Реставраційна практика Макса Дворжака: львівські епізоди

У статті розглянуто маловідомі факти діяльності видатного чеського мистецтвознавця Макса Дворжака. Зокрема, проаналізовано роботу М. Дворжака на посаді головного консерватора Центральної комісії зі збереження мистецьких та історичних пам’яток Австро-Угорщини, методику його реставраційної діяльності...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2011
Main Author:	Левицька, М.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2011
Series:	Студії мистецтвознавчі
Subjects:	Історія
Online Access:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/39392
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Реставраційна практика Макса Дворжака: львівські епізоди / М. Левицька // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2011. — № 4(36). — С. 106-114. — Бібліогр.: 31 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-39392
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-393922012-12-16T12:15:21Z Реставраційна практика Макса Дворжака: львівські епізоди Левицька, М. Історія У статті розглянуто маловідомі факти діяльності видатного чеського мистецтвознавця Макса Дворжака. Зокрема, проаналізовано роботу М. Дворжака на посаді головного консерватора Центральної комісії зі збереження мистецьких та історичних пам’яток Австро-Угорщини, методику його реставраційної діяльності стосовно львівських архітектурних об’єктів. The article deals with little-known aspects of the famous Czech art historian Max Dvořak activity. In particular, were analyzed Dvořak’s work as Head of the Central Commission of Austrian-Hungarian historical and art monuments preservation. Also this article highlights Dvořak’s conservation methods in relation of the Lviv’s architectural monuments 2011 Article Реставраційна практика Макса Дворжака: львівські епізоди / М. Левицька // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2011. — № 4(36). — С. 106-114. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. 1728–6875 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/39392 7.071.3(438.32) uk Студії мистецтвознавчі Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія Історія
spellingShingle	Історія Історія Левицька, М. Реставраційна практика Макса Дворжака: львівські епізоди Студії мистецтвознавчі
description	У статті розглянуто маловідомі факти діяльності видатного чеського мистецтвознавця Макса Дворжака. Зокрема, проаналізовано роботу М. Дворжака на посаді головного консерватора Центральної комісії зі збереження мистецьких та історичних пам’яток Австро-Угорщини, методику його реставраційної діяльності стосовно львівських архітектурних об’єктів.
format	Article
author	Левицька, М.
author_facet	Левицька, М.
author_sort	Левицька, М.
title	Реставраційна практика Макса Дворжака: львівські епізоди
title_short	Реставраційна практика Макса Дворжака: львівські епізоди
title_full	Реставраційна практика Макса Дворжака: львівські епізоди
title_fullStr	Реставраційна практика Макса Дворжака: львівські епізоди
title_full_unstemmed	Реставраційна практика Макса Дворжака: львівські епізоди
title_sort	реставраційна практика макса дворжака: львівські епізоди
publisher	Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Історія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/39392
citation_txt	Реставраційна практика Макса Дворжака: львівські епізоди / М. Левицька // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2011. — № 4(36). — С. 106-114. — Бібліогр.: 31 назв. — укр.
series	Студії мистецтвознавчі
work_keys_str_mv	AT levicʹkam restavracíjnapraktikamaksadvoržakalʹvívsʹkíepízodi
first_indexed	2025-07-03T21:20:02Z
last_indexed	2025-07-03T21:20:02Z
_version_	1836662236870868992
fulltext	106 У 90-ті роковини від дня смерті відомого чеського мистецтвознавця Макса Дворжака (24.06.1874–08.02.1921) маємо нагоду не лише знову звернутися до його наукової спадщини, але й висвітлити маловідомі ас- пекти діяльності вченого. Надто якщо вони безпосередньо стосуються видатних ар- хітектурних пам’яток Львова, збережених, зокрема, і стараннями чеського науковця. Макса Дворжака зараховують до ви- значних мистецтвознавців, представників Віденської школи кінця ХІХ – першої поло- вини ХХ ст. 1 Зокрема, Дворжак суттєво роз- ширив методологію мистецтвознавчих до- сліджень та вплинув на формування теорії і практики пам’яткоохоронної діяльності. Про вченого існує чимала довідкова літе- ратура, не бракує й критичних оцінок його мистецтвознавчого доробку 2. Але причет- ність М. Дворжака до питань збереження й реставрації давніх пам’яток Львова за- лишається нерозкритим епізодом біографії вченого. Опираючись на матеріали звітів та повідомлень про реставраційні робо- ти початку ХХ ст. на відомих львівських пам’ятках архітектури, спробуємо висвіт- лити діяльність М. Дворжака як головного консерватора Центральної комісії зі збере- ження мистецьких та історичних пам’яток Австро-Угорщини. Щоб краще проаналізувати цей