Генерал від інфантерії Віталій Миколайович Троцький
У статті йдеться про життя і діяльність маловідомого генерала В.Троцького, який народився на Чернігівщині.
Gespeichert in:
| Datum: | 2012 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
2012
|
| Schriftenreihe: | Сiверянський лiтопис |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/39444 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Генерал від інфантерії Віталій Миколайович Троцький / М. Блакитний // Сiверянський лiтопис. — 2012. — № 1-2. — С. 95-101. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-39444 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-394442013-02-13T03:40:43Z Генерал від інфантерії Віталій Миколайович Троцький Блакитний, М. Розвідки У статті йдеться про життя і діяльність маловідомого генерала В.Троцького, який народився на Чернігівщині. В статье говорится о жизни и деятельности малоизвестного генерала В.Троцкого, который родился на Черниговщине. The article says about the life of a little-known Gen. Vladimir Trotsky, who was born in Chernigov. 2012 Article Генерал від інфантерії Віталій Миколайович Троцький / М. Блакитний // Сiверянський лiтопис. — 2012. — № 1-2. — С. 95-101. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. XXXX-0055 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/39444 625.1 (476) (091) uk Сiверянський лiтопис Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Розвідки Розвідки |
| spellingShingle |
Розвідки Розвідки Блакитний, М. Генерал від інфантерії Віталій Миколайович Троцький Сiверянський лiтопис |
| description |
У статті йдеться про життя і діяльність маловідомого генерала В.Троцького, який народився на Чернігівщині. |
| format |
Article |
| author |
Блакитний, М. |
| author_facet |
Блакитний, М. |
| author_sort |
Блакитний, М. |
| title |
Генерал від інфантерії Віталій Миколайович Троцький |
| title_short |
Генерал від інфантерії Віталій Миколайович Троцький |
| title_full |
Генерал від інфантерії Віталій Миколайович Троцький |
| title_fullStr |
Генерал від інфантерії Віталій Миколайович Троцький |
| title_full_unstemmed |
Генерал від інфантерії Віталій Миколайович Троцький |
| title_sort |
генерал від інфантерії віталій миколайович троцький |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Розвідки |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/39444 |
| citation_txt |
Генерал від інфантерії Віталій Миколайович Троцький / М. Блакитний // Сiверянський лiтопис. — 2012. — № 1-2. — С. 95-101. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський лiтопис |
| work_keys_str_mv |
AT blakitnijm generalvídínfanteríívítalíjmikolajovičtrocʹkij |
| first_indexed |
2025-07-03T21:22:29Z |
| last_indexed |
2025-07-03T21:22:29Z |
| _version_ |
1836662390314237952 |
| fulltext |
Сіверянський літопис 95
РОЗВІДКИ
УДК 625.1 (476) (091)
Максим Блакитний.
ГЕНЕРАЛ ВІД ІНФАНТЕРІЇ
ВІТАЛІЙ МИКОЛАЙОВИЧ ТРОЦЬКИЙ
У статті йдеться про життя і діяльність маловідомого генерала В.Троцького,
який народився на Чернігівщині.
Ключові слова: генерал, нагорода, губернатор.
Поступово постають з небуття маловідомі широкому загалу історичні події,
факти й особистості суперечливої історії України. Не становить у цьому винятку і
Чернігівська область, історики, краєзнавці якої відновлюють пам’ять про видатних
земляків, котрі народилися або мешкали на Чернігівщині.
Віталій Миколайович Троцький – «один из выдающихся боевых генералов
русской армии», генерал-ад’ютант, генерал від інфантерії, командуючий військами
Віленського військового округу, Віленський, Ковенський і Гродненський генерал-гу-
бернатор, кавалер орденів св. О.Невського з діамантами і св. Георгія 3-го ступеня, мав
золоту зброю «за хоробрість» з алмазами, «... умный, спокойный, доброжелательный
и полезный государственный деятель». Помер 9 травня 1901 р. у м.Вільно (нині
столиця Литви – м.Вільнюс). Тіло було перевезено залізницею 11 травня 1901 р. до
Чернігівської губернії, у маєток покійного [1].
