Чернігівщина напередодні німецької окупації очима сільського вчителя (Дмитра Захаровича Браженка )
У даній публікації вперше оприлюднений початок щоденника сільського вчителя с. Авдіївки Чернігівської області Д.З.Браженка часів Другої світової війни. В передмові підкреслюється актуальність та історична цінність джерела, аналізуються його основні характеристики....
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
2012
|
| Назва видання: | Сiверянський лiтопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/39736 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Чернігівщина напередодні німецької окупації очима сільського вчителя (Дмитра Захаровича Браженка ) / І. Еткіна // Сiверянський лiтопис. — 2012. — № 3-4. — С. 44-60. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-39736 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-397362013-02-13T03:49:07Z Чернігівщина напередодні німецької окупації очима сільського вчителя (Дмитра Захаровича Браженка ) Еткіна, І. Мовою документів У даній публікації вперше оприлюднений початок щоденника сільського вчителя с. Авдіївки Чернігівської області Д.З.Браженка часів Другої світової війни. В передмові підкреслюється актуальність та історична цінність джерела, аналізуються його основні характеристики. В данной публикации впервые обнародовано начало дневника сельского учителя с. Авдеевки Черниговской области Браженко Д.З. времен Второй мировой войны. В предисловии подчеркивается актуальность и историческая ценность источника, анализируются его основные характеристики. The article first brings into the light the beginning of a rural teacher’s diary of the village Avdiivka Chernigiv region Brazhenko D. Z. World War II period. In the introductory part emphasizes the topicality and historical value of the source, its main descriptions are researched. 2012 Article Чернігівщина напередодні німецької окупації очима сільського вчителя (Дмитра Захаровича Браженка ) / І. Еткіна // Сiверянський лiтопис. — 2012. — № 3-4. — С. 44-60. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. XXXX-0055 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/39736 94(477) uk Сiверянський лiтопис Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Мовою документів Мовою документів |
| spellingShingle |
Мовою документів Мовою документів Еткіна, І. Чернігівщина напередодні німецької окупації очима сільського вчителя (Дмитра Захаровича Браженка ) Сiверянський лiтопис |
| description |
У даній публікації вперше оприлюднений початок щоденника сільського вчителя с. Авдіївки Чернігівської області Д.З.Браженка часів Другої світової війни. В передмові підкреслюється актуальність та історична цінність джерела, аналізуються його основні характеристики. |
| format |
Article |
| author |
Еткіна, І. |
| author_facet |
Еткіна, І. |
| author_sort |
Еткіна, І. |
| title |
Чернігівщина напередодні німецької окупації очима сільського вчителя (Дмитра Захаровича Браженка ) |
| title_short |
Чернігівщина напередодні німецької окупації очима сільського вчителя (Дмитра Захаровича Браженка ) |
| title_full |
Чернігівщина напередодні німецької окупації очима сільського вчителя (Дмитра Захаровича Браженка ) |
| title_fullStr |
Чернігівщина напередодні німецької окупації очима сільського вчителя (Дмитра Захаровича Браженка ) |
| title_full_unstemmed |
Чернігівщина напередодні німецької окупації очима сільського вчителя (Дмитра Захаровича Браженка ) |
| title_sort |
чернігівщина напередодні німецької окупації очима сільського вчителя (дмитра захаровича браженка ) |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Мовою документів |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/39736 |
| citation_txt |
Чернігівщина напередодні німецької окупації очима сільського вчителя (Дмитра Захаровича Браженка ) / І. Еткіна // Сiверянський лiтопис. — 2012. — № 3-4. — С. 44-60. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський лiтопис |
| work_keys_str_mv |
AT etkínaí černígívŝinanaperedodnínímecʹkoíokupacííočimasílʹsʹkogovčitelâdmitrazaharovičabraženka |
| first_indexed |
2025-07-03T21:44:47Z |
| last_indexed |
2025-07-03T21:44:47Z |
| _version_ |
1836663793188339712 |
| fulltext |
44 Сіверянський літопис
МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ
УДК 94(477)
Ірина Еткіна.
ЧЕРНІГІВЩИНА НАПЕРЕДОДНІ НІМЕЦЬКОЇ
ОКУПАЦІЇ ОЧИМА СІЛЬСЬКОГО ВЧИТЕЛЯ
(ДМИТРА ЗАХАРОВИЧА БРАЖЕНКА)
У даній публікації вперше оприлюднений початок щоденника сільського вчителя
с. Авдіївки Чернігівської області Д.З.Браженка часів Другої світової війни. В передмові
підкреслюється актуальність та історична цінність джерела, аналізуються його
основні характеристики.
Ключові слова: щоденник, німецька окупація, сільський вчитель, історія повсяк-
денності.
Пошук та оприлюднення раніше не використаних джерел особистого характеру –
спогадів, мемуарів, листів, щоденників – одне з актуальних завдань сучасної науки.
Подібні джерела часів Другої світової війни дають змогу зазирнути у найскладніші
історичні події з точки зору звичайної людини, яку війна поставила на межу ба-
лансування між життям і смертю, змушуючи шукати власну стратегію виживання.
Всебічний аналіз джерел особистого характеру разом з джерелами усної історії та
документами воєнного часу дає змогу науковцям наблизитися до об’єктивного висвіт-
лення дискусійних питань сучасної історіографії: причин трагедії 1941 р., ставлення
населення України до двох ворогуючих режимів тощо.
Щоденник Дмитра Захаровича Браженка є унікальним джерелом для роботи
в одному з найактуальніших напрямків сучасної науки – історії повсякденності.
Інститут історії України НАН України з 2010 р. започаткував серію монографічних
видань під назвою «З історії повсякденного життя в Україні» [1], питання методології
та конкретних проблем воєнного повсякдення розглянуті у щорічнику «Сторінки
воєнної історії України» [2]. Питанням історії повсякденності присвячуються на-
укові конференції за участю провідних українських істориків, які визнають, що дана
проблематика залишається поки що «білою плямою» у вітчизняній історіографії
[3]. Здійсненню «антропологічного повороту» в галузі повсякденної історії війни
сприятиме залучення нових джерел, що ігнорувалися попередниками.
Традиція оприлюднення мемуарів радянських полководців Другої світової війни
Г.К. Жукова, І.Х. Баграмяна, К.С. Москаленка, В.С. Петрова, більшість з яких у своїх
спогадах описували і події на Чернігівщині, існувала в радянській історіографії [4].
Звісно, вони були значною мірою препаровані цензурою.
В останні десятиліття інтерес науковців до особистих джерел зростає. Свідченням
цього є сучасне перевидання щоденників командирів партизанських загонів, у тому
числі М.М. Попудренка та Г.В. Балицького [5], що діяли на території Чернігівщини.
Привернув увагу і юнацький щоденник В. Косяненка часів німецько-фашистської
окупації Сосниці [6]. На жаль, подібних джерел, що проливають світло на проблему
окупаційного режиму в Україні та зокрема на Чернігівщині обмаль, і оприлюднення
кожного з них має велике значення для науковців.
© Еткіна Ірина Ігорівна – кандидат історичних наук, старший викладач кафедри
історії Центрально-Східної Європи Інституту історії, етнології та правознавства
ім.О.М.Лазаревського ЧНПУ.
Сіверянський літопис 45
На відміну від щоденників та мемуарів, виданих в радянські часи, щоденник Дмит-
ра Захаровича Браженка писався не для друку і не піддавався радянській цензурі. На
відміну від юнацького щоденника В. Косяненка, записи Д.З. Браженка неможливо
було передати у будь-яку установу радянського часу (музей, архів і т.д.), оскільки
вони містили правдиву інформацію про ставлення селянства та й самого автора не
лише до окупантів, а й до радянського режиму та партизанів. Ймовірно, лише зараз
настав час для їх оприлюднення.
Автор даного щоденника Дмитро Захарович Браженко народився у 1911 р. у
с. Ново-Аврамівка Хорольського району Полтавської області. На початку 30-х рр.
працював механіком МТС у селі Авдіївка Понорницького району Чернігівської
області. Після цього проходив службу в лавах радянської армії. З 1936 р. працював
вчителем історії та географії у Авдіївській школі, одночасно заочно навчаючись на
історико-географічному факультеті Харківського педагогічного інституту, який
закінчив у 1940 р. На час наступу німецьких військ на СРСР Дмитру Захаровичу
виповнилося 30 років. Він був одружений, виховував двох доньок віком 4-х і 1-го
року. У червні 1941 р. був мобілізований до лав Червоної армії. Потрапив на роз-
гортання воєнного госпіталю у м. Ніжин, де працював на посаді помічника завгоспа.
Оскільки фронт дуже швидко наближався до Чернігівщини, госпіталь евакуювали,
а Д.З. Браженка відрядили до Понорницького військкомату, який відпустив його до
особливого розпорядження. Наприкінці серпня Чернігівщина вже була захоплена
німецькими військами. Впродовж 1941 р. школи на Чернігівщині не працювали, отже,
автор щоденників змушений був працювати в колгоспі. Наприкінці грудня 1941 р.
