Історичні дослідження травматичного психосоматичного досвіду як соціокультурного наслідку Голодомору 1932-1933 рр.
У статті аналізуються соціокультурні та ментально-психологічні наслідки Голодомору 1932-1933 рр. у розрізі залучення до наукового дискурсу напрацювань психоісторії, соматичної аналітики та інтелектуальної історії....
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
2012
|
| Назва видання: | Сiверянський лiтопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/39445 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Історичні дослідження травматичного психосоматичного досвіду як соціокультурного наслідку Голодомору 1932-1933 рр. / Я. Потапенко // Сiверянський лiтопис. — 2012. — № 1-2. — С. 112-117. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-39445 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-394452013-02-13T03:39:53Z Історичні дослідження травматичного психосоматичного досвіду як соціокультурного наслідку Голодомору 1932-1933 рр. Потапенко, Я. Розвідки У статті аналізуються соціокультурні та ментально-психологічні наслідки Голодомору 1932-1933 рр. у розрізі залучення до наукового дискурсу напрацювань психоісторії, соматичної аналітики та інтелектуальної історії. В статье анализируются социокультурные и ментально-психологические последствия Голодомора 1932-1933 годов в контексте включения в научный дискурс достижений психоистории, соматической аналитики и интеллектуальной истории. In the article the social, cultural and psycho-mental consequences of Holodomor 1932-1933 years are investigated with introducing to the scientific discourse the results of psychohistory, somatical analysis and intellectual history. 2012 Article Історичні дослідження травматичного психосоматичного досвіду як соціокультурного наслідку Голодомору 1932-1933 рр. / Я. Потапенко // Сiверянський лiтопис. — 2012. — № 1-2. — С. 112-117. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. XXXX-0055 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/39445 94(477)“1932/1933” uk Сiверянський лiтопис Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Розвідки Розвідки |
| spellingShingle |
Розвідки Розвідки Потапенко, Я. Історичні дослідження травматичного психосоматичного досвіду як соціокультурного наслідку Голодомору 1932-1933 рр. Сiверянський лiтопис |
| description |
У статті аналізуються соціокультурні та ментально-психологічні наслідки Голодомору 1932-1933 рр. у розрізі залучення до наукового дискурсу напрацювань психоісторії, соматичної аналітики та інтелектуальної історії. |
| format |
Article |
| author |
Потапенко, Я. |
| author_facet |
Потапенко, Я. |
| author_sort |
Потапенко, Я. |
| title |
Історичні дослідження травматичного психосоматичного досвіду як соціокультурного наслідку Голодомору 1932-1933 рр. |
| title_short |
Історичні дослідження травматичного психосоматичного досвіду як соціокультурного наслідку Голодомору 1932-1933 рр. |
| title_full |
Історичні дослідження травматичного психосоматичного досвіду як соціокультурного наслідку Голодомору 1932-1933 рр. |
| title_fullStr |
Історичні дослідження травматичного психосоматичного досвіду як соціокультурного наслідку Голодомору 1932-1933 рр. |
| title_full_unstemmed |
Історичні дослідження травматичного психосоматичного досвіду як соціокультурного наслідку Голодомору 1932-1933 рр. |
| title_sort |
історичні дослідження травматичного психосоматичного досвіду як соціокультурного наслідку голодомору 1932-1933 рр. |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Розвідки |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/39445 |
| citation_txt |
Історичні дослідження травматичного психосоматичного досвіду як соціокультурного наслідку Голодомору 1932-1933 рр. / Я. Потапенко // Сiверянський лiтопис. — 2012. — № 1-2. — С. 112-117. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський лiтопис |
| work_keys_str_mv |
AT potapenkoâ ístoričnídoslídžennâtravmatičnogopsihosomatičnogodosvíduâksocíokulʹturnogonaslídkugolodomoru19321933rr |
| first_indexed |
2025-07-03T21:22:32Z |
| last_indexed |
2025-07-03T21:22:32Z |
| _version_ |
1836662394397392896 |
| fulltext |
112 Сіверянський літопис
УДК 94(477)“1932/1933”
Ярослав Потапенко.
ІСТОРИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ
ТРАВМАТИЧНОГО ПСИХОСОМАТИЧНОГО
ДОСВІДУ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНОГО
НАСЛІДКУ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 рр.
У статті аналізуються соціокультурні та ментально-психологічні наслідки Голо-
домору 1932-1933 рр. у розрізі залучення до наукового дискурсу напрацювань психоіс-
торії, соматичної аналітики та інтелектуальної історії.
Ключові слова: Голодомор, травматичний досвід, психоісторія, терор голодом, со-
матична аналітика.
У сучасному українському соціокультурному просторі Голодомор став передусім
катастрофічним дискурсом та «апокаліптичним» наративом, що маргіналізується
у масовій свідомості й девальвується на рівні символічному через нав’язливість,
пафосну надмірність, інтелектуальну вбогість більшості «популяризаторів» («де-
шевий псевдокатарсис»). Ще частіше тема Голодомору аморально експлуатується
представниками вітчизняного політикуму під час «собачих боїв» на ток-шоу і спе-
куляції в парламенті (з метою відвернути увагу громадськості від нездатності «еліт»
вирішувати болючі соціально-економічні проблеми). Серйозний науковий аналіз,
як правило, підміняється поверховою декларативністю банальних тез і заїждженою
поверховістю оцінок, здебільшого літературно-публіцистичного штибу.
Проте у жодному разі не можна припиняти обговорення проблематики, пов’язаної
з Голодомором (навіть коли обговорення хибує на поверховість і репродукування
банальностей), поки в суспільстві, політикумі й наукових колах існують сумніви в
тому, що це був справді геноцид українського селянства, а не «тимчасові труднощі
з продовольством».
Переосмислення теми Голодомору у політичній площині приводить іноді до досить
несподіваних, навіть провокативних висновків. Так, В. Василенко висловив сміливу
тезу про Голодомор як передумову Голокосту: «Відсутність адекватної реакції світу
на цей злочин Сталіна згодом розв’язала руки Гітлеру, і він влаштував Голокост»1.
М. Елман вважає, що терор голодом став «дешевим замінником масових депортацій»2.
На думку І. Гирича, якби не Голодомор, у 1940-х рр. УРСР мала б потужну повстан-
ську армію антибільшовицького спрямування (аналог УПА в Західній Україні)3.
Звернення до тематики Голодомору через призму психоісторії, демографії, со-
ціальної історії, історії повсякденності (мікроісторії), історії тіла та постколоніаль-
них студій також відкриває нові перспективи й горизонти поглибленого розуміння
ключової події вітчизняної історії ХХ ст. Недостатньо осмисленим залишається той
факт, що українські людські втрати внаслідок «терору голодом» більші, ніж втрати
єврейського народу від Голокосту, і майже дорівнюють втратам усіх воюючих армій
в період Першої світової війни (варто вказати й на ту обставину, що, за офіційними
даними, в Україні від Голодомору загинуло більше людей, аніж у Другій світовій
війні)4. Не досліджені належним чином наслідки демографічної катастрофи у плані
суттєвих змін у структурі населення республіки вже у повоєнні роки (збільшення
© Потапенко Ярослав Олександрович – кандидат історичних наук, доцент кафедри
історії та культури України ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія
Сковороди».
Сіверянський літопис 113
частки росіян, особливо у тих регіонах, які найбільше постраждали від голоду).
Доречно в цьому контексті навести думку королівського консула Італії у Харкові
Серджіо Граденіго, висловлену в дипломатичному листуванні ще у травні 1933 року:
«Теперішня катастрофа призведе до переважно російської колонізації України. Вона
змінить її етнографічний характер. У майбутньому, можливо, дуже скоро, ніхто вже не
зможе говорити про Україну чи український народ і навіть про українську проблему,
бо Україна, де-факто, стане російським регіоном»5.