Віталій Миколайович Троцький-Сенютович народився 19 грудня 1835 р. на хуто-
рі, що належав його батьку і розташовувався поблизу с.Волосківці, нині Менського
району Чернігівської області. Батько – підпоручик у відставці Микола Іванович
(1793 р.н.; учасник закордонних походів російської армії 1813 р.), мати – Минодора
Дмитрівна Пащенко. Брати – Микола (1817 р.н.), Віктор (1823 р.н., підполковник
у відставці). Рід походив від значкового товариша Чернігівського полку Петра Ки-
риловича Троцького (помер до 1756 р.). За життя В.Троцький дуже часто казав: «Я
– козак», тим самим підкреслюючи своє походження, приналежність і осібність від
росіян. Як тільки була можливість, Віталій Миколайович приїздив на батьківський
хутір або відправляв сюди свою родину на відпочинок [2].
На дев’ятому році життя батько віддав Віталія до 1-го Московського кадетського
корпусу (один з елітних військових навчальних закладів), у якому він навчався 8
років [3]. Пізніше у своїх споминах Віталій Миколайович згадував: «Какая резкая
разница в отношениях между родителями и детьми и в системе воспитания, в мое
время и теперь. В присылаемых письмах раз, два в год мне не сообщали, что делает-
ся дома, между тем как-то отец приписал в письме: ты все шлешь поцелуи сестре, а
она умерла два года тому назад». Особливу підтримку молодому кадету виказував
директор корпусу генерал-лейтенант В.Желтухин.
По закінченні корпусу 13 серпня 1853 р. В.Троцький отримав звання поручика і
був направлений до Казанського єгерського полку (на 1901 р. – 64-ий Казанський
піхотний полк). Командуючи ротою цього полку, у 1854 р. бере участь у походах до
Молдавії і Криму. Зокрема, під час Східної війни брав участь у невдалій для Росії
© Блакитний Максим Михайлович – вчений секретар Чернігівського історичного
музею імені В.В.Тарновського.
96 Сіверянський літопис
битві на р.Альма (Крим), 8 вересня 1854 р. Російська армія втратила на полі бою по-
над 5700 чол. вбитими і пораненими. Фактично, В.Троцький був одним з небагатьох
офіцерів полку, що залишилися живими (зокрема, Казанський полк – 11 офіцерів
загиблих, 17 – поранених і значна частина особового складу) [4]. 18-річний командир
роти В.Троцький вивів 4-ий батальйон свого полку з-під ворожого вогню і за це був
удостоєний першої бойової нагороди (ордена св. Анни 4-го ступеня).
У березні 1855 р. Віталій Миколайович був переведений до лейб-гвардії Гатчин-
ського полку (на 1901 р. – лейб-гвардії Єгерський полк) і отримав звання підпору-
чика гвардії. Старший брат Віталія – Віктор Миколайович порадив йому поступати
до Миколаївської академії Генерального штабу. В.Троцький послухався поради і
1858 р. поступив до цього закладу (закінчив академію в 1860 р.). Тут він познайомився
з полковниками М.Драгомировим і М.Обручовим (згодом відомими військовими
діячами). А вже 17 квітня 1860 р. йому присвоєне звання поручика лейб-гвардії
Гатчинського полку. З 1862 р. – працівник Генштабу [5]. Військова кар’єра молодого
офіцера успішно просувається. Так, з 22 січня 1862 р. він уже штабс-капітан Гене-
рального штабу, а 4 січня 1863 р. отримує звання капітана.
У 1863–1866 рр. – В.Троцький працював помічником редактора військової газети
«Русский инвалид» під керівництвом генерала Д.Романовського і С.Зикова. Зокрема,
писав статті з польського питання.
Надалі Віталій Миколайович протягом 23 років служив у найнебезпечніших
місцях – на південних окраїнах Російської імперії, захищаючи її інтереси (17 років
– у Туркестані і шість років – на Кавказі). В.Троцький був одним з активних підкорю-
вачів території Середньої Азії, тим самим сприяючи збільшенню могутності і величі
Російської імперії. Можна сказати, що за ці роки він став дуже відомим бойовим
генералом і практиком військової справи.