окупаційною владою був призначений завідуючим Авдіївською середньою школою
та отримав завдання підготувати школу до навчання.
21 серпня 1942 р. Д.З. Браженко змушений був із дружиною та дітьми виїхати із
села Авдіївки Чернігівської області до своєї рідні в село Ново-Аврамівку Хороль-
ського району Полтавської області. Причиною переїзду стало посилення німцями
репресій у селі Авдіївка, від яких постраждала родина дружини Євдокії. На Полтав-
щині отримав посаду директора школи в селі Вергуни, неподалік від рідної Ново-
Аврамівки. Школа розпочала роботу тільки у квітні 1943 р., а у вересні Полтавщина
була звільнена від німців. 8 жовтня 1943 р. Д.З. Браженко був мобілізований на
фронт. У цьому ж 1943 р. Дмитро Захарович загинув на Ленінградському фронті в
званні старшого лейтенанта.
Щоденник являє собою два великих зшитки з зошитів у клітинку і лінійку та
окремий зошит із записами подій травня – червня 1943 р. (47 сторінок). До першо-
го зшитка з 441 сторінки, що має тверду оправу з синього картону, увійшли записи,
що велися починаючи з 22 червня по 31 грудня 1941 р. (на території Чернігівщини),
а також з 1 січня по 8 жовтня 1943 р., за виключенням травня – червня (в Хороль-
ському районі Полтавської області). До другого зшитка з 516 сторінок (без оправи)
увійшли записи за 1942 р.: з 1 січня по 29 грудня. Записи робилися синім, фіолетовим
та червоним чорнилом і подекуди олівцем. Назви окремих місяців автор виписував
червоною фарбою прописними літерами розміром на цілу сторінку. Робив нотатки
майже щодня, перерва у записах не перевищувала двох днів. Оригінал щоденників
Д.З. Браженка нині зберігається у його доньки Ніни Дмитрівни Лазаренко та онука
Анатолія Миколайовича Лазаренка, за згоди та сприяння яких ми започатковуємо
його видання.
За словами родичів автора щоденника, зошити були зшиті ним самим (другий
зшиток робився нашвидкуруч за допомогою шпагату). Слід зазначити, що в лихо-
манці перших воєнних місяців, коли родина Браженків планувала переїзд на Пол-
тавщину та неодноразово збирала речі, сам автор втрачав власні записи (з 20 липня
по 10 серпня), а потім відновлював їх з пам’яті вже у жовтні, про що зазначено на
сторінках, датованих 1 серпня та 29 жовтня. Пізніше автор згадав, що помилився
з датою появи літака у Авдіївці на 10 днів (подія сталася не 3 серпня, а 23 липня)
[29 жовтня, 1941]. Зрозуміло, що за таких обставин можливі допущення й інших
хронологічних неточностей.
46 Сіверянський літопис
Втрачені листи, а також окремі затерті та вирвані самим автором слова або цілі
рядки подані в тексті купюрами […], в посиланнях внизу сторінки ми вказуємо на
масштаб та характер пошкодження тексту.
У цілому рукописи Дмитра Захаровича читабельні, хоча розбірливість почерку
та стилістичні особливості тексту значною мірою залежали від настрою автора: в
спокійних філософських роздумах почерк рівніший, а мова ближча до літературної,
в тривожні дні наближення фронту або при відображенні емоційно значимих для
автора епізодів почерк псується, з’являється більше діалектних слів, не завжди пра-
вильно вжиті відмінки і т.д.
Вбачаючи значну цінність даного джерела не лише для істориків, а й для лінгвістів,
ми повністю зберегли мову автора, полтавський діалект першої половини ХХ ст., не
вносячи правок ані в орфографію, ані в синтаксис. Жодна редакція оригіналу нами не
допускалася, тому в щоденнику трапляються давно не вживані слова, а також крип-
тоніми, які нами не розшифровувалися. Текст оригіналу дає змогу донести до читача
як авторський стиль, так і відчуття тієї епохи, що, безперечно, була відображена у
народній мові. Посиланнями внизу сторінки ми зробили найнеобхідніші пояснення
до тексту з роз’ясненням абревіатур, деяких невживаних сьогодні слів, уточненням
географічних назв та історичних персоналій, про які йдеться в тексті автора.
Наприкінці щоденника автор зазначає, що записи робив для нащадків, зокрема,
для своїх дітей. Однак вірогідніше, це була давня внутрішня потреба і звичка дові-
ряти власні думки паперу (оскільки щоденники велися і в 30-і роки). Щоденник
Дмитра Захаровича, який на 1941 рік ще не мав і 30 років, але вже мав досвід роботи
як механізатора, так і сільського вчителя (інтелігента у першому поколінні), дуже
тонко відображає суспільну свідомість українського села. Автор абсолютно відвертий
у своїх записах: викладає в них власне ставлення до подій 1941 – 1943 рр., яке не
збігалося з офіційною пропагандою; його почуття до рідних, сусідів, місцевого керів-
ництва нерідко виглядають досить егоїстичними. Події особистого, сімейного життя
автора переплітаються в записах з місцевими подіями військового часу, сільськими
плітками, інформацією з районних газет, філософськими роздумами про причини
та наслідки війни та місце в ній пересічного українця. При цьому автор щоденників
не лише критикував оточуючу спільноту та низький рівень селянської свідомості, а
й самокритично визнавав власні слабкості в епізодах, коли він, піддаючись загалу,
дозволяв і собі пияцтво, самогоноваріння, дрібні крадіжки. Не приховував автор і
свій страх перед німецькою владою, партизанами, боязнь потрапити на фронт і т.д.
Дмитро Браженко у власних записах не лише фіксує внутрішнє сприйняття подій,
а й видає власні рефлексії на них. Внутрішня чесність допомогла автору донести до
читача постійне відчуття страху, присутнє в тій чи іншій мірі чи не на кожній сто-
рінці щоденника. Дуже чітко він передає той шоковий стан суспільства, яке роками
переконували у тому, що війна буде вестися на чужій території, з 1939 р. – що режим
Гітлера є дружнім для СРСР. Тому з перших днів німецького наступу всі думаючі
люди, автор щоденників у тому числі, переймалися питанням про причини трагедії,
що розгорталася на їхніх очах. Уже з перших днів наступу німців на територію СРСР
сільський учитель відчуває наростання атмосфери недовіри та підозри один до одного
всередині суспільства. Загальна паніка проявлялася у постійному пошуку шпигунів
по всій Чернігівщині.
У записах знайшли відображення основні міфи, стереотипи та явища селянської
свідомості воєнного часу: ще до приходу німців міф про цивілізовану німецьку на-
цію, яка не здатна до масових репресій; пізніше – про зраду радянського генералітету
(в тому числі генерала Павлова і навіть Кирпоноса); мотиви загального небажання
селян воювати, захищаючи «грами, що одержують на трудодні, черги, що валкою
простягаються біля магазинів» [7 жовтня, 1941], підвищення інтересу до релігійності
та містицизму у вигляді ворожінь про повернення додому мобілізованих чоловіків
або розповсюдження релігійних записок. Вкрай важливим для істориків воєнного
повсякдення є те, що записи містять не лише педантичну фіксацію всіх подій, що
траплялися в житті автора та його оточення, а й спроби мотивації автором власної
Сіверянський літопис 47
поведінки та поведінки своїх односельчан. Отже, дане джерело дає можливість вияви-
ти характеристики широкого спектра людських переживань, реакцій, мотиваційних
імпульсів, а також моделей поведінки в умовах окупаційного режиму 1941 – 1943 рр.
Доля мешканців Авдіївки залежала від загального перебігу подій на фронті. Вже
перші дні війни засвідчили, що її сюжет розвивається не за сценарієм радянського
керівництва: Червона армія зазнала ряд катастрофічних поразок. У серпні 1941 року
велися великі битви за Смоленськ і Київ. Під Смоленськом німці здобули важку пе-
ремогу, однак вони ніяк не могли заволодіти Києвом. Оскільки намічений Гітлером
план «Барбаросса» на той час вже не виконувався, перед німецьким командуванням
постала дилема: продовжувати наступ на Москву, полишивши на півдні непідкорений
Київ, чи кинути всі сили на Україну, забезпечивши власну армію додатковими ресур-
сами. Був прийнятий другий варіант розвитку наступу. 21 серпня за наказом Гітлера
основні сили групи армій «Центр» (піхотна армія й танкова група Гудеріана) роз-
верталися від Смоленська і Гомеля на південь [7, с.14]. Через помилку командування
Південно-Західного фронту німцям вдалося форсувати Дніпро в районі Окунінова.
При спробах ліквідації Окуніновського плацдарму війська та тили Центального та
Брянського фронтів змішалися, що допомогло танковій групі Гудеріана прорвати
південний фланг Брянського фронту і 26 серпня захопити Новгород-Сіверський та
територію півночі Чернігівщини, включаючи і село Авдіївку [8, с.7].
У даній публікації ми оприлюднюємо лише початок щоденника Д.З. Браженка
– записи за два місяці: з 22 червня по 25 серпня 1941 р. Вибір останньої дати неви-
падковий, оскільки 26 серпня 1941 р. розпочалася нова трагічна сторінка в житті
автора та всього села Авдіївки Понорницького району Чернігівської області – ні-
мецька окупація.