Попри значне підвищення наукового інтересу до соматичної проблематики в
останні два десятиліття, чимало специфічних проявів тілесності в історичному про-
цесі залишається поза осмисленням, за межами магістрального дискурсу історіо-
писання. В площині соціогуманітаристики утвердилося розуміння людського тіла
(в сенсі соціокультурному) не як «об’єктивної даності» чи «природної константи»,
але як результату (продукту) політичної й культурної уяви або регламентованого
панівними дискурсами «влади-знання» соціобіологічного конструкту. Під впливом
«історичних травм», «біфуркаційних розривів», втрати культурної ідентичності
(таких як масовий терор, війна, революція, геноцид тощо) тілесність нації деформу-
ється, а стабільна структура соціуму зазнає кардинальних трансформацій, втрачає
здатність до адекватного саморегулювання й набуває схильності до випадкових,
нелінійних і хаотично-деструктивних змін (мутації). У подібній ситуації системна
криза (політична, соціальна, економічна, світоглядна) у свідомості населення набуває
есхатологічно-апокаліптичного характеру, формує відчуття перемоги «абсолютного
зла», інфернальності й богозалишеності та психологію жертви.
Розпад і деструкція, спричинені колективною соціальною тривогою, завжди
відображаються і на тілесному рівні: тіло індивіда у просторі тоталітарної держави
пригнічується й упокорюється «колективним тілом» – офіційно толерованими
стратегіями візуальної репрезентації особистості в соціальному просторі. Владні
дискурси «корелюють» тілесність, виступають вагомими маркерами її соціалізації,
аксіологізації та трансформації, відповідно до бажаної для влади «норми». Тілесність
«тоталітарної людини» редукується під впливом мілітарно-агресивних, маскулінно-
патріархальних, ксенофобськи зорієнтованих проти всього «чужого» типів, образів
та ідеологем. Тілесні аномалії дискримінуються, а будь-які вияви «нетиповості»
репресивно придушуються, здебільшого через практики «колективного осуду».
Вищеозначену ситуацію спостерігаємо і в Україні 1932-1933 рр., коли Сталін,
маючи на меті знищити українську націю «як політичний чинник і соціальний орга-
нізм» (за словами Дж. Мейса), розгорнув війну з українським селянством, що було
соціальною опорою національно-державного організму (за Є. Захаровим). Запро-
вадження в Україні «нового кріпосного права» шляхом політичного терору голодом
проти «внутрішніх класових ворогів» і «дармоїдів» (голод, на думку М. Елмана,
став «дешевим замінником» масових депортацій), призвело до системної деструкції
українського соціуму на всіх рівнях і у всіх сферах життєдіяльності.
Дж. Мейс виводив усі патології українського суспільства – економічні, соціаль-
ні, політичні – саме від подій 1932-1933 рр. Терор голодом не лише забрав життя
мільйонів, але й боляче травмував тих, хто вижив: скалічив їх психологічно, відбив
бажання до будь-якої громадської чи політичної активності всепоглинаючим стра-
хом перед владою, прищепив комплекс меншовартості цілим поколінням. Сюди ж
варто долучити втрату ідентичності та спільних цінностей, розрив поступовості в
культурному й інтелектуальному розвитку, занепад таких онтологічних категорій, як
час, об’єктивність, правда, добро і зло, моральність, віра, гідність, історична пам’ять
і, як наслідок, витворення нового типу людини – «сталіноїда» (термін Ж. Ніва),
патологічно байдужого до долі нації, брутально-агресивного й морально непевного,
охопленого пристрастю до викриття «ворогів народу», аби порятувати власне життя.