Так, у 1866 р. генерал Д.Романовський запропонував В.Троцькому їхати служити
у невідомий для переважної більшості військових на той час Туркестан (території
сучасного Узбекистану, Таджикистану, Туркменії, Киргизії, Казахстану). Порадив-
шись з М.Обручовим, Віталій Миколайович їде у далекий край. Тут він з 27 травня
1866 р. по 21 липня 1867 р. обіймає посаду начальника штабу військ Туркестанської
області. 30 серпня 1866 р. був підвищений до звання підполковника. З 12 листопада
1866 р. – полковник. Учасник Бухарської військової кампанії (перебував у загоні
генерал-майора Д.Романовського). Зокрема, брав участь у облозі, штурмі і здобутті
Ура-Тюбе, облозі Замлина і здобутті Джизака (1866 р.).
Віталію Миколайовичу вдалося встановити тісні і дружні стосунки зі своїм безпо-
середнім начальником – генерал-губернатором Туркестану, генералом К.Кауфманом.
В.Троцький вдало просувався по військовій драбині, обіймаючи різні керівні посади,
передусім штабні, і беручи участь у бойових операціях. Так, з 21 липня 1867 по 1
листопада 1869 р. В.Троцький – начальник штабу військ Сир-Дар’їнської області. З
1 листопада 1869 р. по 10 січня 1873 р. перебував на посаді помічника командуючого
військами Сир-Дар’їнської області. У цей період свого життя він займався ретель-
ною підготовкою, організацією різних військових операцій, а також часто сам їх і
виконував. Для цього він збирав усю можливу інформацію про невідомий для нього
Туркестанський край – з історії, культури, географії, економіки та ін. Ці дані були
життєво необхідні, особливо в умовах пустелі та іншого культурного простору, коли
під час переходів військ бракувало води, їжі і від знання місцевих звичаїв залежала
доля солдата та офіцера. Саме на етапі підготовки будь-якої військової експедиції
закладались її успіх чи поразка. В.Троцький був членом місцевого відділення Росій-
ського географічного товариства.
У серпні 1870 р. Віталій Миколайович учасник Шахризабської військової екс-
педиції як начальник штабу експедиційного загону. Зокрема, брав участь у штурмі
і здобутті м.Китаба. Гарнізон міста нараховував близько 8 тисяч чоловік, а загін
генерала М.Абрамова мав у своєму складі понад півтори тисячі. Під час штурму
загинуло 20 росіян і 600 мусульман. За здобуття м.Китаба Віталій Миколайович 14
серпня 1870 р. отримав звання генерал-майора (коли йому було 34 роки) й орден
Сіверянський літопис 97
св. Анни 2-го ступеня. Фактично, В. Троцький був одним з наймолодших бойових
генералів у російській армії.
Для порівняння: відомий російський генерал М.Скобелєв отримав звання генерал-
майора у 32 роки, військовий міністр О.Куропаткін – у 34, генерали М.Драгомиров і
Д.Милютин – у 38, генерал-фельдмаршал М.Кутузов – у 39, генерал-фельдмаршал
О.Суворов – у 40 років, генерал П.Ренекампф – у 46, генерал О.Брусилов – у 47 років.
Влітку 1871 р. Віталій Миколайович бере учать у поході генерал-лейтенанта
Г.Колпаковського по підкоренню Кульджинського ханства. У 1872 р. в Москві реда-
гував збірник «Русский Туркестан».Того ж таки року був нагороджений орденом св.
Володимира 2-го ступеня [6].
З 10 січня 1873 р. по 5 травня 1878 р. Віталій Миколайович – начальник штабу
Туркестанського військового округу. У червні 1872 р. провів з військовим загоном
рекогносцировку (польову розвідку) біля м.Токмак. 1873 р. – учасник Хівинського
походу (як начальник похідного штабу Туркестанського загону). Начальником загону
був генерал-губернатор і командуючий військами Сир-Дар’їнської області генерал-
майор М.Головачов (кавалер орденів св. Георгія 3-го і 4-го ступенів, генерал-лейтенант,
Сосницький повітовий предводитель дворянства, похований у м.Мена Чернігівської
області). Керував усією операцією генерал-губернатор Туркестану К.Кауфман. За
участь у цьому поході Віталій Миколайович отримав орден св. Станіслава 1-го сту-
пеня і золоту зброю. Хівинський похід – перший вдалий степовий рейд (уже на етапі
підготовки операції). Довелося боротися не стільки з ворогом, скільки з природою.