1. Нариси повсякденного життя радянської України в добу непу (1921 – 1928
рр.): Колективна монографія / Відп. ред.. С.В. Кульчицький. НАН України. Інститут
історії України. В 2-х кн. – К.: Інститут історії України НАН України, 2010. Повоєнна
Україна: нариси соціальної історії (друга половина 1940-х – середина 1950-хрр.):
Колективна монографія / Відп. ред.В.М. Даниленко. НАН України. Інститут історії
України. В 2-х кн. – К.: Інститут історії України НАН України, 2010.
2. Лисенко О. Соціальні аспекти окупації України:методологія проблеми // Сто-
рінки воєнної історії України: Зб. наук. статей / Відп. ред. В.А. Смолій. НАН України.
Інститут історії України. – Вип. 11. – К., 2008. – С.3-9.
3. Кульчицький С. Чому треба вивчати повсякленне життя // «Історія повсяк-
денності: теорія та практика”: матеріали Всеукр. наук. конф. – Переяслав-Хмель-
ницький, 2010. – С. 10–11. Лисенко О. Історія повсякденності як галузь наукового
знання (повсякденна історія війни: методологічні нотатки) // Там само. – С. 11–19.
4. Жуков Г.К. Воспоминания и размышления. В 2 т. М.: Олма-Пресс, 2002. –
415 с.; Баграмян И.Х. Так начиналась война. – К. Политиздат Украины, 1984. – 493 с.;
Москаленко К.С. На південно-західному напрямі. 1941 – 1943. Спогади командарма.
В 2-х кн. – К.: Вид-во політичної літератури України, 1984; Петров В.С. Прошлое с
нами. – К.: Политиздат Украины, 1977. – 368 с.
5. Партизанская война на Украине: Дневники командиров партизанских отрядов
и соединений. 1941 – 1944. / Сост. О.В. Бажан, С.И. Власенко, А.В. Кентий, Л.В. Ле-
гасова, В.С. Лозицкий (рук.) – М., 2010. – 670 с.; Партизанська слава. Чернігівська
область / Упорядники: О.Б. Коваленко, О.В. Лисенко, І.М. Цимбаленко; – Чернігів:
Десна Поліграф, 2011. – 496 с.; Щоденник М.М. Попудренка (23 серпня 1941 р. – 19
січня 1943 р.) // Сіверянський літопис. – 2000. – №3. – С. 47 – 76; №4. – С. 65 – 105.
6. Косяненко В. Юнацький щоденник часів німецько-фашистської окупації Сосни-
ці (записи 1941 – 1943 років) // Сіверянський літопис. – 1998. – №4. – С. 109 – 124.
7. Леп’явко С. Чернігів у роки війни (1941 – 1943). – Чернігів: Видавець Лозовий
В.М., 2011. – 64 с.
8. Быков К. Киевский «котел». Крупнейшее поражение Красной Армии. – М.:
Яуза, Эксма, 2006. – 496 с.
48 Сіверянський літопис
ЩОДЕННИК Д.З. БРАЖЕНКА (1941–1943 рр.)
22 червня
Що принудило мене знову розпочати писати щоденник після довгого перерива?
Всесвітня подія, нова, очевидно, ера в історії людства, що розпочинається з сьогод-
нішнього дня. Сьогодні рано-вранці Німеччина оголосила війну СРСР.
* * *
Ще я був у постелі, як мене позвано десяцьким у сільраду до телефона. Що за
причина? Хутко зібравшись пішов у сільраду. Визивав воєнкомат на 9 годину ранку
з’явитися в воєнкомат. Хоч годинник і показував уже 9 годин. Але мусиш поспішати.
Воєннозабов’язаний. В 10 годині я вже був у воєнкоматі за 7 км. від Авдіївки в По-
норниці; Доставився на воєнкомат. Мені та кільком чоловікам приказали іти в школу
робити уборку (?!). Все вияснилося лише в 12 годин 15 хвилин. Рівно в 12 г. 15 хв.
по радіо виступив Молотов, який в своїй промові оголосив, рано-вранці Німеччина
по зрадницьки напала на СРСР.
Те чого радянський народ не хотів, нарешті здійснилося. Війна нав’язана. З ви-
ступу Молотова видно, що враг сильний і хитрий. Про серйозність і становище СРСР
говорить сам виступ. Пригадується польська, фінська кампанії. Події на оз. Хасан і
в Монголії, то такого тону в виступах не було. Молотов оголосив вітчизняну війну.
Мені тільки кажеться що вітчизняну війну прийдеться провадити в тяжких умовах,
бо багато прийняло повідомлення про війну з незадоволенням. На мітингу, який
сьогодні проведений в м. Понорниці секретарем Райкому партії т. Іващенком, не по-
мічалось патріотичного піднесення. В повітрі наче що висіло загрозливе і смертельне.
Для мене повідомлення про війну навіяло неприємне почуття. Кров, сльози,
голод, сирітство, злидні, позбавлення житла – ось плоди війни. Але мій обов’язок,
як і обов’язок міліонів коли позове уряд стати з рушницею в руках на захист СРСР.
Це вимагає громадянство СРСР. Увесь день ішов дощ. Вечером попросився додому.
Вирішив від тоски хоч випить. Взяв пів літри «московської» і дома вечером в кругу
товариства випили.
Всяк ми толкували про війну. Ми були прибічники непереможності Червоної Ар-
мії, інші говорили, що сила німецької армії не уступить силі Червоної Армії. Частково
і я був такої думки, але не хотів цього висловлювати, бо необдумано висловлені слова
можуть погано вплинути на людину, що висловилась. Вони кажуть що в них ця віра
народилась хоч би із того, що німецька армія протягом всієї війни не мала крупної
поразки крім перемоги. Да не можна сказати, що французька армія, або англійська
були слабими, а примушені були позорно тікати і капітулювати. Переможні походи
німецької армії посилюють бойовий дух німецького солдата. А в цілому вечер ми
провели, підіймаючи бокали тільки за перемогу Червоної Армії, за повернення скоре
мобілізованих додому.
23 червня
В 6 годині ранку був уже в Понорниці. У 7 годин слухав останні вісті. Нічого по-
тішного вони нам не принесли. Німецькі війська вклинились на радянську територію
і зайняли ряд міст. Мене воєнкомат мобілізував в зборочний пункт для технічної
роботи в відділ резервів. Сьогодні вже поступила перша партія мобілізованих на
фронт. Що означав один лише їх вираз обличчя: зажуреність, заклопотаність, а в
інших і сльози. На фронт зібрались відправляти великий натовп народу. Чому ж в
їх не радісний вираз обличчя. Правда є з відправяючих сильні духом, так інши гово-
рили: – До побачення. Бажаю зустрічі в Берліні.
24 червня
Ранком в 7 годині все населення Понорниці слухає останні вісті по радіо. Але
нічого радісного. Німецькі війська продовжують просуватися вперед. Це навіває пі-
сімістичний настрій. Сьогодні велика партія мобілізованих відправлено на станцію,
а слідом вереницею тяглися жінки, діти.
Сіверянський літопис 49
В 4 годині вечора до мене підійшов товариш по роботі подав руку і сказав: – Ну
прощавай! Можливо і не побачимося. Іди в воєнкомат. Получиш документ для від-
правки в часть. Невіра і особлива пригніченість з’явилась. Але мусиш підкоритися.
Одержавши розрахунок по роботі я вечером був уже дома і готовився до виїзду. Через
товаришів удалося дістати горілки і влаштував не погану вечоринку.
Сьогодні все дома мені казалось таке миле, а особливо дочка Валя. Про неї я
й забув згадати. Вона сьогодні до мене якось особливо припадає наче предсказує
щось погане. І так завтра в далеку невідому для мене путь. Путь з-за якої сьогодні в
Понорниці один з воєннообов’язаних відрубав собі палець. Вечер скінчився. Темою
розмов була війна і її ісход. Не забуду як техроб школи твердив, що знов царем Росії
буде Михайло, що переживає в Румунії.
25 червня
Сьогодні я рано вибув з Авдіївки. До самої Понорниці мене проводила дружина
і дочка Валя. Найбільша жаль бере за Валю. Менша дочка Ніна, ще не так далась в
знаки, менше до неї привик.
З Понорниці мене, директора пенькозавода Рибалко, врача Авдіївської лікарні
Закревського і зав Понорницького РВНО* Олійника направили знову через Авдіївку
до Новгорода - Сіверського й далі в Ніжин в розпорядження Ніжинського горздрав-
відділу. Виникає питання чому в горздраввідділу учителя ?! Догадуюсь в 1939 р. в
польську кампанію я був мобілізований в госпіталь. Очевидно знов туди.