пам’яткоохоронний напрям діяльності вче- ного, варто коротко окреслити його ака- демічну біографію та наукові пріоритети. Отже, син чеського архівіста й кустоша біб- ліотеки в Рудніцах (Чехія), Макс Дворжак здобув освіту у Віденському університеті, «під крилом» професора Ф. Вікоффа (спів- працював з професором понад п’ятнадцять років). Саме Ф. Вікофф один із перших по- чав реабілітацію «занепадницьких» мис- тецьких епох, таких як пізня античність чи маньєризм. Слідом за наставником, М. Дворжак обстоював думку, що мистець- кий твір треба інтерпретувати як «носія ду- ховного змісту епохи» 3. Як і Вікофф, він не підтримував також тезу про еволюційний розвиток мистецтва, уявляючи цей розви- ток швидше як безперервний духовний по- шук і оригінальне самовираження кожної епохи. Поряд із поглядами Ф. Вікоффа, науко- вий Відень зламу ХІХ–ХХ ст. інтригували праці А. Рігля. Саме цей автор об’єктивізу- вав метод порівняльно-стилістичного ана- лізу, намагаючись уникати будь-яких оці- ночних особистісних суджень. Особливо це помітно у здісненому ним аналізі розвитку орнаментальних форм 4. Зокрема, А. Рігль, як переконаний позитивіст, зосереджував- ся винятково на формальних якостях мис- тецького твору. Саме на полі дискусії про форму та зміст мистецького твору формувався той осе- редок становлення й розвитку фундамен- тальних мистецтвознавчих методів початку РЕСТАВРАЦІЙНА ПРАКТИКА МАКСА ДВОРЖАКА: ЛЬВІВСЬКІ ЕПІЗОДИ Мар’яна Левицька УДК 7.071.3(438.32) У статті розглянуто маловідомі факти діяльності видатного чеського мистецтвознавця Макса Дворжака. Зокрема, проаналізовано роботу М. Дворжака на посаді головного консерватора Центральної комісії зі збереження мистецьких та історичних пам’яток Австро-Угорщини, методику його реставрацій- ної діяльності стосовно львівських архітектурних об’єктів. Ключові слова: мистецтвознавство, Віденська школа, охорона пам’яток, реконструкція, реставрація. The article deals with little-known aspects of the famous Czech art historian Max Dvořak activity. In particular, were analyzed Dvořak’s work as Head of the Central Commission of Austrian-Hungarian historical and art monu- ments preservation. Also this article highlights Dvořak’s conservation methods in relation of the Lviv’s architectural monuments. Keywords: art history, Wien School, monuments protection, reconstructing, renovation. 107 МАр’ЯнА ЛеВИцЬкА. рестАВрАцІйнА прАктИкА МАксА дВорЖАкА... ХХ ст., що згодом отримав назву Wiener Schűle der Kűnstgeschichte (Віденська шко- ла історії мистецтва). Власне, це було се- редовище інтелектуального контакту кіль- кох поколінь учених, з досить відмінними підходами до вивчення історії мистецтва. Це була вагома спроба помістити мистецтво на наукову базу, звільнену від суб’єктивних естетичних уподобань і смаків, та виро- бити такі критерії аналізу, які б дозволили об’єктивно оцінювати мистецтво будь-якої країни та будь-якої епохи. М. Дворжак захистив докторат у Відні 1897 року. Після габілітації 1901 року (на тему мініатюр старовинних богемських рукописів ХІІІ–XIV ст.) він працював асис- тентом Вікоффа, згодом (1902) отримав посаду приват-доцента Віденського уні- верситету. До слова, дослідник домагався посади приват-доцента в рідній Празі, але місце професора Карлового університету в 1902 році здобув Карл Хитіл 5. Як історик мистецтва, М. Дворжак част- ково сприйняв Ріглеву концепцію розвитку мистецтва. Так, він застосував формаль- ний метод аналізу творів у своїй праці «Таємниця мистецтва братів ван Ейків». У 1905–1906 роках він прочитав лекції з мистецтва нового часу, виводячи корені модерності від Тінторетто, через творчість Веласкеса, Рембрандта до імпресіоністів. Орієнтуючись на напрацювання поперед- ників, учений обстоював концепцію, що опис і критика мистецьких творів мають ви- ходити з властивих мистецьких масштабів, які визначаються і «духом епохи», і зміс- том самого твору. Дворжак відкидав оцінку твору відповідно до його «наближення до відтворення натуралістичності об’єкта», а зображення, що наслідують природу (реа- лістичні) вважав за прояв матеріалістичної культури, vice versa віддавав перевагу епо- хам, які не прагнули до достовірного відоб- раження реальності. Хоча пізніше його концепція розвитку мистецтва «ідеалізм vice versa натуралізм» не завжди сприймалася, але Дворжак був одним із перших авторів, що належно оці- нив італійський маньєризм, напрям, до того трактований як «дегенеративний». Наступні праці дослідника більше демонструють йо- го віру в те, що інтелектуальний зміст, ви- значений темою і формою, є ключем до розуміння твору. Цей Geistesgeschichte (іс- торія духа) метод накраще розкрився у йо- го праці «Idealismus und Naturalismus in der gotischen Skulptur und Malerei» (Ідеалізм та натуралізм у готичній скульптурі та живопи- су) (1917), де, серед іншого, учений ствер- джував, що ступінь правдоподібності мис- тецького твору відбиває особисте вражен- ня автора, а не боротьбу між абстрактним і натуралістичним. На