Якось у листі до військового міністра Д.Милютина туркестанський генерал-гу-
бернатор К.Кауфман так охарактеризував свої відносини з В.Троцьким: «... заслуги
его велики. У меня нет другого человека, с кем душу отвесть, с кем посоветоваться;
он делит со мной все треволнения, все труды и заботы, он входит во все и действи-
тельно помогает мне. Прочие лица суть слепые исполнители» (вересень 1875 р.) [7].
Під час Кокандської військової експедиції (1875 р.) Віталій Миколайович Троць-
кий був начальником польового штабу і командиром окремого експедиційного загону.
Зокрема, у вересні 1875 р. на території Кокандського ханства почалося мусульманське
повстання (киргизів і кипчаків) проти лояльного до Росії, але дуже жадібного хана
Худояра. На чолі повстанців були Абдуррахман Автобачі і Пулат-бек, які оголосили
«газават» (священну війну) проти росіян. Одним з центрів повстання будо м.Андижан.
Саме сюди з Намангана 28 вересня було направлено на ворожу територію невеликий
експедиційний загін генерал-майора В.Троцького, який нараховував у своєму складі
1400 чол. (8 гармат і 4 ракетні установки). Фактично, це був рейд по тилах ворога. В
авангарді військ В.Троцького перебувала кавалерія, яку очолював начальник штабу
загону полковник Михайло Дмитрович Скобелєв (видатний полководець, генерал
від інфантерії, герой російсько-турецької війни 1877-1878 рр.). У Андижані зібралося
десь 60-70 тис. повстанців на чолі з А.Автобачі. 30 вересня рекогносцировку під містом
провів М.Скобелєв на чолі сотні козаків (повстанці атакували цей загін; місто не мало
оборонної стіни). На допомогу М.Скобелєву було направлено дві сотні козаків на чолі
з полковником графом Борхом. Вагенбург (військовий табір з возів, підвід) під Анди-
жаном облаштовував командир 4-го Туркестанського лінійного батальйону полковник
барон Г.Аминов. На світанку 1 жовтня 1875 р. – Віталій Миколайович віддав наказ
про штурм міста трьома колонами, який відзначився особливо жорстокими боями.
Пулат-бек на чолі 15 тис. киргизів намагався атакувати загін В.Троцького з тилу. 1-у
штурмову колону очолював полковник М.Скобелєв, 2-у (головну) колону – полков-
ник барон Г.Аминов. З іншого напрямку 3-ю штурмову колону очолював командир
2-го Туркестанського лінійного батальйону полковник барон Мелер-Закомельський
(ця колона захопила понад півміста). Загальне керівництво штурмуючими колонами
було доручено полковнику графу Борху. У місті відбувся запеклий штиковий бій.
Андижан було зруйновано артилерією, а піхота і козаки знищували ворога, який
не складав зброї. Російські війська у результаті запеклого штурму і вуличних боїв
втратили тільки кілька рядових вбитими. Повстанці ж – до 4 тис. чол. загиблими.
98 Сіверянський літопис
За здобуття м.Андижан генерал-майор В.Троцький 1 жовтня 1875 р. був нагоро-
джений найвищою військовою нагородою Російської імперії – орденом св. Георгія
3-го ступеня (полковник М.Скобелєв також отримав аналогічну відзнаку). Зокрема,
у наказі було зазначено: «В воздаяние отличного мужества и храбрости, оказанных
свиты нашей генерал-майором Генерального штаба – начальником штаба Туркес-
танского военного округа, Виталием Троцким при взятии, 1-го октября сего года
(1875 р.) нашими войсками, под личным его предводительством, города Андижана»
(наказ від 26 листопада 1875 р.).
1 жовтня Віталій Миколайович віддав наказ про вихід з Андижана через те,
що сили були нерівні, загін перебував на ворожій території і виконав поставлені
перед ним завдання. Покидаючи Андижан, місто знищували вогнем, як і кишлаки
навколо нього. Згідно з наказом Віталія Миколайовича, полковники М.Скобелєв
і Мелер-Закомельський 1 і 2 жовтня ще додатково обстріляли Андижан з гармат.