В Новгород -Сіверському нам пощастило дістати водки. А в цей момент їй рад
як ніколи. Випивши, почував себе веселіше. В Н.-Сіверську пройшла паніка ніби
німецький самольот викинув в районі города десант. Один з парашутистів затри-
маний, який зізнався, що парашутистів на Україні висаджено дуже багато. З Новго-
рода-Сіверського ми відправилися на ст. Пироговку для відправки в Ніжин. Після
водки завжди сон бере. Лягли в садочку відпочити. Раптом чую: – Товариш пішли
за мною. Лупаю очима. Перед мною стоїть міліціонер і просить слідувати за ним в
станціонне помешкання. Там поцікавилися нами хто ми такі і куди їдемо. Показавши
документи нас відпустили.
Після цього ми шутили з врача. Він мав капелюха і носив очки. До цього всього
його вираз обличча нагадувало не то шпіона не то іноземця. Це наводило підозріння
пироговчанам, а тим більше міліції. Вечером в 6 годин ми поїздом вирушили на Ні-
жин. І так прощайте не раз протоптані землі Новгород-Сіверщини і Понорниччини.
Можливо що більше не буду вас топтати. Тільки подумати: війна!
26 червня
Всю ніч був у дорозі в вагоні. Куди і що не послухаєш – одна тема балачок – вій-
на. В Бахмачі в вагон сіли жінки-біженки. Так ось вони перші страдальниці війни.
Вони їдуть з погран полоси з Західної Білорусі, які перші відчули силу і могутність
німецької зброї. Який кошмар, яке страхіття розповідають вони. Матері тіряли своїх
дітей, сиротили їх, а багато гинули від осколок бомб. Інші повідомляють:
– Мінськ горить.
Мимоволі пригадуються слова Ворошилова: якщо ворог нападе, розіб’ємо його
на його території. Ілюзії, більш ніщо. Хто виновник війни – це для мене загадка.
Ранком ми вже були в горздраввідділі. Мене, Закревського і Олійника направили
в воєнгоспіталь в приміщення педінституту. В Ніжині відчувалася війна. Вулиці зриті
окопами. Населення ходить в протигазах. По шляху з станції була одна воздушна три-
вога. В воєнгоспіталі, на велике моє здивування, мене призначали на посаду техніка
по водопроводам і каналізації з окладом 650 крб. Я заявив, що з цією спеціальністю
я не обізнан і не хочу бути перед воєнтрибуналом на скам’ї підсудних.
Начальник воєнгоспіталя поручив своєму заміснику підшукати іншу роботу, а я
приступив до допомоги в розворачуванні госпіталя. Німецькі яструбки відвідували
Ніжин. Біля п’яти тривог було протягом дня. Населення Ніжина, особливо діти,
* Районний відділ народної освіти.
50 Сіверянський літопис
налаштовані проти парашутистів. На всіх підрозрілих заявляють приходящим мілі-
ціонерам чи воєнним і ті затримуються.
Так було з нами сьогодні. Втрьох ми обідаємо в столовій. На нас якось особливо
подивився один з співробітників столової. Хвилин через 10 з’являється міліціонер.
Підійшовши до нас, зацікавився нами і запитав документи. Хто ми такі приставилися.
Знову шутки – виновник той же таки врач. Вечером нас направили в гуртожиток. З
нами одна і жінка, фельдшер. Подорозі вона поспішала за нами і ніяково озиралася і
розглядала по сторонам. Як потім вияснилось вона уже раз була піонерами затримана
і була примушеним відвідувачем відділу райміліції. Була запідозріна за шпіона. Її
зніяковий вираз обличчя і особлива будова бров і очей на багатьох навівало думку:
шпіон. По дорозі діти указували пальцем і говорили пошепки: шпіон. А це що за на-
родне зборище біля гуртожитка? Як вияснилось діти запідозріли в тому ж таки врачу
і ще одному шпіонів і привели воєнних. Вся вулиця збіглася побачити «шпіонів». Але
документи опреділили їх хто вони. Було знову сміху з врача Закревського. Проходу
йому не давали. Як вияснилось його уже сьогодні втретє затримано.
27 червня
Сьогодні знову мав інтерв’ю з начальником госпіталя. Заявив йому, що я не
спеціаліст по водопроводу і каналізації. Начальник ще й накричав. Думає, що сіму-
лірую. Ще налякав що переведе в стройову дівізію. З цього я опреділив, що боїться
анахтемська** душа фронту. А хтось же мусить бути і там. Що ти хочеш, кожен хоче
увільнути від фронту і сидіти десь у тилу. А послідні вісті нічого потішного не при-
носять. Очевідно Гродно, Білосток, Вільно, Каунас пали. Бойові дії набирають день-
у-день все більш і більш великих масштабів.
28 червня
Добре б було коли б здійснилося те, що сьогодні сказав мені замісник началь-
ника госпіталя. Він сказав, що можливо мене откомандирують до Понорницького
воєнкомата.
Сьогодні в столовій зустрів Рибалко. Оказується, що він теж робить при госпіталі
в середній школі пом. нач. по постачанню. Вважає себе за щасливця. Йому напрям
був у полк, але полк виїхав на фронт. Я працюю в госпіталі як пом. нач. по хоз.часті.
Мені то що. Довше тут пробуду, більше гарантії за життя. Бо воєнкомат може наді-
слати в другу часть.
30 червня
Сьогодні ударний день по госпіталю. Іде посилена підготовка до прийому ранених.
Вечером начальником дано наказа нікого не випускати з двора. Всім бути на своїх
місцях. Я посилено працюю вже третій день на світомаскіровці госпіталя. Ноги наче
не свої. Відчувається велика втома. До всього цього ноги сильно потіють, що при-
водить до огидного відчуття і болю.
Вечером начальники госпіталя вибігали в двір і дивилися чи ніде в вікна не про-
ходить світло. Там де був заставляли затемнять.
ЛИПЕНЬ
1 липня
Цю ніч спав в гаражі в автомашині з соломою. Ще з вечора доставлено трьох
ранених. Якась особлива зацікавленість і шаноблимість відчував я до них. До цих
перших воїнів, що сприйняли бій. Дньом до госпіталя потяглися валки підвод і авто-
машин з раненими. Їх було більше чим ожидали. Прийомна госпіталю не вспівала
пропускати. Не вистачало гарячої води для душевої. Весь день пройшов в біганині.
Толком не вдалося поговорити з пораненими за бойові епізоди.
** Діалект, слово близьке за значенням до «проклята», «нечиста».
Сіверянський літопис 51
2 липня
Веселі і життєрадісні хлопці червоноармійці. Легкоранені навіть примудрялися
танцювати. Сміх, співи все це нагадувало не госпіталь, а санаторій. Медперсонал
(жіночий пол) зайнятий беседами з раненими. Майже всі ранені з Тарнополя.
Розповвідають що це було так. 22 червня була неділя, вихідний день. Проти
вихідного червоноармійці довго гуляли в театрах, в кіно. Підйом в неділю пізніше
обичного. Частина ком состава відлучилась із часті. При таких обставинах рано на
світанку 22 червня над лагерями появилися німецькі літаки і почали обстрілювати
сплячих червоноармійців. Бійці заявляють що їм обідно що їх називають вояками,
а жодної пулі не випустили.
А один, мені кажеться надмірно задавакуватий, заявляє, що коли вилічиться то
неодмінно добровольно спуститься на парашуті в Берліні, над райстагом з дивер-
сійною метою. Безумовно цього він не зробить, бо цеж неможливо, як неможливо
побачити своє вухо, без дзеркала. Але що мені подобається, то це його патріотичне
піднесення. Коли б усі так, то не плохо було. Після майже безсонної ночі мене клонить
до сну. На цим кінчаю писати.
5 липня
Сьогодні прибула велика партія поранених. Місць не хватає. Госпіталь розрахо-
ваний на 1000 койок, а прибуло 1200 ранених. Зайняли і клуб під палатки. Сьогодні
пройшов я по госпіталю і заглянув у палати. Ось одна з палаток важкоранених. Ноги
чи руки взяті в лубок. Вони нерухомо повистягались в повітря. Все це нагадує по-
ламаного вбезпорядку лісу.
Учора одного бійця вже похоронили. Умер бідняга. Був ранений в ногу і зовсім
вибили полового члена. На його місці чорніла і гноїлася велика слизиста дирка. Сам
він з Казахстана.
6 липня
Сьогодні неділя. Ще рано-вранці радіо і сирени оповістили про тривогу. Не див-
лячись на велику облачність і дощ німецький літак прорвався в район Ніжина. Лише
через кілька хвилин піднялися радянські літаки.
Відпочити б хоч сьогодні. Вихідний же день. Але ми позбавлені всяких вихідних.
На роботі мусимо бути в 8 годин і до самого вечора до 19 годин. Після 10 годин всякий
рух по городу припиняється. Після цього створюється могильна тишина в місті. Хіба
тільки порушить ночну тишу торохтіння коліс на станції паровозів.
7 липня
Послідні ізвєстія з Москви нічого потішного для Росії не принесли. Бої ідуть
уже в районі Мінська і других міст Східної Білорусії. Майже вся Західна Україна,
можна догадуваться по сводках, зайнята. Німецькі війська окрилені славою успішно
просуваються вперед.