цьому методі ґрунту- валися праці послідовників Дворжака, зо- сібна Отто Бенеша та Ганса Тітце. Проте замість буквального «прочи- тання» індивідуальності окремих творів, М. Дворжак згодом обирає ширші історич- ні принципи. У своїх лекціях (1918–1920), присвячених творчості Ель Греко та маньє- ристів, з аналізом суб’єктивних та експре- сіоністичних складових стилю, що виражав духовну кризу, Дворжак, за словами сучас- ників, був просто блискучим. Одну з остан- ніх своїх публікацій він присвятив творчості експресіоніста Оскара Кокошки (1921). Зазначимо, що серед основоположників українського мистецтвознавства адептом методики М. Дворжака був львівський уче- ний Володимир Залозецький (1896–1959). В одній зі своїх концептуальних публікацій цей дослідник підтверджував, що він іде «за останніми постулатами новіших течій в іс- торії мистецтва, які поза чисто формальни- ми питаннями стараються заглибити мис- тецький твір, уважаючи його витвором духа даної доби. Цей новий методичний підхід до історії мистецьких течій, який так успіш- но ввели у життя представники віденської школи істориків мистецтва, відповідає та- кож і новим духовним напрямам сучаснос- ти, які визволяються як з чисто формаліс- тичного, так і механічно-матеріалістичного трактування історичних явищ» 6. Варто зазначити, що практично всі представники Віденської школи поєдну- вали академічну кар’єру з кураторською роботою в музеях чи пам’яткоохоронною діяльністю 7. Коли після смерті А. Рігля в 1905 році звільнилася посада головного консерватора мистецьких пам’яток Австрії, за сприяння групи науковців та особис- 108 ІсторІЯ то Ю. фон Шлоссера цю посаду отримав М. Дворжак. Дослідник дуже серйозно трактував свої обов’язки головного консер- ватора Центральної комісії зі збереження мистецьких та історичних пам’яток. Уже 1907 року Дворжак започаткував створен- ня кадастру пам’яток Австро-Угорщини (Ősterreichische Kunstopographie) 8. У той час існувало два підходи до рес- тавраційної й пам’яткоохоронної діяльнос- ті: а) старіша концепція вимагала усунен- ня з пам’ятки пізніших доповнень/добудов, але без вірогідних історичних джерел для реконструкції первісного стану, нерідко вигадувалися нові неправдиві/фантазійні форми; б) новіша концепція передбачала збереження пам’ятки у поточному стані, за- безпечивши її консервацію (включно з піз- нішими нашаруваннями). М. Дворжак прий- няв новіший погляд – збереження усіх час- тин пам’ятки, усіх часових нашарувань, які наоч но демонстрували естетичні й стиліс- тичні зміни в мистецтві. Завдяки послідов- ній позиції вченому вдалося запобігти руй- нуванню чи спотворенню багатьох пам’яток, сприяти їх фаховій реставрації. Важливо, що на своїй посаді вчений організував сис- тематичну роботу з охорони пам’яток, про- понував законодавчу підтримку своїх ініціа- тив. За п’ятнадцять років роботи головним консерватором він нагромадив чималий досвід діяльності: видав унікальний посіб- ник «Katechismus der Denkmalpfleg» (1916), регулярно публікував результати своїх до- сліджень у щорічнику Центральної комісії зі збереження мистецьких пам’яток (Jahrbuch der Zentralkommission fur die erhaltung der Kunst- und historischen Denkmale) 9. Очевидно, що Львів, як столичне місто найсхіднішого краю імперії, також входив до сфери нагляду М. Дворжака. На зламі ХІХ–ХХ ст. місто переживало справжній бу- дівельний бум: влада міста й зацікавлені осередки (етнічні, конфесійні, професійні) спонсорували не лише нове будівництво, але й реконструкцію старих споруд. Для нагляду за процесами реставрації чи ре- конструкції у Львові існував спеціальний орган: Коло консерваторів і кореспондентів Східної Галичини (Koło c. k. konserwatorów і korespondentów Galicji Wschodniej), яке під- порядковувалося віденській Центральній комісії. Саме з опублікованих звітів згада- ного органу вдалося почерпнути інформа- цію про візити й рекомендації Дворжака під час реставрації окремих пам’яток архітек- тури Львова (аналізований період охоплює 1906–1910 рр.). Згадки й повідомлення про інспекції чи рекомендації головного кон- серватора наводяться у львівській періо- диці згідно хронології. Їх доцільно систе- матизувати за конкретними архітектурними об’єктами, що дозволить краще простежи- ти вплив чеського науковця на стан їхньої збереженості. Також варто наголосити ціл- ковиту фахову об’єктивність М. Дворжака щодо львівських пам’яток різних конфесій і етнічних спільнот: однаково толерантним був нагляд за реставрацією Латинської ка- тедри римо-католиків, собору Святого Юра греко-католиків, Вірменської катедри та православної Успенської церкви. Вірменська церква. Перша резолюція про план реставрації Вірменської катедри була видана в 1905 році 10. Через півроку, навесні 1906, Центральна комісія розгля- нула план реставрації Вірменської церкви, доповнений зауваженнями генерального консерватора М. Дворжака. Зокрема, у йо- го звіті зазначено: «Львівська вірменська церква є найважливішою будівлею цього