І. Гирич акцентує увагу на тій обставині, що лише Голодомор уможливив пере-
могу колективізації, яка безповоротно змінила ментальність і соціальний лад укра-
їнського села й остаточно знищила його традиційну хліборобську культуру. Саме
«психологічне переламування хребта українському селянству» дозволило Сталіну
114 Сіверянський літопис
реалізувати «остаточне вирішення національної проблеми» в Україні та упокорити
потенціал національно-визвольних змагань, фізично ліквідувати соціальну базу на-
ціонального спротиву6.
На фоні вказаних чинників доволі дивною виглядає думка Г. Касьянова про те, що
теза щодо наявності в українського селянства на початку 1930-х рр. високого рівня
національної свідомості, котра могла б спричинити повстання й відокремлення від
Москви, є «декларативною» й непідтвердженою сучасними науковими досліджен-
нями7. Ще більш «дивними», навіть епатажно-провокативними для українських
істориків постають висновки доволі відомого гарвардського професора Террі Мар-
тіна про СРСР як «позитивну імперію», в якій буцімто зовнішні форми існування
національних меншин (мова, культура, еліта) підтримувалися значно більшою мірою,
аніж власне російські – з метою «поєднати вимоги націоналістів з вимогами соці-
алістів» (а Ленін придушував російський націоналізм при одночасній «позитивній
дискримінації» національних меншин)8. Подібні розмисли й оцінки на фоні страшної
правди про голод в Україні виглядають непереконливими, а то й блюзнірськими.
Окремою досить складною і контроверсійною темою залишається власне сама
можливість дослідника збагнути, цілісно охопити й комплексно пізнати феномен
Голодомору на рівні раціонально-логічному, не вдаючись до метафізичних дефініцій
на кшталт «абсолютне зло» чи «диявольський промисел». Адже за спостереженнями
фахівців у галузі психоісторії, спроба ретельно осмислити історичні явища, пов’язані
з межовими проявами болю, насильства, страждання, екстатичних станів свідомості
людини, яка опинилася між життям і смертю, може призвести до складних негатив-
них наслідків, порушити душевну рівновагу дослідника, в окремих випадках навіть
спричинити психічні розлади. Так, дружина Дж. Мейса Наталя Дзюбенко-Мейс роз-
повідає, що вчений, осмислюючи причини й наслідки Голодомору, ніяк не міг збагнути,
як подібне могло статися («Часом він просто плакав від безсилля, я ж зціплювала зуби
і намагалася перевести розмову на іншу тему», – згадує жінка). Дослідник усім своїм
єством, на глибинному психофізичному (тілесному) рівні проникався проблемою,
яка з рівня когнітивної рецепції піднімалася до статусу чинника морально-вольового
вибору й етично-екзистенційної життєвої домінанти вченого.
Збагнути – значить пережити, бодай частково поставити себе на місце жертви.
Як зазначає Е. Доманська, в дослідженнях екстремальних подій ХХ ст. (війна, голод,
репресії, геноцид) і породженого ними «травматичного досвіду» реалістичний стиль,
котрий раніше природно переважав у історіографії, виявив повну неадекватність і
гносеологічну неспроможність (що, власне, і стало причиною епістемологічної кризи
позитивістської парадигми історії). Все більшого поширення набувають підходи,
пов’язані зі спробами осягнути (шляхом «інсайту», створення ситуації «співпри-
четності») травматичний досвід з точки зору жертви, її об’єктної позиції9. Чітко
усвідомленою і виразно артикульованою в сучасному гуманітарному просторі постає
вимога віднаходити й креативно репрезентувати інші, відмінні від традиційних і за
стилістикою, і за прагматикою, форми й методи представлення минулого, особливо
коли мова йде про минуле «моторошне і знавісніле» у проявах «нелюдськості». Реа-
лістично-виважений наратив історіописання, викристалізуваний у ХІХ ст., ґрунто-
ваний на «великих мета-оповідях», не в змозі передати травматично-катастрофічний
досвід «масових різанин» ХХ ст., – тому особливо актуальними й затребуваними
виглядають варіанти репрезентації-осягнення й глибокого екзистенційно-духовного
осмислення минулого засобами сучасного мистецтва, літератури, музики, театру,
музейно-меморіальних комплексів, котрі апелюють переважно до чуттєвої сфери
з метою пробудити в реципієнта емоційно-тілесне співчуття до жертв репресій і
терору як до «побратимів по стражданню» (термін О. Івашини). Подібне співчуття,
вважаємо, і має стати telosom, кінцевою метою дослідження проблематики Голодо-
мору й національно-консолідуючої, сенсоутворюючої стилістики репрезентації цієї
проблематики як в Україні, так і за її межами.