Сьогодні пом. нач. госпіталя нарешті вирішив мене откомандирувати в Понор-
ницький воєнкомат. Вдалося дістати кілограм цукру. Дома його не дістанеш. Вечером
зустрівся з товаришами Олійник, Рибалка і Закревський. Згадали нашу подорож до
Ніжина. Врач і сьогодні уявляв з себе підозрілу особу. Гімнастерка, воєнний капелюх,
штани під ботинки, окуляри. Точно шпіон.
8 липня
Здав своє обмундирування, якого ні разу не носив, поскільки не получив чобіт.
Дньом одержав розрахунок і пішов у город щоб що купити. Удалось дістати матерії
13 метрів. Це найкращий буде подарок додому. Дивом зустрів знову Рибалку. Про-
сив, щоб вечером до його зайшов. Очевідно думає передачу дати. Тай обіцяв знайти
півбутилку. Погуляти вечер, а то чи більше вдасться побачитись. Одно тільки слово
війна приводить до плачу. В 10 годин вечора вийшли на станції. По дорозі п’ять раз
зупиняли і питали документи. Побував і в відділі міліції.
52 Сіверянський літопис
9 липня
Ноччю виїхав поїздом на Чернігів. Майже всю дорогу проспав. Ранком був уже в
Чернігові. Слухав послідні відомості по радіо. Все як раніше по заготовленій сводці:
наші війська відступали і зайняли оборонний рубіж. Одно тіль мені не ясно. З сводок
видно, що Червона армія відступає, але потері німецької авіації більші. Виходить, що
радянська авіація сильніша. Чому ж вона не припинить наступу.
Весь день проходив по Чернігові. Купив пару платків. А вечером у 6 годин виру-
шив пароходом до пристані Мізин в Понорницькому р-ні по річці Десні. На пристані
в Чернігові зібралося сила люду, переважно біженці – черніговці. Чому передчасна
паніка? Де ще противник, а вже втеча. Тікають переважно євреї і частина сімей
комуністів. Більше 300 сімей біженців виїзжає пароходом, а скільки їх на вокзалі.
Кінця-краю їх не видно. Що їх гонить! Не віриться мені, щоб культурні німці та були
такими варварами, щоб так мучили людей, особливо євреїв, комуністів і службовців.
Це свого роду пропаганда серед певного прошарку населення. О 6й годині пароход
відчалився і вирушив. Стояла прекрасна погода. Тільки втішаться залюбки природой.
Але тільки подумати війна, відпадає до цього охота.
10 липня
Весь день у дорозі пароходом. В голові рой думок, і все зв’язане з війною. Для
чого війна і для чого вона нужна. А найбільше мучить те що нам невідомі причини
війни. Не може бути щоб не було спірних питань між СРСР і Німечинною. Такі
питання були. Їх до нас не доводили. Про їх радянська преса змовчувала. А якщо
спірні питання були і про них нам не повідомлялось, то уряд знав про війну, а з цього
повинно все бути підготовлено. Ноччю будемо в Мізині. Заїду до свого приятеля
Крижановського – учителя. Сходжу візьму в буфеті на параході бутилку портвейного.
11 липня Ноччю прибув до Крижановського. Села не стало ішла мобілізація і
мобілізація масова. Крижанівського дома не було, був у сільраді. Ліг без його спати.
О 8й годині проснувся Не спав і Крижановський. Смачно поснідавши, вирішили по-
їхати на річку на весь день ловити рибу. Підговорили одного старика з неводом, сіли
годин у 12 дня і поїхали кілометрів за 4 по рибу. Прийшлося плисти проти течії. На
низькому березі я вже виконував роль бурлаки, тягнув човен за вірьовку. Приїхавши
на місце добре викупались, трохи поїли і знову в воду купатись. Комфортабельні
плити біля річки чорт побери. Тут же біля річки колгоспна пасіка.
Спробував я було ловити підсакою рибу. Але хоч би риб’яче око чи. Вечором
під’їхав старичок з рибалками. До їх включився Крижановський і почалася рибна
ловля. Напоївши чаєм і уложивши спати біля куреня Толю сина Крижанівського
я сів на лодку і поїхав на річку. Захоплююся природою річки. Особливо ніччю. На
березі рибалки кладуть огонь і він серебристо виблискує на водній поверхні. Течія
води виграє мелодію на поворотах чи об очерет і верболіз та човен. Весла м’ягко
плюскають об серебристу поверхню ріки. Пізно ноччю і зійшов місяць. Природа
ще покрасивішала. Казалось би не налюбуєся такою чарівною природою. Катався б
човнем усю ніч і спать би не хотів. Катаюсь я зараз, а скільки тепер безвинних солдат
проливає кров, вмирає в судоргах. Їхавши на річку Крижановський мені сказав, що
не до ловлі риби тепер. Я тільки те розумів, що ми приятелі не погані і тому він мені
запропонував поїхати на річку. Між іншим сьогодні я в нього дізнася по радіо, що
командувачем на північно-західному напрямі призначений Ворошилов, західному
Тимошенко, південно-західному – Будьонний.
Пізно ноччу я теж ліг спати біля куреня, після того як побачив кілька разів ри-
балок що тягли невод. Улов слабенький.
12 липня
Встав коли сонце почало припікати в боки. Крижановський зовсім не спав і вже
готовив лодку для від’їзду в Мізин. Нам попало риби біля 24 кг. Погрузивши на лодку
відправились додому. За течією доїхали за півгодини. Поки нам приготували снідать
Сіверянський літопис 53
лягли трохи поспати. Так пройшло з годину. Сніданок був уже готовий. Смачно
поснідавши пішов у лавку сплавконтори купив чоботи за 85 крб хоч і великі, а при-
годяться. Дружина буде стирати білизну в них. Взявши чоботи, риби з півпуда та
інший багаж з дороги, вирушив в Авдіївку за 20 км. К 4м годинам був уже дома. Ще
по дорозі виявилось, що в Авдіївці пройшла мобілізація. Більшість чоловіків мобі-
лізовано. Взято Назара, дядю Сашу, на якого найменше надіявся. По дорозі селяни
не вірили, що мене відпустили, похитуючи голови журилися за своїми чоловіками,
братами, синами і батьками.
Не буду вже описувати про радість дружини і Валі моєму появленню. Це загаль-
новідомо. Моя риба, горілка товаришів сприяли влаштуванню гарної вечеринки.
В воєнкоматі думаю явитися 14 липня. Нема чого спішити з своєю головою. Ра-
ніше явись – скоріше візьмуть. Хоч день вільно подихаю.
14 липня
Надумався сьогодні відвідати воєнкомат, віддати йому справку про причини мого
повернення. Думав щоб як швидше прибути туда, для цього хотів їхати велисопедом.
Почав його справляти. Годин з дві провозився і не справив. В селі мені сказали що
буде йти автомашина. Також прождав біля 2х годин, а потім вирушив пішки. Думав
було відставити до завтрого, але міліціонер Олійник почав голос повишати, очевид-
но хоче приписати дезертирство. В Понорниці воєнком Кравченко взяв справку і
сказав що покищо я можу бути вільним і йти додому. У 9 годині вечора я був дома.
Пощастило приїхати автомашиною.
16 липня
У селі створено батальйон по знищенні авіадесанту. В нього входить щось біля
20 чоловік. Кожен має гвинтівку. Цікаво було б побачити їхню спритність і маневр
коли б появилося хоч 3 парашутисти. Саме підобралися такі, що аби цим прикритися
від мобілізації хіба яких 5 чоловік з числа партії були вірними своєму призначенню.
Добре що мені вдалося ізбігти бути членом батальйону. Краще бути на фронті, бо
батальйон створювався […]***.
Сьогодні батальйон підняв у себе тривогу. Хто то десь замітив незнайомця. Всі
батальйонці були в лісі. Через годину ведуть молодця. Оказується що це жидовський
дядько утік з Кролевця. Не захотів воювати. Ноччю відправили його на Понорницю.
Багато ще є таких виродків народних. Безумовно, що це вже ті піддонки що імену-
валися вони влучно, які по своїй природі були вороги радянські влади, куркулі,
підкуркульники, бандити та різної марки боягузи […]**** та ін..
Війна винурить на поверхню невдоволення трудящих політикою компартії і
радянської влади.
17 липня
Сьогодні одержав листа з дому, в якому пишуть, що Петро в перший день мо-
білізації був узятий і поїхав і Кременчук, а далі невідомо куди. Коля також слав їм
листа з Москви. Галя пише що там написав цілу промову, та таку серцетрогательну.
Тільки лише по почерку видно, що коли писав листа, то був в переживаннях. Дуже
жаліють, що не вдалося цього літа нам побачитися, а так же хотілося. Уже 4й рік як
не був я в своїх рідних. Найбільше мені жалко мами. Вона ж щодня мене ожидала з
сім’єю в гості. А тут ця проклята війна.
Що треба Германії? Хліба, нафти, цукру, чи чого? Але ж все це давали. Чи й
прийдеться побачитися коли з своїми рідними. Мене візьмуть знов в армію. А там
може все бути.