обряду в Австрії, пам’яткою, що має непе- ресічну художню й історичну цінність…» 11. На думку вченого, церква потребує розши- рення внутрішнього простору, також треба поновити опорядження інтер’єру, виконати нові розписи. Оскільки найістотнішою ри- сою цієї споруди є її архітектонічний стиль (особливо центричний план), то головний консерватор «застерігає від будь-яких пе- репланувань і змін, що могли б порушити первісний характер плану споруди» 12. Це стосується не лише центрального об’єму, але й поздовжньої нави. Зокрема, науко- вець не рекомендує перебудовувати на- ву у псевдосередньовічному, чи псевдо- візантійському стилі, бо це б дорівнювало знеціненню центрального об’єму споруди. Водночас і добудови барокового періоду, по можливості, варто зберегти як певний історичний документ. Безперечно, внутріш- ній простір собору є надто малим для су- 109 МАр’ЯнА ЛеВИцЬкА. рестАВрАцІйнА прАктИкА МАксА дВорЖАкА... часних потреб, але необхідного збільшен- ня/розширення можна досягти і без пропо- нованої перебудови. Отже, Центральна комісія, в особі М. Дворжака, застерігає (насамперед архі- єпископа вірменського обряду Й. Теодо ро- вича) від будь-яких перебудов централь- ного об’єму і прибудованої в період баро- ко поздовжньої нави. Водночас внутрішнє опорядження Вірменської катедри (яке походило переважно з епохи бароко) не має особливої мистецької цінності, є зраз- ком досить провінційної роботи (порівняно з іншими пам’ятками барокової різьби у Львові), а також досить понищене: відпо- відно, може бути замінене новим. Але комі- сія пропонує – старе опорядження належно відреставрувати й передати іншому храму. Також ескізний проект нового опоряджен- ня храму має бути узгоджений з Комісією. Комісія (в особі М. Дворжака) залишає за собою право художньої оцінки запропо- нованого проекту, рекомендує доручити проектування відомому художнику, найкра- ще – авторові майбутньої поліхромії катед- ри. Дворжак пропонує дотриматися комп- ромісу в питанні відновлення опорядження інтер’єру: оновити його в центральній час- тині, а в наві – залишити відреставровані кращі предмети барокової епохи. Таке по- єднання дозволило б унаочнити нашару- вання стилів (один із принципів, послідовно обстоюваний Дворжаком-консерватором). Розписи в катедрі, на думку Комісії, не підлягають втручанню, хоча існують вони заледве 30 років і мають досить посеред- ню художню вартість. При виконанні нових розписів М. Дворжак рекомендує підсилити (або хоча б не зменшити) враження мону- ментальності центральної частини, а для цього доцільніше застосувати орнамен- тальні, а не фігуративні розписи. Водночас, conditio sine рекомендацій Дворжака: не нав’язувати майстрові строгого візантій- ського взірця, не обмежувати його творчу свободу, при цьому Центральна комісія має схвалити попередньо представлені ескізи 13. Протягом наступних років з’являються спорадичні повідомлення про ті чи інші рекомендації головного консерватора сто- совно реконструкції вірменської церкви. Наприклад, 1908 року Вірменський архі- єпископ Й. Теодорович звертається з листом до львівського «Grona c. k. konserwatorów» у справі влаштуванням входу в катедру від вул. Краківської 14. Питання про плани по- дальшої реконструкції церкви: а) усунення аварійної частини склепіння нави ХVІІ ст.; б) відкриття аркади у переході поміж монас- тирем і костелом; в) вмурування надгробків у стіни зовнішної галереї дискутуються по- між львівськими фахівцями та віденською Центральною комісією. Так, на обговоренні поточних питань у 1910 році були присут- ні експерти Центральної комісії Дайнінгер і Дворжак 15. Віденські експерти наполягали на укріпленні склепіння і збереженні його цілісності. Натомість вірменська капітула пропонувала розібрати аварійне склепіння, перемурувати його і заслонити декоратив- ним дерев’яним суфітом. Як нерідко бувало у Львові: доки надійшло письмове розпоря- дження з Відня – склепіння рухнуло й дис- кусія вирішилася сама собою ... Фактично був реалізований проект, на якому наполя- гала капітула. Собор Святого Юра – одна з кращих споруд Львова як за архітектурною спе- цифікою, так і за мальовничістю образу. На жаль, плин часу залишив свої сліди на майстерних каменярських окрасах собо- ру, які на початку ХХ ст. вимагали невід- кладної реставрації. Питання консервації та часткового поновлення зовнішнього кам’яного різьблення собору Святого Юра обговорювалося на засіданнях Grona c. k. konserwatorów у 1906 році. Не оминув сво- єю увагою цю пам’ятку й головний консер- ватор М. Дворжак. У своєму листі до митро- полита Андрея (Шептицького) він називає собор «найціннішою бароковою спорудою в Галичині» 16. Загалом він не заперечує про- ти відновлення і доповнення пошкоджених елементів кам’яного різьблення на фасаді храму. До речі, він пише: «Чудова фігурна декорація фасаду є місцями пошкоджена, але не так значно: де-не-де фігурам бракує фрагментів (руки, пальців). Ці пошкоджен- ня можна б сміло залишити без втручання, адже