lot of the Lviv
buildings with sculptures and stucco fretwork, among them stand out especially: two buildings
of Lviv Polytechnic School, first building of Lviv railway management, Galician savings bank,
Court Palace, Church of Transfiguration, George hotel. Being a practical worker, Marconi took
care of technological quality of the sculptural materials. He engineered an original recipe of
mixture of hydraulic lime and Portland cement. He also worked in gypsum, marble, western
Ukrainian alabaster, created the models of wooden sculptures. Having architect abilities,
Marconi created the drafts of façades, seeking to turn them into independent, entire work of
art. Almost an acme of his monumental sculpture were the M. Bartus (1888), A. Fredro (1897)
(both – in Lviv) and T. Kosciuszko (1901) (Cracow) statues. L. Marconi was a significant
representative of historicism in the Galician art in the late XIXth century. His Pierian Spring
in the 1870s – early 1890s was an artistic heritage of the Renaissance Italy and classicist
France. Rarely the sculptor applied to the motifs of Romanesque and Gothic art. Since 1893
some changes in the stylistics of his arts have happened: gradual transformation from the Neo-
Renaissance to another flow of historicism – the Neo-Baroque. As a prolific artist and clever
teacher who had a lot of pupils and trained a generation of sculptors, L. Marconi is rightly
considered to be a founder and prominent representative of the Lviv school of monumental
decorative sculpture in the late XIXth century.
Keywords: Leonard Marconi, architecture, décor, composition, Lviv, carving, sculpture,
stylistics, statue.
Скульптор Леонард Маркони (1835–1899) переехал из Варшавы во Львов в 1874 году.
Тут он вступил в должность профессора скульптуры и орнаментального рисунка Львовской
политехники, а также организовал собственную мастерскую декоративной скульптуры.
Творческая деятельность художника львовского периода тесно связана с общестенным
48
ІсторІя
и жилищным строительством, которое активизировалось в городе в последней четверти
ХІХ в. Он сотрудничал с Ю. Захаревичем и другими архитекторами, гармонично дополняя
их сооружения изысканными образцами монументально-декоративной скульптуры. Во
второй половине 1870 – в 1890-х годов Л. Маркони украсил статуями и стуковой лепни-
ной значительное число львовских новостроек, среди которых: два корпуса Политехники,
первый Дом дирекции железной дороги, Галицкая сберегательная касса, Дворец право-
судия, Преображенская церковь, гостиница «Жорж». Как практик, Л. Маркони заботил-
ся о техническом качестве скульптурных материалов. Ему принадлежит оригинальный
рецепт смеси гидравлической извести и портланд-цемента. Он работал также с гипсом,
мрамором, местной породой алебастра, создавал модели деревянных скульптур. Имея
врожденный талант архитектора, мастер нередко сам разрабатывал проекты фасадов
строений, желая достичь максимальной цельности и завершенности художественного
замысла. Наивысшим достижением его в области монументальной скульптуры стали
памятники М. Бартус (1888) и А. Фредро (1897) во Львове, Т. Костюшко в Кракове (1901).
Л. Маркони был ярким представителем историзма в искусстве Галичины конца ХІХ в.
Источником его вдохновения в 1870-х – начале 1890-х годов служило главным образом
художественное наследие Италии эпохи Возроджения и французского классицизма эпо-
хи абсолютизма. Значительно реже он обращался к традициям романского и готического
стилей. Начиная с 1893 года, художественный строй произведений мастера постепенно
эволюционирует от неоренессанса к другому течению историзма – необарокко. Как пло-
дотворный художник и прекрасный педагог, который имел много учеников и воспитал
целый ряд скульпторов, Л. Маркони по праву считается основоположником и ведущим
представителем львовской школы монументально-декоративной скульптуры последней
четверти ХІХ в.
Ключевые слова: Леонард Маркони, архитектура, декор, композиция, Львов, резьба,
скульптура, стилистика, статуя.
49
Іл. 1. Л. Марконі. Група «Інженерна наука, архітектура та
механіка» на аттику головного будинку
Львівської політехніки. 1876
Іл. 2. Л. Марконі. Рельєф на зовнішній стіні зали
засідань Галицького сейму. 1879
50
Іл. 4. Л. Марконі. Статуя апостола в куполі
Преображенської церкви у Львові. 1895–1896
Іл. 3. Л. Марконі. Статуя Меркурія на аттику бу-
динку по вул. Січових Стрільців, 3у Львові. 1887
51
Іл. 6. Л. Марконі. Атланти на фасаді «Гранд-готелю» у Львові. 1893
Іл. 5. Л. Марконі. Група «Ощадність, промисловість та рільництво»
на аттику Галицької ощадної каси у Львові. 1891
52
Іл. 8. Л. Марконі. Фонтан на Галицькій крайовій виставці у Львові. 1894
Іл. 7. Л. Марконі. Пам’ятник А. Фредро у Вроцлаві (перенесено зі Львова). 1897
|