18 липня
Не можу жити без радіо. Але його не маю. Зате є детекторний прийомник у
*** Три з половиною рядки затерті автором.
**** Декілька слів затерті автором.
54 Сіверянський літопис
директора школи Макія, то слухаємо помаленьку. Та однак послідні вісті говорять
за те, що Червона армія успіху не має. Хоч зрідка і появляються повідомлення про
розгром німецької дивізії, але в територіальному відношенні Червона армія уступає
німцям один рубіж за другим. До чого це приведе, сам не знаю. Щоденно літають
самольоти, та так низько, що спочатку було лякались жінки і діти ось-ось зачепить
крилом. А тепер стали привикати. Я покищо в відпуску до 23 серпня. Але погано
проходить мій відпуск. Не поїхати нікуди. Багато товаришів забрано в армії. Немає
з ким розвеселитися, з ким випити.
19 липня
Сьогодні субота. Від скуки прийшов було в ліс. Після обіду зайшли з Макієм в
буфет і випили по стакану гарного дубняку. Аби скоріше проходив день. Вечером було
зайшов у сільбуд. Там помдиректора по політчасті в МТС***** робив доповідь про хід
воєнних дій. В своїй доповіді він переконливо доводить що Червона армія переможе.
І насправді, всі дані є для того щоб перемогти. Якщо в період громадянської війни
вона відбила похід 14 держав, то чому ж зараз не перемогти Германію. 23 роки підго-
товки що небудь же значать! Одно заважає бути Червоній армії непереможною – це
моральний стан селян передітих в солдатську шинелю. Сьогодні був чудовий день.
Наче не віриться, що люди людей убивають.
22 липня
20 і 21 липня пройшли для мене буденно як і кожний день, наче по шаблону. Нічого
не сталося ні в житті моїм ні в переживанні, що варто було б записати в щоденник.
Сьогодні в моїй сім’ї два імениника. Валі сповнилось чотири роки, а Ніні один
рік. Відзначити цю знаменну дату не вдалося. Як на гріх не дістав жодної бутилки
горілки. В кооперативи вона не поступає. Я думав що цю знаменну дату в цьому році
відзначу дома на Полтавщині, та не сталось, так як жадалось. Правда хоч пообідали
добре. Заказав дружині приготовити смачну страву з м’яса. В других людей правда
така страва являється щоденним блюдом, а для мене рідкість, як борщ м’ясний, карто-
шка жарена з м’ясом, холодець. Сьогодні сповнилось і місяць війни. Але результатів
не знаю. Не вдається слухати радіо.
23 липня
Був сьогодні в Понорниці і дізнався про результати місячної війни з Германією.
Казалось би що результати ці говорять що війна іде на користь СРСР. Ось місячні
дані: Убитих, ранених і пропавших без вісті німців 1 млн чоловік руських 650 тисяч,
збитих німецьких самольотів 6 тисяч, руських 4 тисячі, німецьких танків 6 тисяч,
руських 5 тисяч, орудій німецьких 8 тисяч, руських 4 тисячі. Якщо такі темпи потірі
германських військ будуть і далі, то війна не протягнеться більше 8 – 10 місяців і
закінчиться на користь СРСР. Скучно і нудно сидіти дома без роботи. Та ще в такий
період, коли всі колгоспники ударно працюють на полях. Думаю вже й я ходити на
роботу.
25 липня
Чудовий сьогодні випав день. Такий теплий та сонячний. Ранок мені завжди на-
прочуд мені кажеться чарівничим. Сьогодні я встав рано. Напала було безсонниця і
надоїло мені м’яти боки, я й устав. Було щось біля 8 годин, як я вирушив на роботу
в ліс гребти сіно в 2й бригаді. Веселіше і скоріше проходить час у гурті. В обідній
перерив заскочив на пошту і взяв газетку «більшовик» так уже я люблю читати про
хід воєнних дій. Колгоспники попросили, щоб почитав їм також газету. Читав сводку
інформбюро про воєнні дії. Найбільше всіх вражає нелюдське катування німцями
радянських громадян, особливо службовців, а найбільше комуністів.
***** Машинно-тракторна станція – державне підприємство, що забезпечувало
колгоспи сільськогосподарською технікою, здійснюючи її обслуговування та ремонт, що
збільшувало залежність колгоспів від держави.
Сіверянський літопис 55
28 липня
Сьогодні прийшло відношення з Понорниці про те щоб усі службовці виходили
на роботу в колгосп. Все це пов’язано з недостачею робочої сили в колгоспі.
З приводу цього вечером сьогодні відбулася нарада в сільраді де й стояло питання
про прикріплення службовців до бригад. Мене прикріпили до другої бригади к-пу
«Веселий гай». Багато з колгоспників, звичайно я вважаю з малосвідомих, толкують,
що ось побачимо як білоручки будуть працювати. Вони думають що люди родяться
одні для розумової, а другі для фізичної роботи. Я ніякої роботи не боюся. Сьогодні
я працівник культурного фронту, а завтра, якщо треба буде візьмусь за ручку плуга
і рядом з колгоспником буду пахати землю.
30 липня
Не можу обминути такого факту, як схоплення винищувальним батальйоном кіль-
ка днів тому дезертира. Сьогодні піймали ще одного. Якщо одна Авдіїівка піймала двох
дезертирів, то питається скільки ж їх усіх є? Правда це люди з тим душком. Перший з
них крупний бандит, а другий аферист. Але це й говорить за те, що великий процент
селянства ще не усвідомив становища речей. Ряд колгоспників, правда є робітники
і службовці, які не довольні політикою радвлади і компартії, які в першій схватці з
ворогом перейдуть на його сторону. Можливо що радянський уряд допустить і ряд
помилок в своїй політиці. Переважна більшість селянства вважає своїм ідеалом – це
забезпечення його предметами широкого вжитку: мануфактура, обув, цукор та інше.
Ряд селян, ідучи на фронт по мобілізації заявляли що з них вояк хай не ожидають.
Але ж вдарити уряду в своїй політиці на зміну ідеології таких селян будівництвом
легкої промисловості – це значить ще бути залежним від буржуазних країн. І уряд
порішив піти по незручному шляху, можливо і враховуючи на невдоволення деякої
верстви населення, почала будуватись важка індустрія. Багато обвинувачують ра-
дянський уряд в недостатках. Це невірно головним чиновником в цьому являється
царська Росія, яка залишила в спадщину не культурну технічно нерозвинену, відсталу
і залежну Росію.
СЕРПЕНЬ
1 серпня
Кілька слов щодо щоденника. З 20 липня і по 10 серпня був чорновик щоденника
(один зошит), який потірявся, а тому прийшлося установлювати з пам’яті аж у жовтні
місяці. Можливо що із за цього не буде ідеальної точності. Сьогодні був у Понорниці
в РВНО де відбулася нарада директорів шкіл, де був присутнім і я, як посторонній
правда. Нічого особливого не прийшло за сьогоднішній день. Від робітників РВНО
дізнався, що там є думка призначити мене директором Авдіївської школи. За це і
секретар райкому партії т. Іващенко.
3 серпня
Сьогодні Макій привіз з Чернігова по моєму заказу 20 спиць, втулку до переднього
колеса та інші частини до велосипеда. Завтра складу.
Якось перед вечором над Авдіївкою появився самольот, який прокружлявши
пішов на посадку. Сів у люпині. Народу того збіглося – сила. А до цього через годину
прийшов увесь винищувальний батальйон, який проводив заняття десь у лісах. Я
також зацікавився не так самольотом, як причиною, що визвала його посадку і пішов
побачити. Оказалося, що загорілося масло в моторі, вода витекла і все це грозило
гибелі самольота.
4 серпня
Утром мене позвали діжурити до самольота. Годин у 8м я вже був біля нього. Та
тільки не сподобалося мені це діжурство. Навіть не спромоглася сільрада вислати
мені зміну. Так простояв я до 10 годин вечора. А до цього всього випала погана по-
56 Сіверянський літопис
года. Дощ проливник ішов кілька разів протягом дня. Я ховався під стогом сіна, що
був за 10 метрів від самольота, або під розмашистими крилами самольота. Цілий
день проходили до самольота старі баби і похитуючи головами дивувалися такому
по їхньому чудовищу. Одна бабка навіть хрестилася.
5 серпня
Порішив сьогодні скласти велосипеда. Необхідно перебрати всі спиці в передньому
колесі. Для цього я й пішов у АРМ******, до Оріховича. За заявою Оріховича, треба
зробити 8 нових ніпельків. Він і пообіцяв їх мені зробити. Навіть сказав що завтра
будуть готові. Вставивши кілька спиць я було зібрався додому. Але ось набігла грізна
туча і почав іти проливний дощ з безперестанним перекатом грому. Вода кругом стола
сплошним слоєм. Після дощу, ідучи додому, зайшов у сільраду, де мені сказали, що
визиває воєнкомат. Я до телефона і подзвонив. Звідти мені приказали, щоб я завтра
явився в воєнкомат для відправлення в часть. Договорився що вперед я приїду за
документами, а потім з Авдіївки виїду на Новгород-Сіверський.
6 серпня
І так я сьогодні раненько прибув знову в воєнкомат. Оказується, що мене думають
направити кудись на будівництво шосейної дороги норміровщиком десь під Москвою.