вони не псують загального враження від зовнішньої декорації» 17. Якщо ж буде 110 ІсторІЯ виконуватись певна реставрація, комісія наполягає на якнайменшому втручанні в оригінальні скульптури, а також вимагає не знімати з них патину. «Відновлена й по- збавлена патини катедра втратить значну частину тієї чарівності, що вирізняє її серед інших львівських будівель» 18. Реставрація тривала кілька років, бо в 1910 році на- трапляємо на чергову згадку про те, що М. Дворжак пропонував по можливості збе- регти цілі частини балюстрад і вазони на фасадах собору 19. Латинська катедра. Перші повідом- лення про ремонтно-реставраційні робо- ти в катедрі припадають на друге півріччя 1906 року. Згідно реляції головного консер- ватора проф. М. Дворжака, комісія позитив- но оцінює розпочату реставрацію катедри (у тому числі – нове накриття даху мідною бляхою) 20. Воднораз комісія виступає про- ти додавання масверків до вікон нави і ве- жі. «Як відомо, головний об’єм катедри збу- дований в стилі пізньої готики, у 18 ст. дещо збарокізований, але без затирання первіс- ного архітектонічного характеру», – зазна- чає головний консерватор. «Пропоновані масверки – засоби з арсеналу неоготики, а неоготика не надто бере до уваги регіо- нальні й часові відмінності правдивої готи- ки, і нищить (уніфікує) шаблонними, фаль- шивими, неісторичними, непідтвердженими формами справжній готичний стиль» 21. Крім того, нава катедри розрахована на значний приплив світла з вікон, а проектовані мас- верки неодмінно звузять вікна і зменшать інсоляцію. Загалом, вони не лише супере- читимуть актуальному характеру костелу, але й художнім інтенціям первісного про- екту будівлі. Замість подібних беззмістов- них додатків чеський учений радить на- самперед виконати консервацію барокової скульп тури в наві, яка перебуває в досить поганому стані (скульптури в півкруглих ві- кнах над входами до бічних каплиць) 22. Також на 1909 рік припадає розгляд справи про реставрацію вежі катедри. Римо-католицька курія чинила спротив ви- могам львівського Грона консерваторів, так що мусила втрутитись Центральна комісія з Відня. У пресі є повідомлення, що для ви- рішення справи до Львова восени 1909 ро- ку прибуде генеральний консерватор проф. М. Дворжак 23. На жаль, подальші відомості про плановану інспекцію Дворжака у звітах львівського Грона консерваторів відсутні. Успенська церква. Сеньйорат львів- ської Ставропігії в 1906 році висловив на- мір ґрунтовної реставрації церкви 24, що пе- редбачала: – перекриття центрального купола мід- ною бляхою; – відновлення первісної довжини бічних емпорів (які були вкороченими); – реконструкцію балюстрад і відкриття консолей; – усунення дерев’яної прибудови при сходах, що ведуть на емпори; – зниження рівня підлоги на 50 см. Також пропонувалося: – замінити бароковий головний вівтар і бічні вівтарі на ренесансний іконостас (зроб лений на взірець первісного); – замінити орнаментальні розписи 1850 року (авторства львівського художни- ка М. Яблонського) на нову поліхромію (ав- тором якої мав бути львівський художник Макаревич); – перенести образи Богородиці і св. Ми- колая в іконостас з бічних вівтарів та усу- нути всі образи авторства М. Яблонського (передати їх в іншу церкву). Гроно консерваторів одним із супереч- ливих пунктів визнало заміну цінного ба- рокового вівтаря та нову проектовану полі- хромію. Було висловлено міркування, що в такому разі декор церкви наблизиться до стилізованих «візантійсько-православних схем, що буде суперечити ренесансно- му характеру архітектури храму» 25. Через численні ускладнення (у тому числі між- конфесійні протиріччя між Ставропігією та Гроном консерваторів) справу з рес- таврації Успенської церкви було передано до розгляду Центральній комісії у Відні. Відповідь генерального консерватора М. Дворжака містила, зокрема, такі мірку- вання: «Успенська церква у Львові є, як ві- домо, надзвичайно імпонуючою будівлею з 16 ст., із бароковим характером оздоб- лення інтер’єру. Особливо вівтар є чудо- вим твором барокової пластики. Та й за- галом, як ззовні, так і всередині, церква є 111 МАр’ЯнА ЛеВИцЬкА. рестАВрАцІйнА прАктИкА МАксА дВорЖАкА... пам’яткою великого історичного значення і високої мистецької вартості. Незважаючи на прискіпливий огляд, голов ний консер- ватор не зміг виявити таких ушкоджень, які б вимагали капітальної реставрації церкви (за винятком незнач них ремонтів і поправок)» 26. Водночас Ставропігійський інститут, покликаючись на вимоги обряду, наполягав на ґрунтовних змінах в інтер’єрі церкви. Результатом полеміки став при- пис Галицького Намісництва від 4 грудня 1906 року про необхідність затверджувати попередні плани реставрації з Центральною комісією. Костел єзуїтів. У 1905 році на розгляд львівського Грона консерваторів було ви- несено питання про реставрацію вівтаря Богоматері в Костелі єзуїтів 27. 