Головні трофеї, здобуті у місті – 2 гармати. Повертався загін В.Троцького з боями,
особливо запеклими вони були 3–5 жовтня (вдало керували солдатами полковники
Мелер-Закомельський і Скобелєв, особливо під час нападу на кишлаки Мир-Абад,
Муласі, Хаки-Хават). 8 жовтня загін генерала В.Троцького повернувся у Наманган.
Столицю ханства – м.Коканд здобув бойовий побратим, приятель і друг В.Троцького
М.Скобелєв. Зокрема, В.Троцький телеграмою попередив М.Скобелєва, що для цього
склалися сприятливі обставини [8]. Зараз деякі дослідники намагаються применшити
значення переможного рейду загону В.Троцького, тим самим ставлять під сумнів не
тільки його перемоги і звитягу, але й генерала М.Скобелєва.
З джерел бачимо, що у 1876-1877 рр. В.Троцький перебував у Петербурзі і мав
наміри залишити посаду начальника штабу Туркестанського військового округу.
Відомо, що на той час між ним і генерал-губернатором К.Кауфманом були якісь не-
порозуміння. Віталій Миколайович бажав скласти з себе повноваження і повідомив
про це генерал-губернатора. Посаду начальника штабу округу мав бажання обійняти
М.Скобелєв (К.Кауфман написав про це В.Троцькому). Генерал-губернатор був не
проти призначення М.Скобелєва. А сам Віталій Миколайович розраховував отримати
призначення на іншу посаду.
У Петербурзі В.Троцький займався складанням історії Хівинського походу. Зокре-
ма, детально описав підготовку і перебіг походу у Хіву – «Материалы для описания
Хивинского похода 1873 года» (видані у 1881-1882 рр.) [9].
У грудні 1876 р. Віталій Миколайович попередив К.Кауфмана про плітки щодо
генерала М.Скобелєва, які розповсюдилися в той час у Петербурзі і суттєво впливали
на його репутацію. Відомо, що у М.Скобелєва було набагато більше заздрісників, аніж
справжніх друзів. До цих небагатьох і належав Віталій Миколайович Троцький. Це,
зокрема, підтверджує епізод з аудієнцією М.Скобелєва в імператора Олександра ІІ
(5 березня 1877 р.), під час якої цар дуже прохолодно прийняв відомого генерала.
Про цей випадок В.Троцькому розповів сам М.Скобелєв, оскільки довіряв йому [10].
За наказом імператора Олександра ІІ В.Троцький наприкінці 1877 р. повертається
до Туркестану [11].
З 5 травня 1878 р. по 18 лютого 1883 р. Віталій Миколайович перебував на посаді
губернатора Сир-Дар’їнської області і командуючого військами, які у ній дислоку-
валися. Влітку 1878 р. В.Троцький бере участь у так званому Джамському поході
або поході до Індії (демонстрація військових сил Росії, яка була спрямована проти
Англії). Наказ про це віддав імператор Олександр ІІ, а керував усією операцію гене-
рал-губернатор К.Кауфман. Було сформовано три загони. Командиром головного,
«Джамського», загону (48 рот солдатів, 20 сотень козаків, 40 гармат і 16 ракетних
установок) був генерал-майор Віталій Троцький. Під час походу несподівано почалася
епідемія холери, яка забрала життя багатьох солдатів та офіцерів. Війська можна було
зупинити і повернути додому. Але загін рухався до Афганістану, виконуючи наказ
командування. Незважаючи на суттєві втрати, демонстрація військових потуг Росії
вдалася. Вочевидь, за цей похід В.Троцький отримав орден св. Анни 1-го ступеня.
Сіверянський літопис 99
Під час служби у Туркестані В.Троцький познайомився з О.Куропаткіним (май-
бутній військовий міністр).
Відомо, що батько Віталія Миколайовича Микола Іванович вів щоденник. Так,
про перебування свого сина вдома, він якось записав: «Сегодня сын мой Виталий,
генерал-майор свиты его величества, кавалер ордена св.Георгия 3-й степени и на-
чальник штаба, увидав свиней в саду, схватил кол, побежал за ними и выгнал их вон».