Враховуючи ту обставину, що завдання історика значною мірою полягає у вивченні
когнітивних та рефлективних аспектів минулого людського досвіду, варто звернутися
Сіверянський літопис 115
до перспективних напрацювань психоісторії та психоаналізу, здатних масштабніше
охопити й глибше оприявити досліджуваний феномен. Н. Зборовська, реалізуючи
комплексний міждисциплінарний проект психоісторії української літератури, ствер-
джує, що під тотальним впливом російського «імперського садоавангардистського
психотипу» в українській національній психології міцно вкорінюються «маніакаль-
но-депресивні стани», супроводжувані манією одержимості, «кастраційними комп-
лексами» й «параноїдно-шизоїдними нахилами» (саме вони визначали «депресив-
но-репараційну психосоматику покоління 1930-х рр.»). «Українському маргіналу
дозволяється задовольняти свій деструктивний інстинкт, порушувати головні табу,
звільнитися від своїх національних комплексів»10. Правдива українська література
цього періоду, на думку авторки, демонструє, здебільшого, «психічну поразку на-
ціональної геніальності разом з усіма вербалізованими у ній фобіями і маніями»11.
У гнітючій атмосфері «російсько-імперської садомазохістської брутальності» в
жіночій психіці активізується потяг до вбивства та хтивої сексуальності як «психічна
інфекція»: «феміністична романтика війни обертається реальною мілітаризованою
проституцією і маскулінізацією жінки (нарощування в її психології садистського
імпульсу, що веде до страшного прозріння національного суб’єкта»12).
Тоталітарній владі притаманний потяг до уніфікації підданих («Нове Середньо-
віччя», за формулою М. Бердяєва), коли «державний терор» дозволяє здійснити
«духовну стерилізацію» людини, привчити її до непояснюваної й необґрунтованої
жорстокості, «інерції нелюдськості», перманентних вбивств, що стають безглуздою
рутиною. Живучи в такому «морально отруєному» й бездуховно-блюзнірському
кліматі (постлюдському й асоціальному), жертва деградує, втрачає всяку віру, на-
дію і любов – але й катів морально знищує, духовно спустошує і фізично виснажує
атмосфера «трупної отрути», підводить до останньої межі омертвіння. Перевівши
подібні міркування у площину психоісторії, можна пригадати тезу української
дослідниці: російський імперіаліст, остаточно ліквідувавши й семантично знівелю-
вавши українського «національного суб’єкта», невідворотно деградує до повного
самознищення, адже імперія завжди живиться «творчими душами пригноблених
народів», – великодержавницький «соціалізований садист» перетворюється у виму-
шеного «квазімазохіста»13. Можливо, ці аргументи допоможуть знайти відповідь на
питання про те, чому сталінський режим, спираючись на реальну масову підтримку
громадян і розв’язавши справжню громадянську війну в радянському суспільстві,
завжди легко знаходив достатнє число «двадцятип’ятитисячників» і перетворював
«звичайних людей» на виконавців масових убивств14. Так відбувалося те, що Ж. Ніва
назвав «депортацією людини за межі людського».