1906 року М. Дворжаку довелося вирішувати питання про заміну підлоги в костелі 28. Центральна комісія заперечувала проти встановлен- ня нової підлоги, оскільки стара марму- рова була знищена приблизно на 30 %. Відповідно, учений запропонував залишити старі мармурові плити скрізь, де вони доб- ре збереглися (близько 400 м2), натомість, де необхідно – доповнити новими плитами (близько 200 м2). Зразки камінних плит, що відповідають старим плитам за величиною, товщиною і кольором, було замовлено в Угорщині та Бельгії 29. Серед повідомлень за 1910 рік ідеться та- кож про реставрацію каплиці Дєдушицьких в інтер’єрі Костелу єзуїтів. Проект було ви- конано з дотриманням цілісності архітекто- нічних та орнаментальних складових, тому особливих застережень Центральна комі- сія не висловлювала 30. Домініканський костел. Узимку 1910 року розгорілася полеміка між до- мініканським духовенством та львівським Гроном консерваторів про обновлення інтер’єру костелу, зокрема, перенесення надгробків із костелу в крипту. Про став- лення монахів до збереження мистецької спадщини в соборі свідчить фраза пріо- ра конвенту: «Kosciół nie jest galerią do gromadzenia dzieł sztuki …» 31. Тобто, вірних нічого не повинно відволікати від молитви і богослужінь, а численні твори мистецтва (зокрема надгробки), наповнені світським духом, перешкоджають цьому. Стараннями М. Дворжака руйнівного перенесення над- гробків вдалося уникнути. Також головний консерватор категорично відхилив пропо- нований монахами варіант нового головно- го вівтаря, наполягаючи на збереженні ав- тентичності барокового інтер’єру. Окрім нагляду за реконструкцією чи консервацією пам’яток архітектури Льво- ва, Центральна комісія опікувалася й цін- ними мистецькими об’єктами Галичини. Зокрема, у 1908 році Центральна комісія з Відня нагадувала місцевій владі про по- станову 1877 року, що зобов’язувала пові- домляти про наміри реконструкції пам’яток архітектури і мистецтва. Наприклад, особ- ливу увагу приділяли питанню збережен- ня давніх дерев’яних церков. У випадку, коли розібрання церкви (через її аварій- ний стан) не можна було уникнути, Комісія вимагала створення макету церкви, до- статньої кількості фотографій і рисунків для збереження історичних відомостей. Нерідко Центральна комісія (вказівками до місцевого Кола консерваторів) буквально «воювала» із сільськими парафіяльними комітетами, які прагнули розбирати ста- рі церкви і на їх місці споруджувати нові. Також 1909 року за сприяння Комісії було виділено державну субвенцію для інвента- ризації пам’яток дерев’яного будівництва в Галичині. Представлені факти діяльності у Львові віденської Центральної комісії з охорони пам’яток і, зокрема, Головного консерва- тора професора М. Дворжака, дозволя- ють зробити щонайменше два принципові висновки. По-перше, саме під керівництвом цього науковця пам’яткоохоронна робота в місті набула організованого характеру й заґрун- тувалася на чітко розробленій методології. Для контролю за станом мистецьких та істо- ричних пам’яток Австро-Угорщини важливе значення мав започаткований Дворжаком у 1907 році Кадастр пам’яток (Österreichi- sche Kunsttopographie). Стосовно Львова (і Галичини) це було надзвичайно акту- ально й дозволило переоцінити мистецьку вартість та історичне значення багатьох ар- хітектурних об’єктів. 112 ІсторІЯ По-друге, позиція чеського дослідника в питаннях реставрації, що нерідко супере- чила бажанням місцевих спільнот, дозво- лила зберегти багато львівських пам’яток, унаочнюючи нашарування стилів і динамі- ку естетичних змін. У своїх рекомендаціях і приписах він завжди був проти уніфікації й шаблонного відтворення псевдоісторич- них зразків, навпаки – послідовно обстою- вав збереження регіональних відмінностей і стилістичних модифікацій. Саме завдяки старанням М. Дворжака у своїх автентичних формах дійшли до нас такі пам’ятки львів- ської архітектури, як собор Святого Юра, Латинська катедра, Вірменська церква, Успенська церква та чимало інших споруд. 1 Поняття «Віденська школа» у мистецтвознавстві запропонував уперше чеський дослідник Вінценз Крамарж у 1910 році, термін набув поширення у статтях О. Бенеша (1920) та Ю. фон Шлоссера (1934). У рамках Віденської школи можна виокре- мити такі основні методологічні підходи: формаль- ний аналіз (А. Рігль), ідеалістичне мистецтвознав- ство (М. Дворжак, О. Бенеш); структуралістичний аналіз (Ю. фон Шлоссер, Г. Зедльмайр, Б. Кроче, Е. Гомбріх – т. зв. «Друга віденська школа»); ідеологіч- не мистецтвознавство (Й. Стшиговский). При цьому основою віденської школи й фундаментом сучасного мистецтвознавства став, за висловом Е. Лахнітта, «трикутник: Рігль – Дворжак – Шлоссер». 2 Benesch O. Max Dvořák (1874–1921) / Große Ősterreicher/Neue Ősterreichische Biographie ab 1815. – V. 10 (1957). – Pp. 189–198; Базен Ж. История истории искусства: От Взари до наших дней. (Пер. с фр.). – М., 1994. – С. 125; [Електронний ресурс]. – Режим досту- пу : http://maka.webzdarma.cz/statnice/e_e14. 3 Дворжак М. История искусства как история духа. (Пер. с нем.). – С.Пб. : Академический проект, 2001. 