Надалі Віталій Миколайович 6 років служить на Кавказі. Так, ще 30 серпня 1880
р. він був підвищений до звання генерал-лейтенанта. З 18 лютого по 16 березня 1883
р. – начальник 25-ої піхотної дивізії. Того ж таки року (1 березня) був призначений
начальником штабу Кавказького військового округу (на цій посаді працював до
13 серпня 1889 р.). Зокрема, служив під началом князя О.Дондукова-Корсакова.
Помічником В.Троцького був генерал-лейтенант П.Перлик. У 1884 р. В.Троцький
був нагороджений орденом св. Володимира 2-го ступеня; 1887 р. – орденом Білого
Орла. З 13 серпня 1889 по 22 січня 1890 р. – Віталій Миколайович командир 16-го
армійського корпусу.
22 січня 1890 р. В.Троцький отримав наступне призначення – посаду помічника
командуючого військами Київського військового округу генерала від інфантерії
М.Драгомирова (уродженця Конотопського повіту Чернігівської губернії, нині –
Сумська область). 1894 р. – Віталій Миколайович підвищений до звання генерала
від інфантерії.
25 лютого 1895 р. імператор Микола ІІ призначив В.Троцького на посаду ко-
мандуючого військами Віленського військового округу, до складу якого входило 9
губерній. 1896 р. Віталія Миколайовича було нагороджено орденом св. О.Невського
(1898 р. – отримав діамантові знаки до нього). Перебуваючи в ролі управлінця такого
рангу, Віталій Миколайович особливу увагу приділяв різним питанням забезпечення
життя і діяльності солдат (зокрема, організації нормального харчування, медичному
і гігієнічному напрямкам). Піклувався про всіх своїх підлеглих, не роблячи винят-
ків. Сторонні і знайомі відзначали, що В.Троцький був привітним і доброзичливим
у спілкуванні з усіма людьми. Брав участь у багатьох військових і громадських
дійствах. Для прикладу – 29 листопада 1896 р. приймав святковий парад 113-го
Староруського піхотного полку в м.Шауляй Ковенської губернії з нагоди освячення
полкового прапора та ікони.
У 1897 р. під керівництвом Віталія Миколайовича були проведені успішні і масш-
табні Білостоцькі військові маневри, на яких був присутній імператор Микола ІІ.
Після маневрів, 27 серпня 1897 р., цар подякував Віталію Миколайовичу і пожалував
йому звання генерал-адьютант [12].
Кілька останніх років життя В.Троцький вимушений був поєднувати вирішен-
ня військових і цивільних доволі суперечливих питань. Так, вже 6 грудня 1897 р.
імператор призначив Віталія Миколайовича на іншу, вищу посаду – Віленського,
Ковенського і Гродненського генерал-губернатора (В.Троцький продовжував обі-
ймати і попередню посаду) [13]. Керуючим канцелярією генерал-губернатора було
поставлено В.Судейкина (згодом, сенатор), якому вдалося встановити тісні й дружні
стосунки з В.Троцьким. Помічником командуючого військами округу був вище-
згаданий генерал П.Перлик. За відносно короткий час В.Троцький заслужив повагу
населення Північно-Західного краю, що було важко зробити в тих складних умовах,
передусім через активне розповсюдження і насадження у католицькому середовищі
російських законів, культури та ін. Віталій Миколайович під час вирішення необхід-
них питань як міг лавірував у складних політичних і релігійних реаліях цієї частини
Російської імперії. Особливо опікувався діяльністю мирових посередників, що були
тісно пов’язані з селянством. Облаштовував і покращував діяльність селянських кре-
дитних товариств. Працював над втіленням різних освітніх та культурних програм.
Був ініціатором встановлення пам’ятників О.Пушкіну та імператриці Катерині ІІ у
м.Вільно, створював музей графа М.Муравйова.
29 серпня 1900 р. Віталій Миколайович брав участь в урочистій церемонії при-
лаштування нового прапора 97-го Ліфляндського піхотного полку до древка, пере-
100 Сіверянський літопис
буваючи під Двінськом, а також у ювілейних заходах з нагоди 200-річчя цього полку.