Я їм показав документ, що я норміровщик по будуванні воєнних об’єктів огньових
точок. Щось комісар там порадився з своїми робітниками і потім повідомив мене, що
можу поки іти додому. Не без радості сів я на велосипеда і поїхав на Авдіївку, взявши
дві чвертки горілки в сільмазі.
Дома мене приготовились виправляти. Все те що приготовили їсти разом і в дорозі
тут же кинчили. Перед вечором узяв чвертку в карман і пішов в Шабалтасовку до
Оріховича. Однак спиці не були готові. Не було міді для ніпельків. Чвертку випили.
7 серпня
Самольот іще сидить. Дали телеграму в Москву про допомогу. Але не слуху ні
духу. Зараз іде посилене готування до зустрічі ворога. Кругом риють окопи, якщо
вони що допоможуть. Кілька днів тому направили з Авдіївки першу партію робочих,
що того плачу було. Говорять що окопи риють проти танків.
Сьогодні сходив знову до Оріховича і забрав спиці. Вечером приступив до скла-
дання велосипеда, але скласти не вспів. Повечеріло. Пізно ввечері слухав радіо по-
слідні ізвєстія з Москви. Нічого потішного Червона Армія відступає, здаючи міста
за містами. До чого все це приведе. Уже й віра в непереможність Червоної Армії
розвіюється, хоч як її гониш з голови. Один жах бере, якщо це буде так.
8 серпня
Нарешті тільки сьогодні вдалося скласти велосипеда. Після довгого перерива в
їзді показалося приємно покататися на велосипеді.
Після обіду над Авдієвкою появився самольот. Прилетів з Москви на допомогу
сидівшому тут кілька днів самольоту. І цей також зробив посадку на люпині. Знову
народу збіглося не менше чим до першого.
Що було надзвичайно для Авдіївки, це те що читали сьогоднішній номер газети
«Правда». А з газетами тут справа неважна. «Більшовик» доходить до Авідіївки на
6-7 день. В місцевій газеті мало що цікавого друкують, а повідомлення інформбюро
зовсім не друкується.
10 серпня
Сьогодні вже і я вийшов на роботу в колгосп. Працював у другій бригаді на скир-
дуванні сіна. На роботу їздив велосипедом.
Після двох днів ремонту самольоту нарешті сьогодні вже було відремонтіровано.
Ідучи з обіду на роботу самольот приготувався до польоту. Перш за все чим поки-
****** Авдіївська ремонтна майстерня.
Сіверянський літопис 57
нути Авдіївку самольот катав голову «Веселого Гаю». На повороті видно було як
самольот зробив крен на бік, а голова від переляку примушений був заховатися в
кабінку самольота.
Вечером розболілася голова. Думав, що зляжу в ліжко, до того було погане по-
чування.
11 серпня
Сьогодні телефонограмою мене визвано в район в РВНО. Прибувши туди мені
дали анкету для заповнення на директорів школ. Думають призначити мене дирек-
тором Авдіївської середньої школи. Який мотив? Директори середніх шкіл повинні
мати вищу освіту, а теперішній директор школи Макій має лише середню освіту. З
приводу цього була розмова з завідувачем РВНО т. Брагінським.
Прийшлося погодитися стати директором. Потім була бесіда між Макійом і
Брагінським. Макія переводять у Вербу директором неповної середньої школи. В
столовій мав розмову з робітником воєнкомата Гончаровим, який сказав, що в армію
мене візьмуть.
12 серпня
Ще вчора вечером заступив до діжурства в сільраді. Хоч це і не моя функція, а
функція батальйонців, але треба допомагати в воєнний час. Цілу ніч не спав. Про-
тягом ночі ішла мобілізація населення на копання окопів біля Бахмача.
Не подобається мені, що ноччю безпокоять людей. Про це й дньом було відомо,
скільки треба було взяти людей на окопи. На окопи сослано щось більше 250 чоловік
з Авдіївки не менше зібралося випровожати. Кожен думав чи прийдеться побачити
сина, дочку, сестру чи брата. На окопи німці кинуть бомбу і тоді згадуй як звали.
Робота в полі зовсім припинилася. Кожен ходить розчарований і руки ні до чого
не беруться.
13 серпня
Сьогодні мені був наряд на роботу до жниварки лобогрійки, був за погонича. Та не
вдалося добре лоба нагріти. Разів чотири обійшли гоні, а потім як почалася поломка
за поломкою, то тільки й знай, що справляй. То косогон поламається, то шестерня
прийде в негодність. До вечора так і не покосили. В чому ж причина поломки? Через
безвідповідальне відношення до розбивки участка бригадам. Вийшло так що гоняйся
не вздовж засіяного, а впоперек, то жниварка собі місця не находила, так скакала по
гонах, а це впливало на її справність. Болтіки гайочки відходили що приводило до
зносу частин. Рішали в колгоспі косити косами, то скоріше буде.
15 серпня
Учора був я біля комбайна. Один раз удалось об’їхати гоні. З обіду пішов дощ,
який ішов майже до вечора.
Сьогодні їздив у Понорницю в паспортний стіл. Одержав паспорт на 5 років.
5 років! Тільки подумати в настоящий момент. Зараз один місяць багато значить.
Навіть один день може внести в історію значну подію. Заїхав в РВНО. Получив
відношенку до Макія, щоб він мені здав школу і їхав приймати Вербенську школу.
Та я бачу, що Макій не має охоти їхати в Вербу. А тут передати мені школу, значило
низько себе почувати перед населенням, а особливо перед учнями школи. Та й я не
маю особливої охоти приймати школи.
16 серпня
Сьогодні також їздив у Понорницю їздив і Макій. Макію вже категорично пред-
ложено їхати прийняти Вербенську школу. Сказав що завтра буде здавати мені, а
післязавтрого поїде приймати Вербенську школу. Сьогодні в приватній бесіді з одним
з робітників МТС я дізнався, що з перших днів війни командуючий Білоруським во-
58 Сіверянський літопис
єнного округа Павлов перейшов на сторону німців*******. Він так організути зумів, що
на третій день війни в Мінську появилися німецькі танки. Командуючий Київським
воєнним округом Кірпонос******** також перейшов до німців, ну і ряд інших генералів.
НЕДІЛЯ 17 серпня
Учора Макій говорив, що сьогодні передасть мені школу, але рішив уперед з’їздити
в Понорницю в РВНО, очевидно в райпартком, щоб залишитися в Авдіївці. Я також
їздив у Понорницю на базар, щоб що купити. По дорозі зустрів Макія. Велосипед від-
казав йому щось з ним не везе. Не він його, а він її катає. Не держуть повітря камери.
Не потішні вісті приносить радіо, хоч рідко коли його тепер і слухаєш. В кого були
прийомники в селі, то забрали в Понорницю. Чому? Чому не дозволяють слухати
радіо. В цьому безумовно одна причина. Німецьке радіо, очевидно, на українській,
білоруській і російській мові дають сводки воєнних дій, звертаються до населення з
відозвами. А хто має свій прийомник, то йому не заборониш слухати різні станції, а
хоч і заборониш, то не перевіриш.
Але й московське радіо погані приносить вісті. Німці вже давно зайняли Смо-
ленськ, Житомир і підійшли недалеко до Одеси, Ленінграда, Дніпропетровська.
Сводки говорять одно – по всьому фронту від Льодовитого океана до Чорного моря
ідуть жорстокі бої. Кіровоград, Первомайськ впали. Причини такої крупної поразки
беруть свої корені з командування армією. А якщо командування зрадило то і рядові
не охоче будуть воювати.
18 серпня
Сьогодні я прийняв школу. Без охоти Макій здавав. Та й я приймав не з особливої
охоти. Коли б ще був період мирного часу, а тож воєнний період, чомусь не впевнений
в завтрашній день. Уже не впевнений в тому що наступи німців припиняться.
Сюда в окремі дні доносяться глухі розриви авіабомб, очевідно німці бомблять
залізниці. В МТС і колгоспних є розпорядження про евакуацію тракторів і худоби.
До чого може привести ця евакуація? Ну вивезуть трактори, виженуть худобу. А чим
же обробляти землю? Правда це від нас не залежить, це розпорядження урядове і на
що воно розраховане.
19 серпня
На все життя пам’ятним залишиться сьогоднішній день. Щось навівало страхітли-
ве. Нігде ніщо не робилося. Всі були на селі. В чому ж причина цьому? Евакуація МТС.
В МТС прийшло розпорядження евакуюватися в Саратовську область. Так от
поспішність в цьому привела до буквальної паніки. Трактори знімали від молотарок.
Колгоспники в паніці кидали роботу і йшли додому. Після обіду трактори почали
збиратися в селі. Яка недогадливість керівників МТС. Трактори збились всі в кучу.
При бомбардіровці можна їх вивести навічно з строю. Так вечером годин у 8-9
трактори при гуркоту, що наповнював усе село вирушили на Новгород-Сіверськ. За
собою вони тягли комбайни, тракторні будки і площадки та інший реманент. Вся ця
процесія простяглася на кілька кілометрів.