4 Зокрема, варто згадати такі праці А. Рігля, як «stilfragen: Grundelungen zu einer Geschichte der Ornamentik» (Berlin, 1893) та майже хрестоматійну «Historische Grammatik der bildenden Kunste», видану через 60 років після смерті автора у Граці 1966 року (див.: Piwocki K. Pierwsza nowoczesna teoria sztuki. Poglądy Aloisa Riegla. – Warszawa, 1970). 5 Побіжно зауважимо, що наступна діяльність К. Хитіла як завідувача кафедри історії мистецтв Карлового університету опосередковано вплинула на розвиток українського мистецтвознавства міжво- єнного періоду. Зокрема, К. Хитіл запросив до Праги відомого російського візантолога М. Кондакова, що значно збагатило сферу вивчення середньовічного мистецтва слов’ян, зокрема іконопису. Також у 1920-х роках у Празькому університеті слухав лекції В. Січинський, а В. Залозецький в Українському віль- ному університеті вів курс історії українського мисте- цтва, співпрацював із чеськими мистецтво знавцями. 6 Залозецький В. Між Окцидентом і Візантією в іс- торії українського мистецтва. – Л., 1938 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.ji.lviv.ua/n7texts/ zalozetsky.htm. При цьому Залозецький посилається на працю М. Дворжака. – Dvorak M. Kunstgeschichte als Geistesgeschichte. studien zur abendländischen Kunstentwicklung. – Münich : R. Piper, 1924. Також, опублікована В. Залозецьким пра- ця «Gotische und barocke Holzkirchen in der Karpathenländern» (видана у Відні 1926 р.), має по- святу М. Дворжакові, а передмову до неї написав чеський мистецтвознавець В. Менцель. 7 Наприклад, А. Рігль майже 40 років завіду- вав відділом текстилю Австрійського художньо- промислового музею (Ősterreichischen Museum fur Kűnst und Industrie) у Відні, також працював голов- ним консерватором Центральної комісії з охорони пам’яток Австро-Угорщини. 8 Sorensen L. «Dvořák Max» [Електронний ресу рс] // Dictionary of Art Historians. Retrieved November 27, 2000. – Режим доступу : http://dictionaryofarthistorians. org/wittkowerr.htm. 9 Там само. 10 Sprawozdania Koła c. k. konserwatorów i kores- pondentów Galicji Wschodniej. – Teka. T. III. – 1905. – № 30–40. – S. 10. 11 Sprawozdania Grona c. k. konserwatorów i kores- pondentów Galicji Wschodniej. – Teka. T. III. – 1906. – № 44–51. – S. 7. 12 Там само. – С. 7. 13 Реляція підготовлена 26 липня 1906 р., підписана у Відні, опублікована (див.: Sprawozdania Grona c. k. konserwatorów i korespondentów Galicji Wschodniej. – Teka. – T. III. – 1906. – № 44–51. – S. 7). 14 Sprawozdania Grona c. k. konserwatorów i kores- pondentów Galicji Wschodniej. – Teka. T. III. – 1908. – № 64–75. – S. 5. 15 Sprawozdania Grona c. k. konserwatorów i kores- pondentów Galicji Wschodniej. – Teka. T. III. – 1910. – № 88–99. – S. 13. 16 Sprawozdania Grona c. k. konserwatorów i kores- pondentów Galicji Wschodniej. – Teka. T. III. – 1906. – № 44–51. – S. 10–11. 17 Там само. – S. 11. 18 Там само. – S. 11. 19 Sprawozdania Grona c. k. konserwatorów і kores- pondentów Galicji Wschodniej. – Teka. T. III. – 1910. – № 88–99. – S. 14. 20 Sprawozdania Grona c. k. konserwatorów і kores- pondentów Galicji Wschodniej. – Teka. T. III. – 1906. – № 44–51. – S. 8. 21 Там само. – S. 8. 22 Рекомендації, підписані у Відні 27 липня 1906 р. 23 Sprawozdania Grona c. k. konserwatorów i kores- pon dentów Galicji Wschodniej. – Teka. T. III. – 1909. – № 76–87. –S. 11. 24 Sprawozdania Grona c. k. konserwatorów i kores- pondentów Galicji Wschodniej. – Teka. T. III. – 1906. – № 44–51. – S. 8. 25 Там само. – S. 8. 26 Там само. – S. 8. 113 МАр’ЯнА ЛеВИцЬкА. рестАВрАцІйнА прАктИкА МАксА дВорЖАкА... 27 Sprawozdania Grona c. k. konserwatorów i kores- pondentów Galicji Wschodniej. – Teka. T. III. – 1905. – № 30–40. – S. 13. 28 Повідомлення про інспекцію М. Дворжака 14 жовтня 1906 р. (див.: Sprawozdania Grona c. k. konserwa torów i korespondentów Galicji Wschodniej. – Teka. T. III. – 1906. – № 44–51. – S. 9). 29 Там само. – S. 9. 30 Sprawozdania Grona c. k. konserwatorów і kores- pondentów Galicji Wschodniej. – Teka. T. III. – 1910. – № 88–99. – S. 13. 31 «Костел не є галереєю для нагромадження тво- рів мистецтва…» [пер. – М. Л.] (див.: Sprawozdania Grona c. k. konserwatorów i korespondentów Galicji Wschodniej. – Teka. T. III. – 1910. – № 88–99. – s. 13). РЕЗЮМЕ / SUMMARY Стаття присвячена маловідомим аспектам діяльності видатного чеського мистецтво- знавця Макса Дворжака. Об’єктом дослідження стали звіти регіонального львівського відділення Центральної комісії зі збереження мистецьких та історичних пам’яток Австро- Угорщини, опубліковані у спеціальному бюлетні протягом 1906–1910 років. У цих звітах вдалося виявити повідомлення про рекомендації М. Дворжака, які він давав як головний консерватор Австро-Угорщини відносно реставрації найвідоміших львівських пам’яток архітектури. Матеріали містять згадки про особисті інспекції вченого до Львова, про кон- кретні висловлювання з питань реставрації чи реконструкції львівських храмів. Предметом