Зокрема, Віталій Миколайович забив перший цвях у древко. З нагоди урочистостей
відбувся парад 97-го Ліфляндського і 99-го Івангородського полків. 2 лютого 1898 р.
брав участь у освяченні храму на військовому кладовищі Мінська.
Найближчі підлеглі, зокрема керуючий канцелярією В.Судейкин, так характери-
зували професійні й людські якості В.Троцького: «Работать с Виталием Николаеви-
чем было очень приятно. Как человек честный и умный, никогда не стыдившийся
признаться в том, что он не знает … он никогда не выказывал ни малейшего неудо-
вольствия, хотя чувствовал страшную усталость.» (В.Судейкин). Він приймав про-
хачів у будь-який час. Завжди мав гарний настрій. Відзначався чесністю, добротою
і порядністю. «Доброта Троцкого была большая; он готов был просить и хлопотать
за людей даже мало знакомых... жизнь, проведенная в провинции, где гораздо легче
проследить достоинство и недостатки каждого, развила в нем осторожность, наблюда-
тельность и распознавание людей, и ту простоту в обращении, которая пленяла всех
сталкивавшихся с ним. Он был одинаков и с высшими, и с низшими». В.М.Троцький
казав: «Я всегда готов уйти». Керувався завжди законністю, як і працівники його
адміністрації. Займався благодійністю [14].
Хоча, звісно, були й інші думки. Так, відомий російський художник В.Верещагін
характеризував В.Троцького як «человека политики... более слушавшего, по-
малчивавшего, умевшего всюду ловко и незаметно «проходить», делая себе
потихоньку, хотя и уверенно, карьеру».
Як чиновник такого рангу В.Троцький був близько знайомий із впливовими
сановниками Російської імперії (особливо міністром фінансів С.Вітте).
Віталій Миколайович мав також іноземні нагороди: персидський орден Лева і
Сонця (1874 р.), бухарський – Східної Зірки з алмазами (1893 р.), болгарський –
св. Олександра (1898 р.) [15].
З 1898 р. В.Троцький отримував 10 тис. крб. платні на рік і ще, додатково, 24 тис.
крб. – від Міністерства внутрішніх справ [16]. У середньому бойові генерали такого
рангу отримували 10-12 тис. крб. платні на рік, цивільні чиновники – 1500-2500 крб.
Помер Віталій Миколайович 9 травня 1901 р.
Газета «Новое время» за 1901 р. повідомила про обставини його смерті. Зокрема,
9 травня 1901 р. «в 9 часов утра скончался командующий войсками округа, генерал-
губернатор, генерал-адъютант Виталий Николаевич Троцкий. Дней десять назад
было кровоизлияние, желудочное, приглашен был лейб-медик Попов. Здоровье
улучшилось. Сегодня генерал встал с постели, умылся, вдруг почувствовал себя
дурно, произошло второе кровоизлияние, вызвавшее скоропостижную смерть» [17].
У метричній книзі с.Волосківці Сосницького повіту за 1901 р. зазначено, що
9 травня 1901 р. помер Віленський генерал-губернатор Віталій Миколайович Троць-
кий. Причина смерті – крововилив у шлунок. Поховальну церемонію у м.Вільно
проводили: архієпископ Віленський Ювеналій, єпископ Брестський Іоаким і єпис-
коп Ровенський Михаїл з соборними та іншими притчами. Прах генерала Віталія
Миколайовича Троцького був похований у рідному селі Волосківці. Зокрема, це
відбулося 11 травня 1901 р. на території родинного маєтку (у саду), в склепі, біля
могил його батьків [18]. Мав дружину і п’ятьох дітей. Син – Віталій Віталійович, на
1909 р. штабс-капітан 1-ої гренадерської артилерійської бригади [19].