Важливою, проте недостатньо дослідженою проблемою залишається питання:
чому в Україні не спостерігалося масових повстань і масштабного опору «терору
голодом»? Подібне запитання часто піднімав і автор «Архіпелагу ГУЛАГ» А. Сол-
женіцин: чому немає опору мільйонів катованих системою? Як склалося, що «не-
ймовірна покора» народу, по суті, уможливлює, легітимізує й канонізує терор? Від-
повідь на це запитання, на нашу думку, значною мірою лежить у площині соматичної
проблематики. Якими були тіла жертв сталінських репресій, в яких «фізичних
кондиціях» вони перебували? В. Гроссман, описуючи «канібалізм колективізації» й
організовану державою страту українців голодом як злочин проти людського роду
вцілому, прийшов до моторошної художньо-есхатологічної метафори: автоканібалізм
людства, що пожирає себе. У творі «Все тече» письменник подає картину черги за
хлібом у голодному Києві: виснажені люди трималися одне за одного, коли хтось
хитався від запаморочення, падала вся черга. В’язень ГУЛАГу В. Шаламов описує
типовий образ жертви терору як спустошену «людину-сміття, людину, яку розпиляли
на шматки, як стовбур дерева»15. Тіло ув’язненого системою перебуває на межі без-
тілесності й безжиттєвості, вміщує в собі «мінімальну кількість живої матерії». Це
тіло-документ, позбавлене більшості атрибутів тілесності, в якому лише фізіологія
гарантує справжність пережитого, а психіка повністю залежить від стану тіла. Плоть
поступово деградує до рівня збезособленого об’єкта, неживого предмета, вже не здат-
116 Сіверянський літопис
ного відчувати будь-що16. Знесилена фізіологія виводила людину за межі добра і зла,
гідності чи ганьби й гіпнотично заколихувала смертельною байдужістю абсолютно
до всього. Такі тіла, позбавлені сил, не здатні на опір чи протест. В Україні до того ж
усі «активні елементи» повстанського руху 1920-х рр. були завбачливо ліквідовані
більшовиками.
Б. Бріваті стверджує, що започаткована геноцидом практика масового людино-
вбивства, фактично, так і не припиняється остаточно й тоді, коли терор нібито при-
пинено – надалі резонує в часі через присутність травматичного досвіду й болю в
життєвому просторі постгеноцидного суспільства. Геноцид завершується тоді, коли
зникають сумніви й суперечки довкола його реальності, заперечення правди про
геноцид дослідник кваліфікує як остаточний його етап17. Тих, хто намагається «міні-
мізувати» масштаб трагедії, британський професор радить ізолювати від суспільного
мейнстриму, оскільки для репутації нації як в локальному, так і у глобальному ви-
мірах надзвичайну вагу має суспільний осуд масових вбивств. У центрі будь-якого
геноциду – «мовчання мертвих»: шок унеможливлює усвідомлення, отже, подолання
пережитої травми, – саме тому письменники, котрі пережили Голокост (П. Леві,
Ж. Амері, П. Селан), згодом наклали на себе руки. Факт, що вижили вони, означав,
що загинути мали інші – для чутливих художніх натур жити з цим виявилося не-
стерпним абсурдом18.
Висновки. Тема демографічних, психо-ментальних, духовно-культурних втрат
України внаслідок Голодомору у вітчизняній історичній науці все ще недостатньо
досліджена, потребує й надалі додаткового тривалого вивчення (як фактографіч-
но-статистичного, так і концептуально-історіософського). На нашу думку, доволі
перспективним напрямком подальших студій у цій царині могло би стати ретельне
дослідження теоретичних методів, до яких вдавалася більшовицька влада в Україні
в 1932-1933 рр., та наслідків реалізації цих методів через призму теорій соціального
конструктивізму, концепції влади й «біополітики» М. Фуко, стратегій євгенічної
селекції «людського матеріалу» в часи «Великого терору».