дослідження є особливості методики реставраційної діяльнос- ті М. Дворжака. Додатково наведено коротку характеристику теоретичних підходів М. Дворжака до мистецтво знавчих досліджень у контексті діяльності провідних пред- ставників Віденської школи кінця ХІХ – початку ХХ ст. Зокрема, акцентовано вплив «Geistesgeschichte» методу М. Дворжака на праці відомого українського мистецтвознав- ця Володимира Залозецького. Стосовно пам’яткоохоронної діяльності, було встановлено, що саме завдяки реко- мендаціям М. Дворжака вдалося зберегти автентичний вигляд собору Святого Юра, Латинської катедри, Успенської церкви, запобігти руйнуванню Вірменської церкви. Учений настійно обстоював принцип збереження різночасових стилістичних наша- рувань, радив уникати псевдостилізації (на зразок готики чи псевдовізантизму), поши- реної ще з епохи історизму. Як консерватор, Дворжак з однаковим пієтетом ставився до римо-католицьких, греко-католицьких, православних чи вірменських храмів Львова. Визначальним для нього була історико-мистецька цінність, унікальність об’єкта, який варто було зберегти для наступних поколінь. Ключові слова: мистецтвознавство, Віденська школа, охорона пам’яток, реконструк- ція, реставрація, Львів. The article is dedicated to little-known aspects of the famous Czech art historian Max Dvořak’s activity. Regional Lviv department’s of Central commission of Austrian-Hungarian historical and art monuments preservation reports have became the object of the research. These reports have been published in a special bulletin during 1906-1910th. There were some notices about Dvořak’s recommendations relating restoration of the most prominent Lviv’s architectural monuments. These materials mention Dvořak’s personal inspections to Lviv and his specific recommendations for restoration or reconstruction of Lviv temples. Peculiarities of Dvořak’s restoration methods are the subject of the research. A brief characteristics of the Dvořak’s art studying methods in the Wien Art History School context are given. The impact of his «Geistesgeschichte» method on Ukrainian art historian v. Zalozetskyj has been emphasized in particular. It was found that Lviv St.George Cathedral, Latin Cathedral, Uspens’ka Church, Armenian Church have preserved their authentic look thanks to Dvořak’s recommendations. Researcher 114 ІсторІЯ had sequentially defended the principe of saving stylistic layers and advised to avoid dubious stylization (such as pseudo gothic or pseudo byzantine samples). Being a conservator, M. Dvořak treated Lviv temples of Rome-catholic, Greek-catholic, Orthodox religions with the same piety. The art and historical value, uniqueness of the architectural monuments were the determining qualities for the Max Dvořak protection activity in Lviv. Keywords: art history, Wien School, monuments protection, reconstructing, renovation. Статья посвящена малоизвестным аспектам деятельности выдающегося чешского искусствоведа Макса Дворжака. Объектом изучения стали отчеты регионального львов- ского отделения Центральной комиссии по сохранению памятников истории и искусства Австро-Венгрии, опубликованные в специальном бюллетене в перид с 1906 по 1910 гг. В этих отчетах удалось обнаружить сообщения о рекомендациях М. Дворжака, которые он давал на дожности главного консерватора Австро-Венгрии относительно реставрации самых известных памятников архитектуры Львова. Материалы содержат упоминания о личных инспекционных поездках ученого во Львов, о его конкретных высказываниях по вопросам реставрации или реконструкции львовских храмов. Предметом изучения стали особенности методики реставрационной деятельнос- ти М. Дворжака. Дополнительно наводится краткая характеристика теоретических ис- кусствоведческих подходов М. Дворжака в контексте деятельности ведущих предста- вителей Венской школы конца XIX начала XX вв. В частности, акцентируется влияние «Geistesgeschichte» метода Дворжака на труды известного украинского искусствоведа Владимира Залозецкого. Относительно деятельности Дворжака в сфере охраны памятников, было установле- но, что именно благодаря его рекомендациям во Львове удалось сохранить аутентичный вид собора Святого Юра, Латинского собора, Успенской церкви, предотвратить разруше- ние Армянской церкви. Ученый последовательно защищал принцип сохранения разновременных стилевых наслоений, советовал избегать псевдостилизации (на готический или византийский манер), распространенной еще в эпоху историзма. Как консерватор, М. Дворжак с одинаковым пиететом относился к львовским храмам разных конфессий: римо- католическим, греко-католическим, православным. Определяющей для него была художественно-историческая ценность, уникальность объектов, которые стоило со- хранить для следующих поколений. Ключевые слова: искусствоведение, Венская школа, охрана памятников, реконструк- ция, реставрация, Львов.

Реставраційна практика Макса Дворжака: львівські епізоди

Institution

Similar Items