Як нам повідомила вчителька Волосківської ЗОШ Катерина Анатоліївна Щерба,
у 20-30 рр. ХХ ст. родинний склеп Троцьких було знищено, і прах генерала потур-
бували. Десь у 80-х рр. неподалік від місця поховання було встановлено простий
залізний хрест і зроблено відповідний напис. Зараз могила В.Троцького перебуває у
занедбаному стані. На нашу думку, місцева влада і громадськість повинні облаштува-
ти кращий пам’ятник на місці поховання. Оскільки Віталій Миколайович власними
вчинками і діяльністю заслужив повагу серед громадськості ще за життя, та і ми не
повинні забувати про відомих земляків, які прославили наш край.
Таким чином, Віталій Миколайович Троцький постає перед нами не тільки як
бойовий генерал, але і як талановитий адміністратор. Більшість військових звань
Сіверянський літопис 101
і бойових нагород він отримав за організацію та проведення відповідних операцій.
Перебуваючи за життя на різних посадах, В.Троцький турбувався і поважав людей, з
якими працював, особливо, піклувався про солдатів. Звісно, що він захищав інтереси
тієї країни, де народився і служив, а саме, Російської імперії.
1. Всеобщий календар на 1902 год. – Спб., 1901. – С. 58.
2. Модзалевський В. Малороссийский родословник. – К., 1998. – Т. 5. – вип. 2. –
С. 34, 49, 55; Судейкин В. Виталий Николаевич Троцкий // Русская старина. – 1903.
– № 5. – С. 241 – 259.
3. Судейкин В. Виталий Николаевич Троцкий // Русская старина. – 1903. –
№ 5. – С. 243.
4. Борисов В. Походы 64-го пехотного Казанского полка. – Спб., 1888. – С. 397.
5. Всеобщий календар на 1902 год. – Спб., 1901. – С. 58; Глиноецкий Н.П. Истори-
ческий очерк Николаевской академии Генерального штаба. – Спб., 1882. – С. 48; Су-
дейкин В. Виталий Николаевич Троцкий // Русская старина. – 1903. – № 5. – С. 246.
6. Судейкин В. Виталий Николаевич Троцкий // Русская старина. – 1903. –
№ 5. – С. 249.
7. «Войска наши такая прелесть, что нельзя представить ничего лучшего».Первый
туркестанський генерал-губернатор: 12 лет переписки // Источник. Документы
русской истории. – 2003. – № 2. – С. 17.
8. Всеобщий календар на 1902 год. – Спб., 1901. – С. 59; Толбухов В. Скобелев в
Туркестане // Исторический вестник. – 1916. – № 10. – С. 132; № 11. – С. 377 – 382;
Троцкий В. Отряд действующий на левом берегу Сыр-Дарьи. — Ташкент, 1875. –
С. 2 – 15.
9. Троцкий В. Материалы для описания Хивинского похода 1873 года. – Ташкент,
1881.
10. Толбухов В. Скобелев в Туркестане // Исторический вестник. – 1916. –
№ 12. – С. 661 – 665.
11. Судейкин В. Виталий Николаевич Троцкий // Русская старина. – 1903. –
№ 5. – С. 252.
12. Там само. – С. 254.
13. Список генералам по старшинству на 1899 г. Составлен по 1-е мая 1899 г.
СПб., 1899. – С. 64.
14. Судейкин В. Виталий Николаевич Троцкий // Русская старина. – 1903. –
№ 5. – С. 259.
15. Список генералам по старшинству на 1899 г. Составлен по 1-е мая 1899 г.
СПб., 1899. – С.64.
16. Список генералам по старшинству на 1899 г. Составлен по 1-е мая 1899 г.
СПб., 1899. – С.64; Федорченко В. Н. Свита российских императоров. – М., 2005. –
Т. 2. – С. 352 – 353.
17. // Новое время. – 1901. – 10 мая. – С. 1.
18. ДАЧО. – Ф. 679. – оп. 10. – Спр. 937. – Арк. 37 – 38.
19. Общий список офицерским чинам русской императорской армии. Составлен
по 1-е января 1909 г. – Спб., 1909. – С. 630.
В статье говорится о жизни и деятельности малоизвестного генерала В.Троцкого,
который родился на Черниговщине.
Ключевые слова: генерал, награда, губернатор.
The article says about the life of a little-known Gen. Vladimir Trotsky, who was born in
Chernigov.
Keywords: General, award, Governor.
|