Дньом я був у Понорниці. Хотів одержати гроші. Гроші думают дати тим хто думав
евакуіроваться. Я виніс також виїхати додому на Полтавщину. Дньом гроші одержати
не вдалося, то я поїхав вечером, тому, що гроші по телефону дізнався що зав РВНО
получив. Але його я вечером не знайшов і з тим поїхав додому. Їдучи в Понорницю
і назад на півночі наблюдав великих блискавок. Багато в Авдіївіці говорили, що то
арт.канонада. Але ж де звук? При такій вспишці було б чути звук.
******* Мається на увазі Павлов Дмитро Григорович, генерал армії, з 21 червня
1941 р. командуючий військами Західного фронту. Після розгрому значної кількості військ
у Білостоксько-Мінському «котлі» 30 червня 1941 р. відсторонений від командування,
4 липня арештований, 22 липня 1941 р. розстріляний. Посмертно реабілітований у 1957 р.
******** Кирпонос Михайло Петрович, генерал-полковник, 22 червня 1941 р. очолив
створений на базі Київського особого воєнного округу Південно-Західний фронт. Загинув
під час Київської операції 20 вересня 1941 р.
Сіверянський літопис 59
20 серпня
Нарешті вдалося одержати гроші за 10 днів. Гроші виключно дають тим хто думає
виїзжати. Їдучи додому по шляху невпинно йшли підводи з біженцями. Ідуть з Біло-
русії. Уже їдуть навіть з Холменського району і інших сусідніх районів. Куди вони
їдуть? Що їх ожидає в далекій дорозі.
Яке нещастя їх спіткало. Що їх гонить? Страх, що принесла війна. Кожний хоче
жити, ніхто не хоче вмирати, хоч інколи і говорить що надоїло життя. Ось проїджає
підвода з 4ма дітьми. Бідна дітвора. Чи знаєте, що з вами буде? Якщо останетесь живі
багато буде чого споминати. А зрідка гуркає десь далеко. Авдіївські колгоспники
сьогодні гнали скот.
21 серпня
Якийсь пригнічений настрій. Почуваєш себе наче розбитим. Ні до чого руки не
хочуть братися. До всього оточуючого відносися безпристрастно. Радіо приносить не-
потішні вісті Червона армія відступає. Чому такий пісімістичний настрій? Основне це
страх за життя себе і сім’ї перед першими германськими солдатами. Радіо, газети гово-
рять, що німці чудовищно знущаються з населення, а особливо з радянських службовців.
Я є службовець вчитель. Виходить що є чого побоюватись. Але інколи проскочить
іскорка надії, іскорка віри в те що а можливо до вчителів вони краще відносяться.
Краще бути оце в армії чим тут сидіти й тремтіти перед страхом смерті. Тільки
від’їхати з відступаючими частинами.
22 серпня
Бачу що справа не гаразд. Серед паніки і смілчак починає озиратися назад. Так
було і сьогодні. Я остаточно порішив виїзжати на свою батьківщину до матері. Знаю
що школи не будуть скоро робити, поскільки не легко придбати підручники і про-
грами. А до того давно і був дома, а як на те дають коня і воза з колгоспу.
Раненько рішив заколоти свинку. Хоч і жаль, бо ще не вгодована, але ждати не
приходиться. Всякий літературний гамуз непотрібний для мене став. Так щось біля
11 години, коли трохи впоравшись вирішив з’їздити в Понорницю, щоб узяти дозвіл
на евакуацію, тому що вчора вже з Авдієвки почали евакуіротися. Виїхали Рибалкі і
Т. Чепурна (жінка). Доїхавши велосипедом до сільради мені там сказали, що дзвонив
Макій і переказував щоб готовились до евакуації. Я хутчіше додому. Дома піднялася
метушня. Всі плачуть. А старий також думав виїзжати тоже на Полтавщину. Він чуть
живий ходить. А работи ще! Ой – ой – йой! Йому також треба заколоти кабанчика.
Поїхав до голови колгоспу щоб приготовив коней. Всього насобиралося виїзжати 4
сім’ї, ще приєднувалися Параска і Євген. Давали три підводи. Чуть впоравшись по-
їхав у Понорницю, щоб взяти дозвіл на виїзд собі. Але й не приступ. Хай їде жінка, а
я повинен сидіти на місці (?) Сказали мені. Безумовно суперечити не приходиться.
Це ще добре, що до цього часу я залишався дома. Адже я воєннозабов’язаний в цей
час сам собою не розпоряджаюсь.
23 серпня
Все зв’язане в вузли, зложене в чемодани. Оставалося лише одне – погрузитися
на підводи і їхати. Але не так легко виїхати. Каті, сестри Дуні, немає десь в окопах і
от-от мусить бути. Старий також сьогодні заколов кабанчика, зовсім непідгодованого.
Та за це тепер жалкувати не приходиться.
Учорашній день і сьогодні навіть мені приходилося плакати. Гляну на своїх до-
чок Валю і Ніну, які ж нічого не знають про лихо, сміються, а Валя по прежньому
щебече, що поїдемо до баби полтавки. Після цього самі сльози навертаються. А тут
ще залишайся один. Хоч і не хочеш, то заплачеш. Всі рідні виїзжають. А де я приту-
люся? Що їсти зготовить? Та приходиться миритись з усім і про той шлях далекий
та й невідомий до чого він може привести судьбу людей, що ринулись по ньому. З
обіду у голову увійшла тверезість. Виникло вагання їхати чи не їхати. Чомусь більше
переваги на те, щоб не їхати. І при такій думці становиться веселіше бадьоріше. К
60 Сіверянський літопис
вечеру прийшла й Катя додому. Порішили не їхати. Я спробував ще раз з’їздити в
Понорницю, щоб дозволили мені виїхати, або ж тільки сім’ю вивезти. Але не приступ
ні в райвоєнкоматі ні в райвоєнкомі. Перед вечером відправляла Авдіївка людей на
окопи до Десни. А вже пізно ввечері вся Авдіївка була поставлена на ноги.
Десь на захід чи південно-захід здригнули землю взриви авіабомб, а через 15 хви-
лин самольот кинув ракету на парашуті, які на півгодини освітили так, що хоч голки
збирай на 15-20 км в радіусі. На півдні далеко заслонило горизонт. Горів очевидно
Бахмач. Не даром з обіду там гуркало.
24 серпня
Як вияснилось учорашні вечірні взриви бомоб були від Авдіївки на 8-9 км. Були
кинуті на якийсь огник де дньом був табір скотогонів.
Ці зриви так налякали, що багатьох заставило подумати над тим, щоб вирити
бомбосховище. Ми так хотіли ноччю копати, а потім облишили. Думаємо що вже
переночуємо, а потім і викопаєм.
Чуть тільки встали і поснідали, а я вже з своїми речами перейшов на квартиру до
старого, почали копати бомбосховище. До обіду було готове. Розчитали на 10 чоловік
сидячих. Правда себе воно не оправдало по названні. Люба бомба упавши проб’є його,
але від пуль і ручних гранат сховатися можна.
Був і сьогодні в Понорниці. Нічого нового. Гомель зданий. Чомусь в район при-
їзжав секретар обкому КП(б)У******** Федоров********.
25 серпня
Після такої біганини, волокіти і паніки, наче все набирає нормального обліку.
Менше евакуіруючих, скот вигнали, та й привикли до такого положення. Знову по-
чинаються думки про школу. Чи буде вона існувати. Чи хватить учнів і чи будуть
вони ходити в старші класи, не дивлячись на безплатність освіти. Вже ряд учнів
приходять до школи, щоб отримати дані їм роботи на літо.
Однак вечером знову тривога. Був я біля сільради, як голова с/р******** Костючен-
ко об’явила що вскорості ожидаються тут танки. Я скоріше тоді побіг додому, щоб
хоч паніки там не піднялось. Може ще прийдеться виступить. Але байдуже. А все ж
таки ноччю прийшлося чергувати по Шаболтасівському шляху в 4х. Пізно вечером
наблюдали в різних сторонах гарнізонту спалахували бомби. Годин у 12 полягали в
сіно спати.
В данной публикации впервые обнародовано начало дневника сельского учителя
с. Авдеевки Черниговской области Браженко Д.З. времен Второй мировой войны. В
предисловии подчеркивается актуальность и историческая ценность источника,
анализируются его основные характеристики.
Ключевые слова: дневник, немецкая оккупация, сельский учитель, история по-
вседневности.
The article first brings into the light the beginning of a rural teacher’s diary of the village
Avdiivka Chernigiv region Brazhenko D. Z. World War II period. In the introductory part em-
phasizes the topicality and historical value of the source, its main descriptions are researched.
Key words: diary, German occupation, rural teacher, everyday life history.
******** Комуністична партія (більшовиків) України.
******** Федоров Олексій Федорович — генерал-майор (1943 р.), двічі Герой
Радянського Союзу (1942, 1943 рр.), в роки Великої Вітчизняної війни командир
Чернігівсько-Волинського партизанського з’єднання, перший секретар Чернігівського і
Волинського підпільних обкомів КП(б)У.
******** сільради.
|