Плідним напрямком наукового осмислення Голодомору є дослідження джерел і
витоків російського більшовизму як окупаційно-колонізаційного режиму в Україні,
здатного утриматися при владі лише шляхом перманентного масового терору. По-
рівняння стратегій, методів та наслідків (демографічних, соціокультурних, політич-
них, економічних) більшовицького Голодомору й нацистського Голокосту, на нашу
думку, також є ефективним напрямком наукових студій. Теоретико-методологічним
підґрунтям для реалізації цього завдання можуть стати напрацювання Гвідо Кноп-
па щодо Голокосту та пов’язаних з ним витоків німецького нацизму (з німецьких і,
ширше, європейських культурно-історичних традицій, зокрема антисемітизму, ксе-
нофобії, маскулінної агресії, расизму й колоніального шовінізму). Цікавими темами,
структурно-семантично пов’язаними з осмисленням «терору голодом», вважаємо
з’ясування паралелей між «Сталінським геноцидом» (проти чеченів, татар, калмиків,
поволзьких німців), а також вивчення широко використовуваних більшовиками
практик «демонізації» українських селян, означування їх в негативному ключі в дис-
курсі ідеологічної пропаганди (в порівнянні з нацистськими практиками демонізації
«єврейської раси» як «нелюдської», «неповноцінної» та «тваринної»). Соматична
аналітика й методологія постколоніальних студій здатні відіграти доволі важливу
роль у цьому інтелектуальному процесі.
1. Леонов І. Комунізм – на лаву підсудних // Україна молода. – 8 листопада. –
2011. – С. 12.
2. Куромія Г. Переосмислений Голодомор // Критика. – Число 10-11. – 2008. –
С. 2-5.
3. Гирич І. Історичні причини наших поразок і перемог. – Львів: ЛА «Піраміда»,
2011. – 142 с.
4. Гирич І. Там само. – С. 117.
5. Музиченко Я. Табу на Голодомор у «постпомаранчевій» Україні? // Україна
Сіверянський літопис 117
молода. – 25 листопада. – 2006. – С. 6-7.
6. Гирич І. Там само. – С. 116.
7. Касьянов Г. Danse macabre: голод 1932-1933 років у політиці, масовій свідомості
та історіографії (1980-ті – початок 2000-х). – К.: Наш Час, 2010. – 271 с.
8. Мартин Терри. Империя «положительной деятельности»: Нации и национализм
в СССР, 1923-1939. – М.: РОССПЭН, 2011. – 855 с.
9. Доманська Е. Криза метанаративів (випадок постколоніальних студій) // Ей-
дос. – Вип. 1. – 2005. – С. 107-121.
10. Зборовська Н. Код української літератури: Проект психоісторії новітньої
української літератури. – К.: Академвидав, 2006. – 504 с. – С. 319.
11. Зборовська Н. Там само. – С. 312.
12. Зборовська Н. Там само. – С. 316.
13. Зборовська Н. Там само. – С. 324.
14. Портнов А. Мученицька смерть мільйонів і перспективи теоретичної рефлексії
// Критика. – Число 7-8. – 2011. – С. 36-37.
15. Ніва Ж. Європа метафізики і картоплі. – К.: Дух і літера, 2002. – 306 с.
16. Юргенсон Л. Кожа – метафора текста в лагерной прозе Варлама Шаламова
/ Тело в русской культуре. – М.: Новое литературное обозрение, 2005. – С. 340-344.
17. Бріваті Б. Коли закінчується геноцид? // Український тиждень. – № 49(162).
– 2010. – С. 44-46.
18. Бріваті Б. Там само. – С. 46.
В статье анализируются социокультурные и ментально-психологические по-
следствия Голодомора 1932-1933 годов в контексте включения в научный дискурс
достижений психоистории, соматической аналитики и интеллектуальной истории.
Ключевые слова: Голодомор, травматический опыт, психоистория, террор голодом,
соматическая аналитика.
In the article the social, cultural and psycho-mental consequences of Holodomor 1932-1933
years are investigated with introducing to the scientific discourse the results of psychohistory,
somatical analysis and intellectual history.
Key words: Holodomor, traumatical experience, psychohistory, terror by hunger, somati-
cal analytics.
|